Войтович Леонтій " баварський географ": спроба локалізації слов’янських князівств у ІХ столітті. Опубліковано



бет3/5
Дата06.07.2016
өлшемі0.6 Mb.
#181683
1   2   3   4   5
Uuizunbeire [Вічунбейри]: також зібрали низку фантастичних локалізацій (Vidivarii Йордана, Beormas Орозія, Biarmi короля Альфреда і скандинавських джерел, пермяки або карели, булгари білі або чорні)179. З огляду на розташування поблизу прусів заслуговує на увагу варіант локалізації в р-ні Візни над Нарвою180. Ця локалізація найкраще мотивована і з огляду назви (uuizunвізна, beiпри, коло, біля), спотвореної в німецькій передачі. Варіант Б.Томенчука “біла весь”181 з лінгвістичного боку не обгрунтований. Доводиться константувати, що плем’я 39 належить скоріше до попередньої групи і може бути локалізованим в р-ні Візни над Нарвою.

Племена 4047 лежали на шляху з Хазарії через Київ до Чорного моря і Візантії.

(40) Caziri [Казіри, Хозари]: ототожнення caziri з хозарами заперечень не викликає182.

(41) Ruzzi [Руси]: тотожність ruzzi з русами також заперечень не викликає183. Зрозуміло, що Русь і руси – це дніпровський київський каганат, який недавно виник після звільнення полян від зверхності хозарів184.

(42) Forsderen [Форсдери] та (43) Liudi [Ліуди, Люди?]: За І.Лелевелем та П.Шафариком – (42) і (43) назви різних фінських племен, що приймав С.Закршевський185. За К.Цейссом, це одна назва: “Forst” – “ліс”, “Liudi” - “люди”, тобто “лісові люди” або “древляни”186. В. фон Кельтш локалізував їх над дніпровськими порогами, виводячи назву від скандинавського “fors” “водопад” та від готських Тервінгів (Therwingi)187. Б.Горак та Д.Травнічек розміщали їх у Криму188. Об’єднав ці назви в одну також І.Геррман. За його версією, “Forsderen Liudi” – “Erste Leute”, “Vorderste Leute” чи “Fuhrendes Volk” “перші, керівні люди”189. Тобто, в такий спосіб підкреслена зверхність варягів–русів у придніпровському об’єднанні – Київському каганаті. Ця версія доволі переконлива, хоча гіпотезу К.Цейсса повністю відкидати не можна, навіть з огляду її неоднозначності з лінгвістичного боку190.

(44) Fresiti [Фрезити]: Від Fresi191. Плем’я роташовували в Новгородській землі. П.Я.Шафарик вагався: відносити їх до слов’ян чи фінів192. С.Закршевський розташовував їх серед Весі, звертаючи увагу на можливу тотожність Fresiti = Wariazi, Waregowie. Він також припускав тотожність Фрезитів і Кривичів193. Б.Горак та Д.Травнічек вважали їх кримськими Фризами, як відлам Готів194. Більш переконливою виглядає гіпотеза І.Геррмана, за якою Fresiti (від Freigesessenen, Freisassen) позначають людей, що живуть на власній землі, тобто вільних людей195. Така назва німецького редактора для далеких полян цілком логічна. Єпископ Пруденцій зафіксував у Бертинських Анналах (Annales Bertiniani) прибуття 18.05.839 р. в Інгельгейм біля Майнця посольства візантійського василевса Феофіла. З цим посольством поверталося на батьківщину і посольство кагана Русі, яке через протидію ворогів не могло скористатися старим чорноморським шляхом. Поява кагана Русі є свідченням звільнення полян від хазарської залежності, що стало відомо при дворі франкського імператора196.

