§ 3. Принципи аграрного права України

Для аграрного права характерна наявність, насамперед, ком­плексних правових інститутів. Провідний серед них — інститут права власності на землю (переважно приватну). Він є наслідком здійснення радикальних реформ у сільському господарстві — зе­мельної та аграрної, виникнення аграрних товаровиробників, під­приємницьких засад їхньої діяльності.

Комплексна юридична природа інституту права власності пов'язана, передусім, з його генетичними зв'язками з цивільним правом та аграрно-правовою спеціалізацією норм земельного пра­ва. Останнє зробило можливим перерозподіл земель сільськогоспо­дарського призначення між різними аграрними суб'єктами, сприя­ло виникненню нових суб'єктів аграрних відносин.

Комплексну земельно-аграрну правову природу має і новий пра­вовий інститут — паювання земель. Він був законодавчо започатко­ваний ЗК 1992 р. та широко задекларований кількома указами Пре­зидента України.

Право на земельну частку (пай) стосується переважно колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств і є похід­ним від права колективної власності на землі сільськогосподарсь­кого призначення. Воно є, по суті, основною формою набуття се­лянами права приватної власності на ці землі.

Похідним від інститутів права власності на землю та паювання земель є поширений у практиці інститут оренди земель сільськогос­подарського призначення, який здебільшого використовується аграр­ними суб'єктами, що значною мірою зумовлює їх юридичну при­роду.

Одним із нових інститутів аграрного права є інститут фермер­ського господарства, який органічно поєднує норми права, що рег­ламентують складний комплекс земельних, трудових, майнових, організаційних, управлінських та інших відносин.

Правове становище фермерських господарств регулюється пе­реважно спеціальними законодавчими актами аграрного законо­давства.

Найусталенішим правовим інститутом аграрного права є інсти­тут сільськогосподарської кооперації. Ця традиційна організаційно-правова форма ведення сільського господарства пройшла багато різ­них етапів свого історичного розвитку: вона була значно спотворена в період колективізації і відроджена в 90-х рр. минулого століття, ко­ли спочатку на основі Закону СРСР від 25 червня 1988 р. "Про ко­операцію в СРСР", а згодом на засадах спеціалізованого Закону Ук­раїни "Про сільськогосподарську кооперацію" почали відновлюва­тися справжні кооперативні принципи аграрного виробництва.

Створення й функціонування в Україні виробничих і, особливо, обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів потребує по­дальшого вдосконалення їх правового режиму.

Аграрним законодавством передбачено розвиток і деяких інших організаційно-правових форм ведення сільськогосподарського ви­робництва: особистих селянських господарств, приватних аграрних підприємств, сільськогосподарських товариств, а також державних сільськогосподарських підприємств та ін. Це сприятиме формуванню відповідних правових інститутів аграрного права.

Необхідність подальших соціальних перетворень на селі потре­бує законодавчого вдосконалення комплексного аграрно-правово­го інституту — пріоритетного соціального розвитку села. Він був започаткований ще 1990 р. прийняттям спеціального Закону УРСР "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислово­го комплексу в народному господарстві", яким передбачались прі­оритети в державних інвестиціях, принципи еквівалентності това­рообміну між сільським господарством і промисловістю, в сфері соціального розвитку села, його наукового та кадрового забезпе­чення тощо.

18 січня 2001 р. було прийнято Закон України "Про стимулю­вання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років", який визначив конкретні економічні, фінансові й соціальні важелі розвитку сільського господарства України.

Подальший розвиток нормативної бази цього правового інсти­туту спрямований на законодавче врегулювання форм і методів державної підтримки сільського господарства, забезпечення нор­мальних соціально-економічних умов життя та праці селянства.

Тенденцію до подальшого активного законодавчого розвитку має також інститут гарантування прав селянина як громадянина й як працівника сільського господарства, оскільки ці права не повною мірою закріплені в аграрному законодавстві й ще менше реалізу­ються на практиці.

Активно формується й новий правовий інститут аграрного права — приватизація та паювання майна в агропромисловому комплексі України. Особливості приватизації майна в АПК пе­редбачені спеціальними актами аграрного законодавства: Зако­ном України від 10 липня 1996 р. "Про особливості приватиза­ції майна в агропромисловому комплексі", Указом Президента України від 27 серпня 2002 р. № 774/2002 "Про додаткові захо­ди щодо підвищення рівня захисту майнових прав сільського на­селення" тощо.

