За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора юридичних наук, професора О. О. Погрібного

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 23. — Ст. 163.


¹ Див.: Аграрне право України. — К., 1996. — С. 394.

¹ Див.: Рослов П. М. Государственное руководство сельскохозяйственными пред­приятиями. — Харьков, 1985. — С. 58.


¹ Див.: Алехин А. П. Административное право РФ. — М., 1996. — С. 231.

Найважливішим серед методів державного регулювання сіль­ського господарства є: переконання, дозволяння, метод прямих вказівок, адміністративний, економічний, метод рекомендацій.

Метод переконання становить комплекс виховних, роз'ясню­вальних і заохочувальних дій, які здійснюються з метою забезпе­чення високої організованості й дисципліни, сумлінного виконан­ня та дотримання соціальних і технічних норм.

Це — виховна робота, що сприяє поглибленню працівниками власного досвіду, поширенню досягнень науки й техніки, підви­щенню правової культури, моральне й матеріальне заохочування працівників.

У практиці регулювання сільського господарства державні орга­ни дедалі частіше застосовують метод дозволяння. Основа його — посилення самостійності в діяльності господарств, значне підви­щення кваліфікованості кадрів, зростання активності сільськогос­подарських виробників в управлінні виробництвом. Застосовуючи метод дозволу, державні органи надають право сільськогосподар­ським підприємствам самим вирішувати те чи інше питання.

Метод прямих вказівок полягає у підготовці актів, в яких виз­начається конкретне поводження, що не допускає будь-яких відхи­лень, і якими керується суб'єкт у своїй господарсько-виробничій діяльності.

Метод прямих вказівок, застосовуваний державними органами щодо сільськогосподарських підприємств, має сприяти тому, щоб їхня діяльність відповідала загальнодержавним інтересам. Однак при цьому не повинно бути втручання в організаторську діяльність внутрішньогосподарських органів.

У державному регулюванні сільського господарства застосову­ється також метод рекомендацій. Він полягає в тому, що державні органи пропонують той чи інший варіант рішення, а господарства самі визначають його прийнятність. Рекомендації, на відміну від обов'язкових розпоряджень, виконуються на принципово нових за­садах внаслідок своєї авторитетності й наукової обґрунтованості.

Особливість рекомендаційної норми полягає в тому, що вона не має обов'язкового характеру. Рекомендації, навіть якщо вони викладені у формі юридичного акта, містять положення, виконан­ня яких юридичними санкціями не забезпечується. Тому їх не можна вважати правовими настановами; вони позбавлені обов'яз­ковості виконання. Рекомендаційна норма визначає напрями ви­рішення того чи іншого питання. Якщо її прийнято, вона набуває ознак внутрішньогосподарської і стає регулюючою для даного гос­подарства.

Адміністративний і економічний методи є основними в діяль­ності державних органів, що регулюють сільське господарство. Во­ни взаємозумовлені й доповнюють один одного. Протиставляти їх не можна. Оптимальне регулювання сільським господарством до­сягається за умови нерозривної єдності економічних і адміністра­тивних методів.

Адміністративні методи державного регулювання — способи і прийоми впливу на керуючу й керовану системи, їх окремі елемен­ти із використанням відносин субпідрядності. Особливість цих ме­тодів полягає в тому, що за їх допомогою здійснюється прямий вплив на керований об'єкт; визначаються найближчі завдання ос­таннього, порядок і терміни їх виконання, ресурси й умови роботи керованого об'єкта.

Якщо економічні методи спонукають діяти у певному напрямі, то адміністративні змушують до цього. Накази, завдання, постано­ви, розпорядження, вказівки характеризуються обов'язковістю ви­конання. Невиконання їх розглядається як пряме порушення дис­ципліни і супроводжується накладенням на виконавця відповідно­го стягнення.

