пана. Просто перед ним лежала вбита красуня. Заридав над нею нещасний батько, а селяни тим часом покарали Трієску: як не просився, прив'язали його до стовпа, облили смолою й підпалили. Разом із жорстоким паном згорів і замок. Чорний дим стелився по землі, яка вже й так почорніла від крові. Зго ріло все, саме каміння залишилося, таке ж чорне, як і все навкруги. А гору на сході Карпат назвали гуцули Чорною горою. ЛЕГЕНДА ПРО ГОРУ КАМІНЬ
Між Раховом і Косівською Поляною на горі Камінь є невеличка улоговина, яку назвали Коритом. Ця улогови на і справді схожа на велике корито, видовбане в землі. У ньому росте густа соковита трава, а в ній — золотого- ловий нечуйвітер, польові ромашки, запашний чебрець, кущі жерепа та багато іншого зілля, що лікує від різних хвороб. Люди довго обходили це місце стороною, казали, мов, воно нечисте. Той, хто потрапив туди, або зовсім не вер тався, або приходив глухим і німим, забудькуватим. Лише одній-однісінькій людині звідти пощастило повернутися здоровою... Під вершиною гори, на широкім полі, яке зусібіч ото чували ліси, пас отару Василь Цюнюк, молодий і дужий вівчар. Увечері, аби відігна/и почуття самотності, сів Василь під єдину на полі смерічку, вийняв сопілку і почав грати. Та раптом відчув, як по тілу пробіг мороз, а потім — жар. Цієї миті хтось легенько торкнувся його плеча. Під смерічкою Василь побачив молоденьку дівчи ну. Вона пильно дивилася на парубка, слухаючи чарівну __
1 3 2
—
