Листи бардів та їхніх шанувальників, вірші, статті
жүктеу/скачать 147.5 Kb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Грицько Чупринка
- Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезії
- "Печать забытого родства"
- У Луцьку відбудеться концерт барда Миколи Більшевича
- Відбувся XII обласний конкурс юних читців
- Рубрика – «ЗМІ про митців»
Літописи за 1998-2015 роки, новини, довідники, записи авторських пісень, вірші, статті та книги про долю В.Івасюка, книга “Сучасна українська авторська пісня” та брошура "Авторська пiсня – як явище культури" та інші книги П.Картавого на сайті www.bardlitopys.sumy.ua/ Новини одним рядком: 27 листопада – день народження поета Грицька Чупринки 1-17 грудня – благодійна акція по збору подарунків для Шалигінської школи-інтернат, Суми, бібліотека ім.Т.Шевченка 3 грудня – дискусія "Соціальна відповідальність письменника під час війни" у Харківському літературному музеї 3 грудня – концерт барда Миколи Більшевича в палаці культури м.Луцька 4 грудня – репетиції новорічних концертів арт-бригади у київському КАП “Дом” 5 грудня – вечір поета, музиканта і барда Сергія Льовіна, Київ, Літературно-мистецький салон «Грінівська вітальня» 5 грудня – концерт автора-виконавця Віктора Васильєва, Запоріжжя, Палац культури “Орбіта” 6 грудня – презентація диску О.Алексєєвої "Печать забытого родства", Харків, магазин “Клуб мандрівників” 7 грудня – день народження поета Миколи Вороного 7 грудня – презентація диску О.Алексєєвої "Печать забытого родства", Харків, клуб ім. Ю. Візбора, Совнаркомівська, 10 8 грудня – презентація диску О.Алексєєвої "Печать забытого родства", Харків, театр “Лукоморье” , вул..Плеханівська, 126 10 грудня – творчий вечір поета і шансон'є Еміля Крупника у Будинку естетики та дозвілля в Чернівцях 12 грудня – вечір Дениса Голубицького у салоні “Арт-Віжен”, Київ, Будинок Художника, вул. Артема, 1-5 13 грудня – концерт клубу бардівської пісні «Трамонтана» у Чернігівському музеї-заповіднику М.М. Коцюбинського 16 грудня – творчий вечір Павла Якубовського у відділі мистецтв Сумської обласної бібліотеки 17 грудня – концерт КАП “Булат” до день народження сумського клубу мандрівників у бібліотеці ім..ТШевченка 18 грудня – концерт Володимира Васильєва на Чердаке Малевича, Київ, вул. Казимира Малевича 86Б к317 20 грудня – концерт Антона Ворожейкіна (Луганськ) у малому залі київського КАП “Арсенал” 20 грудня – концерт театру поетичної пісні "La Chanson" (Суми) у салоні “Арт-Віжен”, Київ, Будинок Художника Грицько ЧупринкаCREDO Не продасться справжня ліра, Повна гніву, повна сліз!.. Не твори собі кумира – Мій улюблений девіз. Я люблю натхненні звуки, Я люблю святу красу, Так до вас, ворожі дуки, Я душі не понесу! Я люблю свої страждання І страждання тих людей, Що тримають до сконання Прапор страдницьких ідей. Братом світла, братом сонця Я зроблюся хоч на мить, – В небі ж брязканням червонця Блиску сонця не купить! Сяйво, світло – скільки зору – Все моє, моє й моє. До блакитного простору Дух мій гімни подає! Дзвонить, стогне, плаче ліра. Я іду за Рубікон. Не твори собі кумира – Мій улюблений закон!.. Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні та поезіїЛисти надсилайте на Email: p_karta@ukr.net, p_karta@mail.ruСуми – Григорій Назаренко Сумський клуб мандрівників запрошує прийняти участь у благодійній акції http://vk.com/sm_travelclub Київ – Євген Романенко «TaRuta» летить на колядки в Ірландію Український WorldMusic гурт «TaRuta» відправляється колядувати до Ірландії. Для столичних етно-рокерів нинішній гастрольний рік виявився вельми насиченим на європейські імпрези і закінчиться двома концертами у Дубліні 10 і 13 грудня. Ініціатором проведення цих концертів виступила відома у Європі дизайнер одягу, засновник модного бренду «KOZZACHKA», українка за походженням Аня Козак. Вже довгий час вона живе і працює у Дубліні, тож поставила собі за мету познайомити ірландців зі справжньою Україною – талановитою, співучою, працьовитою і креативною. Обидва концерти гурту «TaRuta» відбуватимуться напередодні католицького Різдва, тож перший із них буде суто фольклорним, де «тарутяни» презентують ірландцям автентичні українські колядки та щедрівки. Друга сольна імпреза гурту відбуватиметься у популярному дублінському концерт-холі в самому центрі столиці «Opium Rooms». Там українські музиканти презентують свою нову естрадну програму з новими піснями, де вони поєднують українську етнічну культуру з сучасною світовою естрадою. Українському слухачеві свою нову програму разом з новими візуальними образами і новим відео кліпом на пісню про добровольців «Дике поле» «TaRuta» презентує 1 лютого наступного року у київському концерт-холі “Caribbean Club”.
Будь-ласка, обдумайте заготовки підходящих для таких арт-походів пісень. 5 грудня - Літературно-мистецький салон «Грінівська вітальня» інформує Вас про творчий вечір київського поета, музиканта і барда Сергія Льовіна. Початок о 15:30.Адреса: Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 92. Телефон для контактів: (044) 259 37 55 (Алла Іванівна Дубенюк).
