Короткі відомості про теоретичні основи і алгоритм програми



Дата11.07.2016
өлшемі0.63 Mb.
#190916




Короткі відомості про теоретичні основи і алгоритм програми.


Хвильова фунція представляеться у вигляді лінійної комбінації плоских хвиль із хвильовими векторами, які дорівнюють векторам оберненої гратки:

. (1)

Тут n – номер зони, - хвильовий вектор.

Система рівнянь метода псевдопотенціалу має стандартний вигляд:
(2)

де (3)


Із системи (2)-(3) одержуємо секулярне рівняння для розрахунку власних значень енергії
, . (4)
Розв’язок рівнянь (2) – (4) на власні значення і власні функції електрона дає власні енергії En() та псевдохвильові функції, які визначаються рівняннями (1). В програмі ці величини одержуються в 28 точках непривідної зони Бріллюена. Таке відносно велике число точок (замість однієї або декількох “спеціальних” точок , як це часто робиться) було взято з метою максимально точного визначення рівня Фермі та заряда валентних електронів. Рівень Фермі розраховувався наступним чином. Розв’язавши секулярне рівняння (4) для кожної з 28 точок , одержуємо n власних значень енергії En(). Далі ці 28 наборів власних значень зводимо в один, упорядкувавши його за величинами енергій, та заповнюємо електронами (на кожному рівні два електрона за принципом Паулі). Рівень Фермі – найвищий зайнятий стан в упорядкованому масиві енергій. Найчастіше – це вершина валентної зони.

Самоузгодження починається з емпіричного псевдопотенціалу:


(4)

де , (5)

-структурний фактор, який описує розташування атомів в елементарній комірці. - значення емпіричних форм – факторів, отриманих з експерименту або з апроксимаційних кривих, які одержані для деяких кристалів (див., наприклад, [1]).

Густина заряду валентних електронів розраховувалась на кожній ітерації за формулою



, (6)

при цьому в суму по k, n, де n – номер енергетичної зони, входять належить зоні Бріллюена. Після підстановки (1) в (6) маємо


(7)
Рівень Фермі, який відповідає максимальній енергії валентних електронів, також обчислюється на кожній ітерації. Його збіжність була одним з критеріїв збіжності процесу самоузгодження. Докладніше про ітерації та самоузгодження див. нижче.

Далі на основі (r) обчислювались Хартрі-Фоківські екрануючі потенціали VH і VX . VH є відштовхуючим кулонівським потенціалом, що описує дію на даний електрон всіх інших валентних електронів. Він визначається рівнянням Пуассона



(8)

і може бути представлений у вигляді розкладу в ряд Фур’є, в якому



. (9)
Розбіжність при  0 не має фізичного змісту, тому що вона повністю знищується іонним потенціалом. Для більшості кристалів типу А2В6, А3В5 із структурою сфалерита були використані іонні потенціали T. Soma and H.- Matsuo Kagaya [2]
, (10)
де Zi , 0 – валентність та атомній об’єм i-го атома, RiM- параметр, який визначає радіус іонного остова.

Для обмінного потенціала Хартрі-Фока в локальній формі була використана статистична обмінна модель Слетера.

Функція визначалась для кожної точки окремо в тривимірній сітці з N = 21600 точок в елементарній комірці в реальному просторі. Далі ця функція перетворювалася в Фур’є – образ.

Сума двох Хартрі-Фоківських потенціалів VH і VХ, складає електронний екрануючий потенціал



. (11)
На другій ітерації вхідний потенціал дорівнює сумі іонного та екрануючого потенціалів. Таким чином, вхідні потенціали для першої та другої ітерацій процедури самоузгодження мають вигляд
(12)
Відмітимо, що потенціали і являються лінійними суперпозиціями атомних потенціалів, всі інші потенціали і (n 1) мають більш загальну форму і вже не являються простим добутком структурного фактора на форм – фактор, що пов’язано з нелінійною природою діелектричного екранування. Самоузгодження проводиться доти, доки різниця між вхідним та вихідним потенціалами не перевищуватиме десятих електрон - вольта.

Сказане вище відноситься до обємної задачі .

Розрахунок електронних властивостей поверхні проведено методом самоузгодженого псевдопотенціалу в моделі шаруватої надгратки [2]. В цій моделі поверхню можна уявити як систему тонких плівок, що періодично повторюються в напрямку, перпендикулярному поверхні, і розділених вакуумними проміжками 1. Програма наведена на прикладі поверхні (111) в сфалеритоподібних кристалах. Велика подовжена елементарна комірка вибиралась так, що в двох вимірах вона визначається найкоротшими векторами прямої гратки, тобто для гексагональної гратки – векторами довжиною , де а - постійна гратки кристала. У третьому вимирі вибирається довга с-вісь, яка проходить в напрямку [111] через велику диагональ куба (таким способом кубічна структура сфалерита розглядається як гексагональна) і охоплює М атомних шарів та N порожніх шарів. Числа М і N обираються так, щоб товщина плівки та число порожніх шарів були достатніми для знехтування взаємодією поверхонь з обох боків плівки та впливом інших періодично розташованих плівок на поверхневий потенціал. Тестові розрахунки дали такі значення – М = 12, N = 4, тоді для с маємо . Вибір 12 атомних шарів гарантує, що пластина вміщує ціле число непривідних кристалічних шарів, що включають у випадку ідеальної поверхні (111) по шість атомних шарів.

У зв’язку з тим, що в розрахунку використовувався емпіричний потенціал для об’ємних кристалів, ні перша ітерація, ні всі наступні кроки самоузгодження не призводять до збіжності результатів.

Справа в тім, що в об’ємній задачі найкоротший вектор зворотньої решітки 2(111)а має довжину > 1 ат.од., в поверхневій задачі такий вектор дорівнює2/ас  1 ат. од. Тут с - вісь великої елементарної комірки, що складається з 16 шарів (12 – заповнених та 4 – порожніх). Для малих векторів зворотньої решітки система (11) поводиться дуже нестабільно. Математично це проявляється в тому, що залежності для всіх значень ат. од. представляють собою криві з великою крутизною (часто з від’ємною), тобто найменші зміни вхідного потенціала (десяті―соті електрон - вольта) викликають зміну на порядок вихідного потенціала і навіть його знак.

Згідно з іншими авторами, обчислення вхідного потенціала на (п + 1)-ітерації як лінійної комбінації вхідного та вихідного потенціалів на п-ітерації, не призводить до збіжності. Тому для одержання вхідного потенціала для п > 2 були досліджені криві для кожного малого значення ат. од. окремо і запропонована наступна ітераційна процедура.

Проведемо в системі координат х = і у = пряму через дві точки (х1, у1) і (х2, у2), що відповідають вхідному і вихідному потенціалам для двух ітерацій, попередніх до ітерації (х, у), яку ми розглядаємо. Очевидно, збіжність відповідає рівності вхідного та вихідного потенциалів х  у, тому із системи рівнянь для прямої, що проходить через дві задані точки (х1, у1) та (х2, у2):

та (13)
одержуємо умову для вхідного потенціала в ітерації, що розглядається
, (14)
де .
В результаті вхідний потенціал для ітерації (х, у) дорівнює
, (15)
де коефіцієнт лінійної комбінації вхідного та вихідного потенціалів з попередньої ітерації (х2, у2) дорівнює
(16)
Тут і відповідають дійсній та уявній частинам потенціалів, що розглядаються, і на кожній ітерації вони приблизно рівні, що свідчить на підтримку даного ітератора.

Далі були обчислені і проаналізовані повна та в окремих шарах густина станів для поверхонь, які закінчуються катіоном або аніоном:


. (17)
Тут інтегрування ведеться за об’ємом або окремого шара, або всієї елементарної комірки. Вираз (16) інтерпретується як вірогідність знаходження електрона з енергією Е в об’ємі (області) . Таким чином алгоритм розрахунку кратко запишеться.

  • Введення вхідних даних.

  • Вибір системи координат в прямому просторі, побудова елементарної комірки і точок ri,, в яких будуть проведені обчислення. Визначення координат атомів, введення шарів, визначення числа заповнених та порожніх шарів.

  • Побудова зворотньої гратки та зони Бріллюена.

  • Вибір емпіричних псевдопотенціалів для першої ітерації.

  • Побудова екрануючого потенціалу.

  • Побудова іонних потенціалів.

  • Цикл за ітераціями:

  1. Обрахування матричних елементів та розв’язок секулярного рівняння (4).

  2. Знаходження власних значень енергії та власних псевдопотенціальних функцій.

  3. Знаходження рівня Фермі.

  4. Знаходження густини заряду валентних електронів (6)-(7).

  5. Кінець цикла за ітераціями.

Нижче наведена блок-схема програми.



Блок – схема програми


Література





  1. Ф.Бехштедт, Р.Эндерлайн, Поверхности и границы раздела полупроводников - М.: Мир, 1990. Гл. 2; Schluter M., Chelicowsky J.R., Louie S.G., Cohen M.L., Phys. Rev.B. 12, 4200 (1975); Chelicowsky J. R., Cohen M. L., Ibid. 13, 826 (1976); Chelicowsky J. R., Cohen M. L., Ibid. 20, 4150 (1979).

  2. T.Soma, H.-Matsuo Kagaya, Phys.Stat.Sol.(b) 119, 547 (1983)

  3. S.de Lazaro, E.Longo, J.R. Sambrano, A. Beltran, Surf. Sci. 552, 149 (2004)

  4. S.Piskunov, E.Heifets, R.I.Eglitis, G.Borstel, Comp. Mat. Sci 29, 165 (2004).

  5. J. Muscat, F.Wander, N.M.Harrison, Chem. Phys. Lett. 342, 397 (2001).

  6. E.Heifets, R.I.Eglitis, E.A.Kotomin. J.Maier, G.Borstel, Surf. Sci. 513, 211 (2002).

Пояснення до вихідних даних.

Вихідні дані наведені на прикладі розрахунку електронних властивостей в обсязі і на поверхні (111) в кристалі ZnS із структурою сфалериту.


 Вихідні дані для розрахунку в об’ємі та в плівці. Числа в дужках відносяться до плівки.

 key = 1-2; ne = 80; ndet = 387 (1013)

 rmx = 1500.005

 nc = 6 (16); ncp = 6 (12); nk = 7; imax = 25; imaxz = 25

 nnx = 2 (5); nny = 2 (5); nnz = 2 (3); iter = 50; A = 5.410 Ang

  -0.700000-0.460000-0.140000 +0.030000 0.030000 0.000 0.000 form-fact. S

 -0.700000 +0.020000 +0.140000 +0.030000 0.110000 0.000 0.000 form-fact. Zn

 Опис вихідних даних.

 key = 1-2 - покажчик для обчислення початкового псевдопотенціалу.

 Якщо key = 1, використовується емпіричний псевдопотенціалу,

 якщо key = 2, використовується апроксимаційні формула для обчислення емпіричного псевдопотенціалу

 ne = 80 - чмсло точок Е при побудові кривої густини станів

 ndet - порядок датермінанту

 rmax = 1500.005 - найбільший вектор у зворотньому просторі

 пc = 6 - повне число розглянутих атомних шарів у разі об'єму

 ncр = 16 - повне число шарів у плівці

 пс = 6 - число заповнених шарів в об'ємі

 ncp = 12 - число заповнених шарів у плівці

 nk = 7 - номер початкового хвильового вектора K

 imax = 25, imaxz = 25 - числа вводяться для обмеження числа векторів у зворотній решітці

 nnx, nny, nnz - числа для обчислення кількості точок в елементарній комірці в прямому просторі

 повне число точок в елементарній комірці np1 = n1 * n2 * n3

 n1 = 3 * nnx; n2 = 3 * nny; n3 = 4 * nc * nnz

 iter = 50 - максимальне число ітерацій

  A = 5.410 - постійна гратки (Ang)

 -0.700000-0.460000-0.140000+0.030000 0.030000 0.000000 0.000000

форм-фактори псевдопотенціала 1-го атома (S)

-0.700000+0.020000+0.140000+0.030000 0.110000 0.000000 0.000000

форм-факторы псевдопотенціала 2-го атома (Zn)

параметри для обчислення іонного потенціала за формулою із [2]



R1=1.071; Z1=6; R2=1.290; Z2=2; u=-0.359. Ці параметри підставляються в підпрограму POTION


1



Достарыңызбен бөлісу:




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет