Твори в чотирьох томах

Яковченко Микола Федорович (1900—1967) — український радян­ський актор, заслужений артист УРСР.

Кусенко Ольга Яківна (нар. 1919 р.) — українська радянська актриса, народна артистка СРСР (1967), лауреат Державної премії СРСР (1951).

Братерський (Станкович) Микола Феліксович (1898—1956) — український радянський актор, заслужений артист УРСР.

С. 247. Юра Гнат Петрович (1888—1966) — український радянський актор, режисер, народний артист СРСР (1940), лауреат Державної премії СРСР (1949, 1951), один із фундаторів створеного у Вінниці (1920) українського драматичного театру імені І. Я. Франка (нині — Київський державний ордена Леніна академічний український драматичний театр імені І. Я. Франка).

Многая літа поетові! Вперше надруковано в журн. «Дніпро».—1951.— № 1.— С. 69—71.

Подається за рукописом.

У архіві письменника збереглося ювілейне вітання П. Тичині з нагоди його 60річчя:

«Многая літа поетові!

У тімто й сила поетова, в тімто й слава Ваша, що, збагнувши, чого скриплять і ридають дерева під вітром, кому усміхаються рожі червоні, та не тільки збагнувши, а й народові про все це пісенним словом розповів­ши,— він, поет, пішов далі, далі,— у громадську, у буряну путь, щоб з пов­ним правом громово, на повний голос сказати:

За всіх скажу, за всіх переболію!

Живіть, поете! На радість народові, на славу Радянської Літератури! Довгого Вам, Павле Григоровичу, віку та журавлиного Вам крику! 27/1 51 р.».

Слова цього вітання використано в усмішці.

C 247. Тичина Павло Григорович (1891—1967) —український радян­ський поет, державний діяч, вчений, дійсний член АН УРСР (з 1929 p.), чяенкореспондент Болгарської АН (з 1947 p.), лауреат Державної премії СРСР (1941), Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1962), Герой Соціалістичної Праці (1967).

Яка може бути метрика для «молодого, молодого, молодистого»?! Багато часу минула відтоді, «як упав же він з коня»...— Тут і далі Остав Вишня вводить у текст усмішки короткі цитати або перифрази з творів поета.

С. 249. Коцюбинський Михайло Михайлович (1864—1913) — класик української літератури, підтримав і надихнув до творчості молодого Павла Тичину (див. зокрема поезію «На суботах у М, Коцюбинського...»).

Все життя з Гоголем. Вперше, під заголовком «Все життя разом», надруковано в жура «Вітчизна».—1954.— № 5.— С. 63—67. Під цим за­головком твір надруковано і в збірці «Отак і пишу»; в двотомному зібранні ус мішок і фейлетонів (1956) автор дав йому інший заголовок — «Все життя з Гоголем» (т. 2).

Публікація на сторінках журналу «Вітчизна» присвячувалася 300літтю возз'єднання України з Росією, що широко відзначалось народами СРСР. Початок твору, витриманий в публіцистичному ключі, звучав як слово хвали віковічній дружбі українського і російського народів:

«Триста літ тому в Переяславі залунало одностайне всенародне:

— Щоб єсми вовіки всі єдино були!»

Далі письменник, зокрема, висловлює думки про велике значення для його творчості російської дожовтневої і радянської класики:

«Коли говорити про себе особисто, робота над перекладами на україн­ську мову творів Пушкіна (прози), Гоголя, СуховоКобиліна, Чекова, Маяковського і багатьох сучасних радянських сатириків і гумористів значно збагатила і мою творчу скарбницю».

1952 р. в перекладі Остапа Вишні вийшли: Гоголь М. В. Драматичні твори (за редакцією М. Рильського).— К.: Мистецтво; Гоголь М. В. ОдруKj Мистецтво. Виходили також твори інших російських пись­менників у його перекладі: СуховоКобилін О. В. Весілля Кречинського.— К.: Мистецтво, 1950; Чехов А. П. «Анна на шиї».— В кн.: Чехов А. П. Вибрані твори: В 3 т.— Т. 2.— К.: Держлітвидав України, 1954; Маяковський В. В. Клоп.— У кв.: Московський В. Вибрані твори: В 3 т.— Т. 3.— К.: Держлітвидав України, 1953, та ін.

Наведений вище публіцистичний вступ друкувався і в збірці «Отак і вишу». В наступних виданнях його було знято.

Твір друкувався з деякими скороченнями, під іншим заголовком — «Мой. великий земляк», в газ. «Вечерняя Москва». 1954.— 18 трав. Під, публікацією зазначено: «Перевсд. с украинского».

Подається за виданням: Твори: В 2 т.— Т. 2.— С. 345—353.

С. 251. Качубей — один із князів української дворянської родини Кочубеїв кінця 17—19 ст. Мали великі земельні володіння, за часів гетьманщини займали керівні посади, пізніше — в Російсько* державі дослужувалися графських і князівських титулів.

C. 255. «Русский паломник» — тижневе видання релігійного характеру.

Рудий Панько — літературний персонаж М. Гоголя. В підзаголовку до «Вечорів на хуторі біля Диканьки» письменник зазначив: «Повісті, видані пасічником Рудим Паньком».

С. 257. Садовський (Тобілееич) Микола Карпович (1856—1933) — актор і режисер українського дожовтневого і радянського театру. В 1906 р. організував перший український стаціонарний театр, ставив уперше на українській сцені твори М. Гоголя й О. Островського.

І. КарпенкоКарий (Тобілееич).— Див. приміт. до усмішки «Нащо мені чорні брови».

Саксаганський (Тобілееич) Панас Карпович (1859—1940) —актор і режисер українського дожовтневого і радянського театру, народний артист СРСР (1936); заснував Народний театр у Києві (1918).

Мар'яненко Іван Олександрович (1878—1962) — український радян­ський актор, народний артист СРСР (1944), лауреат Державної премії СРСР (1947).

Давидов Володимир Миколайович (справжнєпрізвище Горелов Іван Ми­колайович, 1849—1925) — російський актор і педагог, народний артист республіки (1922).

М. В. Гоголь (До століття з дня смерті). Вперше надруковано в журн. «Барвінок».—1952.— № 3.— С. 5. Публікація мала заголовок «Микола Васильович Гоголь».

Подається за рукописом.

С. 258. «Аби тільки слухали та читали..» — слова пасічника Рудого Панька з його передмови до «Вечорів на хуторі біля Диканьки». В оригіналі (в ширшому контексті) вони звучать так: «™Яишь бн слушали да читали, а у меня, пожалуй,— лень только проклятая рьтгься,— наберется и на десять таких книжек» (Гоголь Н. В. Собр. соч.: В 7 т.— М., 1976.— Т. 1.— С. 10).

С. 258—259. ...не треба брати прикладу з того школяра, «...що вчився у якогось дяка грамоти...», і далі — розповідь про «вченого» сина та його чваньковиту забутливість.— Тут творчо використовується один з варіантів відомого народного анекдота «Ай, бісові граблі!» (Див., напр. Україна сміється: В Зт.—К., I960.—Т. 1.— С. 248).

С. 259. Чернишевський Микола Гаврилович (1828—1889) — росій­ський письменник, революціонердемократ, вчений, літературний критик.

П'явки в крепжоржетах (На виставі комедії «Не називаючи прізвищ» В. Минка). Вперше під назвою «Кусюча вистава», з визначенням жанру — «Театральна усмішка»,— надруковано в газ. «Радянська Україна».— 1953.—2 лип.

Подається за рукописом.

С. 260. Мичко Василь Петрович (1902—1989) — український радян­ський письменник.

