Від особистості письменника або особистості героя літературного твору до особистості учня
Тема: „А в серці тільки ти, єдиний мій, коханий, рідний краю“. Мета
жүктеу/скачать 1.3 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- урок - конференція. Обладнання
- Випереджувальні завдання
- Хід уроку І. Організаційний момент. ІІ. Оголошення теми, мети, епіграфів уроку. Вступне слово вчителя.
- Дорошенко Петро Дорофійович
- Многогрішний Демян Ігнатович
- Вчитель.
- Ведучий.
| Тема: „А в серці тільки ти, єдиний мій, коханий, рідний краю“.
Мета: ознайомити учнів із змістом твору, з різними думками дослідників щодо написання твору, з листами поетеси, розкрити головні проблеми драми, передати тугу за рідним краєм Оксани та розкрити компроміс Степана з власною совістю, зневажання ним людської гідності і честі, розвивати творче мислення учнів, уміння писати реферати або тези до виступу, аналізувати твір, виробляти в учнів власний погляд на життя великої дочки українського народу, яка ніколи не відділяла особисте від громадського, виховувати в учнів потяг до правди, справедливості, інтерес до історичного минулого України, почуття любові до рідного краю, виховувати громадянина незалежної України, який буде гармонійно поєднувати особисті й загальнонаціональні, державні інтереси. Тип уроку: урок - конференція. Обладнання : текст п’єси, листи Лесі Українки, думки критиків, істориків, літературознавців про драму та історичні події в ній. Випереджувальні завдання: підготувати виступи, повідомлення, тези, реферати за поемою „Бояриня“, відшукати історичний матеріал, цікаві спогади, вислови на теми:
Епіграфи до уроку: І скажуть колись люди: Коли сей народ пережив і такі часи і не загинув, то він сильний. Л. Українка Неабияку мужність треба було мати, щоб у ті часи писати про любов до Вітчизни: І все-таки до тебе душа лине, Мій занапащений, нещасний краю, Як я тебе згадаю, У грудях серце з туги, з жалю гине. Хід уроку І. Організаційний момент. ІІ. Оголошення теми, мети, епіграфів уроку. Вступне слово вчителя. На одному з уроків по творчості Лесі Українки я вам зачитувала вірш Миколи Сидорчука „Лесі Українці“, сьогодні хочу нагадати такі рядки з нього: „Ти несла народу в спрагу воду, тому і звешся гордо – Українка! Ти нашу совість збуджуєш по вінця, Хоча ще й досі нас у них не досить, Та ми уже не сплячі малороси, з тобою ми у світі – українці!“ Сьогодні, аналізуючи драму „Бояриня“, яку ви повинні були прочитати дома, ми якраз і спробуємо вирішити проблемне питання: Хто ж ми – українці чи малороси? І яка різниця між цими словами. Це буде урок – конференція „А в серці тільки ти, єдиний мій, коханий, рідний краю!“. Що таке конференція? Конференція – збори, нарада представників яких-небудь держав, партійних, громадських, наукових і т. ін. організацій для обговорення та розв’язання певних питань; форум, віче, симпозіум, семінар. Семінар – 1. Форма групових занять із якого-небудь предмета або теми студентів вузів, учнів середньої школи та ін., що відбуваються під керівництвом викладача. 2. Групові заняття, гурток для підвищення кваліфікації. ІІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу. Конференція. Повідомлення учнів ( до 5 хвилин). Для обговорення питання: «Проблема відповідальності за долю Батьківщини» на конференцію запрошені історик, літературознавець, правознавець, священик, Леся Українка, коментатор, соціолог. Слухаючи їхні виступи, ви повинні у зошитах стисло занотувати зміст матеріалу, тобто сформулювати висновок до кожного повідомлення. А також знайти відповіді на проблемні запитання:
Ведучий: „Бояриня“ – один з найкращих патріотичних творів Лесі Українки. І своїм ідейно-тематичним спрямуванням, і своєю драматичною долею поема вирізняється з-поміж інших творів письменниці. Досить довгий час цей твір замовчувався або згадувався як творча невдача письменниці. У спогадах Олени Пчілки читаємо: „В драмі нема роздирательних місць, але це була справжня драма з тодішнього українського життя на тлі московського нового життя“. Що ж спонукало Лесю до написання цього твору? Причин могло бути кілька:
- Отже, в „Боярині“ відображено життя українців XVII ст. Що ви знаєте з історії про цей час, яку назву він одержав, чим характерний? 1). Повідомлення учня-історика на тему: „Доба Руїн“. (Історична довідка). Історик. У своїй праці „Тисяча років української культури“ Мирослав Семчишин зазначає: „В другій половині XVII ст. за гетьманування І. Виговського, Ю. Хмельничанка, П. Тетері, І. Брюховецького, П. Дорошенка, Д. Многогрішного, І. Самойловича, І. Мазепи, що дотримувались різних орієнтацій – то на російський царизм, то на польського короля, то на турецького султана чи на шведського короля, Україна стала ареною безперервної боротьби проти внутрішніх і зовнішніх ворогів та гетьманських міжусобиць. (Це патріотична драма була написана Лесею Українкою за три дні в Єгипті, 27. – 29.04.1910 р. Дія п’єси відбувається в другій половині XVII ст., коли угоди, підписані на Переяславській раді, були потоптані Московщиною. Україна, яка за умовами договору мала бути лише у союзі з Московщиною, через загарбницьку політику царизму, який уміло розпалював ворогування козацької старшини в боротьбі за владу, втрачала державну автономію, перетворювалася на руїну. Нитка з цього клубка протягнулася через багато століть аж до нашого часу. У передмові до драми Ліна Костенко так описала тогочасне становище України: „А до неволі якнайкраще підходить слово Руїна. Час, коли Правобережжя обезлюдніло, коли димом батьківщини був дим попелищ. Це був час, трагічна доба, що тривала чверть століття після смерті Богдана Хмельницького, коли Україну намагалися поділити між собою Польща і Московщина, сіючи ворожнечу, провокуючи безперервні внутрішні суперечки за гетьманство, протистояння козацьких низів і старшини. В поемі чітко вирізняється ставлення письменниці до Московщини як до історичного ворога. Польща на той час занепала і вже не мала колишньої сили. І лише Росія продовжувала нав’язувати свою волю українському народові. Але твір Лесі Українки – це не історична, а скоріше психологічна драма, створена на історичному матеріалі. Герої „Боярині“ не є історичні особи. Врешті, драма ця є історичною лише тією мірою, що тут вказана доба гетьманування Дорошенка. Відомості про Дорошенка: Дорошенко Петро Дорофійович (1627-1698) — визначний український державний, політичний та військовий діяч, гетьман України. Добре освічений, Дорошенко пройшов військову і дипломатичну школу в гетьмана Б.Хмельницького, який у 1657 р. призначив його полковником прилуцьким. Будучи противником союзу з Московською державою, підтримав гетьмана І.Виговського. У 1660 р. як полковник чигиринський їздив до Москви, де домагався скасування деяких пунктів Переяславських статей 1659 р. Гетьманом Правобережної України Дорошенко став у 1665 р. Стратегічною метою його було об'єднання Лівобережної і Правобережної України під своєю владою. Після Андрусівського перемир'я 1667 p., умови якого абсолютно нехтували державні українські інтереси, Дорошенко перейшов під політичний протекторат Туреччини. 1668 р. після загибелі І.Брюховецького козаки проголосили Дорошенка гетьманом усієї України. Проте сусідні держави, занепокоєні зміцненням гетьманської влади, взялись підривати її шляхом підтримки суперників Дорошенка і прямою військовою агресією, і він змушений був постійно воювати з претендентами на гетьманську булаву: Суховієнком, Многогрішним, Ханенком. У 1672 р. організував похід українсько-турецько-татарської армії на Правобережжя. Проте поведінка турків і татар викликала обурення населення й підірвала авторитет гетьмана. Боротьбу ускладнювало те, що Правобережжя обезлюдніло, перетворилося на суцільну руїну. Наступний етап діяльності — це боротьба з лівобережним гетьманом І.Самойловичем. Виснажений тривалою боротьбою проти Туреччини, Дорошенко 1675 р. зрікся булави. Останні роки життя провів під Москвою, де і помер. Усе життя і діяльність гетьмана Дорошенка були спрямовані на досягнення повної державної незалежності та збереження територіальної єдності України. Другий учень.