(45) Serauici [Серавичі]: також вистачає різноманітних версій щодо їх локалізації (р.Зерев (Жерев), притока Ужа на Волині197; околиці Zar між Бобром і Нейсе Лужицькою198; як Letauici тотожні з литовцями або латишами199; на р.Сєріці в ізборській землі200; на р.Іжорі201). З цього ряду можна виділити версії К.Цейсса202 та Л.Нідерле203, які ототожнювали Serauici з Сіверянами, що, з огляду на розміщення племені в контексті назв, виглядає більш мотивованим.

(46) Lucolane [Луколяни, Лучани]: розміщалися від району чеського відламу лучан в середній течії Огри204 на захід від чехів до Лукомор’я в гирлі Дніпра205. І.Геррман розмістив їх на півдні в межиріччі Південного Бугу та Дністра206, Б.Томенчук – в нижній течії Дніпра207. Керуючись розташуванням племені в контексті назв, луколян можна розмістити на середньому Дніпрі південніше полян-фрезитів.

(47) Ungare [Унгри, Угри, Угорці]: ідентифікація ungare з угорцями не викликає сумнівів. Зрозуміло, що у середині ІХ ст. угорці ще перебували десь поблизу чорноморського побережжя в степах між нижніми течіями Дніпра, Південного Бугу та Дністра. Бл. 839 р. угорські загони як союзники болгар з’явилися на Дунаї208.

Племена 4858 І.Геррман розмістив вздовж торгового шляху КраківБауценЕрфуртПрагаКраків209. Напевно, вартує погодитися з пропонованим Б.Томенчуком уточненням цього шляху як головного центрально-європейського шляху, який зв’язував три річкові системи ВіслуОдруЕльбу з Дунаєм210.

(48) Vuislane [Вісляни]: не виникає сумнівів щодо локалізації Віслян (Верхня Вісла з притоками Ніда, Нідиця, Камінна, Дунаєць, Раба, Скава, нижній і середній Віслок, нижній Сян)211.

(49) Sleenzane [Слензяни]: етимологія назви виводиться від р.Сленза (Slęza), яка тепер носить назву Логе (Lohe), та гори Слез (Slez, тепер Sobótne). Це лехітське плем’я добре локалізується на верхній Одрі212.

(50) Lunsizi [Лужичі, Лужиці (Lusici, Lunsizi), Лужичани]: також добре знане плем’я, яке локалізується північніше мільчан у пізнішій області Нижні Лужиці. Лужичани входили до об’єднання сорбів213.

(51) Dadosesani [Дадосечани, Дзядошани, Дядошани]: відомі з різних джерел, локалізуються в Нижній Сілезії між нижнім Бобром та Одрою214.

(52) Milzane [Мільчани]: також добре відоме одне з сербо-лужицьких племен, осади якого локалізуються на захід від Гвізди і Лаби в пізніших Верхніх Лужицях215.

(53) Besunzane [Безунчани, Бежунчани]: назва, ймовірно, походить від місцевості Бежунець, Бежунь216. Точна локалізація цього сербо-лужицького племені залишається дискусійною217.

(54) Uerizane [Веричани]: навколо локолізації цього невеликого племені також триває дискусія (його пов’язують з р.Спревою, пропонують називати Wkrzani або вважають одним із дрібних чеських племен218). Заслуговують на увагу версії, які пов’язують їх з серадзянами219 або з р.Вартою (Wierczanie – Wirczanie – Вірчани)220.

(55) Fraganeo [Фрагани]: За П.Й.Шафариком – Fergunna (Hercynia silva, тобто збірна назва смуги гір і лісу від витоків Дунаю до Карпат, скоріше Крушні гори221). Fergunia, готське fairguni – гора, взгір’я. За К.Цейссом, Прагани, Пражани, тобто жителі празької округи222. Цю ідею підтримували В.Новотни223, В.Халупецкі224, В.Ванєчек225. За В.фон Кельтшем, Frawengo (від Maegdhaland короля Альфреда) у південно-західній Великопольщі226. За А.Кралічеком, тотожні Амазонкам Ібрагіма ібн Якуба227. С.Закшевський розміщав їх у краківській землі228. Цю версію підтримав Б.Горак, ототожнивши їх з Варягами (Waregomi), які жили в Краківській землі229. З цих версій найбільш мотивованою виглядає версія П.Й.Шафарика – крушняни чи горяни.

(56) Lupiglaa [Лупигляни, Глупчиці]: плем’я локалізували над р. Луп’я, в районі Єглави на Мораві, в Землі Любуській або Чехії, пропонували розшифрування назви як “Głupie głowy” “дурні голови”230. Найбільшi обгрунтована локалізація – місцевість Глупчиці у Верхній Сілезії в басейні рік Одра, Особлонга і Страдуні231.

(57) Opolini [Ополяни]: легко локалізуються у верхній течії Одри в районі Ополя232.

(58) Golensizi [Голендзичі Голендзичі, Голендзяни, Голеншичі]: плем’я локалізується в районі Олави на кордоні Польщі і Чехії233.

Таким чином, підсумовуючи огляд локалізації слов’янських племен за “Баварським географом”, можна стверджувати наступне:

– вздовж східних кордонів імперії франків з півночі на південь точно локалізуються 13 племенніх союзів та князівств: Північні ободричі, Велети (Лютичі), Глиняни, Бетинці, Смоленці, Моричани, Гаволяни, Сорби-Серби, Делемінці, Богемці-Чехи, Морави, Болгари, Мерехани;

– вздовж одерського шляху: Східні ободричі;

– вздовж шляху між Лабою, Одрою та Віслою: Мільчани, Пешнуці [?], Дошани, Глоп’яни.

– вздовж основної артерії “бурштинового шляху”: Черв’яни, Бужани, Житичі, Стадичі, Шеббіроси [?], Уличі, Нерв’яни, Тиверці (двічі), придунайські болгари (Ептарадичі, Вілероси), дако–романці (Саброси?, Знеталичі?), Хозари.

– вздовж другого відгалуження “бурштинового шляху”: Лендзяни, Таняни, Черв’яни, Присяни, Волиняни, Пруси, Візняни [?].

– вздовж шляху з Хозарії через Київ до Чорного моря: Хозари, Руси, Древляни, Поляни, Сіверяни, Луколяни, Угри.

– вздовж шляху Вісла – Одер – Ельба: Вісляни, Слензяни, Лужичани, Дядошани, Мільчани, Бежунчани, Веричани, Крушняни чи Горяни, Глупчиці, Ополяни, Голендзяни.

Зрозуміло, що локалізація частини племінних князівств з груп 1458 залишається дискусійною.



Вартує відзначити той факт, що таке надійне і позбавлене тенденційності джерело зафіксувало у ІХ ст.(найпевніше у його першій частині) присутність у Середньому Придніпров’ї русів-варягів (Ruzzi), можливо, навіть, підкресливши їх присутність в середовищі верхівки союзу полян (“Forsderen Liudi” – “Erste Leute”, “Vorderste Leute” чи “Fuhrendes Volk” “перші, керівні люди”).




1 Михайлина Л. Слов’яни VIII–Х ст. між Дніпром і Карпатами. – Київ, 2007. – С.246–247.

2 Мельникова Е.А. К типологии становлення государства в Северной и Восточной Европе (Постановка проблемы) // Образование Древнерусского государства. Спорные проблемы: Чтения памяти чл.-кор. АН СССР В.Т.Пашуто. Москва, 13-15 апреля 1992 г. Тез. Докл. / Отв. Ред. А.П.Новосельцев. – Москва, 1992. – С.40–45; Її ж. К типологии предгосударственных и раннегосударственных образований в Северной и Северо-Восточной Европе (Постановка проблемы) // Древнейшие государства на территории Восточной Европы. 1992–1993. – Москва, 1995. – С.20–23.

3 Горський А.А. Древнерусская дружина. – Москва, 1989.

4 Крадин Н.Н. Вождество: современное состояние и проблемы изучения // Ранние формы политической организации: от первобытности к государственности. – Москва, 1995. – С.9–15.

5 Пузанов В.В. О спорных вопросах изучения генезиса восточнославянской государственности в новейшей отечественной историографии // Средневековая и новая Россия. Сборник статей к 60-летию И.Я.Фроянова. – Санкт-Петербург, 1996. – С.149–160; Його ж. Образование Древнерусского государства: межэтнический симбиоз и иерархия территорий // Долгов В.В., Котляров Д.А., Кривошеев Ю.В., Пузанов В.В. Формирование Российской государственности: разнообразие взаимодействий “центр - периферия” (этнокультурный и социально-политический аспекты). Екатеринбург, 2003. – С.107.

6 Свердлов М.Б. Домонгольская Русь. Князь и княжеская власть на Руси VI – первой трети ХІІІ вв. – Санкт-Петербург, 2003.

7 Шифр Clm 560 (“Descriptio” є припискою на двох сторінках до тексту трактату Боеція з геометрії fol.149v – 150 r).

8 Potocki J. Fragment historiques et geographiques sur Scythie, Sarmatie et les Slaves. – Brunsvic, 1796.

9 Łowmiański H. O pochodzeniu Geografa bawarskiego // Roczniki historyczne. 1951-1952. – R.20.– S.958.

10 Nový R. Die Anfänge des böhmischen Staates. – Bd.1. – Praha, 1969. – S.131149; Херрманн Й. К вопросу об исторических и этнографических основах “Баварского географа” (первая половина IX в.) // Древности славян и Руси. – Москва, 1988. – С.166168.

11 Dralle L. Slaven an Havel und Spree // Studien zur Geschichte des hevellisch-wilzischen Fűrstentums (6. bis 10. Jahrhundert). – Berlin, 1981. – S.4344.

12 Havlík L. Moravané v údajích franko-bavorského Descriptia // Historický Časopis. – R.7. – Bratislava, 1959. – S.282289.

13 Гюзелев В. Баварският географ от ІХ в. и неговото значение за българската история // Гюзелев В. Средневековна България в светлината на нови извори. – София, 1981. – С.6881.

14 Раткош П. Великая Моравия – территория и общество // Великая Моравия. Ее историческое и культурное значение. – Москва, 1985. – С.83, 94.

15 Fritze W.H. Die Datierung des Geographus Bavarus und die Stammesverfassung der Abodriten // Zeitschrift fűr slavische Philologie. – Bd.21. – Heft.2. – Berlin, 1952. – S.326542; Id., Probleme der abodritischen Stammes- und reichsverfassung // Siedlung und Verfassung der Slawen zwischen Elbe, sale und Oder / In Verbindung mit H.Jankuhn und a. hg. H.Ludat. – Giessen, 1960. – S.147; Id., Frűhzeit zwischen Ostsee und Donau: Ausgewählte Beiträge zum geschichtlichen Werden im öMitteleuropa vom 6. bis zum 13. Jahrhundert. – Berlin, 1982. – S.440441.

16 Šafařjk P.J. Slovanské Starożitnosti. – Praha, 1837. – S.980981.

17 Назаренко А.В. Русь и Германия в ІХ-ХІ вв. // Древнейшие государства Восточной Европы. 1991 г. – Москва, 1994. – С.3561.

18 Назаренко А.В. Об имени “Русь” в немецких источниках IX-XI вв. // Вопросы языкознания. – 1980. – № 5. – С.4057; Його ж. Имя “Русь” и его производные в немецких средневековых актах (IXXIV ст.): Бавария – Австрия // Древнейшие государства на территории СССР. Материалы и исследования. 1982 г. – Москва, 1984. – С.86129; Його ж. Немецкие латиноязычные источники IX-XI вв.: Тексты, пер., коммент. Москва, 1993. С.751; Його ж. Русь и Германия в X-XI вв. // Древнейшие государства Восточной Европы. 1991 г. – Москва, 1994. – С.3361; Його ж. Древняя Русь на международных путях: междисциплинарные очерки культурных, торговых, политических связей ІХ-ХІІ вв. – Москва, 2001. – С.5170.

19 Lelewel J. Winulska Sławiańszczyzna z Geografa bawarskiego // Tygodnik Wileński. – N 47-50. – 1816: Id., Geographe du Moyen Age III. – Bruxelles, 1852. – S.2145.

20 Šafařjk P.J. Slovanské Starożitnosti. – Praha, 1837. – S.979998.

21 Zeuss K. Die Deutschen und ihre Nachbarstämme. – Můnchen, 1837; 2 Aufl. – Heidelberg, 1925.

22 Keltsch V. von. Der bairische Geograph // Alpreussische Monatschr. – N 23. – 1886. – S.507560.

23 Kraliček A. Der sogenannte bairische Geograph und Mahren // Zeitshrift der Vereins fŭr die Geschichte Mahrens und Schlesiens. – Т.2. – 1898.

24 Kucharski E. Polska w zapisce karolińskiej zwanej niewlasciwie “geografem bawarskim” // Pamiętnik IV powszechnego Zjazdu historyków polskich. – T.1. – Lwów, 1925. – S.111125.

25 Fritze W. Die Datierung des Geographus Bavarus // Zeitschrift fůr Slavische Philologie. – Bd.21. – Heft.2. – Berlin, 1952. – S.326542.

26 Łowmiański H. O pochodzeniu Geografa bawarskiego // Roczniki historyczne. – R.20. –1951-1952. – S.958; Id., O identyfykacji nazw Geografa bawarskiego // // Studia Żródłoznawcze. – T.3. – 1958. – S.122.

27 Херрман И. Ruzzi. Forsderen. Liudi. Fresiti. К вопросу об исторических и єтнографических основах “Баварского Географа” (первая половина ІХ в.) // Древности славян и Руси. – Москва, 1988. – С.162169.

28 Назаренко А.В. Немецкие латиноязычные источники IX-XI вв.: Тексты, пер., коммент. Москва, 1993. С.751; Його ж. “Хазары, русь, луколяне, венгры”: народы Восточной Европы в “Баварском географе” // Древняя Русь в свете зарубежных источников. – Москва, 2000. – С.292295.

29 Горский А.А. Баварский Географ и этнополитическая структура восточного славянства // Древнейшие государства Восточной Европы. Мотериалы и исследования. 1997 г. – Москва, 1997. – С.271–282.

30 Томенчук Б. Річкові шляхи в геополітичних зв’язках Центральної і Східної Європи доби Середньовіччя (за Баварським Географом) // Етногенез та рання історія слов’ян: Нові наукові концепції на зламі тисячоліть. Львів, 2001. С.211219.

31 Zakrzewski S. Opis grodów i terytoriów z północnej strony Dunaju czyli t. zw. Geograf Bawarski.Lwów, 1917. – S.4; Horák B., Trávniček D. Descriptio civitatum ad septentrionalem plagam Danubii (t. zv. Bavorský geograf) // Rozpravy Československéakademie véd. Rada společenských véd. – T.66. – 1956. –Z.2. – S.7-9; Hermann E. Slawisch-germanische Beziehungen im südostdeutschen Raum von der Spätantike bis zum Ungarnsturm: Ein Quellenbuch mit Erläuterungen. München, 1965. S.220-221; Hellmann M. Karl und die slawische Welt zwischen Ostsee und Böhmerwald // Karl der Grosse, Lebenswerk und Nachleben / Hg. W.Braunfels. – Bd.1. – Düsseldorf, 1965. – S.712–713; Назаренко А.В. Немецкие латиноязычные источники IX-XI вв. – C.7–8.

