Завдання розумового виховання дошкільників

Вироблені людством і зафіксовані в культурі засоби і способи пізнання світу передають дитині дорослі. Згідно із сучасними концепціями дошкільного виховання прищеп­лення знань, умінь і навичок слід спрямовувати на вихо­вання у дітей уміння самостійно пізнавати світ. У цьому контексті окреслюється мета розумового виховання — фор­мування всебічно розвиненої дитини, її розумової активнос­ті, самостійності, творчих здібностей. Досягненню мети під­порядкований зміст розумового виховання — формування у дітей певного обсягу знань про навколишні предмети і явища (суспільне життя, працю дорослих, живу і неживу природу тощо), способів мислительної діяльності (уміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, узагальнювати).

Конкретизують мету і зміст розумового виховання його завдання, які залежать передусім від вікових особливос­тей дітей. Розумове виховання дітей дошкільного віку покликане забезпечити вирішення таких завдань:

1. Набуття елементарних знань про навколишнє середо­вище (призначення, якості та властивості предметів, при­роду), життя і працю людей, суспільні явища. Завдання вихователя полягає в тому, щоб послідовно вести дітей від первинних, поверхових, безсистемних уявлень до пізнан­ня явищ дійсності. Найефективнішим у цьому є засвоєння не окремих знань і вмінь, а певної системи знань, яка відображає істотні залежності та зв'язки у конкретній га­лузі дійсності. Як зауважував О. Запорожець, навіть запи­тання, які ставлять діти дорослим, свідчать про те, що во­ни не обмежуються знаннями про окремі факти дійсності, а прагнуть проникнути у сутність речей і причинно-наслідкові зв'язки між явищами дійсності.

Відповідно до вікових можливостей мислительної ді­яльності діти повинні здобувати чіткі знання про предме­ти: їх призначення, якості (колір, величина, форма), влас­тивості, матеріали, з яких вони зроблені; про явища живої і неживої природи, їх взаємозалежності й закономірності;

про суспільні явища та їх взаємозв'язки; про людину взага­лі і про самого себе. Підбір і систематизація знань повинні допомогти дитині пізнати найпростішу взаємозалежність між явищами. Наприклад, при ознайомленні з явищами природи дитина має усвідомити загальну закономірність залежності будови тіла тварини від умов її існування.

У ранньому віці знання про навколишнє середовище стосуються насамперед безпосереднього оточення. З оволо­дінням дитиною основними вміннями і навичками продук­тивної, ігрової та навчальної діяльності розширюються її знання про предмети, явища природи і суспільного життя, правила і норми поведінки тощо.

2. Формування умінь і навичок розумової діяльності. Передавання дітям знань передбачає формування в них певних способів сприймання (вміння спостерігати, розгля­дати і обстежувати предмети тощо), розвиток пізнаваль­них процесів (мовлення, мислення, уяви, пам'яті, уваги).

У процесі розвитку чуттєвих способів пізнання розумо­ві операції спершу відбуваються на сенсорному (чуттєво­му) рівні. Знання, здобуті на основі цих способів пізнання, постають як уявлення. З розширенням кола уявлень, уза­гальненням знань розвиваються складніші мислительні дії (порівняння, класифікація), які розгортаються на основі не лише чуттєвого, а й раціонального пізнання. Ці про­цеси пов'язані насамперед із розвитком мовлення (попов­ненням і активізацією словника, вихованням звукової культури), зв'язного мовлення (мовлення, для якого ха­рактерний змістовий і граматичний зв'язок слів, словоспо­лучень, речень) як важливими напрямами розумового ви­ховання. Адже слово є основним засобом пізнання навко­лишнього світу, усвідомлення зв'язку між предметами і явищами, джерелом знань. Мовлення за допомогою сфор­мульованого на словах завдання спрямовує дитину на по­шуки способів його вирішення, відображає зміст конкрет­них образів-уявлень, є інструментом узагальнення, аналі­зу, порівняння, формує судження і умовисновки.

З розвитком сенсорики (чуттєвої сфери) відбувається перехід до логічного мислення, дитина набуває загальних уявлень, які стають основою розвитку її пізнавальної ак­тивності.

Протягом дошкільного віку формуються і вдосконалю­ються головні розумові дії (мислительні операції): аналіз

(розкладання цілого на його складові), синтез (об'єднання предметів і явищ за спільними ознаками), порівняння (встановлення схожих і відмінних ознак об'єктів), уза­гальнення (перехід від одиничного до загального, від менш загального до більш загального), класифікація (розподіл предметів за певними ознаками) та ін.

