§ 5. Правове забезпечення культурно- побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування жителів сільського населення

Потреби соціальної сфери села не обмежуються лише будівниц­твом житла, шляхів сполучення, мереж газо-, водо- та електропос­тачання. Належний розвиток соціальної інфраструктури потребує створення для селян комплексу культурно-побутових, спортивно-оздоровчих та інших суттєво важливих умов.

2. 
   у сфері охорони здоров'я: відкриття закладів охорони здо­ров'я з надання первинної медико-санітарної допомоги в селах із чисельністю жителів понад 500 осіб; створення в сільських населе­них пунктах із чисельністю жителів понад 1 тис. чоловік амбулато­рій загальної практики — сімейної медицини та реорганізація сіль­ських лікарських амбулаторій, фельдшерсько-акушерських пунктів в амбулаторії загальної практики — сімейної медицини; розширен­ня мережі аптек та аптечних кіосків; створення на базі сільських закладів охорони здоров'я денних стаціонарів, а також стаціонарів удома; оснащення сільських закладів охорони здоров'я сучасною ультразвуковою, ендоскопічною, рентгенологічною, наркозною апаратурою, пересувними стоматологічними кабінетами, іншим су­часним обладнанням, а також спеціальними автомобілями; надан­ня лікувально-консультаційної та організаційно-методичної допо­моги і вжиття санітарно-протиепідемічних заходів силами спеці­альних бригад обласних і районних закладів охорони здоров'я; зміцнення лікувально-оздоровчої бази санаторіїв та інших закладів, призначених для лікування й оздоровлення працівників агропро­мислового комплексу та їхніх дітей. На зміцнення матеріальної ба­зи закладів охорони здоров'я у 2003—2005 рр. планується спряму­вати 75,4 млн грн. За рахунок цих коштів має бути відкрито та ос­нащено 382 сільські лікарські амбулаторії, у тому числі 63 — у до­будованих та новозбудованих приміщеннях, а також 280 фельдшер­сько-акушерських пунктів;
   
3. 
   у сфері культури: збереження та забезпечення повноцінного функціонування існуючої мережі закладів культури (клубів, біблі­отек, музеїв, шкіл естетичного виховання); переобладнання під заклади культури приміщень, якими не користуються, створення закладів культури малих форм (віталень, світлиць, читалень та ін.) у придатних для цього приміщеннях, насамперед у селах, де немає стаціонарних закладів культури; організація охорони музеїв та за­повідників за допомогою оснащення їх засобами охоронно-по­жежної сигналізації або запровадження посад сторожів; розвиток мобільних форм культурного» обслуговування сільського населен­ня; комп'ютеризація сільських публічних бібліотек згідно з Націо­нальною програмою інформатизації. За пропозиціями регіонів у 2003—2005 рр. планується введення в експлуатацію 190 сільських клубів і будинків культури, в тому числі 76 — новозбудованих. На це передбачається витратити 60,8 млн грн. з місцевих і державно­го бюджетів;
   

2. 
   у сфері фізичної культури й спорту: реконструкція існуючих та будівництво нових сільських фізкультурно-оздоровчих закладів, споруд, дитячих оздоровчих таборів, баз відпочинку, пансіонатів для оздоровлення дітей та підлітків; реформування організаційних основ фізкультурно-спортивного руху на селі, створення територі­альних (при органах місцевого самоврядування) фізкультурно-спортивних клубів та відділень дитячо-юнацьких спортивних шкіл; впровадження ефективних форм, методів і засобів фізкультурно-оздоровчої діяльності та видів спорту з урахуванням місцевих особ­ливостей, традицій, умов праці та відпочинку жителів села; споруд­ження та обладнання ігрових майданчиків, спортивних залів, пла­вальних басейнів при школах, дошкільних навчальних, культурно-освітніх закладах; поліпшення матеріально-технічного оснащення навчально-спортивних баз підготовки кандидатів до збірних ко­манд України. У 2003—2005 рр. на зміцнення матеріально-техніч­ної бази наявних та будівництво нових спортивних споруд плану­ється надати 66 млн грн., з місцевих та державного бюджетів, а та­кож відновити роботу і ввести в дію 1748 фізкультурно-спортивних закладів та споруд;
   