Водночас адміністративні методи мають не тільки самостійне значення, а є опосередкованою ланкою для здійснення інших ме­тодів, наприклад економічних. Перевага цих методів полягає в то­му, що оперативність, гнучкість здійснення рішень забезпечує можливість у найкоротший термін досягти змін у виробничому процесі.

Економічними методами можна вважати таку сукупність засобів впливу, яка ґрунтується на застосуванні системи економічних сти­мулів (оплата праці, преміювання, ціна, собівартість, госпрозраху­нок, прибуток, рентабельність, кредит тощо), які сприяють матері­альній зацікавленості й передбачають матеріальну відповідальність управлінських працівників і колективів.

Методом державного регулювання сільського господарства є й ціноутворення. Міністерство фінансів України розробляє і дово­дить до сільськогосподарських товаровиробників орієнтовні закупі­вельні ціни і порядок закупівель та розрахунків за зерно й іншу продукцію щорічно. Відбувається поетапний перехід до паритетних закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, що реалізу­ється за державним контрактом і державним замовленням. Норми прибутку мають забезпечувати сільськогосподарським виробникам оптимальні умови для розширеного відтворення та узгоджуватися із платоспроможним попитом населення.

Відповідно до Закону України від 17 жовтня 1990 р. "Про пріо­ритетність соціального розвитку села й АПК у народному госпо­дарстві"^ редакції Закону від 15 травня 1992 р.) провадиться дер­жавне інвестування розвитку соціальної сфери села й АПК. Будів­ництво в сільській місцевості об'єктів освіти, охорони здоров'я, во­допроводів, ліній газопостачання, електропостачання тощо здій­снюється за рахунок державного й місцевого бюджетів.

Економічним методом є пільгове кредитування. Для підтримки фермерських господарств і створення стабільних умов одержання кредиту банку, використовуються кошти Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.

Законом України від 17 грудня 1988 р. "Про фіксований сіль­ськогосподарський податок" визначено механізм сплати фіксова­ного сільськогосподарського податку, який вноситься сільськогос­подарськими товаровиробниками в грошовій формі або у вигляді поставок сільськогосподарської продукції. Цей податок розрахову­ється з одиниці земельної площі.

У сучасних умовах економічні методи є найбільш дієвими засо­бами впливу на об'єкти державного регулювання, тому що їхнє зас­тосування дозволяє створювати економічні умови, що підштовху­ють сільськогосподарських виробників діяти в напрямі, потрібно­му суспільству, вирішувати ті чи інші питання відповідно до загаль­нодержавних і особистих інтересів. Вони дають змогу зберегти вільний вибір поводження.

Отже, під методами державного регулювання сільського госпо­дарства варто розуміти способи, прийоми, що застосовуються в процесі регулятивної діяльності органами законодавчої і виконав­чої влади для розв'язання завдань у сфері сільськогосподарського виробництва з метою досягнення певних результатів.
§ 3. Система й повноваження державних органів, які здійснюють регулювання сільського господарства

Центральним спеціалізованим органом державного управління агропромисловим комплексом є Міністерство аграрної політики України.

Правове становище та повноваження Мінагрополітики України визначаються Положенням про Міністерство аграрної політики України, затвердженим Указом Президента України від 7 червня 2000 р. N° 772/2000'. Згідно з цим актом, Міністерство аграрної по­літики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики, продовольчої безпеки держави, дер­жавного управління у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової промисловості, рибного господарства, пе­реробки сільськогосподарської продукції.

Цим документом визначені основні повноваження Мінагропо­літики. Останнє відповідно до покладених на нього завдань:

• 
  
  ¹ Офіційний вісник України. — 2000. — № 23. — Ст. 933.
  