Важливе значення для розумового розвитку дитини має розвиток уваги.

На основі уваги розвивається уважність і спостережли­вість дитини. Психологічні дослідження свідчать, що в дошкільному віці за допомогою слова можна привернути увагу дитини до будь-яких предметів, діяльності, навчити зусиллями волі зосереджувати увагу на виконанні кон­кретних завдань.

Результати мислительних операцій дитини не зника­ють безслідно. Вони фіксуються, зберігаються, відтворю­ються у корі головного мозку залежно від життєвих ситуа­цій, потреб. Це означає, що пам'ять є особливою формою психічного життя людини, аналітико-синтетичної діяль­ності.

Пам'ять — процеси фіксування (запам'ятовування), зберігання, відтворення, забування індивідом його попереднього досвіду.

Від того, як у дошкільні роки буде розвинена пам'ять дитини, якого масштабу сягне її обсяг, наскільки ефектив­ним буде довільне запам'ятовування (підпорядкована пев­ній меті цілеспрямована розумова діяльність щодо закріп­лення нового матеріалу), значною мірою залежатиме по­дальша розумова діяльність.

У процесі набуття досвіду, формування мислення про­тягом дошкільного дитинства відбувається розвиток уяви.

Уява — процес створення людиною образів об'єктів на основі по­переднього досвіду.

У психічному житті дитини уява відіграє важливу роль, оскільки в цьому віці вона є особливо рухливою. За правильного розумового виховання уява не відволікає сві­домість від дійсності, а допомагає процесу її пізнання. Досвідчений педагог, дбаючи про розвиток уяви, намага­ється створювати дітям основу для яскравих вражень, ви­ховувати здатність і прагнення до творчих задумів та їх реалізації.

3. Розвиток розумових здібностей, формування пізна­вальних інтересів і допитливості. Різні індивіди неоднаково оволодівають знаннями, набувають навичок і вмінь, що залежить від здібностей.

Здібності — психічні особливості людини, які створюють переду­мови для успішного оволодіння певним видом діяльності.

Природною основою здібностей індивіда є задатки — вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової систе­ми. Формою вияву здібностей є обдарованість (високий рі­вень загальних і спеціальних здібностей, які є передумо­вою творчих досягнень) і талант (поєднання особливих здібностей, завдяки яким людина створює значущі, нова­торські продукти діяльності). Розумову обдарованість ін­дивіда характеризують:

— ранній вияв високої пізнавальної активності й ді­яльності;

— швидкість і точність виконання розумових опера­цій, які характеризуються стійкістю уваги й оперативної пам'яті;

— сформованість навичок логічного мислення, багат­ство активного словника, швидкість і оригінальність вер­бальних (словесних) асоціацій;

— виражена установка на творче виконання завдань, розвинутість творчого мислення й уяви, уміння вчитися.

У старшому дошкільному віці виявляються такі якості розумової діяльності дитини:

— допитливість — здатність до наполегливого пошуку різних способів вирішення розумового завдання; вона є джерелом активності дитини, прагнення глибоко і різно­бічно пізнати світ; породжує і забезпечує функціонування пізнавального інтересу, який є емоційно забарвленим вия­вом потреб людини; застерігає від «гри у допитливість», спонукає педагогів і батьків до створення сприятливих умов для розвитку дитини у різноманітних видах діяльності;

— критичність — здатність до об'єктивної оцінки фак­тів, явищ та аналізу результатів діяльності;

— кмітливість — швидкість розумової реакції;

— вдумливість — глибина і зосередженість розумової діяльності.

Для розвитку пізнавальних інтересів і пізнавальної ак­тивності необхідно формувати багатий і різноманітний сенсорний досвід дітей, послідовно розвивати основні види мислення, ігрову та інші види діяльності (спілкування, продуктивну, навчальну), розширювати і поглиблювати

знання, удосконалювати загальні та спеціальні навички розумової діяльності (обстеження предметів, спостережен­ня за явищами навколишньої дійсності, виокремлення суттєвих ознак предметів і явищ, порівняння й узагаль­нення тощо). Вже у дошкільному віці потрібно навчати ди­тину самостійного пошуку знань, що сприяє формуванню вміння ефективно пізнавати дійсність. Надзвичайно спри­ятливим середовищем для розвитку пізнавальної актив­ності дітей є природа.

