З далекого минулого

Після розстрілу в липні 1917 року мирної демонстрації більшовицькі сили взяли курс на підготовку повстання проти Тимчасового уряду, у Дунаївцях створили ревком (голова Татарчук), військовий підрозділ, очолений Миколою Мельником. Прибічники Центральної ради 11 лютого 1918 р. зібралися, щоб обговорити план дій, але були заарештовані ревкомівцями. Після цього лікар Іваниця почав формувати козацький бойовий загін.

Союз українських національних сил з австро-німецькими військами не знайшов розуміння і підтримки переважної частини жителів Дунаєвеччини. Вони організовували бойові загони, які протистояли реквізиторам. У районі Дунаївців діяв партизанський загін О. Бондарєва, у Гуті-Яцковецькій – П. Шміголя, у Чечельнику повсталих очолили А. Муляр та К. Побережний, у Вихрівці – М. Яворський, І. Кучерявий, у Великій Побійній – О. Жарий, у Смотричі – І. Войцехівський та О. Банасюкевич. Боротьба закінчилася вигнанням окупантів і падінням під ударами повстанців, очолених Директорією, влади гетьмана Павла Скоропадського.

Боротьба прихильників УНР і більшовиків набрала ще більшої гостроти під час перебування на Поділлі військ УНР і ЗУНР 1919 року, обрання Кам’янця-Подільського місцем осідку уряду Директорії. Саме цього року на Дунаєвеччині стався ряд подій, які яскравою сторінкою ввійшли в історію національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. На початку грудня 1918 року Шатава стала місцем зародження авіаційних бойових сил Української галицької армії. Підтримку в їх розгортанні галичани отримала ще від гетьмана П.П. Скоропадського. Спочатку до Шатави прибуло командування летунської сотні – полковник Б.Губер, полковник князь Кануков, хорунжий Хазбулат-Кануков, поручник Шереміцінський, сотники Євський та Булатов, а за ними ще шість підстаршин та дев’ять стрільців. Звідси, з-під Шатави, вони зробили перші вильоти в розташування польських військ й завдали їм удару з повітря, поклавши початок авіації УГА.

28 червня на ст. Балин, де стояли штабні вагони Головного отамана С. Петлюри й вагон – пересувна тюрма із зарештованими, був розстріляний колишній командир Запорозького корпусу полковник П.Ф.Болбочан, звинувачений у спробі перевороту. У серпні 2005 року за підтримкою фонду імені Євгена Чикаленка біля приміщення з.д. ст. Балин, неподалік обеліска односельчанам, що загинули у Великій Вітчизняній війні, встановлено гранітну плиту з надписом: „Біля цього місця 28 червня 1919 року трагічно загинув визначний український воєначальник полковник Петро Болбочан”. А далі – рядки з його першого відкритого листа Симону Петлюрі: „Ми перед батьківщиною свій обов’язок виконали чесно. Як хто нас буде в чім-небудь обвинувачувати, хай зробить це той, хто більше нас зробив для батьківщини...

П. Болбачан, 10 січня 1919 р. ”

7 липня 1919 року, наступаючи з боку Проскурова, більшовицькі війська захопили Дунаївці і створили загрозу Кам’янцю-Подільському – державному центру УНР. Ситуацію врятував перехід через Збруч Української галицької армії, який розпочався 16 липня. На території району розташувалися бригади двох корпусів. Бригади І корпусу дислокувалися в селах Чучельник, Балин, Зеленче, Слобідка Рахнівська, штаб – у Січинцях, ІІ корпус розмістився у Вербці, Гниловодах, інших населених пунктах, штаб – у Шатаві, корпусні обози у Миньківцях та Великому Жванчику відповідно. У наступні дні з різних причин проходила передислокація підрозділів. 19 липня під Дунаївці прибула 7-а бригада, 21-а розташувалася в Гірчичній. Оскільки червоноармійські частини захопили Смотрич й загрожували Кам’янцю-Подільському, підрозділи ІІ корпусу завдали їм удару, розгромили 4-й Таращанський полк, взяли в полон 250 червоноармійців, відбили 4 гармати та багато іншої зброї, боєприпасів, спорядження. Щоб відсунути загрозу подалі, командування вирішило розгорнути наступ у напрямку на Проскурів. Він почався 26 липня. Взявши Морозів, українські війська повели наступ на Ярмолинці, Деражню. У Дунаївцях залишилися в основному тилові частини.

Галичани намагалися знайти контакт з місцевим населенням, співпрацювали з «Просвітою». Старшини станційної сотні, запасного саперного куріня, ХІІ-ої етапної сотні, армійської майстерні, військової пекарні, викупного відділу, запасної обозної валки, зокрема курінний отаман Рак, поручик Гасман, четарі Ганчак, Цавольський у співпраці з братами Риндиками, учителями Богацькою, Зозулінською, Підгорською, Бриндаком, Білянським організували курси неписьменних, курси по бджільництву, проводили аматорські вечори, концерти, агітаційно-пропагандистську роботу. Однак не завжди ці контакти з селянами були мирними. 22 липня загін маліївчан напав на бійців 7-ої бригади, вбив старшину і кількох стрільців, яких прийняли за австріяк-реквізиторів.

Важливе значення для Директорії мали Дунаївці ще й тому, що дунаєвецькі суконні фабрики залишилися єдиним вітчизняним джерелом постачання шинельного сукна та іншої мануфактури. Тому фабрики 27 червня 1919 року відвідав наказний отаман Дієвої армії О.Осецький, а 1 жовтня і сам С. Петлюра. Вони знайомилися з ходом виробництва, проблемами, які заважали збільшити виробництво і поставку сукна.

У період активізації військово-політичних протистоянь на території Дунаєвеччини, як і в інших місцевостях Поділля, загострювалося єврейське питання. У Дунаївцях на середину 1918 року проживало 9221 представник єврейської національності, близько половини населення складали євреї у Смотричі, Миньківцях, третину в Шатаві, Балині. Погроми чинили як більшовицькі, так і українські війська. Внаслідок чотирьох погромів майже всі євреї покинули Маків. 19 серпня 1919 р. Г. Лейбензон писав міністру єврейських справ: «... До погрому добре жили з християнським населенням. Але після погрому молоді хлопці почали зле відноситися до євреїв і тероризували нас. Ми змушені були втікати з Макова». Погроми відбулися у Жванчику, Балині, Шатаві. 7 червня 1919 року червоноармійці вчинили погром у Дунаївцях. О. Шульгин згадував: «Потоки крові від рук червоних солдат лилися в Дунаївцях, коли євреїв звинуватили в симпатіях до української армії». Збитки склали 600 тис. крб. А через тиждень погром вчинили українські повстанці, вбили 7 євреїв, нанесли збитків на 6 млн. крб.

У Смотричі євреїв пограбували бійці українського кінного полку. Їх ледь зупинили курсанти Житомирської юнацької школи. Володимир Сосюра, який прибув у Смотрич на навчання, згадував: „У Смотричу юнаки (що до мого вступу до школи) роздавили погром, який улаштував наш кінний полк. Було розстріляно 25 кіннотників. Євреї цілували наші руки”.

Директорія вживала дієвих заходів: створила спеціальне міністерство єврейських справ, розслідувала кожен випадок насильства, жорстоко карала мародерів-погромників, виплачувала грошові компенсації, вела роз’яснювальну роботу. Тогочасні газети, зокрема – «Україна», рясніють матеріали цієї тематики.

Побували на Дунаєвеччині і денікінці. 1919 року Дунаєвеччину кілька разів окуповували польські війська. У маєтки повернулися поляки-власники, відбувалася розправа з селянами, запідозреними в розкраданні панського майна у Михайлівці селян сікли, заставляючи повернути взяте.

Мирне життя повернулося в край наприкінці 1920 року. Тогочасну обстановку і настрої вдало відобразив новорічний номер кам’янецької газети «Вісті»: «Відсталі, бідні, голодні і холодні... Ми вступаємо в нову добу, у добу мирної творчої праці, у добу соціалістичного будування. Отже – до праці! » Почалося формування органів радянської влади. У січні –лютому пройшли вибори до місцевих рад. Дунаєвецький ревком передав свої повноваження новообраній раді робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Того року був створений комуністичний партійний осередок, який очолив О.В. Каневський.

Включились жителі Дунаєвеччини в кампанію з надання допомоги голодуючим, волосні виконкоми розклали на кожен двір додатковий хлібний збір. Рахнівський волвиконком категорично вимагав у своєму рішенні: «... Входя в тяжелое положение голодающего и умирающего Поволжья и юга Украины, мы, представители сельрад, постановляем принять более решительные меры, с большим сочувствием по сбору как трех фунтов, так и двух фунтов и других пожертвовований».