В программе - стихотворения и песни Дениса Голубицкого, поэта, барда и киевоведа, в том числе, новые песни и целое ожерелье стихотворений, написанных этой осенью. Также в программе - часть киевского цикла, произведения которого будут сопровождаться неожиданными "встречами" на киевских улицах со знаменитыми и любимыми русскими поэтами. Участие Бориса Бельского, профессионального гитариста, который не просто мастер своего дела, но и прекрасно чувствует бардовскую песню, и, в частности, песни Дениса Голубицкого (впрочем, они в музыкальном плане зачастую выходят за границы жанра), будет несомненной изюминкой этого вечера. Даже привычные песни зазвучат совершенно по-новому: ярко и насыщенно.
Концерт-клуб «Чердак Малевича», ул. Малевича (Боженко) 86-Б, к.317 20 декабря нас ждет ударная доза позитива. Успейте на оба концерта!!!: 20 декабря в 18-00 - Антон Ворожейкин (г.Луганск) и Клуб авторской песни "Арсенал" приглашают друзей на встречу по адресу ул Московская, 3 малый зал (около м.Арсенальная) https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1649296222014249&set=a.1376683635942177.1073741827.100008016603645&type=3 или https://www.facebook.com/events/485993054918479/ 20 декабря - 15:00 у нас выступит знаменитый Театр поэтической песни "La Chanson" (г. Сумы). Адрес: все там же - Салон "Арт-вижен", Дом художника, 5 этаж, ул. Артема, 1-5. Справки: 050 415-10-57 https://www.youtube.com/watch?v=2JYwoPbigEs Приходите со своими стульями:))) https://www.facebook.com/events/1003956196333317/
Вечір-концерт клубу бардівської пісні «Трамонтана» Чернігівський літературно-меморіальний музей-заповідник М.М. Коцюбинського, поч. о 15.00
начало – 17:30 Вход свободный. Организаторы: Анна Макаренко, Игорь Добровольский 17 декабря, 2015 г., четверг Клуб путешественников приглашает на День Рождения. в программе – концерт КАП «Булат». где: городская библиотека им. Шевченко, отдел литературы по искусству начало – 17:00 вход – свободный Организаторы: Татьяна Лебедь, Григорий Назаренко, Игорь Добровольский Запоріжжя – Олена Алексєєва "Печать забытого родства"Закончена работа над сольным диском Елены Алексеевей "Печать забытого родства", длившаяся около года. Участник проекта Борис Бельский, г. Киев В работе над диском я сам получил и большое удовольствие и бесценный опыт! Записи предшествовал длительный этап аранжировки, сочинения партии соло гитары. Найти ключ к каждой песне, подчеркнуть её индивидуальность, соблюдая баланс по отношению к основному, уже записанному материалу оказалось непросто. Гитаре предстояло стать собеседником голоса, то ведущим с ним спор, то утешающим, вести свою линию то переплетаясь с голосом, то выходя на первый план, то создавая фоновое мерцание. Глубокие тексты, выразительная мелодика, яркое и образное исполнение песен Еленой Алексеевой подсказывали музыкальные решения, вдохновляли, увлекали. Более детальная проработка замысла в содружестве с Еленой внесла завершающий штрих в звучание гитары. А опытный и профессиональный Звукооператор Олег Швыдкий придал нашему созвучию необыкновенный шарм! Дни, проведённые в студии остались в памяти праздником! Надеюсь, результат Вам понравится! Звукорежиссёр Олег Швыдкий, г.Запорожье Завершена работа над альбомом Лены Алексеевой, во всяком случае моя часть этой работы, осталось закатать, упаковать и донести до слушателя. Было долго, громко, сложно, но интересно. Рад новым знакомствам с замечательными музыкантами, принимавшими участие в записи альбома: Боря Бельский (гитара), Елена Кочерга (флейта), Кирилл Алексеев (гитара), Анатолий Собокарь (альт), Виктор Максименко (баян), Татьяна Шнайдер (виолончель), Жан Селезенев (контрабас, аранжировка), ну и конечно Лене спасибо за профессионализм, настойчивость и умение сплотить, озадачить и довести до коды начатое. Альбомчик получился концептуальный, не потанцуешь...) а вот для любителей проникновенно и вдумчиво - самое то. В работе приняли участие многие замечательные люди и талантливые музыканты: Борис Бельский - гитара (г.Киев)
" Эти песни появились в моём репертуаре как нечто важное и абсолютно необходимое в определённый момент жизни. И вот сейчас, совершенно естественным образом, они сложились в диск. Наверное, пришло время. Таким же естественным образом собрались люди, которые помогли сделать звучание этих песен более объёмным и ярким, подключаясь на разных этапах и блестяще осуществляя свою работу. Но особо добрые слова хочу адресовать Жану Селезеневу за надёжность и верность делу, великолепному Борису Бельскому за счастье полноценного сотворчества, и, конечно. Олегу Швыдкому за терпение, понимание, изящный вкус и чувство меры. Отдельное спасибо Дмитрию Кимельфельду и Николаю Чернявскому. В диск вошли песни А.Галича, Б.Окуджавы, ЮВизбора, А.Медведенко, в т.ч. на ст. Д.Кимельфельда, Е.Клячкина на ст. И.Бродского, О.Рубанского на ст. А.Вертинского, С.Никитина и Е.Фроловой на ст. А.Тарковского, а так же Ю.Лореса. В начале декабря в Харьков с новой программой "Печать забытого родства" и презентацией диска приедут авторы, исполнители: Елена Алексеева (Запорожье), Борис Бельский (Киев), Кирилл Алексеев (Киев). Всего нас ждут три творческие встречи. Информация о каждой из них в отдельности есть в ФБ, но мы решили объединить все три вечера в одну афишу для полной ясности. Встреча №1: 06.12 - 19-00 "На ступеньках" пройдёт в зале магазина "Клуб путешественников", ул Донец-Захаржевского 6/8, ст.м. "Исторический музей", Встреча № 2: 07.12 - 18-30 - клуб песенной поэзии им.Ю.Визбора, Дом Учёных, ул. Совнаркомовская, 10. ст. м. А.Бекетова, Встреча № 3 08.12 - 18-00 - театр "Лукоморье", ул. Плехановская, 126, офисный центр "Эстет" (старое здание), 4 этаж. комната 436, ст.м. Завод им. Малышева.