Ефективне розумове виховання значною мірою зале­жить від того, наскільки вмілим і цілеспрямованим є педа­гогічне керівництво процесом розумового розвитку, від пе­дагогічних умінь, особистого прикладу і налаштованості пе­дагога постійно працювати над збагаченням розуму дитини.

Розумове виховання полягає у збагаченні знань дити­ни, розвитку мислительних процесів, формуванні вміння знаходити, осмислювати, інтерпретувати, використовува­ти відповідно до потреби інформацію. Його успіх залежить від характеру засвоюваних знань, від засобів і методів, якими послуговується вихователь, його уміння налашто­вувати дитину на постійний інтелектуальний розвиток і продуктивну інтелектуальну діяльність. Ці аспекти є складовими змісту розумового виховання.

Найістотніші зрушення у розумовому розвитку дитини є результатом засвоєння не окремих знань і вмінь, а певної їх системи і загальних форм розумової діяльності, які є ос­новою розумового розвитку. Таке бачення змісту розумо­вого виховання спирається на психологічні дослідження (Л. Виготський, П. Гальперін, О. Запорожець, М. Поддьяков та ін.), ідеї гуманістичної педагогіки К. Ушинського, який переконував у недоцільності штучного спрощення наукових знань до рівня дитячого розуміння, а також у не­раціональності донесення до дітей знань, які перевищують рівень їхнього розумового розвитку.

Для розумового виховання важливо забезпечити здо­буття дитиною систематизованих знань — організованих у певній послідовності й повноті знань, що дає змогу роз­глядати і використовувати їх як єдине ціле. Орієнтація на систематизацію сприяє актуалізації попередньо здобутих знань і глибокому розумінню тих, що формуються. У про­цесі засвоєння систематизованих знань можливе форму­вання загальної стратегії пізнавальної діяльності дітей — від виокремлення предмета до встановлення його зв'язку з іншими предметами, поряд з якими він існує. Згодом від­бувається аналіз його окремих властивостей у системі фун­кціональних зв'язків з іншими предметами. Отже, необ­хідним елементом змісту розумового виховання є засвоєн­ня систематизованих знань про навколишній світ.

Зміст розумового виховання реалізується через вико­ристання таких його засобів:

1. Ознайомлення з предметами і явищами навколиш­нього світу. Обсяг і характер знань визначає програма ви­ховання і навчання у дошкільних закладах дітей кожної вікової групи відповідно до можливостей їхнього розумо­вого розвитку. Усі знання об'єднані в розділи: про приро­ду, предметний світ, працю дорослих, явища суспільного життя тощо.

У ранньому дитинстві дитину знайомлять з конкретни­ми предметами і явищами найближчого оточення. Оволо­діння різними видами предметних дій і мовою забезпечує формування елементарного кола уявлень: про якості і властивості предметів побуту, іграшки, певні об'єкти при­роди, про призначення окремих предметів і способи корис­тування ними.

У дошкільний період дитина оволодіває основними уміннями і навичками різних видів діяльності: ігрової, трудової, навчальної, спілкування, малювання, ліплення, конструювання. Розширення знань про предмети і явища відбувається завдяки опануванню і розвитку нових видів діяльності, поглибленню змісту тих, які сформувались у ранньому віці. Педагоги, батьки допомагають дітям сфор­мувати уявлення про сім'ю, життя і працю дорослих, нор­ми і правила поведінки, стосунки між людьми, явища су­спільного життя, рідне місто чи село, рідний народ, його звичаї і традиції тощо. У старшому дошкільному віці знан­ня поєднуються з формуванням пізнавального ставлення до навколишнього світу, що вимагає розвитку певних спо­собів його освоєння. Діти оволодівають такими мислитель-ними операціями, як порівняння, узагальнення, класифі­кація; у них формується загальний метод розумової діяль­ності — здатність швидко і точно зрозуміти завдання, планомірно і послідовно вирішувати його, правильно оці­нювати результати. Розумова діяльність дітей формується у процесі навчання під керівництвом дорослого.

Усе, що оточує дитину (люди, предметний світ, приро­да, явища суспільного життя), є джерелом розумового розвитку. У своєму повсякденному житті дитина здобуває нові знання, набуває нового досвіду. Цей процес, особли­вістю якого є вплив суспільного середовища на інтелекту­альну працю, О. Усова назвала природною «дидактикою життя».

Дитина ознайомлюється з навколишнім середовищем завдяки безпосередньому, послідовному й активному сприйманню предметів і явищ. Виховання, як зауважував К. Ушинський, повинно вправляти здатність дітей до спос­тереження — цілеспрямованого збирання фактів про предмети і явища дійсності, поведінку і діяльність особис­тості з метою їх аналізу і тлумачення. Правильно організо­ване спостереження сприяє вихованню у дітей зосередже­ної уваги і поглиблює їхній інтерес до пізнання світу.

2. Спілкування з дорослими. Особливу роль у розумово­му вихованні відіграють відповіді дорослих на численні за­питання дітей, які є одним із показників їхнього розумово­го розвитку. Спочатку ці питання є простими: «Яка киця?», " Що робить зайчик?". Пізніше розвивається допитливість та інтерес до предметів і явищ не лише безпосереднього оточення, а й віддалених: «Чому дме вітер?». Сукупність дитячих запитань учені (О. Сорокіна) класифікують на та­кі категорії:

— питання, що містять бажання дитини одержати від дорослих пораду або допомогу («Ви навчите мене малювати цей візерунок?»); адекватною реакцією на них буде кон­кретна допомога дорослих у тому, про що дитина просить;

— питання, що відображають намагання дитини викли­кати емоційне співпереживання дорослих («Добре я відпо­відав на занятті?»); у такому разі педагог, відповідаючи на питання дитини, має виявити зацікавленість нею, її успі­хами, а за необхідності — співчуття;

— пізнавальні питання, зумовлені прагненням дітей до знань («Звідки приходить зима?»); вони зобов'язують пе­дагогів, батьків до точних, правильних за змістом і з нау­кової точки зору відповідей.

В ознайомленні дітей з навколишнім світом не можна недооцінювати спілкування з дорослими поза процесом навчання. Цей спосіб розумового виховання М. Поддьяков назвав стихійним, неорганізованим навчанням.

3. Різні види діяльності дітей. Важливим засобом вихо­вання є організована вихователем розумова діяльність ді­тей. У ранньому віці розумове виховання відбувається у процесі організації предметної діяльності дітей. Це вима­гає створення предметного середовища, яке б спонукало дітей до пізнавальних дій.

Важливим фактором є розвиток мовлення, що відкри­ває нові можливості для формування первинних уявлень, допомагає встановлювати зв'язки між предметами, діями і словами, що їх називають, підводить дітей до елементарно­го узагальнення.

У розумовому вихованні важлива роль належить грі, в якій відображаються враження дітей про навколишню дій­сність, творчо інтерпретуються їхні уявлення про предме­ти і явища, розуміння подій. Перші ігри малюків виника­ють із предметної діяльності. Їх розвиток відображає спря­мованість пізнання дитини. Із фокусуванням її уваги на людину в грі з'являється рольовий розподіл, який відобра­жає людські взаємини. Рольова взаємодія сприяє усвідом­ленню дітьми правил і норм поведінки людей, мотивів їхньої діяльності тощо. У процесі формування ігрового за­думу, розгортання сюжету гри діти удосконалюють плану­ючу функцію мислення, розвивають свої пізнавальні інте­реси. У грі діти можуть послуговуватися засвоєними знан­нями за власним задумом, переживають багато радісних емоцій, виявляють ініціативу, мають можливість бачити результати своєї діяльності.

Дбаючи про підвищення виховного ефекту творчих ігор, вихователю слід постійно збагачувати їх зміст шля­хом розширення вражень, знань дітей про навколишню дійсність. Вдумливе педагогічне керівництво повинно спи­ратися на рівень розуміння дітьми процесів і явищ, який виявляється у грі, і поступово розвивати послідовність ігро­вих дій, учити дітей плануванню.

Особливо доцільні у розумовому вихованні дітей ди­дактичні ігри, що в ранньому віці сприяють мовленнєво­му розвитку. У середньому і старшому дошкільному віці дидактичні ігри розвивають увагу, кмітливість, винахід­ливість, уточнюють, систематизують, узагальнюють знання про світ. Усі компоненти структури гри (ігрове завдання, зміст, дії, правила) спрямовані на розумовий розвиток, можливості якого розширюються внаслідок урізноманітнення й ускладнення ігор. Важливо навчити дітей розуміти гру, пояснювати її зміст, правила, способи дій, що розвиватиме їхнє мислення, мовлення, вчитиме самоконтролю.

Розумовий розвиток дитини залежить і від того, наскіль­ки вона включена у продуктивні види діяльності. Кожна продуктивна діяльність передбачає вміння дитини плану­вати, тобто спершу уявляти образ того, що створюється, а потім утілювати його у практичній діяльності. Так, конс­труювання вимагає цілісного сприйняття предмета, що конструюється, його складових частин, уміння уявляти його в різних просторових положеннях, планувати прак­тичні дії, оцінювати процес і результати своєї діяльності та ін. Ці дії у процесі роботи вдосконалюються. В організації предметних видів діяльності вихователь має постійно дба­ти про збагачення уявлень дітей про предмети, їх якості та властивості, особливості різних будівель і споруд, а також про специфіку необхідних для створення конкретної моде­лі матеріалів.

У процесі зображувальної діяльності (малювання, ліп­лення, виготовлення аплікацій) розширюються, поглиблю­ються знання про предмети і явища навколишнього світу, розвиваються сенсорні здібності. Образотворча діяльність розгортається на основі сприймання, осмислення, пережи­вання сприйнятого, виявлення свого ставлення до нього через зображення. Ця закономірність і визначає суть нав­чання дітей образотворчої діяльності. У творчому процесі дитина вчиться аналізувати предмети, порівнювати їх, ви­окремлювати їх ознаки, сприймати створене і завершене зображення, оцінювати його. їй доводиться оперувати уяв­леннями, перетворювати попередній досвід за допомогою уяви, вдосконалювати плануючу функцію мислення. Спря­мовуючи зображувальну діяльність дитини, педагог, крім передавання певних практичних навичок і умінь, має дба­ти про організацію систематичного спостереження за пред­метами і явищами, удосконалення способів їх обстеження, розвиток аналітико-синтетичних здібностей.

На розумове виховання дітей дошкільного віку впли­ває і трудова діяльність. Вона, значною мірою розгортаю­чись на сенсорній основі, вимагає від дитини елементар­них навичок планування: визначати послідовність робіт, розподіляти обов'язки між учасниками, домовлятися про спільний результат. Дитина повинна заздалегідь готувати все необхідне для роботи, вміти добирати, використовува­ти інструменти і матеріали. У процесі організації трудової діяльності дітей вихователю слід потурбуватися про взає­мозв'язок трудового і розумового виховання. Потрібно,

щоб формування практичних навичок не випереджало і не відставало у часі, а відбувалося паралельно із формуван­ням знань і розумових умінь. На їх основі педагог розвиває вміння виявляти ініціативу, творчість, цілеспрямованість і наполегливість у досягненні результату.

4. Навчання. Цей вид діяльності є найдієвішим засобом розумового виховання. Разом із збагаченням дітей новими знаннями в процесі навчання підвищується рівень їхнього розвитку, вдосконалюються всі форми мислительної ді­яльності. У процесі спеціального навчання діти вчаться аналізувати предмети, оволодівають стратегією пізна­вальної діяльності. Провідна роль навчання у розумовому вихованні обумовлена активною позицією педагога. Вихо­ватель добирає, структурує для повідомлення дітям ін­формацію, цілеспрямовано формує уміння і навички та організовує діяльність дітей, аналізує засвоєння ними знань, що є підставою для подальшої індивідуальної робо­ти з ними. Під час занять формуються навички навчальної діяльності дитини: слухати і чути те, що говорить педагог, діяти згідно з його вказівками, досягати потрібних резуль­татів й оцінювати їх. Навчальна діяльність на заняттях є колективною, внаслідок чого дитина може порівнювати свої результати із результатами інших дітей, аналізувати власні помилки, усвідомлювати необхідність і напрями са­мовдосконалення.

Системне використання засобів розумового виховання забезпечує загальний розвиток дитини, набуття нею знань про навколишній світ, формування її пізнавальних здіб­ностей.

Система сенсорного виховання

Основою загального розумового розвитку є сенсорний розвиток. Адже пізнання починається із сприймання предметів і явищ, а далі формується на основі образів сприймання, стає результатом їх перетворення. Як заува­жував О. Запорожець, певні системи, тобто закономірно побудовані ряди форм, кольорів, величин та інших якос­тей речей, отримують певне мовне позначення. Оволодіва­ючи цими системами, індивід отримує своєрідний набір еталонів, з якими він може зіставити будь-яку сприйняту річ, охарактеризувати її, знайти їй місце серед інших.

Чуттєве пізнання має особливо важливе значення у дошкільному дитинстві, оскільки цей період найсприятливіший для формування і вдосконалення діяльності орга­нів чуття, нагромадження уявлень про світ. Це налашто­вує на серйозну увагу до сенсорного розвитку дитини у дошкільний період.

Сенсорний (лат. sensorіит — орган чуттів) розвиток дитини — розвиток її відчуттів і сприймання, формування уявлень про властивос ті предметів (форму, колір, розмір, положення у просторі тощо).

Сенсорний розвиток необхідний людині для оволодін­ня будь-якою практичною діяльністю. Він не втрачає зна­чення зі вступом дитини до школи і відіграє важливу роль у житті дорослої людини, відбувається на основі функціо­нування системи аналізаторів, що забезпечує багатомірний зв'язок зі світом, сприяє життєвій активності люди­ни. Із сенсорного розвитку виростає логічне пізнання, яке прискорює накопичення нових чуттєвих даних, спри­яє їх включенню до раніше створеної системи знань і дос­віду. Чим вищий сенсорний розвиток дитини, тим більше фактів і явищ потрапляє у сферу її сприймання. Якщо в дитини належно розвинуті мислительні механізми, то во­на виявляє неабияку здатність шукати, знаходити, фік­сувати, аналізувати, інтерпретувати велику кількість ін­формації про світ і себе. Формування, спрямування і ко­ригування цих умінь окреслює проблематику сенсорного виховання.

Роль сенсорного виховання у розвитку дітей дошкіль­ного віку безперечна: 9/10 усього їхнього розумового бага­жу — результати діяльності органів чуття.

До головних завдань сенсорного виховання належать:

— формування у дітей системи перцептивних (обстежувальних) дій;

— формування системи сенсорних еталонів;

— розвиток уміння самостійно використовувати сен­сорні еталони у власній діяльності.

Немає такої педагогічної системи, яка б ігнорувала роль сенсорного виховання. Наприклад, М. Монтессорі вбачала у сенсорному вихованні неабиякі можливості що­до підготовки дитини до повноцінного життя у природно­му і соціальному середовищах. Формування повноцінної особистості, на її погляд, неможливе без належного роз­витку органів чуття, оскільки чуттєве сприймання є основою розумового і морального буття. Це означає, що розви­нуті органи чуття є передумовою інтелекту й вихованості особистості. Тому система сенсорного виховання має бути спрямована на формування сенсорної культури — культу­ри сприйняття зовнішнього світу. Дитина, яка оволоділа сенсорною культурою, не тільки звертатиме увагу, виок­ремлюватиме якості предметів і явищ навколишнього сві­ту, а й самостійно набуватиме знань, відкриватиме свій внутрішній світ, що значно важливіше для неї, ніж готові повідомлення дорослих.

У процесі сенсорного виховання важливо організувати, за словами М. Монтессорі, педагогічне «підготовче середо­вище», яке є передумовою реалізації дитиною можливос­тей власного розвитку через самостійну діяльність. Одним із головних чинників цього середовища є дидактичний ма­теріал. Розроблений М. Монтессорі дидактичний матеріал зорієнтований на розвиток окремих сфер відчуттів, вироб­лення уміння слухати тишу і звуки, розрізняти кольори, форму, вагу тощо. Він зосереджує дитячу увагу на певній ізольованій властивості предмета (об'ємі — циліндри, ку­би і призми; довжині — поділені на дециметри палиці; ко­льорах — шматочки шовку; шумах — циліндричні коро­бочки з різним умістом тощо). Цей матеріал не лише роз­виває органи чуття дитини, а й спонукає до розумової дії, вчить розрізняти, впорядковувати враження, забезпечує дитині змогу повторити посильні для її віку вправи. Такі вправи з дидактичним матеріалом сприяють самовихован­ню, оскільки передбачають контроль можливих помилок. Вправляючись, дитина швидко починає помічати свої по­милки, а намагаючись їх виправити, досягає правильного вирішення поставленого завдання, вчиться надалі уника­ти неправильних рішень і дій. Під час такої роботи дитина виховує в собі чіткість, акуратність і цілеспрямованість.

Систему сенсорного виховання М. Монтессорі високо оцінила С. Русова, яка також вважала розвиток органів чуття першим кроком до самостійної свідомості дитини, доводила необхідність «якнайраніше давати раціональний розвиток чуттям». Це слід робити «постійно, щодня потро­ху, одночасно стежачи за усіма чуттями, бо вони разом ви­являються і не працюють нарізно, поодинці».

