Дані про приміщення гімназії і основні віхи становлення освітнього закладу
жүктеу/скачать 107.3 Kb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Будинок „Українського Народного Дому”, в якому проживали в 1896 – 1901 рр. позаміські гімназисти
- б) В приміщенні Чернівецької гімназії № 5 завжди відбувався навчально-виховний процес, тобто воно було завжди освітнім закладом.
- в) Основні історичні віхи
- Директори гімназії
- Видатні випускники школи
| Дані про приміщення гімназії і основні віхи становлення освітнього закладу:
а) Потреба національної гімназії для українського краю відчувалася давно, загострившись більшою мірою після відкриття Чернівецького університету з кафедрами славістики і української (русинської) філології. Таким чином, складалася парадоксальна ситуація: буковинські українці, маючи українську спеціалізацію в «своєму» університеті, практично не могли до нього вступити через брак у коронному краї української класичної гімназії, де могли б здобути «матуру», потрібну для вступу в університет. З цієї причини вже з кінця 70-х років буковинські українці починають домагатися своїх прав, гарантованих їм конституцією Австро – Угорської імперії. Треба сказати, що уряд не дуже поспішав із задоволенням конституційних прав українців, всіляко зволікаючи справу з відкриттям державної національної гімназії. У 80–і роки домагання української громадськості посилюються, їх активно підтримують при кожній нагоді буковинські посли до Державної Ради імперії та посли крайового сейму професор університету Степан Смаль–Стоцький та Єротей Пігуляк. 29 листопада 1893 року відбулося спеціальне засідання Буковинської крайової шкільної ради, яка звернулася з офіційним клопотанням до Міністерства віросповідань і освіти Австрії у справі відкриття української гімназії у Чернівцях. Але тільки через 2 роки – 28 листопада 1895 року з Відня надійшла звістка про те, що міністр віросповідань та освіти Австрії заявив на бюджетній комісії Державної Ради Австрії, що з шкільним 1896/97 навчальним роком у Чернівцях буде заснована ІІ-а німецька гімназія з українськими паралельними класами. Буковинські українці дістали можливість посилати свою молодь до української гімназії, і, за словами товариства «Українська школа», „плекати духа українського в наступних поколіннях. А українським послам, що завдали собі стільки праці около довершення цього діла буде український народ по віки вдячний”. Для керівництва будівництвом і безпосередньо для проведення будівельних робіт були створені будівельний комітет, будівельне правління та будівельна інспекція. Серед членів будівельного комітету були директор гімназії, представники магістрату та громадської ради магістрату. Для спорудження новобудови на площі Фердинанда було виділено асигнування в сумі 216000 крон. Це була на той час майже легендарна сума. Для встановлення внутрішнього обладнання було виділено 16000 крон, як кредит, за межі якого не можна виходити. Передбачені будівельним планом роботи, разом з постачанням матеріалу з відома будівельного департаменту буковинської крайової управи, були передані підприємцям-слюсарям Каземіру Радецькому, Єреміасу Зікофанду та Хайму Танншбауму . Була встановлена точна дата здачі новобудови в експлуатацію: на початку серпня 1904 р. споруда повинна бути передана в етапі готовності для свого призначення. Архітектор Леопольд Байль та інженер Еліас Функельштейн відмінно справилися з поставленими перед ними завданнями. 1904/1905 навчальний рік гімназія розпочала в новозбудованому приміщенні, що гармонійно вписувалося в архітектуру міста. 