3. 
   у сфері торгівлі та побутового обслуговування: наближення закладів торгівлі та побутового обслуговування до місць проживан­ня населення, розширення їх мережі; запровадження нових форм обслуговування з урахуванням особливостей сільського розселення в різних регіонах; широке використання пересувних форм надання послуг із застосуванням транспортних засобів, поштового, теле­фонного зв'язку, інших комунікацій; збільшення кількості прий­мально-заготівельних пунктів сільськогосподарської продукції; від­новлення підприємств, які надають санітарно-гігієнічні послуги (лазні, перукарні, пральні), послуги з ремонту одягу й взуття, по­бутової техніки тощо;
   
4. 
   у сфері соціального обслуговування населення: збереження мережі інтернатних установ для людей похилого віку та інвалідів, зміцнення їх матеріально-технічної бази, виділення земельних ді­лянок і надання допомоги для ведення підсобних господарств; пе-репрофілювання, в разі потреби, ліжкового фонду сільських закла­дів охорони здоров'я в ліжковий фонд медико-соціального призна­чення з передачею його органам соціального захисту населення; поширення практики організації сезонних (на зимовий період) ін­тернатних установ для людей похилого віку, які мають можливість проживати влітку у власних житлових будинках; підвищення якос­ті обслуговування сільського населення соціальними службами, за­безпечення їх приміщеннями, транспортними засобами та ін.
   

Крім названих способів і форм забезпечення сільського насе­лення об'єктами культурно-побутового чи спортивно-оздоровчого призначення, слід назвати також і участь у реалізації цих заходів підприємств промисловості та інших галузей народного господарс­тва, що безпосередньо не пов'язані з сільськогосподарським та аг­ропромисловим виробництвом.

З метою залучення таких підприємств до участі в розвитку со­ціальної сфери села чинне законодавство застосовує відповідні економічні стимули. Так, відповідно до ст. 7 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", непрофільні промислові підприємства, що виконують державне замовлення на проектуван­ня та виготовлення машин, обладнання й запчастин для агропро­мислового комплексу, зокрема об'єкти соціально-культурного призначення, забезпечуються матеріалами централізовано.

Доходи будівельних, монтажних, проектних та інших підпри­ємств і організацій, одержані внаслідок спорудження в сільській місцевості житла, об'єктів побуту, культури, торгівлі, охорони здо­ров'я, фізкультури й спорту, освіти, зв'язку, шляхів, енергетичних, газових і водорозподільних систем, тваринницьких приміщень, ін­женерно-технічних комплексів машинно-тракторного парку та ін­ших об'єктів, які впливають на поліпшення соціального становища села, не оподатковуються.

Не оподатковується і частина доходу підприємств, організацій, що витрачається на розвиток та утримання соціальної сфери села, об'єктів торгівлі й побутового обслуговування, фізичної культури та спорту в сільській місцевості.

Пріоритетність соціального розвитку села означає також надан­ня сільським жителям і працівникам сільськогосподарських під­приємств переваг щодо водо- і електропостачання, телефонізації та ів'язку, забезпечення однакових з містом умов постачання промис­ловими і продовольчими товарами, медичного, культурного, побу-гового, транспортного та інших видів обслуговування. Законодавс­тво України передбачає пільги щодо плати за електроенергію. Зок-ма, сільські

жителі та працівники агропромислового комплексу, які прожи-іі.іі.иі, у селищах міського типу, користуються електроенергією за Пільговими тарифами. Кількість електроенергії, яка оплачується за і.и йми тарифами, встановлює Уряд. Відповідно до ст. 12 Закону > і раїни "Про пріоритетність соціального розвитку села та агроп­ромислового комплексу в народному господарстві", названі пільги поширюються також на пенсіонерів, які до виходу на пенсію пра­цювали в сільськогосподарському виробництві та соціальній сфері села не менш як 15 років і мають особовий рахунок на користуван­ня житлом, а також на працівників фермерських господарств, дер­жавних підприємств та інших сільськогосподарських підприємств, які проживають у містах обласного й районного підпорядкування.

Чинне законодавство України передбачає відповідальність під­приємств Мінпаливенерго України за неналежне забезпечення споживачів електроенергією. Збитки, завдані сільським спожива­чам позаплановим чи аварійним відключенням електроенергії, компенсуються у півторакратному розмірі за рахунок винних у цьо­му підприємств і організацій Міністерства палива та енергетики України.