В управлінську практику вводився інституту уповноважених, які, не маючи ніяких родинних, моральних зв’язків і зобов’язань, сліпо й бездушно виконували розпорядження нової влади. Ця практика, що пронизувала всі ієрархічні державні поверхи, з одного боку була потужнім рушієм, а з іншого-трагедією для українського села. Його наслідки вже відчувалися в перші роки існування радянської влади. На совісті цієї ланки владного механізму і наслідки голодомору 1932-1933 рр. На 1 липня 1922 року дунаївчани зібрали у фонд голодуючим 4 млн. крб. Того ж року в містечку був відкритий дитячий будинок, який прийняв на утримання 104 дитини з Поволжя.

Розпочалася відбудова, відновлення роботи підприємств системи торгівлі.

Маківський цукровий завод на серпень 1920р. фактично залишився без засобів для продовження роботи, його продукцію реквізовували поляки, забирали служби УНР, органи більшовицької влади. Тому керівництво заводу роздало хліб і цукор робітникам у вигляді зарплати, а частково заховало. Комісія в складі агента активно-слідчого відділу Миронова, начальника міліції Статечнюка, голови Маківського волревкому Окраїнчука, голови завкому Бальчевського заактувала виявлені заводські запаси – 311 пудів пшениці, 428 пудів гречки, близько 400 пудів цукру, звинуватила керівництво в самочинстві з відповідними наслідками.

Не в кращому стані були суконні фабрики, чавуноливарний завод та інші підприємства.

Влітку 1921 року почало працювати споживче товариство, центральний кооператив „Дунайцеробкооп”. Протягом 1922 року 5 текстильних фабрик на 435 чоловік персоналу складали Дункуст – Дунаєвецький кущ суконних фабрик. Євреїв серед робітників було 50 відсотків, німців – 12, українців – 32, поляків – 6. Фабрика №1, на якій працювало 120 чоловік, відновила роботу лише в серпні 1921 р., виробляла за тиждень 220 кусків сукна – 8500 аршин. На фабриці №2 працювало 80 робітників, була устаткована механічними ткацькими і прядильними верстатами. Фабрика №3, стала до ладу в січні 1921 року, давала в тиждень 1000 аршин сукна. З 1919 року працювала четверта фабрика, з місцевої вовни виробляла товсте шинельне сукно. 60 працівників були зайняті на п’ятій фабриці, яка давала і тонке, і шинельне сукно.

Протягом 1921-1922рр. було створено два сільськогосподарських кооперативи. У червні 1921 року землеробська артіль „Нарсвязь” об’єднала 23 дунаєвецьких родини – 49 членів, у т.ч. 22 працездатних, її очолив Антон Вільданов. У червні того ж року Подільське губернське земельне управління зареєструвало статут Рудо-гірчичнянського сільськогосподарської артілі, в якій об’єдналося 70 осіб. Однак вже 1923 року в ньому залишилося 26 чоловік, у тому числі у віці до 18 років – 15 осіб. Артіль „1 Травня” мала 48 дес. землі, 3 однолемішних плуги, 6 залізних борін, 1 сівалку, каток, кінну молотилку, 1 жатку, 2 віялки, інший дрібний інвентар, а ще – 4 коней, 9 голів ВРХ, 7 овець, 5 свиней, 100 курей, тримала 4 дес. саду, який раніше належав поміщику Залевському. Відповідно до постанови ВУЦВК від 7 березня. 1923 року відбулася адміністративно-територіальна реформа. Були ліквідовані повіти й волості, а натомість сформовані 42 округи, райони. До Кам’янецької округи ввійшло 17 районів – 238 сільських рад з населенням 549299 чоловік, у тому числі Дунаєвецький в складі колишньої Дунаєвецької волості, частини Балинської Смотрицької, Мукарівської волостей (36 сільрад), Миньковецький (25 сільрад), Смотрицький (18 сільрад), Маківсьський (16 сільрад) райони.

27 березня 1923 року на об’єднаному засіданні бюро Дунаєвецького райпарткому та волвиконкому було роглянуто питання „Про районування і створення Дунрайкому” і вирішено приступити до районування з прибуттям уповноваженого округу, направити в комісію по районуванню Лашинкова і Баранова. 5 квітня 1923 року був сформований Дунаєвецький райвиконком з 7 осіб, який очолив Лашинков Іван Олександрович. До складу ввійшли Крикун, заступник голови, Ігнатюк, Панас, Михайлов та інші. Наприкінці райвиконкому 1924 року Дунаєвецький райвиконком очолювали голова Йосип Михайлович Закордонець, заступник голови Броніслав Альбертович Каневський. Перший мав домашню освіту, другий початкову, селянин і робітник, обидва члени партії. На чолі земле управління був Олександр Володимирович Гонік, податкового столу – Степан Павлович Торчинський, культосвітні справи вела Поліна Йосипівна Ладейкіна, охорону здоров’я – Семен Йосипович Підгурський. На плечі цих перших керівників району і ліг тягар організації й забезпечення функціонування новоствореного району.

1923 року відбулася націоналізація суконних фабрик і об’єднання їх у трест „Дунсукно”. У суконному виробництві були задіяні 359 робітників, 17 службовців, вироблялося 4462 пуди пряжі на суму 1105,5 тис. крб.

1929 року трест „Дунсукно” був ліквідований, а текстильні підприємства об’єднані в одну велику фабрику, підпорядковану, тресту „Укрсукно”. 10 грудня 1929 року секретар Кам’янець-Подільського окрпарткому Панасенко вже вкотре від імені бюро звертався до ЦК КП(б)У та ВРНГ вжити заходів для налагодження суконного виробництва в Дунаївцях – розпорошеного, побудованого на зношеному та в значній долі ручному обладнанні. „Бюро ОПК ще раз категорично настоює на остаточному вирішенні питання про збудування нового корпусу фабрики та про концентрацію паросилового господарства”. Можливо завдяки настирливості цього та інших керівників фабрика зміцнила базу й продовжила у 30-і роки нарощувати темпи виробництва.

На цей час діяв чавуно-ливарний механічний завод, який склали 49 робітників давав у рік 1170 пудів чавунного лиття.

Шкіряний завод належав раймісцегоспу, арендував його Легиніцер, мав 22 дубильних чани, 8 робітників виправляли 1364 штуки шкіри.

На Маківському цукрозоводі працювало 70 чоловік, які водночас вирощували цукрові буряки на площі 360 дес.

Послідовно здійснювався курс на укрупнення сільськогосподарського виробництва. 1923 року в окрузі працювало 38 колективних господарства, в яких 1389 працездатних осіб обробляли 1285 дес. землі. Серед них переважали комуни, артілі, товариства. Робота по їх створенню активізувалася з середини 20-х років. 1924 року члени балинського товариства „Сільгосподар” обробляли землю і вели господарську діяльність у Балині, Залісцях, Балинівці. 7 жовтня 1924 року був зареєстрований статут єврейської в Дунаївцях сільгоспартілі „Педекз”, яка об’єднала 11 сімей, 51 особу – 33 працездатних, обробляла 33 дес. землі. У жовтні 1929 року в Дунаївцях було створено одну з перших на Кам’янеччині МТС. 1931 року її парк налічував 50 тракторів.

У 20-і роки посиленими темпами йшла робота по ліквідації неписьменності. 12 липня 1923 року конференція вчителів Маківського Району прийняла рішення розпочати роботу ліквідпунктів 1 вересня 1923 року, а закінчити 1927 року, зобов’язати ходити на заняття в першу чергу, допризовників, чоловіків і жінок віком до 45 років, які не вміли ні читати, ні писати. А таких, скажімо, в Блищанівці, яка входила до Маківського райкому було 95 чоловіків і 100 жінок, у Михайлівці – 32 і 102 відповіді. У Шатаві цього навчального року ліквідпункт відвідувало 79 хлопців і дівчат віком від 15 до 25 років у Гниловодах – 42. Вони читали буквар „Ярина”, вивчали прості арифметичні дії, вчилися писати, освоюючи ази знань. До кінця 20-х років неписемнність в основному була подолана. 1927-1928 навчального року в районі працювало 32 школи, 80 педагогів, навчалося 3,1 тис. учнів.

1929 рік став переломним в житті народів СРСР: компартія визнала його переломним і в усіх сферах життя перейшла в наступ.

