З далекого минулого

23 січня 1954 року виконком Дунаєвецької райради в одному порядку денному розглядав 2 питання „Про виконання плану призову в школи ФЗН та переселення в Рачинецькій, Гірчичнянській, Чаньківській сільрадах”. Головам вказаних сільських рад Алексєєву, Резнічуку, Тарасюку, було оголошено догану і востаннє попереджено про більш серйозні покарання в разі невиконання доведених цифр.

20 липня 1954 року райвиконком наклав великі штрафи на групу жителів Голозубинців, Могилівки, Січинців, Рачинців за невиконання обов’язкових поставок продуктів тваринництва.

1957 року було започатковано створення міжколгоспної районної будівельної організації з цегельним заводом, майстернями по виготовленню черепиці, шлакоблоків, розкиданими в різних місцях.

1 липня 1957 р. був ліквідований райвідділ охорони здоров’я. Ці функції передавалися головному лікарю райлікарні і таким чином усувалася конкуренція і непорозуміння, які нерідко виникали між цими медичними службами.

На середину 50-х років селище міського типу Дунаївці набрало обрисів міста. У селищі проживало 5750 чоловік, у с. Могилівка – 3165, у селі Дунаївці – 1345, разом – 10260 осіб, 7265 з яких працювали в сфері промисловості, в установах, організаціях. Провідне місце в економіці займала промисловість, діяли суконна фабрика ім. Леніна, промартіль „Праця інваліда”, „Текстиль” імені Чкалова, механічний завод, міжрайонна майстерня, маслозавод, хлібозавод, лісодільниця №11, держплемрозподільник, міжрайонна вагоремонтна майстерня, контрольно-насінєва лабораторія, ДЕУ – 649. Діяло 6 клубів, 8 бібліотек, 6 шкіл, обласний дитбудинок, дитсад, лікарня, онкодиспансер, тубдиспансер, 41 торгівельна точка. Селище поступово вбиралося в асфальт, мало готель, комунальну баню, стадіон, було електрифіковане, прокладався водопровід.

Все це дало підстави райвиконкому прийняти історичне для Дунаївців рішення за № 13 від 24 січня 1958 р. „Про перейменування Дунаєвецької селищної ради депутатів трудящих в міську раду районного підпорядкування”: „Просити виконком Хмельницької обласної ради депутатів трудящих перейменувати Дунаєвецька селищну раду в міську”.

Раду районного підпорядкування.

2. Ліквідувати Могилівську сільську раду депутатів трудящих.

3. Включити до складу Дунаївецької міської ради депутатів трудящих села Могилівку та Дунаївці, які зрослися з нею”.

Рішення підписали голова виконкому райради А. Мельничук, секретар Г. Яворська.

12 липня 1958 р. облвиконком вирішив: “Віднести селище Дунаївці до категорії міст районного підпорядкування”. Так селище міського типу Дунаївці стало містом.

У районі функціонувало 29 колгоспів: по зоні Залісецької МТС – 11 колгоспів, 60160 га землі, по зоні Дунаєвецької МТС – 18 колективних господарств, землі – 57640 га, разом – 117800 га. 28 листопада 1958 року райвиконком затвердив рішення зборів голів колгоспів про організацію міжколгоспної інкубаторно-птахівничої станції, склад міжколгоспної ради по птахівництву, що суттєво поліпшило стан справ у цій галузі виробництва.

Важливим етапом у розвитку Дунаєвецького району стали 60-80 роки. Після ХХІІ з’їзду КПРС, який проголосив курс на завершення побудови до комуністичного суспільства, немало було зроблено для розвитку всіх сфер суспільного життя Дунаєвеччини.

1960 року став до ладу новий цех валяльної фабрики ім. Горького. Суконна фабрика пустила першу в Україні потокову лінію безперервної промивки тканин і 1967 року місцем проведення наради-семінару з впровадження таких ліній на суконному виробництві республіки. Тут вперше з’явилася бригада комуністичної праці, очолена Н.С. Обихвост. Завдяки самовідданості колективу фабрика достроково виконала плани восьмої п’ятирічки, давши додатково продукції 6,4 млн. крб. Її зразки експонувалися навіть на міжнародній виставці в Монреалі.