Харків – Літературний музей Дитяча площАРТка та Літературний музей представляють читаЧАС в форматі 20Х20 Всі дорослі хочуть, щоб діти читали. Всі дорослі знають, що кращий метод – ... показати гарний приклад. 7 дорослих – людей різних професій, відомих, успішних розкажуть про книжки, які вони читали у дитинстві та як це спрацювало у житті. 6 хвилин 40 секунд – на кожну доповідь про книжку, яку читав (читала) у дитинстві, а що тепер? 40 хвилин історій про книжки. 60 хвилин обговорення та обміну думками. Усього – 100 хвилин розмов про книжки з цікавими людьми. Це варто того, щоб бути разом в цей день. Запрошуються дорослі, діти з батьками, усі, кому небайдуже читання. Зустріч пройде в форматі 20х20 (Печа Куча). Спікери готують свої історії в супроводі презентації – 20 слайдів, які переключаються кожні 20 секунд. Така драматургія розповіді допоможе завдати ритм і окреслити простір історії. Телефонуйте зараз: 066 980 6800 096 288 6 882 Зареєструватися як учасник або відвідувач можта тут http://goo.gl/forms/zev2qMU7ck Дата: 2 грудня Час: 18:00-20:00 Місце: Харківський літературний музей, вул. Багалія, 6 (колишня Фрунзе) Вхід: 50 грн. (Включає вартість вхідного квитка в Літмузей, ЧитаЧАС та участь в обговоренні) Про формат Pecha Kucha можна дізнатися тут. https://uk.wikipedia.org/wiki/Печа-куча Подія на фб: https://www.facebook.com/events/188621231479868/ 3 грудня о 18.00 у Харківському літературному музеї в межах виставки "Будемо жити!" відбудеться дискусія "Соціальна відповідальність письменника під час війни" за участі американських письменників Джоан Невіюк Кейн та Крістофера Меррілла, які перебувають в Україні за спеціальною "мандрівною" програмою штату Айова. Запрошуємо до участі! Джоан Невіюк Кейн – автор поетичних збірок «Дружина жадібного мисливця» і «Гіперборейське». Лауреат письменницької нагороди «Whiting», відзнаки Дональда Халла в жанрі поезії, нагороди американського проекту «Творче бачення», Американської книжкової премії, Літературної премії Аляски, стипендіат Фундації Расмусона, Державної ради Аляски з питань мистецтва, Фундації Аляски з питань мистецтва й культури, Фундації мистецтва й культур корінних жителів США і Школи передових досліджень. Кейн закінчила Коледж Гарвардського університету, де була Національним стипендіатом Гарварда, і Школу мистецтв Колумбійського університету, де отримувала письменницьку стипендію для випускників. Інупіак за походженням, чия сім’я родом з Кінг-Айленда і Меріз Іглу, вона виховує своїх дітей в Анкориджі, Аляска, і виступає науковим керівником магістерської програми з мистецтва дистанційної форми навчання в Інституті мистецтва американських індіанців у Санта Фе, штат Нью-Мексико. Відвідайте її веб-сайт: http://thecormoranthunterswife.com/ Крістофер Меррілл опублікував шість поетичних збірок, зокрема «Watch Fire» («Дивитися на вогонь»), за яку отримав премію для молодих поетів імені Лейвена від Академії американських поетів; багато працював як редактор і перекладач; серед його доробку – п’ять документальних книжок, серед них «Залишаються тільки цвяхи. Сцени з балканських воєн» і «Речі прихованого Бога. Подорож на Святу Гору». Остання книжка Меррілла, «Дерево голубів. Церемонія, експедиція, війна» (2011) описує його подорожі в Азію та на Близький Схід у світлі війни з терором. Його твори було перекладено на 25 мов; серед його нагород – «Лицар мистецтв і літератури» від уряду Франції. Член Державної ради з гуманітарних наук і Національної комісії США з питань ЮНЕСКО, він очолює Міжнародну письменницьку програму в Університеті Айови. Відвідайте його веб-сайт:www.christophermerrillbooks.com. Координатор мандрівного проекту читання і лекцій письменницької програми Айови, Келлі Бідіян отримала ступінь з лінгвістики в Університеті Айови, після чого працювала волонтером Корпусу Миру в Дніпропетровську, Україна, з 1996-го по 1998 рік. Келлі продовжувала працювати як програмний менеджер над численними програмами професійного розвитку та обмінів у неурядовій організації «CONNECT/US-RUSSIA», розташованій у Міннеаполісі, штат Міннесота. У 2001 році Келлі повернулася за кордон, працюючи з Міжнародною радою досліджень та обмінів (IREX) спершу як менеджер програми «Community Connections», а пізніше як менеджер офісу IREX/Вірменія і водночас регіональний менеджер програми з доступу до Інтернету та тренінгової програми в Кавказькому регіоні. Келлі приєдналася до письменницької програми Айови в 2004 році, де й понині працює як координатор закордонних проектів. Подія на фб: https://www.facebook.com/events/175754179440111/ Вітаємо!
Шалений учений КрейзіФорд повернувся з відпустки й радісно запрошує 4 грудня о 17:00 до Літмузею (вул. Багалія, 6) дітей від 6 до 12 років до свого кабінету на нове зимове заняття! Цього разу винахідливий науковець пропонує відправитись у цікаву подорож часом – від давнини до сьогодення. Коли люди почали вимірювати час? Чи можна опинитися поза часом? Як потрапити в минуле чи майбутнє? Шукаймо відповіді разом із професором КрейзіФордом! :-) Маєш свої питання про час – приходь із ними до КрейзіФорда, дізнавайся нове! Маєш ідеї – забігай до КрейзіФорда, ділися ними з усіма!
4 ГРУДНЯ – ВХІД ВІЛЬНИЙ! Довідки за телефонами: (063) 238 70 15, (067) 899 45 10, (050) 14 95 818. Подія на фб: https://www.facebook.com/events/488148738024737/ Луцьк – сайт газети «Слово Волині» http://slovovolyni.com/ukr/volyn/42804/ У Луцьку відбудеться концерт барда Миколи Більшевича«Дух романтизму назавжди ввійшов в мене і, напевне, відклав свій відбиток в моїх піснях». Так про себе характеризує ювіляр, автор пісень, віршів, малюнків, тато, самоучка-волинянин Микола Більшевич. Він розповідає: «Ось і приїхав.... 50! на носі. Немовби вийшов на Рубікон. Назад не повернешся, а вперед йдеш та йдеш за звичкою. Вже є що згадати.... і попереду ще стільки того що ТРЕБА відчути-побачити-спробувати, щоб було знову про що згадати. Приходьте, послухаєте про моє і про своє згадаєте. Гроші що надумали витратити на квіти - віддайте в скриньку для АТО на вечорі. Радий буду відчути і побачити вас у залі». По закінчені Луцького технічного інституту працював майстром з ремонту автобусів. Більш інтенсивно почав писати з 2001 року, і за деякий час написав близько 50 пісень, у тому числі і свою гордість - дитячу поему в 200 з лишком чотирирядкових віршованих стовпців! Була і проза і роман, до якого до сих пір не доходять руки, щоб довести до його, так би мовити, до вжитку. Микола Миколайович каже: «Напевне, все розпочалося з ріки... Я виріс на березі Турії в Ковелі. Перша спіймана плотвиця, перша щука, яка потопила поплавка і в той же момент потягла вудочку з рук..... Це все ріка. Потягла і не відпустила. З тих пір я її раб. Потім повела мене по Карелії, Кольському півострові, Кавказі, рідних Карпатах, по інших ріках України на байдарках і катамаранах. Одним словом повноцінне студентське життя. Ми співали пісень Візбора, Висоцького і... пішли свої тексти. Гітара завжди була в походах і тому почали з`являтися свої пісні. Були періоди коли писалося плідно, інколи взагалі не писалося. Але ось так по-трохи назбиралося біля сотні пісень, віршів трохи. Є ще й проза.... З часом репертуар змінювався. Перший, другий Майдан внесли корективи в тексти моїх пісень. Зараз волонтерствую, підтримую воїнів всім тим що їм потрібно і, звісно ж, піснею. Тому запрошую всіх на мій ювілейний авторський вечір послухати мої творчі здобутки». Лауреат 2-ї премії Всеукраїнського фестивалю «Українська родина», переможець III фестивалю авторської пісні, фото і кіно «Вітрила пригод» у номінації «Авторська пісня», автор збірки «Пісенні мандри», яку ще й власноруч художньо оформив, учасник акції «І повіяв огонь з Холодного Яру», яка відбувалася у Чигирині та Холодному Яру, благодійного концерту на підтримку військових 51 бригади, яка відбувалася у Ковелі, вечора авторської пісні в рамках відродження фестивалю «Білі лелеки», фестивалю вуличної музики в Луцьку, свята Купала в Ковелі, літературного вечора «Творчість в серці», XII Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини – Docudays UA та багатьої інших проектів. Микола стверджує: «Пишу в різних жанрах і для різних поколінь. Приємно коли твій твір сприймається на рівні віків на «ти». Тому запрошую всіх на авторський вечір і для кожного із моєї сотні пісень знайдуться ті, які підсвідомо дозволять нам бути на «ти»!» Концерт відбудеться 3 грудня 2015 року в палаці культури м.Луцька. Вхід вільний. Найкращим подарунком, для Миколи, як кожної творчої людини є поціновувачі та шанувальники його творчості. Дякуючи ентузіазму та творчій енергії завжди залюбки відгукується на прохання поспівати на різних вечорах, акціях, фестивалях за що йому велика подяка та побажання «Многая літа», ну і належної підтримки та оцінки від державних структур. Руслана Мельник Чернівці – сайт музею Володимира Івасюка http://www.ivasyuk.org.ua/news.php?lang=uk Відбувся XII обласний конкурс юних читців24 листопада до дня народження письменника Михайла Івасюка в Обласній бібліотеці для дітей спільно з Меморіальним музеєм Володимира Івасюка відбувся XII обласний конкурс юних читців. Традиційно конкурс проводиться у 2-х номінаціях: вірші Михайла Івасюка зі збірки-посвяти «Елегії для сина» та вірші-посвяти Володимирові Івасюку. Під час підрахування балів (конкурсантів оцінювали за 10-бальною системою) учасники та глядачі мали змогу ознайомитися із виставкою «Батько і син», яку підготували працівники бібліотеки та перегорнути сторінки із життя Михайла та Володимира Івасюків. Цьогорічний конкурс відбувся за участю 33 учасників, наймолодшим з яких був першокласник Гіршвельд Сергій, учень 1-го класу Вашківецької ЗОШ Вижницького р-ну. Читали емоційно, виразно та під оплески глядачів. Заворожив усіх членів журі та глядачів Орлецький Степан, учень 7-го класу Недільної школи Храму Преподобної Параскеви Сербської, який зайняв I місце у номінації «Вірш-посвята Володимиру Івасюку». II місце виборола Дарій Тетяна, учениця 11 класу (с. Банилів-Підгірний Сторожинецького р-ну), а III місце — Струц Ніколь, учениця 7-Б класу ЗОШ №11. А в номінації «Вірші Михайла Івасюка зі збірки “Елегії для сина”» I місце виборола Манескул Наталія, учениця 7 класу (с. Михальча Сторожинецького р-ну), II місце посіла Бампа Лоредана, учениця 8 класу (с. Петрашівка Герцаївського р-ну), III місце — Ткачук Дарина, учениця 7 класу (с. Михальча Сторожинецького р-ну). Не образили нікого, всі отримали подарунки від Меморіального музею Володимира Івасюка, Обласної бібліотеки для дітей, Михайла Павлюка та видавничого дому «Букрек».
головний зберігач фондів Меморіального музею Володимира Івасюка Вшанування пам’яті Михайла Івасюка та Степана Снігура в день їхнього народження 25 листопада громадськість та інтелігенція Буковини відзначала 98-річницю від дня народження видатного письменника, науковця, громадського діяча Михайла Григоровича Івасюка. Земну шану М. Г. Івасюку віддали покладанням квітів до місця вічного спочинку та щирим словом письменник Віктор Косяченко з дружиною, директор Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка Мирослав Лазарук, працівники ЧОУНБ ім. М. Г. Івасюка, головний спеціаліст відділу охорони культурної спадщини національностей та релігій управління культури Чернівецької ОДА Сергій Бухаров та шанувальники творчості письменника. Вечір-спогад про письменника відбувся тієї днини і у Меморіальному музеї Володимира Івасюка. 25 листопада громадськість та інтелігенція Буковини святкувала б і 100-річчя ще одного знаного письменника із Хотина Степана Олексійовича Снігура. Науковими співробітниками музею підготовлено виставку «Зворушений вашою увагою…», де представлено книги С. О. Снігура із власної бібліотеки Михайла Івасюка з дарчими надписами від автора, листування, записи М. Г. Івасюка про драматургію Степана Олексійовича, листівки, довідники, фотографії із сімейного архіву родини Снігурів, які надав син Едуард Степанович Снігур. Також для експонування, з власних архівів, надали фотографії працівники Чернівецького музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської, де зафіксовані сцени із вистави «Полум’яні серця», яка ставилася за п’єсою Степана Снігура на сцені театру у 1958, 1968 та 1975 роках. Цю виставу було відзначено республіканською премією ім. М. Островського, але на жаль ім’я автора серед лауреатів не значилося. Згадували щиро і трепетно двох побратимів письменники Василь Васильович Васкан, Богдан Іванович Мельничук, директор музею Мирослав Ярославович Лазарук, учень Михайла Григоровича кіцманчанин Василь Георгійович Палагнюк. Зворушив усіх присутніх своїм емоційним та натхненним виступом Степан Орлецький, учень 7 класу Лужанської загальноосвітньої школи, переможець XII Обласного конкурсу юних читців в номінації «Посвяти Володимирові Івасюку», який відбувся напередодні дня народження М. Г. Івасюка. Українські народні пісні дарувала усім присутнім доцент, кандидат філологічних наук ЧНУ ім. Ю. Федьковича Валентина Чолкан. Сподіваємося, що щирі спогади та пісні «із краю буковинського, до болю українського» чули і дорогі серцю та душі Михайло Григорович Івасюк та Степан Олексійович Снігур там, «де дорога виривається з-під ніг і мчить аж за крайнебо». Запоріжжя – сайт http://z-city.com.ua/Барды-и-духовики-дали-концерты-под-одной-крышей-30.11.2015 Барды и «духовики» дали концерты под одной крышей Елена Гранишевская 30 ноября 2015 В четверг запорожский дворец культуры «Орбита» стал настоящей культурной Меккой города. В один вечер в двух залах – малом и главном - состоялось одновременно два концерта Первыми начали барды. В малом зале на втором авторы и исполнители собственных песен отмечали двойной день рождения: 37 лет со дня основания запорожского клуба авторской песни, и 13 лет, собственно, со дня создания его подразделения – клуба «Островок». К слову, изначально, в 1978 году, это называлось клубом самодеятельной песни. Но с подачи известнейшего актера и барда Владимира Высоцкого самодеятельная песня стала называться авторской. Первым президентом запорожского клуба авторской песни была Александра Кужель, ныне народный депутат Украины. Затем клуб возглавил запорожский бард Сергей Кучма, а уже 13 последних лет клубом руководит Александр Супрун. Публики в четверг в зале было немного – около пятидесяти человек, в основном, старшее поколение. Для них автор с гитарой - воспоминания о молодости, когда все были здоровы, а впереди была вся жизнь. В течение трех часов на сцену выходили восемнадцать бардов из пяти городов Украины. Среди них были авторы из Запорожья, Токмака, Днепропетровска, Донецкой области (Украина) и Одессы. Каждый «островитянин» исполнил по две песни, в основном, собственного авторства. Но звучали и известные баллады мэтров бардовской песни – Визбора, Галича и других. Руководитель «Островка» - запорожский бард Александр Супрун, поблагодарил со сцены каждого зрителя, которые поддерживают бардовское движение в Запорожье посещением концертов. И пригласил всех поклонников авторской песни на заседания клуба «Островок», которые по традиции проходят в ДК «Орбита» каждый второй вторник, в 18.00. Также в декабре состоятся два «Вечера при свечах». 5 декабря в ДК «Орбита» для горожан выступит известный украинский гитарный мастер, автор-исполнитель Виктор Васильев. 19 декабря там же свои песни исполнит киевский бард Анатолий Кольнобрицкий. Начало концертов по традиции в 18.00. Рубрика – «Поетична сторінка» ИГОРЬ КАРАМНОВ И ВСЕХ АНГЕЛОВ ГОЛОСА! В византийском имперском просторе тоже Сирия ведь была, нам неведома в счастье и горе, но в любви, как роза цвела. И в любви признавались, как пели, как дышали страстью дорог, как три чувственных менестреля* ненавидели слово «Бог». А один в словах был с размахом, очень пафосный был певец, жил, как пел, как будто бы страха не знавал ни в чём молодец . Под созвездьем рождён азартным, в состязаньях певцов, без труда, побеждал, да так, что вся зависть становилась лежбищем льда. Но однажды он изменился, казнь увидев, где человек в смертный час горел, но не злился на огонь не смертный вовек .
не певец, а, впрямь – Дон-Кихот: по всем тюрьмам цепи корёжа, и не песней – действием горд! Время шло… И вот из Царьграда Он поехал в диво-Дамаск, цепь событий – словно награда, как замена девичьих ласк. Но в дороге, возле Аллепо, бедуины на скакунах окружили, словно бы вепри, что послал в Алеппо Аллах. «Вот она – расплата до срока» – пронеслось в голове певца… Сразу стало так одиноко, ласки вспомнились без конца. Вдруг один бедуин полынно целовать стал руку певца, и – как в облаке анилина – солнце-солнышко без лица. - Ты не бойся, я тебя помню, как в тюрьму ты петь приходил, нас погнали в каменоломни, и я цепи камнем разбил. На лице моём столько пыток, и рубцов, и клейм не от слёз, что не будут ливнями смыты и не скроет пыль от колёс. Поезжай в Дамаск аль в Алеппо, там у девушек рай-глаза, лица, словно чистое небо, и вех ангелов голоса! 3-4 декабря 2015 г. _________________________________ *Диль Ш. Византийские портреты, Париж, 1905. Рубрика – «ЗМІ про митців»Душа без страху Художниці Алли Горської, яку називали душею шістдесятництва, не стало 45 років тому (газета “Україна молода” від 1 грудня 2015 року) http://www.umoloda.kiev.ua/number/2740/164/95803/ Валентина САМЧЕНКО В усі часи поставати проти системи було небезпечно. Активістка-художниця Алла Горська перебувала в епіцентрі подій короткої відлиги у 60-х роках уже минулого століття, яка скінчилася масовими арештами і «процвітаючим соціалізмом» брежнєвщини. Вона мала сміливість написати прокуророві УРСР після масових арештів інтелігенції у Києві і по всій Україні наприкінці серпня та на початку вересня 1965 року: «Прошу вжити заходів до працівників КДБ при Раді Міністрів, які надуживають даними їм повноваженнями». Вона заперечувала у скарзі, що нібито давала якусь видану за кордоном українську книжку «Україна і націоналізм» заарештованому Ярославу Гевричу. Акцентувала, що брехливе свідчення чоловік дав проти неї, бо: «За 105 днів навчать брехати». Алла Горська писала: «Незважаючи на мої наполягання, ця фраза не була внесена до протоколу очної ставки, а Геврича примусили повторити вигадане показання». Вона вказала прізвища присутніх слідчих і констатувала: «Під час допиту і після очної ставки слідчі коректно і чемно мене ображали і погрожували ув’язненням». Життя Алли Горської обірвалося 28 листопада 1970 року. Друзі і знайомі донині впевнені, що загадкова смерть — це справа рук КДБ. Оточили кадебісти «Ми ховали її навіки 7 грудня 1970 року на Берківцях, тьмяного зимового дня. Ховали в дубовій труні, зробленій на кіностудії для якогось фільму. Труни не відкривали, — писав у спогадах історик Сергій Білокінь. — Колишній зек Юрій Шелест, який був на похороні, а потім ховав Зарецького, тепер уже розповідав мені, що один із копачів пригадав отой Аллин похорон. Сказав, що вони з лопатами ледве пробилися, так оточили кадебісти увесь квартал. Автобус вони пропустили автоматично, і ті, хто з ним приїхав, цього навіть не помітили». Народилася Алла Горська 18 вересня 1929 року в Ялті. Її батько Олександр Валентинович Горський — родом із міста Олександрія на Кіровоградщині — був одним з організаторів радянського кіно, мав квиток Спілки кінематографістів першого десятка. Уже 1932 року Горські переїжджають до Москви, де Олександр Валентинович обіймає посаду начальника виробництва тресту «Востокфильм». Ще через рік він стає спочатку заступником директора, а потім керівником Ленінградської кіностудії. Мама дівчинки Олена (її батьки Безсмертні жили у Кременчуці) працювала вихователькою у дитячих закладах санаторно-шкільного типу, а в Ленінграді і згодом — художником костюмів. Із вересня 1939-го по квітень наступного року батько Алли був на фінській війні, а незадовго до нападу Німеччини на СРСР поїхав до Монголії на зйомки фільму «Його звали Сухе-Батор». Коли гітлерівці почали наступ на СРСР, 11-річна Алла разом із матір’ю та старшим на 10 років зведеним братом Арсеном (син матері від першого чоловіка, який загинув у Першій світовій війні) була в Ленінграді. Брат — спочатку ополченець, а потім учасник диверсійно-партизанської частини, яка діяла на Ленінградському фронті, навесні 1943 року загинув. Алла з мамою, переживши дві блокадні ленінградські зими, влітку 1943-го евакуювалася до Алма-Ати, де вже працював на об’єднаній кіностудії Олександр Валентинович. (До речі, видали посвідчення Олені Горській на евакуацію до Алма-Ати 16 серпня 1941 року). А вже наприкінці 1943 року родина переїхала до Києва, де Олександр Горський став директором кіностудії. Уже з 1946-го Алла Горська навчалась у Київській художній середній школі імені Шевченка, через два роки закінчивши її з золотою медаллю. Вступила на живописний факультет Київського художнього інституту. Улітку 1952-го вийшла заміж за однокурсника Віктора Зарецького. Виставлялася на Третій Всесоюзній виставці дипломів художніх вузів, виставці творів молодих художників СРСР до VІ Всесоюзного фестивалю молоді й студентів (І957). Мала третій розряд із волейболу. Словом — комсомолка, спортсменка, активістка. Світогляд багатьох мінявся після двадцятого з’їзду ЦК КПРС 1956 року, на якому розвінчали культ Сталіна. До того ж, поза сумнівом, у родині Горських не могли не знати про безчинства радянської влади з офіційно-особистих джерел. Надолужуючи прогалини у знаннях, Алла Горська запоєм читала. Сперечалася всмерть, згадують сучасники. Коли у віці за тридцять усвідомила, що має знати українську мову, — почала її вчити, під диктовку Надії Світличної писала диктанти. Кинула виклик середовищу партноменклатури ЦК, із якого походила «Мішенню №1 серед шістдесятників була Алла Горська. «Будівничі казарм» (вислів Євгена Сверстюка) особливо ненавиділи Горську, бо вона кинула виклик середовищу партноменклатури ЦК, з якого сама походила, — пише краєзнавець Ганна Черкаська. Алла Горська — харизматичний лідер (скільком вона допомагала вистояти морально й матеріально!), скарбник правозахисників (крім власних коштів, отримувала допомогу зі США, Канади), інтелігент не в першому поколінні, самодостатня особистість без жодного комплексу меншовартості; без генів страху, посіяних Голодомором і розстрілами». Алла Горська разом із Василем Стусом, Василем Симоненком, Іваном Світличним та іншими активістами центром українського національного життя у Києві зробила Клуб творчої молоді, організовуючи літературно-мистецькі вечори й дискусії. Разом із Василем Симоненком і Лесем Танюком першою поширила інформацію про місця поховання розстріляних у НКВС на Лук’янівському і Васильківському кладовищах та поблизу Києва, у Биківні. У 1964 році у співавторстві з іншими художниками Горська створила в Червоному корпусі Київського університету імені Шевченка вітраж «Шевченко. Мати». Втім його швидко знищили. Скликана після цього комісія кваліфікувала роботу як ідейно ворожу. Аллу Горську і Людмилу Семикіну виключили зі Спілки художників, щоправда, через рік поновили. «Коли працювала над Шевченком, він не міг у неї вийти ні пригладжено-зализаний, ані просто ніякий, — впевнений Сергій Білокінь. — Як і Опанас Заливаха, докопувалася до суті явища, пророчої, біблійної енергії Шевченка, що потрясав імперією, до трагедійної пристрасті Шевченкового слова... Це був не тільки мистецький твір на тему, а щось більше — згусток революційної ідеології. Каркас, на якому мало кріпитися скло, митці передбачили підкреслено грубим, як ґрати. Постать Шевченка, котрий за тими ґратами пригортав чи сестру, чи Україну, доповнював текст: «Возвеличу малих отих рабів німих, а на сторожі коло них поставлю слово». Можна лише припустити, як допік начальству цей вітраж!». Її виключали з лав Спілки художників, попереджали, залякували. Горська була на процесі у справі В’ячеслава Чорновола 15 вересня 1967 у Львові, де з групою киян заявила протест проти незаконного ведення суду. У 1968 році художниця підписала «Лист-протест 139» на ім’я генсека Леоніда Брежнєва, голів Ради Міністрів Олексія Косигіна та Президію Верховної Ради СРСР Миколи Підгорного з вимогою припинити політичні переслідування у країні. «Від нас вимагали каяття, а ми ніяк не могли зрозуміти, чому маємо бути б...ями», — писала Алла Горська художникові Опанасові Заливасі у Мордовію, де він сидів «за антирадянську агітацію та пропаганду». Потім він згадував про візит Горської в табір (!): «Вигляд у неї був такий, ніби княгиня приїхала до свого маєтку і не може зайти, бо загубилися ключі». «...1969-70-му ми зустрічали після повернення з лагерів Опанаса Заливаху, потім Славка Чорновола в ресторані «Наталка» (між Києвом і Броварами), зустрічали з піснями, приховували страх. Бо коли чоловік боїться, то він не зовсім чоловік. Він не орієнтується, коли треба боятися, а коли вже не треба, або — ще не треба. Зустрічі організовувала Алла Горська, і вони їй це запам’ятали», — згадував правозахисник Євген Сверстюк.
«...28 листопада 1970 року. Рано-вранці мати вийшла з нашого помешкання по вулиці Рєпіна (нині Терещенківська), 25, кв. 6, щоб їхати у Васильків. Вона попередньо домовилась із моїм дідом Іваном, що забере швацьку машинку «Зінгер» виробництва початку століття — родинну реліквію. 2 грудня 1970 року маму знайшли мертвою з переломом основи черепа в льоху в будинку свекра Івана Зарецького. Удар було завдано ззаду тупим важким предметом», — згадує Олексій Зарецький, син Алли Горської. Івана Зарецького, якого з дня 28 листопада ніхто не бачив, було знайдено 29 листопада мертвим поблизу залізничної станції Фастів-2, що в 35 кілометрах від його помешкання. Він лежав на залізничній колії з відрізаною потягом головою. Прокуратура Київської області швидко дійшла висновку, що Іван Зарецький, убивши з особистої неприязні невістку, наклав на себе руки. І вже 23 січня 1971 року кримінальну справу відносно вбивства Алли Горської з причини смерті підозрюваного було закрито.
Бризки калини і потік крові «Мало хто знає Аллу Горську як театрального художника», — зауважив Лесь Танюк на нещодавній презентації у Києві книги «Алла Горська. Душа українського шістдесятництва». — Вона оформила чотири вистави». У Клубі творчої молоді робила «Патетичну сонату», її швидко закрили. Потім працювала над поемою Івана Драча «Ніж у сонці». Зробила на сцені квітку — як сонце, розповів режисер. Коли та розкривалася, всередині з’являються люди: хлопці — кольори райдуги і дівчата — звуки гами. По-особливому сконструювала Алла Горська і світло софітів на великій сцені столичного Жовтневого палацу: червоний посередині, а синій і жовтий — із боків. На жаль, не збереглося жодного ескізу, бо вистава робилася здебільшого у просторовій уяві, а не в малюнках. Сонце символізувало всесвіт України, в який вганяють ніж, — так трактували свою роботу Лесь Танюк і Алла Горська. На початку січня 1963-го готували для показу на сцені львівського театру виставу-комедію «Отак загинув Гуска» Миколи Куліша. На завісі було зображення величезного пасхального яйця. І вислів: «Табір міщанський (забрано «радянський»), поганський — ох, як тебе ненавиджу я». Весь «виводок» Гусок — як гральні карти. Туз — пристосуванець Гуска у червоному плащі. Але навиворіт — жовто-блакитна підкладка. Зрозуміло, і цю виставу заборонили. Така ж доля спіткала й «Правду і кривду» Михайла Стельмаха, яку готували в Одесі. В одній зі сцен Алла Горська портрети членів політбюро у парткабінеті на сцені з допомогою освітлення перетворювала у вікна... тюремної камери. Упорядниця книги «Алла Горська. Душа українського шістдесятництва» Людмила Огнєва — дослідниця з Донецька, яка віднедавна мешкає у Києві, нагадала, що Алла Горська створювала станковий і монументальний живопис. Одна із найвідоміших її мозаїчних композицiй перебуває в музеї «Молода гвардiя» у Краснодонi. За словами Світлани Огнєвої, у 60-х роках художниця хотіла робити панно «Україна» у Донецьку, але їй не дозволили. Нині кільком мозаїкам, зробленим Аллою Горською разом з іншими художниками, загрожує знищення. Скажімо, у Києві може зникнути «Вітер» на ресторані «Вітряк». Найвідоміші картини Алли Горської «Вознесіння», «Прип’ять», «Пором», «Абетка», «Хліб», «Мати», «Село», «Біля річки», портрети Шевченка, Петрицького, Драча, «Автопортрет», «Автопортрет з сином», «Портрет батька». Малюючи друга й однодумця Василя Симоненка, побиття якого міліцією спричинило саркому нирок і його смерть, — художниця зобразила червоним бризки калини і потік крові...
* * *
Пам’яті А.Горської Ярій, душе! Ярій, а не ридай. У білій стужі серце України. А ти шукай – червону тінь калини на чорних водах – тінь її шукай. Бо – горстка нас. Малесенька шопта. Лише для молитов і сподівання. Застерігає доля нас зарання, що калинова кров – така густа, така крута, як кров у наших жилах. У білій стужі білих голосінь це гроно болю, що паде в глибінь, на нас своїм безсмертям окошилось. Інформаційний бюлетень №49 (375) 2015 рік - - www.bardlitopys.sumy.ua/ жүктеу/скачать 147.5 Kb. Достарыңызбен бөлісу:
|