Відповідно до ч. З ст. 13 Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народ­ному господарстві", обґрунтована потреба сільських жителів у па­ливі забезпечується в повному обсязі. Закон також закріплює пере­ваги щодо забезпечення жителів села товарами масового вжитку, автотранспортом і будівельними матеріалами. Зокрема, товари ма­сового споживання для села й міста реалізуються за єдиними ціна­ми. Забезпечення цими товарами пенсіонерів, ветеранів та інвалі­дів, вдів, дітей-сиріт і багатодітних сімей здійснюється за однако­вими для міста й села нормативами. Сільським жителям, які пра­цюють в агропромисловому комплексі та соціальній сфері села, ви­діляється половина державних ринкових лімітів на автотранспорт і 90% — на будівельні матеріали. При цьому їм гарантується першо­черговий продаж сільськогосподарської техніки, інвентарю та ін­ших товарів.

З метою поліпшення торговельного обслуговування сільського населення, наближення підприємств торгівлі до місць проживання Державна програма розвитку соціальної сфери села до 2005 року передбачає: відновити роботу й розширити мережу стаціонарних об'єктів торгівлі та громадського харчування в системі споживчої кооперації, розвивати пересувні форми обслуговування для поста­чання населенню потрібних продовольчих і промислових товарів, надання інших послуг; відновити роботу заготівельних пунктів-ма-газинів та розширити їх мережу, збільшити кількість заготівельних організацій, залучати до заготівлі сільськогосподарської продукції сільські споживчі товариства, підприємства торгівлі, громадського харчування та переробної промисловості; активізувати роботу що­до створення підприємствами споживчої кооперації та сільськогос­подарськими товаровиробниками інтеграційних господарських систем із заготівлі, переробки та реалізації продукції; започаткува­ти діяльність агропромислових торговельних комбінатів, об'єднань та інших формувань на кооперативних засадах; залучати як асоці­йованих членів споживчі товариства та їхні спілки до створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів.

На розвиток електрозв'язку в сільській місцевості щороку пла­нується виділяти понад 100 млн грн., що дасть змогу ввести в екс­плуатацію близько 60 тис. номерів сільських АТС в основному на базі сучасного цифрового комунікаційного обладнання вітчизняно­го виробництва. Планується подальша реконструкція лінійних спо­руд шляхом заміни повітряних ліній зв'язку на кабельні та ущіль­нення їх за допомогою цифрового обладнання, що підвищить на­дійність та якість зв'язку. Особлива увага приділяється телефоніза­ції об'єктів, які потребують цього в першу чергу (шкіл, фельдшер­сько-акушерських пунктів та ін).

Має бути забезпечена доступність універсальних послуг пошто­вого зв'язку шляхом оптимізації мережі сільських стаціонарних та пересувних відділень, організації обслуговування сільських жителів листоношами вдома та встановлення поштових скриньок у населе­них пунктах, що розташовані на відстані понад 3 км від стаціонар­них відділень зв'язку, з чисельністю жителів менш як 300 осіб. В усіх сільських відділеннях поштового зв'язку здійснюватиметься надання таких видів послуг, як реалізація товарів першої потреби, ліків на замовлення. У стаціонарних відділеннях поштового зв'яз­ку буде організовано надання послуг з виплати за поштовими пе­реказами заробітної плати, пенсії, допомоги, інших виплат з дер­жавного бюджету України, впровадження за дорученням користу­вачів пересилання зазначеної ними суми грошей.

Слід також зазначити, що згідно з Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. № 584/2000 "Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань, що виникли в процесі проведення земельної реформи"¹ працівники соціальної сфери села та пенсіо­нери з їх числа можуть одержати в користування земельні ділянки із земель запасу та резервного фонду для індивідуального або спіль­ного ведення особистого селянського господарства.

¹ Урядовий кур'єр. — 2000. — 25 квітня.

Розділ 10

Відповідальність за порушення аграрного законодавства

§ 1. Поняття відповідальності за порушення аграрного законодавства

Під юридичною відповідальністю розуміється державний при­мус до виконання вимог, передбачених законодавством, охоронне правовідношення, в якому порушник зобов'язаний відповідати за свої винні вчинки. Найчастіше вона настає через негативні наслід­ки вчинених правопорушень. В аграрному праві відповідальність являє собою комплексний правовий інститут, який охоплює сукуп­ність юридичних норм, що закріплюють види, засоби й порядок застосування заходів за порушення в сільськогосподарському ви­робництві. Види й засоби відповідальності порушників норм аграр­ного законодавства склалися в традиційних галузях права. Вони мають міжгалузеву або загальноправову сферу дії, тому їх активно застосовують з метою охорони правопорядку в аграрному секторі економіки.

Об'єктом відповідальності є винне порушення юридичних при­писів, що регулюють здійснення виробничо-господарської й іншої діяльності сільськогосподарських підприємств та їхніх об'єднань. Визначаючи види й заходи відповідальності, законодавство бере до уваги специфіку функціонування сільськогосподарського вироб­ництва, умови життя й побуту працівників села.

