Якщо замінити питання про сутність цілі питанням про функцію визначення цілі, виходимо на філософськи І науково-теоретично неп
генералізовані медіа розв’язання проблем
жүктеу/скачать 159.99 Kb.
|
| генералізовані медіа розв’язання проблем
Диференціація навколишнього світу є не лише фактично заданим станом справ, але й може розглядатися та раціоналізуватися як системна стратегія. Система може спрощувати надмірно складний навколишній світ, розрізняючи окремі частини навколишнього світу й оперуючи з ними по-різному. У прадавньому тумані, втім, така поведінка була би неможливою. Вона передбачає, що світ вже є диференційованим, що він виказує розрізнення, дисконтинуальності, системні утворення. Лише стосовно наявної диференціації світу система може обирати стратегію диференціації навколишнього світу. Лише якщо господарство взагалі є диференційованим і ринково впорядкованим відповідно до підприємств і споживчих інтересів, підприємство може шукати своїх ринків і отримувати прибуток з різниці їхніх інтересів. Якщо соціальний навколишній світ подолає відомий поріг диференціації, тоді можуть бути утворені релятивно специфіковані щодо цілей системи дії, і навпаки – утворення подібних систем саме є моментом у глобальному процесі соціальної диференціації. Ціль системи тоді уточнюється як кінцевий результат, як звершення щодо окремої частини навколишнього світу. Однак це має сенс лише тоді й ґарантує постійність звершуючої системи лише за тих умов, що ця частина навколишнього світу зважає на звершення і що вона сама або інші системи навколишнього світу компенсують vergüten його в настільки загальній формі, що завдяки цьому звершуюча система збереже можливість розв’язати свої системні проблеми та вижити. Ці умови взаємозалежні; вони вказують одна на одну, й тому побудова подібного стану суспільства аж ніяк не є простою справою прямолінійної (gradliniger) каузальності. Диференціація навколишнього світу, специфікація цілей і генералізовані медіа розв’язання проблем можуть розвиватися лише разом і стабілізуватися лише з огляду одне на одного. Якщо розігрується подібний спільний порядок, тоді для поділених систем можливе релятивно однобічне, незворотне, наполегливе слідування певним тривалим цілям з усіма їх перевагами, особливо такими, як позбавлення складності й навчання. Однобічності цілераціональності тоді вже не завдяки спільній моралі, а цілком інституційно є збалансованими50. Втім специфічно щодо цілей структуровані системи також змушені розв’язувати більше власних проблем, ніж це видно в самому досягненні цілей. Однак вони отримують тепер релятивно загальнозамінні засоби розв’язання проблем, наприклад гроші, якщо і наскільки вони досягають своїх цілей. Тому вони можуть звершуватись, використовуючи свою ціль як формулу замінника для своєї проблеми постійності й послуговуючись нею, у зміні суспільної оцінки, як засобом для самозбереження. Інституалізація генералізованих медіа розв’язання проблем уможливлює, отже, інверсію точок зору “ціль/засіб” у одиничних системах. Система не лише може використовувати як засіб те, що є ціллю іншого, але це інше може раціоналізувати власну ціль як засіб самозбереження, отже, підпорядкувати інші ціннісні точки зору як система, якою надається звершення цілі. Цей базовий зразок зміни “ціль/засіб” – часто неправильно осягнуте й засуджуване явище за диференційованого соціального порядку – є нічим іншим як інституційно замороженим опортунізмом. У ньому знаходимо функціональний еквівалент для необмеженого опортунізму дії, який входить у суперечність із вимогами утворення системи. Диференційовані суспільства розв’язують ці проблеми, отже, завдяки тому, що вони піднімають цей еквівалент на рівень спільного порядку. Там вони змушені інституалізувати такі загальні механізми розв’язання проблем, здатність яких бути в розпорядженні настільки розвантажує одиничні системи, що вони можуть зосереджуватись на специфічних цілях, не створюючи загрози власній постійності. Лише таким чином соціальні порядки здатні вимоги щодо загальної моралі або консистентно-транзитивних ціннісних порядків окремих індивідів якщо не відкинути, то хоча би значно послабити, не втративши сили до інтеґрації. І це дозволяє їм більше складності припускати й опрацьовувати. Подібний порядок вирішальним чином залежить від того, що згадувані генералізовані медіа розв’язання проблем наявні й функціонують і у взаємодії між системами, і всередині них. Їхня здатність сприяти розв’язанню мусить піддаватися передачі й бути ґарантовано релятивно неспеціальною, тобто незалежною від того, хто, коли і які проблеми тоді розв’язує. Система, яка “встановлює” генералізовані медіа розв’язання проблем, завдяки цьому вже в даний момент ґарантовано може всередині поширення цих медіа долати майбутні проблеми досі невідомого, навіть непередбачуваного типу. Володіння такими медіа є, отже, функціональним еквівалентом для інформації, для передбачення – еквівалентом упевненості51. Він захищає (екранує) систему від (обмеженої) кількості майбутніх подій, які, якщо мати у розпорядженні ці генералізовані медіа розв’язання проблем, не є жодними нерозв’язними проблемами й тому не потребують передбачуваності. У володінні цими медіа можна впевнено почуватися й без передбачень – тому залучати дуже специфічні цілі настільки однобічніше і настільки довготриваліше. Як функціонують такі медіа й які межі встановлюють, найкраще показують такі приклади52: для розв’язання господарських проблем (отже таких, які вимагають співвіднесеного з часом розуміння використання предметів для задоволення потреб) має надзвичайну значущість інститут грошей. Він виконує функцію генералізованого опосередкувального засобу (Medium) в особливо характерний спосіб. Гроші можна передавати. Володіння ними не потребує жодного попереднього прийняття рішення щодо того, хто, коли і які потреби за їх допомогою точно задовольнятиме, а проте абстрактно ґарантує неспецифіковану свободу задоволення потреб. Ця свобода базується на генералізації шансів обміну у трьох різних напрямах: у часі гроші слугують еквівалентом упевненості, у якому вони в даний момент ґарантують майбутні можливості обміну; змістовно вони слугують ціннісним масштабом, у якому вони роблять порівнюваними різнорідні шанси обміну; соціально вони слугують засобом обміну щодо ще не визначених і за даних умов змінних партнерів. У кожному з цих трьох вимірів свобода полягає в індиферентності щодо типових для певного виміру розрізнень, власне щодо часових моментів, змістових розбіжностей та партнерів відношення обміну. Ґарантованість цієї генералізованої індиферентності базується на тому, що генералізації в одиничних вимірах уможливлюються й підтримуються взаємно. Вони можуть бути інституалізовані лише разом. Генералізована й ґарантована таким чином індиферентність є, зі свого боку, редукцією складності. Вона є необхідним доповненням для високоґрадуйованої специфікації системних інтересів, незайвим тиловим прикриттям. Грошове господарство тому є невід’ємною передумовою гідної уваги цільової специфікації соціальних систем. Гроші є водночас найспецифічніше спрямованим на цю функцію опосередкувальним засобом розв’язання проблем, найчистішим прикладом для нашої проблеми. Тому типово найдалекосяжніші специфікації цілей знаходять у системах, які можуть так добре й розв’язувати всі їхні проблеми завдяки грошам, і маневрово виходити з небезпечної для постійності зони, – у господарських підприємствах. Мірою того, як їхні проблеми можуть бути підведені під цей один знаменник, вони можуть бути раціоналізованими через грошовий розрахунок. Сутність грошей слугує їм не лише за базис постачання засобів обміну, а й водночас загальною підставою раціоналізації їхніх рішень. З іншого боку, ця раціоналізація завжди вимагає в аспекті специфічних цілей визначення грошей щодо специфічних засобів і до того ж втрати ліквідності, втрати впевненості, щоби мати змогу розв’язувати непередбачувані майбутні проблеми. Усі інвестиційні рішення тому мусять здійснювати рівняння раціональної максимізації прибутку – з одного й максимізації впевненості – з іншого боку, прагненні виграшу й вимог безпеки – рівняння, яке в такій ролі може бути предметом раціонального програмування53. Наступним прикладом є леґітимна влада. Вона постає як генералізоване завдавання впливу54 для спонукання інших до наперед точно не встановленої, але такої, що піддається визначенню, поведінки, яку вони самі не обрали б. Вона базується на різних, взаємно обмежених, таких, що піддаються заміні, факторах і тому може бути значно незалежнішою за специфічні підстави. Поміж елементарних складових влади простих соціальних порядків вирізняється психічна зверхність (можливість примусу) та гідні подяки добрі вчинки (благодіяння), за які підлеглий може віддячити не відразу і які тому його зобов’язують невизначено. Обидві підстави дають можновладцю такий, що можна різноманітно використовувати, потенціал визначення ситуації, який посилюється та набуває хронічного характеру за умови, якщо підлеглі спрямовуються антиципуючим чином (завчасно) на можливі реакції можновладця. У складних соціальних порядках влада базується лише ще дуже непрямо на таких елементарних підставах, які передбачають особистий контакт, але зовні щодо них і передусім на більш пластичних факторах, як гроші, успішно придуманий консенсус, соціальний престиж та власна незалежність, які уможливлюють відхід від однієї оціненої співпраці до іншої. Тією мірою, як система має у своєму розпорядженні владу, вона може переслідувати специфічні цілі і при цьому перекладати проблеми, які залишаються відкритими, передусім подібні зі сфери постачання засобів, на навколишній світ. Отже, влада таки не може автоматично поповнюватись у тому самому сенсі, що й гроші, при досягненні цілі – здобуттю та збереженню влади мусять присвячуватись значно більш особливі зусилля, адже встановлює кордони специфікація цілей систем, які з самого початку базувалися на владі. Крім прагнення досягнути своїх цілей, вони змушені також зважати на збереження і збільшення своєї влади. Далі слід було б назвати простіший, а проте настільки сповнений передумов стан справ особистісної залученості до специфічних цілей та радості від них. Бракує єдиного терміну, якщо не прагнути повернутися до старого принципу задоволення55. Того, що може тут також слугувати генералізованим опосередкувальним засобом специфікації звершення, поза сумнівом, немає під рукою, а тому його слід особливо наголошувати. Поки раніше названі медіа пов’язувалися з самого початку з господарськими та, відповідно, політичними проблемами (у яких системах також завжди), в поле зору потрапили тут здатні до генералізації особистісні структури, які мотивують людину й можуть нею рухати, щоби під певними, можливо, дуже вузько обмеженими впливами вона захотіла перейняти на себе значну вагу поведінки, оскільки це надасть їй радості. Залученість дуже спеціальною справою може при цьому бути настільки загальною, як може поставати незалежним те, що мусить бути зроблено й досягнуто для цього в деталях. Резерви сили цього виду, втім, завжди фіксовані мірою емоційності. Вони чинять вплив на генералізовану здатність пристосування особистісної системи, але поза сумнівом – не систем соціальних. Вони настільки укорінені в будові особистості, що навряд чи придатні до маніпулювання для соціальної системи (тоді це було б у формі селекції відповідних особистостей). Також напрям тематичного інтересу – те, щодо чого окремий індивід радіє, – для соціальної системи однаково є нетривалим і навряд чи придатним для варіювання. Тому цей фактор у новій соціально-критичній та власне індустріально-психологічній літературі розглядається з точки зору “недоліку”: як відсутня радість праці, відсутня мотивація, відсутня задоволеність. Це так само хибно, як і безплідно. Питання полягає в тому, де розташовані межі цього потенціалу до залученості для постачаючання радості. Те, що організації також цілком суттєво звертаються до цього опосередкувального засобу генералізованого розв’язання проблем, дозволяє навчити дивитись у провідні групи великих систем, у благодійні спілки, лікарні, дослідницькі організації. Насамкінець не можна оминути увагою, що численні культурні досягнення, насамперед мова, далі, втім, також загальноприйняті значення, концентрації смислів та підходи до реальності культури – всі такі самозрозумілості, з яких виходить у окремому випадку комунікація, є генералізованим опосередкувальним засобом цього типу. Далі особливо значимо, якщо такий смисл відкривається завдяки істині. Тоді завжди говорять про істину, якщо кожен визнає певний смисл і змушений обґрунтовувати ним свій досвід і діяння, якщо не хоче бути вилученим зі спільноти суб’єктів, конституюючих світ і авторитетних спільністю визначення. Істина є також, наскільки вона досяжна, генералізованим, релятивно постійним у часі та значимим для кожного опосередкувальним засобом розв’язання проблем. Власне, істина уможливлює те, що також там, де відсутня владна піраміда, система концентрує інформацію для інших, редукуючи при цьому складність і як редуковане передаючи те, що можуть здійснюватись досвіди, що може бути досягнута безпека в показі думок, що навчання й вивчення є можливими, коротше: що у коґнітивно-інтелектуальному аспекті спеціалізовані, а проте придатні для різнорідного використання спроможності щодо опрацювання проблем можна зібрати воєдино й надати їм науковості. Лише тоді інтелектуалізований науковий культурний горизонт, який став ще для Нового часу самозрозумілим, дає людині свободу присвячувати себе дуже специфічним темам і надавати іншим речам лише марґінальної значущості, якщо він може виходити з того, що де би кожен не перебував і був досяжним – щодо автомобіля чи сонячного затемнення, місця для відпустки, електрики чи страхового права, – він на підставі істини буде достатньо обізнаним. Ми можемо цей начерк далі не продовжувати – ані щодо деталей різних медіа, ані щодо їх різнорідних взаємозамінних переплетень і умовностей ще в їхній спільній підставі: сильній, однак не занадто перебільшеній довірі. Також на таку важливу можливість, як створення потенціалу ефекту генералізації завдяки комбінації медіа – чогось у формі можливості радіти грошам, зберігати кредит на владу, виконуючи владу завдяки знанням, – тут можна лише вказати. Хотілося би лише підхопити доповнюючу точку зору, якщо вона повертає до головної теми. Генералізовані медіа розв’язання проблем уможливлюють у спільній дії зі специфічними цілями раціоналізацію системи з точки зору стислості. Гроші, влада, радість та істина є лише обмежено доступними для розпорядження. Їхнє використання мусить тому бути внутрішньосистемно дисципліновано, і ця дисципліна може вищою мірою заміняти змістовий та неопосередковуваний зв’язок з цінностями навколишнього світу. З грішми очевидною є стислість як штучно встановлена без дальшого пояснення. Влада також є стиснутою у своїх окремих джерелах: застосування примусу вичерпує фізичну силу й час. Вдячність зменшується мірою того, як її вимагають. Соціальний престиж сумнівний, якщо його занадто явно ставлять на службу корисливим цілям. Стислість цього виду виявляється так, що доводиться старанно обдумувати, чи виправдовує мета застосування придатного для настільки різного використання засобу. Радість і істина є в іншому сенсі стиснутими. Вони є пов’язаними з особливими смисловими змістами, тому навряд чи можуть бути розташовуваними (disponibel), а отже, не складаються з множини проблем, які можна обирати для розпорядження. Тому система змушена тут калькулювати, чи можуть взагалі для певних цілей бути надані радість і істинна інформація або можна обійтися без них. Так чи так раціоналізація диспозиції кладе в основу стиснуті генералізовані медіа. У складності такої диспозиції щодо медіа і їхніх критеріях раціоналізації відображається для системи нібито вартість її свободи від зовнішніх ціннісних зв’язків56. Для переслідування специфічних цілей це встановлюється релятивно автономно, але мусять брати до уваги залежність від їхнього суспільного навколишнього світу у своєрідній формі поточного прийняття рішень щодо застосування стислих медіа як засобів. Система, однак, залишається не з точки зору змістовно унормованих лояльностей, але з точки зору недоліків, пов’язаних зі своїм навколишнім світом. Це переключення має ту важливу перевагу, що система втягує свою залежність від навколишнього світу у власну диспозиційну сферу, визначає там як проблему й може раціонально порівняти з потребами власного подальшого існування. жүктеу/скачать 159.99 Kb. Достарыңызбен бөлісу:
|