Войтович Леонтій " баварський географ": спроба локалізації слов’янських князівств у ІХ столітті. Опубліковано

Виглядає так, що племена (15–17) розміщалися на відтинку шляху між Лабою та Одрою, можливо, частково охоплюючи і басейн Варти. Плем’я (18) було розташоване на середній Віслі нижче впадіння Західного Бугу.

Племена 19-25 розміщалися вздовж головної артерії “бурштинового шляху”: Вісла – Західний Буг – Дністер.

(19) Zuireani [Журяни чи Чуряни?, Черв’яни]: ще одне загадкове плем’я, яке дослідники відносять переважно до племен, які неможливо локалізувати. А.Горський розмістив їх між глоп’янами-полянами і бужанами, ототожнивши з мазовшанами⁸²; Б.Томенчук – у нижній течії Західного Бугу⁸³. З огляду як мови, так і розташування племені в контексті порядку назв “Баварського Географа”, найбільш обгрунтованою виглядає гіпотеза І.Геррмана, згідно з якою Zuireani (19) є дублетом Zeriuani (35)⁸⁴. Правомірність цієї гіпотези проаналізуємо при розгляді племені (35).

(20) Busani [Бужани]: Крім Г.Пашкевича, який вважав Бужан польським плем’ям⁸⁵, всі дослідники сходяться на ому, що “Баварський Географ” згадав волинське плем’я Бужан. Локалізація Бужан у верхів’ях Бугу, де знаходився їх головний град Бужеск, підтверджується також літописними звістками і значною кількістю археологічних матеріалів⁸⁶.

(21) Sittici [Сіттичі, Житичі]: також належать до неідентифікованих племен. Існуючі версії локалізації від Житомира⁸⁷ до Боснії⁸⁸ є звичайними верифікаціями. Певну мотивацію мала спроба С.Закшевського пов’язати їх з р.Жітавою, притокою Нітри⁸⁹. Як житиців їх розміщають також у районі гирла Заале при Лабі⁹⁰. Всі ці локалізації ніяк не пов’язані з контекстом назв у “Баварському Географі”, але, як справедливо зауважив А.Горський, спроби винесення цих племен за межі Східної Європи неспроможні⁹¹. Тому найбільш прийнятною виглядає версія І.Геррмана⁹², підтримана Б.Томенчуком⁹³. Обидва розмістили їх на схід від бужан по Дністру. Хорватські землі на лівобережжі верхньої і середньої течії Дністра, де пізніше сформувалося Стольське князівство, зруйноване під час походу київського князя Володимира Святославича у 981 р., а потім виникло Звенигородське князівство, були густо заселеним у VII-IX ст. масивом, який цілком можу бути “областю в якій народу і градів без числа”. Це плем’я житичів входило до масиву карпатських хорватів⁹⁴. Можливо, пізніше, вже в процесі розпаду цього зв’язку воно ввійшло до складу Теребовельського князівства і від нього перейняло назву требовляни⁹⁵. Частиною хорватського масиву житичів (Sittici) і сусідніх стадичів (Stadici) вважає і А.Горський⁹⁶.

(22) Stadici [Стадичі]: так само представлені численними верифікаціями від Русі⁹⁷ до серединної Боснії⁹⁸. Дослідники також відшукали с.Стадіце над р.Біліною⁹⁹ та Стадінгію над нижнім Везером¹⁰⁰. Зрозуміло, що всі ці версії є звичайними верифікаціями. Тому знову найбільш обгрунтованою виглядає версія І.Геррмана¹⁰¹, підтримана Б.Томенчуком¹⁰², які розмістили це плем’я у Придністров’ї. Це плем’я, якому “Баварський Географ” нарахував аж 516 міст, цілком могло проживати на густо заселеній в той період території пізнішого Теребовельського князівства¹⁰³. Самі назви Житичі та Стадичі цілком підходять для землеробсько-скотарського характеру занять тутешнього населення (годівля худоби тут завжди займала помітне місце в господарстві).