32 Łowmiański H. O pochodzeniu Geografa bawarskiego., – S.51; Id., O identyfykacji nazw Geografa bawarskiego., – S.3.

33 Войтович Л.В. Восточное Прикарпатье во второй половине I тыс. н. э. Начальные этапы формирования государственности // Rossica Antiqua. 2006. Исследования и материалы. – Санкт-Петербург, 2006. – C.23.

34 Херрман И. Ruzzi. Forsderen. Liudi. Fresiti. К вопросу., – С.162169.

35 Томенчук Б. Річкові шляхи., – С.211219.

36 Херрман И. Ruzzi. Forsderen. Liudi. Fresiti. К вопросу., – С.162163.

37 Филипчук М. Генезис Прикарпатських городищ VIIIXIV ст. з позиції полісної структури суспільства // Тези доповідей міжнародної конференції “Еволюція розвитку слов’янських градів VIIIXIV ст. у передгір’ї Карпат”. – Львів, 1994.

38 Литаврин Г.Г. Некоторые особенности этнонимов в византийских источниках // Вопросы этногенеза и этнической истории славян и восточных романцев. – Москва, 1976. – С.198–217.

39 Šafařjk P.J. Slovanské Starożitnosti. – T.2. – Praha, 1837. – S.608; Perwolf J. Slavische Völkernamen // Arch. Slov. Phil. – T.7. – 1884. – S.593; Krogmann W. Obodriti // Zeitsckrift fůr vergleichende Sprachforschung. – T.65. – 1938. – S.140; Vasmer M. Der Name der Obodriten // Zeitschrift fůr slaviscze Philologie. – T.16. – Heidelberg-Leipzig, 1939. – S.361362; Lehr-Splawiński T. Obodriti – Obodrzyce // Slavia Occidentalis. – T.18. – Poznań, 1947. – S.223228; Bulin H. Počatky statu bodrickégo // Pravnehistoricke studié. – T.7. – 1958; Rudnicki M. Nazwy Słowian połabskich i łużyckich u Geografa Bawarskiego z IX wieku // Opuscula Casimiro Tymiemiecki septuagenario dedicate. – Poznań, 1959. –S.249253; Fritze W. Probleme der obodritischen Stämme und Reichsverfassung und ihrer Entwicklung vom Stammesstaat zur Herrschaft // Siedlung und Verfassung der Slawen zwischen Elbe, Saale, und Oder / Hrsg. H.Ludat. – Giesen,1960; Саливон А.Н. Самосознание ободритов (к вопросу образования раннефеодальной народности) // Советское славяноведение. – 1979. – № 5; Санчук Г.Э. Особенности формирования этнического самосознания у полабских славян (VIX вв.) // Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего средневековья. – Москва, 1982. – С.201211.

40 Trautmann R. Die slawischen Ortsnamen Meklenburgs und Holsteins. – Berlin, 1950. – S.153; Bulin H. Německy přinos k dějinam polabskych slovanů // Vznik a počatky slovanů. – D.3. – Praha, 1958. – S.5, 71; Fritze W. Probleme der obodritischen Stämme.– S.149–159; Schuldt E. Die Ausgrabungen im Gebiet der “2 Alten Burg” vom Sukov, Kreis Teterow // Bodendenkmalpflege in Mecklenburg: Jahrbuch 1963. – Meklenburg, 1963. –S.217238; Herrmann J. Siedlung. Wirtschaft und gesellshaftliche Verhältnisse der slawischen Stämme zwischen Oder – Neisse una Elbe. – Berlin, 1968. – S.164; Санчук Г.Э. Особенности формирования этнического самосознания у полабских славян (VI–X вв.). – C.201206.

41 Szafarzyk J.P. Słowiańskie starożitności. – T.2. – Poznań, 1844. – S.723.

42


Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет