Всеволод Зіновійович Нестайко «Незвичайні пригоди Робінзона Кукурудзо»
жүктеу/скачать 490 Kb.
|
|
— Та хіба на цьому острові щось зробиш… на транзістоpax… Я підхопив: — Ну так! Звичайно, ти правий! І кому потрібен цей безглуздий острів! Поїхали додому. А? Поїхали, Кукурузо! Кукурузо одразу насупився, глянув на мене спідлоба: — Думаєш, що я слабак?! Так? Купити хочеш? Не купиш! — Ти ж сам сказав, — ображено відповів я. — Нічого я не сказав… Раз я вирішив жити на острові — все. І не говори мені… Запанувало напружене мовчання, яке буває, коли друзь відчувають, що між ними є щось нещире… Нарешті Кукурузо сказав: — Ти б краще подумав, як ми будемо Книша затримувати. Я здивовано подивився на нього. Коли він говорив юним слідопитам про затримання браконьєра, все було правильно: не можна ж було, справді, розповісти їм правду про острів Переекзаменовки. Але тепер… невже він серйозно? Ти що — справді думаєш його затримувати? — А ти що — хочеш, щоб цьому злісному браконьєрові все так гладко зійшло? — Та ти що — здурів? Він же нас потопить, як цуцик. Ми пискнути не встигнемо. — Потоп? А рушниця навіщо? Ти думаєш, що для цієї справи про зательно потрібен взвод солдатів? Рушниця–це, брат, не жарт. Це, брат — зброя. Вогнепальна. Бац — і будь здоров, привіт! Чуєш? — Ти що, думаєш в нього стріляти? — Зі страхом запитав я. — Ну ось ще — відразу стріляти! Не стріляти, але… якщо… та взагалі рушниці хто хочеш злякається. І буде як миленький… — Звичайно, звичайно, — квапливо погодився я і тут же сказав: Але, знаєш, мені зараз додому треба. Бачиш, сонце вже сідає. Боюся як би мати не заматюкався. — А я що–утримую? Їдь, — невдоволено сказав Кукурузо. — Тільки завтра ж буде Книш. І… я не знаю… ти як хочеш… я можу, звичайно, і сам… раз ти боїшся… Будь ласка. — Та ні, що ти, — спохватився я, — завтра я приїду. А як же! — Було б добре, якби під вечір і переночувати щоб зміг, — уже примирливо сказав Кукурузо. — Адже він завтра вночі буде ставити, а рано ранком вибирати приїде. — Важко, звичайно, з ночівлею. Але я щось придумаю. Втечу, в крайньому випадку. Аби не заснути ненавмисно. — Поліно під голову поклади або реп'яхів під сорочку. — Не хвилюйся, все буде в порядку.
— Ось тут треба б зашпаклювати, а тут подсмоліть, а цю дошку взагалі замінити… Йому хотілося ще щось сказати, він почухав за вухом, шморгнув носом і нарешті сказав: — Ти знаєш… Ти б привіз мені скрипаля хоч одного… Захотілося, як перед смертю… А то все риба та риба… «Скрипаль» називали у нас пряники, які продавалися в сільмазі. Пересохлі і тверді, як дрова, вони скрипіли, коли ти вгризався в них зубами. Один скрипаль можна було їсти цілий день. Може, за це ми й любили їх так. - Гаразд, привезу, а як же, — сказав я і відштовхнувся від берега. Глава XIII У сні і наяву — Де це ти весь день бігаєш не ївши? — Зустріла мене мати докірливими словами. — Дивись, одні кістки залишилися. — Та що ви, мамо! Я юшки отак наївся. Ох і смачна! Там один Сашко таким мастаком виявився — краще за будь–кухаря… — Це вирвалося в мене так несподівано, що я ледве встиг прикрити рот, щоб зовсім не проговоритися.
— Це ти про якого Сашка? — Так про… про Юрчишина, — почав виплутуватися я. — Той, знаєте, що біля млина живе, дядька Михайла син.
— У–у! Зі страшною силою! Ось такі ловилися, — не червоніючи, брехав я. — Хотів вам принести, та всю зварили. Ось шкода. Ну я ще принесу… Ми завтра на ніч хочемо поїхати. На плеса. Можна? — Подивимося, подивимося. Іди–но наколи дров, а то в мене всі вийшли. І я, задоволений, що все так добре обійшлося, побіг колоти дрова. До самого вечора я дзигою крутився біля матері — то води принесу, то в хаті підмету… Такий хороший, хоч до болячки прикладай. А що ж зробиш — треба ж, щоб завтра на ніч відпустили. Кукурузо ж чекати буде… Набігався я так, що коли ввечері ліг, то одразу ж заснув, немов в ополонку провалився. І наснилося мені щось неймовірне. Чи не сон, а кіно прямо. Я його на все життя запам'ятав. Стою я на березі острова Переекзаменовки. Стою і бачу: випливає на плесо корабель, величезний білий океанський корабель (я такі тільки в кіно бачив), трипалубний, з басейнами, з ресторанами, з волейбольним майданчиком. А труба завбільшки з нашу хату. Я дивлюся і дивуюся: як це він через вузенькі стружки в очеретах проплив? Але не встиг я як слід наудівляться, як з корабля спускають трап і по трапу сходить на берег… Гребенючка. Підходить до мене і каже: «Здрастуйте вам. На острів приїхала німецька делегація піонерів. Ви будете перекладачемдрастуйте вам. На острів приїхала німецька делегація піонерів. Ви будете перекладачем ».. Я отетеріло дивлюся на неї, і мені хочеться сказати: «Чого це ти, дурья голова, мене на"виотетеріло дивлюся на неї, і мені хочеться сказати: «Чого це ти, дурья голова, мене на"ви "називаєш», — але замість цього я чомусь чемно відповідаю: називаєш», — але замість цього я чомусь чемно відповідаю: «З превеликим моїм задоволенням. Проте хочу вам нагадати, що в школі я, як вам відомо, вивчаю англійську мову і по–німецьки тому говорю не дуже вільно. По–німецьки я знаю лише три слова: дер Тиш (тобто стіл), дер Штуль (тобто стілець) і дер Бляйштіфт (тобто олівець) превеликим моїм задоволенням. Проте хочу вам нагадати, що в школі я, як вам відомо, вивчаю англійську мову і по–німецьки тому говорю не дуже вільно. По–німецьки я знаю лише три слова: дер Тиш (тобто стіл), дер Штуль (тобто стілець) і дер Бляйштіфт (тобто олівець) ».. «Нічого, — каже Гребенючка, — цього цілком достатньо. Приймайте гостей. Ось вони, будь ласкаічого, — каже Гребенючка, — цього цілком достатньо. Приймайте гостей. Ось вони, будь ласка ».. Я дивлюся і бачу, що по трапу спускаються Ігор, Сашко–штурман і Валька. «Ось воно що! Так вони, виходить, німецькі піонери, а не нашісь воно що! Так вони, виходить, німецькі піонери, а не наші ».. Ми йдемо по острову і підходимо до куреня. Біля куреня стоїть Кукурузо. «Знайомтеся. Губернатор острова Переекзаменовки Робінзон Васильович Кукурузо, — кажу я, як мені здається, на найчистішому німецькою мовою, а сам думаю: найомтеся. Губернатор острова Переекзаменовки Робінзон Васильович Кукурузо, — кажу я, як мені здається, на найчистішому німецькою мовою, а сам думаю: "Чого це я його губернатором охрестив? Що він, капіталіст, чи що? Він же наш, радянський Робінзон. Треба було, напевно, сказати: "Голова сільради". Але який же тут сільрада, якщо це безлюдний острів і Кукурузо тут один! »Чого це я його губернатором охрестив? Що він, капіталіст, чи що? Він же наш, радянський Робінзон. Треба було, напевно, сказати: найомтеся. Губернатор острова Переекзаменовки Робінзон Васильович Кукурузо, — кажу я, як мені здається, на найчистішому німецькою мовою, а сам думаю: найомтеся. Губернатор острова Переекзаменовки Робінзон Васильович Кукурузо, — кажу я, як мені здається, на найчистішому німецькою мовою, а сам думаю: "Чого це я його губернатором охрестив? Що він, капіталіст, чи що? Він же наш, радянський Робінзон. Треба було, напевно, сказати: "Голова сільради". Але який же тут сільрада, якщо це безлюдний острів і Кукурузо тут один! »Чого це я його губернатором охрестив? Що він, капіталіст, чи що? Він же наш, радянський Робінзон. Треба було, напевно, сказати: "Голова сільради". Але який же тут сільрада, якщо це безлюдний острів і Кукурузо тут один! »Голова сільради". Але який же тут сільрада, якщо це безлюдний острів і Кукурузо тут один! найомтеся. Губернатор острова Переекзаменовки Робінзон Васильович Кукурузо, — кажу я, як мені здається, на найчистішому німецькою мовою, а сам думаю: найомтеся. Губернатор острова Переекзаменовки Робінзон Васильович Кукурузо, — кажу я, як мені здається, на найчистішому німецькою мовою, а сам думаю: "Чого це я його губернатором охрестив? Що він, капіталіст, чи що? Він же наш, радянський Робінзон. Треба було, напевно, сказати: "Голова сільради". Але який же тут сільрада, якщо це безлюдний острів і Кукурузо тут один! »Чого це я його губернатором охрестив? Що він, капіталіст, чи що? Він же наш, радянський Робінзон. Треба було, напевно, сказати: найомтеся. Губернатор острова Переекзаменовки Робінзон Васильович Кукурузо, — кажу я, як мені здається, на найчистішому німецькою мовою, а сам думаю: найомтеся. Губернатор острова Переекзаменовки Робінзон Васильович Кукурузо, — кажу я, як мені здається, на найчистішому німецькою мовою, а сам думаю: "Чого це я його губернатором охрестив? Що він, капіталіст, чи що? Він же наш, радянський Робінзон. Треба було, напевно, сказати: "Голова сільради". Але який же тут сільрада, якщо це безлюдний острів і Кукурузо тут один! »Чого це я його губернатором охрестив? Що він, капіталіст, чи що? Він же наш, радянський Робінзон. Треба було, напевно, сказати: "Голова сільради". Але який же тут сільрада, якщо це безлюдний острів і Кукурузо тут один! »Голова сільради". Але який же тут сільрада, якщо це безлюдний острів і Кукурузо тут один! » Між тим Кукурузо каже: «Будь ласка!» І ми входимо в курінь. Входимо в курінь і опиняємось у великій світлій кімнаті, де все біле, як у лікарні. Посередині на білому столі стоїть блискуча нікельована каструля. «Кастрюля, — пояснює Кукурузо. — На транзисторах. Сама варить. Без вогнюастрюля, — пояснює Кукурузо. — На транзисторах. Сама варить. Без вогню ».. Ти дивися. От чортів Кукурузо. Все-таки понавидумивал це саме… На транзисторах. А казав, що на острові не можна нічого вигадати. «Дер Штуль?» — Запитує раптом Валька. «Дер Бляйштіфт», — відповідаю я і сам дивуюся, як складно виходить. Адже вона запитала: «Слухайте, а ви браконьєра свого впіймали?» — А я відповів: «Звичайно, зловили. Все в порядку. Не хвилюйтесяер Бляйштіфт», — відповідаю я і сам дивуюся, як складно виходить. Адже вона запитала: «Слухайте, а ви браконьєра свого впіймали?» — А я відповів: «Звичайно, зловили. Все в порядку. Не хвилюйтеся ».. Який хороший німецька мова: одне слово скажеш — і все зрозуміло. Треба буде на наступний рік попроситися у школі в німецьку групу. Обов'язково. Відмінником в ній стати — раз плюнути. Тепер я розумію чому всі вони — і Валька, і Ігор, і Сашко–відмінники. Тут раптом до мене підходить Гребенючка і каже: «Дамі завжди треба поступатися місцем», — і з усієї сили штовхає мене в груди. «Тільки так!» — Чується голос Сашка–штурмана. І я лечу, лечу, лечу — кудись у прірву. Хоп — і прокидаюся. Лежу на підлозі. Болить плече. Це я уві сні впав з ліжка. Адже ось яка нісенітниця наснилася. Було вже пізно. Мама і тато пішли на роботу. На столі, прикритий серветкою, стояв сніданок і лежала записка, в якій мати карала зробити те-то і те-то по господарству. Очевидно, на мою вчорашньому поведінці вона уклала, що це приносить мені велике задоволення. Я скривився. Не дуже-то легко бути хорошим. Провозився я до полудня. Потім поліз на велику китайську на спостережний пункт — подивитися, що там робиться у браконьєрів. У дворі у Книшів було тихо. Шлеперка, напевно, на базарі, а Книш… Книш лежав під грушею і спав. Ймовірно, всю ніч лагодив мережі і тепер відсипався. Він лежав на спині, прикривши обличчя від сонця рукою. І коли я поглянув на його волохату руку з розчепіреними пальцями, мені навіть здалося, що на цих пальцях кігті. Як це ми будемо затримувати його — такого довгого, волохатого і страшного, — у мене не вкладалося в голові. Сліз я і пішов на вулицю, прогулятися. По дорозі я зазирнув у двір до Реням. Дід Варава сидів на призьбі і точив косу. «Ех, нічого ви, діду, не знаєте, де зараз ваш дорогий онучок, — подумав я. — Якби знали, не сиділи б так спокійно. А вночі сьогодні взагалі невідомо, що його чекає! Ця військова операція. Може, і стріляти доведеться! х, нічого ви, діду, не знаєте, де зараз ваш дорогий онучок, — подумав я. — Якби знали, не сиділи б так спокійно. А вночі сьогодні взагалі невідомо, що його чекає! Ця військова операція. Може, і стріляти доведеться! » Але дід Варава навіть голови не підняв. Крадькома, щоб він мене не помітив (а то, чого доброго, ще питати щось почне), я прослизнув повз відкритої хвіртки і пішов далі. На душі у мене було неспокійно. Все-таки затримувати браконьєра — це не жарти. Це не якась там хлоп'яча вигадка, а справжнє серйозна справа. Може, краще було б все-таки розповісти дорослим і вже з ними… Але це значить — розкрити таємницю острова, зрадити Кукурузо. Це — зрада, зрада. А на зраду я не піду. Ні за що! Ні! Все, що завгодно, будь–яка небезпека, але не зрада. — Чого це ти ніс знову повісив? Знову щось накоїв і мати ременя дала? — Почув я раптом. Підняв голову. У криниці з відрами і коромислом стояла Гребенючка і дивилася на мене з посмішкою. — І чого це ти один? А де ж твій переекзаменовщік? Посварилися, чи що? Напевно, треба було їй сказати щось різке і презирливе: «Не твоє свиняче діло», — але мені не хотілося так говорити, і я просто сказав: — Він у Пісках, у тітки. — А ти, бідненький, ходиш і плачеш.
— Не плачу, але скучаю. Мої незвично смиренні відповіді, мабуть, здивували і зворушили Гребенючка. Вона подивилася на мене зі співчуттям і сказала: — Так чого ж ти до школи не приходиш, на майданчик? Ми там завжди у волейбол граємо. — Да–а… — невизначено протягнув я.
— Давай допоможу! Вона нічого не відповіла, я взявся за ручку, і ми стали крутити вдвох. Ми крутили так енергійно, що відро ударялося об стінки зрубу і чувся безперервний плескіт. Коли ми витягли, води було всього піввідра. Ми подивилися один на одного і засміялися. — Давай ще. Мені було дуже весело ось так, удвох, крутити воріт. Ми штовхали один одного, а один раз навіть стукнулись лобами. І весь час сміялися. Стало шкода, коли відра були вже повними. Вона начепила їх на коромисло, взяла на плече й пішла, похитуючись. Десь в глибині у мене ворухнулася думка: треба б допомогти їй, донести хоч до воріт… Але на це у мене вже не вистачило пороху. Я тільки мовчки дивився їй услід. І думав, що на безлюдному острові я б не жив ні за що на світі. Навіть якщо б мені подарували велосипед «Орлятко»… «Ой! — Згадав я раптом. — Кукурузо ж просив скрипалів привезти. А сільмаг скоро закриєтьсяй! — Згадав я раптом. — Кукурузо ж просив скрипалів привезти. А сільмаг скоро закриється ».. І тут, як палицею по голові, стукнула мене думка: «Батюшки! Так у мене ж грошей ні копійки! А скрипалі — дев'ять копійок сто грамів. Що робити? Поки мати або батько прийдуть, сільмаг буде вже закритийтут, як палицею по голові, стукнула мене думка: «Батюшки! Так у мене ж грошей ні копійки! А скрипалі — дев'ять копійок сто грамів. Що робити? Поки мати або батько прийдуть, сільмаг буде вже закритий ».. Гребенючка входила вже в свою хвіртку. — Гр… Ганя! — Крикнув я, чи не вперше в житті називаючи її по імені. Вона хитнулася і пролила воду від несподіванки. — Ганя, — підбіг я до неї, — постривай!… Знаєш що, позич мені дев'ять копійок. Мати з ферми прийде, я одразу віддам. — Навіщо? — Лукаво глянула вона на мене. — На цигарки? — Та які там цигарки! Дуже потрібно… Я на рибалку на ніч їду. Крючков купити, а то сільмаг закриється. Чес–слово віддам. Позич. — Тільки в мене дев'яти нема, у мене цілих п'ятдесят. Монеткою. Мати на книжку дала. Хороша книжка продається: «Подорож на"Кон–ТікіТільки в мене дев'яти нема, у мене цілих п'ятдесят. Монеткою. Мати на книжку дала. Хороша книжка продається: «Подорож на"Кон–Тікі "». Про те, як на плоту океан перепливали…». Про те, як на плоту океан перепливали… — Я здачу принесу. Я швидко. — Почекай, я винесу.
— Я думав, що ти зовсім не приїдеш, — сердито пробурмотів Кукурузо, але я бачив, що він ховає радісну усмішку. Мабуть, він і справді боявся, що я не приїду. Кукурузо вийшов з води і став присідати і в обнімку плескати себе руками по спині, як візник на морозі, — зігрівався. Потім запитав: — Ну як там?… Що нового?… Як мій дід? Ще в міліцію не заявив? — Та що ти! Сидить собі спокійнісінько і косу точить. Про тебе й не думає.
— Ну і правильно. Добре. Скоро взагалі всі забудуть, що був такий я… І все буде гаразд, — бадьоро говорив він, але в голосі чулася смуток і туга. Кому ж хочеться, щоб його всі забули! Я вийняв з кишені кульок зі скрипалями і простягнув йому. — О, привіз! От спасибі! Ох, я скучив! — І він тут же зі скрипом вп'явся зубами в пряник. — Ну, а ти що ж робив? Вчора і сьогодні весь день? — Запитав я. — Так що — рибу ловив і просто так… — Ну, а щоденник свій ти хоч пишеш? — Не–а, не пишу, — легковажно промовив він, гризучи скрипаль. — Кинув. Це ж все одно що уроки готувати. Для того, чи що, я на безлюдний острів поплив. Я нічого не відповів: я ж знав, що там, в щоденнику. — Слухай, давай у цурки–палки зіграємо. Я так давно не грав! — Запропонував раптом Кукурузо. — А що — можна, — погодився я.
— Цурки–палки — накувалкі накую–у-у–у… Дотемна грали ми з Кукурузо. Перестали тільки тоді, коли вже не тільки цурки, а й палиці не стало видно. Ще під час гри чим більше темніло, тим сильніше занепокоєння охоплювало мене. Я, звичайно, намагався не показувати цього Кукурузо, але з кожною хвилиною щось все противнее щеміло в мене всередині. А коли зовсім стемніло, я вже був, що називається, готовий: ледве стримувався, щоб не стукати зубами… — Ну, тепер тихо, тепер — ні звуку. Скоро він приїде, поставить мережі, і тоді… — прошепотів Кукурузо. Саме це «тоді» найбільше мене і страшило… Ніч, як на зло, знову була хмарна, беззоряна. — Отже, план такий, — шепотів Кукурузо. — Затримуємо з човна. Я сиджу на кормі з рушницею, ти на носі з ліхтариком. Я кажу: «Р–руки вгору!» — Ти в цей час світиш ліхтариком і кричиш: «Товаришу Валігура, заходьте справа, Микола Павлович, заходьте зліва». Щоб він думав, що нас багато. Так навіть справжні прикордонники роблять, коли затримують шпигуна… — А… а що ми потім будемо робити, коли затримаємо його? — Запитав я. — Як — що?… Передамо в міліцію. Товаришу Валігура передамо. — Так, значить, ти свій острів покинеш і не будеш більше Робінзоном? Розсекретити же все…
— Ні, ні в якому разі! — Категорично прошепотів Кукурузо. — Я залишуся на острові. А ти повезеш його в міліцію. Мені стало зовсім погано. — Та що… та як… та ну… — залепетав я. — Подумаєш! Відведеш до міліціонера товариша Валігура, і все. — Так Валігура ж ще спати буде, — мало не заплакав я. — Що ж я з цим бандюг сам вночі буду робити? Він же мене задушить. — Не бійся. Я дам тобі рушницю. Потім привезеш. — Н–не треба! Н–не давай! — Тепер уже категорично прошепотів я. — Я б–боюсь. Я рушниці боюсь ще більше, ніж Книша. Стрельну ненавмисно, уб'ю його, і мене розстріляють… Я вже остаточно зрозумів, що у Кукурузо ніякого плану не було. Він все продумав тільки до того моменту, коли скаже: «Руки вгору», — і Книш стане, хитаючись, в човні з піднятими руками. А далі, виходить, все має робити я. Дудки! — Не! Так не буде! Я сам Книша не повезу, як хочеш… — Та добре вже! Чого слюні розпустив! До села вдвох довеземо, а потім я повернуся. Не знав я, що ти такий боягуз!
— Ну, тепер на човен і в засідку, — шепнув Кукурузо. Він зарядив рушницю, дав мені ліхтарик, ми сіли в човен і тихо попливли під берегом. — О! Є! — Шепнув я. Я сидів на носі і перший побачив поплавці рибальської мережі, які біліли на воді. жүктеу/скачать 490 Kb. Достарыңызбен бөлісу:
|