Результати виробничо-господарської діяльності сільськогоспо­дарських товаровиробників багато в чому залежать від правильно­го врахування кліматичних, погодних, природних та біологічних факторів, раціонального використання природних ресурсів, їх за­ощадження й забезпечення відтворення. Вплив зазначених факто­рів на результати та обсяг виробництва сільськогосподарських продуктів важливо мати на увазі під час визначення характеру пра­вопорушення, встановленні ступеня вини працівника сільського господарства в правопорушенні, визначенні розмірів збитків, за­подіяних сільськогосподарському підприємству, з'ясування кон­кретних умов, за яких вчинено правопорушення. Наприклад, на працівника сільськогосподарського підприємства, як і будь-якого іншого, не можна покладати відповідальність за збитки, які мо­жуть бути віднесені до категорії нормального виробничо-господар­ського ризику. За ст. 130 КЗпП, на працівника не можна поклада­ти відповідальність також за не одержані підприємством доходи і за шкоду, заподіяну працівником, який діяв у стані крайньої не­обхідності.

\

Органи сільськогосподарських підприємств не мають права са­мостійно визначати заходи юридичної відповідальності, але в уста­новленому законом порядку застосовують їх як засіб зміцнення за­конності в сільському господарстві.

Найчастіше порушення в сільськогосподарському виробництві виникають внаслідок порушення передбачених заборон. У чинно­му законодавстві встановлено такі види юридичної відповідальнос­ті за вчинені правопорушення: дисциплінарна, матеріальна, майно­ва, адміністративна, кримінальна. Ця класифікація характеризує в основному юридичний метод, заходи і процесуальний порядок дії на порушників законодавства. Можна погодитися з думкою деяких учених, що вона, незважаючи на свою поширеність, не має під со­бою наукової основи, тому що побудована із врахуванням різнорід­них ознак: міжгалузевих, галузевих та внутрішньогалузевих¹.

У літературі зустрічаються пропозиції про поділ відповідальнос­ті на економічну, еколого-правову, земельно-правову та інші види (В. В. Петров, Б. В. Єрофєєв, Є. П. Губін). Слушною є думка, що кожній галузі права має відповідати притаманна їй юридична від­повідальність. Але це навряд чи можливо. Адже в більшості галузей права, як правило, відсутні властиві тільки одній із них санкції або заходи впливу на правопорушника. Ці заходи і санкції мають уні­фікований характер (штраф, відшкодування шкоди) і застосову­ються як в одній, так і в інших галузях права.

Види юридичної відповідальності можна розглядати не тільки за галузевою ознакою. З неправомірних діянь, що суперечать нормам аграрного законодавства, найбільш важливими і характерними є: екологічні правопорушення (порушення приписів про поліпшення сільськогосподарських земель, охорону ґрунтів та інших природних ресурсів, що використовуються в сільському господарстві); пору­шення організаційних основ і правил ведення сільськогосподар­ського виробництва (недодержання правил внутрішнього розпо­рядку, ветеринарних правил обслуговування тварин, правил і норм техніки безпеки та виробничої санітарії, охорони здоров'я праців­ників сільськогосподарських підприємств); заподіяння збитків майну сільськогосподарських підприємств.

За суб'єктами відповідальності можна розрізняти індивідуальну й колективну відповідальність, за органами застосування — судову й адміністративну. Суб'єктами відповідальності за порушення аг­рарного законодавства є: громадяни, що ведуть фермерське госпо­дарство, власники особистих селянських господарств, інші праців­ники сільськогосподарського виробництва, а також сільськогоспо­дарські організації (підприємства, кооперативи, товариства тощо), основним видом діяльності яких є виробництво і реалізація сіль­ськогосподарської продукції.

¹ Див.: Сыроватская Л. А. Ответственность по трудовому праву. — М., 1992. — С. 15.