„А до неволі якнайкраще підходить слово: Руїна. Період, майже не освітлений в нашій літературі. Тим часом він був одним з найтрагічніших в нашій історії, - писала Ліна Костенко. Бесіда 1.Коли Україна була поділена на Лівобережну і Правобережну? 2.Чому цей період названо Руїною? 3. Яку роль в історії України відіграв Петро Дорошенко? (В 1665 році козаки обрали його гетьманом. Дорошенко вважав, що найкраще буде визволити Україну з-під чужих впливів, вступивши в союз з турками і татарами, як колись Б. Хмельницький, але помилився). 4. Що ж перешкодило Дорошенкові визволити Україну з-під польського та московського ярма? 5. В яких творах української літератури ми можемо прочитати про цю добу? Повідомлення підготовленого учня „Тема Руїни в українській літературі“. Літературознавець Своїм змістом „Бояриня“ пов’язана з добою Руїни і Петра Дорошенка. Леся Українка не перша звертається до тогочасних подій. В українській літературі доба 17 - 18 ст. висвітлена в таких творах, як „Чорна рада“ П.Куліша, „Чернігівка“ М. Костомарова, „Заступила чорна хмара на білую хмару“ Т.Шевченка, „Гетьман Дорошенко“ Л. Старицької – Черняхівської, „Ґандзя“ І.Карпенка-Карого. Національна руйнація після смерті Б.Хмельницького знайшла відображення в довго замовчуваному романі М. Старицького „Руїна“. На цьому ж історичному матеріалі побудовані писані у різні часи драми „Сонце Руїни“ (1911) В.Пачовського, „Про що тирса шелестіла“(1916) С.Черкасенка. Через тяжку хворобу поетеса часто перебувала далеко від рідної землі, тужила за нею, все частіше зверталася до української тематики. Михайло Драй-Хмара, видатний український поет – неокласик та літературознавець, поділяв твори про добу Руїни на дві групи: а) твори, у яких домінує історична канва; б) твори, у яких домінує психологічна лінія. - До якої з них ви віднесли б твір Лесі Українки? (Це психологічна драма на тлі історичних подій). Вчитель. Які з цих творів про добу Руїни ви читали?