  забезпечує згідно із законодавством здійснення на підпри­ємствах усіх форм власності державного контролю за якістю вироб­люваної ними сільськогосподарської продукції та сировини, їх збе­ріганням і реалізацією, в тому числі під час здійснення експортно-імпортних операцій;
  
• 
  координує разом із спеціально уповноваженим органом ви­конавчої влади з питань земельних ресурсів проведення земельної реформи, моніторингу земель сільськогосподарського призначення та відновлення їх продуктивної цінності, визначає основні напря­ми державної політики у сфері використання й охорони земель сільськогосподарського призначення;
  

• 
  здійснює аналіз діяльності, макроекономічне прогнозування й нормативне планування розвитку галузей агропромислового ви­робництва з урахуванням попиту і пропозицій на продовольчі то­вари;
  
• 
  бере участь у розробленні й здійсненні заходів щодо рефор­мування майнових і земельних відносин у сфері агропромислового виробництва;
  
• 
  координує діяльність підприємств, пов'язану з проведенням державних випробувань сільськогосподарської техніки та облад­нання, сортів і гібридів сільськогосподарських культур та об'єктів селекції у тваринництві, в межах своїх повноважень контролює якість техніки та обладнання, пально-мастильних матеріалів, за­пасних частин, насіння, племінних (генетичних) ресурсів, органі­зує роботу, спрямовану на розвиток насінництва, розсадництва, племінної справи у тваринництві;
  
• 
  забезпечує у межах своїх повноважень проведення моніто­рингу, економічний аналіз рівня й динаміки цін на світовому, віт­чизняному та регіональних ринках продовольства, готує пропозиції щодо цінової політики на ринку продукції галузей агропромисло­вого виробництва, забезпечує створення системи інформування про попит і пропозицію на зазначеному ринку;
  
• 
  здійснює в межах своєї компетенції державний контроль за додержанням законодавства про захист рослин, пестициди і агро-хімікати, забезпеченням безпечного використання результатів рос­ту рослин;
  
• 
  розробляє і здійснює заходи щодо розвитку ринкової інфрас­труктури в АПК (аграрні біржі, аукціони худоби, оптової продо­вольчі ринки, обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи, кредитні спілки, страхові компанії, виставки й ярмарки тощо);
  
• 
  розробляє пропозиції з охорони й раціонального використан­ня земель сільськогосподарського призначення, підвищення родю­чості ґрунтів, бере участь у розробленні та в установленому поряд­ку затверджує умови експлуатації меліоративних систем у разі при­ватизації майна сільськогосподарських підприємств, які мають у своєму користуванні меліоративні землі;
  
• 
  забезпечує, відповідно до законодавства, державне управлін­ня племінною справою у тваринництві;
  
• 
  забезпечує через Державний департамент ветеринарної меди­цини проведення державної політики в галузі ветеринарної меди­цини та здійснення державного ветеринарного контролю,, держав­ного контролю і нагляду за якістю та безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини, а також охорони території України від за­несення збудників карантинних хвороб тварин;
  
• 
  здійснює організаційне та медичне забезпечення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації керівників у навчальних закладах, що належать до сфери управління Міністерства аграрної політики України, сприяє кадровому забезпеченню підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління;
  

• 
  організовує і здійснює державний контроль за забезпеченням схоронності матеріальних цінностей та їх використанням, станом і достовірністю ведення бухгалтерського обліку та звітності, додер­жанням вимог законодавства про боротьбу з корупцією на підпри­ємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управ­ління Міністерства аграрної політики України;
  
• 
  виконує інші функції, що випливають з покладених на ньо­го завдань.
  

Рішення Міністерства аграрної політики України, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання цен­тральними й місцевими органами виконавчої влади, органами міс­цевого самоврядування, підприємствами та організаціями, неза­лежно від форми власності, а також громадянами.

Міністр аграрної політики України несе персональну відпові­дальність перед Президентом України та Кабінетом Міністрів Ук­раїни за стан справ у галузях агропромислового виробництва.

До складу Мінагрополітики входять структурні підрозділи: Уп­равління по обслуговуванню роботи Міністра; Департамент кадро­вої політики, аграрної освіти та науки; Департамент організаційної роботи; Юридичне управління; Управління реформування управ­ління АПК та соціально-трудових відносин; Департамент стратегії розвитку аграрної економіки; Департамент фінансово-кредитної та податкової політики; Департамент міжнародної інтеграції, інвести­ційної політики та розвитку аграрного бізнесу; Управління органі­зації та методології бухгалтерського обліку і фінансової звітності; Управління ревізії і контролю; Департамент ринків продукції рос­линництва та розвитку насінництва; Департамент ринків продукції тваринництва з Головною державною племінною інспекцією; Го­ловна державна інспекція якості та сертифікації сільськогосподар­ської продукції (відділ); Департамент розвитку соціальної інфрас­труктури сільської місцевості; Департамент науково-технічної полі­тики; Державна інспекцію по нагляду за технічним станом машин, обладнання та якістю пально-мастильних матеріалів; Відділ охоро­ни праці, пожежної безпеки та безпеки дорожнього руху; Департа­мент реформування сільського господарства; Положення про Де­партамент розвитку підприємництва та інфраструктури сільсько­господарських ринків; Управління державною власністю та прива­тизації.

На основі Положення про Міністерство аграрної політики Ук­раїни розробляються відповідні положення про обласні та районні управління сільського господарства і продовольства.

Правомочності Головного обласного управління міністерства аг­рарної політики визначені Типовим положенням про Головне уп­равління сільського господарства і продовольства обласної, управ­ління сільського господарства і продовольства Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженим постановою Кабіне­ту Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. №1546'. Головне управ­ління сільського господарства і продовольства є структурним під­розділом обласної, Севастопольської міської державної адміністра­ції, підзвітним та підконтрольним голові відповідної держадмініс­трації і Мінагрополітики.

Свою управлінську діяльність управління здійснює відповідно до завдань та компетенції, визначених Типовим положенням. Най­важливішими серед них слід визнати повноваження щодо його участі у формуванні та реалізації державної аграрної політики, ор­ганізації розроблення і здійснення заходів щодо гарантування про­довольчої безпеки держави; розробленні та здійсненні заходів що­до державної підтримки й захисту товаровиробників, сприяння де­монополізації виробництва й розвитку конкуренції в агропромис­ловому комплексі, формування ринкової інфраструктури, створен­ня сприятливих економічних, матеріально-технічних і соціальних умов для прискореного розвитку реформованих господарств; учас­ті у формуванні та реалізації соціальної політики на селі; забезпе­чення рівних умов для розвитку всіх форм власності та господарю­вання в галузях агропромислового виробництва; організації роботи з питань насінництва й розсадництва, сортовипробування і захис­ту рослин, племінної справи, з питань наукового й кадрового за­безпечення, стандартизації, карантинного режиму, охорони праці й техніки безпеки.

Обласне управління готує пропозиції до проектів програм соці­ально-економічного розвитку відповідної території та до проектів місцевого бюджету; складає місцеві баланси забезпечення сільської місцевості трудовими, сировинними, продовольчими, матеріально-технічними й енергетичними ресурсами.

До його компетенції належить сприяння формуванню інфрас­труктури аграрного ринку та розвитку підприємництва в галузях аг­ропромислового виробництва; забезпечення державної підтримки підприємництва в сільській місцевості, зокрема селянських (фермер­ських) господарств та особистих підсобних господарств; узагальнен­ня практики реформування сільського господарства, внесення про­позицій з цих питань до Мінагрополітики й розроблення заходів та рекомендацій з питань реформування сільського господарства.

В межах повноважень воно приділяє увагу забезпеченню додер­жання підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності вимог законодавства з охорони праці, нагляду за техніч­ним станом машин та обладнання пожежної безпеки, безпекою до­рожнього руху; додержання законодавства про охорону навколиш­нього природного середовища й раціональне використання при­родних ресурсів.

Обласне управління сільського господарства і продовольства здійснює планування, організацію, ведення лісового господарства й використання лісових ресурсів у галузях агропромислового ви­робництва.

Його важливим повноваження є здійснення аналізу стану ціно­вої політики і подання Мінагрополітики пропозицій щодо її про­ведення з метою забезпечення цінового паритету на сільськогоспо­дарську продукцію, і щодо зміни в установленому порядку умов оподаткування, кредитування, державної підтримки суб'єктів гос­подарювання всіх форм власності агропромислового виробництва.

У процесі своєї діяльності обласне управління взаємодіє з інши­ми підрозділами обласної (міської) державної адміністрації, пред­ставницькими органами та органами місцевого самоврядування, а також із підприємствами, установами, організаціями, об'єднання­ми громадян.

Правомочності управління (відділу) сільського господарства і продовольства районної державної адміністрації визначені Типо­вим положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. № 1546^і.

Органом державного управління землями сільськогосподар­ського призначення, які є головним засобом виробництва в сіль­ському господарстві, є Державний комітет України по земельних ре­сурсах (Держкомзем). Він є центральним органом виконавчої вла­ди, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Мі­ністрів України через Міністра екології та природних ресурсів Ук­раїни. Правове становище і компетенція Держкомзему визначені Положенням про Державний комітет України по земельних ресур­сах, затвердженим Указом Президента України від 14 серпня 2000 р. № 970/2000².

Держкомзем України узагальнює практику застосування законо­давства з питань, що належать до його компетенції, розробляє про­позиції щодо його вдосконалення і в установленому порядку вно­сить їх на розгляд Президентові України і Кабінету Міністрів Укра­їни. У межах своїх повноважень він організує виконання актів зако­нодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Держкомзем бере участь у підготовці пропозицій щодо форму­вання державної політики у сфері регулювання земельних відно­син, використання, охорони та моніторингу земель, впровадження державного земельного кадастру та забезпечення реалізації цієї по­літики; координує проведення земельної реформи в Україні; здій­снює державний контроль за використанням та охороною земель; здійснює реєстрацію земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди земельних ділянок, веде Державний ре­єстр прав на землю та нерухоме майно, організує в установленому законодавством порядку в єдиній системі державних органів зе­мельних ресурсів надання громадянам і юридичним особам додат­кових платних послуг у сфері землеустрою та використання даних державного земельного кадастру за переліком, що визначається Ка­бінетом Міністрів України; розробляє та бере участь у реалізації державних, галузевих і регіональних програм з питань регулюван­ня земельних відносин, раціонального використання, охорони та моніторингу земель, відновлення родючості ґрунтів, ведення дер­жавного земельного кадастру.

Відповідно до покладених завдань Держкомзем здійснює в ме­жах своїх повноважень державний контроль за додержанням зе­мельного законодавства, зокрема встановленого порядку вилучен­ня й надання земельних ділянок, режиму їх використання, відпо­відно до їх цільового призначення та умов надання їх власниками і землекористувачами.

Держкомзем має право організовувати та забезпечувати про­ведення робіт з грошової, в тому числі експертної, оцінки зе­мель, готує пропозиції щодо вдосконалення методики та поряд­ку проведення таких робіт; забезпечувати розроблення та здій­снення організаційних, економічних, екологічних та інших захо­дів, спрямованих на раціональне використання земель, їх захист від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель, забезпе­чення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреа­ційного та історико-культурного призначення; бере участь у роз­робленні та здійсненні заходів щодо розвитку ринку земель, кре­дитних відносин і вдосконалення системи оподаткування; готує разом з іншими центральними органами виконавчої влади про­позиції щодо вдосконалення захисту права власності на землю та права користування нею; бере участь у формуванні інвестиційної політики, виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебу­дови економіки.

На місцях контроль за використанням земель у системі Дер­жкомзему покладено на обласні, Київське і Севастопольське місь­кі головні управління земельних ресурсів та районні відділи зе­мельних ресурсів згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. № 200 "Про затвердження типових положень про територіальні органи земельних ресурсів".