Науковці рекомендують конкретні правові умови вдосконален­ня цього складного процесу¹.

Система аграрного права як навчальна дисципліна передбачає послідовну наявність 3 складових, якими є:

1. 
   загальна частина;
   
2. 
   особлива частина;
   
3. 
   спеціальна частина.
   

До загальної частини курсу належать такі вихідні загальнотеоре-і ііч 111 теми, як: предмет аграрного права, його принципи й систе­ма, джерела аграрного права, їх поняття та класифікація; аграрні правовідносини (поняття, види, особливості, класифікація); дер­жание реї утопання сільського господарства (зміст, форми, система державних органів тощо); правове становище різних аграрних суб'єктів (фермерських господарств, сільськогосподарських коопе­ративів, особистих селянських господарств); особливості реформу­вання аграрних відносин тощо.

На цій основі в особливій частині курсу послідовно розкрива­ються головні напрями діяльності аграрних суб'єктів, їх земельні, трудові, майнові, договірні, фінансові та інші відносини, а також відповідальність за порушення аграрного законодавства України.

Вперше в підручнику з аграрного права України подається спе­ціальним розділ — про розвиток науки аграрного права України.

('нещальна частина навчального курсу містить характеристику аграрного права зарубіжних країн і правове регулювання земельної та аграрної реформи в цих країнах.

Розділ 2 Розвиток науки аграрного права
§ 1. Поняття науки аграрного нрава

Для характеристики юридичної науки базове, фундаментальне значення має загальне поняття науки; його потрібно розглядати у 2 аспектах: а) як певний процес інтелектуальної дослідницької ді­яльності із здобуття та вироблення теоретично систематизованих знань; б) як наслідок цього процесу — сукупність теоретично сис­тематизованих знань про природу, суспільство й мислення.

Наука в широкому розумінні є системою знань про різноманіт­ні форми матерії, про сутність соціальних явищ і форми їх відоб­раження в свідомості людини, їх об'єктивні властивості та законо­мірності виникнення, будови, змісту, функціонування, взаємодії та розвитку.

Наука як системне утворення складається з окремих галузей на­укових знань, які можна умовно поділити на 3 основні групи: при­родничі, суспільні (соціальні) та науки про мислення і пізнання. Суспільні науки, предметом дослідження яких є явища суспільно­го життя, за своєю структурою неоднорідні. Часто витоки суспіль­них наук містяться у природних явищах, чим пояснюється органіч­ний взаємозв'язок природничих (об'єктивних) і суспільних (суб'єк­тивних) елементів у багатьох суспільних науках (наприклад, у нау­ках аграрного, земельного, екологічного права та ін.). Отже, части­на суспільних наук (у тому числі — аграрно-правова наука) пере­буває в тісному генетичному та структурному взаємозв'язку з при­родничими науками. Тому нині важливим є об'єктивне взаємозба­гачення науки аграрного права й природничих наук.

Однією із системних галузей знань, що належить до групи сус­пільних (соціальних) наук, зокрема наук про політичну та юридич­ну надбудову, є юридична (правова) наука.

Виходячи із загальних підходів до поняття науки, юридичну науку треба розглядати двояко: 1) як процес інтелектуальної дос­лідницької діяльності вчених-правознавців, спрямований на ви­робництво нових знань про державу й право і 2) як систему знань про об'єктивні властивості держави й права та специфічні зако­номірності виникнення, будови, змісту, функціонування та роз­витку державно-правових явищ, які зумовлюють їх якісну визна­ченість.

У системі юридичної науки можна вирізнити: 1) загальнотеоре­тичні, 2) галузеві, 3) комплексні, 4) прикладні, 5) міжнародно-пра­вові юридичні науки.

Аграрне право України належить до групи комплексних юри­дичних наук і є складовою юридичної науки як системи знань.

Дослідженням складної й визначальної проблеми предмета на­уки аграрного права вже на етапі її становлення займалися про­відні науковці-аграрники: М. І. Козир, В. В. Петров, Н. І. Тито­ва, В. С. Шелестов, Ф. М. Раянов та ін. Вони не тільки з'ясували поняття предмета аграрно-правової науки, а й, що важливо, його систему й структуру.

Наука аграрного права — це, насамперед, комплекс, система знань про теоретичні засоби правового регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі здійснення виробничої та іншої, пов'язаної з нею, сільськогосподарської діяльності аграрними під­приємствами, фермерськими господарствами, особистими селян­ськими господарствами громадян та іншими суб'єктами аграрних відносин. Отже, предмет цієї науки включає і загальні досліджен­ня аграрних відносин, пізнання закономірностей їх правового ре­гулювання, виявлення особливостей правових методів впливу на ці відносини, суб'єктивних прав та обов'язків суб'єктів аграрних від­носин.

Оскільки аграрні відносини формуються на основі особливос­тей сільськогосподарського виробництва, аграрно-правова наука досліджує ступінь впливу цієї специфіки на організацію правово­го регулювання. Порівняно з галузевими юридичними науками, це є специфічна риса аграрного права. Аграрно-правова наука містить вчення про аграрне законодавство, про джерела аграрно­го права, виявляє й пояснює особливості цих джерел, їх структу­ру, співвідношення, зв'язок і взаємозалежність, виходячи із за­гальнотеоретичних положень — вчення про зовнішню форму пра­ва, правотворчість, про правовий інститут, галузь права. Вивчен­ню підлягає й практика застосування нормативно-правових актів аграрного законодавства державними органами та аграрними суб'єктами.

Наука аграрного права досліджує правові норми, які в сукуп­ності утворюють комплексну і спеціалізовану галузь права, з'ясовує ефективність їх застосування. Отже, правові норми — це також елементи предмета аграрно-правової науки. Основою дослідження є загальне вчення про норми права та їх реалізацію.

Аграрно-правова наука аналізує систему аграрного права як га­лузі, науки і навчальної дисципліни, сприяє конструюванню цієї системи. Предметом аграрно-правової науки є також методика дос­лідження аграрних правовідносин і методика викладання аграрно­го права як навчальної дисципліни тощо.

Важливою складовою науки аграрного права є її історична час­тина, що присвячена вивченню історії формування аграрного пра­ва як комплексної галузі права, історії розвитку певного виду пра­вових відносин, джерел аграрного права, його окремих інститутів, історії самої науки аграрного права.

Діяльність сільськогосподарських підприємств і об'єднань, фер­мерських господарств, інших аграрних суб'єктів регулюється не ли­ше за допомогою норм аграрного права. Ці суб'єкти як учасники земельних, трудових, майнових та інших правовідносин є водночас суб'єктами земельного, трудового, цивільного, адміністративного, фінансового, процесуального права. Тому наукові дослідження в галузі аграрного права провадяться з урахуванням досягнень і тео­ретичних положень інших галузевих правових наук; передбачають­ся й міжгалузеві комплексні дослідження.

Аграрно-правова наука досліджує також досвід зарубіжних кра­їн з юридичного опосередкування виробничих відносин у сільсько­му господарстві, вивчає наукові досягнення в аграрно-правовій сфері інших країн.

Отже, наука аграрного права як комплексна інтегрована та спеці­алізована юридична наука, що базується на комплексній галузі аграр­ного законодавства та однойменній галузі права, є системою знань про аграрні відносини, аграрне право як галузь права, його систему, предмет і методи правового регулювання, аграрно-правові норми й правові інститути, аграрне законодавство як систему, практику його застосування та окремі нормативно-правові акти, що регулюють аг­рарні відносини з точки зору закономірностей їх виникнення, зміс­ту, функціонування, взаємодії, розвитку й напрямів удосконалення.

Аграрно-правова наука покликана програмувати правильний і послідовний розвиток сучасного аграрного законодавства, опра­цьовувати систему правових інститутів аграрного права України, вирізняти та обґрунтовувати доцільність і суть нових. Важливе міс­це у системі предмета науки аграрного права України на сучасно­му етапі має належати дослідженню правових норм аграрного пра­ва, їх особливостям, напрямам їх уніфікації та диференціації тощо.

В основу науки аграрного права покладено систему аграрного права як комплексної галузі права. Поряд із дослідженням загаль­них положень, принципів правового регулювання організації та "здійснення виробничої сільськогосподарської діяльності суб'єкта­ми аграрних відносин, аграрно-правовою наукою вивчається кожен із аграрно-правових інститутів як вчення про цей інститут (особли­ва частина науки аграрного права). У спеціальній частині аграрно-правової науки досліджуються основні положення й риси аграрно­го права зарубіжних країн.

Не можна ототожнювати систему галузі аграрного права й сис­тему науки аграрного права. Незважаючи на тісний зв'язок, ці по­няття відрізняються. Зміст науки аграрного права, завдяки вклю­ченню до її складу загальних понять, ідей, класифікацій, завжди ширший за зміст галузі аграрного права. Водночас слід підкресли­ти, що як система науки сільськогосподарського права, так і сис­тема сільськогосподарського права як навчальної дисципліни, тя­жіють до галузі сільськогосподарського права¹.

Отже, наука аграрного права України — відносно нова ком­плексна, інтегрована й спеціалізована галузь юридичної науки, що базується на галузі сільськогосподарського (аграрного) законодавс­тва та однойменній галузі права, і як системна галузь знань має власний предмет і методи наукового дослідження.

Наука завжди є творчим наслідком складних еволюційних нау­кових процесів і характеризується певним наступництвом.

Процес розвитку науки в напрямі "колгоспне право СРСР" — "аграрне право України" особливо складний. Він розпочався ще в умовах колишнього СРСР у 60-70-х рр. XX ст. і вже тоді характери­зувався творчим науковим підходом до оцінки суспільних відносин у сфері сільського господарства (згодом — агропромислового комплек­су), їх критичним аналізом і визначенням перспективи. Власну нау­кову позицію щодо зазначених явищ завжди мали українські вчені: В. 3. Янчук, Н. І. Титова, В. І. Семчик, В. С. Шелестов, Ц. В. Бич-кова (Боцян) та ін. При цьому досить вагомою була їх позиція стосов­но ролі законодавчої бази для становлення (замість колгоспного пра­ва) нової широкої комплексної спеціалізованої галузі аграрного права.

Активний розвиток і значне розширення сільськогосподарсько­го (аграрного) законодавства і формування на його базі комплек­сної, інтегрованої і спеціалізованої галузі аграрного права стиму­лювали й формування наприкінці 1960-х — початку 1970-х рр. но­вої галузі юридичної науки — науки аграрного права.

Однак уже й до цього часу вченими колишнього СРСР, у тому числі й УРСР, досліджувалися найважливіші проблеми сільсько­господарського виробництва й використання земель сільськогоспо­дарського призначення. У межах науки колгоспного та земельного права І. В. Павловим, М. Д. Казанцевим, М. І. Козирем аналізува­лися проблеми теорії колгоспного та земельного права; Г. В. Чубу­ковим — питання правового регулювання праці в колгоспах, між­господарської кооперації; 3. С. Бєляєвою визначалися джерела кол­госпного права, міжгосподарської кооперації та ін.

В УРСР також досліджували як загальнотеоретичні проблеми колгоспного права, так і питання розвитку його окремих правових інститутів. Наукові праці у цьому плані належать таким вченим, як В. 3. Янчук, Н. І. Титова, Ц. В. Бичкова, Ю. А. Вовк, В. Л. Мунтян, І. О. Середа, В. І. Семчик та ін. Земельно-правові та еколого-правові питання розглядалися В. Л. Мунтяном, Ц. В. Бичковою, І. А. Дмит-ренком, П. Д. Індиченком, І. С. Цемком та іншими вченими.

Дослідження у сфері колгоспного та земельного права створили наукову базу для розробки теорії аграрного законодавства та од­нойменної правової галузі, її окремих правових інститутів. Тобто витоки аграрно-правової науки беруть свій початок ще в наукових працях фахівців у галузі колгоспного, земельного права, які вихо­дили у світ задовго до виникнення згаданої науки.

Вперше в юридичній науці думку про існування нової ком­плексної галузі аграрного права висловлено 1967 р. на сторінках журналу "Советское государство и право". Вчені В. М. Чхіквадзе та Ц. А. Ямпольська зазначали, що в житті намітилось утворення сільськогосподарського права як комплексної галузі, що охоплює і колгоспне право, й право, яке регулює діяльність державних сіль­ськогосподарських підприємств¹.

1973 р. це положення розвинув М. І. Козир у статті "Советское сельскохозяйственное право: тенденции становления и развития", де він вирізнив об'єктивні та суб'єктивні передумови формування сільськогосподарського (аграрного) права, дав поняття цієї галузі права, її предмета, методу, системи².

Опонентом М. І. Козиря став І. Ф. Панкратов, який у своїй статті "Сельскохозяйственное право как отрасль права? Нет осно­ваний" заперечував можливість існування сільськогосподарського права як галузі права, мотивуючи це відсутністю єдиного предмета та єдиного методу правового регулювання цієї галузі³. Аналогічни­ми тоді були й погляди В. 3. Янчука (УРСР), який вважав перед­часним визнання сільськогосподарського (аграрного) права як га­лузі права⁴.

Протилежну думку висловили у своїх працях 3. С. Беляева⁵, В. В. Петров⁶, А. А. Денисов⁷, О. А. Кічатова⁸, Г. О. Аксеньонок⁹.

Згодом проблема набуває міжнародного значення; вивчається та науково аналізується досвід інших країн щодо регламентації аграр­них відносин. У травні 1972 р. у Флоренції проводився радянсько­італійський "круглий стіл" з питань аграрного права, де доповіді радянських учених (М. І. Козиря, Г. О. Аксеньонка, В. О. Кікотя, М. І. Краснова) були присвячені проблемам аграрного законодавс­тва, формування аграрного права як галузі права та правової нау­ки, керівництва та управління сільським господарством та ін.¹

1974 р. в редакції журналу "Советское государство и право" від­булася нова зустріч за "круглим столом" де розглядалися питання удосконалення правового регулювання сільського господарства². Під час обговорення виявилися різні підходи до розуміння аграр­ного права. Були визначені основні напрями наукових досліджень у галузі сільського господарства: поєднання розробки загальнотео­ретичних і конкретних правових проблем, актуальність теоретич­них досліджень і їх відповідність потребам практики, проведення комплексних досліджень тощо.

Більшість учасників дискусії зійшлися в поглядах на визнання комплексної галузі аграрного законодавства, науки аграрного пра­ва та однойменної навчальної дисципліни. І навіть ті вчені, які не визнавали аграрного права як галузі права, не заперечували існу­вання науки аграрного права, а також потреби в такій навчальній дисципліні. Це мало істотне значення для розвитку аграрно-право­вих досліджень.

Як бачимо, складність і новизна проблеми зумовили аналіз (на етапі становлення аграрно-правової науки) переважно загальноте­оретичних проблем аграрного права.

Наприкінці 70-х і на початку 80-х рр. XX ст. ученими-юристами колишнього СРСР було розроблено значну кількість праць, присвя­чених теоретичним проблемам аграрного права, його предмету, ме­тоду, а також аграрному законодавству як основі формування від­повідної галузі права та ін. Серед російських авторів, які досліджу­вали загальнотеоретичні засади аграрного права на етапах його ста­новлення, варто згадати М. І. Козиря, Г. Ю. Бистрова, І. Ф. Казь-міна, В. В. Петрова, А. А. Денисова, 3. С. Беляеву, О. А. Кічатову, Ф. М. Раянова, К. А. Шайбекова, Г. В. Чубукова та ін.

На особливу увагу заслуговують праці М. І. Козиря, В. В. Пет­рова, А. А. Денисова, Ф. М. Раянова, 3. С. Бєляєвої, Г. Ю. Бистро­ва, К. А. Шайбекова, в яких поєднується розробка загальнотеоре­тичних і конкретних (практичних) проблем правового регулювання сільського господарства. У складному процесі становлення науко­вих засад нової галузі сільськогосподарського (аграрного) права важливу роль відігравали не лише погляди тих авторів, які послі­довно запроваджували ідею нової галузі права, а й її противників. У цьому плані істотне значення мали праці І. Ф. Казьміна, прис­вячені теорії джерел сільськогосподарського законодавства, публі­кації І. Ф. Панкратова і В. 3. Янчука (УРСР) та деяких інших уче­них, які не заперечували галузевого існування сільськогосподар­ського законодавства та науки сільськогосподарського права.

В УРСР, починаючи з 70-х рр., наука аграрного права дослід­жує також загальнотеоретичні проблеми аграрного права та різні сторони механізму правового регулювання суспільних відносин у сільському господарстві. Поряд із цим у працях українських авто­рів робляться висновки й щодо наявності окремих комплексних спеціалізованих правових інститутів аграрного права (зокрема, інс­титуту матеріальної відповідальності працівників сільськогосподар­ських підприємств); й щодо формування в такий спосіб галузевої правової структури. Серед українських авторів, які розробляли те­орію аграрного права, слід назвати В. С. Шелестова, Н. І. Титову, Ц. В. Бичкову.

Початок 80-х рр. в УРСР позначився розширенням аграрно-правових наукових досліджень, всебічним обгрунтуванням право­вих інститутів аграрного права. Так, у цей час досить активно ана­лізуються проблеми аграрного законодавства та аграрного права (Н. І. Титова, Ц. В. Бичкова, В. С. Шелестов); правового регулю­вання суспільних відносин в умовах АПК (Ю. С. Шемшученко, В. І. Семчик, В. К. Попов, Ц. В. Бичкова); сільськогосподарської кооперації (В. І. Семчик, В. К. Попов, Ц. В. Бичкова, 3. А. Павло­вич); майнових відносин у сільському господарстві (В. І. Семчик); договірних відносин аграрних суб'єктів (В. К. Попов, Ц. В. Бичко­ва, В. В. Долежан); державного управління АПК (В. С. Шелестов, 3. А. Павлович); питання охорони земель сільськогосподарського призначення (В. В. Янчук, Д. А. Суржан); охорони навколишнього природного середовища в сільському господарстві (Ю. С. Шемшу­ченко, В. Л. Мунтян, В. І. Андрейцев, В. К. Попов) тощо.

Введення з 1982 р. у вищих навчальних закладах курсу "Сіль­ськогосподарське право" (нині — "Аграрне право") та видання 1985 р. у Москві першого підручника з цієї навчальної дисциплі­ни¹ відіграло важливу роль у формуванні комплексних, система­тизованих знань з цієї дисципліни у студентів-юристів, що, в свою чергу, позитивно позначилося на подальшому розвитку аг­рарно-правової науки. Слід зазначити, що українські вчені-юрис-ти (В. 3. Янчук, В. С. Шелестов, В. В. Долежан) взяли активну участь в обговоренні цього підручника, продемонструвавши твор­чий підхід до своєї праці.

Сучасний стан науки аграрного права України характеризується інтенсивним розвитком аграрно-правових досліджень на якісно но­вій основі в умовах незалежної Української держави, розширенням системи аграрно-правової науки, її предмета за рахунок виникнен­ня нових правових інститутів і нових аграрних суб'єктів тощо.


¹ Див.: Аграрне право України: Підруч. / За ред. В. 3. Янчука. — К., 1996. — 560 с; 2-е вид. - К., 2000. - 720 с.

Важливим внеском у розвиток української аграрно-правової на­уки стало видання 1996 р. першого в Україні підручника за редак­цією В. 3. Ярчука — "Аграрне право України"¹.

Аналізуючи аграрно-правову науку України, можна зробити висновок, що сьогодні вона досліджує широке коло проблем аг­рарного права, і з розвитком суспільних відносин у галузі сіль­ського господарства предмет її теоретичних розробок значно роз­ширюється.

З огляду на це, процес становлення та розвитку науки аграрно­го права України відповідно до предмета її дослідження й конкрет­них історичних умов можна умовно поділити на 4 основні етапи:

перший — кінець 60-х — початок 70-х рр. — становлення аграр­но-правової науки — характеризується аналізом переважно загаль­нотеоретичних проблем сільськогосподарського права;

другий — початок 70-х — початок 80-х рр. — розвитку україн­ської науки сільськогосподарського (аграрного) права — супровод­жується дослідженням теоретичних проблем аграрного законодавс­тва, розробкою перших аграрно-правових інститутів;

третій — початок 80-х — початок 90-х рр. — активного розвит­ку української науки аграрного права та формування її як цілісної комплексної системи наукових знань — характеризується розши­ренням предмета аграрно-правової науки, поглибленням загально­теоретичних її розробок, всебічним обгрунтуванням багатьох пра­вових інститутів аграрного права в умовах агропромислового ком­плексу;

четвертий — початок 90-х рр. — й донині — інтенсивного роз­витку аграрно-правової науки на якісно новій основі в умовах не­залежної Української держави — відзначається розширенням сис­теми аграрно-правової науки, її предмета завдяки виникненню принципово нових правових інститутів, розширенню кола аграрних суб'єктів у зв'язку з проведенням земельної та аграрної реформ, ра-дикалізацією аграрного законодавства за умов переходу до ринко­вої економіки.

Отже, становлення української аграрно-правової науки характе­ризується певним наступництвом. Науковою базою для розробки теорії аграрного законодавства України і відповідної галузі права, окремих аграрно-правових інститутів слугували наукові досліджен­ня у сфері колгоспного й земельного права, які здійснювалися ще задовго до виникнення науки сільськогосподарського (аграрного) права України. Як бачимо, наука аграрного права України генетич­но пов'язана з наукою колгоспного й земельного права, а також значною мірою — з наукою цивільного права.

Українська аграрно-правова наука відігравала важливу роль у системі науки сільськогосподарського (аграрного) права колиш­нього СРСР у процесі становлення нової комплексної, інтегрова­ної та спеціалізованої галузі аграрного права, з'ясування її понят­тя, особливостей, способів формування, зокрема через становлен­ня її окремих правових інститутів.