(Виступ-повідомлення підготовленої учениці, яка грає роль Лесі Українки, читає і аналізує її листи, дає відповіді коментатору). Ведучий. Отож, друзі, до нас завітала Леся Українка і коментатор. Ми проводимо своєрідний телеміст, і голос поетеси буде звернений до нас. Пам’ятаймо, що в ХІХ ст. у дворянських сім’ях спілкувалися здебільшого російською мовою, вона переважала в усіх державних установах, не було українських книжок, адже Росія тримала Україну як колонію. Сім’я Косачів була серед небагатьох, які спілкувалися українською рідною мовою, шанували народні традиції та звичаї. День народження Шевченка відзначався як родинне свято, до сімейної трапези запрошувалися сусіди та друзі, читалися поезії Кобзаря, а в день його пам’яті горіли свічки. Те, що Косачі любили рідну мову, пишалися нею, має служити прикладом для нас. Прослухайте уривок з листа до дядька Михайла Драгоманова (1888p.). Голос поетеси. «Книжки ваші я всі прочитала, і вони мені дуже сподобались, збираюсь навіть дещо перекладати. Найбільше мені згодився словар, бо я почала переводити «Одіссею» і вже переложила дві рапсодії... пришліть мені французький переклад драми Толстого «Власть тьми»...». Коментатор. Ми уявили вас, сімнадцятирічну вродливу українку — освічену і начитану, що робить такі запити своєму дядькові. В такі юні роки перечитати стільки книг та ще й мовою оригіналу: італійською, французькою, давньогрецькою. А робити художні переклади — це надзвичайно складно!.. Хочеться брати з вас приклад і вивчити хоча б одну іноземну мову в школі. Ми зрозуміли, що вивчення іноземних мов не тільки розширить наш світогляд, а й дасть можливість безпосередньо спілкуватися з іноземними фахівцями, які працюють в Україні. Ведучий. У 1891 р. з Відня Леся надсилає схвильований лист до Михайла Драгоманова. Голос поетеси: «...розглядаюсь я собі на тую Європу та європейців... Мені тепер ще тяжче буде у своєму краї, ніж досі було. Мені сором, що ми такі невільні, що носимо кайдани і спимо під ними спокійно. Отже, я прокинулась, і тяжко мені, і жаль, і болить...». Коментатор. Нам зрозумілий біль, який ви відчули, перебуваючи у Відні, у вільній демократичній країні. Вам боляче, що рідна земля закута в кайдани рабства, як соціального, так і національного. Ви розмірковуєте про шляхи боротьби з цією несправедливістю. Ви нам подаєте хороший приклад: готувати себе з шкільної парти до участі в громадському та суспільно-політичному житті країни. Так, ми повинні сьогодні опанувати знання, щоб потім не болючі переживання переповнювали нас, а гордість за країну, в якій би ми всі вільно говорили правду, думали й жили вільно та в достатку, а не заздрили іншим народам, які живуть сьогодні краще нас, мають можливість реалізувати свої людські права... Ви вчите нас шукати шляхи, «як маємо самі собі помогти». Це звучить актуально і сьогодні. Ведучий. А ось Леся Українка ділиться з братом враженнями від подорожі в 1888 р. до турецької фортеці Акерман (теперішній Білгород-Дністровський). Голос поетеси. «... От уже страшна будова, нехай їй цур! Високі мури та товсті, грубі, що аж хати в їх довбані, мов келійки, башти круглі, тяжкої архітектури, в баштах льохи та темниці з ґратами залізними (певно, колись там козаки наші сиділи)...». Коментатор. Уже в цьому описі відчувається рука майстра пейзажної, інтимної та громадянської лірики. 1893 р. окремі вірші й цілі цикли поезій Лесі Українки увійдуть до першої збірки «На крилах пісень», надзвичайно обсягової як для молодого поета-початківця (6 поетичних циклів, біля 30 віршів, що не ввійшли до циклів, поеми «Самсон», «Місячна легенда» та «Русалка»). Особливо слід відмітити цикли пейзажної та інтимної лірики «Подорож до моря» та «Кримські спогади». Ось яку високу оцінку дав циклові «Подорож до моря» (куди ввійшла перлина поезії «Красо України, Подолля!..») Іван Франко: «Все тут просте, ясне та сильне, перший раз блискає талант авторки в повній красі». Процитуємо висловлювання І. Франка про всю збірку «На крилах пісень», про талант, а водночас простоту й дохідливість поетичного стилю: «Леся Українка піднімає важке голосіння не над своєю долею, але над цілим рідним краєм, над тим народом, забитим в кайдани. Вона перша і одинока вміє опанувати ту широку скелю почувань від тихого суму до скаженої розпуки і мужнього гордого прокляття, що являється природною реакцією проти холодної зневіри. Україна, на наш погляд, нині не має поета, що міг силою і різносторонністю свого таланту зрівнятися з Лесею Українкою. Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як з уст сеї слабосилої, хворої дівчини»'. Коментатор. Мені імпонує те, що поетеса була надзвичайно самокритична й вимоглива до себе. Нам, молодим, варто виробляти в собі цю рису. Сподобалося, як вона гідно відповіла Осипу Маковею, котрий пов'язував ноти смутку в її поезіях із станом її кволого здоров'я. Але ж це не так. Смуток з приводу власного здоров'я був захований не лише від людського ока, а й від власного... Вона відганяла «ті думи сумні», переборювала фізичний і моральний біль, жила й творила... Інакше не була б тоді вона Лесею Українкою. (Тут варто прочитати напам'ять «Contra spem spero!»). Ці слова для кожного з нас звучать, як підтримка, як рука друга на випадок біди... Подібні ж переконливі слова звернені до Маковея (9 червня 1893p.).
Ми не перестаємо захоплюватися, дивуватися могутності духу й мужності цієї кволої жінки. Друзі, прослухаймо передбачення талановитої людини, патріотки щодо розвитку українського суспільства в листі до М. Павлика (1895 p.).
Вчитель. Отже, якою ви побачили Лесю Українку і чи дійсно вона цуралася українських тем і мало знайома з українським побутом? Учень. У листах вона постає перед нами не тільки як поетеса, драматург, перекладач, а й як любляча, ніжна дочка, сестра, дружина. І всі ці риси злилися воєдино в образі ліричної героїні. Мужньої і сильної патріотки... - Леся Українка, як і Оксана, боролася за незалежну державу, за її культуру, за людську та національну гідність. Вона не злякалась арештів, разом з членами товариства „Просвіта“ 27 січня 1907 року пише звернення до Міністерства народної освіти в Петербурзі з проханням дозволити відкрити в Києві народну школу з українською мовою викладання. Крім того, було написано в зверненні: „...нижеподписавшиеся полагают, что поднятый в записке вопрос представляет огромную важность для дела просвещения украинского народа и без скорого и удовлетворительного разрешения этого вопроса нет и не может быть у нас действительного образования“. Про цю діяльність можна прочитати в листі до О. Кобилянської від 1906р. з Києва. - Лесю Українку не можна звинувачувати в тому, що вона мало знала про свій край. Ось лист до Агатангела Кримського ( 6 червня 1912р. з Кутаїсі), який свідчить, що поетеса дуже добре знала наукові праці з рідної історії, але не задовольнялася цим, а тому просила вченого-історика прислати їй ще й нові видання українських літописів: „гнітить мене моя „необразованість“ у рідній історії, себто, розуміється, елементарні відомості я маю і дещо там читала, але першоджерел зовсім мало куштувала і через те не знаю стилю, „пахощів “ давніх епох, а на чужу інтерпретацію не покладаюсь. Мені здається, що якби я сама прочитала якусь там Волинську літопись чи Самовидця, то я б там вичитала щось таке, чого мені бракує у сучасних істориків( не виключаючи і Грушевського), а потім, може, й сказала щось таке, чого ще не казали інші наші поети. От моя „Бояриня“ тепер уже мені здається якоюсь елементарною, а певне, вона була б інакша, якби я була більш „образована“. З виділеного бачимо, що йдеться тут не скільки про обізнаність письменниці з рідною історією, скільки про її власне бачення, самобутність в інтерпретації подій минулого. -З листів ми дізналися, як було боляче поетесі дивитись, що її земляки покірно носять кайдани рабства. Вона таврує збайдужілих, тих, хто змирився з рабським становищем. - Її листи підтверджують, що ніколи ця мудра й мужня жінка не відділяла свого особистого від громадського. Письменниця вважала, що людина не може бути щасливою, коли навколо неї скрізь панує несправедливість і неволя.
жүктеу/скачать 1.3 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|