Набирав темпів Дунаєвецький ремонтно-механічний завод, заснований ще 1930 року як машино-транспортна майстерня на території МТС і автопарку. 1944 року вона була переведена на нинішню територію і з 1950 року реорганізована міжрайонну майстерню капітального ремонту (ММКР) двигунів і автомашин. 1964 року на заводі працювало 120 чоловік, його очолював директор М.П. Йолтуховський. 1964 року було вироблено валової продукції на 363 тис. крб., або 117 процентів.

1968-1969 рр. спецгосп ”Шлях до комунізму“, що відносився до міста, побудував типові приміщення по відгодівлі свиней на 8 тис. голів і виробив 1969 року 4500 цнт свинини.

У 60-ті роки район був радіофікований, а до 1970 року електризований. Роботу по електрифікації спочатку вела Дунаєвецька дільниця під керівництвом В.М. Війтовича, що працювала при Цвіклівському РЕМ Кам’янець-Подільського району, а з серпня 1965 року Дунаєвецький РЕМ, директором якого був І.Т. Клим’ятенко, головним інженером В.М. Вітович. Колектив взяв зобов’язання 1968 року, до 50-річчя плану ГОЕЛРО, завершити електрифікацію району і практично із завданням справився. Останньою була підключена до електромереж Панасівка. У грудні 1970 року державна комісія підписала рапорт про завершення електрифікації району.

„Зробимо наші села благоустроєними, а садиби – квітучими садами” – під таким лозунгом, висунутим колгоспниками Лисця, працював кожен населений пункт, готуючи, як тоді і водилося, подарунок до 50-річчя радянської влади. Лисичани закінчили спорудження величного будинку культури, продмагу, пам’ятника загиблим односельчанам. 1967 року були здані будинки культури в Залісцях, Чанькові, приміщення середньої школи в Макові, двоповерховий будинок для вчителів у Нестерівцях.

1965 року в райцентрі запрацювала дитяча музична школа, 1964-го було здано двоповерхове приміщення дитсадка.

За роки дев’ятої п’ятирічки (1971-1975) випуск промислової продукції збільшився в порівнянні з попереднім періодом на 38,7 відсотка. 59 млн. крб. було вкладено у розвиток матеріально-технічної бази сільського господарства, за рахунок чого придбано 480 тракторів, 312 комбайнів, 160 автомобілів. Продаж зерна за п’ять років зріс на 18 відсотків, картоплі – на 84, овочів – 20, м’яса – на 35, яєць – у 2,5 рази, молока і вовни – 11 відсотків. В.В. Стеньгач, М.М. Мазур, Б.П. Антонова, Л.Л. Глевич стали Героями Соціалістичної Праці.

Однак з середини 70-х – на початку 80-х темпи зростання виробництва уповільнилися. Плани десятої п’ятирічки (1975-1980) по виробництву промислової продукції були виконанні на 92,5 відсотка, по продуктивності праці – лише на 88. Настала доба перемін.

Курс на перебудову і гласність проголосив квітневий 1985 року пленум ЦК КПРС. Відкрилися засекречені архівні фонди, доступ до закордонних видань, і суспільство жахнулося від інформації про голодомор 1932-1933 рр., репресії, які допустила тоталітарна система. Прагнення до державної незалежності, що зріло разом з національною ідеєю десь з ХVІ ст. , завершилося прийняттям 24 серпня 1991 року Верховною Радою „Акту про державну незалежність України”. Курс на демократію і незалежність підтримав і всенародний референдум 1 грудня 1991 року. Жителі району обрали першого президента незалежної України Л.М. Кравчука, потім – Л.Д. Кучму, народних депутатів А.Я. Глуховського, В.П. Яковенка, А.В. Чікала, передавши їм повноваження щодо прийняття Конституції незалежної України, законів та інших нормативних актів, які визначили напрям і характер реформ.