Бертольт брехт життя галілея

(п’єса)
ДІЙОВІ ОСОБИ:

АНДРЕА САРТІ.

СИНЬЙОРА САРТІ, економка Галілея, мати Андреа.

ЛЮДОВИКО МАРСІЛІ, багатий молодий чоловік.

КУРАТОР Падуанського університету, синьйор ПРІУЛІ.

САГРЕДО, друг Галілея.

ВІРДЖІНІЯ, дочка Галілея.

ФЕДЕРЦОНІ, шліфувальник лінз, помічник Галілея.

ДОЖ.

РАДНИКИ.

ГОФМАРШАЛ.

ТЕОЛОГ.

ФІЛОСОФ.

СТАРША ПРИДВОРНА ДАМА.

МОЛОДША ПРИДВОРНА ДАМА.

ЛАКЕЙ ГЕРЦОГА.

ДВІ ЧЕРНИЦІ.

ДВА СОЛДАТИ.

СТАРА ЖІНКА.

ТОВСТИЙ ПРЕЛАТ.

ДВОЄ ВЧЕНИХ.

ДВОЄ ЧЕНЦІВ.

ДВОЄ АСТРОНОМІВ.

ДУЖЕ ХУДИЙ ЧЕРНЕЦЬ.

ДУЖЕ СТАРИЙ КАРДИНАЛ.

ПАТЕР ХРИСТОФОР КЛАВІУС, астроном.

МАЛЕНЬКИЙ ЧЕРНЕЦЬ.

КАРДИНАЛ-ІНКВІЗИТОР.

КАРДИНАЛ БАРБЕРІНІ, згодом ПАПА УРБАН VIII.

КАРДИНАЛ БЕЛЛАРМІН.

ДВОЄ ПИСАРІВ-ЧЕНЦІВ.

ДВІ МОЛОДІ ДАМИ.

ФІЛІППО МУЦІУС, вчений.

СИНЬЙОР ГАФОНЕ, ректор Пізанського університету.

ВУЛИЧНИЙ СПІВЕЦЬ.

ЙОГО ЖІНКА.

ВАННІ, ливарник.

УРЯДОВЕЦЬ.

ВИСОКОПОСТАВЛЕНИЙ УРЯДОВЕЦЬ.

СУБ’ЄКТ.

СЕЛЯНИН.

ПИСАР.

АНДРЕА. Мати каже, треба вже заплатити молочареві. А то він враз опише круг навколо нашого дому, синьойре Галілео.

ГАЛІЛЕЙ. Треба казати “опише коло“, Андреа.

АНДРЕА. Як хочете. Коли не сплатите, то він опише нас кругóм, синьойре Галілео.

ГАЛІЛЕЙ. А коли судовий виконавець, синьойр Камбіоне, прямуватиме до нас, яку відстань він пройде між двома точками?

АНДРЕА (широко всміхаючись). Найкоротшу.

ГАЛІЛЕЙ. Гаразд! Я щось для тебе маю. Поглянь-но за таблицями зірок.
Андреа витягає велику дерев’яну модель сонячної системи.
АНДРЕА. Що це таке?

ГАЛІЛЕЙ. Астролябія: ця штука показує, як обертаються планети навколо Землі. Так вважали старі люди.

АНДРЕА. Як?

ГАЛІЛЕЙ. Ось розгляньмо. Насамперед, опиши, що бачиш.

АНДРЕА. Посередині камінець.

ГАЛІЛЕЙ. Це — Земля...

АНДРЕА. А круг неї одне над одним кільця.

ГАЛІЛЕЙ. Скільки їх?

АНДРЕА. Вісім.

ГАЛІЛЕЙ. Це кристалічні сфери.

АНДРЕА. На кільцях кульки.

ГАЛІЛЕЙ. Це — планети.

АНДРЕА. А тут стрічки, і на них якісь слова.

ГАЛІЛЕЙ. Які слова?

АНДРЕА. Назви планет.

ГАЛІЛЕЙ. А саме?

АНДРЕА. На нижчій кулі написано “Місяць“. А на верхній — “Сонце“.

ГАЛІЛЕЙ. А тепер покоти “Сонце“.

АНДРЕА (рухає кільця чаші). Як гарно. Але ж... Ми тут немов закорковані.

ГАЛІЛЕЙ (витираючись). Так, так, я відчув те саме, коли вперше побачив цю штуку. Деякі люди це відчувають. (Кидає рушник до Андреа, щоб той потер йому спину). Стіни, кільця і нерухомість! Цілих два тисячоліття людство вірило, що Сонце і всі небесні тіла обертаються навколо нього. Папа, кардинали, князі, вчені, капітани, купці, перекупки риби і школярі вірили, що буцім-то нерухомо сидять в цій кристалічній сфері. Але віднині ми вирушаємо, Андреа, в далеку подорож. Бо старі часи минули, настав новий час. Ось уже сто років, як людство жде чогось.

У містах стало тісно, в головах теж. Забобони й чума. Віднині ж знаймо: так є, але так не буде. Адже все рухається, мій друже. Я навіть сказав би, що все почалося з кораблів. Споконвіку вони держалися берегів. Та нараз покинули їх і рушили у відкрите море.

По нашому старому континенту пішла чутка: десь є нові континенти. І відколи наші кораблі до них добились, регочуться на всій землі: велике страшне море — не таке вже велике й не таке страшне. Забаглося дослідити причини всіх речей: чому падає камінь, коли його впустиш, і як це він зноситься вгору, коли його жбурнеш. Що не день — то нове відкриття. Навіть столітні діди нащулюють вухо, аби почути від юнаків, що в світі нового.

Вже багато відкритого, та ще більше можна відкрити. Отже, роботи буде і новим поколінням.

Ще юнаком я бачив у Сієні, як кілька мулярів, посперечавшись сливе п’ять хвилин, замінили тисячолітній спосіб пересування гранітних брил: вони тільки по-новому линви розташували. Відтоді я збагнув: старі часи минули, настав новий час. Незабаром людство пізнає свою оселю, небесне тіло, на якому воно живе. Йому вже не досить того, що написано в старих книгах.

Бо там, де тисячоліттями гніздилась віра, тепер оселився сумнів. Всі кажуть: так, це написано в книгах, але ж дозвольте нам тепер самим поглянути. З найбільш призвичаєними істинами тепер не церемоняться: сумніваються в тому, в чому раніш ніколи не сумнівались.

Від цього знявся такий вітер, що розвіяв поли золототканих одінь князів і прелатів, заголивши і товсті і сухі ноги — такі ж ноги, як і в нас. А небо, як виявилось, — порожнє. Тому й зчинився на світі веселий регіт.

Але води Землі крутять нові прядки і кросна на мануфактурах і різні пристрої на корабельних верфях; в линвових і парусних майстернях на новий лад одночасно рухаються п’ятсот рук. Повір мені, ще за нашого життя про астрономію провадитимуть на всіх базарах. Навіть сини перекупок риби бігатимуть до школи. Бо жадібним до нового людям наших міст сподобається, коли нова астрономія дасть змогу рухатись і Землі. Завжди вважали, що зорі пришпилені до кристалічного склепіння і тому не падають. А тепер ми набралися мужності і дозволяємо їм вільно і без упину плавати в порожнечі. І вони йдуть у далеку подорож, отак, як наші кораблі, без упину в далеку безкінечну подорож.

А Земля весело кружляє навколо Сонця, і перекупки риби, купці, князі, кардинали і навіть сам папа — кружляють разом із нею.

Всесвіт за ніч утратив свій єдиний центр, а на ранок їх стало безліч. Бо можна вважати за центр усе і нічого: раптом стало багато простору.

Наші кораблі запливають далеко-далеко, наші планети і сузір’я рухаються в безкінечному просторі, навіть у шаховій грі тури нині рухаються по-новому, через усі поля. Як каже поет? “О рання-рань початку!..“

АНДРЕА.

“О рання-рань початку!

Від берегів нових!“

Але ж пийте молоко, бо скоро знов прийдуть люди.

ГАЛІЛЕЙ. А ти добре втямив те, про що я тобі казав учора?

АНДРЕА. Про що? Про оте Копернікове крутіння?

ГАЛІЛЕЙ. Еге!

АНДРЕА. Ні. Хіба я можу це зрозуміти? Це ж важко, а мені в жовтні буде тільки одинадцять.

ГАЛІЛЕЙ. Я хочу, щоб ти це зрозумів. І щоб усі це зрозуміли. Саме для того ж я й працюю, і купую дорогі книжки, замість платити за молоко.

АНДРЕА. Але ж я бачу на власні очі, що Сонце увечері не там, де вранці. Воно ж не може спинитись, ніколи в світі!

ГАЛІЛЕЙ. Він бачить! Що ти бачиш? Ти нічого не бачиш, тільки лупаєш очима. А треба бачити. (Ставить залізний умивальник посеред кімнати). Нехай це буде Сонце. Сідай. (Андреа сідає на стілець, Галілей стає позаду нього). Де Сонце, справа чи зліва?

АНДРЕА. Зліва.

ГАЛІЛЕЙ. А як воно опиниться справа?

АНДРЕА. Звісно, коли ви його перенесете вправо.

ГАЛІЛЕЙ. І тільки? А коли так? (Бере його разом зі стільцем і робить ним півоберта). Де тепер Сонце?

АНДРЕА. Справа.

ГАЛІЛЕЙ. А воно рухалось?

АНДРЕА. Що ні, то ні.

ГАЛІЛЕЙ. А що рухалось?

АНДРЕА. Я.

ГАЛІЛЕЙ (Гримає). Неправда твоя! Дурню! Стілець!

АНДРЕА. Але ж і я з ним разом!

ГАЛІЛЕЙ. Звичайно. Стілець — це Земля. А ти — на ній.

СИНЬЙОРА САРТІ (увійшла, щоб прибрати ліжко). Що ви коїте з моїм сином, синьойре Галілео?

ГАЛІЛЕЙ. Я вчу його бачити, Сарті.

СИНЬЙОРА САРТІ. Тим, що волочите його по кімнаті?

АНДРЕА. Не треба, мамо, ти цього не втямиш.

СИНЬЙОРА САРТІ. Овва! А ти вже втямиш, аякже! До вас прийшов молодий синьйор, хоче вчитись. Дуже гарно вбраний, і з рекомендаційним листом. (Подає). Ви довчите мого Андреа до того, що він скаже: двічі по два є п’ять. Він уже й так плутає все, що ви йому кажете. Вчора увечері він доводив мені, що буцім-то Земля крутиться навколо Сонця. Він твердо переконаний, що це якийсь там пан Кіпернікус обчислив.

АНДРЕА. А хіба ж Кіпернікус не обчислив цього, синьйоре Галілео? Ну, скажіть їй самі!

СИНЬЙОРА САРТІ. Як?! Ви справді втовкмачуєте йому в голову такі дурниці? Та він ще вибовкне це в школі, а тоді духовні синьйори прийдуть до мене скаржитися, що він верзе всяку нечестиву нісенітницю. Майте сором, синьйоре Галілео!

ГАЛІЛЕЙ (снідає). Синьйоро Сарті, на підставі наших досліджень ми — Андреа і я — після палкої дискусії зробили відкриття, яке ми більше не в силі тримати в секреті від світу. Настав новий час, велика доба, за якої жити просто приємно.

СИНЬЙОРА САРТІ. Он як! Ну, раз так, то є надія, що ми, нарешті, зможемо сплатити молочареві борг, синьйоре Галілео. (Показуючи на листа). Зробіть мені цю єдину ласку — не відсилайте хоч цього учня. Я все думаю про гроші за молоко. (Виходить).

ГАЛІЛЕЙ (сміючись). Дайте мені принаймні випити це молоко. (До Андреа). Все ж таки ми вчора дещо зрозуміли!

АНДРЕА. Я їй так сказав тільки для того, щоб її здивувати. Але це ж не так. Ви ж обернули стілець боком, а не отак (показує поступове обертання руками). Бо так би я упав зі стільця, і це — факт. Чому ви не перевернули стільця? Бо тоді було б доведено, що я і з Землі впав би. От що!

ГАЛІЛЕЙ. Я ж тобі довів...

АНДРЕА. Але минулої ночі я дійшов такої думки: коли б Земля оберталася так, то я провисів би цілу ніч головою донизу. А це — факт.

ГАЛІЛЕЙ (бере зі столу яблуко). Отже, це буде Земля...

АНДРЕА. От не беріть ви завше такі приклади, синьйоре Галілео. Так ви будь-що доведете.

ГАЛІЛЕЙ. Гаразд. (Кладе яблуко назад).

АНДРЕА. Прикладами ви завше зможете все довести, ви хитрий. Я ж не можу тягати свою матір на стільці, як ото ви мене. Бачте, який це поганий приклад. Ну, а що з того, коли яблуко буде Землею? Що з того?

ГАЛІЛЕЙ (сміється). Та ти ж не хочеш цього знати.

АНДРЕА. Візьміть його знову. Як же це так, що я не висну вночі головою донизу?

ГАЛІЛЕЙ. Ось як: це Земля, а тут стоїш ти. (Застромлює в яблуко скіпочку, відколоту від поліна, взятого коло печі). А тепер Земля обертається.

АНДРЕА. А тепер я висну вниз головою.

ГАЛІЛЕЙ. Як то? Ану дивись добре. Де зараз голова?

АНДРЕА (показує на яблуці). Ось тут. Унизу.

ГАЛІЛЕЙ. Що? (Обертає яблуко назад). Хіба голова не на тому ж місці? Хіба ноги не внизу? Може, коли я обертаю, ти так стоїш?.. (Виймає скіпку і перевертає її).

АНДРЕА. Ні. А чому ж я зовсім не помічаю обертання?

ГАЛІЛЕЙ. Бо ти обертаєшся із Землею разом. Ти, і повітря над тобою, і все, що на земній кулі.

АНДРЕА. А чому видає так, ніби Сонце ходить?

ГАЛІЛЕЙ (знов обертає яблуко зі скіпкою). Значить, під собою ти бачиш Землю, вона завжди під тобою, і для тебе вона нерухома. А тепер поглянь угору. Ось лампа над твоєю головою, а вже, коли я оберну, то що тепер над твоєю головою? Отже, що тепер вгорі?

АНДРЕА (повертається слідом за ним). Піч.

ГАЛІЛЕЙ. А де лампа?

АНДРЕА. Внизу.

ГАЛІЛЕЙ. Ага! То ж бо й є!

АНДРЕА. Здорово! Ото вона здивується!

ЛЮДОВИКО. Добрий ранок, синьйоре. Мене звуть Людовико Марсілі.

ГАЛІЛЕЙ (читаючи про себе рекомендаційний лист). Ви були в Голландії?

ЛЮДОВИКО. Де я багато чував про вас, синьйоре Галілео.

ГАЛІЛЕЙ. Ваша родина має маєтності в Кампаньї?

ЛЮДОВИКО. Матері забаглося, аби я трохи світа побачив, почув, що в світі трапляється і таке інше...

ГАЛІЛЕЙ. А в Голландії ви почули, що в Італії, наприклад, трапляюсь я?

ЛЮДОВИКО. А раз мати бажає, щоб я і з науками зазнайомився...

ГАЛІЛЕЙ. Приватні уроки — десять скуді за місяць.

ЛЮДОВИКО. Дуже добре, синьйоре.

ГАЛІЛЕЙ. До чого маєте хист?

ЛЮДОВИКО. До коней.

ГАЛІЛЕЙ. Ах, так?

ЛЮДОВИКО. Я до наук не здатний, синьйоре Галілео.

ГАЛІЛЕЙ. А в такому разі п’ятнадцять скуді на місяць.

ЛЮДОВИКО. Дуже добре, синьйоре Галілео.

ГАЛІЛЕЙ. Я зможу приймати вас тільки зрання. Це вже замість тебе, Андреа. З тобою вже не випадає вчитись. Бач, ти ж не платиш.

АНДРЕА. То я вже піду. Можна, я візьму це яблуко?

ГАЛІЛЕЙ. Бери.
Андреа виходить.
ЛЮДОВИКО. Вам доведеться набратися зо мною терпіння. Головне, що в науках завжди виходить не так, як підказує здоровий глузд. Візьміть, наприклад, цю сміховинну трубу, що її продають в Амстердамі. Я уважно роздивився. Шкіряна трубка з зеленої шкіри, а в ній дві лінзи: одна така (показує руками ввігнуту лінзу), а друга (показує опуклу) отака. Кажуть, одна збільшує, а друга зменшує. Кожна розумна людина збагнула б, що вони вирівнюють одна одну. Аж ні. Крізь цю штуку все ніби побільшується уп’ятеро. Така ваша наука.

ГАЛІЛЕЙ. А що ж здається вп’ятеро більшим?

ЛЮДОВИКО. Дзвіниці, голуби, все що вдалині.

ГАЛІЛЕЙ. І ви самі бачили ці побільшені дзвіниці?

ЛЮДОВИКО. Так, прошу, синьйоре.

ГАЛІЛЕЙ. І ця труба має дві лінзи? (Робить ескіз на аркушику паперу). Такий вона має вигляд? (Людовико киває). І давно винайдена?

ЛЮДОВИКО. Гадаю, що не давніше від кількох днів. Саме коли я від’їздив з Голландії, вона з’явилася в продажу.

ГАЛІЛЕЙ (майже привітно). І нащо то вам вивчати саме фізику. Чому не конярство?..

ГАЛІЛЕЙ. Ви могли б з таким самим успіхом вивчати мертві мови або теологію. Це ж легше. (Бачить синьйору Сарті). Гаразд, приходьте у вівторок уранці.

СИНЬЙОРА САРТІ. Бо вчасно мене побачив. Там жде куратор університету.

ГАЛІЛЕЙ. Проси його, він дуже до речі. Це ж, мабуть, п’ятсот скуді. Тоді я обійдусь без учнів.
Синьйора Сарті вводить КУРАТОРА.
(Закінчує одягатись, тим часом пише на папірці якісь числа). Добрий день, позичте мені пів-скудо.
Куратор дістає з гаманця монету і подає Галілею, той передає її синьйорі Сарті.
Пошліть Андреа до майстра, що робить окуляри, хай купить дві лінзи, тут записані розміри.
Синьйора Сарті виходить з папірцем.
КУРАТОР. Я прийшов до вас з приводу вашого прохання збільшити вам утримання до тисячі скуді. На жаль, я про це не можу клопотатися перед університетом. Знаєте, математичні колегії не дають університетові ніякого прибутку. Математика — чисте мистецтво, так би мовити. Не те, щоб республіка не цінила її, цінить, та ще й як високо. Вона не така вже необхідна наука, як філософія, не така корисна, як теологія, але ж вона дає знавцям таку безмежну насолоду!

ГАЛІЛЕЙ (за своїми паперами). Шановний мій синьйоре, я не можу прожити на п’ятсот скуді.

КУРАТОР. Але ж, синьйоре Галілею, ви читаєте по дві лекції двічі на тиждень. Ваша надзвичайна слава напевне приведе до вас скільки завгодно учнів, які можуть сплачувати приватні лекції. Хіба у вас немає приватних учнів?

ГАЛІЛЕЙ. Синьйоре, в мене їх забагато. Я вчу їх і вчу, а коли ж мені самому вчитися? Чоловіче Божий, я ж не такий мудрагель, як панове з філософського факультету. Я дурень. Я нічого не тямлю. Я мушу латати дірки в своїх знаннях. А коли ж мені це робити? Коли мені досліджувати? Синьйоре, моїй науці ще дуже бракує знань! В найбільших проблемах у нас нині нема ще нічого, крім гіпотез. А ми правимо доказів від самих себе. А як же мені просуватися вперед, коли я, щоб утримати себе, мушу кожному телепневі з грошима втовкмачувати, що паралельні лінії перетинаються в безкінечності?

КУРАТОР. Не забувайте, що республіка, хоч, може, й не так багато платить, як деякі князі, зате гарантує свободу досліджень. Ми, в Падуї, допускаємо до слухання лекцій навіть протестантів. Ми навіть надаємо їм наукових ступенів. Синьйора Кремоніні ми не тільки не видали інквізиції, коли нам довели, — чуєте, синьйоре Галілею, довели, — що він дозволяє собі антирелігійні висловлювання, ба, навіть затвердили йому збільшене утримання. Аж у Голландії відомо, що у Венеціанській республіці інквізиція не має впливу. А це чогось таки варте для вас, астронома, бо астрономія така наука, де вчення церкви віддавна вже не має належного авторитету.

ГАЛІЛЕЙ. Синьйора Джордано Бруно ви, проте, вислали до Риму. Бо він поширював учення Коперніка.

КУРАТОР. Не за те, що він поширював учення Коперніка, — звичайно, невірне, — а тому, що він не венеціанець, та й не мав тут посади. Отже, на його спалення посилатися нічого. Разом з тим, при всіх наших свободах, я все ж таки радив би не вимовляти на повен голос ім’я того, кого так виразно прокляла церква. Навіть і тут не слід — так, так, навіть тут.

ГАЛІЛЕЙ. Ваш захист свободи думок, мабуть, річ дуже хосенна, чи не так? Показуючи пальцем, що десь панує і палить людей інквізиція, ви тим самим задешево наймаєте добрих викладачів. Захист від інквізиції ви собі сплачуєте тим, що вкрай зменшуєте їм утримання.

КУРАТОР. Несправедливо! Несправедливо! Що вам була б за користь, коли б перший-ліпший неосвічений ченчик з інквізиції міг би простісінько заборонити ваші думки. Троянди з колючками, а князі з ченцями, синьйоре Галілею!

ГАЛІЛЕЙ. А яка користь із свободи досліджень, коли немає часу досліджувати? А що робити з набутками досліджень? Покажіть-но добродіям з Синьйорії оці дослідження законів падіння (показує на паку рукописів) та поспитайте, чи не варті вони надбавки з кілька скуді?

КУРАТОР. О, вони варті безмірно більшого, синьйоре Галілею.

ГАЛІЛЕЙ. Не безмірно, синьйоре, а всього п’ятисот скуді.

КУРАТОР. Гроші платять лише за те, що дає гроші. Якщо вам потрібні гроші, то слід запропонувати щось інше. За науку, яку ви продаєте, ви можете правити стільки, скільки зиску має з неї покупець. Наприклад, філософія, якою торгує синьйор Коломбо у Флоренції, дає князеві щонайменше десять тисяч скуді на рік. Ваші закони падіння, безперечно, наробили сенсації. Їм аплодують у Парижі і в Празі. Але панове, які плещуть у долоні, не виплатять Падуанському університетові того, що він на вас витрачає. Ваш фах — то ваша біда, синьйоре Галілею.

ГАЛІЛЕЙ. Розумію: вільний гендель, вільне дослідження... І — вільний гендель дослідженням, чи не так?

КУРАТОР. Але ж, синьйоре Галілею! Що за концепція! Дозвольте сказати, я не зовсім розумію ваші кпини. В квітучій торгівлі республіки я не вбачаю нічого, що було б варте зневаги. Та ще менш бажано мені, давньому кураторові університету, говорити про наукові дослідження в такому, з вашого дозволу, легковажному тоні.
Тим часом Галілей тоскно поглядає на свій робочий стіл.
Подивіться, що навколо вас! Рабство, під ярмом якого ледь животіють науки по деяких містах! Там ріжуть паси зі шкіряних палітурок старовинних фоліантів. Там ні до чого знати, як падає камінь, досить тільки знати те, що писав Аристотель. Очі їм тільки для того, щоб читати. Навіщо їм нові закони падіння? Для них важливі тільки закони упадання на коліна. А протиставте цьому ту нескінченну радість, з якою наша республіка сприймає ваші мислі, якими б сміливими вони не були. От де ви маєте змогу досліджувати! От де працювати! Ніхто не стежить за вами, ніхто не гнітить вас! Наші купці добре знають, що означає краща якість полотна в змаганні з флорентійськими конкурентами, і з цікавістю прислухаються до вашого заклику: “поліпшити фізику!“ Та й фізика ж багато чим завдячує вимозі поліпшити якість ткацьких верстатів. Наші найвидатніші громадяни цікавляться вашими дослідженнями, відвідують вас, випробовують ваші винаходи. А в них час — дорогий. Не зневажайте торгівлі, синьйоре Галілею. Тут ніхто не стерпить, щоб вашій праці бодай чимось заважали, щоб нетямущі люди завдавали вам труднощів. Погодьтеся, синьйоре Галілею, тут ви можете працювати!

ГАЛІЛЕЙ (в розпачі). А так!..

КУРАТОР. А щодо матеріального моменту, то змайструйте-но знову щось гарного, на зразок вашого знаменитого пропорційного циркуля, яким (відкладає на пальцях) без ніяких математичних знань можна креслити всілякі лінії, обчислювати проценти на проценти з капіталу, відтворювати плани земельних угідь у збільшеному чи зменшеному масштабі і розраховувати вагу гарматних ядер.

ГАЛІЛЕЙ. То все фрашки!

КУРАТОР. Бачте, це захопило і здивувало найпочесніших осіб, це дало вам гроші готівкою, а для вас то фрашки. Я чув, що навіть генерал Стефано Грітті може з допомогою цього приладу добувати корені!

ГАЛІЛЕЙ. Справді диво! А втім, Пріулі, ви навели мене на думку. Я щось подібне, здається, маю. (Показує йому папірець з ескізом).

КУРАТОР. Невже! Це було б розв’язанням проблеми. (Встає). Синьйоре Галілею, ми знаємо, що ви велика людина, велика, але з дозволу сказати, нічим не вдоволена.

ГАЛІЛЕЙ. Так, я невдоволений, але саме за це незадоволення ви мені ще приплатили б, коли б мали більше здорового глузду. Бо я невдоволений самим собою. Натоміть ви клопочетесь про те, щоб я лишався невдоволений вами. Згоден, мені приємно, панове венеціанці, показати, щó я здатний зробити у вашому уславленому арсеналі, на ваших верфях і артилерійських полігонах. Проте ви не лишаєте мені часу віддатись дальшим дослідам у моїй галузі науки. Ви зав’язуєте рота волові, що молотить ваш хліб. Мені вже сорок шість, а я ще нічого не створив такого, що могло б задовольнити мене.

КУРАТОР. Тоді не заважатиму вам більше.

ГАЛІЛЕЙ. Дякую.

АНДРЕА. Та я ж їй показував, як Земля обертається.

ГАЛІЛЕЙ. Знаєш, Андреа, що я тобі скажу: не розказуй іншим про наші думки.

АНДРЕА. Чом же?

ГАЛІЛЕЙ. Бо власті забороняють.

АНДРЕА. Але ж це правда.

ГАЛІЛЕЙ. А вони забороняють. І потім іще: ми, фізики, не завжди можемо довести свою правду. Навіть учення славетного Коперніка ще не доведене. Воно поки що — тільки гіпотеза. Дай мені лінзи.

АНДРЕА. Півскудо не вистачило. Довелось залишити куртку в заставу.

ГАЛІЛЕЙ. Що ж ти робитимеш без неї взимку?
Пауза. Галілей упорядковує лінзи на аркуші з ескізом.
АНДРЕА. А що таке — гіпотеза?

ГАЛІЛЕЙ. Те, що береться за ймовірне, але не є фактом. От, наприклад, он там біля крамнички кошикаря Феліче держить дитину коло грудей; якщо сказати, що вона дає дитині молоко, а не сама бере від неї молоко, то це лишається гіпотезою, поки ти не підеш туди, не побачиш сам і не доведеш цього. А коли йдеться про зорі — то й поготів. Тут ми, як сліпа черва, майже нічого не бачимо. Стародавні вчення, яким вірили тисячоліттями, зовсім струхлявіли; в цих величезних будовах менше дерева, ніж у підпорах, якими намагаються їх утримати. В них є багато законів, які мало що пояснюють, тимчасом як у новій гіпотезі хоч і небагато законів, зате вони пояснюють багато чого.

АНДРЕА. Але ви ж мені довели все.

ГАЛІЛЕЙ. Довів тільки, що так може бути. Розумієш, ця гіпотеза дуже гарна, і ніщо її не заперечує.

АНДРЕА. Я теж хочу стати фізиком, синьйоре Галілео.

ГАЛІЛЕЙ. Вірю тобі, адже у фізиці ще так багато роботи. (Підійшов до вікна, дивиться крізь лінзи. Зі стриманою зацікавленістю). Глянь-но сюди, Андреа!