С. 261. У Карпа Сидоровича Бучми € син Карпо Карпович Мілютенко і дочка Івга Карпівна Бжеська.— Тут і далі автор вдається до оригінального

гумористичного прийому — поєднання імен дійових осіб комедії з прізви­щами артистів — виконавців відповідної ролі у виставі.

Бучма Амвросій Максиміліанович (1891—1957) —український радян­ський актор, народний артист СРСР (1944), лауреат Державної премії СРСР (1941, 1949).

Мілютенко Дмитро Омелянович (1899—1966)—український радян­ський актор, народний артист СРСР (1960).

Бжеська (Бучма) Валентина Юхимівна (1896—1977) —українська ра­дянська актриса, заслужена артистка УРСР (1951) та Узбецької РСР (1944).

Кусенко О. Я.— Див. приміт. до усмішки «Калиновий Гай».

Гашинський Аркадій Євгенович (нар. 1920 р.) — український радян­ський актор, народний артист СРСР (1971).

Цимбаліст Віктор Петрович (нар. 1930 р.)—український радян­ський актор, народний артист УРСР (1982).

С. 262. Малишко Андрій Самійлович (1912—1970) —український ра­дянський поет, автор багатьох пісень, лауреат Державної премії СРСР (1947, 1951, 1969), Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1964).

Майборода Платон Іларіонович (нар. 1918 р.)—український радян­ський композитор, автор багатьох масових ліричних пісень, заслужений діяч мистецтв УРСР (1958), лауреат Державної премії СРСР (1950), Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1962).

С. 264. Оглоблін Володимир Миколайович (нар. 1915) — український радянський режисер, заслужений діяч мистецтв УРСР (1980).

С. 265. Яблонська Галина Гілярівна (нар. 1928 р.) — українська ра­дянська актриса, народна артистка УРСР (1982).

«Кукушка» — місцевість на правобережних дніпровських схилах.

С. 266. Барвінська Феодосія Андріівна (1899—1966)—українська радянська актриса, народна артистка УРСР (1943).

У другому складі Карпа Сидоровича грає І. Маркевич, Карпа Карповича — Г. Тесля.» Івгу — Чайка.— Тут, як і в попередніх рядках усмішки, автор називає буквально всіх артистів Театру імені І. Я. Франка, зайнятих у виставі,— М. Кропивницьку, М. Досенка, С. Олексієнка, В. Півторадні, Л. Жуковського, П. Пасєку, О. Смоляр, Н. Новацьку, М. Шульгу, В. Івашову, Ті Калениченко, художника вистави В. Шабліовського. Це один із промовистих прикладів особливої уваги Остапа Вишні до творчої праці акторів, вияву благородного бажання підтримати і заохотити кожного з них у нелегких мистецьких шуканнях.

Про Анатолія Косматенка. Вперше, під заголовком «Молодий байкар», надруковано в «Літературній газеті».— 1953.— 24 верес. Подається за рукописом.

С. 266. Косматенко Анатолій Денисович (1921—1975) — український радянський поет, автор байок, гумористичних поем, ліричних віршів.

Станіслав — місто в Українській РСР, з 1962 р.— ІваноФранківськ, обласний центр.

С. 268. Григор'єв (Грі) Віктор Михайлович (нар. 1903 р.) — художник, працював у галузі журнальної і книжкової графіки, малював карикатури для журн. «Перець».

І весело, і дотепно. Вперше надруковано в газ. «Радянське мистецтво».—

1053.— 12 груд

Подається за першодруком.

С. 269. Тимошенко (акторський псевдонім — Тарапунька) Юрій (Георгій) Трохимович (1919—1986)—український радянський актор, народний артист УРСР (1960), лауреат Державної премії СРСР (1950).

Березін Юхим Йосипович (акторський псевдонім — Штепсель; нар. 1919 р.) —радянський актор, народний артист УРСР (1960).

С. 271. Шопен Фридерик Францішек (1810—1849)—польський композитор, піаніст.

Ветеран циркового мистецтва. Вперше надруковано в газ. «Радянська Україна».— 1955.— 26 трав.

В архіві письменника зберігається машинописний, російською мовою, текст твору (точніше — підготовчого матеріалу для написання усмішки) під назвою «Борис Афанасьевич Здер...»; датування тексту — «20 мая 1955 г.»; під ним ім'я автора — «Остап Вишня»; обсяг — 7 стор. Згаданий текст істотно різниться від надрукованої усмішки, зокрема, цікавими фактами, деталями: «Великолепный физкультурник и гимнаст (Едер.— /. 3.) — он начал виступать в цирке в физкультурнмх номерах... Вот обьявление о виступлений Б. А. Здера в одном из советских циркок

«В первой паре в день показательного вечера Борис Здер, желая померяться силами, вызвал на борьбу неизвестного гражданина в желтой майке. Схватка решительная, до полного пораження одного из противников.

Позже Борис Здер начал срывать маски со всякого рода иностранных укротителей зверей и дрессировщиков, которые рекламировали себя таким приблизительно образом:

«Перед вами львы, которые три дня тому назад сьели своего укротителя Кузьму Касьяновича АлмазоваБриллиантова, а сегодня с ними буду рабо­тать я!..»

Архівні матеріали доповнюють наші уявлення про артиста, персонажа усмішки, і про шукання гумориста в процесі роботи над твором. Подається за першодруком.

С. 271. Едер Борис Опанасович (1894—1970)—майстер циркового мистецтва, народний артист РРФСР (1939).

На мотив «Не брани меня, родная...» — згадується російська пісня на слова Розорьонова О. Є. (1819—1891).

С. 272. Кровожерніших звірів уже нема... Хіба що Маккарті? — Маккарті Джозеф Раймонд.— Див. приміт. до усмішки «Чортійщо».

«У курсі дєла—» (Пам'яті Юрія Васильовича Шумського). Вперше надруковано в журн. «Україна».— 1955.— № 6.— С. 26—27. Під публіка­цією зазначено дату й місце написання твору: «Травень 1955 p., Київ».

Подається за виданням: Твори: В 2 т.— Т. 2.— С. 401—407.

С. 274. Шумський Ю. В., Ужвій Н. М., Нятко П. М.— Див. приміт. до усмішки «Калиновий Гай».

Осмяловська Катерина Олександрівна (нар. 1904 р.)—українська радянська актриса, народна артистка УРСР (1951), до 1930 р. працювала в Одесі

..Зо Харкова, тодішньої столиці Радянської України.»— Харків з грудня 1919 р. до червня 1934 р. був столицею УРСР.

«Полум'ярі»— п'єса А. В. Луначарського (1875—1933).

«Республіка на колесах»—п'єса Я. А. Мамонтова (1888—1940).

Шумського — Клода ви бачили? А Осмяловську — Есмеральду?! — Мається на увазі виконання Ю. Шумським ролі Клода Фролло, а К. Осмяловською ролі Всмеральди в п'єсі «Собор Паризької богоматері» за твором В. Гюго на сцені Одеського державного драматичного театру.

С. 275. «По ревізії» — п'єса М. Л. Кропивницького.

С. 276. Рильський Максим Тадейович (1895—1964) — український радянський письменник, поет, перекладач, вчений, академік АН СРСР (1958), АН УРСР (1943), лауреат Ленінської премії (1960), Державної премії СРСР (1943, 1950).

Сосюра Володимир Миколайович (1898—1965) —український радян­ський письменник, поет, перекладач, лауреат Державної премії СРСР (1948), Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1963).

Молдаванка, Пересип — історичні назви околиць м. Одеси.

С. 277. Бат (Башмак) Яків Васильович (1908—1986) — український радянський письменник, прозаїк, драматург.

Для дітей. Вперше надруковано в журн. «Зміна».—1955.— № 9.— С 11. Тут же під загальною рубрикою «Наші книги, наші плани» вміщено розповіді письменників €. Поповкіна і Я. Гримайла про їхню творчу працю.

Подається за першодруком.

Про байкаря Павла Ключину. Вперше надруковано в журн «Дніпро».— 1955.— № 10.— С. 108—110. Подається за рукописом.

С. 280. Ключина (Ключник) Павло Юхимович (1914—1972) — український радянський письменник, байкар, лірик.

«Павло Ключіта. Байки» — перша збірка поета, вийшла 1955 р. Глібов Леонід Іванович (1827—1893) —український поет, байкар. С. 281. Езоп (VI ст. до н. е.) — легендарний давньогрецький байкар.

Доброї путі! Вперше, лід рубрикою «До наради молодих письменників», надруковано в «Літературній газеті».— 1955.— 13 жовт. Подається за рукописом.

С. 284. Білкун Микола Васильович (нар. 1928 р.) — український ра­дянський письменник, гуморист, сатирик, автор повістей і романів, зокрема пригодницьких, фантастичних.

..лишила книжечка Миколи Білкуна «Старий друг».— Збірка видрукува­на в «Бібліотеці «Перця» 1955 р.

С. 285. ... був колись студент медик Антоша Чехонте... Чехов Антон Павлович (1860—1904) — російський письменник, закінчив медичний факультет Московського університету (1884). Свої ранні фейлетони, гуморески, оповідання підписував псевдонімами, найчастіш — Антоша Чехонте.

Василь Яременка (До шістдесятиліття з dm народження)* Вперше надруковано в жури. «Україна».— 1955.— № 17.— С. 26. Подається за рукописом.

С. 286. Яременко Василь Сергійович (Ї895—1976) — український радянський актор, народний артист СРСР (1954), лауреат Державної премії СРСР (1950).

...пас Пузиреву (а може, не Пузиреву, а Калитчину) телицю...— Йдеться про персонажів хазяїв, зіграних артистом на українській сцені.

Станіславський (Алексеєв) Костянтин Сергійович (1863—1938) — радянський режисер, актор, педагог, теоретик театру, народний артист СРСР (1936). Система Станіславського — визначення розробленої ним сукупності поглядів на мистецтво сцени, метод і артистичну майстерність (техніку).

С. 287. Заньковецька (Адасовська) Марія Костянтинівна (1854—1934) — українська актриса дожовтневого і радянського театру, народна артистка республіки (1923).

ЗатиркевичКарпинська Ганна Петрівна (1865—1921) — українська актриса, з 1883 р. виступала на професійній сцені, була в трупі М. Кропив­ницького, потім — М. Садовського.

С. 287—288. Марусин голос у невимовній тузі тихо починає, колисаючи Гриця: «У неділю рано матуся тужила.» — слова і пісня з фінальної сцени в п'єсі М. Старицького «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».

С. 289. Романицький Борис Васильович (нар. 1891 р.) — український радянський актор і режисер, народний артист СРСР (1944), лауреат Державної премії СРСР (1950), Державної премії УРСР імені Т. Г. Шев­ченка (1974).

Дударєв Дмитро Олександрович (1890—1960)—український радян­ський актор, народний артист УРСР (1947), лауреат Державної премії СРСР (1950).

Любарт (Колишко) Варвара Антонівна (1898—1967)—українська радянська актриса, народна артистка УРСР (1947), лауреат Державної премії СРСР (1950).

... На Дніпрі понад Хортицею луна йде! — Хортиця — острів на Дніпрі, нижче Дніпрових порогів (нині — біля Днїпрогесу імені В. І. Леніна), важливий стратегічний опорний пункт Запорозької Січі; з 1965 р.— Державний історикокультурний заповідник.

Мої «друзі», будь вони трижди проклятії В періодичній пресі та в при­життєвих виданнях усмішка не друкувалася. Власне, це не усмішка, а з гумором, дотепно складена письменником «пам'ятка», яка була при­кріплена на стіні, біля письмового столу, і постійно мала нагадувати сатирику про його громадянський, творчий обов'язок висміювати і викрива­ти всіляких антисуспільних типів, антигероїв.

Подається за автографом.

Ганна Петрівна ЗатиркевичКарпинська. Вперше, з підзаголовком «Сто літ з дня народження», надруковано в журн. «Україна».— 1956.— № 2.— С. 23.

Становить неабиякий інтерес творча історія усмішки. В архіві Остапа Вишні зберігається лист від 17.ХІ 1955 р.— машинопис на бланку Україн­ського театрального товариства за підписом голови президії цього товари­ства Ужвій Н. М.,— звернення до письменника. В ньому говориться:

«Президія Українського театрального товариства в зв'язку з наближен­ням 100річчя з дня народження корифея української сцени Г. П. ЗатиркевичКарпинської (1856—1921) готує до видання збірник спогадів, мате­ріалів і документів про п творчу спадщину.

Завершення підготовки збірника до видання намічено на першу половину січня 1956 р.

Ми знаємо, що Ви, шановний Павле Михайловичу, мали змогу бачити на сцені виступ Ганни Петрівни.

Чи не змогли б Ви взяти участь у виданні книги про видатну артистку, надіславши нам відповідний матеріал про це.

Ваша участь у збірнику була б дуже цінною для вивчення як тепер, так і в майбутньому творчої спадщини артистки».

Далі, внизу, позначено титул керівника товариства і підпис «Ужвій».

Напевно, це прохання відіграло свою роль в написанні твору про Г. П. ЗатиркевичКарпинську.

Подається за першодруком.

С. 291. Борисоглібська (СидоренкоСвидерська) Ганна Іванівна (1868—1939) —українська актриса дожовтневого і радянського театру, народна артистка УРСР (1936).

ЛитвиненкоВольгемут Марія Іванівна (1892—1966) — українська ра­дянська співачка, народна артистка СРСР (1936), лауреат Державної премії СРСР (1946).

Юренєва Віра Леонідівна (1876—1962)—російська актриса дожовтневого і радянського театру, працювала в театрах в Одесі, Києві та ін.

Пасхалова (Чегодаєва) Анна Олександрівна (1869—1944) —російська актриса дожовтневого і радянського театру, працювала на Україні в театрах Харкова, Одеси, Києва.

Полевицька Олена Олександрівна (1881—1973) — російська актриса дожовтневого і радянського театру, працювала на Україні в театрах у Харкові, Києві.

Токарева Марія Олександрівна (1894—1964)—російська радянська актриса, народна артистка РРФСР.

Літній театр Купецького зібрання в Києві — збудований 1899—1901 pp. за проектом архітектора Брадтмана. Поблизу філармонії двоповерхове дерев'яне приміщення з добре обладнаною сценою. Тут виступали корифеї українського театру М. Л. Кропивницький, М. К. Садовський, М. К. Саксаганський, М. К. Заньковецька, Г. П. ЗатиркевичКар­пинська та ін. Під час окупації Києва денікінцями приміщення театру згоріло.

С. 293. Інститут благородних дівиць (Інститут шляхетних дівчат) — навчальний заклад закритого типу, до якого приймали дівчат шляхетного (благородного) походження. Працював з 1838 р. на Печерську (теперішня вулиця Жовтневої революції).

Сергій Єсенїн (Вечір артиста Бориса Чернова). Вперте надруковано, під назвою «Цікавий вечір», в газ. «Радянська Україна».— 1956.— 3 берез. Подається за рукописом.

С. 293. Єсенін Сергій Олександрович (1895—1925)—російський ра­дянський поет, лірик.

' С. 294. Івнєв Рюрик (псевдонім Ковальова Михайла Олександровича, нар. 1891р.)—радянський поет і прозаїк, близький друг С. Єсеніна.

Шаршеневич Вадим Габріелович (1893—1942) — російський радян­ський поет, перекладач.

А кому, справді, сором? Вперше, під рубрикою «Фейлетон», надруковано в газ. «Радянська Україна».— 1956.— 25 лип. Подається за першодруком.

С. 295. Параконьєв Костянтин Йосипович (нар. 1920 р.) —український радянський актор і режисер, народний артист УРСР (1979), лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1970).

Тимош Лідія Петрівна (нар. 1918 р.) —українська радянська актриса, народна артистка УРСР (1968).

«Думки про сміх». Вперше, під заголовком «Друзі «перчани» (рубрика: «Майстри сміху»), надруковано в журн, «Зміна»,—1956.— № 6.— С. 23. Подається за рукописом.

С. 297. БеШа (псевдонім Шаповала Бориса Мойсейовича, 1895—1968)—український радянський графік, заслужений діяч мис­тецтв УРСР (1967).

Арутюнянц (Арутунян) Анатолій Саркисович (нар. 1921 р.) — графік, ілюстрував книжки гумористів, жура «Перець» та ін.

Гливенко Володимир Леонтійо'вич (нар. 1903 р.) — український радян­ський графік, заслужений діяч мистецтв УРСР (1967).

Козюренко Олександр Григорович (1892—1956) — український радян­ський художник, заслужений діяч мистецтв УРСР (1950), працював у жура «Всесвіт», «Червоний перець», «Перець».

С. 298. Литвиненко Валентин Гаврилович (1908—Г979) —український радянський графік, живописець, народний художник УРСР (1960).

Григор'єв В. М.— Див. приміт. до усмішки «Про Анатолія Косматенка».

Каплан Лев Борисович (1899—1972) — графік, ілюстрував збірки сати­ри і гумору, журнали «Червоний перець», «Перець».

Зелінський Валерій Федорович (нар. 1930 р.)—графік, ілюстрував збірки сатири та гумору, зокрема Остапа Вишні, малював карикатури для журналу «Перець».

Сійте, друзі, кукурудзу.//Бо будете в «Перці»...— ці рядки відбивають атмосферу кампанійщини, пов'язаної з вимогами бюрократичнокомандної системи повсюдно розширювати площі під посів кукурудзи.

ПОЗА ЗБІРКАМИ

До розділу включено твори Остапа Вишні повоєнного періоду, 1951—1956 pp., друковані свого часу на сторінках періодичної преси, що не входили до його прижиттєвих і посмертних книжкових видань.

Дві літературні усмішки — «И хорошая, и полезная книга» та «Онопрій Мінімум» Віктора Безорудька» — взагалі не публікувалися.

Пропоновані до цього видання твори збагачують наше уявлення про працю письменника в жанрі документальної сатири і гумору — фейлетона і малого фейлетона, гуморески, усмішки, гострої, ущипливої мініатюри, по суті, «реп'яшків», добре знаних з його творчої спадщини 20х років (часті виступи в газетах «Вісті ВУЦВК», «Селянська правда» з гострокритичними документальними мініатюрами; зб. «Реп'яшки. Жменя перша».— К.: Червоний шлях, 1924.— Бка селянина. Сер. крас письменства; № 30). Подається тут і кілька зразків документальної фейлетоністки Остапа Вишні, практикованої на сторінках журналу «Перець». Це — фейлетонилисти, що йшли під загальною назвою «Здоровенькі були!» й адресувались несумлінним керівникам підприємств, установ, організацій, закладів. У архіві Остапа Вишні зберігається ряд вирізок із журналу «Перець», де наприкінці фейлетона, друкованого на відкритті цього журналу під згадуваною рубрикою «Здоровенькі були!», біля слів «Од Вашого Перця» рукою позначено: Остап Вишня.

Перчанські фейлетони письменника, усмішки та гуморески, друковані в газетах,— невід'ємна частка творчості сатирика й гумориста. У них цікаві насамперед громадянська позиція митця й арсенал його ідейнохудожніх засобів мистецтва сміху, правда художнього письма.