Виталий Иванович Масловский с кем и против кого воевали украинские националисты в годы Второй мировой войны

Експансія націоналізму

Розділ II останньої частини книги Віктор Поліщук так і називає – «Експансія українського націоналізму на Україні». Ця експансія, вказує автор, відродилась у час горбачовської «перебудови».

Розглядаючи цю експансію, В. Поліщук робить досить справедливе застереження:
«Ще раз треба пригадати: коли б у котроїсь ОУН дійшло до перегляду основ інтегрального, тобто тотального, донцовського націоналізму, то це мусіло б тягнути за собою відмежування від злочинного минулого ОУН, засудження її злочинів. Тим часом, як бачимо, всі три фракції ОУН змінили свою тактику, підфарбували свою лексику під демократію, а в дійсності прямують до одного: до побудови української держави, як тоталітарно-націоналістичної, чого яскравим виразом і є опубліковані фрагменти «Ухвали» ОУН…».
Але, підфарбувавшись, і дещо замаскувавшись, всі фракції ОУН, як і ті угрупування, що явно до них тяжіють, аж ніяк не відмовляються від злочинної ідеології і злочинного минулого. Мало того, вони реанімують все, чим жили і дихали українські націоналісти в тому злочинному минулому і прагнуть нав'язати те минуле нинішній Україні.

Віктор Поліщук:

Тут же Віктор Поліщук використовує уривки із статті Т. Гунчака про Д. Донцова («Українська політична думка 1920-х років: монархізм, націоналізм, націонал-комунізм». – «Літературна Україна». 1991. 20 червня.): «…сильні народи повинні побороти слабших і нав'язати їм свій спосіб життя. Дуже важлива теза в ідеології Донцова є поняття «творчого насильства» й «ініціативної меншості» як сил порядкуючих. Аналізуючи той аспект чинного націоналізму, Михайло Сосновський (автор політичної біографії Д. Донцова – В.М.) відзначав, що Донцов «відкидав ідею демократії, лібералізму, гуманізму і соціалізму. Натомість, як підставу суспільно-політичної організації народу висунув він засади «ініціативної меншості», то значить групи людей… яка прагне до влади».

Таке возвеличування Донцова емісаром Т. Гунчаком, зрозуміло, мало неабияку реакцію в посткомуністичній Україні. Правда, зазначає Віктор Поліщук, дещо пізніше в газеті «Демократична Україна» той же Гунчак заявив, що «особисто… не поділяє поглядів Донцова», який, мовляв, «мав рацію лише в 30-х роках» (Газ. «Демократична Україна». 1992. 25 березня.).

Врешті ОУН-з послала не тільки своїх емісарів в Україну, але й перенесла в Київ свій орган, журнал «Сучасність». «Так легше просувати ідеї ОУН-УПА», – зазначає В. Поліщук.

Другою вирушила в Україну ОУН-мельниківців та перенесла із Парижа в Київ свій орган «Українське слово». Засновано в Києві також журнал «Розбудова держави» (типу «Розбудова нації»). Появився в Києві і лідер ОУН-м Микола Плав'юк та його численні емісари. Спільно з Левком Лук'яненком вони редагують свої видання.

Найпізніше, «але зате найбрутальніше», – відзначає Віктор Поліщук, – рушила в Україну ОУН-бандерівців, яка відразу ж провела кілька своїх конференцій, де, звертаючись до Президента, Верховної Ради, почала вимагати реабілітації ОУН-УПА.

І знайшлися в Україні сили, які почали ті оунівські експансії підтримувати. Начальник соціально-психологічної служби Збройних Сил України (недавній сержант) генерал В. Мулява на конференції «Роль націоналізму в процесі державотворення України» виголосив промову, в якій заявив, що колір штандарту України повинен бути червоно-чорним (тобто бандерівським) (газ. «Гомін України», Торонто, 1992 р., 4 листопада.). Львівський поет Ростислав Братунь (про якого ми вже писали в попередніх підрозділах), який, як відзначає В. Поліщук, «десятиліттями гавкав на ОУН», в інтерв'ю «Робітничій газеті» заявив, що «націоналізм – вища форма патріотизму» («Робітнича газета». 1992.11 грудня.). Дмитро Павличко, якого Віктор Поліщук вважав довгі роки «сумлінням українського народу», став писати текст маршу війська України, в якому є слова про наступність УПА в традиціях українського війська. А Президент України Леонід Кравчук, говорячи про постання УПА, сказав: «Цю дату треба відзначати саме як історичну, подобається це комусь чи не подобається» (Газ. «Гомін України». Торонто. 1999. 22 липня.). В Тернополі ж головну вулицю Леніна перейменовано на вулицю Степана Бандери. Подібних дій чимало.

Все це, застерігає Віктор Поліщук, – не якась собі пропаганда голови ОУН-бандерівців (тепер КУН) Ярослави Стецько, а реальна загроза для України. Бо ж, посилено подається з-за кордону фінансова допомога націоналістичній пресі в Україні, і не тільки їй. Сьогодні необандерівець Валентин Мороз кричить: «Бандера – то Шевченко XX століття! Гітлер – то Христос XX століття!» Чи бачать всі ті представники «національної еліти» (І. Дзюба, М. Жулинський, І. Драч, Д. Павличко та ін.), що творять?» – запитує під кінець автор.

Віктор Поліщук всі ті ігрища націоналістів, які творяться сьогодні в Україні, називає «відьомським балом ОУН». «Де ж ті українські письменники, котрі зуміли б показати глибину (або мілкість) злочинної душі вбивника з УПА?», – з сумом зазначає він. «Не враховуючи українських авторів, котрі писали в умовах більшовицького режиму, досі ніхто з українців не визнав вину ОУН-УПА за злочини народовбивства на поляках у час війни», – скрушно зауважує автор». Я соромлюся того, що вчинили мої земляки в час війни. Я соромлюся за тих, котрі вели євреїв на страту. Соромлюся дій УПА, соромлюся ОУН, яка винна у смерті поляків, євреїв, росіян, українців…».

Тобто, Віктор Поліщук соромиться тих, хто «з національності робить професію». Тому, пишучи цю книгу, щиро заявляє: «У цій книзі – мій біль, мій сором за злочини моїх співвітчизників».

Злочинно ототожнювати український націоналізм з українським народом. Сором чесного українця Віктора Поліщука і примусив написати цю сповідь. Він пише про це так: «Восени 1992 року приїхала до Торонто колишня наша сусідка з Дубна, українка Віра Корецька. В розмові зі мною вона повторила думку простого селянина з-під Дубна: ОУН-УПА так зганьбила наш український народ, що цієї плями з нас уже ніколи не змити. А я кажу – з українського народу можна і треба цю пляму змити, сказавши правду про злочини ОУН-УПА.

Тому, завершуючи книгу «Гірка правда: злочинність ОУН-УПА» Віктор Поліщук заявляє:

Те саме має зробити в першу чергу ієрархія Греко-католицької церкви, бо саме під її омофором постала ОУН. А також ієрархія Української православної церкви, бо це її жертва брала участь у масових мордах на Волині. Хоч і була ця паства спонукана до злочинів емісарами з Галичини. Бо ж без покаяння немає прощення!»