201

Правопорушення, що їх вчиняють ці суб'єкти, є неоднорідни­ми. Одні з них мають яскраво виражений аграрно-правовий, інші складніший характер, зокрема можуть бути одночасно порушенням правопорядку, передбаченого нормами різних галузей права. Отже, зміцнення правопорядку в сільськогосподарському виробництві (господарське використання земельних ділянок, захист майнових та інших прав сільськогосподарських товаровиробників, охорона соціальних прав сільських мешканців) забезпечується не тільки нормами аграрного законодавства, але й заходами, що містяться в нормах цивільного, трудового, фінансового, адміністративного, кримінального законодавства. Втім, застосування відповідних захо­дів та санкцій відбувається за вчинення аграрних правопорушень, тобто проступків, що порушують вимоги аграрного законодавства, яке бере до уваги особливості розвитку агропромислового ком­плексу взагалі й сільського господарства зокрема. Врахування цих особливостей додає заходам кримінальної, адміністративної, май­нової, матеріальної та іншим видам відповідальності аграрного ас­пекту, що спричиняє втрату ними свого галузевого характеру та зу­мовлює набуття міжгалузевого, загальноправового значення.
§ 2. Дисциплінарна відповідальність осіб, зайнятих у сільськогосподарському виробництві

Дисциплінарна відповідальність членів сільськогосподарських організацій і осіб, що працюють за трудовими договорами, уста­новлена чинним законодавством про працю й аграрним законо­давством за ті або інші порушення організації праці, правил внут­рішнього розпорядку й безпечної роботи. За порушення трудової дисципліни в ст. 147 КЗпП заходами дисциплінарного стягнення визначено догану та звільнення.

Накладаючи дисциплінарні стягнення, потрібно зважати на тяжкість вчиненого проступку, обставини, за яких його вчинено, оцінку попередньої роботи та поведінки працівника. Щоб наклас­ти стягнення, треба витребувати пояснення від порушника трудо­вої дисципліни. Дисциплінарне стягнення накладається безпосе­редньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня виявлення, не враховуючи часу хвороби працівника або пере­бування його у відпустці. Стягнення не може бути накладене піз­ніше 6 місяців із дня вчинення проступку. За кожне порушення трудової дисципліни може бути накладене одне дисциплінарне стягнення. Воно може бути оскаржене в установленому порядку. Такими є загальні правила накладання дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни, передбачені КЗпП, що застосову­ються однаково в різних галузях економіки і для всіх, хто працює за трудовими договорами, в тому числі й в сільськогосподарських організаціях. Втім, існують і певні особливості дисциплінарної від­повідальності працівників сільськогосподарських підприємств.

Наприклад, у фермерському господарстві трудова діяльність здійснюється на основі саморегулювання. У Законі від 19 червня 2003 р. "Про фермерське господарство" містяться лише принципо­ві положення про працю в селянському господарстві, а члени цьо­го господарства самостійно визначають і регламентують свої трудо­ві відносини, розробляючи правила внутрішнього трудового розпо­рядку свого господарства, в яких можуть визначати також заходи дисциплінарної відповідальності для порушників. Орієнтиром для цих господарств можуть слугувати приписи про дисциплінарну від­повідальність, що діють у державних сільськогосподарських під­приємствах або сільськогосподарських кооперативах. За принципа­ми саморегулювання здійснюється трудова діяльність у особистому селянському господарстві відповідно до Закону від 15 травня 2003 р. "Про особисте селянське господарство", оскільки члени особистих селянських господарств належать до категорії зайнятого населення, якщо робота в цьому господарстві для них є основною. При цьому слід враховувати, що особисте селянське господарство не користу­ється правами юридичної особи, а ведення такого господарства не є підприємницькою діяльністю.

У сільськогосподарських кооперативах дисциплінарні відноси­ни регламентуються насамперед статутними нормами. Член такого кооперативу зобов'язаний дотримуватися статуту, виконувати свої обов'язки перед господарством, сумлінно працювати, дотримувати­ся трудової, виробничої, технологічної, санітарної дисципліни і правил техніки безпеки. У разі невиконання чи неналежного вико­нання обов'язків, покладених на нього, а також в інших випадках, встановлених статутом кооперативу й законом, відповідно до ч. 2 ст. 166 ЦК, член виробничого кооперативу може бути виключений із кооперативу за рішенням загальних зборів. Цим правилом охоп­люються випадки порушення дисципліни, статуту кооперативу, правил внутрішнього розпорядку тощо. Виключення з кооперати­ву, за загальним правилом, провадиться після застосування до по­рушників інших заходів стягнення.

Особи, що працюють у фермерських господарствах, сільсько­господарських кооперативах, інших сільськогосподарських об'єд­наннях за трудовими договорами, притягуються до дисциплінарної відповідальності за правилами КЗпП, які поширюється на всіх пра­цівників. Спори про підстави та законність застосування заходів дисциплінарної відповідальності в сільськогосподарських організа­ціях вирішуються в порядку, встановленому законодавством для вирішення трудових спорів.

жүктеу/скачать 2.8 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: