Фонд образотворчого мистецтва: загальна характеристика Степан Костюк

Фонди Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника сформовані на базі понад вісімдесяти ві­домчих і приватних бібліотек, які діяли у Львові ще у ХІХ ст., а деякі з них і значно раніше. Серед них: бібліотеки монастиря оо. василіан при церкві св. Онуфрія у Львові і Ставропігійського братства, які діяли з ХVІ ст.; бібліотека «Народного Дому», зас­нована 1849 р.; бібліотека Наукового Товариства імені Шевченка у Львові, створена 1893 р.; бібліотека Закладу імені Оссолін­ських, сформована 1817 р. у Відні й перевезена 1827 р. до Львова; бібліотека В. Баворовського, організована в середині ХІХ ст., та інші. При кожній з цих бібліотек існували відділи чи збірки ми­стецьких творів та мистецтвознавчої літератури, що внаслідок певних історичних подій стали основою фонду Відділення «Палац мистецтв імені Тетяни та Омеляна Антоновичів».

Відділення «Палац мистецтв імені Тетяни та Омеляна Анто­новичів» знаходиться у будинку, що є пам’яткою архітектури, історія якої сягає початку XVII ст. Саме тоді Микола Сеняв­ський, коронний підчаший, придбав у Катерини Зіморович, доньки поета Бартоломея Зіморовича, на окраїні міста ділянку землі. Згодом він призначив її під арсенал, який 1639 р. звів архітектор і генерал артилерії Павло Ґродзіцький (пом. 1645 р.) [14, s. 103]. Про це інформує мармурова плита, вмурована у стіну західного фасаду будинку: «Tu był arsenał Sieniawskich wzniesiony i urządzony przez Mikоłaja z Granowa Sieniawskiego Podczasz. Koron. I Pawła Gro­dzickiego Jen. Art. za Władysława IV. króla polskiego». Вибір М. Се­нявським архітектора не був випадковим. Він прославився у Львові зведенням у 1630–1645 рр. Королівського арсеналу [14].

Стіни цокольного поверху складені з бутового каменю, а верхні ― із цегли. Майже вся частина будинку до рівня, де починається цегляна кладка, знаходилася у землі і служила підземним схо­вищем арсеналу. У результаті пізнішого планування території міста з метою створення транспортних і пішохідних комунікацій її відкрили і перетворили на цокольний поверх. Масивність стіни свідчить про те, що будинок мав мілітарне призначення.

Невдовзі зброю з арсеналу перевезли у замок Сенявських, що у Старому Селі під Львовом. Будівля, змінивши у ХVIII–ХІХ ст. кількох власників, 1833 р. перейшла до графа Юзефа Баворовського, а у 1854 р., як спадок, дісталася його синові, Віктору Баворов­ському — відомому колекціонеру і перекладачеві польською мовою творів Джорджа-Ноела-Гордона Байрона, Віктора-Марі Гюґо та інших західноєвропейських письменників.

Придбавши будинок, Юзеф Баворовський вирішив перебуду­вати його. Реконструкцією споруди на запрошення її власника керував Ігнатій Хамбрез (1758–1835) [13, s. 45], архітектор, живо­писець, графік, історик мистецтва, який у 1812 р. приїхав до Львова, де в університеті викладав курс лекцій з архітектури і будови доріг та мостів. Чималий досвід, набутий при перебудові Львівського університету в 1826–1828 рр., став базовим при зве­денні на фундаментах арсеналу Сенявських двох поверхів. У цо­кольному поверсі Хамбрез зробив вікна і двері.

Зовнішнє і внутрішнє оформлення будинку Баворовських ви­конав відомий у першій половині ХІХ ст. скульптор Антін Шімзер (1790–1836, за іншими даними — 1838 р. [12, s. 45]), учень Ві­денської і Паризької академій мистецтв. Сучасні дослідники львів­ської скульптури стверджують, що оформляв будинок Ян Шімзер [12, s. 50] (1793–1856), молодший брат А. Шімзера, також вихо­ванець Віденської академії.

Декорація надає будинку стилю неокласицизму [16, s. 35]. Східний фасад завершений трикутним фронтоном з на­скрізним люнетом, у якому розміщено скульптуру лежачого коня. За доку­ментально непідтвердженою інформацією, після перевезення зброї з арсеналу в Старе Село в цьому будинку містилася конюшня графа Чарториського. На згадку про це і встановили скульптуру. Найбільше приміщення другого поверху має вихід на балкон, ого­роджений металевою кованою балюстрадою. Балка, що підтримує балконну плиту, лежить на вісьмох капітелях колон тосканського ордеру. Вона прикрашена рельєфними фігурами орлів, які у дзьобах тримають гірлянди квітів. Таких орлів можна бачити у Львові і на інших будинках.

Південний фасад будинку має еркер, під ним розташований барельєф з гербом родини Сенявських ― «Леліва», відомого також як герб знаних на західноукраїнських землях родин Копи­стинських, Островських, Павловських та інших [15]. Він знахо­диться у картуші, який завершено короною. Його обрамлення творить багата арматура, яку активно використовували у XVIII ст. — гарматні дула, ядра, списи, перначі, прапори, що підтверджує мілітарне походження будинку. Перший поверх південного фа­саду завершується терасою з балюстрадою.

Західний фасад будинку має двоє дверей, через одні ― захо­дилося до фойє і сходами — на поверх, інші ― слугували входом до читального залу бібліотеки. Вони знаходилися у прибудові північного фасаду, яка завершується балюстрадою балкона. Над карнизом, розміщеним над дверима, розташована рельєфна гір­лянда з написом «BIBLIOTEKA». По центру нижньої частини прибудівки з півночі зроблено двері з напівциркульним завер­шенням, вони ведуть у підвал колишнього арсеналу.

Варто відзначити, що у 1912 р. територію навколо будинку було загороджено. Загорожу зі сторони сьогоднішніх вул. Бібліо­течної і Технічної виконала фірма відомого львівського архітек­тора і підприємця Івана Левинського.

Інтер’єр будинку прикрашають одинадцять рельєфних ком­позицій з античної міфології, розміщених над шістьма дверима у залах другого поверху. На однотонному темному тлі зображено білі гіпсові фігури, оточені з двох сторін невеликими крон­штейнами, над якими — багато декоровані сандрики. За змістом зображення можна поділити на три групи. Першу творить ком­позиція, у центрі якої — жіноча голова, обабіч, звернені до неї два грифони. Друга група ― жертвоприношення. Третя ― кортеж богині (Юнони?).

Окремої уваги в інтер’єрі заслуговують печі, кахлі яких виго­товлені на львівській фабриці І. Левинського та заводі А. Вер­нера у Глинську [2, с. 189-221], про що свідчать і написи на душниках. Найімовірніше, усі печі встановлені на початку ХХ ст. Притому слід зазначити, що у 1900 р. фабрика І. Левинського у Львові отримала міжнародне визнання за мистецьке виконання [7, с. 27]. Усі печі мають лицьові виповнюючі, карнизні і кутові кахлі у чудовому рельєфному виконанні, приємного темнозеле­ного чи брунатного кольорів.

У будинку після його реконструкцій у середині ХІХ ст. не проводилось жодних серйозних ремонтних робіт. Дуже усклад­нилися умови у 1939 р., під час німецько-польської війни, тут розмістилося майже 300 солдатів, у підвали і коридори було за­везено вісім великих машин амуніції. Подвір’я набуло вигляду військового табору, що могло привернути увагу німецької авіації і спричинитися до бомбардування будівлі. Після захоплення Львова Червоною армією через деякий час амуніцію з будинку вивезли.

Історія приміщення теперішнього Відділення «Палац мистецтв імені Тетяни та Омеляна Антоновичів» отримала своє продов­ження на початку 2000-х рр., коли комісія з Інституту «Укрзахід­проектреставрація», здійснивши експертизу технічного стану бу­дівлі, виявила у її стінах великі тріщини. Актуальним стало питання капітального ремонту. О. Антонович (на кошти якого було проведено великий ремонт бібліотечного приміщення на вул. Стефаника, 2 і зведено будинок бібліотеки Києво-Могилян­ської академії у Києві) виділив на реконструкцію старого примі­щення та будівництво нового читального залу і книгосховища 1 270 000 ам. дол. Фінансову підтримку надав і уряд Республіки Польща (300 000 пол. зл.), а також Національний заклад імені Оссолінських (200 000 пол. зл.). Підготовка до ремонту розпоча­лася у лютому 2002 р. Проект реконструкції будинку 2003 р. ви­готовило «Архітектурно-проектне бюро «Столяров і партнери». Він передбачав укріплення старого будинку і побудову нового, з новим читальним залом і книгосховищем, створення переходів між ними. Реставраційно-ремонтні роботи проводила фірма Га­личартбуд. За технічним виконанням плану слідкував Михайло Бачинський, — головний інженер ЛННБУ ім. В. Стефаника. Загальне керівництво роботами здійснював генеральний директор бібліотеки Мирослав Романюк.

Старий будинок укріпили, по його периметру між першим і другим поверхами зробили пояс із швелерів та укріпили його стяжками між східною і західною стінами, дерев’яне перекриття стелі третього поверху замінили на монолітне, залізобетонне, по­стелили новий паркет, дах покрили новою черепицею, провели цент­ральне опалення, встановили вантажний ліфт, обладнали вистав­кові зали, яких раніше не було. Складні інженерно-технічні роботи, перелік яких тут далеко неповний, не пошкодили ні екстер’єру, ні інтер’єру пам’ятки архітектури XVII ст. Рельєфи у середині приміщення відчистив і відновив художник Володимир Сиротюк.

Прибудову звели у вигляді тераси, яка не порушує силуетної панорами вул. Дорошенка і не перешкоджає сприйняттю старого будинку. Для будівництва нового сховища вирили котлован. Щоб укріпити ґрунти і перерозподілити навантаження під стрічкові фундаменти прибудови забили п’ятнадцять залізобетонних паль.

У другій половині 1940-х рр. з вул. Стефаника, 2 у цей бу­динок перевезли фонд теперішнього Відділення «Палац мистецтв імені Тетяни та Омеляна Антоновичів», вагомими складовими якого є мистецтвознавча література, нотні видання, фотографії і твори образотворчого мистецтва.

Нотний фонд — один із найбільших в Україні. Музична куль­тура ХІХ–ХХ ст. представлена нотними рукописами і видан­нями творів видатних українських і зарубіжних композиторів. Цінну частину фонду формують західноукраїнські нотні видання ХІХ — початку ХХ ст. Це праці таких композиторів як М. Вер­бицький, С. Воробкевич, І. Лаврівський, П. Бажанський, О. Ни­жанківський, А. Вахнянин, Д. Січинський, С. Людкевич, Я. Яро­славенко, В. Барвінський, З. Лисько та інші. Окремий розділ становлять прижиттєві видання творів львівських польських ком­позиторів цього ж періоду: К. Мікулі, Ю. Ельснера, К. Ліпінського; львівських австрійських композиторів того часу Ф.-Кс. Моцарта, Й. Рукгабера. Творчість українських наддніпрянських компози­торів відображена прижиттєвими виданнями творів М. Лисенка, К. Стеценка, М. Леонтовича, Я. Степового, П. Сениці, західно­європейська музика — рідкісними виданнями творів Й. С. Баха, В. А. Моцарта, Ф. Ліста, Р. Вагнера. Є чимало творів російських композиторів. Особливу цінність мають музичні колекції П. Ба­жанського, Й. Кишакевича, М. Менцинського, Г. Левицької, фраг­менти нотної бібліотеки магнатів Сапєг із Красічина тощо.

Значним за обсягом і вагомим в історико-культурному відно­шенні є фонд фотографій і кліше. Фотомистецтво розвинулося у Львові досить швидко і вже у 1850-х рр. тут були відомі фото­ательє Т. Шайнока, Ю. Едера, Тшемеських та інших. У їх до­робку ― багато фотографій з видами Львова, його вулиць, площ та окремих архітектурних споруд, а також портрети відомих людей. Значна кількість їх зберігається у Відділенні. Крім того є фото, зроблені у майстернях Тернополя, Чернівців, Перемишля, Києва, Одеси, Кракова, Варшави, Вільнюса, Відня та інших міст.

Особливу вартість становлять фотографії визначних суспільно-політичних діячів, письменників, художників, композиторів, ар­тистів, а саме: портрети Т. Шевченка, І. Франка, Марка Вовчка, П. Куліша, А. Шептицького, Ірини Вільде, І. Пулюя, І. Горба­чевського, М. Тарнавського, О. Степанівни, В. Гюґо, Е. Золя, Б. Шоу, Дж. Гарібальді та багатьох ін. Тут зберігаються фото з життя січових стрільців та зображення архітектурних пам’яток.

У Відділенні «Палац мистецтв імені Тетяни та Омеляна Анто­новичів» зберігається понад 93 000 надзвичайно цінних творів українського і зарубіжного образотворчого мистецтва. Основну їхню частину становить графіка. При чому рисунки, виконані твердими матеріалами (олівець, вугіль, крейда, пастель, сангіна). Малюнки, виконані рідкими матеріалами (чорнило, туш, акварель, соус), складають лише невелику групу. Основний масив — це друкована графіка, виконана у техніках високого друку (дере­воріз, дереворит, ліногравюра), глибокого друку (офорт, акватинта, гравюра сухою голкою, гравюра на міді, гравюра на сталі, пунк­тирна гравюра, монотипія тощо) і плоского друку (літографія, розмивання тушшю на камені, офсетний цинк тощо).

Вагомим доповненням естампної графіки є наявність у фондах Відділення дерев’яних і металевих кліше. Особливу історію має дереворит виду Крехівського монастиря й оригінальна гравер­ська дошка 1699 р. роботи визначного українського гравера Діо­нізія Сінкевича, з якої виконано цей естамп. Спочатку кліше зберігалося в архіві Крехівського монастиря. 1882 р. його там знайшов Я. Головацький, один із засновників «Руської Трійці», і зробив з неї кілька відбитків. Пізніше (як вважав В. Січинський) вона зберігалась у Львові в монастирі оо. василіан і від старості спорохнявіла [8, табл. XX–XXII], однак дослідник помилився.

Після закриття монастиря його приміщення передали під гур­тожиток для робітників взуттєвої фабрики «Прогрес». Комусь із жителів гуртожитку потрапила ця дошка до рук і він використав її як підставку під квітковий горщик. Колишній завідувач від­ділу мистецтва Я. Янчак, побачивши її, забрав і разом із ми­стецтвознавцем А. В’юником зробив відбиток. Таким чином була підтверджена автентичність пам’ятки. Вологість завдала дошці деяких пошкоджень. Після реставрації В. Волкова вона продовжує своє існування. Резонанс, який спричинила знахідка, став поштовхом для організації у багатьох музеях Львова ви­ставок, де дошка стала центральним їх експонатом [6, с. 19]. У Відділенні зберігаються також унікальні мідні пластини україн­ського гравера Г. Вишловського «Гасло Слова Божого…» (Львів, 1758) та італійського майстра К. Бароні генеалогічна таблиця «Окраса шляхетних батьків і матерів» (Б. м., XVIII ст.).

Найстаршим графічним твором у фондах Відділення є дере­ворит Вільгельма Пляйденвурфа ― ілюстрація до «Weltchronik» Гартмана Шеделя, виданої у Нюрнберзі 1493 р. Це зображення Кракова, Казимира й інших міст. У фондах Відділення давній період історії графічного мистецтва репрезентують твори А. Дю­рера, Г. Рембрандта, Г. Гольціуса, А. Остаде, В. Гондіуса й інших ві­домих художників. Із найновіших графічних творів, які нещодавно по­повнили фонди, слід назвати ліногравюри Анастасії Кобельки «Земна віра» (2003), «Світає» (2007) й Андрія Тирпича «Між двох світів» (2008), цикли «Символи Кобзаря» (2007) і «Лемківські забави» (2008).

Фонд графічних творів Відділення, охоплюючи великий часовий проміжок, представляє різні стильові напрями багатьох мистецьких шкіл. Окреме місце у ньому посідає німецька школа XVІ–XVІІ ст.: К. Діфштеттер, Л. Круг; австрійська школа XVІІ–XVІІІ ст.: М. Аль­томонте, Б. Альтомонте, Й. Вінтерхальтер, Ф.-А. Маульберч; італійська школа XVІІ–XVІІІ ст.: Дж.-Ф. Гверчіно, П. Картона, Дж. Ланді. У цьому відношенні велике зацікавлення у спеціа­лістів може викликати збірка уродженця м. Золочева, майора ав­стрійської армії Кароля Кюнля. 1868 р. він заповів її в дар місту Львову. До 1939 р. вона знаходилася у музеї Любомирських. У фондах Відділення зберігаються також твори англійських, фран­цузьких й голландських митців. Багато з них, експонуючись на різних виставках в Україні та поза її межами [6, с. 23, 26-28, 36], отримали схвальну оцінку відомих мистецтвознавців, серед яких М. Лібман, Д. Шелест та інші [4; 10].

Польська художня школа представлена, зокрема, творами Яна Матейка. В основному це рисунки-ескізи, які слугували підготовчим матеріалом для виконання портретів художника В. Ствоша, по­літичного діяча Ю. Любомирського та альбому «Ubiory polskie». Їх доповнюють твори на тему історії Польщі. Твори Юліуша Коссака ― це переважно акварелі на історичну і побутову тема­тику. Окрему групу становлять зображення коней. 2009 р. у ви­ставкових залах Відділення було організовано виставку його творів, присвячену 185-річчю від дня народження. Твори Ар­тура Ґроттґера відображають повстання польського народу у 1831 р. і 1863 р. проти російських окупантів, а також портрети, виконані олівцем, технікою гризайлю та інші твори. Серед праць Бруно Тепи і Яна Тисєвича ― краєвиди і побутові сцени, Яцека Мальчевського і Казимира Сіхульського ― портрети та ескізи.

Зберігаються у Відділенні також твори японських і китайських художників ХVIII–ХІХ ст.: Кейсая, Утагави Кунісади, Утагави Кунійокі, Хокусая Кацусіки та ін.

У фондах Відділення зберігається чимало творів українських художників, серед них: А. Гочемський («Родовідне дерево св. Ва­силія Великого»), Й. Гочемський («Любарська чудотворна ікона св. Онуфрія Великого»), І. Стрельбицького («Почаївська Бого­родиця»), І. Филиповича («Бердичівська Богородиця з Дитям», «Портрет Даніеля Конціни», герби польських родів); Д. Сінке­вича («Крехівський монастир»), К. Ауера («Замок в Підгірцях», «Водопад під Дорою», «Теофіл Ленартович»), А. Лянґе («Замок в Олеську», «Від містечка Сколе», «Винники»), Б.-З. Стенчинського («Замок в Кросно», «Краковець», «Куткір», «Самбір з південної сторони»), А. Пилиховського («Хрещення Русі за св. Володи­мира Великого», «Оборона киян у десятинній церкві під час на­паду татар», «Посли папи Інокентія IV передають королівську корону галицькому князеві Данилові»); О. Кульчицької («Вечером», «Прялі», «Проти бурі»); Я. Музики («Катерина», «Хлопчик з пташкою», екслібриси); Л. Левицького («Сільський мотив», «Іван Франко», «Михайло Вербицький»), М. Старовойт («Місто Львів», «Стрийський парк», «Гуцульщина», «Мати»); С. Караффи-Корбут («На чужині. Тарас Шевченко», «Ранок», «Докір», чимало екс­лібрисів), І. Остафійчука («Аркан», «Карпатська сюїта», «Про­метей»), Б. Сороки («Стрибог», «Велес», «Камінний хрест», екс­лібриси), Є. Безніска (цикл «Храми Львова», «Тайна вечеря», «Портрет І. Франка») та багатьох інших художників.

Основну частину фонду складає станкова графіка — твори самостійного значення, які нерідко представлені у циклах або серіях.

Дуже цінними є гравюри із зображенням планів міст, па­норам, окремих архітектурних споруд чи їхніх фрагментів. Серед них — види Кам’янця-Подільського, Луцька, Острога, Гродна, Перемишля, Києва, Кракова, Парижа, чимало графічних творів із зображенням Львова та низки його пам’яток архітек­тури. Найдавнішим серед них є дереворит початку ХVII ст. «Львів Південної Русі головне місто ― найславетніший склад східних товарів», який виконав Авріелій Гогенберг за рисунком інже­нера А. Пассаротті, який у 1607–1608 рр. проектував реконст­рукцію фортифікацій Львова. На звороті гравюри міститься перший опис міста, який на основі історичних джерел підго­товив львівський аптекар і громадський діяч Я. Альнпек (Алембек). Мідерит опубліковано у шостому томі збірника «Civitates orbis tеrrarum» (Кельн, 1618), який впродовж 1597–1618 рр. видавали Г. Браун, С. Новелянус та А. Гогенберг. Рідкісною є гравюра на металі Ф. Пернера «Вид Львова ― столиці королівства Гали­чини і Володимирії» (Відень, 1772), яка подає пояснення до окремих споруд міста. Ряд панорам у фондах Відділення до­повнює ліногравюра «Середмістя Львова» Б. Сороки (Львів, 2002). Вона «у візуальному порівнянні з гравюрами А. Гогенберга і Ф. Пернера засвідчує ті зміни, яких зазнали архітектурні па­м’ятки, починаючи з XVII ст.» [3, с. 36]. До теми Львова звер­талося багато художників, її опрацьовували К. Ауер («Вулиця Панська», «Бернардинський костел», «Катедральний костел у Львові»), А. Лянґе («Цетнерівка», «Ярмарок біля собору св. Юра»), А. Пилиховський («Каплиця Трьох святителів у Львові», «Онуф­ріївський монастир у Львові», «Церква руської семінарії у Львові»), О. Добровольський («Будинок Галицького сейму», «Собор св. Юра», «Каплиця Боїмів»), В. Бунов («Поліграфічне ремісниче училище ім. І. Федорова», «Літературно-меморіальний музей І. Франка»), І. Соболєва («Львів. Італійський дворик», «Львів. Брами XVIII ст.»), М. Старовойт («Музей українського мистецтва у Львові», «Львів. Залізничний вокзал») та інші. Багато з них, збагачуючи компо­зицію зображенням мешканців міста, їхнього побуту, передають атмосферу певного часу. Естампи виконувались у Львові, а також в майстернях Кельна, Відня, Кракова і Парижа. Усі вони відобра­жають різні етапи розбудови міста, періоди і стилі його архітек­тури, особливості окремих пам’яток, їх фрагменти, прикраси тощо.

Окремої згадки заслуговує група портретів визначних людей, серед яких англійські діячі: Е. Стюарт, Т. Говард та інші; гол­ландський король П. Філіп, портрети відомих історичних та куль­турних діячів Австрії, Данії, Італії, Франції, Німеччини, Польщі та інших країн, які виконали в основному всесвітньо відомі майстри ХVII–ХХ ст.

На окрему увагу заслуговує збірка портретів Богдана Хмель­ницького, яка сьогодні є найбільшою у світі. До найдавніших з них належить твір відомого голландського гравера Вільгельма Гондіуса, виконаний 1651 р. Однією з версій історії створення цього портрета є замітка «Bohdan Chmielnicki» [18], у якій за­значено, що у галереї польського короля Станіслава Августа По­нятовського зберігся портрет Б. Хмельницького XVII ст. роботи невідомого майстра, виконаний з натури олійними фарбами у половину зросту. За всіма характеристиками він нагадує портрет роботи В. Гондіуса, а, отже, міг бути його прообразом. Цю версію згодом неодноразово заперечували науковці. Однак, до сьогодні гравюра В. Гондіуса є зразком для наслідування низки художників упродовж уже багатьох століть. Серед інших ав­торів портретів гетьмана ― Г. Боуттатс, П. Фюрст, Є. Ґлоґов­ський, К.-В. Келісінський, Я. Матейко, В. Масютин, А. Косткевич, Я. Аргунов, О. Осипов, А. Олещинський та інші. Портрети дату­ються ХVII–ХХ ст., за технікою виконання це переважно гра­вюри на металі, є також рисунки олівцем і чорнилом, місце виконання ― Ґданськ, Антверпен, Варшава, Лєшно, Москва, Париж та Підгірці.

У фондах Відділення зберігається унікальний портрет Тараса Шевченка, надрукований 1862 р. у літографічній майстерні А. Ко­сткевича у Львові. Його виконав Володимир Гутовський. Це перший портрет Кобзаря на західноукраїнських землях. «Портрет муж­чини, на вид містечкового міщуха в баранковій шапці» [11, с. 5], як говорив Ксенофонт Климкович, став образом народу [1, с. 4].

Один з найдавніших у портретній колекції Відділення є портрет Маркіяна Шашкевича, виконаний у техніці літографії і опублі­кований у львівському журналі «Зоря» 1893 р. (№ 20). Припускаємо, що саме з нього Вільгельм Гехт намалював новий портрет М. Шашкевича і помістив у книзі «Die Österreich-Ungarische Mo­narchie in Wort und Bild [Bd. 19. I.] Galizien» (Відень, 1898).

Окремої згадки заслуговує підбірка копій певних пам’яток мистецтва: живописних полотен, нагробків, стел. Багато пред­ставлені зображення костюмів різних народів і країн, серед яких — одяг західного регіону України у виконанні Єжи Ґлоґовського і Каєтана-Вінценти Келісінського.

В роки німецько-фашистської окупації Львова фонди відділу зазнали значних втрат. Фашисти вивезли 2 396 найцінніших творів графіки та оригінальних творів мистецтва, серед них — 25 оригінальних рисунків німецького художника Альбрехта Дю­рера (1471–1528). Після закінчення Другої світової війни їх вияв­лено в американській зоні окупації і незаконно передано Георгу Любомирському, одному з нащадків засновника Львівського музею Любомирських, а той продав їх на аукціоні. Тепер ці ри­сунки зберігаються в музеї Бойманс фон Бенінгем (Роттердам), Бербер-інституті (Бірмінгем, Англія), Галереї Куртаульд-інсти­туту, Британському національному музеї, Національній галереї Канади, Художньому інституті Чикаго, музеї Нельсон-Антіке (Канзас-Сіті), Метрополітен музеї (Нью-Йорк), Художньому музеї Клівленда та в інших установах і приватних збірках світу. Впродовж багатьох років дирекція ЛННБУ ім. В. Стефаника при­кладає багато зусиль, щоб повернути рисунки А. Дюрера. До цієї справи підключилась Національна комісія з питань по­вернення в Україну культурних цінностей, але всі ці заходи не дали позитивних результатів.

Розкриття фонду графіки Відділення «Палац мистецтв імені Тетяни та Омеляна Антоновичів» буде неповним, якщо не зга­дати про графічні твори, які включено в альбоми, або які є ок­расою книжок і журналів ХІХ ― початку ХХ ст. Серед них в першу чергу слід назвати «Description de l’Égypte ou recueil des observations et des recherches qui ont été faites en Égypte pendant l’expedition de l’armée française. 2 éd.» (Париж, 1820). Видання ви­ходило окремими зошитами, присвяченими усім сферам життя Єгипту ― історії, архітектурі, скульптурі, побуту, природі тощо. Гра­вюри на металі виконані на високому мистецькому рівні. Вони пере­плетені у чотирьох томах великого формату і є великою рідкістю.

Постійний попит у читача має видання «Древности Россий­ского Государства, издано по височайшему повелению государя императора Николая I» / Рисованы Ф. Солнцевим. — М., 1849. — Т. 1-4. В чотиритомнику змальовано копії і зроблено високо­якісні репродукції з ікон (серед них Володимирська Богоматір, ікона Одигітрія Смоленської Богоматері, образ Донської Бого­матері, новгородський Образ Знамення Пресвятої Богородиці), хрести, церковна утвар. Всі ці речі виявив і науково опрацював президент Імператорської академії мистецтв А. Олєнін.

У фондах Відділення зберігається чимало інших альбомів із зображенням міст і містечок різних країн Європи. Наприклад літографічні альбоми видавничого закладу Піллерів, серед яких: «Zbiór najpiękniejszych i najinteresowniejszych okolic w Galicyi» (Львів, 1823); «Galicyja w obrazach» (Львів, 1837–1838. ― Зош. 1-12). До їх появи спричинилися відомі родини Галичини Дідушицькі і Павліковські. Над створенням літографічних альбомів працювали найвідоміші художники того часу: А. Лянґе, К. Ауер, А. Ґор­чинський, Ю. Свобода, Б.-З. Стенчинський та ін. Ці видання зде­більшого містять зображення храмів, оборонних замків, палаців, окремих населених пунктів. Відстоюючи позицію: «Вид для ока повинен мати текст для розуму» [5, с. 51], Піллери під кожним зображенням в альбомах подавали коротку інформацію про місто чи архітектурну пам’ятку. Ряд зображень міст та містечок може доповнити праця Н. Орди «Album widoków przestawiających miejsca historyczne Królewstwa Galicyi i Ziem Krakowsskich zry­sowany z natury» (Варшава, 1880). Деякі з літографій виконані на підставі акварелей, які знаходяться у фондах Відділення. Серед них ― види Бучача, Галича, Добромиля, Дроговижа, Жовкви, Олеська, Підгірець, Скали, Теребовлі та Язлівця.

Серед альбомів, присвячених пам’яткам української культури, які вийшли у світ друкарським способом, варто відзначити «Юби­лейное издание в память 300-летия основания Львовского Став­ропигийского братства» (Львів, 1886). Тут подано історію церкви Успіння Пресвятої Богородиці авторства І. Шараневича з три­надцятьма літографічними зображеннями храму.

Альбом О. Лушпинського «Деревяні церкви Галичини ХVІ–ХVІІІ в.» (Львів, 1920), підготований на основі збірки рисунків і фотографій архітектора, яку 1913 р. придбав Національний музей у Львові. Він містить 40 офсетних відбитків різних церков та дзвіниць бойківського, лемківського та гуцульського етнорегіону України. «В […] рисунках глядач відчуває композицію мас і ритм архи­тектурних линій; в них виділено й підкреслено характерні га­лицькі форми» [9, с. 3]. На більшості з них є факсиміле автора.

Альбом В. Січинського «Дзвіниці і церкви Галицькоі Украіни ХVІ–ХІХ ст.» (Львів, 1925) був другим виданням із серії «Збірки Національного музея у Львові». Всі ілюстрації, які підготував автор, мають не тільки мистецьке, але й науково-пізнавальне значення, яке поглиблює розлога характеристика пам’яток у кінці альбому («Церква села Сихів біля Львова пол. XVII ст.», «Церква села Кошелів біля Львова з 1738 р.», «Церква в с. Старе Село 1741 р.» та інші).

Характеризуючи альбоми, видані друкарським способом, не можна не згадати працю І. Свєнціцького «Ікони Галицькоі Ук­раіни ХV–ХVІ віків» (Львів, 1929), яка є продовженням «Збірки Національного музея у Львові». Вона містить 239 таблиць-зоб­ражень ікон із різних частин західноукраїнських земель. Кольо­рові кліше виготовлялися у Берліні та Брюсселі (у друкарнях «Zieger&Steinkopf» і «Alex. Deloge»), чорно-білі ― у Львові (у друкарнях «Atlas» і «Кліш»).

Окремої уваги у фондах Відділення заслуговує «Альбум заслу­женых русинôв» (Львів, 1887), що містить 37 літографічних таблиць. Це портрети українських діячів XVI–XIX ст.: К. Островського, П. Могили, Б. Хмельницького, П. Полуботка, М. Максимовича, М. Ко­стомарова, Н. Вахнянина, О. Огоновського, О. Барвінського та ін.

Не меншу вартість мають альбоми творів різних ху­дожників. «Kielisiński K.-W. Albóm» (Познань, 1853–1855). Основну частину видання формують офорти, розділені на три групи. Перша ― це типи і портрети людей з різних місцевостей і різних про­фесій. Друга ― архітектурні пам’ятки, зображення дерев’яних церков у Буцові, Старяві, Шеґинях (усі ― Самбірського р-ну Львівської обл.), замків у Теребовлі та Тернаві. Третю групу творять зображення монет і печаток. Переглянувши твори К.-В. Келісін­ського, можна стверджувати, що рисунок художника досконалий навіть у найменших мікроскопічних деталях. Він дає уявлення не лише про архітектурний стиль будівлі, але й про матеріал, з якого вони зроблені.

Альбом Я. Матейка «Ubiory w Polsce 1200–1795» (Краків, 1860) складається із дев’яти розділів: вчені, шляхта, лицарство, духо­венство, король і придворні, магнати, селяни, міщани, цехи і братства, кожен з яких ― багато ілюстрований. Художник, зо­середивши основну увагу на одязі різних верств населення, од­ночасно дав психологічну характеристику різних соціальних ти­пажів. Відтворюючи одяг різних часів, митець поділив альбом на декілька періодів, останнім з яких є 1697–1795 рр. Альбом є ґрун­товним джерелом для порівняльної характеристики вбрання людей, що жили і працювали у різний час на тодішніх польських теренах.

Рідкісну збірку становлять авторські альбоми українських ху­дожників, присвячені творчості Тараса Шевченка, зокрема — автолітографії художників Харкова, приурочені 125-м роковинам від народження великого поета. До 150-річчя від дня народження Кобзаря у Києві вийшло друком чотири альбоми творів київ­ських митців. Один із них — «Безсмертна творчість Кобзаря», до нього увійшли естампи В. Авраменка («Гайдамаки»), Г. Гав­риленка («Катерина»), Ф. Глущука («Сон»), О. Данченка («Єретик»), В. Куткіна («В казематі»). Другий альбом — «Поезія Т. Г. Шев­ченка в офортах київських художників», сформований із творів А. Базилевича, Б. Гінзбурга, Г. Горобієвської, М. Дерегуса, В. Ка­сіяна, В. Панфілова, В. Новиківського та інших. Над альбомом «Подвиг Шевченківського життя» працювали: Ф. Глущук, М. Ма­ловський, О. Данченко, В. Кравченко, В. Якубич, І. Філонов, І. Прин­цевський та інші. Альбом «Шевченківські місця» містить естампи І. Батечка, В. Боканя, Г. Гавриленка, Г. Гаркавенка, Г. Зубковського, В. Литвиненка, Г. Логвина, Л. Призанта, М. Родіна, Л. Фейгіна та інших. Альбоми вийшли накладами сто примірників.

Велике зацікавлення дослідників у фондах Відділення викликає добірка багато ілюстрованих періодичних видань, особливо де­кілька журналів уже згадуваного закладу Піллерів. Його керів­ництво, відчуваючи потреби суспільства і відповідаючи на них, у першій половині ХІХ ст. розпочало видання низки часописів. Дослідники української культури цього періоду зазначають, що найбільше вдячності заклад заслуговує власне «за друк, а по­части й видання, перших львівських часописів» [5, с. 45]. Окрім політичних і комерційних часописів, у 1840 р. тут почали вида­вати «Dziennik mód рaryskich», який став одним із найпопуляр­ніших навіть далеко за межами Галичини, ― у Варшаві, Вільно і Петербурзі [5, с. 47]. Зараз окремі примірники журналу зберігаються у небагатьох бібліотеках і кількох приватних колекціях. У фондах Відділення знаходиться повний комплект цього видання. Окрасою журналу є ілюстрації, які виконав спеціально запрошений з Відня художник Антоні Вайдель. «На тлі романтичних парків чи за­тишних бідермайєрівських інтер’єрів виділяються постаті чоловіків у вузьких панталонах, скроєних по структурі сюртука, яскравих жи­летах-камізельках, з неодмінною хусткою, легко пов’язаною на шиї. З ними в парі ― тендітні жінки: тонкі стани підкреслені широкими спідницями, миловидні обличчя обрамлені капелюшками» [5, с. 47].

Окрему групу ілюстрованих періодичних видань у фондах Від­ділення сформували журнали, в яких у дереворитах, гравюрах на металі чи літографіях репродукувалися скульптури чи живописні по­лотна відомих художників світу. Серед них — «Tygodnik ilustrowany» (Варшава, 1859–1939), який сприяв розвитку передусім польської дереворитної графіки, зокрема коли Ю. Коссак був його художнім керівником (1862–1868). У журналі репродукувалися твори А. Ґротт­ґера, Я. Матейка, Я. Мальчевського, а також українських худож­ників: Р. Гадзевича, І. Труша. Не менш важливим у цьому відно­шенні є тижневик «Kłosy» (Варшава, 1865–1890), на сторінках якого представлено мистецький доробок Ю. Коссака, Я. Матейка, Т. Рибковського, Ю. Панькевича, Г. Семірадського та ін.

Ужиткова графіка у фондах Відділення представлена великою колекцією книжкових знаків — від суперекслібрисів ХVIII ст., відтиснених на палітурках чи наклейках, ― до сучасних. Це невипадково, адже у Львові вже у ХV ст. почали діяти біб­ліотеки і впродовж багатьох століть наше місто займало про­відне місце у розвитку екслібриса. У Відділенні зберігаються твори, які виконали різні художники і різними техніками, їх авторами є польські художники: К.-В. Келісінський, Л. Тирович, О. Процайлович, Т. Журовський, З. Ацеданський, а також відомі українські митці: П. Ковжун, М. Бутович, М. Глущенко, Я. Музика, С. Гординський, І. Крислач, Б. Сорока. Екслібриси присвячені як установам, так і окремим особам — архітекторам, лікарям, ін­женерам, діячам мистецтва. У 1980-х рр. із збірки відомого львів­ського колекціонера Володимира Вітрука придбано експонати виставок «Екслібриси львівських художників» (Львів, 1968) та «Стефаникіана» (Львів, 1984). Бібліотека закупила й книжкові знаки, які експонувалися на виставці «Русалка Дністровая в екслібрисі» (Львів, 1987) з нагоди 150-річчя виходу в світ альманаху. Їхніми авторами є: Є. Безніско, М. Безпалків, І. Боднар, П. Гранкін, І. Крислач, П. Маркович, Б. Сорока, М. Яців та інші.

Другою, не менш важливою частиною ужиткової графіки, у фондах Відділення є колекція плакатів. За документами обліку сьогодні вона налічує близько 3 500 од. зб. Серед них ― плакати на сільськогосподарську, промислову, військову, медичну, проти­пожежну і технічну безпеку. Найцікавішими в художньому аспекті є політичні плакати. Серед них ― твори відомих художників: А. Ватоліна, В. Дені, В. Іванова, В. Корецького, А. Пластова, вони, в основному, відображали воєнну тематику періоду 1941–1945 рр.

У Відділенні склалася традиція збирати, опрацьовувати та зберігати колекції, які подарували художники, композитори, гро­мадські діячі та ін. Серед таких збірок варто відзначити ко­лекцію українського композитора та музикознавця П. І. Бажан­ського; українського композитора і диригента Й. Кишакевича, тут зібрано майже всі видання творів композитора, а також інших авторів; В. Л. Гошовського — відомого музикознавця і творця системи УНКАСАТ (система, за допомогою якої можна опрацьо­вувати музичний фольклор у комп’ютерному варіанті). Колекцію Любомира Терлецького в 1994 р. подарувала бібліотеці його сестра, Лідія Терлецька-Добровольська. У 1999 р. Лариса Крушельницька подарувала Відділенню збірку, успадковану від своєї матері Галини Левицької, відомої української піаністки і педагога, а саме: нотні твори українських та іноземних композиторів для фортепіано.

Із відкриттям Відділення «Палац мистецтв імені Тетяни та Оме­ляна Антоновичів» 2007 р. у виставкових залах було відкрито виставку колекції мистецьких творів, яку подарував бібліотеці Мар’ян Коць. Вона охоплює 160 творів, авторами яких є: О. Архи­пенко, В. Баляс, М. Бурачек, С. Васильківський, Я. Гніздовський, Д. Горняткевич, О. Грищенко, С. Зарицька, Е. Козак, Т. Копистинський, В. Кричевський, О. Кульчицька, С. Литвиненко, П. Мегик, М. Мороз, Л. Морозова, М. Неділко, М. Черешньовський та багато інших.

Молоді українські художники Наталя Кручкевич і Михайло Сидоренко подарували Відділенню 38 своїх творів. Пані О. Кузь­мович-Шепарович надіслала з діаспори дуже цінну збірку книжок з образотворчого мистецтва, зокрема енциклопедії та альбоми, видані в Німеччині та США.

Працівники Відділення проводять наукову каталогізацію гра­фічного фонду. На початок 2010 р. опрацьовано понад 89 000 гра­фічних творів (при науковому опрацюванні твору було засто­совано найновіший на той час метод — до карточки, поруч з описом художнього твору, приклеєно фотографію оригіналу, що візуально відтворює зміст твору і сприяє збереженню фонду та полегшує роботу при обслуговуванні читача).

Унікальний фонд Відділення «Палац мистецтв імені Тетяни та Омеляна Антоновичів», окрему частину якого становлять твори образотворчого мистецтва, постійно поповнюючись, є вагомим джерелом у багатоаспектному дослідженні історії та культури Європи в цілому і України зокрема, у розкритті інтеграційних процесів у мистецтві різних країн світу, формуванні національних шкіл з яскравим самобутнім характером. Ставши основою багатьох наукових праць істориків та мистецтвознавців, вони залишаються маловідомими і очікують свого розкриття.


Адам Гочемський. Родовідне дерево св. Василія Великого. — [Б. м.], 1775.

Гравюра на металі

Гравюра на металі

2. Колупаєва А. Українські кахлі XIV — початку ХХ ст. Історія. Типологія. Іконографія. Ансамблевість / Агнія Колупаєва. — Львів, 2006. — 384 с.

3. Костюк С. Три зображення Львова / Степан Костюк // ЛюнArt: Мі­сячник мистецьких подій. — [Львів]. — 2006. — № 10/11. — С. 34-36.

4. Либман М. Выставка западноевропейского рисунка XVI–XVIII веков из собраний Львова / М. Либман // Искусство. — [Москва]. — 1984. — № 2. — С. 66-70.

5. Малець С. За часів Маркіяна Шашкевича. Перше видання з 90 ілю­страціями / Софія Малець. ― Львів : Центр Європи, [б. р.]. ―96 с.

6. Матеріали до бібліографії / укл. Л. Купчинська за уч. В. Мартинович, бібл. ред. Л. Ільницької // Буття в мистецтві: збірник наукових праць і матеріалів на пошану Степана Костюка з нагоди 80-річчя / НАН України, ЛНБ ім. В. Стефаника ; наук. ред. і упоряд. Л. Купчинська ; відп. ред. М. Романюк. — Львів, 2007. — С. 9-50.

7. Нога О. Українська художньо-промислова кераміка Галичини (1840–1940) / Олесь Нога. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — 392 с.

8. Січинський В. Архітектура в стародруках / В. Січинський. — Львів, 1925. — 28 с., XXV табл.

9. Таранушенко С. Архитект А. Лушпинський. Деревяні церкви Гали­чини XVI–XVIII в. Львів, 1920 р. / С. Таранушенко // Січинський В. Дзвіниці і церкви Галицькоі Украіни XVI—XIХ ст. / Володимир Сі­чинський. — Львів, 1925. — С. 3-7.

10. Шелест Д. Рисунки Пауля Трогера в львовском собрании / Д. Шелест // Музей. Художественные собрания СССР. — [Москва].— 1983. — № 4. — С. 143-150.

11. Щурат В. Святкованє роковин смерти Шевченка в Галичинї 1862–1870 / В. Щурат // Недїля : Лїтературно-науковий тижневик. — [Львів]. — 1911. — Чис. 11/12. — С. 5-8.

12. Biriulow J. Rzeźba lwowska od połowy XVIII wieku do 1939 roku. Od zapowiedzi klasycyzmu do awangardy / Jurij Biriulow. ― Warszawa : Neriton, 2007. ― 388 s., il.

13. Chambrez Ignacy (Chmprez) // Łoza S. Architekci i budowniczowie w Polsce / Stanisław Łoza. — Warszawa : Budownictwo i architektura, 1954.

14. Grodzicki Paweł // Łoza S. Architekci i budowniczowie w Polsce / Sta­nisław Łoza. — Warszawa: Budownictwo i architektura, 1954.

15. Leliwa Herb // Niesiecki K. S. J. Herbarz polski / Kasper Niesiecki S. J. : w 10 t. — Lipsk, 1841. — T. VI. — S. 39-42.

16. Mańkowski T. Początki nowożytnego Lwowa w architekturze / Tadeusz Mańkowski. ― Lwów : Drukarnia Uniwersytetu Jagiellońskiego w Kra­kowie, 1923. ― 51 s., il.

17. P. K. Baroni, Carlo / P. K. // Tieme B., U. von Becker F. Allgemeines Lexikon der bildenden Künstler von der Antike bis zur Gegenwart / Begründet von Ulrich Thieme und Felix Becker. — Leipzig : Verlag von E. A. Seemann, 1908. — Bd. II : Antonio da Monza — Bassan. — S. 518.

18. r. Bohdan Chmelnicki / r. // Kłosy. — [Warszawa].— 1877. — № 604.