Відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету й

30 
5 березня 1998 р., спрямована на забезпечення реалізації Президентом України 
його функцій і повноважень у сфері національної безпеки й оборони України
76
. 
Проблемність конституційно-правового статусу Ради національної безпеки 
і оборони України засвідчує й передбачене ч. 4 ст. 107 Конституції України 
право Президента України формувати персональний склад Ради національної 
безпеки і оборони України. У ст. 107 Конституції України також визначено коло 
осіб, що ходять до складу Ради національної безпеки і оборони України за 
посадою (тобто тих її членів, яких не призначає Президент України). Це Прем’єр-
міністр України, Міністр оборони України, Міністр внутрішніх справ України, 
Міністр закордонних справ України, Голова Служби безпеки України. У 
засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь 
Голова Верховної Ради України. Решту членів Ради національної безпеки і 
оборони України призначає Президент України. Відтак склад Ради національної 
безпеки і оборони України не є стабільним і може зазнавати суттєвого впливу 
суб’єктивного чинника. 
Ще один проблемний момент конституційно-правового статусу Ради 
національної безпеки і оборони України ‒ положення ч. 3 ст. 6 Закону України 
“Про Раду національної безпеки і оборони України” від 5 березня 1998 р. про те, 
що “членами Ради національної безпеки і оборони України можуть бути 
керівники інших центральних органів виконавчої влади”
77
. Відповідно до ч. 4 
ст. 107 Конституції України, “персональний склад Ради національної безпеки і 
оборони України формує Президент України”
78
. Це конституційне положення не 
встановлює будь-яких обмежень дискреційного права Президента України 
формувати персональний склад Ради національної безпеки і оборони України. 
Отже, згадане законодавче обмеження права Президента України формувати 
персональний склад Ради національної безпеки і оборони України не відповідає 
Конституції України. Положення ч. 3 ст. 6 Закону України “Про Раду 
національної безпеки і оборони України” про те, що “членами Ради національної 
безпеки і оборони України можуть бути керівники інших центральних органів 
виконавчої влади” викликає заперечення і з погляду інтегративної природи Ради 
національної безпеки і оборони України. 
Положення ст. 107 Конституції України про те, що Рада національної 
безпеки і оборони України є органом, створеним “при Президентові України”, 
засвідчує, що члени Ради національної безпеки і оборони України відповідальні 
перед єдиним суб’єктом − Президентом України. У цьому контексті можливо 
порушити питання про механізм відповідальності перед Президентом таких 
членів Ради національної безпеки і оборони України, як Прем’єр-міністр 
України, Міністр оборони України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр 
закордонних справ України. Механізм відповідальності цих членів Ради 
76
Про Раду національної безпеки і оборони України : Закон України від 5 березня 1998 р. № 183/98-ВР. 
Відомості Верховної Ради України. 1998. № 35. Ст. 237. 
77
Про Раду національної безпеки і оборони України : Закон України від 5 березня 1998 р. № 183/98-ВР. 
Відомості Верховної Ради України. 1998. № 35. Ст. 237. 
78
Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. № 254/96-вр. Відомості Верховної Ради 
України. 1996. № 30. Ст. 141. 

31 
національної безпеки і оборони України перед Президентом України перебуває 
поза межами конституційно-правової визначеності. 
Окремої уваги потребує конституційно-правовий статус такого члена Ради 
національної безпеки і оборони України, як Голова Служби безпеки України. 
Згідно з п. 12
-1
ст. 85 Конституції України, “призначення на посаду та звільнення 
з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України” 
належить до компетенції Верховної Ради України
79
. Водночас відповідно до 
ст. 13 Закону України “Про Службу безпеки України” від 25 березня 1992 р., 
“Голову Служби безпеки України призначає на посаду та звільняє з посади 
Президент України”
80
. 
Положення п. 12
-1
ст. 85 Конституції України про те, що призначення на 
посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України здійснює 
Верховна Рада України, очевидно дисонує зі статусом Президента України як 
керівного органу в системі органів, що забезпечують національну безпеку й 
обороноздатність України. Президент України, відповідно до п. 1 ст. 106 
Конституції України, забезпечує державну незалежність і національну безпеку. 
Водночас завдання Служби безпеки України, визначені Законом України “Про 
Службу безпеки України” від 25 березня 1992 р.
81
, засвідчують, що цей орган 
суттєво опосередковує діяльність Президента України, спрямовану на 
забезпечення національної безпеки України. Тому саме Президентові України 
повинна підпорядковуватися Служба безпеки України і саме він повинен 
призначати Голову Служби безпеки України (за згодою Верховної Ради України) 
і звільняти його з посади. Отже, встановлений Конституцією України порядок 
призначення і звільнення з посади Голови Служби безпеки України ослаблює 
статус Президента України як гаранта конституційних цінностей. 
Відповідно до ст. 112 Конституції України та ст. 5 Закону України “Про 
Раду національної безпеки і оборони України” від 5 березня 1998 р., у разі 
дострокового припинення повноважень Президента України виконання його 
повноважень у сфері національної безпеки й оборони України, зокрема 
головування в Раді національної безпеки і оборони України, на період до обрання 
і вступу на пост нового Президента України покладено на Голову Верховної Ради 
України
82
. Водночас саме Прем’єр-міністр України керує Кабінетом Міністрів 
України (ч. 5 ст. 114 Конституції України) ‒ “вищим органом у системі органів 
виконавчої влади” (ч. 1 ст. 113 Конституції України), який “забезпечує 
державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення 
внутрішньої і зовнішньої політики держави”, “здійснює заходи щодо 
забезпечення обороноздатності і національної безпеки України” (чч. 1, 7 ст. 116 
Конституції України). Прем’єр-міністр України, а не Голова Верховної Ради 
України “спрямовує, координує та контролює діяльність” Міністра оборони 
79
Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. № 254/96-вр. Відомості Верховної Ради 
України. 1996. № 30. Ст. 141. 
80
Про Службу безпеки України : Закон України від 25 березня 1992 р. № 2229-XII. Відомості Верховної 
Ради України. 1992. № 27. Ст. 382. 
81
Про Службу безпеки України : Закон України від 25 березня 1992 р. № 2229-XII. Відомості Верховної 
Ради України. 1992. № 27. Ст. 382. 
82
Про Раду національної безпеки і оборони України : Закон України від 5 березня 1998 р. № 183/98-ВР. 
Відомості Верховної Ради України. 1998. № 35. Ст. 237. 

32 
України, Міністра внутрішніх справ України, Міністра закордонних справ 
України (п. 2 ч. 1 ст. 42 Закону України “Про Кабінет Міністрів України” від 
27 лютого 2014 р.)
83
. Головування Прем’єр-міністра України в Раді національної 
безпеки і оборони України на період до обрання і вступу на пост нового 
Президента України цілком відповідало б тій ключовій ролі, яку Кабінет 
Міністрів України відіграє в повсякденному забезпеченні національної безпеки 
й обороноздатності України. Право Голови Верховної Ради України в період 
виконання ним обов’язків Президента України очолювати Раду національної 
безпеки і оборони України дисонує також із тим фактом, що Голова Верховної 
Ради України не є членом Ради національної безпеки і оборони України за 
посадою і, відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України “Про Раду національної 
безпеки і оборони України” від 5 березня 1998 р., може брати участь у її 
засіданнях із правом дорадчого голосу
84
. 

жүктеу/скачать 1.96 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: