ОУН-УПА ОЧИМА УКРАЇНЦЯ ВІКТОРА ПОЛІЩУКА

ОУН-УПА ОЧИМА УКРАЇНЦЯ ВІКТОРА ПОЛІЩУКА

Із усієї літератури, яка появилась за кордоном, мене найбільше вразила книга Віктора Поліщука «Гірка правда: злочинність ОУН-УПА (сповідь українця)». Книга вийшла українською і польською мовами в 1995 р. в Торонто – Варшаві – Києві, а в 1996 р. ця книга перевидана в Донецьку. На нього ми і будемо посилатися.

Віктор Поліщук зазначає, що він не комуніст і не націоналіст. Він належить до шанувальників бандерівщини. Українець з Волині (м. Дубно на Рівенщині), він не заклопотаний нинішнім «національним відродженням» в націонал-нацистському варіанті, чим сьогодні хворіють багато українських «патріотів», але бажає добра і щастя незалежній Українській державі. В 1940 р. він був репресований разом з сім'єю за «гріхи» батька-петлюрівця. В повоєнний час жив у Польщі, тепер – в США і Канаді. Юрист. Доктор політології. Автор кількох книг, серед них наукової праці «Ідеологія українського націоналізму за Дмитром Донцовим». Його остання книга – «Гірка правда: злочинність ОУН-УПА» – воістину вражаюча сповідь чесного українця, якому соромно за злочинність тих, хто в минулому називали і продовжують називати себе сьогодні «щирими українцями», «національно свідомими», хоч на руках у них кров поляків, євреїв, росіян та українців. Автору соромно і за Україну, земля якої народила таких злочинцю, соромно і перед польським народом, якому завдано стільки невимовного горя. Отже, книга Віктора Поліщука – правдива і чесна сповідь українця.

Автор присвячує свою працю памяті жертв ОУН-УПА. Вказуючи на науковий характер книги, він водночас зауважує, що ті документи та інформації, що є в ній, подані публіцистично, у вільній інтерпретації. Всі вони відповідають на питання: хто, коли і для чого вчинив таку страхітливу справу народовбивства на Волині і в Галичині в час минулої війни? Справедливо зауважує автор і про те, що його праця може стати добрим посібником для кожного, хто цікавиться новітньою історією України і Польщі. Віктор Поліщук акцентує свою увагу на злочинності ОУН-УПА проти польського народу. Чому, власне, так? Та тому, що українські націоналісти постійно звинувачували поляків у тому, що вони, мовляв, «відкопують» українських націоналістів тільки для того, щоб їх спеціально звинуватити. «Вважаю, – пише В. Поліщук, – що проблему українського націоналізму слід не тільки «відкопати», але й вивернути її догори корінням, щоб можна було збагнути злочинну суть українського націоналізму. Без зрозуміння суті українського націоналізму ніколи не дійде до примирення між українським і польським народами…»

Тут же автор застерігає читачів, що писати про всі ці злочинства українських націоналістів досить небезпечно. «Один доброзичливець сказав мені: – Чоловіче, облиш писати цю книжку, припини цю затію, бо вони ж тебе вб'ють!»

Далі В. Поліщук вказує на причини, чому він взявся за цю тему, і, власне, взявся саме сьогодні.

По-перше, Польща й Україна стали сьогодні незалежними державами. А тому потрібно добре орієнтуватися в сучасній політиці, бо постала нова геополітична ситуація. «Захід активно допоміг повалити пануючі в Східній Європі державні устрої», тобто розвалити СРСР. Але він дбає про себе, а не про Україну, Польщу чи Росію. Водночас, засиллю жовтої раси (Китай) може протистояти тільки Росія. Отож, Польщі й Україні треба в цій ситуації розумно орієнтуватися. Для цього між польським та українським народами мусить панувати згода добрих сусідів. Для цієї згоди кожному народові треба визнати свою вину, повинитись. Тільки тоді і можлива згода».

Але українському, як і польському, народові нема чого вибачатися. «Весь український народ не несе відповідальності за діяльність ОУН-УПА». В той же час українські націоналісти «не почувають жодної вини», а кричать про «самостійну» Україну «на всіх етнічних землях».

Що ж до Польщі, то там є різні думки відносно цього. Одні кажуть так: що було, то було. Інші заявляють, що українці, як і німці, мають повинитися. Треті (максималісти) говорять про те, що замирення може статися лише тоді, коли українці повернуть Польщі землі до Збруча. В той же час оунівці ставлять вимогу про повернення Україні Холмщини, Пiдляшшя та Лемківщини. Автор же вважає, що Західна Україна – етнічна територія українців, але тут споконвіку жили і поляки. Однак, існуючі нині кордони є непорушними.

Друга причина – кривавий конфлікт між поляками й українцями в роки минулої війни. Автор називає його «українсько-польською війною». Це була не війна, а звичайна кримінально-кривава різня. Спір же проходить постійно відносно питання: хто почав? Віктор Поліщук наводить приклади взаємних звинувачень. Сам же він вважає, що «поляки захищались». Тому-то, пише він,»… існує потреба сказати правду. Гірку правду для українців, для українського народу. І про неї скажу я – українець. Ця правда гірка для українців, бо ж ОУН-УПА це не тільки західноукраїнське явище, ОУН-УПА в своїй пропаганді намагалася проповідувати, що вона діє від імені всього українського народу, що вона, ОУН, є виразником інтересів усіх українців, що УПА – це армія українського народу. Тому я, українець, хочу цьому заперечити. ОУН ні мені, ні для кількадесяти мільйонів українців ніколи не була рідною. УПА ніколи не була армією всіх українців. Кого і як вона репрезентувала – про це говоритиму в цій книжці».

І тут же додає:
«… В рядах ОУН і УПА опинялося багато українців не зі своєї волі, а якщо й з власної волі, то несвідомо… У родині не без виродка. Таким виродком була ОУН-УПА у здоровій, хоч і зболілій сім'ї українського народу».
Третьою причиною написання даної книги, зазначає автор, є те, що націоналісти з ОУН нічому не навчились і творять сьогодні все по-старому. Мало того, старше покоління націоналістів «не тільки не веде до злагоди, але й зі злочинів робить предмет геройства». Знаходяться і такі охоронці ОУН-УПА, як Іван Драч, який офірував 1000 карбованців на пам'ятник воякам УПА на Рівенщині, або Сергій Плачинда, що ставить знак рівняння між націоналізмом і патріотизмом. А «підміна цих несумісних понять – одна з найбільших небезпек для сьогоднішньої України».

Далі автор зазначає, що такі «демократи», як І. Драч, сьогодні боронять ідеологію, яка вже давно зазнала катастрофу на політичній арені Європи. Це ідеологія Гітлера, Муссоліні, Франко, Салазара. «Німці, італійці, іспанці, португальці засудили фашизм-нацизм, а в нас, бачте, й досі провідною ідеологією є донцовський націоналізм», який «є різновидом фашизму». В Україні сьогодні проповідують фашистську ідеологію ОУН і ставлять пам'ятники Коновальцю, Бандері, Шухевичу, есесівцям дивізії «Галичина». Весною 1992 року Слава Стецько (голова КУН) на конференції ОУН-бандерівців у Києві заявила, що «наш український націоналізм – це антифашизм, антиімперіалізм, антиколоніалізм, антитоталітаризм». У відповідь на цю заяву, вказує Віктор Поліщук, «я буду тут доказувати, що український націоналізм – це фашизм, імперіалізм, тоталітаризм, а навіть расизм».