Інформації про навчальні курси/ тренінги, які пропонуються соціальним підприємцям для укладання довідника. Метою довідника є збір та поширення інформації щодо можливостей навчання соціальному підприємництву в Україні

Отримані дані заплановано розмістити в електронному Довіднику навчальних курсів/ тренінгів для соціальних підприємців.

Інформація, отримана від вас, стане надзвичайно цінною для соціальних підприємців, які прагнуть вдосконалити свої знання та навички з соціального підприємництва.

Ми будемо дуже вдячні вам за допомогу та співпрацю!

Заповнену анкету (в доданому файлі) просимо надіслати на адресу vasyl_nazaruk@ukr.net до 7 березня 2013 року включно.

Підтримка проекту “Створення всеукраїнського ресурсного центру розвитку соціального підприємництва «Соціальні ініціативи», що виконується громадською організацією «Молодіжний центр з проблем трансформації соціальної сфери «СОЦІУМ-ХХІ», була здійснена Міжнародним фондом «Відродження» та Фондом Східна Європа за рахунок коштів, наданих ERSTE Stiftung та Агентством США з міжнародного розвитку (USAID). Проект виконується в рамках програми «Розвиток соціального підприємництва в Україні», що є спільною ініціативою Британської Ради в Україні, Фонду Східна Європа, PricewaterhouseCoopers в Україні, Ерсте Банку та Міжнародного фонду «Відродження».

Незважаючи на те, що Радянського Союзу (СРСР) не існує, 15 країн-членів ще й досі відчувають ностальгію за минулим. Розповіді, зображення і монументи, які залишись, створюють заново цей показний союз – «пострадянський простір»

Виявляється, у колективній свідомості залишилось вкорінене поняття подорожі-повернення, яке виникає спонтанно і не обов’язково означає наявність необхідних засобів для її здійснення.

Вулицями зниклої держави

Сьогодні завдяки всесвітній павутині, пострадянський простір можна детально вивчити. Ще двадцять років тому це було майже неможливим.

Не зважаючи на географію знайдених фотографій та почутих розповідей – чи то Азія, прибалтійські країни, Росія, Молдова чи Вірменія, - всі вони свідчать про велику різницю між тим, що було і тим, що є сьогодні. А ці пішоходи уявних вулиць не існуючих країн, висловлюючи задоволення щодо існуючого стану речей, досі згадують непідвладні географії відстані.

«Я живу тут, а не там, тільки коли не в Інтернеті, як от зараз», - заявляє житель Санкт-Петербургу. Натомість, його сусід, молодий казах, захоплюється тисячею відтінків синього кольору другого за величиною міста Росії, осліплений такою неосяжністю горизонту, що її тільки в степу можна побачити.

Проте виникають перші спогади дитинства. Більшість опитаних розповідають про ефект постійної «присутності» держави і нестачу елементарних продовольчих товарів. «Коли я почала дорослішати, то зауважила, що люди навколо постійно задумуються про те, чому хтось вирішив все за них», - згадує жителька Вірменії.

Із цих білих плям у спогадах інколи з’являються майже забуті слова: колгоспи, піонери, комсомольці. Разом з ними  - відчуття, в яких нема ні позитиву, ні ностальгії: самотність і безнадія (зі слів професора університету у Вільнюсі), страх, постійна нестача грошей, черги, відсутність перспектив (зі слів молодого підприємця зі Пскова), ізольована і мілітаризована держава (зі слів директора школи в Києві).

Кожна з колишніх країн-членів Союзу вже не вважає себе радянською. У 60-х роках Білорусію вважали «Силіконовою долиною» Радянського союзу, де працювали найкращі програмісти того часу. Зараз жителі країни визнають, що живуть краще, ніж решта населення, але немає білоруса, який був би абсолютно задоволеним сучасною владою.

Сьогодні у Грузії, яка ніколи не була радянською країною: одні організації сприяють дерадянізації суспільства, інші встановлюють монументи на честь уродженця Грузії Йосипа Сталіна.

У світлі цієї кількості свідчень, залишилось відповісти на ключове запитання: «Розпад СРСР - це перемога чи поразка?»

Багато балтійців з патріотизмом відповідають, що для них, - це початок нового життя.

Натомість у центральній Азії один культ особи перевтілився в інший. Наприклад, в Азербайджані нетлінні монументи Леніна змінили не менш величні погруддя Алієва (спершу батька, а потім сина). Узбеки ж нарікають на прокляття монокультури, яка неодмінно веде до радянської корумпованості, а надмірне використання добрив розповсюджує серед населення численні хвороби і  виснажує Аральське море.

Отож, їхати чи ні до країни, яка існує лише в накладених один на одного спогадах? Підприємець з Киргизстану якнайкраще резюмує дуалістичність почуттів до всього пострадянського: «Якби були ринкова економіка, демократія і прозорість, я б охоче жив у Радянському Союзі».

Джерело: http://alternatives-economiques.fr/

Перекладач: Анастасія Перун

Редагування: Марія Чубата

Ознайомитися з попередніми роботами можна за посиланням. 

Книга представляє собою практичний посібник з започаткування власного агротуристичного бізнесу в Україні з урахуванням міжнародного досвіду, зокрема, польського. Значна увага приділяється розгляду питань, пов’язаних з формуванням рішення створити власний агротуристичний бізнес, оцінкою ресурсів, які можна використовувати, вибором оптимальної для агротуристичної діяльності організаційно-правової форми господарювання та системи оподаткування, просуванням туристичного продукту на ринок тощо.

Книга призначена для широкого загалу читачів, які хочуть започаткувати власний бізнес.

Лінк до посібника.

Лінк до посібника (зменшений формат).

Дискусії про переваги волонтерства типово фокусуються на впливі таких програм на інші неприбуткові організації, але, можливо, більше уваги заслуговує те, як ці програми розвивають лідерський талант у волонтерів. Наявність співробітників, які можуть бути успішними лідерами – згідно з Джошем Берсіном, експертом з розвитку талантів, – найважливіший чинник для майбутнього розвитку корпорації: «Якщо Ви – інвестор, для вас, безсумнівно, важливо спостерігати за виконавчими директорами, але подивіться, як вони будують, розвивають і  заохочують до лідерства. Це, можливо, найважливіша річ, яку вони роблять».

Але часто ефективного розвитку лідерства значно легше вимагати, ніж досягти. Університетські освітні програми дорогі й надають мало – якщо взагалі надають – допоміжних переваг для корпорації, окрім індивідуального таланту певного учасника. Міжнародне Корпоративне Волонтерство (ICV) – відносно новий підхід, що забезпечує розвиток лідерських можливостей для найталановитіших й одночасно відбивається на розвитку маркетингу та бізнесу, а також соціальному впливі. Нещодавнє дослідження Університету Джорджа Вашингтона показало, що програми Міжнародного Корпоративного Волонтерства є більш ефективним досвідом розвитку лідерства – як у ціні, так і в різноманітності навчання, – ніж елітні педагогічні програми.

Сьогоднішні волонтери – завтрашні лідери

Через службу навчання сьогоднішні корпоративні волонтери стають завтрашніми корпоративними лідерами, маючи великий потенціал впливати на ухвалення рішень їхньої компанії.  PepsiCo, IBM, Medtronic й інші компанії відсилають своїх співробітників на ринки третього світу, де вони можуть з перших рук вивчити складність світу, що розвивається, і те, як ухвалювати рішення при виникненні різноманітних труднощів.

Маленьку групу співробітників  PepsiCo, наприклад, було направлено для поліпшення водопостачання в Південне Кету, Гуана, через ПепсіКорпс – програму розвитку лідерства, що сприяє передачі бізнес-навичок для громад, які потребують допомоги. На відміну від інших територій Гуани, доступ до чистої води тут не був першочерговим питанням. Навпаки – місцева влада й громада в цілому боролися за те, щоб мати змогу керувати водопостачанням.

Для посилення системи керування команда PepsiCo порадила відновити щоквартальні огляди, що були припинені на досить тривалий термін. Команда розробила систему управління прибутками і встановила систему водного екстренного зв’язку для залучення місцевої громади до рапортів щодо водних питань безпосередньо.

Окрім рекомендацій, команда також організувала практичний тренінг для місцевих лідерів про технології сприяння змін у поведінці. До кінця проекту місцеві голови безпосередньо могли на загальних зборах висувати пропозиції щодо поліпшення водної системи. Усі запропоновані рішення були ухвалені, а також відбувся розподіл обов’язків серед присутніх з громади.

Інший приклад: Ченаї, Індія, два співробітники компанії Medtronic працювали в лікарні при медичному коледжі Савеси –  неприбутковій організації, що надає безкоштовне й недороге медичне обслуговування близько шестистам жителям щодня. Протягом місяця волонтери розробили для медперсоналу першу в Індії систему огляду хворих на діабет. Після проведення опитування серед більш ніж ста п’ятдесятьох медпрацівників і обговорення цієї інновації з працівниками Савеси, волонтери отримали експериментальним шляхом розуміння факторів навколишнього середовища й економічних факторів, що впливають на систему оздоровлення в Індії. Як сказав один з волонтерів: «При пошуку інновацій на ринку часто варто відмежуватися від виклику, що постає перед тобою, і розвинути повністю нову парадигму для проблеми, що потребує вирішення».

Будучи міжнародним корпоративним волонтером, Ви стаєте більш чутливими до ситуацій, маєте можливість своїм прикладом нагадувати співробітникам про індивідуальний внесок у розвиток світу, який вони можуть зробити завдяки своїм унікальним талантам. Окрім цього, учасники вивчають, як адаптуватися і вирішувати проблеми в новому оточенні й водночас донести це адаптивне глобальне лідерське мислення своєму колективу. Такий тип навчання через дію забезпечує прямий доступ працівників до ринку, на якому оперують, як його роботодавець, так і світ, що розвивається. Таких уроків не можливо навчити, їх можна тільки вивчити.

Джерело: http://www.ssireview.org/
Переклад: Анастасія Фінюк
Редагування: Дарія Пугач

Що б не робила українська влада, від творчих процесів до порушень закону та репресій, з усіма своїми перемогами та поразками, усе, зрештою, зводиться до одного – усе має бути на руку чинній владі.

Не в змозі здолати славнозвісну ідеологію радянського минулого, керівництво країни, як це не парадоксально звучить, спрямовує усі свої сили проти культури, мови та історії свого народу. Українські музеї закриваються тихо й швидко, а рішення про зміну їхнього керівництва ухвалюються без адекватних підстав для цього.  Традиційне радянське формулювання «виявлені під час інспекції грубі порушення» дозволяє високопосадовцям змінювати одного керівника - іншим, більш лояльним до влади.

Та основна причина, що криється у цих діях – гроші. Адже музеї акумулюють значну частину коштів, за контроль над якими й триває боротьба.  Ось чому призначення на відповідальні посади відбувається без спеціального відбору чи конкурсу серед спеціалістів цієї галузі, що вже й казати про прозорість самого процесу.

Нерозуміння «сильними світу цього» глибинного поняття Культури призвело до того, що вона перетворилася на бездонну бочку, з якої черпають вигоду українські олігархи. Зять колишнього президента України та один із найзаможніших бізнесменів країни Віктор Пінчук одним з перших вдався до розвитку сучасного мистецтва, яким нині так захоплюється спрагла до світових новинок молодь.  Та для цього олігарх прибрав до рук колишнє сховище зброї – завод Арсенал, його будівля відома не лише своїм простором та красою, а й фінансовим зиском для власника.

Ще один інцидент в культурному житті столиці, пов’язаний з ім’ям не менш відомого бізнесмена Ріната Ахметова. Він ледь не знищив одну з найдавніших вулиць столиці, що надзвичайно обурило мешканців міста. Згодом, аби компенсувати такий промах, запропонував лідерам акції протесту надати свої проекти реконструкції Андріївського Узвозу. Коли ж постало фінансове питання, то, як з’ясувалось, ніяких лімітів у цьому - немає.

Попри усе це, нове покоління українських митців одне за одним втрачають  доступні раніше можливості. Все сильніше відчувається брак місць для їхнього самовираження. Тому молоді люди шукають власний спосіб  відповіді на такі виклики, як припинення дії фестивалю «Гогольфест», який щороку тішив киян своєю неупередженістю та аполітичністю. Молодь знаходить притулок в андеграундних приміщеннях, де відсутні обмеження, заборони, яким не загрожує несподіване закриття.

Одним із тих, хто створив такі сучасні платформи для експериментального мистецтва, став Владислав Троїцький.  Публіка, свого часу, з ентузіазмом оцінила його ініціативу. Зокрема, молоді митці, які змогли тут втілити свої проекти у життя.

Складність  теперішнього покоління полягає в тому, що молодь загнана у глухий кут двома суперечностями.  З одного боку – молоді люди перебувають під впливом боротьби мовного питання в суспільстві та викривленням історичних фактів, що має відлуння радянського минулого, з іншого – сучасний світ невпинно рухається вперед. Від занедбаних та нужденних бібліотек ми рухаємось до автоматизації цього процесу. Сучасність штовхає нас до використання планшетів, смартфонів та електронних книг, як основних засобів наближення до літератури. У сучасному світі перемога класичної паперової книги над електронними засобами майже нереальна. Врешті, остаточний тріумф цифрового над традиційним засвідчує встановлений в Одесі пам’ятник Стіву Джобсу із написом «Дякуємо, Стіве».

На сьогодні проведення відкритих торгів в середньому займає два місяці. У разі, якщо від учасників з вищою ціною надійдуть скарги до компетентних органів, замовник має шанс ніколи не отримати товар. Тому, перед відповідальними особами постає дилема: провести відкриті торги відповідно до букви закону без впевненості у вчасності поставки харчів, і тим самим ризикуючи отримати на своє прізвище скарги в прокуратуру від батьків голодних дітей. Або не проводити конкурс, встановити очікувану вартість на рівні 90 – 99 тис. гривень, і тим самим наразити себе на неприємні розмови з представниками контролюючих органів.

Скорочувати строки процедури чиновники відмовляються. Відповідно до чинного законодавства така можливість є при одній умові – не може бути скорочена процедура внаслідок бездіяльності замовника. Тобто, для того, щоб скоротити торги, потрібно підготувати факти нагальної потреби у закупівлі, які виникли НЕ через провину відповідальної особи. Як відомо існують інші процедури, якими б могли скористатися чиновники, але профільне Міністерство економічного розвитку і торгівлі ще не  підготувало ряд нормативно-правових актів необхідних для введення в дію електронних майданчиків. Закупівлі за рамковими угодами  відносно нові, дійсні з літа 2012 року, і тому не встигли набути широкої популярності. 

Проблема № 1. Чиновники-освітяни змушені уникати проведення відкритих торгів, через розтягнутість у часі. Як наслідок, ризикуючи власними посадами, держслужбовці вдаються до хитростей. Відповідно до статті 2 Закону України «Про здійснення державних закупівель» відкриті торги необхідно проводити, якщо очікувана вартість товару(яку замовник визначає самостійно) становить 100 тисяч гривень або більше. Якщо визначена вартість менше 100 тисяч, тоді замовник не проводить торги, а власноруч визначає постачальника. Така процедура називається «підпорогові» закупівлі. У 5-ти областях із 64 конкурсних комітетів управлінь, відділів у сфері освіти та шкіл, підпорогові закупівлі виявлені у 46(71,9%). Варто відзначити, що моніторинг охопив всі регіони України. У Волинській області середня сума «підпорогових» на один орган освіти складає більше 500 тис. гривень. На Донеччині - 456 тис. гривень. В Харківській області - 410 тис. гривень.  В Криму – 242 тис. гривень. На Сумщині – також близько 242 тисячі. Таким чином, сума підпорогових закупівель, по яким не проводили торги на одну область може сягати десятки мільйонів бюджетних коштів.