Сучасна система сенсорного виховання створена на ос­нові наукових даних про психологічний і фізіологічний розвиток дитини. У дошкільному віці інтенсивно розвива­ються всі органи чуття. Особливо сприятливий ранній вік дитини, коли ознайомлення з якостями предметів є вирі­шальним у розумовому розвитку (М. Щелованов). Цей пе­ріод називають «золотою порою» сенсорного виховання. А обмеження зовнішніх вражень породжує у дитини відчуття «сенсорного голоду», уповільнює її розумовий розвиток.

Протягом дошкільного дитинства сенсорна культура формується у взаємозв'язку з розвитком мовлення і мис­лення, оскільки сприймання живить мислення чуттєвим матеріалом, а мислення сприяє розвитку сприймання, зба­гачує його. Відчуття і сприймання не є пасивними проце­сами. Вони розгортаються як особливі дії аналізаторів, спрямовані на обстеження предмета, його якостей і влас­тивостей. Протягом дошкільного дитинства сенсорні про­цеси виокремлюються у самостійні довільні дії, на основі яких формуються способи спостереження, розглядання, пошуку.

Сенсорний розвиток є процесом засвоєння соціального досвіду, оволодіння системою відповідних еталонів.

Еталонами кольору є сім кольорів спектра та їх відтін­ки; еталонами форми — геометричні фігури; величини — метрична система мір та ін. Засвоєння сенсорних еталонів не обмежується дошкільним віком, а є досить складним і тривалим процесом.

Психологи виокремлюють такі періоди засвоєння ета­лонів у дошкільному віці:

1) передеталонний період (від народження до початку 3-го року життя); дитина відображає окремі особливості предметів, здебільшого суттєві, важливі для безпосеред­нього використання;

2) період предметних еталонів (до 5-ти років); образи якостей предметів дитина зіставляє з певними предметами;

3) набуття якостями предметів еталонного значення (від 5-ти років і далі); дитина співвідносить якості предме­тів із загальноприйнятими еталонами: вода холодна, стільниця прямокутна, електролампочка скляна тощо.

Розвиток сприймання відбувається в процесі різнома­нітної діяльності, кожен вид якої мас свої основи і забезпе­чує ефективну динаміку певних сенсорних процесів.

Сучасна педагогічна наука на основі даних психології і педагогіки окреслює зміст сенсорного виховання, яке має здійснюватися за принципом формування, збагачення і поглиблення орієнтування дітей (починаючи з раннього віку) у навколишньому світі. Ознайомлення з кольором, формою, розміром предметів повинно відбуватися одночасно з удосконаленням звукового аналізу мови, формуванням музичного слуху, розвитком м'язово-суглобової чутливості та ін. Ці вміння є важливими для музичної, образотворчої, трудової діяльності, мовленнєвого спілкування.

Опанування дитиною сенсорних дій поєднується з різ­номанітною діяльністю, що забезпечує життєву придат­ність сенсорних знань і вмінь. Сенсорне виховання перед­бачає і спеціальну роботу щодо ознайомлення дітей із сен­сорними еталонами, спеціальними способами зіставлення якостей предметів із засвоєними зразками, тобто із способами обстеження предметів.

Для виокремлення певних груп якостей потрібні як прос­ті дії (дотик, погладжування — для визначення гладкості поверхні), так і складніші системи обстежувальних (перцептивних) дій, якою є, наприклад, система виявлення звукового складу слова. Все це і становить зміст сенсорного виховання.

На кожному етапі дошкільного дитинства завдання і зміст сенсорного виховання конкретизують його загальну мету. Останні наукові дані свідчать про можливості формування у дітей протягом перших років життя тонких дифе­ренціювань предметів різних форм, розмірів, кольорів та їх відтінків. Починаючи з семи тижнів, дитина стежить за пред­метами, що переміщуються, розрізняє кольори. Тримісячні діти розрізняють об'ємні форми (прямокутна призма, куб, куля та ін.). Тому сенсорне виховання слід починати якомога раніше, щоб використати природні можливості дитини.

За стихійного засвоєння сенсорного досвіду в дитини мо­жуть скластися хибні уявлення про якості предметів, і про­цес їх засвоєння штучно затягнеться у часі. Тому сенсорне виховання повинно послуговуватися методом навчання.

Дитині складно дається пізнання просторових відно­шень. Нелегким є формування уявлень про час, який діти сприймають не конкретним аналізатором, а шляхом чер­гування явищ життя, що постійно повторюються: день змінюється вечором, заняття — прогулянкою, а прогулян­ка — обідом тощо. У формуванні часових уявлень важливо досягти розуміння часової послідовності й тривалості. Для цього слід спрямовувати пізнання дитини від розуміння короткого проміжку часу до усвідомлення частин доби, від правильного розуміння понять «учора», «сьогодні», «зав­тра» до засвоєння послідовності днів тижня, пір року та ін.

Важливим є і розвиток слухового сприймання. Вже наприкінці 2-го року життя дитина має розвинений фонематичнии слух, а в дошкільному віці оволодіває здатність) до звукового аналізу слів. Для розвитку тактильної, нюхової та смакової чутливості у процесі сенсорного виховання вдаються до спеціальних вправ на порівняння, а також ви користовують досвід повсякденного життя дітей. Важливо вміло включати завдання сенсорного виховання у діяльність дітей.

Процес сенсорного виховання у дошкільному віці поді­ляють на такі етапи:

1) підготовчий етап (перші три роки життя). На першому році життя головний зміст сенсорного виховання поля гає у забезпеченні дитині різноманітних зовнішніх вражень. З розвитком хапальних рухів слід допомогти пристосувати їх до форми, розмірів і місцезнаходження предмета. Поступово для дитини ці якості набувають певного значен­ня (маленьке береться однією рукою, велике — двома).

На другому і третьому роках життя дитину необхідно ознайомити з властивостями предметів: формами, кольорами, розмірами та ін. Дії з предметами слід організовувати так, щоб для досягнення результату доводилося зістав­ляти предмети за формою, розміром, установлювати їх схожість або відмінність. Виконуючи продуктивні дії, ди­тина на 3-му році життя вже знає, що форма, розмір, ко­лір — постійні ознаки предметів, як користуватися цими предметами;

2) систематичне засвоєння дитиною сенсорної культу­ри. Після трьох років слід переходити до систематичного ознайомлення із сенсорними еталонами та способами їх використання. У сприйманні кольору сенсорними еталонами є хроматичні (забарвлені) кольори спектра (черво­ний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіо­летовий) та ахроматичні (білий, чорний). Спочатку слід формувати уявлення про білий і чорний, далі про хрома­тичні кольори (із блакитним знайомлять трохи пізніше). Діти повинні засвоїти також і відтінки кольорів.

Ознайомлення з еталонами форми (геометричними фі­гурами) у сенсорному вихованні відрізняється від їх вивчен­ня у процесі формування елементарних математичних уявлень. Його метою є пізнавання відповідної форми, на­зивання і вміння діяти з нею, а не аналізувати її.

Еталонами величини є умовні мірки. У процесі сенсор­ного виховання, на відміну від математичної підготовки, можна не використовувати метричну систему, а встанов­лювати розміри предмета залежно від місця, яке він зай­має в ряду однорідних (великий, маленький, найбільший).

Уявлення про розмір ускладнюються у процесі переходу під порівняння двох-трьох предметів до багатьох, що утво­рюють ряд величин, які зменшуються або збільшуються. Пізніше дітей ознайомлюють з відтінками кольору, варі­антами геометричних фігур, відношеннями за розміром, що виникають між елементами ряду, який складається з більшої кількості предметів. Одночасно їм розкривають способи обстеження предметів: групування за кольором і формою на основі зразків-еталонів, послідовний огляд і опис форми, виконання дій окоміру. І, нарешті, слід роз­вивати аналітичне сприймання — вміння орієнтуватись у поєднанні кольорів, виділяти окремі виміри величин, роз­різняти форму предметів.

Більшість дослідників вважає недоцільним відокрем­лення до трьох років продуктивної діяльності дітей, ди­дактичних ігор і вправ із сенсорного виховання. Пізніше продуктивна діяльність ускладнюється, навчання її набу­ває планомірності й систематичності. Сенсорне виховання у цей період відокремлюється і реалізовується під час орга­нізованих дидактичних ігор і вправ.

Сучасні програми навчання і виховання дітей у дошкіль­них закладах, крім програми «Малятко», як правило, не містять розділу "Сенсорне виховання". Завдання його реа­лізуються в інших розділах, у яких ідеться про мовленнє­вий розвиток дітей, ознайомлення їх з навколишнім сві­том, розвиток продуктивних видів діяльності.