(23) Sebbirozi [Себбірочі, Шеббіроси]: третє в цій шерензі назв плем’я з надзвичайно широкою локалізацією – від р.Себіри і оз.Сабро на Русі¹⁰⁴ знову до серединної Боснії¹⁰⁵. Їх намагалися ототожнити з Сіверянами¹⁰⁶ або з Сіверою в Болгарії¹⁰⁷, з саксонськими Нордальбінгами¹⁰⁸. Однак жоден з цих варіантів не можна визнати переконливим. За І.Херрманом, себбірочі розташовувалися на середньому Дністрі¹⁰⁹. Б.Томенчук змістив їх південніше нинішньої Буковини¹¹⁰. Найімовірніше, це густозаселений масив на правобережжі Дністра в галицькій частині території карпатських хорватів. Сама назва надто спотворена для спроб розшифрувати її. За А.Горським – це тюркське плем’я, яке займало територію між уличами та хорватами (тобто житичами і стадичами)¹¹¹. У ІХ ст. печенігів ще у цьому районі не було. Можливо рештки якогось аварського відламу?

(24) Unlizi [Унличі, Уличі]: якщо відкинути фантастичні варіації (Іульзен біля Ганноверу чи Ванзлов в Хорватії або на о.Узнам біля берегів Польщі), всі дослідники пов’язують локалізацію племені з літописними уличами¹¹². Етнонім “уличі” виводять від “угличі”, а останнє від “угла” – “кут” (місцевість між гирлами Дністра та Дунаю, яка називається Буджак, що по-тюркськи означає “кут” і, зрештою, так виглядає)¹¹³. Однак уличі локалізуються переважно у верхів’ях та середній течії Південного Бугу до Дністра¹¹⁴, причому первинні осади знаходилися на Дністрі, південніше впадіння Лядови, а Побужжя було заселене в ході пізнішої колонізації¹¹⁵.

(25) Neriuani [Нерв’яни, Нерви]: також належать до племен, чия локалізація спірна. І.Геррман розмістив їх на Правобережжі, південніше древлян і північніше уличів, виходячи зі свого варіанту шляху, який, на його думку, мав закінчуватися в Києві¹¹⁶. З тих самих засад Б.Томенчук розмістив їх біля гирла Дністра¹¹⁷. Дослідники ототожнювали нерв’ян з древлянами¹¹⁸, зв’язували з ріками на Нер-, Нур- і т.д. або розміщали аж у Боснії¹¹⁹ чи просто вважали дрібним західнослов’янським плем’ям незнаної локалізації¹²⁰. Заслуговує на увагу думка Л.Нідерле, який ототожнював їх з неврами¹²¹. Неври згадані Геродотом у зв’язку з походом Дарія проти скіфів ще у 512 р. до н.е. Частина дослідників ототожнює їх з ранніми протослов’янами¹²². Їх осади розміщаються археологами південніше племен висоцької та чорноліської культур чотирма близькими між собою районами: києво-черкаський район (тясминська, канівська і київська групи), східноподільський (по середній течії Південного Бугу у Вінницькій області), західноподільський (у сучасних Тернопільській, Чернівецькій та Хмельницькій областях) і волинський (північ Хмельницької області і частина Житомирської та Рівненської областей). Найбільш заселеними були перші два регіони¹²³. Виглядає фантастичним, якби дійсно якась частина давнього населення, яке вціліло на первинних оселях при всіх трансформаціях і міграціях протягом мало не півтори тисячі років (16.05.451 р. в битві на Каталаунських полях в різноплемінній армії Аттіли, за свідченням Аполінарія Сідонія, були Neurees поряд з Bastarna¹²⁴), зберегла свою навню назву – неври. В такому випадку ця невелика група мала б розташовуватися поблизу уличів в верхів’ях Південного Бугу.

Найбільш заплутаним і складним для локалізації є блок назв (26-32). Гіпотеза І.Геррмана стосовно їх розміщення “у зворотньому порядку” вздовж шляху: гирло Дунаю – Дністер – Вісла – Балтика¹²⁵ підправлена Б.Томенчуком: Чорне море – р.Дунай – р.Серет Карпатський – р.Прут – р.Дністер – р.Сян – р.Вісла – Балтійське море¹²⁶, виглядає нелогічною, надуманою конструкцією, особливу з огляду на наявність позиції (32), яку більшість пов’язують з хазарами.

(26) Attorozi [Атторочі, Аттороси]: локалізація цього племені залишається неясною. Верифікація дослідників поміщала їх від Помор’я до Турова на Русі¹²⁷. А.Горський a priori відносить цю назву до тюркських¹²⁸. П.Й.Шафарик бачив у наві цього племіні спотворену назву літописних тиверців¹²⁹, що добре вписується в порядок назв після уличів та нерв’ян (нервів). Цю локалізацію приймали В.Сєдов¹³⁰ та інші дослідники. Прийнявши тотожність атторосів з тиверцями, треба віднести позицію (26) до третьої групи (торговельного шляху).

А.Кралічек¹³¹, А.Брюкнер¹³², Г.Ловмяньский¹³³ взагалі вважали, що ця назва, подібно до дальшої номенклатури назв, які закінчуюються на rozi є містифікаціями (вигаданими штучними конструкціями). Потреби в подібній містифікації не було за жодних умов виникнення самого документу. Простежити вірогідність їх гіпотези практично немоливо.

Крім того дублетом Attorozi можна вважати Aturezani¹³⁴.

(27) Eptaradici [Ептарадичі]: з усіх верифікацій найповажніше виглядає версія А.Кралічека, який в цій назві вбачав поєднання грецького έπτά з слов’янським родичі , тобто “сім родів” Феофана – слов’янських племен в Мезії за Дунаєм в часи болгарської міграції¹³⁵. Ця версія також вписується в порядок назв “Баварського Географа”, даючи підстави прилучити позицію (27) до третьої групи (торговельного шляху).

(28) Uuillerozi [Вільєрочі, Вілероси]: також викликали цілу низку фантастичних верифікацій (над р.Булерою в Литві як Булерці, біля оз.Сюссер-Сее на захід від Гале, дублет велетів і т.д.)¹³⁶. У порядок назв “Баварського Географа” вписується тільки версія А.Кралічека, який вважав їх одним з наддунайських болгарських племен¹³⁷.

(29) Zabrozi [Заброчі, Саброси] та (30) Znetalici [Знеталичі] взагалі представлені лише фантастичними версіями. Якщо взяти до уваги розташування цих племен поруч з тиверцями та можливою локалізацією племен 27–28 як придунайських болгарських племен, то можна запропонувати локалізацію племен 29–30 у межиріччі Пруту і Серету. Це могли бути дако-романські племена. Заброчі (Заброси, Саброси) могло бути спотворенням назви Сабоків. Це плем’я, вперше згадане Птолемеєм, традиційно розміщають у Дакії, на користь дакійської приналежності свідчить і назва племені. У ІІ ст. за Марка Аврелія і Коммода Сабоки тривожили римські кордони, далі під впливом кельтів і римлян мігрували на північ. Їх розташовують навіть біля витоків Вісли та берегів Сяну¹³⁸. Проблема ця гіпотетична. Не можна виключати, що основна маса сабоків відійшла на південь в межиріччя Серету і Пруту, а може, навіть Пруту і Дністра.

(31) Aturezani [Атурезани, Тиверці]: всі локалізації (над р.Тур’я на Волині, між Карпатами і Дунаєм чи біля надлабського Турітца поблизу Магдебургу)¹³⁹, крім гіпотези П.Ю.Шафарика, який вважав їх тотожними з тиверцями¹⁴⁰, є малоймовірними.

(32) Chozirozi [Хозирози, Хозари, Хазари]: також відносяться до неідентифікованих назв¹⁴¹. З хозарами їх першим пов’язав П.Ю.Шафарик¹⁴². З усіх існуючих версій (в Угорщині, в Тюрінгії і т. д.), ця версія найбільш обгрунтована.

Підсумовуючи локалізацію групи племен 26–32, можна стверджувати, що ця група є продовженням попередньої групи, пов’язаної з основною артерією “бурштинового шляху”. Ця група включає тиверців (26 та 31), болгарські придунайські (27, 28) і дако-романські племена в межиріччі Пруту і Серету (29, 30) та хазар (32). Розташування останніх інформатори докладно не уявляли, але знали, що вони розселені десь далі за тиверцями.

Наступна група племен 33–38, серед яких згадуються лендзяни, волиняни і пруси, пов’язана з відгалуженням знаменитого “бурштинового шляху” від кордонів Великоморавської держави до берегів Балтики. Саме ця, доволі точна й об’ємна інформація, могла бути отримана від св.Мефодія та його оточення

(33) Lendizi [Лендізі, Лендзяни]: Старша генерацiя польських iсторикiв, використовуючи фрагмент трактату візантійського василевса Костянтина Багрянородного „Про управлiння імперією”, де повiдомлялося, що плем’я Lеnzenionoi платило данину Києву в часи регенства Ольги, намагалися посунути межi лендзян мало не пiд Київ і ототожнити їх з населенням Волині¹⁴³. Врешті не встояв навіть Г.Ловмяньский. Вiн вiдмовився вiд попереднiх поглядiв i поширив кордони лендзян до Бугу та Стиру на Волинi¹⁴⁴. Цi тенденцiї мають мiсце i сьогоднi. Межi лендзян на пiвднi i на сходi пересуваються до верхiв'їв Днiстра і Стиру¹⁴⁵ та далi, а для обгрунтування цiєї тези залучаються переважно ономастичнi матерiали, причому навiть такi назви, як Белз, Белзець чи Тисмениця беззастережно вiдносять до захiднослов'янських, тобто польських¹⁴⁶. Немає поважних підстав відмовлятися від локалізації лендзян у Сандомирсько-Люблінській землі. У серединi Х ст. це плем’я могло утримувати верхiв’я Прип'ятi i певний час брати участь у днiпровськiй торгiвлi з Вiзантiєю. Можливо, бужани, волиняни чи деякі iншi волинськi племiннi князiвства перебували у той перiод пiд їх гегемонiєю. Як учасники днiпровської торгiвлi, вони могли сплачувати якусь частку Києву. Через це Костянтин VII i відносив їх до данникiв Києва. О.Головко з цього приводу писав про певну групу лендзян, яка мешкала у верхів’ях західних витоків Дніпра (вірогідно на території сучасної Білорусії), але водночас не була якимсь значним етнічним формуванням і згодлом повністю асимілювалася східнослов’янським населенням¹⁴⁷. Пiвденнi кордони лендзян дотикали Угорщини, але це не означає, що вони доходили до Карпат. Знахiдка цiлого угорського кладовища Х ст. у Перемишлi свiдчить про те, що угорськi впливи у цьому регiонi могли сягати Сандомирсько-Люблiнської землi. Зрештою, етимологія угорської назви поляків – lengyel від лендзян – не вимагає наявності безпосередніх кордонів. Вистачало контактів через Перемишль, який тоді був хорватським центром¹⁴⁸. Назва його походить вiд Пшемисла – імені хорватського або моравського князя (у період гегемонії Великої Моравії тут міг сидіти моравський династ). Пiсля розгрому Великої Моравiї хорватськi князiвства стали об’єктом боротьби мiж Чехiєю, Угорщиною i Польщею. Польща в той час переживала перiод формування. В орбiту держави Мєшка I ввiйшли лендзяни, а також, можливо, на короткий час, Червень i Перемишль, котрий перед цим перебував у сферi угорського впливу. У 981 р. Володимир Святославич приєднав цi землi до Києва. Якщо б цi землi були етнiчними територiями лендзян, то за них неминуче почалась би тривала боротьба. Але цього не трапилось, бо цi землi були хорватськими. У Х ст. лендзяни знаходилися біля великоморавських кордонів.

Заслуговує уваги також гіпотеза Я.Дашкевича. Дослідник відзначив, що локалізацію лендзян польська історіографія активно використовувала для доведення законності претензій Польщі на цю пограничну територію під час відомих розмежувань середини 1940-х рр., що періодично знову повторюється, незважаючи на те, що подібних претензій уже немає. Покликаючись на ряд джерел, зокрема на єврейський історико-географічний трактат “Йосиппон” (IX – початок X ст.), історик доводить тотожність назв “лендзяни” та “лучани”¹⁴⁹. В контексті цієї гіпотези можна було би погодитися з А.Горським, який вважає лендзян східними волинянами¹⁵⁰.

(34) Thafnezi [Тафнезі, Тафнечі, Таняни]: П.Я.Шафарик та Л.Нiдерле вважали, що Thafnezi – це плем’я, яке жило на р.Танвi, правiй притоцi Сяну¹⁵¹. За даними “Географа Баварського” на їх територiї було 257 градiв. Басейн рiки Танви бiдний на археологiчнi знахiдки, що викликало застереження дослiдникiв. Однак практично на жоднiй з територiй племен, перелiчених “Географом Баварським” у групі 14–58, не вдалося вiдшукати вiдповідної кількості градiв. Імовірно, інформація стосується приблизної кількості громад-общин¹⁵². Інші варiанти локалiзацiї племенi Thafnezi (поморськi, дравськi, верхньодунайськi) слабо аргументованi, вони базуються на спiвзвучностi назв без пов’язання з їх етимологiєю, археологiчним матерiалом i порядком назв у “Баварського Географа”¹⁵³. Є.Кухарський розмiстив танян на пiвдень вiд лендзян i на пiвнiч вiд Карпат¹⁵⁴, що, по сутi, не заперечує версiї Шафарика-Нiдерле. Гіпотеза І.Геррмана стосовно тотожності Thafnezi і Thadesi може бути принятною лише у випадку, якщо припустити, що редактор “Баварського Географа” помилково розмістив Thadesi перед Glopeani [Глоп’янами], тоді як їх потрібно було поставити перед Zuireani [Черв‘янами].

(35) Zeriuani [Черв’яни]: Iснує версiя їх iдентифiкацiї навiть як чернiгiвських сіверян. Найбiльшого визнання здобула здогадка Тадеуша Левицького, згідно з якою Zeriuani - серби, тобто нинiшнi лужицькi серби. Т.Левицький виходив з порядку назв у контекстi пам’ятки: Lendizi – Thafnezi – Zeruiani – Prissani – Velunzani. Оскільки Lendizi – це лендзяни, локалiзованi в Сандомирськiй землi, а на думку польського iсторика Prissani i Velunzani – спотворенi назви поморських племен пуржичан i велинян, то Zeriuani-Сорби були розмiщенi мiж середньою Вiслою та нижньою Нотецiєю¹⁵⁵. Вже Г.Ловмяньский помiтив непевнiсть такої локалiзацiї¹⁵⁶. З’явився ще цiлий ряд версiй локалiзацiї цього племенi вiд Помор’я майже не до гирла Дунаю, але жодна з них не була переконливою.

Iван Крип’якевич пропонував „Zeriuani” читати як „черв’яни”, тобто плем'я, пов'язане з градами червенськими найдавнiших лiтописiв. Племiнна назва черв'ян збереглася в Iпатiївському зведеннi, а також вiдбита у топонiмi Червняни (Черляни, нинi у Городоцькому р-нi Львiвської обл.)¹⁵⁷. Це в’яжеться i з контекстом, де сказано, що плем’я складало велику „державу, що з неї, як кажуть, походять всi люди слов’янськi” [у перекладі О.Назаренка: “королівство настільке [велике], що з нього, походять всi слов’янськi народи і ведуть, за їх словами, [свій] початок”, що також цілком коректно: “regnum” як “королівство”¹⁵⁸.]. Звідси і назви Червен та Червенські гради, інформацію про яких зберегли найдавніші літописи¹⁵⁹. З черв’янами ототожнювали етнонім “zeriuani” Я.Відаєвич¹⁶⁰ та Т.Лер-Сплавіньский, (вважаючи це плем’я польським)¹⁶¹. Легко пояснити i етимологiю назви у нiмецькому спотвореннi: Zeriuani = Czeruiani = Czerweni = Черв'яни. Крiм того цей варiант найкраще вписується в порядок назв “Баварського Географа”: Lendizi – Thafnezi – Zeriuani – Prissani – Velunzani¹⁶². Б.Томенчук розташував їх у Вісло-Бузькому басейні¹⁶³, але для цього йому довелося “перемістити” волинян аж за гирло Західного Бугу, для чого немає жодних підстав. За І.Геррманом Zeriuani – це носії культури Луки Райковецької, яку В.Сєдов ототожнює з дулібами¹⁶⁴, але ця локалізація нічим не мотивована. Водночас гіпотеза І.Геррмана, за якою Zeriuani є дублетом Zuireani, заперечень не викликає.

(36) Prissani [Пріссані, Присянці]: М.Карамзiн¹⁶⁵, Й.Добровський¹⁶⁶ i А.Кралiчек¹⁶⁷ вiдстоювали тотожнiсть Prissani = Brzezani. А.Крисiнський висунув варiант: Prissani = Brissani, згаданi Гельмольдом над нижньою Гавелою¹⁶⁸. В.Войцеховський, Р.Кернсновський, Г.Ловмяньський та iншi історики прив’язували це плем’я до поморських Пуржич¹⁶⁹. Iснують ще локалiзацiї племенi в районi Пружан в Бiлорусi чи Прiзрена на Балканах. Всi вони змушують сильно „вивертати” назву джерела, залежно вiд бажань дослiдника. Вони не беруть до уваги нi етимологiї назви, нi наявностi археологiчних пам’яток вiдповiдної епохи i не вписуються в контекст назв “Баварського Географа”.

Виходячи з локалізації сусідніх племен в контексті пам’ятки, можна вважати, що це Присяни (Пріссані, Присянці), тобто плем’я, що живе на р. Сян (спотворена назва вiд Zlasani з Празького привiлею 1086 р. – засяни (засянцi), позаяк форми присянцi, прикарпатцi i т.д. характернi для пiзнійшого часу). За даними “Баварського Географа”, у них було 70 громад. В районi Перемишля-Сянока було майже стiльки ж городищ¹⁷⁰. Центром землі присян був Перемишль, який у ІХ ст. вже існував¹⁷¹.

(37) Uelunzani [Велунчани, Волиняни]: Польські історики досі намагаються пов’язувати волинян з поморським містом Велин. Навіть відомості відомого арабського історика Абу-л-Хасана Алі ал-Масуді (947) про державу Валиняна та її короля Маджака польські історики, а за ними і деякі сучасні російські історики, схильні відносити до поморського Волина. Ал-Масуді черпав інформацію про східних слов’ян від ал-Джармі, який визволився з візантійського полону у вересні 845 р., та Харуна ібн Яхья, який визволився з візантійського полону бл. 900 р. Їх інформація відноситься до 40-80-х років ІХ ст. Як справедливо зауважив А.Новосельцев, у ІХ ст. Волина у Помор’ї не існувало. Зрештою, про Помор’я у Візантії тоді нічого і не знали¹⁷². Волиняни – не гiпотетичне плем'я з околиць поморського мiста Велинь, а з Волинi, де волиняни засвiдченi літописами, іншими писемними пам’ятками i топонiмами. До такого ж висновку стосовно волинян і черв’ян прийшов і А.Горський¹⁷³.

(38) Bruzi [Бруси, Пруси]: тотожність Bruzi і Пруси не викликає застережень¹⁷⁴. Ятвяги, які були найпівденнішим з прусських племен, хоронили своїх покійників під кам’яними курганами, ареал яких розпочинається у верхів’ях Шари і Німана¹⁷⁵.

Важко визначитися, куди віднести плем’я (39) – виходячи з варіантів його локалізації воно могло відноситися як до попередньої, так і до наступної групи. І.Херрман виділив племена 40–46 в групу племен, розташованих уздовж шляху: Саркел – Київ – Візантія¹⁷⁶. Уточнення Б.Томенчука (Балтійське море – Ладога – р.Волга – р.Десна – р.Дніпро – Чорне море)¹⁷⁷ не може бути прийнятним.. Інформатори “Баварського Географа” не могли знати цього “варязького” шляху та ще й в ІХ ст. Якщо їм був відомий щлях до Хазарії, то, звичайно через Саркел до Києва. Шлях з Булгара на середній Волзі сформувався вже у Х ст., коли після прийняття мусульманства волзькими булгарами через цей регіон пішла мусульманська торгівля в обхід гирла Волги, яке залишилося під контролем хазарів. А в ІХ ст. зв’язок з Хазарією проходив через Дон, у верхів’ях якого перебували цілі слов’янські масиви¹⁷⁸. (39)