Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості україни актуальні проблеми професійної орієнтації та професійного навчання в умовах соціально-економічної нестабільності

VIІ Міжнародної науково-практичної конференції

(28 жовтня 2014 р., м. Київ)

Частина 2

УДК 377

А 43

Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України

(протокол № 8 від 29 жовтня 2014 року)

А43	Актуальні проблеми професійної орієнтації та професійного навчання населення в умовах соціально-економічної нестабільності : матеріали VIІ Міжнародної науково-практичної конференції (28 жовтня 2014 р., м. Київ) : у 2 ч. – Ч. 2 / уклад. : Л.М. Капченко, С.О. Тарасюк, Л.Г. Авдєєв та ін. – К. : ІПК ДСЗУ, 2014. – 248 с.
А43	Актуальные проблемы профессиональной ориентации и профессионального обучения населения в условиях социально-экономической нестабильности : материалы VІI Международной научно-практической конференции (28 октября 2014 г., г. Киев) : в 2 ч. – Ч. 2 / сост. : Л.Н. Капченко, С.А. Тарасюк, Л.Г. Авдеев и др. – К. : ИПК ГСЗУ, 2014. – 248 с.

ISBN 978-617-649-031-9
Збірник підготовлено за матеріалами VIІ Міжнародної науково-практичної конференції. У наукових статтях розглянуто теоретико-методологічні та організаційно-методичні аспекти професійної орієнтації і професійного навчання населення, а також шляхи вдосконалення профорієнтаційної роботи та професійного навчання в умовах сучасного ринку праці.

Для науковців, педагогічних працівників професійно-технічних і вищих навчальних закладів, студентів, магістрантів, аспірантів, спеціалістів державної служби зайнятості та інших фахівців, які цікавляться проблемами професійної орієнтації та професійного навчання незайнятого населення.

© Інститут підготовки кадрів

державної служби зайнятості

ISBN 978-617-649-031-9 України (ІПК ДСЗУ), 2014

На зареєстрованому ринку праці середня тривалість заповнення вакансій становить вісім днів, але добір працівників за окремими професіями і спеціальностями через відсутність потрібних кандидатів триває набагато довше: наладчиків автоматичних ліній, токарів-карусельників, водіїв трамваїв і тролейбусів, кваліфікованих столярів – від одного до двох місяців; малярів-штукатурів, водіїв автобусів, монтажників, складальників електровимірювальних приладів – два і більше місяця. Однак це тільки частина актуальної проблеми. Проблемою є й те, що оскільки випускники, які не можуть працевлаштуватися, не реєструються у центрах зайнятості, а роботодавці у разі наявності вакантних робочих місць не завжди звертаються до державної служби зайнятості за допомогою у доборі працівників.

Однак сьогодні не вирішено методологічні і прикладні проблеми оцінювання економічних втрат від професійної невідповідності ринків праці та освітніх послуг, шляхи їх подолання, що має не лише теоретичне, а й велике практичне значення.

Непрямі втрати охоплюють недоотримані обсяги чистого внутрішнього продукту (ЧВП) через простоювання робочих місць (які могли б зайняти випускники навчальних закладів) та втрати, пов’язані із моральним зносом (старінням) основних засобів виробництва за час простою. До непрямих також належать втрати, що виникають у результаті безробіття випускників навчальних закладів, які могли б працювати, якщо б їх фах відповідав потребам економіки. Вони формуються із податків, що не надійшли до бюджету (як мінімум – з доходу громадян), і внесків, недоотриманих фондами державного соціального страхування.

Тому, автор пропонує непрямі економічні втрати від невикористання певної частини основних засобів виробництва (Q_е) визначати як суму обсягу ЧВП, що умовно втрачається через зазначену причину (Q₁), і умовних втрат від морального зносу (старіння) основних засобів виробництва (Q₂). Для розрахунку Q₁ відповідно до запропонованої методики спочатку треба визначити кількість продукції, що виробляється найманими працівниками на задіяних засобах виробництва за одиницю часу (один день). Потім цей показник треба помножити на вартість основних засобів, що простоюють, і кількість днів простою. В результаті формула розрахунку обсягу чистого внутрішнього продукту, що не- доотримується (умовно втрачається) через відсутність на ринку праці необхідних фахівців матиме такий вигляд:

b_t

Q₁ = at , (1),

f – a

де b_t – вартість чистого внутрішнього продукту, що виробляється найманими працівниками за один день на задіяних засобах виробництва;

Розмір непрямих (умовних) втрат Q₂ внаслідок морального зносу (старіння) основних виробничих засобів за час простою t визначимо за формулою

Тоді сумарні непрямі (умовні) економічні втрати від невикористання певної частини основних засобів виробництва Q_е треба обчислювати за формулою

або

Загальні економічні втрати і витрати, пов’язані з відсутністю професійної збалансованості на ринку праці, становитимуть:

де С₁ – витрати на виплату допомоги по безробіттю випускникам, котрі не змогли знайти роботу внаслідок відсутності попиту на їхні спеціальності (професії), набуті у навчальних закладах;

С₂ – витрати на професійне навчання випускників-безробітних, які були направлені на навчання державною службою зайнятості.

Але на практиці зазначені розрахунки здійснити неможливо через недостатність необхідних показників у державній статистиці. Передусім, не відома вартість основних засобів виробництва на робочих місцях, що простоюють через брак на ринку праці фахівців із потрібними професіями і спеціальностями а, і середній коефіцієнт їх амортизації z, час простою основних засобів виробництва, пов'язаних із про­фесійним дисбалансом на ринку праці t.

Для визначення втрат через недоотримання бюджетами податкових надходжень, а фондами державного соціального страхування внесків відсутня інформація про розмір зарплати, яку отримують випускники в перший рік своєї трудової діяльності, та кількість безробітних випускників на повному ринку праці. Розрахунку прямих витрат, пов’язаних із матеріальним забезпеченням та професійним навчанням безробітних випускників професійно-технічних і вищих навчальних закладів, які не можуть працевлаштуватися через невідповідність здобутого ними фаху потребам економіки, заважає відсутність даних щодо тривалості періоду безробіття цих осіб на повному ринку праці і вартості їхнього навчання за направленням державної служби зайнятості.

Більш детальною щодо зазначених показників є статистика зареєстрованого ринку праці України, яка збирається і опрацьовується органами державної служби зайнятості з використанням її єдиної інформаційно-аналітичної системи (так звана адміністративна статистика). Враховуючи ці обставини, автор статті пропонує прийняти низку спрощень і припущень (базових і локальних), що під час розрахунку зазначених показників дає змогу використовувати певні дані адміністративної статистики та отримати уявлення щодо «порядку величини», тобто розмірів прямих і непрямих (умовних) втрат, які відповідають реальності саме за «порядком величини».

1. Усі випускники професійно-технічних і вищих навчальних закладів шукають підходящу роботу за наймом і не працевлаштовуються на вакантні робочі місця, які не відповідають їхньому фаху. Допускаємо, що хтось із них не працевлаштовується з інших причин, зокрема низького рівня заробітної плати, інші – не використовують наявну можливість зайнятися підприємницькою діяльністю у різних її формах, потенціал якої досить значний. Тобто можемо припустити таке: якщо випускник професійно-технічного або вищого навчального закладу не працевлаштувався, він не знайшов роботу саме за отриманим фахом. З іншого боку, це припущення означає, що частина наявних вакантних робочих місць не зайнята лише через відсутність потрібного фаху і кількість цих робочих місць (одиниць основних виробничих засобів, що не використовуються) для визначеної вище мети дорівнює кількості безробітних випускників.

2. За умов наявності у випускників необхідного фаху, усі вони можуть працевлаштуватися, оскільки кількість вакантних робочих місць, які постійно з’являються, значно перевищує чисельність випускників. Насправді: щорічно в Україні приймають на роботу 2,5-2,8 млн працівників [1, с. 368]. Отже, така кількість робочих місць певний час буває вакантною. Професійно-технічні і вищі навчальні заклади (за денною формою навчання) останніми роками випускають 550-600 тис. осіб [1, с. 433-434], що у 4,5 рази менше річного обсягу працевлаштування за наймом. Наявність можливості працевлаштування для всіх випускників за умови відповідності їх фаху потребам економіки також підтверджує статистика щодо зареєстрованого ринку праці. Роботодавці протягом року надають у державну службу зайнятості інформацію про наявність 1-1,2 млн вакансій [2], а у центрах зайнятості перебуває на обліку 90-95 тис. випускників [3], отже на кожного з них припадає 12-13 вільних робочих місць. За умови наявності у випускників професійно-технічних і вищих навчальних закладів потрібного фаху, це свідчить про те, що, з одного боку, кожен із них має реальну можливість працевлаштуватися, а з іншого – про наявність потенціалу щодо зменшення частини основних засобів виробництва, що простоює через відсутність на ринку праці потрібних фахівців.

3. Вартість і продуктивність обладнання, що простоює через зазначену причину, відповідає середнім показникам економіки. Усі особи, зайняті економічною діяльністю, виробляють однаковий за вартістю ЧВП.

4. Професійні якості і трудова активність безробітних випускників, якщо б вони працевлаштувалися, відповідають середнім показникам працюючих громадян.

5. Питома вага безробітних випускників професійно-технічних і вищих навчальних закладів з-проміж усіх безробітних (на повному ринку праці) не відрізняється від їх частки серед зареєстрованих у центрах зайнятості безробітних віком 15-24 роки.

1. Під час розрахунку вартості основних засобів виробництва, що простоюють через професійний дисбаланс між попитом і пропозицією на ринку праці, приймається таке припущення: частка основних засобів виробництва, що простоювала певний час і могла б бути задіяна, якби випускники професійно-технічних і вищих навчальних закладів мали необхідний фах, пропорційна співвідношенню кількості безробітних з числа зазначеної категорії молоді і загальної, кількості зайнятих осіб, що працювали за наймом.

2. З метою визначення середнього коефіцієнта зносу основних засобів виробництва приймається припущення, згідно з яким середній щоденний знос основних засобів виробництва не змінюється протягом року.

3. Для розрахунку часу простою основних засобів виробництва через невідповідність професій (спеціальностей) випускників потребам ринку праці доцільно приймати таке припущення: оскільки діяльність центрів зайнятості прискорює процес як працевлаштування зареєстрованих безробітних, так і заповнення зареєстрованих вакансій (це – дві сторони одного й того ж процесу), то так званий коефіцієнт прискорення матиме однакове, значення як для працевлаштування, так і для заповнення вакантних робочих місць. Тобто тривалість простою основних засобів виробництва у разі подання роботодавцями відповідної інформації у державну службу зайнятості скорочується у такій самій пропорції, що й термін працевлаштування зареєстрованих безробітних порівняно зі всіма безробітними на повному ринку праці.

4. При оцінці величини витрат на професійне навчання випускників навчальних закладів за направленням державної служби зайнятості здійснимо припущення, відповідно до якого вартість профнавчання однієї особи цієї категорії безробітних є такою самою, як і середня вартість навчання всіх інших безробітних.

5. Під час визначення недоотриманих податкових надходжень у зв'язку із безробіттям випускників вищих і професійно-технічних навчальних закладів зробимо таке припущення; розмір заробітної плати, яку могли б отримувати зазначені молоді люди, дорівнює середньомісячному розміру заробітної плати в Україні.

У результаті розрахунків отримано такі показники економічних витрат і втрат у 2012 р. через професійний дисбаланс на ринку праці у частині невідповідності професій і спеціальностей випускників професійно-технічних і вищих навчальних закладів вакантним робочим місцям:

• 
  недоотримані обсяги чистого внутрішнього продукту через недовантаження виробничих потужностей – понад 350 млн грн;
  
• 
  моральний знос (старіння) основних засобів виробництва за час простою – 87,4 млн грн;
  
• 
  податки з доходу громадян, що не надійшли до бюджету – 150 млн грн;
  
• 
  єдиний соціальний внесок, недоотриманий фондами державного соціального страхування, у тому числі Пенсійним фондом України – 520 млн грн.
  

• 
  виплату допомоги по безробіттю випускникам, які не змогли знайти роботу через відсутність попиту на їхні спеціальності (професії), – 197 млн грн;
  
• 
  професійне навчання випускників-зареєстрованих безробітних у державній службі зайнятості – 10 млн грн.
  

Професійний дисбаланс на ринку праці, крім значних економічних збитків, також спричиняє моральні втрати – розчарування молодих людей, які опинилися непотрібними своїй державі (що спонукає частину з них мігрувати в інші країни), спричиняє трудову і соціальну апатію. Такий стан не влаштовує і підприємців, які за наявності багатьох тисяч безробітних і розгалуженої мережі державних навчальних закладів, підрозділів державної служби зайнятості, що утримуються за рахунок податків і внесків, сплачених ними, не можуть підібрати потрібних працівників.

Розглядаючи це явище як негативне, водночас не варто занадто його драматизувати. По-перше, частина випускників знаходить своє місце у трудовому житті на підставі освіти незалежно від отриманої професії (спеціальності). По-друге, світовий і вітчизняний досвід свідчить, що в умовах стабільної економіки шанси на працевлаштування прямо пропорційні рівню освіти особи. По-третє, в умовах обмеженості вільних робочих місць витрати коштів на отримання молодими людьми освіти і професій є кращою альтернативою їх безробіттю, зокрема, виплата відповідної допомоги.

З метою мінімізації втрат економіки від дисбалансу між ринками праці та освітніх послуг треба передусім розробити ефективну систему прогнозування потреб ринку праці у працівниках по професіях, значно удосконалити професійну орієнтацію населення, насамперед молоді, професійну підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації працюючого населення і безробітних громадян.

Результати прогнозування потреб ринку праці у працівниках по професіях мають бути основою, з одного боку, для здійснення професійної орієнтації молоді, а з іншого – для освітніх закладів, органів державної виконавчої влади центрального і місцевого рівнів про імовірний перспективний попит на фахівців. Це дасть змогу молодим людям ґрунтовніше обирати майбутній вид професійної діяльності, а навчальним закладам – визначати напрями, професії та спеціальності, за якими здійснювати підготовку молоді, перепідготовку і підвищення кваліфікації дорослого населення, зокрема безробітних громадян.

У механізмі забезпечення професійно-кваліфікаційної збалансованості ринку освітніх послуг і ринку праці провідне місце належить удосконаленню вищої та професійно-технічної освіти. При цьому треба досягти не лише кількісної відповідності підготовки фахівців потребам економіки, а й забезпечити високу конкурентоспроможність працівників відповідно до вимог Національної рамки кваліфікацій. Варто погодитися із І. Зязюном, який справедливо стверджує: щоб випускник професійно-технічного навчального закладу, коледжу, університету міг на конкретному робочому місці виконувати певне коло обов’язків, йому потрібно пройти короткострокову допідготовку в інститутах післядипломної освіти, навчально-курсових комбінатах, на виробництві відповідно до актуальних і перспективних вимог роботодавців [4, с. 22].

Загальна освіта, професійна підготовка, неперервне навчання, у тому числі підвищення кваліфікації, є тим фундаментом, на якому можна побудувати успішне працевлаштування людини, забезпечити її продуктивну працю і стабільну зайнятість. Для удосконалення професійної освіти потрібно вживати заходів щодо збільшення державного та стимулювання недержавного фінансування професійної освіти і професійного навчання як для тих, хто навчається, так і для тих, хто вже працює.

В Україні для ресурсного забезпечення системи професійного навчання працівників доцільно створити на підприємствах спеціальні цільові фонди, які формувалися б із відрахувань з фонду оплати праці (за розрахунками автора, у розмірі 0,5-1%) з їх закладення у собівартість продукції, що дасть змогу здійснювати підвищення кваліфікації працівників один раз на 4-5 років, а з часом – відродити матеріальну базу профнавчання на виробництві.

Використання розроблених методологічних підходів та інструментарію визначення економічних втрат через невідповідність підготовки персоналу в професійно-технічних і вищих навчальних закладах потребам ринку праці дає змогу розрахувати порядок величини економічних втрат і витрат від професійного дисбалансу на ринку праці. Проведені розрахунки економічних втрат від професійного дисбалансу на ринку праці, пов’язаних з недовикористанням основного капіталу через відсутність на ринку праці потрібних фахівців, і матеріальних витрат на виплату допомоги по безробіттю та професійне навчання безробітних випускників професійно-технічних і вищих навчальних закладів свідчать про значні економічні та соціальні втрати.