У 1901-1902 р. ІІ-а нижча гімназія отримала статус ІІ-ї цісарсько-королівської гімназії. Це означало те, що вона стала повною гімназією. Навчання тривало 8 років і випускники отримували право вступати до всіх вищих навчальних закладів Австрії. Значну допомогу у налагодженні навчaльного процесу в Другій державній гімназії надавали національні товариства і фонд її підтримки, засновниками якого були перший директор гімназії Вінцент Фавстман, бургомістр Антон Кохановський, посол до Віденського парламенту Микола Василько та інші відомі громадяни міста – адвокати, купці, банкіри, землевласники, лікарі, різні товариства, як, наприклад, жіноче товариство цісареви Єлізавети, єврейське товариство "Сіон" та ін. В гімназії були добре укомплектовані книгами і підручниками дві бібліотеки: українська і німецька. З благодійних фондів присуджувались стипендії біднішим гімназистам, а хворим аптека Барбера видавала безкоштовно ліки. Так, у 1911 році, коли гімназія вже остаточно зміцнилася, нараховуючи всі 8 класів у своєму складі, число учнів у ній сягало 771, з яких буковинців було 586. Причому, із загального числа учнів повністю було звільнено від плати за навчання 442, частково – 6. Слід відзначити ще одну характерну рису: в українських паралельних класах училися і представники інших національностей: поляки, чехи, угорці, євреї, німці. Тому вони поділялися на дві групи – ті, що володіли українською мовою, і ті, що її не знали. Згуртованість і жертовність громадськості Буковини у справі становлення і зміцнення бази української середньої загальноосвітньої школи краю мала б бути повчальною та гідною наслідування і в наш час. Хоч ІІ-а гімназія була утраквістичною, тобто німецько – українською, і в ній переважав німецький елемент, вона все ж відіграла важливу роль в підготовці і формуванні інтелектуальної сили української спільноти Буковини, у пробудженні національної і громадянської самосвідомості буковинських українців. Українські професори-патріоти виховали собі гідну зміну. Серед вихованців не можна обійти мовчанкою „сокола з гір зелених Буковини”, чудового поета-лірика Володимира Кобилянського, який, хоч і помер передчасно, залишив по собі помітний слід в українській літературі. Так само не стерто з пам’яті нащадків й ім’я колишнього гімназиста, замордованого в гулагівських таборах поета Дмитра Загула, на честь якого в наш час встановлена обласна літературна премія. Таким чином, за австрійських часів утраквістична гімназія була значним вогнищем українства і цілком закономірно в переддень розпаду Австро – Угорської імперії на її фронтоні з’явився жаданий напис „Українська державна гімназія”. Всього два роки, на жаль, красувалися ці літери на будинку школи. З окупацією Румунії на неї почався систематичний наступ, хоч наказом Державного секретаріату в справах освіти Буковини від 25 грудня 1918 року про створення національних гімназій (ліцеїв) у Чернівцях, окрім румунської, німецької, єврейської і польської гімназій, ІІ-а гімназія офіційно була названа Державною українською гімназією зі збереженням в основному її попереднього викладацького складу. Вже в жовтні 1921 року змінюється її назва на „Чернівецький ліцей № 4”, для вступу в який треба було скласти екзамен з румунської мови. Чернівецький ліцей № 4, фактично як румунсько–український навчальний заклад, проіснував недовго. З 1925 року він офіційно іменується Ліцеєм Великого Воєводи Міхая. В румунський період історії гімназії дух українства не згас остаточно. Ним пройнялася і донька буковинського вчителя Дмитра Макогона, гімназистка Дарина, яка стала згодом відомою українською письменницею Іриною Вільде. Тоді ж розпочав свій творчий шлях Орест Масикевич – згодом найвідоміший із українських поетів Румунії. Ім’я випускника ліцею № 4 Пауля Ангеля (Целана) оточене в історії літератури ореолом немеркнучої поетичної легенди. Він – „принц новітньої поезії”, „князь метафор”, „таємний король німецької лірики”, - як писала про нього критика. Вихованці гімназії, ліцею, загальноосвітньої школи № 23, гімназії № 5 відзначалися не лише на освітньо – культурній ниві та в боротьбі за незалежну, соборну Україну, а й в інших галузях життя і в науковому світі. (Никирса Т. Історія ІІ-ої державної гімназії в Чернівцях. 1896 – 1940. - наукова робота. – Ч., 1997 ) За час свого існування від гімназії 1896 року до гімназії 2007 року викладачі чудового закладу Буковини виховували і виховують свідомих українців. Гімназія відіграла велику роль в розвитку духовного життя буковинських українців, стимулювала важливий процес формування інтелігенції України. Відкриттям гімназії опікувались члени товариства „Українського Народного Дому”, які в 1896-1901 р.р. надали частину приміщення для проживання позаміських гімназистів. 
Будинок „Українського Народного Дому”, в якому проживали в 1896 – 1901 рр. позаміські гімназисти Українська громада, згуртована навколо цього товариства, на зібрані кошти побудувала бурсу (гуртожиток) ім. Ю. Федьковича для гімназистів українських класів з сільських шкіл. Внаслідок цього число буковинців у гімназії значно зросло. Архітектором цієї будови був Вільгельм Кунс, а керівником будівництва – Юрій Бохман. Для будівництва бурси товариство „Український Народний Дім” взяло в банку 70 тис. крон, крайовий сейм надав 20 тис. крон, 10 тис. крон були добровільними внесками української громади. 1 вересня 1906 року будівництво бурси було повністю завершено. Гуртожиток для українських дітей був великим скарбом для українців Буковини, які віддавали своїх дітей на навчання до української гімназії. З 1903 по 1912 р.р. тут проживав гімназист Дмитро Загул, в майбутньому видатний український письменник. За ініціативою шкільного інспектора Олександра Купченка у дворі бурси було посаджено садочок. Посадкові дерева подарував учитель Жучки Дарій Пігуляк. В 1940 році приміщення бурси було передано політехнічному технікуму, який знаходиться там і нині. З приходом радянської влади на Буковину у 1940 році на місці ліцею Великого воєводи Міхая була організована українська загальноосвітня середня школа. Але війна нагло обірвала формування нової системи освіти на Буковині. По справжньому розгорнулася робота після звільнення області від фашистських загарбників. Проте українську школу з її рідних гімназійних стін було перенесено в приміщення промислової (ремісничої) школи (тепер ЗОШ № 4), а в споруді гімназії була організована російська школа. Українська школа № 23 тіснилася в приміщенні промислової школи разом з єврейською гімназією. Національно налаштована громадськість міста неодноразово зверталася до радянських органів з проханням повернути українську школу в рідні стіни. І тільки приїзд канадської делегації, серед яких були випускники гімназії, в 1963 році змусив органи влади повернути загальноосвітню середню школу № 23 в рідні пенати – стіни першої української гімназії в Чернівцях. б) В приміщенні Чернівецької гімназії № 5 завжди відбувався навчально-виховний процес, тобто воно було завжди освітнім закладом. в) Основні історичні віхи 1896 рік - Буковинська крайова шкільна рада на домагання української громадськості звернулась в 1893 році з офіційним клопотанням до Міністерства віросповідань і освіти Австрії у справі відкриття української гімназії у Чернівцях. Відповідь з Відня надійшла через 2 роки: у 1896-1897 навчальному році буде відкрита гімназія з паралельними українсько-німецькими класами. 1904 рік - гімназія розпочала новий навчальний рік у власному приміщенні, збудованому на площі Фердинанда інженером Іліасом Функельштейном за архітектурним проектом Леопольда Байля (тепер приміщення гімназії №5). 1910 рік - найвищий розвиток гімназії. У повних восьми класах гімназії навчались 771 учень, з яких буковинців-українців було 586. 1918 рік - гімназія офіційно названа Державною українською гімназією. 1921 рік - в зв'язку з румунізацією Буковини гімназія перейменована в Чернівецький ліцей №4, який згодом іменується Ліцеєм Великого воєводи Міхая. 1944 рік - на базі ліцею №4 створена школа №23 з українською мовою навчання. 1996 рік - середня загальноосвітня школа № 23 реорганізована в Чернівецький середній загальноосвітній колегіум під патронажем Національного університету "Києво-Могилянська Академія". 1999 рік - Чернівецький середній загальноосвітній колегіум реорганізований в гімназію №5 згідно Закону України про середню загальну освіту. Директори гімназії: Г.С.Орелецький (1944 – 1949) В.С.Тимошенко (1949 – 1962) А.С.Іона (1962 – 1974) М.Ю.Дрозд (1974 – 1977) Л.А.Присяжнюк (1977 – 1984, 1993 – 2000) Л.І.Юзефович (1984 – 1993) Т.Г.Мінакова (з 2000 року) Видатні випускники школи: а) австрійський і румунський періоди: 1. Брати Руснаки – відомі музиканти і співаки 2. Ірина Вільде – письменниця, перший лауреат Шевченківської премії на Буковині 3. Орест Масикевич – художник 4. Дмитро Загул – поет 5. Мирон Кордуба – випускник, викладач гімназії 6. Пауль Целан – німецькомовний поет 7. Драбик Денис Євгенович, випускник 1930 р., один із перших Заслужених вчителів на Буковині 8. Григорій Орелецький – перший повоєнний директор б) післявоєнний період: 1. Корній Товстюк, один із перших академіків на Буковині, професор Львівського політехнічного інституту 2. Ярослав Крилюк – професор, викладач університетів США, Великобританії 3. Ростислав Григорчук – професор, викладач університетів США, Великобританії 4. Федів Олександр Іванович – професор, завкафедрою терапії БДМУ 5. Пашковський Валерій Мелетійович – професор, завкафедрою психіатрії БДМУ 6. Саутін Юрій Юрійович – професор НДІ молекулярної біології (м. Київ). 7. Проданчук Микола Георгійович – директор НДІ екогігієни і токсикології ім. Л.І.Медведя МОЗ України (м.Київ) 8. Савчук Володимир Йосипович – доцент НДІ урології (м. Київ) 9. Нікорич Володимир Миколайович – доцент кафедри ґрунтознавства біофаку ЧНУ 10. Печенюк Ірина Валентинівна – професор НДІ онкології (м. Москва). 11. Пустовіт Юрій Митрофанович – професор хімії Інституту органічної хімії (м.Київ) 12. Тарас Унгурян – член спілки письменників України 13. Андрій Шкурган – соліст Варшавської опери 14. Вадим Коваль – поет 15. Марта Костюк – оперна співачка 16. Скаб Мар’ян Степанович – професор, викладач філологічного факультету ЧНУ 17. Павлюк Віктор Ігорович – громадський діяч, колишній мер міста Чернівці жүктеу/скачать 107.3 Kb. Достарыңызбен бөлісу:
|