За редакцією Заслуженого діяча науки І техніки України, академіка апрн україни, доктора юридичних наук, професора О. О. Погрібного



бет14/38
Дата23.07.2016
өлшемі2.8 Mb.
#216533
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   38
§ 4. Органи державного контролю та інспекції в АПК

Державно-правове регулювання агропромисловим комплексом, крім функцій управління, передбачає здійснення органами держав­ного управління державного контролю за додержанням аграрного законодавства всіма аграрними товаровиробниками.



Міністерство аграрної політики України здійснює на підприємс­твах всіх форм власності державний контроль за якістю сільсько­господарської продукції та сировини під час їх виробництва, пере­робки, зберігання та реалізації, в тому числі під час проведення експортно-імпортних операцій, а також за якістю насіння і племін­них ресурсів.

При Міністерстві аграрної політики України на підставі наказу від 8 листопада 2000 р. № 222 створені і діють відповідні структур­ні підрозділи. Управління ревізії і контролю є самостійним струк­турним підрозділом центрального апарату Міністерства аграрної політики України (діє на підставі Положення про Департамент стратегії розвитку аграрної економіки, затвердженого вищевказа­ним наказом.

На нього покладено функції організації і проведення згідно з чинним законодавством ревізій та перевірок господарсько-фінан­сової діяльності державних підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління міністерства.

Це управління контролює цільове та ефективне використання бюджетних коштів, матеріальних і фінансових ресурсів, збережен­ня державного майна, правильність і достовірність ведення бухгал­терського обліку, виявлення та усунення фактів порушення фінан­сової дисципліни, викриває нанесені збитки, безгосподарність і марнотратство, перекручення звітності на підприємствах, в устано­вах і організаціях, що належать до сфери управління міністерства.

Мінагрополітики України має в своїй структурі Головну держав­ну інспекцію якості та сертифікації сільськогосподарської продукції. її правове становище визначено в Положенні про Головну держав­ну інспекцію якості та сертифікації сільськогосподарської продук­ції (відділ) Міністерства аграрної політики України (затверджено вищевказаним наказом).

Головна державна інспекція якості та сертифікації сільськогос­подарської продукції, до складу якої входять Державна інспекція по заготівлях і якості продукції (Держзаготінспекція) та Державна хлібна інспекція (Держхлібінспекція), є структурним підрозділом Міністерства аграрної політики України. Вона здійснює свою ді­яльність через інспекції якості та формування ресурсів сільськогос­подарської продукції Автономної Республіки Крим, обласних, Се­вастопольської міської державних адміністрацій і державні хлібні інспекції Автономної Республіки Крим та областей.

Основними її повноваженнями є: організація роботи відповід­них служб з питань формування державних та регіональних ресур­сів сільськогосподарської продукції, її якості, сприяння здійснен­ню заходів щодо державної підтримки товаровиробників, цільово­го використання бюджетних коштів, а також забезпечення держав­ного контролю за якістю, збереженням та раціональним викорис­танням зерна і продуктів його переробки, насіння олійних культур, сировини для комбікормового виробництва і комбікормів; підго­товка та внесення у встановленому порядку керівництву міністерс­тва пропозицій щодо удосконалення нормативно-правових актів, які регламентують закупівлю сільськогосподарської продукції і си­ровини в державні та регіональні фонди, організація їх виконання, здійснення систематичного контролю за реалізацією законодавчих актів на місцях; організація проведення державного нагляду за дот­риманням товаровиробниками, закупівельними організаціями і пе­реробними підприємствами стандартів, технічних умов, інструкцій, вказівок щодо правильності приймання, розрахунків та визначення якості сільськогосподарської продукції, зокрема зерна і продуктів його переробки, бобових і олійних культур.

Державна інспекція по нагляду за технічним станом машин, об­ладнання та якістю пально-мастильних матеріалів є окремим під­розділом Міністерства аграрної політики України, яка діє на під­ставі Положення, затвердженого вищевказаним наказом, і забезпе­чує в межах наданих повноважень реалізацію державної політики з питань нагляду за технічним станом машин та обладнання підпри­ємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а та­кож здійснення через систему органів Держтехнагляду державного технічного нагляду за дотриманням підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами правил техніч­ної експлуатації та вибракування машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, тракторних причепів, посівних та збираль­них машин), правил транспортування та зберігання нафтопродук­тів на підприємствах і в організаціях галузей агропромислового ви­робництва.

Державний насіннєвий контроль здійснюється Українською дер­жавною насіннєвою інспекцією Міністерства аграрної політики Ук­раїни, повноваження якої закріплені в Положенні про Українську державну насіннєву інспекцію, затвердженому наказом Мінагропо­літики України від 19 грудня 2000 р. № 255.

Українська державна насіннєва інспекція Міністерства аграр­ної політики України відповідно до Закону України від 26 грудня 2002 р. "Про насіння і садивний матеріал"1, є органом державного контролю в насінництві. Вона очолює службу державного насіннє­вого контролю України, яка складається з Укрдержнасінінспекції, Державної насіннєвої інспекції Автономної Республіки Крим, об­ласних, міжрайонних, районних та міських державних насіннєвих інспекцій.

Ця інспекція та її органи на місцях здійснюють державний кон­троль за діяльністю суб'єктів усіх форм власності й господарюван­ня у сфері насінництва, які займаються виробництвом, заготівлею, обробкою, зберіганням, реалізацією й використанням насіння сіль­ськогосподарських культур, декоративних і лікарських рослин та садивного матеріалу картоплі щодо додержання ними методичних і технологічних вимог із забезпечення сортової чистоти, біологічних і урожайних властивостей сорту та посівних якостей насіння, за ве­денням документації сортових посівів, ділянок гібридизації насін­ня, за правильним відбором проб на визначення посівних якостей насіння для власних потреб виробника, за оформленням докумен-



тів про сортові, гібридні та посівні якості насіння, за введенням на­сіння в оборот. Важливим є той факт, що право видачі документів про якість насіння для всіх видів використання та в експортно-ім­портних операціях надається лише державним насіннєвим інспек­ціям.

Згідно із Законом України від ЗО червня 1993 р. "Про карантин рослин" в системі Мінагрополітики діє Головна державна служба з карантину рослин. Вона діє на підставі Статуту державної служби з карантину рослин України, який Кабінет Міністрів затвердив сво­єю постановою від 28 жовтня 1993 р. № 892і На неї покладено обов'язок здійснювати систему державних заходів щодо захисту рослин, продукції їх перероблення, сировини, окремих вантажів тощо від карантинних об'єктів.

До державної служби з карантину рослин належать: Головна державна інспекція з карантину рослин з Центральною науково-дослідною карантинною лабораторією та Центральний фумігацій-ний загін Мінагрополітики, інші спеціальні органи в галузі каран­тину рослин, підпорядкованих Головній державній інспекції з ка­рантину рослин.

Статут державної служби визначає основні завдання з каранти­ну рослин, до яких належить: охорона території країни від занесен­ня або самостійного проникнення з-за кордону або з карантинної зони карантинних об'єктів; їх своєчасне виявлення, локалізація й ліквідація, а також запобігання проникненню їх в регіони країни, де вони відсутні, здійснення державного контролю за додержанням особливого карантинного режиму й вжиттям заходів щодо каран­тину рослин під час вирощування, заготівлі, вивезення, ввезення, перевезення, зберігання, перероблення, реалізації та використання підкарантинних матеріалів та об'єктів.

До компетенції органів державної служби з карантину рослин віднесено: проведення експертизи підкарантинних матеріалів та об'єктів, видача карантинних документів на імпорт насіння, рос­лин і продукції рослинного походження; внесення подання до Ка­бінету Міністрів України про запровадження особливого карантин­ного режиму, здійснення контролю за додержанням законодавства з карантину рослин, зокрема під час укладання договорів (контрак­тів) на завезення з-за кордону продукції рослинного походження; державний контроль за вжиттям карантинних заходів підприємс­твами, установами, організаціями та громадянами. Для виконання цих повноважень вказані органи мають право вживати відповідно до законодавства термінові заходи щодо локалізації та ліквідації ка­рантинних об'єктів, запобігання їх поширенню.

Закон України від 25 червня 1992 р. "Про ветеринарну медици­ну" передбачає здійснення державного ветеринарного контролю. Органом, який виконує ці функції є Державний департамент вете­ринарної медицини, що діє на підставі Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2001 р. № 64 Г. Державний департамент ветеринарної медицини є урядовим орга­ном державного управління, що діє у складі Мінагрополітики і йо­му підпорядковується. Напрямами його діяльності є:

участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політи­ки в галузі ветеринарної медицини;

здійснення державного ветеринарно-санітарного контролю й нагляду за якістю та безпекою сировини, продовольчої сировини, продуктів та харчових продуктів тваринного походження, а також охорони території України від занесення з території інших держав або з карантинної зони будників інфекційних хвороб тварин;

узагальнення практики застосування законодавства з питань, які належать до його компетенції, розробка пропозицій щодо вдос­коналення цього законодавства;

розроблення й реалізація в установленому порядку комплексу заходів щодо: охорони території України від занесення з території інших держав або з карантинної зони збудників інфекційних хво­роб тварин; профілактики, діагностики інфекційних, інвазійних і незаразних захворювань тварин та їх лікування; захисту населення від хвороб, спільних для тварин і людей; державного ветеринарно-санітарного контролю і нагляду за виробництвом доброякісної у ветеринарно-санітарному відношенні продукції тваринного поход­ження тощо.

Держветмедицини виконує свої повноваження безпосередньо та через управління ветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, обласних і районних держадміністрацій, регіональні служби державного ветеринарно-санітарного контролю на державному кордоні та транспорті, підприємства, установи і організації ветери­нарної медицини.



ЗПУ. - 1994. - № 3. - Ст. 64.

Збірник урядових нормативних актів України. — 2001. —

28. -



Ст. 471. .


Розділ 8

Правове регулювання виробничо-господарської та фінансової діяльності сільськогосподарських організацій

§ 1. Поняття виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських підприємств та її правове регулювання

Господарська діяльність сільськогосподарських підприємств — це діяльність суб'єктів аграрного господарювання у сфері суспіль­ного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію про­дукції, виконання робіт або надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Відповідно до ст. З ГК господарська діяльність може здійснюватись з метою одержання прибутку (під­приємництво) або без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Сферу аграрних господарських відносин становлять виробничо-господарські, організаційно-господарські та внутрішньогосподар­ські відносини. Ця глава присвячена аналізу саме виробничо-гос­подарських відносин сільськогосподарських підприємств.

Виробничо-господарськими є майнові та інші відносини, що ви­никають між суб'єктами аграрного господарювання під час безпо­середнього здійснення господарської діяльності.

Виробничо-господарська діяльність сільськогосподарських під­приємств ґрунтується на певних принципах та умовах. Загальними принципами господарювання в аграрному секторі економіки є: за­безпечення економічної багатоманітності та захисту державою всіх суб'єктів аграрного господарювання; свобода підприємницької ді­яльності в межах, визначених законом; вільний рух капіталів, това­рів і послуг на території України; обмеження державного регулю­вання економічних процесів у зв'язку з потребою забезпечення со­ціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві; екологічний захист населення; захист прав спожи­вачів і безпеки суспільства й держави; захист національного това­ровиробника; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у гос­подарські відносини сільськогосподарських підприємств.

Головною умовою здійснення виробничо-господарської діяль­ності сільськогосподарськими підприємствами є державна реєстра­ція. Статтею 89 ЦК визначається, що юридична особа підлягає дер­жавній реєстрації у порядку, встановленому законом. Відповідно до ст. 58 ГК діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одер­жані таким суб'єктом, стягуються до Державного бюджету в уста­новленому законом порядку.

Ґрунтуючись на вищенаведених принципах та умовах здійснен­ня господарської діяльності, сільськогосподарське підприємство самостійно визначає напрями сільськогосподарського виробниц­тва, його структуру і обсяг, самостійно розпоряджається виробле­ною продукцією та доходами, здійснює будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству України. Воно має право кооперуватися з промисловими підприємствами та установами під час перероб­лення сільськогосподарської продукції, виготовлення промислових та інших товарів, розширення сфери соціально-культурного, кому­нально-побутового обслуговування сільського населення, підготов­ки й перепідготовки кадрів.

Сільськогосподарське підприємство бере участь у приватизації переробних, агросервісних та інших державних і комунальних під­приємств. Воно також може здійснювати представницьку діяльнос­ті з цінними паперами, для чого створює довірчі товариства, які ді­ють у межах повноважень, наданих загальними зборами або збора­ми уповноважених сільськогосподарського підприємства.

Аграрне підприємство має право вступати в договірні відноси­ни з будь-якими державними, комунальними, приватними комер­ційними й громадськими некомерційними підприємствами, уста­новами та організаціями, з окремими громадянами, самостійно ви­бирати партнерів, зокрема зарубіжних, для укладення договорів. Спори, що виникають під час виконання таких договорів, розгля­даються судами й господарськими судами.

Підприємство добровільно може брати на себе виконання дер­жавного замовлення на продаж сільськогосподарської продукції. У договорі на державне замовлення передбачається забезпечення під­приємства матеріально-технічними ресурсами в обсягах, номенкла­турі та асортименті, що гарантують паритетність відносин. У разі невиконання державою умов договору, сільськогосподарське під­приємство має право зменшити продаж їй сільськогосподарської продукції пропорційно обсягу недопоставлених йому матеріально-технічних ресурсів. Якщо впродовж дії договору на державне за­мовлення ціни на матеріально-технічні ресурси збільшуються, дер­жава повинна компенсувати це підприємствам.

Аграрне підприємство реалізує свою продукцію та надає пос­луги підприємствам, організаціям і громадянам за цінами й тари­фами, що встановлюються ним самостійно або на договірній ос­нові. При регулюванні цін державою гарантуються однакові пра­ва та обов'язки сільськогосподарських товаровиробників, неза­лежно від форми господарювання. На законодавчому рівні задек­ларовано принцип, згідно з яким закупівельні ціни на сільсько­господарську продукцію, оптові ціни на засоби виробництва, ма­теріальні ресурси й тарифи на послуги для села повинні забезпе-



/


1 Див.: напр., Закон України від 17 жовтая 1990 р. "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу" (в редакції Закону від 15 травня 1992 р.) // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 32. — Ст. 453.

2 Див.: Аграрное право: Учебник для вузов / Под ред. Г. Е. Быстрова и М. И. Ко­зыря. 2-е изд., испр. и доп. — М., 1998. — С. 283.

3 Там само. — С. 342-343.

чувати еквівалентний обмін між сільським господарством і про­мисловістю1.

Отже, змістом господарської діяльності аграрних підприємств є свобода здійснення діяльності, яка не заборонена законом. Крім того, всім суб'єктам аграрного господарювання гарантуються одна­кові права доступу на ринок, до матеріальних, фінансових, трудо­вих, інформаційних і природних ресурсів.

Особливість аграрної господарської діяльності полягає в тому, що сільськогосподарське виробництво ґрунтується на використан­ні землі як основного засобу виробництва. Наслідком цього є на­явність спеціальних форм організації і ведення виробництва в аг­рарному секторі економіки (наприклад, фермерських господарств), а також особливого правового регулювання господарської діяль­ності. У цій сфері з урахуванням: біологічного циклу в сільськогос­подарській діяльності; особливостей контролю за власністю на зем­лю та інші природні об'єкти; державного регулювання умов, в яких функціонує аграрний сектор економіки; особливостей економічної конкурентоспроможності сільського господарства; особливостей функціонування ринку товарної сільськогосподарської продукції; вагомого соціально-політичного й культурного значення розвитку селянства2.

Виробничо-господарська діяльність сільськогосподарських під­приємств має чітко виражений зональний характер і розвинуту га­лузеву спеціалізацією. Котра в сільському господарстві полягає в диференціації напрямів виробничо-господарської діяльності суб'єктів аграрного господарювання залежно від їх територіально­го розташування та поділу галузі на окремі види виробництва. Тоб­то, спеціалізоване сільськогосподарське підприємство — це суб'єкт аграрного господарювання, діяльність якого пов'язана з виробниц­твом однорідної продукції.

Спеціалізація виробничо-господарської діяльності — найважли­віший засіб підвищення ефективності сільського господарства. Во­на дає змогу інтенсивно впроваджувати досягнення науково-тех­нічного прогресу, раціонально використовувати агрокліматичні умови, матеріально-технічні й трудові ресурси.

Основними галузями в сільському господарстві, які впливають на спеціалізацію суб'єктів аграрного господарювання, є рослин­ництво і тваринництво. В аграрному секторі економіки розрізня­ють також зональну (внутрішньозональну), галузеву (внутрішню й міжгалузеву), міжгосподарську, господарську (внутрішньогосподар­ську), технологічну, функціональну та інші форми спеціалізації ви­робництва3.

Поряд із розвитком основних напрямів своєї діяльності сіль­ськогосподарські підприємства мають право здійснювати промис­лову переробку своєї продукції — як самостійно, так і у співпраці з іншими підприємствами. Для більш ефективного й раціонально­го використання трудових ресурсів та місцевих джерел сировини, підвищення своєї прибутковості вони можуть створювати й розви­вати підсобні господарства, а також різні промисли; вступати в до­говірні відносини з будь-якими суб'єктами підприємництва (фізич­ними та юридичними особами, в тому числі іноземними). Така ді­яльність є допоміжною, оскільки основною, статутною діяльністю є виробництво продуктів харчування рослинного й тваринного по-. ходження.

Правове регулювання виробничо-господарської діяльності сіль­ськогосподарських підприємств здійснюється за допомогою право­вих норм як загальних, так і спеціальних законів та підзаконних актів.

Так, за ст. 28 Закону України від 17 липня 1997 р. "Про сіль­ськогосподарську кооперацію"1, кооператив (об'єднання), відпо­відно до свого статуту, самостійно визначає основні напрями гос­подарської діяльності, здійснює її планування й реалізацію. Вироб­ничі кооперативи (об'єднання) реалізують свою продукцію за ціна­ми, що встановлюються ними самостійно або на договірних заса­дах. Обслуговуючі кооперативи (об'єднання) надають послуги за цінами й тарифами, що встановлюються на договірних засадах ок­ремо для членів кооперативу та інших осіб. Відносини кооперати­ву (об'єднання) з іншими підприємствами, установами та організа­ціями, а також з громадянами в усіх сферах господарської діяль­ності встановлюються на основі договорів (угод).


1 Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 39. — Ст. 261.



2 Там само. - 1992. - № 30. - Ст. 414.

Згідно зі ст. 11 Закону України від 10 квітня 1992 р."Про спо­живчу кооперацію"2, споживчі товариства та їх спілки самостійно розробляють програми економічного й соціального розвитку, роз­глядають і затверджують їх на загальних зборах (зборах уповнова­жених), конференціях, з'їздах, радах. Вони мають цілковиту госпо­дарську самостійність, покривають свої витрати за рахунок доходів від своєї господарської діяльності та забезпечують схоронність власності споживчої кооперації. Споживчі товариства та їх спілки відповідно до статутних вимог мають право: створювати (реоргані­зовувати, ліквідовувати) для здійснення своїх статутних завдань будь-які підприємства, установи, організації, біржі, комерційні банки, фінансово-розрахункові центри, страхові товариства та інші об'єкти, діяльність яких не суперечить законам України; вступати як засновники або учасники до господарських товариств, спільних підприємств, асоціацій та інших об'єднань для розв'язання госпо­дарських і соціальних завдань; придбавати майно державних під­приємств та підприємств, створених на інших формах власності, а


1 Див.: Аграрное право: Учебник для вузов / Под ред. Г. Е. Быстрова и М. И. Ко­зыря. 2-е изд., испр. и доп. — М., 1998. — С. 296.

2 Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 47. — Ст. 646.

3 Там само. - 1999. - № 29. - Ст. 238.

4 Там само. - 1999. - № 40. - Ст. 365.

5 Там само. - 2001. - № 5-6. - Ст. 30.

6 Там само. - 2002. - № 1. - Ст. 1.

також інше майно і майнові права; одержувати в установленому порядку земельні ділянки в користування.

Організації та підприємства споживчої кооперації формують то­варні та матеріально-технічні ресурси за рахунок закупівель на до­говірних засадах у підприємств (виробників), в оптовій торгівлі, на біржах, аукціонах, шляхом заготівель сільськогосподарської про­дукції і сировини у громадян, селянських (фермерських) госпо­дарств, колективних сільськогосподарських підприємств, радгос­пів, виробництва товарів на власних підприємствах та з інших дже­рел, не заборонених чинним законодавством. Забезпечення спо­живчої кооперації централізовано розподіленими ресурсами здій­снюється в тому ж порядку, що й забезпечення підприємств агроп­ромислового комплексу України.

Виробничо-господарська правосуб'єктність колективних сіль­ськогосподарських підприємств регулюється нормами Закону Ук­раїни від 14 лютого 1992 р. "Про колективне сільськогосподарське підприємство"1, а акціонерних сільськогосподарських товариств та товариств з обмеженою відповідальністю — нормами ГК та Закону України від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства"2.

Відповідно до ст. 24 Закону України від 19 червня 2003 р. "Про фермерське господарство"3, останнє діє на умовах самоокупності. Всі витрати господарство покриває за рахунок власних доходів та інших джерел, не заборонених законодавством. Фермерське госпо­дарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціаліза­цію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її пе­реробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає партне­рів з економічних зв'язків у всіх сферах діяльності, в тому числі іноземних.

Сільськогосподарські підприємства зобов'язані дотримуватися встановлених відповідно до законодавства екологічних, ветеринар­но-санітарних правил і норм щодо якості виробленої продукції та інших вимог.



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   38




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет