§ 3. Основні напрями аграрно-правових наукових досліджень на

Сучасною наукою аграрного права аналізуються різні аспекти зе­мельної та аграрної реформ в Україні. Серед авторів, які досліджу­ють правові проблеми реформування у сфері сільськогосподарсько­го виробництва, слід особливо відзначити В. 3. Янчука, В. І. Андрей-цева, В. І. Семчика, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульгу, О. О. Пог­рібного, Н. І. Титову, А. М. Статівку, а також В. В. Носіка, В. І. Фе­доровича, П. Ф. Кулинича, В. К. Гуревського та інших вчених.

1993 р. в Одесі відбулася спеціальна наукова конференція, прис­вячена економічним і правовим проблемам аграрної реформи в Ук­раїні, а 1999 р. — Міжнародний конгрес у Мінську на тему: "Пра­вові проблеми земельної та аграрної реформ в країнах Центральної й Східної Європи, Росії, Білорусі, України та інших країнах СНД, державах Балтії", де аграрно-правова наука України була представ­лена доповідями вчених В. 3. Янчука, Ю. С. Шемшученка, Н. І. Титової, Ц. В. Бичкової, В. 1. Семчика, В. І. Федоровича, М. Я. Ващишин та ін.

Сьогодні варто звернути увагу на такі основні аспекти пробле­ми правового наукового забезпечення аграрної реформи в Україні, як: а) наукова розробка фундаментальних засад і стратегії аграрної та земельної реформ, їх правового забезпечення; б) визначення ро­лі земельної реформи в аграрних ринкових перетвореннях та її міс­ця в аграрній реформі; в) з'ясування змісту, стратегії та етапів роз­витку аграрної реформи; г) правовий аналіз організаційних форм та методів проведення аграрної реформи; д) радикальна зміна відно­син власності на землі сільськогосподарського призначення; е) ана­ліз правового становища суб'єктів аграрної реформи, зокрема се­лян; є) роль держави у забезпеченні радикальних аграрних перет­ворень; ж) законодавче забезпечення аграрної реформи; з) охорона навколишнього природного середовища в процесі аграрного ре­формування. Ці й деякі інші проблеми правового забезпечення зе­мельної та аграрної реформ в Україні послідовно досліджуються представниками науки аграрного права України.

На жаль, ґрунтовної загальнодержавної науково-теоретичної програми радикального реформування земельних та аграрних відносин в Україні своєчасно (напередодні проведення відповід­них реформ) не було розроблено. Це істотно позначилося на ме­тодах, формах і змісті як земельної, так і аграрної реформ, зумо­вило їх спонтанний характер, а врешті-решт і їх неефективність. Зважаючи на це, наука аграрного права України розробляє фунда­ментальні засади та стратегію аграрної реформи, її правового забез­печення. Важливими щодо цього є наукові дослідження В. 3. Ян-чука, В. І. Андрейцева, В. І. Семчика, H. І. Титової, М. В. Шуль­ги, П. Ф. Кулинича, І. І. Каракаша, І. Будзиловича, А. Юрченка, Л. Новаковського тэ інших учених. Особливо слід відзначити на­уковий доробок В. І. Андрейцева, який визначив основні страте­гічні цілі земельної реформи, з'ясував її фундаментальні засади тощо.

Різні наукові підходи до стратегії земельної реформи, що прова­диться в Україні, проаналізовані в монографії М. В. Шульги¹. Ав­тор обгрунтовано доводить, що основним і вихідним принципом, який визначає напрями земельного реформування в Україні, є ска­сування монополії держави на землю, тобто перетворення земель­ної власності².

Оскільки проведення аграрної реформи розпочалося з реформу­вання земельних відносин в Україні (з прийняттям Верховною Ра­дою У PCP постанови від 18 грудня 1990 р. "Про земельну рефор­му"), важливим для з'ясування суті, завдань та мети аграрної ре­форми є її аналіз із точки зору співвідношення із земельною ре­формою. Визначенню ролі земельної реформи в аграрних ринко­вих перетвореннях та її місця в аграрній реформі присвячені пра­ці М. В. Шульги, H. І. Титової, П. Ф. Кулинича, І. Будзиловича, А. Юрченка, Л. Новаковського, В. Леонця та інших учених.

Предметом сучасної аграрно-правової науки є також з'ясування змісту, стратегії та етапів розвитку аграрної реформи. Оскільки своєчасно не були визначені на законодавчому рівні стратегія, ос­новні завдання та пріоритети аграрної (в тому числі земельної) ре­форми, в аграрно-правовій науці відсутня єдність поглядів з цього приводу. Тому актуальною лишається проблема наукового обгрун­тування стратегії та змісту майбутніх заходів щодо реформування суспільних відносин в аграрному секторі економіки. У цьому пла­ні важливими є роботи В. I. Андрейцева, В. I. Семчика, М. В. Шуль­ги та інших учених.

Представниками аграрно-правової науки сформульовано ос­новні завдання та мета земельної й аграрної реформ. Більшість учених (М. В. Шульга, В. І. Андрейцев, П. Ф. Кулинич, І. Будзи-лович, А. Юрченко та ін.) поділяють думку про те, що головний принцип земельної реформи полягає в ліквідації монополії держа­ви на землю (реформуванні відносин земельної власності) шляхом перерозподілу земель¹. Основні завдання земельної реформи з ура­хуванням як економічних, так і біологічних, соціальних, екологіч­них функцій земель, чітко сформулював В. І. Андрейцев².

Представники аграрно-правової науки (П. Ф. Кулинич, В. І. Фе­дорович, В. К. Гуревський та інші) вирізняють окремі етапи зе­мельної та аграрної реформ.

Правовий аналіз організаційних форм і методів проведення аграр­ної реформи здійснюють В. І. Андрейцев, М. В. Шульга, П. Ф. Ку­линич та інші вчені.

Законодавче закріплення та вдосконалення основних форм і мето­дів проведення земельної реформи грунтовно дослідив М. В. Шуль­га. Особливу увагу автор приділив теоретичним і практичним проб­лемам процесу паювання земель.

Учені-юристи докладно аналізують конкретний зміст заходів із реформування аграрних відносин в Україні. Зокрема, особливості приватизації державного майна в АПК розглядає В. І. Семчик, проблеми законодавчого регулювання зовнішньоекономічної ді­яльності аграрних суб'єктів — Ц. В. Бичкова, В. А. Сонюк та ін. Питанням удосконалення договірних зобов'язань між учасниками то­варно-грошових відносин у сфері сільськогосподарського виробниц­тва присвячені праці В. 3. Янчука, В. П. Нагребельного, А. М. Ста-тівки, Ц. В. Бичкової, О. А. Поліводського.

Однією з найважливіших проблем, що досліджуються сучасною аграрно-правовою наукою, є радикальна зміна відносин власності на землю, приватизація земель, виникнення суб'єктів приватної влас­ності на землю. Так, проблеми реформування відносин власності на землю проаналізували В. І. Андрейцев, Н. І. Титова, П. Ф. Кулинич, М. В. Шульга, В. 3. Янчук, Ю. С. Шемшученко, О. О. Погрібний, І. І. Каракаш, В. М. Стретович, І. Будзилович, А. Юрченко та ін. Правові засади приватної власності на землю розробили: В. В. Но-сік, В. К. Гуревський, О. М. Вовк та інші вчені.

Реформування відносин власності на землю шляхом паювання сільськогосподарських угідь поставило нові завдання перед наукою аграрного права України. Так, уже нині складні питання юридич­ної природи права на земельну частку (пай) дослідили В. В. Носік,

Сучасне аграрне законодавство України — це комплексна, ін­тегрована й спеціалізована галузь законодавства, що відповідає ок­ремій галузі господарського комплексу та є системою взаємо­пов'язаних і взаємоузгоджених уніфікованих і диференційованих нормативно-правових актів (актів правотворчості державних орга­нів та правотворчості аграрних суб'єктів), які, в свою чергу, є дже­релом і формою вираження правових норм, спрямованих на регу­лювання аграрних відносин, що виникають у процесі здійснення аграрними суб'єктами сільськогосподарської виробничої та іншої, пов'язаної з нею, діяльності. Сьогодні при характеристиці сіль­ськогосподарського (аграрного) законодавства відбувся науково обгрунтований перехід від терміна "сільськогосподарський" до тер­міна "аграрний", що зумовлено рядом об'єктивних причин, зокре­ма розширенням змісту терміна "аграрний" в умовах проведення аграрної реформи в Україні.

Підкреслимо, що в сучасній аграрно-правовій науці існує поло­ження про формування інтегрованої галузі агропромислового зако­нодавства. Ідею агропромислового законодавства як комплексної галузі, до складу якої входить як підсистема аграрне (сільськогос­подарське) законодавство, висунув 3. А. Павлович¹. Свого часу по­дібну думку вже висловлювали представники радянської аграрно-правової науки². Однак суспільні відносини, що складаються в сис­темі всіх ланок агропромислового виробництва, потребуватимуть спеціалізованого правового регулювання лише за умови безпосе­реднього зв'язку з процесом виробництва сільськогосподарської продукції. Крім того, в разі визнання агропромислового законо­давства, до складу якого входитиме аграрне законодавство, ми бу­демо змушені констатувати формування занадто великої спільнос­ті нормативно-правових актів, для яких буде характерним широке коло об'єктів, суб'єктів, а також різна змістовна спрямованість. Це, в свою чергу, може призвести до "розмитості" основної частини спільності норм аграрного права, поступового відходу (зникнення) такої істотної їх особливості, як сільськогосподарська спеціалізація.

Сучасне аграрне законодавство має грунтуватися на конститу­ційних засадах, розроблених представниками аграрно-правової на­уки (Н. I. Титовою, Ц. В. Бичковою, В. I. Семчиком, В. М. Стре-товичем, В. М. Шульгою, I. Будзиловичем, А. Юрченком, В. В Но-сіком, А. Бейкуном, І. Бакаєм та ін.).

Хоча не всі пропозиції учених з цього приводу знайшли своє ві­дображення в Конституції України, що свідчить про відсутність на­лежного зв'язку між юридичною наукою й практикою правотвор­чості державних органів.

Процес розвитку сучасного аграрного законодавства України докладно розглядає аграрно-правова наука. Особливо слід відзна­чити в цьому плані комплексне дослідження колективу авторів (В. І. Семчик, В. М. Стретович, О. О. Погрібний, П. Ф. Кулинич, Ц. В. Бичкова, Т. П. Проценко, О. А. Поліводський, В. А. Сонюк, 3. А. Павлович) "Аграрне законодавство України: проблеми ефек­тивності"¹, в якому послідовно розкрито процес розвитку цієї галу­зі законодавства, її роль у підвищенні ефективності сільськогоспо­дарського виробництва в умовах аграрної реформи, особливості за­конодавчого регулювання окремих сфер виробничо-господарської діяльності аграрних суб'єктів, перспективи розвитку аграрного за­конодавства тощо.

Багато конкретних пропозицій щодо вдосконалення сучасного аграрного законодавства України вже висловили представники науки аграрного права України. Крім уже згаданих робіт, особливо відзначаються в досліджуваному аспекті такі автори, як В. 3. Ян-чук, Н. І. Титова, В. І. Семчик, Ц. В. Бичкова, В. В. Янчук та ін.

Поряд із потребою вдосконалення законодавчого регулювання окремих сторін сільськогосподарської виробничої діяльності аграр­них суб'єктів, їх правового статусу та ін., особливо важливою сьо­годні є проблема кодифікації аграрного законодавства.

Зауважимо, що жоден із науковців не відкидає необхідності прийняття єдиного кодифікованого акта аграрного законодавства як нагальної потреби часу. Водночас у сучасній аграрно-правовій науці існують різні погляди на форму, зміст, суть і назву такого ко­дифікованого акта.

Так, в аграрно-правовій науці обґрунтовується точка зору що­до необхідності прийняття Аграрного кодексу України. Зокрема, В. В. Янчук визначив предмет, об'єкт правового регулювання та­кого кодифікованого акта тощо. Він запропонував також структу­ру цього Кодексу, що є вкрай важливим для подальшої правотвор-чої практики.

Н. І. Титова висунула ідею кодифікації аграрного законодавства шляхом прийняття Основ аграрного законодавства України. Вчена визначила коло суспільних відносин, які потрібно врегулювати та­ким кодифікованим актом. Прийняття Основ аграрного законо­давства України, на її думку, мало б велике значення як для підви­щення ефективності правового регулювання суспільних відносин в


¹ Див.: Титова Н. І. Проблеми гарантування прав селянства України // Права лю­дини і громадянина: проблеми реалізації. — К., 1998. — С. 63-64; Титова Н. І. Селянс­тво: загальносоціальні та правові аспекти // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали II регіональної наукової конференції (лютий, 1996 р.). — Львів, 1996. — С. 14-15; Титова Н. І. Права членів сільськогосподарських кооперати­вів: тенденції та проблеми законодавчого забезпечення // Право України. — 2000. — № 2. - С. 25-27.

аграрному секторі економіки, так і для полегшення правозастосов-чої діяльності в цій сфері.

Авторка обгрунтовано довела, що кодифікованим актом аграрного законодавства мають стати саме Основи аграрного законодавства Ук­раїни, оскільки саме така форма кодифікації найповніше відзеркалю-вала б суть, зміст і межі правового регулювання зазначеного акта. Прийняття Основ аграрного законодавства (а не Аграрного кодексу) відображало б принципові риси аграрного законодавства України, зокрема його комплексний, інтегрований та спеціалізований характер.

Оскільки земельні відносини в системі аграрних посідають чіль­не місце, визначальним для вдосконалення правового регулювання аграрних відносин є й розвиток земельного законодавства. У зв'яз­ку з цим аграрно-правовою наукою досліджувались також пробле­ми розробки та прийняття нового кодифікованого акта земельного законодавства України.

Зокрема, питання підготовки основного земельного закону пос­лідовно проаналізували В. І. Андрейцев, Н. І. Титова, П. Ф. Кули-нич. Автори визначили коло земельних відносин, що підлягають правовій регламентації таким кодифікованим актом, основні нап­рями їх правового регулювання; висловили конкретні пропозиції щодо усунення прогалин у сучасному правовому регулюванні зе­мельних відносин тощо.

Представники науки земельного та аграрного права України взя­ли активну участь у підготовці нового З К (П. Ф. Кулинич, І. Буд-зилович, А. Юрченко, А. Бейкун та ін.). Особливо слід відзначити плідну практичну роботу в розробці норм З К П. Ф. Кулинича як члена робочої групи з підготовки проекту Кодексу.

З К 2001 р., розв'язавши ряд дискусійних теоретичних і практич­них проблем правового регулювання земельних відносин, водночас зумовив виникнення нових важливих напрямів наукових дослід­жень, що пов'язано з розширенням сфери його правового регулю­вання та запровадженням нових земельно-правових інститутів.

Сьогодні вчені-юристи України дослідили поняття та особли­вості аграрного законодавства України як комплексного системно­го утворення; з'ясували істотні риси й закономірності функціону­вання його внутрішньої структури (як вертикальної, так і горизон­тальної); визначили основні тенденції розвитку аграрного законо­давства в умовах здійснення аграрної реформи в Україні тощо.

Одним із головних напрямів розвитку сучасної науки аграрного права України є теоретичне обгрунтування подальшого розвитку й вдосконалення земельного та аграрного законодавства, розробка наукових засад їх кодифікації, науковий аналіз нового ЗК. Особли­вого значення нині набуває реалізація практичних рекомендацій щодо вдосконалення аграрного законодавства України як систем­ного утворення та окремих його нормативно-правових актів.

З огляду на це важливою практичною проблемою є необхідність врахування наукових концепцій, висновків, положень та рекомен­дацій, запропонованих представниками науки аграрного права Ук­раїни, у правотворчій діяльності держави, зокрема під час розроб­ки й прийняття нормативно-правових актів з питань регулювання аграрних і земельних відносин в Україні.

3.3. Нові правові інститути аграрного права України; проблеми їх розвитку; роль юридичної науки в їх обгрунтуванні

Сучасний етап розвитку аграрного законодавства України, пок­ликаний забезпечити реалізацію аграрної реформи, зумовив виник­нення нових правових інститутів аграрного права України. Оскільки йдеться про формування якісно нових спільностей правових норм, що регулюють специфічні за своєю суттю та змістом суспільні від­носини, важливою є проблема їх наукового дослідження, з'ясування їх суті, виявлення основних тенденцій та перспектив розвитку.

Нині в системі аграрного права України можна вирізнити такі но­ві правові інститути: інститут земельної та аграрної реформ; інститут захисту прав селянина; інститут права приватної власності на землі сільськогосподарського призначення; інститут паювання земель сіль­ськогосподарського призначення; інститут оренди земель сільсько­господарського призначення; інститут сільськогосподарської майно­вої оренди; інститут сільськогосподарської кооперації; інститут фер­мерського господарства; інститут правового забезпечення соціально­го розвитку села; інститут приватизації та паювання майна в агроп­ромисловому комплексі. Дістають вияв тенденції до формування й інших правових інститутів: правового становища приватних аграрних підприємств, аграрних акціонерних товариств, особистих селянських господарств, права власності аграрних юридичних осіб.

Одним із нових напрямів наукових розробок, що здійснюються вченими-юристами України, є з'ясування соціальної ролі селянства та проблеми гарантування його прав. Науковий доробок у цьому плані мають Н. І. Титова, Ц. В. Бичкова, В. І. Андрейцев, В. В. Носік та ін.

Важливу загальносоціальну роль селянства в суспільстві обгрун­тувала Н. І. Титова. Вчена зробила висновок щодо необхідності від­повідного відображення такої ролі селянства у державній політиці, а також його правового статусу. На основі аналізу чинних норма­тивно-правових актів аграрного законодавства, які приймаються за суб'єктним принципом, послідовно доведено потребу чіткого зако­нодавчого закріплення спеціалізованих прав членів аграрних струк­тур та їх державних гарантій¹. На Заході існує спеціальна наука — "селянствознавство", що заснована британським ученим Теодором

¹ Див.: Титова Н. І. Землі сільськогосподарського призначення — особливий об'єкт правової регламентації // Вісник Львів, ун-ту. Серія юридична. Вип. 34. — Львів, 1999. - С. 139.

Науково-правові засади інституту приватної власності на землі сільськогосподарського призначення — предмет дослідження багатьох юристів-аграрників. Серед них слід назвати, насамперед, В. І. Андрей-цева, Н. І. Титову, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульгу, В. 3. Янчу-ка, П. Ф. Кулинича. Заслуговують на увагу також праці В. В. Носі-ка, В. К. Гуревського, О. М. Вовк, А. Берлача, О. А. Вівчаренка.

Представниками науки аграрного права України провадиться іс-торико-правовий аналіз існування права приватної власності на зем­лю. З цього приводу цікаві дослідження М. В. Шульги, В. К. Гурев­ського та ін.

Поняття й зміст права приватної власності на землю з'ясовують у своїх працях В. І. Андрейцев, В. К. Гуревський, П. Ф. Кулинич, О. М. Вовк та інші вчені.

У системі наукових досліджень інституту приватної власності на землю сільськогосподарського призначення важливим є теоретич­ний аналіз об'єктів і суб'єктів права приватної власності на землю. Велике значення має наукове з'ясування поняття земель взагалі та земель сільськогосподарського призначення як особливого об'єкта правової регламентації, що грунтовно досліджено у пра­цях Н. І. Титової та В. І. Андрейцева. Поняття земельної ділянки як об'єкта права приватної власності на землю та її визначення пропонує В. К. Гуревський.

Однією з проблем правової регламентації права приватної влас­ності на землю сьогодні є відсутність у земельному законодавстві України (зокрема в ЗК) чіткого визначення поняття земель, земель сільськогосподарського призначення, земельної ділянки тощо. З ог­ляду на це в аграрно-правовій науці висунуто конкретні рекомен­дації щодо визначення згаданих понять у новому кодифікованому акті земельного законодавства України (Н. І. Титова, В. І. Андрей­цев, В. К. Гуревський та ін.).

Науково обґрунтовують юридичний механізм набуття та реалі­зації права приватної власності на землю у своїх працях В. І. Анд­рейцев, П. Ф. Кулинич, М. В. Шульга та інші вчені.

Особливо відзначимо в цьому аспекті науковий доробок В. І. Анд­рейцева, який сформулював основні ознаки приватизації земель, виділив головні етапи процедури приватизації тощо². Він також послідовно обгрунтував необхідність врегулювання на законодав­чому рівні процедури приватизації земель³. Аналогічні пропозиції висловили й інші представники аграрно-правової науки, зокрема Ю. С. Шемшученко, П. Ф. Кулинич, 3. А. Павлович.

Наука аграрного права України досліджує також законодавчо закріплені обмеження права приватної власності на землю. Аналі­зують їх у своїх працях В. І. Андрейцев, П. Ф. Кулинич, В. К. Гу­ревський та інші вчені.

Важливий аспект наукового дослідження аграрного права Украї­ни — проблема розмежування сфери дії Цивільного кодексу (ЦК) та майбутнього Екологічного кодексу України щодо правової регламен­тації інституту приватної власності на землю. Згадана проблема є предметом дослідження В. І. Андрейцева, Н. І. Титової, М. В. Шуль­ги, Ц. В. Бичкової та ін. На думку Н. І. Титової, відносини влас­ності на землі сільськогосподарського призначення через особли­вий характер та значення таких земель повинні регулюватися З К та іншим земельним законодавством¹. Аналогічної точки зору дот­римуються Ц. В. Бичкова, М. В. Шульга та інші вчені.

Нерозривно пов'язаний з інститутом земельної та аграрної ре­форм, інститутом права приватної форми власності на землі сіль­ськогосподарського призначення новий інститут аграрного права України — інститут правового забезпечення паювання земель сіль­ськогосподарського призначення.

Питання юридичної природи права на земельну частку (пай) досліджуються В. І. Андрейцевим, Н. І. Титовою, М. В. Шульгою, В. І. Федоровичем, В. В. Носіком, П. Ф. Кулиничем, Т. О. Кова­ленко та ін.

Учені-юристи України з'ясували поняття паювання земель та юридичну природу права на земельну частку (пай). Так, М. В. Шуль­га розкриває суть права на земельну частку (пай) з погляду його співвідношення з правом приватної власності на землю. Він роз­глядає право на земельну частку (пай) як правову категорію, що є вторинною щодо права колективної власності на землю². Обгрун­товану характеристику правової категорії права на земельну частку (пай) як права зобов'язального характеру дає у своїх працях П. Ф. Ку­линич. Аналогічно розглядають суб'єктивне право на земельну час­тку (пай) і В? В. Носік і Т. О. Коваленко.

Поняття та суттєві ознаки земельної частки (паю) як не визна­ченої в натурі земельної ділянки з'ясували В. В. Носік та Т. О. Ко­валенко³. Аграрно-правова наука досліджує також коло суб'єктів права на земельну частку (пай) (В. В. Носік, Т. О. Коваленко). Во­ни вперше проаналізували підстави виникнення та припинення права на земельну частку (пай).

Обгрунтовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань паювання землі висловили у своїх працях В. І. Андрей-цев, Н. І. Титова, М. В. Шульга, П. Ф. Кулинич, А. Бейкун та інші вчені.

Прийняття нового ЗК, яким передбачено приватизацію та паю­вання земель державних і комунальних сільськогосподарських під­приємств (ст. ст. 25, 118), зумовлює потребу подальших досліджень аграрно-правовою наукою теоретичних і практичних проблем паю­вання земель сільськогосподарського призначення.

Розвиток аграрного законодавства зумовив виокремлення ще одного нового правового інституту аграрного права — інституту оренди земель сільськогосподарського призначення.

Серед представників науки аграрного права України, які дослід­жують правові засади оренди земель сільськогосподарського приз­начення, слід відзначити О. О. Погрібного, М. В. Шульгу, Н. І. Ти-тову, П. Ф. Кулинича, І. Будзиловича, А. Юрченка, В. А. Сонюка, Н. В. Ільницьку, І. А. Войтюк, А. Берлача.

Аграрно-правова наука вивчає історію розвитку земельно-орен­дних відносин на українських землях. Так, історико-правовий аналіз оренди земель здійснили А. Берлач, І. Будзилович та А. Юрченко.

Представники науки аграрного права України з'ясовують по­няття та специфічні ознаки оренди земель. Важливими щодо цьо­го є праці О. О. Погрібного, М. В. Шульги, Н. В. Ільницької. Так, О. О. Погрібний розглядає оренду земель як особливий різновид землекористування¹.

Важливе значення в системі аграрно-правових досліджень має проблема з'ясування поняття, змісту та юридичної природи дого­вору оренди земель, що розглядають у своїх працях В. І. Андрей-цев, М. В. Шульга, Н. В. Ільницька та ін. Зокрема, М. В. Шульга обґрунтовує, що відносини у сфері орендного землекористування є предметом, насамперед, земельного законодавства, а цивільно-пра­вові норми застосовують до земельних відносин лише в тих випад­ках, коли ці відносини не врегульовані земельним законодавством². Аналогічної позиції дотримується і Н. В. Ільницька³.

Недостатньо активно аграрно-правова наука обґрунтовувала потребу врегулювання всього комплексу земельних орендних від­носин новим ЗК, а не окремим законом, як це має місце нині. На жаль, новий ЗК фактично обмежується наявністю бланкетної нор­ми щодо регулювання земельно-орендних відносин (ч. 6 ст. 93).

Значну роль у сучасних економічних відносинах на селі відіграє також питання оренди не лише земель, а й майна. На жаль, право­вий інститут сільськогосподарської майнової оренди аграрно-пра­вова наука досліджує недостатньо. З монографічних досліджень ці­єї тематики особливою науковою цінністю відзначається праця О. О. Погрібного "Селянські господарства і оренда (організаційно-правові питання)'", в якій він дослідив поняття, суть, зміст і види оренди, юридичну природу, порядок укладення, виконання та при­пинення договору оренди тощо. Орендно-майнові відносини за участю фермерських господарств науково обгрунтувала професор Н. І. Титова. Помітний внесок у наукове забезпечення розвитку правового інституту сільськогосподарської майнової оренди зробив також В. А. Сонюк.

На сучасному етапі в умовах низького рівня матеріально-техніч­ного забезпечення аграрних товаровиробників значно підвищується роль орендно-майнових відносин у сільському господарстві. З огля­ду на це важливими завданнями аграрно-правової науки є дослід­ження інституту сільськогосподарської оренди майна в аграрному секторі економіки, з'ясування й теоретичне обгрунтування особли­востей орендно-майнових відносин, зумовлених специфікою аграр­ного виробництва, та підготовка наукових рекомендацій щодо вдосконалення правового регулювання таких відносин. Особливо необхідно відзначити потребу в прийнятті спеціалізованого норма­тивно-правового акта аграрного законодавства (у формі закону) з питань регулювання оренди майна в сільському господарстві².

Як відомо, в сільському господарстві на українських землях іс­торично склалися кооперативні сільськогосподарські структури. Тому вкрай важливими є питання розвитку сільськогосподарсько­го кооперативного законодавства. В Україні основним норматив­но-правовим актом, який регулює діяльність сільськогосподар­ських кооперативів, є Закон України від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію".

Науково-правові засади інституту сільськогосподарської коопе­рації розробляли й розробляють багато вчених-юристів України. Серед них — В. 1. Семчик, Н. І. Титова, В. І. Федорович, О. М. Со-нін, Я. 3. Гаєцька та ін. Особливо слід відзначити монографічну роботу В. І. Семчика "Кооперація и право" (1991 р.)³, в якій уче­ний на основі законодавства про кооперацію вперше з'ясував пра­вові основи розвитку кооперації в Україні. Він дослідив також по­рядок створення й припинення діяльності кооперативів, правове становище різних видів кооперативів, зокрема сільськогосподар­ських, правове регулювання майнових відносин тощо. За його ре­дакцією також видано перший в Україні підручник з кооператив­ного права (1998 р.)⁴, в якому, поряд з іншими питаннями, дослід-

' Див.: Федорович В. І. Правове регулювання створення, реорганізації і ліквідації сільськогосподарських кооперативів: Автореф. — Львів, 1998. — С. 12.

² Див.: Титова Н. І. Права членів сільськогосподарських кооперативів: тенденції та проблеми законодавчого забезпечення // Право України. — 2000. — № 2. — С. 25-27.

¹ Див.: Федорович В. І. Правове регулювання створення, реорганізації і ліквідації сільськогосподарських кооперативів: Автореф. — Львів, 1998. — С. 6.

⁴ Див.: Сонин О. М. Правовое положение сельскохозяйственных (кроме колхозов) кооперативов: Автореф. — Харьков, 1992. — С. 17.

⁵ Див.: Федорович В. І. Правове регулювання створення, реорганізації і ліквідації сільськогосподарських кооперативів: Автореф. — Львів, 1998. — С. 5.

' Див.: Загнітко О., Хаулін В. Законодавче забезпечення розвитку кооперації в Ук­раїні // Право України. — 2000. — № 11. — С. 69.


¹ Див.: Титова Н. І. Сільськогосподарські кооперативи: їх правове забезпечення // Радянське право. — 1991. — № 6. — С. 20-22.

жено і правове становище кооперативів, що функціонують в аграр­ному секторі економіки.

Н. І. Титова ще 1991 р. обгрунтувала необхідність прийняття За­кону України "Про сільськогосподарську кооперацію'". Вчена та­кож внесла пропозиції щодо вирізнення поряд із виробничими та споживчими кооперативами третього типу кооперативів — у сфері послуг.

У червні 2001 р. у Києві відбулася міжнародна науково-прак­тична конференція на тему: "Національний кооперативний рух та структурні зміни в економіці України XXI століття", на якій ук­раїнська аграрно-правова наука була представлена доповідями провідних учених: В. І. Семчика, А. П. Гетьмана, М. В. Шульги,

A. М. Статівки, Н. І. Титової, Т. П. Проценко, В. І. Федоровича,

Предметом дослідження представників науки аграрного права нашої держави сьогодні є різноманітні проблеми правового забез­печення функціонування й розвитку сільськогосподарської коо­перації в Україні, зокрема з'ясування історії її розвитку. Періоди­зацію розвитку сільськогосподарської кооперації на українських землях та її законодавчого регулювання здійснили В. 1. Семчик і

B. І. Федорович.

Одним із напрямів аналізу є дослідження юридичної природи, суті та ознак сільськогосподарської кооперації та сільськогоспо­дарського кооперативу (В. І. Семчик, В. І. Федорович, Я. 3. Гаєць-ка-Колотило). Розмежуванню сільськогосподарського кооперативу та інших форм ведення сільськогосподарського виробництва (в то­му числі з фермерським господарством) присвячені праці Н. І. Ти­тової.

Актуальними нині є проблеми розвитку та законодавчого регу­лювання фермерської кооперації, які досліджує Н. І. Титова.

Майнові відносини у сільськогосподарських кооперативах, зок­рема особливості реалізації права кооперативної форми, правове регулювання в галузі планування, фінансування, матеріально-тех­нічного забезпечення й оподаткування дослідив О. М. Сонін.

Земельні відносини як пріоритетні в системі інших видів сус­пільних відносин, що складаються в сільськогосподарських коопе­ративах, розглянув В. І. Федорович. На жаль, вони недостатньо врегульовані чинним законодавством України, і в ЗК вони також чомусь лишились поза увагою законодавця.

Я. 3. Гаєцька грунтовно проаналізувала організаційно-правові форми кооперації у сільському господарстві.

Актуальними сьогодні є наукові проблеми правового регулю­вання членських відносин у сільськогосподарських кооперативах. Оскільки членство в кооперативі є підставою виникнення всіх ін­ших внутрішньокооперативних відносин, В. І. Федорович справед­ливо розглядає інститут членства як провідний і базовий¹. Тому слід погодитися з Н. І. Титовою, яка вказує на необхідність деталь­ної регламентації у Законі України "Про сільськогосподарську ко­операцію" правового статусу та, зокрема, специфічних земельних, трудових, майнових і інших прав членів сільськогосподарських ко­оперативів². Потрібно також зазначити, що в аграрно-правовій на­уці висловлено пропозицію щодо необхідності законодавчого роз­межування норм про членство в сільськогосподарських кооперати­вах юридичних і фізичних осіб³.

Порядок створення, реорганізації та припинення діяльності сільськогосподарських кооперативів досліджує О. М. Сонін. Спо­соби виникнення, підстави і процедура ліквідації сільськогосподар­ських кооперативів проаналізував у своїх в працях В. І. Федорович.

Вчені-юристи вносять конкретні пропозиції щодо вдосконален­ня законодавчого регулювання сільськогосподарської кооперації в Україні. Так, доцільною є пропозиція О. М. Соніна щодо необхід­ності розробки Примірного статуту сільськогосподарського коопе­ративу⁴. Розвиваючи згадану наукову пропозицію та виходячи з су­часних потреб правового регулювання різних видів сільськогоспо­дарських кооперативів, В. І. Федорович обгрунтовано пропонує прийняти Примірні статути окремих видів сільськогосподарських кооперативів⁵.

У юридичній науці висловлено також думку щодо необхідності прийняття спеціального закону "Про виробничу кооперацію"⁶. До­цільними також є розробка та прийняття загального кодифіковано­го акта "Про кооперацію", який закріпив би кооперативні принци­пи, врегулював організаційно-правові форми кооперації, правове становище кооперативів різних типів і видів, визначив їх поняття та юридичні ознаки, порядок створення й припинення діяльності, основні засади господарської та іншої діяльності тощо. У такому нормативному акті необхідно було б також законодавчо закріпити пріоритетне значення сільськогосподарських кооперативів у систе­мі кооперації.

20 грудня 1991 р. було прийнято Закон України "Про селянське (фермерське) господарство", що втратив чинність на підставі Зако­ну від 19 червня 2003 р. "Про фермерське господарство", який зак­ріпив правові основи організації та діяльності нових аграрних суб'єктів — фермерських господарств та поклав початок розвитку

¹ Див.: Погрібний О. О. Селянські господарства і оренда (організаційно-правові пи­тання). - К., 1992. - 192 с.

Вперше на монографічному рівні правовий статус фермерських господарств дослідив О. О. Погрібний 1992 р. у праці "Селянські господарства і оренда (організаційно-правові питання)"¹ та в мо­нографії "Правовое регулирование деятельности крестьянских (фермерских) хозяйств в условиях рынка"². У ній він з'ясував пра­вові питання створення фермерських господарств, об'єкти їх права власності, землеволодіння й землекористування, а також питання матеріально-технічного постачання, фінансування, кредитування, обліку та ін. Н. І. Титова є автором двох монографій з питань пра­вового становища фермерських господарств³ і багатьох наукових статей, в яких досліджено поняття та юридичні ознаки фермер­ських господарств, правові проблеми використання землі та права власності цих господарств, основні засади їх створення, функціо­нування, припинення діяльності тощо.

Проблеми правового регулювання майнових відносин у фермер­ських господарствах і конституційні засади їх створення й функці­онування докладно проаналізовані у монографіях Т. П. Проценко⁴.

Науково-правові засади інституту фермерського господарства в Україні розробляють також В. 1. Семчик, Ц. В. Бичкова та інші вчені. Свій внесок у дослідження згаданих проблем зробили також Л. В. Логуш, А. Берлач, М. Я. Ващишин.

Важливим аспектом наукової діяльності вчених-юристів України є з'ясування сутності, поняття та суттєвих ознак фермерського гос­подарства як специфічного суб'єкта аграрних відносин (Н. І. Тито­ва, О. О. Погрібний та ін.).

На сучасному етапі існує потреба чіткого законодавчого зак­ріплення поняття та юридичних ознак фермерського господарс­тва, інших пов'язаних із ним понять, наприклад, "фермер", "сіль­ське господарство", на що вказують у своїх працях Н. І. Титова, Л. В. Логуш та інші вчені.