У галузі промисловості був взятий курс на індустріалізацію – створення важкої індустрії у Дунаєвецькому районі провідну роль в економічному житті відігравала суконна фабрика. Протягом першої п’ятирічки відбулося її переозброєння – ручні верстати були замінені на 40 механічних . А це сприяло збільшенню виробництва і поліпшенню якості продукції. Партійно-радянська система вміло використовувала творчі можливості, народу і впровадивши соціалістичне змагання, посилила активність та ентузіазм мас. 1935 року на зборах фабричного колективу комсомолка Анастасія Муляр виступила з ініціативою працювати на двох верстатах замість одного. За зміну вона виробляла 580 метрів сукна замість 200. Її почин підтримали І.Н. Перець, Йосип Школьник, Надія Мартинюк, Ольга Корнилова, Марія Дерикоз. Протягом двох років продуктивність праці на фабриці зросла на 48 відсотків. Анастасія Муляр була удостоєна найвищої нагороди держави – ордена Леніна, її колега і подруга Марія Дерикоз 1938 року була обрана депутатом Верховної Ради СРСР.

На механічному заводі „Змичка” ударниками праці були Гнат Цісельський та Йосип Лісовський.

Величезна ломка відбулася в селі. Від кооператорів-артілей, ТОЗів, СОЗів – держава перейшла до створення крупних колективних господарств на засадах загальнонародної власності. До колгоспів більш-менш охотно йшли безземельні селяни, колишні батраки. Середняки і заможні господарі свою землю, робочу худобу й знаряддя праці, не спішили віддавати до колгоспів, що створювалися. Курс на прискорену колективізацію привів до скорочення поголів’я, зниження виробництва сільськогосподарської продукції. У відповідь держав посилила тиск – підвищенні податки, утиски, а згодом перейшли до розкуркулення – насильного позбавлення. Кращих господарів засобів виробництва, виселення і таких сімей за межі села, району, області, України. Ситуацію добре висвітлює лист секретаря Кам’янець-Подільської окрвиконкому Кузьміна від 20 квітня 1930 року №1626 до Дунаєвецького райвиконкому. Процитуємо кілька фактів: „В надісланих Вами списках глитайських господарств, що підлягають виселенню та розкуркуленню, які остаточно складені після затвердження їх Президією ОВК, спостерігаються такі помилки:

1. 
   В списку глитаїв по Блищанівській сільраді зазначено, що за поставою Президії ОВК ухвалено гр. Лисака Івана розкуркулити. Між тим Президія ОВК запропонувала розкуркулити його та пересилити в межах району.
   
1. 
   В списку глитаїв по с. Михайлівна значиться, що згідно з постановою Президії ОВК гр. Барана Андрія потрібно лише розкуркулити. Між тим Президія ОВК пропонувала крім розкуркулення пересилити його в межах району.
   
2. 
   До списку глитаїв по с. Могилівка не внесено глитаїв, що їх за додатковою постановою Президії ОВК.
   
3. 
   ІІ. 30 року ухвалено розкуркулити та виселити за межі України , а саме: гр. Ночку Палатію Ігнатівну, Ночку Михайла Івановича, Солярка Лук’яна Петровича та Буяна Захара Івановича”. Лист завізував і юристконсультант Гук. Отже беззаконня творилося від імені держави і за її тиску місцевими органами влади. А на практиці це відбувалося так.
   

На початок 1931 року в районі було 25 сільських рад, 84 населених сільських населених пункти 9698 дворів, 40246 жителів. Вони й стали об’єктом особливої уваги влади, бо хліб вирішував долю індустріалізації, престижу першої в світі соціалістичної держави. Питання хлібозаготівель набирало особливої ваги і влада не рахувалася не те, що з окремими особами, а й тисячами, мільйонами селян. Ось деяка хроніка партійного наступу на село зими 1932р.:

• 
  1 січня 1932 року „Зачинене” засідання бюро Дунаєвецького райпарткому ухвалило, що річний план хлібозаготівель 4800 тон (800 тон додаткових) цілком реальний й добавила ще 1000 тон, затвердивши таким чином план, на рік у розмірі 4900 т (900 т понад план!). Одночасно в села був направлений загін „лицарів революції” – уповноважених для викачки хліба під гаслом: „Хлібозаготівлю – до 20 січня 1932 року, як подарунок до всесоюзної партконференції”.
  
• 
  4 січня на порядку денному засідання бюро РПК питання „Про виконання плану хліба заготівлі”. Констатувалося, що план хлібозаготівлі, виконується незадовільно „... не всі партосередки розгорнули рішучу боротьбу з конкретними носіями правоопортуністичної практики „лівих” закрутів наслідком чого є факти покладання на самовплив прояви благодушності, розмов про те, що хліба нема, демобілізаційний настрій...” І, як наслідок, – „ні жодного центра хліба на приватний ринок”, „незадовільно проводиться робота по кущам, за які відповідає член бюро РКП тов. Герасимова (надуповноважений. – В.П.), „востаннє попередити” керівництво с. Січенець в особі тов. Горлевського... ”
  
• 
  8 січня, знову ж той самий порядок денний „Про виконання хлібозаготівлі”. Цього разу дістається Могилівці і Дунаївцям: „... ганебне місце займають с. Могилівка, Дунаївці, Червоне село...” Секретар РПК Грибачов пропонує „всім партосередкам засвоїти більшовицькі зразки роботи села” керівникам вказаних сіл на основі рішучої боротьби з куркулем та його агентурою в колгоспах добитися цілковитого виконання планів хлібозаготівлі”.
  
• 
  17 січня бюро константує, що індивідуальний сектор виконав план лише на 90,8 відсотка, колгоспний – на 102,3 (з колгоспної комори легше вигрібати!). Січенці недодали 394 цнт хліба, Могилівка 318. Вирішило: „За те, що член партії тов. Хіхловський не тільки не допоміг уповноваженому члену бюро тов. Герасимовій виконати рішення партії по хлібозаготівлі, але поставився до хлібозаготовчої роботи як відвертий Кунацький агент... З лав партії виключити. Таке ж рішення було прийнято те по відношенню до Карвасінського з Червоного села”.
  
• 
  22 січня у протоколі „ зачиненого” засідання бюро Дунаєвецького райпарткому з’являється запис: „ 7. Запропонувати прокурору тов. Жмакіну влаштувати показові судові процеси над зриви хлібозаготівель, особливо по с. Могилівка, Червоне село, Січинці”.
  

• 
  26 січня розглядалося питання проведення „чистки” радянського апарату, район був розбитий на кущі, затверджено графік, комісію ...
  
• 
  3 лютого на село накладається нова повинність – збір коштів (хлібом, і переважно – пшеницею) на постройку 1-го літака „ІІ п’ятирічки імені Молотова”. Метода та ж сама: агітаційно-роз’яснювальна компанія, на місця відряджаються опричники-уповноважені, доводиться план, графік і надалі ... випробувані методи тиску, погроз, розправ. Знову „востаннє” попереджено керівництво Свічинців – Кліянсовича і Березу, що в разі невиконання „РПК примушений буде вжити самих різних партійних і судових заходів ...”.
  
• 
  14 лютого – колгоспи не справилися зі здачею пшениці на побудову іменного літака. Грибаков констатує „засміченість різними неблагонадійними елементами” радустанов району, визначення комісією по чистці 88 осіб з числа „засмічувачів”, яких планується „с нашого района удалять ...”
  
• 
  29 лютого на порядку денному стоїть нове „політичне” питання „Про виконання плану м’ясозаготівлі ІІ кварталу”. Доведено за відома членів бюро лист звернення начальника управління військово-будівельних робіт Тимошевського про необхідність допомоги продуктами, у першу чергу – жиром. „ Командование УКР 13 обращается к вам с просьбой принять соответствующие меры показать полное содействие „проведению необходимых мер по затронутым вопросам,” - у чітко наказовій формі «просив» Тимошевський. Не виконати такого звернення було не можливо. Тягар звичайно, лягав на село, у першу чергу – на колгоспи ... .
  

Але цього виявилося замало. Керівництво новоствореної Кам’янець-Подільської області підняло планку хлібозаготівлі з 4900 т до 6900 – зразу на 2 тис. т. А навіщо ж тоді було створювати окрему область з потужним апаратом?! На 26 листопада такий план був виконаний на трохи більше 60 відсотків. Невиконання каралося штрафами – 12-місячною нормою здачі м’яса, 15 – місячною нормою здачі картоплі. А 29 грудня 1932 року райком приступив до виконання нового розпорядження ЦК КП(б)У про надпланову заготівлю хліба…