Сприяння вдосконаленню правового інституту фермерства має на меті також дослідження земельних відносин у фермерському господарстві, що здійснюється вченими України. Наукові пробле­ми правового регулювання земельних відносин у фермерських гос­подарствах з'ясували Н. І. Титова та М. Я. Ващишин.

Правовий режим майна фермерських господарств дослідили Н. І. Титова, В. І. Семчик, О. О. Погрібний, Т. П. Проценко та ін. Автори внесли цінні наукові пропозиції щодо вдосконалення пра­вового регулювання майнових відносин у таких господарствах.

Крім зазначених основних аспектів проблеми правового забез­печення інституту фермерського господарства, вчені-юристи проа­налізували також і інші проблеми розвитку фермерства в Україні: конституційні засади фермерства (Т. П. Проценко); питання фер­мерської кооперації (Н. І. Титова); орендні відносини у фермер­ських господарствах (Н. І. Титова, О. О. Погрібний); специфічні трудові відносини та необхідність їх докладнішої правової регламен­тації (Н. І. Титова); вдосконалення членських відносин (М. С. До-линська, А. Берлач); припинення діяльності фермерських госпо­дарств (Н. І. Титова, М. С. Долинська); необхідність державної під­тримки фермерства (Н. І. Титова, Т. П. Проценко, Л. В. Логуш); правове регулювання фермерства у США та його значення для Ук­раїни (Н. I. Титова, Л. В. Логуш) тощо.

Подальше вдосконалення законодавства пов'язане з проблемою розмежування регламентації правового становища фермерських господарств між новими ЗК та ЦК.

У системі сучасного аграрного права України в зв'язку з прове­денням аграрної реформи, що має на меті реформування не лише економічних (виробничих) відносин в аграрному секторі економі­ки, а й здійснення соціальних перетворень на селі, відбувається процес становлення ще одного нового правового інституту — інс­титуту правового забезпечення соціального розвитку села.

Проблеми правового забезпечення соціального розвитку села сьо­годні послідовно досліджують Н. 1. Титова, Ц. В. Бичкова, В. 1. Анд-рейцев, В. В. Носік та деякі інші вчені.

Зокрема, наукою аграрного права України (Н. І. Титова, Ц. В. Бич­кова та ін.) доведено потребу конституційного закріплення таких ос­новоположних для сільського господарства принципів, як принцип державної підтримки сільського господарства, державного забезпе­чення соціально-економічних умов життя і праці селянина та ін.

Правове регулювання нових за своїм змістом суспільних відно­син соціальної сфери села досліджує В. В. Носік. Ним з'ясовано основні напрями правового забезпечення наукових досліджень і підготовки кадрів для села, правове регулювання житлового та шляхового будівництва у сільській місцевості, правове забезпечен­ня культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговуван­ня жителів села¹.

18 січня 2001 р. було прийнято Закон України "Про стимулюван­ня розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років", який заклав конкретні економічно-фінансові важелі розвитку сільського господарства України (в сфері ціноутворення, податкової та бюджет­ної політики, особливостей кредитного забезпечення, страхування ризиків сільськогосподарського виробництва та ін.). Звичайно, вико­нання норм цього Закону створює базу й для поліпшення соціально­го розвитку села, проте прямих норм щодо цього в Законі немає.

Особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі вперше були визначені Декретом Кабінету Міністрів України від 17 травня 1993 р. №51-93 "Про особливості приватизації майна в аг­ропромисловому комплексі". Нині ці питання регулює одноймен­ний Закон України від 10 липня 1996 р.

Правові питання приватизації майна в агропромисловому ком­плексі докладно дослідив В. 1. Семчик. Крім того, Н. І. Титова на ос­нові аналізу чинного законодавства з'ясувала суть і порядок реалізації права фермерських господарств на приватизацію державного майна.

Як зазначає В. І. Семчик, особливості приватизації майна в аг­ропромисловому комплексі стосуються об'єктів, суб'єктів, способів і механізму проведення приватизації¹. Вчений вказав також на не­гативні фактори, що супроводжували практичний процес привати­зації майна в агропромисловому комплексі та сформулював прак­тичні пропозиції щодо вдосконалення законодавства про привати­зацію майна в АПК².

На підставі викладеного можна зробити висновок, що на сучас­ному етапі внаслідок виникнення нових правових інститутів аграр­ного права України значно розширився предмет аграрно-правових наукових досліджень. Сьогодні в Україні сформувалися наукові школи, зокрема, стосовно наукових засад проведення земельної та аграрної реформ, приватизації земель, соціально-правової ролі се­лянства, розвитку сільськогосподарської кооперації, правового ста­новища фермерських господарств, екологізації земельного та аг­рарного законодавства, їх кодифікації та ін.

Водночас, як ми бачимо, нині існує ще багато нерозв'язаних на­укових проблем у цьому напрямі, що, у свою чергу, негативно поз­начається на ефективності правового регулювання суспільних від­носин в аграрному секторі економіки. З огляду на це наука аграр­ного права України покликана сприяти послідовному процесу фор­мування та розвитку нових аграрно-правових інститутів як цілісних, взаємоузгоджених і досконалих підсистем аграрного права України.

Проблеми розвитку нових аграрно-правових інститутів, їх зако­нодавчого забезпечення визначають пріоритетні напрями наукових теоретичних розробок щодо їх наукового обгрунтування, прогнозу­вання майбутнього виникнення й розвитку.