Маєвська Алла Анатоліївна злочини проти людяності

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право

Автореферат

кандидата юридичних наук

Харків - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародного права і державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор

Семенов Володимир Сергійович,

Національна юридична академія України імені

Ярослава Мудрого, професор кафедри

міжнародного права і державного права

зарубіжних країн

Інститут держави і права імені В.М. Корецького

НАН України, завідувач відділом міжнародного

права;
кандидат юридичних наук, доцент

Національний університет внутрішніх справ

МВС України, доцент кафедри конституційного

і міжнародного права

національного університету імені Тараса

Шевченка МОН України, кафедра міжнародного

права (м. Київ)

cпеціалізованої вченої ради Спасибо-Фатєєва І.В.

Aктуальність визначення злочинів проти людяності в міжнародному праві зумовлена, зокрема, наступним:

Вищевказані чинники й визначають актуальність обраної теми дисертаційного дослідження та її важливість з точки зору вітчизняної науки міжнародного права.

Детальне вивчення процедури створення Нюрнберзького міжнародного воєнного трибуналу міститься в монографії Н.С. Лебєдєвої «Подготовка Нюрнбергского процесса» (1975 р.).

Поряд з науковими розробками вітчизняних учених у дисертації також використовувалися праці таких зарубіжних правознавців, як Ш. Бассіуні, Б. Грефрат, В. Саутенет, К. Райт, Дж. О‘брайєн, В. Пелл, В. Морріс, К. Ренделл, Е. Швелб, Ейкхерст – Маланчук.

З останніх робіт, присвячених Міжнародному кримінальному суду, є монографія І.П. Блищенка й І.В. Фісенка «Международный уголовный суд» (1998 р.), яка в основному розкриває механізм створення такого суду, його структуру тощо, але не розглядає його юрисдикції.

Роботи 90-х років І.І. Лукашука, І.П. Блищенка, присвячені міжнародному кримінальному праву, висвітлюють нормативний зміст злочинів проти людяності.

Однак з огляду на сучасний стан міжнародних відносин поняття «злочини проти людяності» потребує більш широкого наукового аналізу.

Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішувалися наступні основні завдання:

– проаналізувати тексти статутів міжнародних трибуналів (Нюрнберзького, Токійського, Югославського та Руандійського), а також спеціальну наукову літературу щодо визначення, сутності та змісту злочинів проти людяності;

– дослідити правову природу й надати юридичну характеристику розглядуваним злочинам;

– з’ясувати місце інституту індивідуальної відповідальності в системі міжнародного кримінального права;

– визначити, які дії належать до злочинів проти людяності;

– охарактеризувати кожний окремий злочин, що охоплюється поняттям «злочини проти людяності»;

– дослідити положення про універсальну юрисдикцію щодо злочинів проти людяності;

– розробити конкретні науково-практичні рекомендації, спрямовані на застосування поняття «злочини проти людяності» в національному праві України.

Об’єктом дослідження є грубі масові порушення прав людини й основних її свобод.

Предметом дослідження виступають злочини проти людяності як грубе масове порушення прав людини та основних свобод у перебігу воєн, міжнародних і неміжнародних збройних конфліктів.

Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності результатів використано весь комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, які знаходять широке застосування в сучасній науці міжнародного публічного права: метод об’єктивності використано для встановлення вірогідності й повноти застосованої у процесі дослідження інформації; діалектичний метод – для аналізу розвитку концепції злочинів проти людяності та встановлення її зв’язку з іншими правовими явищами; історико-правовий – для характеристики поняття «злочини проти людяності» на різних етапах його розвитку; формально-логічний – для визначення вказаногопоняття та його складників; спеціально-юридичний – для аналізу положень статутів міжнародних трибуналів, інших міжнародно-правових документів, рішень національних судових органів різних країн щодо розглядуваних злочинів; системно-структурний – для визначення місця інституту індивідуальної відповідальності в системі міжнародного права й дослідження його зв’язку з іншими інститутами; порівняльно-правовий – для проведення класифікації злочинів проти людства (зокрема, злочинів геноциду), для виявлення змін у визначенні злочинів проти людяності, що містяться у низці міжнародно-правових актів; соціологічний – для аналізу письмових документів (звітів комісій із розслідування порушень прав людини, доповідей суддів міжнародних трибуналів тощо), що забезпечує достовірність знань про досліджувані злочини; метод кількісного і якісного аналізу – для з’ясування наявності систематичності чи широкомасштабності вчинення злочинів проти людяності, що необхідно для їх констатації; методи моделювання, багатофакторності та прогнозування – для розробки пропозицій стосовно дій України для ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду.

Наукова новизна одержаних результатів проявляється в тому, що ця дисертація є першим в Україні спеціальним дослідженням, у якому здійснено науковий аналіз поняття «злочини проти людяності» і розглянуто розвиток концепції злочинів проти людяності.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в таких теоретичних положеннях і висновках роботи:

1. Вперше в Україні виведено історичний ланцюг розвитку ідеї створення постійного судового органу для притягнення до відповідальності осіб, які грубо порушили гуманітарні принципи.

2. Вперше в Україні проведено детальний аналіз дій, що складають злочини проти людяності.

3. По-новому доведено положення про міжнародний характер проведених після другої світової війни міжнародних воєнних трибуналів. Міжнародний воєнний трибунал у Нюрнберзі був загальним проявом волі чотирьох держав-переможниць осудити головних злочинців війни, незважаючи на те, що кожна могла зробити це окремо.

4. По-новому доведено необхідність існування постійного міжнародного кримінального судового органу.

5. Удосконалено положення про те, що Міжнародний кримінальний суд, Статут якого затверджено в Римі у 1998 р., не має аналогів в історії людства, а є суттєво новітнім явищем у міжнародному праві.

6. Удосконалено положення про відсутність імунітетів осіб незалежно від їх офіційного стану в разі вчинення будь-якого злочину проти людяності.

7. По-новому розкрито необхідні умови для ефективного здійснення універсальної юрисдикції щодо міжнародних злочинів.

8. Запропоновано конкретні шляхи вирішення проблем, що виникли перед Україною у зв’язку з підписанням Римського статуту Міжнародного кримінального суду та його ратифікацією.

9. Подальшого розвитку отримало положення про універсальну юрисдикцію держав щодо злочинів проти людяності.

Практичне значення одержаних результатів дисертації. Сформульовані положення й висновки в сукупності дають цілісне визначення злочинів проти людяності як поняття міжнародного публічного права, зокрема, міжнародного кримінального права.

Аспекти застосування результатів дисертації:

– науково-дослідний (теоретичне визначення поняття «злочини проти людяності», їх юридичної природи);

– науково-освітній (використання розроблених у дисертації наукових положень під час викладання курсу «Міжнародне публічне право»);

– науково-методичний (для вдосконалення навчальних програм з міжнародного публічного права при підготовці підручників і навчально-методичних посібників);

– практичний (для підготовки й перепідготовки юристів і працівників Міністерства закордонних справ України).

Особливу практичну цінність результати даного дослідження мають з урахуванням того, що вони можуть бути застосовані у правовому забезпеченні інтересів України в процесі ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду, можливого представництва України в складі його суддів, необхідного приведення у відповідність національного законодавства України у зв’язку з ратифікацією Статуту.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародного права і державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Основні положення дисертації доповідалися на конференціях:

1) науковій конференції молодих учених та аспірантів «Права людини в умовах реформування правової системи України (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини)» (12 грудня 1998 р., м. Харків; тези опубліковано);

2) регіональній науковій конференції молодих учених та аспірантів «Актуальні проблеми юридичної науки» (18 травня 2000 р., м. Харків; тези опубліковано);

3) всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених «Актуальні проблеми формування правової держави в Україні (До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини й основних свобод)» (27 грудня 2000 р., м. Харків; тези опубліковано);

4) науковій конференції молодих учених «Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України» (30 червня 2001р., м. Харків; тези опубліковано).

Теоретичні аспекти роботи використовувалися автором у навчальному процесі під час проведення занять з міжнародного публічного права за темою «Міжнародна боротьба зі злочинністю».

Відповідно до мети, завдань, предмета й логіки дослідження обрано структуру дисертації, яка містить вступ, три розділи (сім підрозділів), висновки та список використаних джерел, що нараховує 203 позиції і займає 17 сторінок. Загальний обсяг дисертації 182 сторінки.

У вступі обґрунтовується актуальність і ступінь дослідження в науці міжнародного публічного права теми дисертації, вказується на емпіричну базу дослідження, визначаються мета, завдання, об’єкт, предмет роботи, дається характеристика методології дослідження, показано теоретичне і практичне значення дисертації, її наукова новизна, ступінь апробації та характер публікацій, у яких сформульовано основні результати дослідження.

У першому – «Класифікація міжнародних злочинів під час підготовки Статуту Нюрнберзького міжнародного воєнного трибуналу» досліджуються проблеми визначення складу міжнародних злочинів, зокрема, злочинів проти людяності. Результатом роботи над Статутом Нюрнберзького міжнародного воєнного трибуналу стало перше вирізнення такої категорії, як міжнародні злочини, чи злочини за міжнародним правом, і надано їх класифікацію: злочини проти миру; воєнні злочини та злочини проти людяності. У Статуті вперше сформульовано визначення «злочини проти людяності», до яких належать убивства, винищення, поневолення, заслання чи інші жорстокості, вчинені стосовно цивільного населення у мирний час або під час війни, переслідування з політичних, расових чи релігійних мотивів з метою здійснення або у зв’язку зі злочинами проти миру чи воєнними злочинами незалежно від того, були ці дії порушенням внутрішнього права держави, де вони були вчинені, чи ні. Суб'єктом перелічених злочинів є індивід. Їх характерною ознакою є те, що ці злочини: 1) вчиняються за заздалегідь складеними наказами, тому мають державно-організований характер, а за мету – масове винищення людей; 2) пов'язані з іншими міжнародними злочинами; 3) пов'язані зі станом війни. Віднесення зазначених злочинів до юрисдикції міжнародного воєнного трибуналу знаходить достатньо підстав, щоб говорити про зовнішню і внутрішню політику фашистського уряду Німеччини як про нерозривну, «тотальну» політику нападу, придушення, пригноблення й винищення. Перелік дій, що є злочинами проти людяності, необмежений. Такі злочини, як катування, насильницьке зникнення тощо підпадали під визначення «інші жорстокості».

З'ясовується, що Статут Міжнародного воєнного трибуналу не був свавільним проявом влади й сили з боку народів-переможників. До моменту створення Статуту Нюрнберзького трибуналу в міжнародному праві не існувало нормативного визначення міжнародних злочинів, а були звичаєві норми, що закріплювали історично досягнутий рівень цивілізованості й демократії міжнародного співтовариства. Загальне міжнародне право, обов’язкове для всіх, складається зі звичаєвих норм. Звичай виступив як підґрунтя для створення позитивної норми міжнародного права – Статуту міжнародного воєнного трибуналу. У Статуті Нюрнберзького трибуналу наведено базове визначення злочинів проти людяності й характерні їх ознаки, що послужило фундаментом для подальшого його доповнення і зміни. Окреслення точних контурів концепції злочинів проти людяності повинно стати результатом практики.

У другому підрозділі «Обвинувальні висновки й вироки Нюрнберзького та Токійського трибуналів щодо злочинів проти людяності» досліджено практику трибуналів стосовно питання кваліфікації дій обвинувачених як злочинів проти людяності. Відокремлення останніх від воєнних злочинів було проблемою обох трибуналів. Обвинувальні акти містили не окремі розділи, а спільний – «Воєнні злочини і злочини проти людяності». Як злочини проти людяності кваліфікувалися: а) факти вбивства мирних громадян, єдиним злочином яких було те, що вони були оголошені «асоціальними елементами», і жорстокого поводження з ними ; б) економічна експлуатація, що перетворилася на умисне пограбування; в) політика рабської праці, здійснювана шляхом організації примусових робіт населення окупованих країн на місцях і насильницького вивезення понад 5 млн. людей до Німеччини тощо.

Міжнародний воєнний трибунал для Далекого Сходу - Токійський трибунал - щодо злочинів проти людяності, на відміну від Нюрнберзького, визнав, що положення про відповідальність лідерів, організаторів, підмовників, пособників, які брали участь у розробці чи здійсненні планів або змов, стосується тільки злочинів проти миру. У зв’язку із цим цей трибунал відхилив відповідні пункти обвинувального акта, які передбачали участь у загальному плані чи змові, що спрямовані на вчинення злочинів проти людяності та проти законів і звичаїв війни. Цим він дав необґрунтоване, обмежене тлумачення Статуту і свавільно звузив межі відповідальності підсудних, що, у свою чергу, призвело до неправильного виправдання деяких підсудних за окремими пунктами обвинувачення. Трибунал також відхилив пункти, які передбачали обвинувачення військовослужбовців у вбивствах мирного населення під час нападів на окремі міста, судна тощо, аргументувавши своє рішення тим, що такі вбивства поглинаються обвинуваченням у незаконному ведінні війни.

У вироках трибуналів геноцид не вирізнявся як окремий злочин, а розглядався як один із проявів злочинів проти людяності, як винищення. Термін «геноцид» наведено в Конвенції про попередження злочину геноциду й покарання за нього від 9 грудня 1948 р. Виокремлюються три форми геноциду – фізичний, біологічний і національно-культурний. Фізичний – це безпосередньо фізичне знищення людей, які належать до певної раси, нації чи релігійної групи. Геноцид біологічний здійснюється іншими способами: це запобігання народженню дітей, заборона шлюбів, поділ за статтю. Національно-культурний геноцид спрямовано на позбавлення пригнобленої нації можливості розвивати свій етнос – культуру, літературу, мову, створювати в національній формі загальнолюдські цінності.

У третьому підрозділі «Обвинувачення у вчиненні злочинів проти людяності в національних судах» аналізується практика проведених після Нюрнберзького трибуналу судових процесів, яка конкретизує положення Статуту Нюрнберзького трибуналу щодо злочинів проти людяності й містить приклади можливих їх проявів. На виконання міжнародних зобов’язань про покарання гітлерівських злочинців держави приймали спеціальні законодавчі акти про покарання злочинців і незастосування строку давності до злочинів проти миру й людства. Такі закони були видані у Швеції, Бельгії, Франції, Угорщині, Польщі, Чехословаччині, НДР тощо. Розглянуто судові процеси над Г. Глобке, Е. Кохом, А. Ейхманом, К. Лінасом, К. Барб'є, А. Артиковичем та іншими, які обвинувачувалися у вчиненні злочинів проти людяності і справи яких конкретизують коло дій, які є такими злочинами: масові вбивства людей, виселення, депортації, штучне створення юридичних підстав для переслідування і знищення населення (підготовка законів про проведення расової політики), руйнування культури, заходи для онімечення територій тощо. Ці дії й переслідування вчинялися систематично від імені держави задля проведення політики ідеологічної зверхності. З’ясовано положення, що участь у плані винищення населення зі знанням такого плану тягне відповідальність особи як спільника незалежно від міри участі в ньому.

У другому розділі – «Кодифікація злочинів проти людяності», який складається із двох підрозділів, досліджено еволюцію концепції злочинів проти людяності і визначено нові ознаки, притаманні цим злочинам, обумовлені сучасним розвитком міжнародного права, що характеризується зростаючою увагою до захисту прав людини. Основну увагу приділено з'ясуванню змісту злочинів проти людяності.

У першому підрозділі «Злочини проти людяності за статутами Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії і Міжнародного кримінального трибуналу для Руанди» визначено, що юрисдикція трибуналів обмежена воєнними злочинами, злочинами проти людяності й геноцидом (злочини проти миру не згадуються), що зумовлено, по суті, не міжнародним характером конфліктів. Характерною рисою є відокремлення злочину геноциду від злочинів проти людяності. Останні доповнені декількома новими складами злочинів, як-то: депортація, ув'язнення, тортури, зґвалтування. Перелік дій є невичерпним: «інші антигуманні акти». Злочин геноциду тлумачиться згідно з Конвенцією про попередження злочину геноциду й покарання за нього 1948 р. Об'єктом геноциду є три типи груп осіб: національна (етнічна), расова і релігійна. Загальним критерієм виступає належність до таких груп автоматично (за народженням), безперервно. Етнічна група визначається як така, члени якої поділяють спільну мову й культуру. Звичайне визначення расової групи ґрунтується на спадкових рисах, часто ідентифікованих за географічною ознакою незалежно від лінгвістичних, культурних, національних чи релігійних чинників. Релігійна група – це група, члени якої сповідують однакову релігію (найменування і спосіб поклоніння).

Ознаки злочинів проти людяності відрізняються за статутами цих трибуналів: за Статутом Югославського трибуналу дії вчиняються у перебігу збройного конфлікту міжнародного чи внутрішнього характеру й спрямовані проти будь-якого цивільного населення; Руандійського трибуналу – дії вчиняються як частина широкомасштабних або систематичних нападів, спрямованих проти цивільного населення з національних, політичних, етнічних, расових, чи релігійних підстав. Обидва визначення не виключають одне одного. Вирізнено три характерних ознаки злочинів проти людяності: а) спрямованість проти цивільного населення, б) організованість і систематичність або в) масштабність дій. Треба підкреслити альтернативний, а не кумулятивний характер останньої ознаки – «або». Включення терміна «населення» визначає колективну природу злочинів і виключає одиничні або ізольовані дії. Ті особи, які брали активну участь у конфлікті, не можуть характеризуватися як цивільне населення, а ті, хто брав участь у русі опору, можуть розглядатися як жертви злочинів проти людяності. «Систематичність» означає вчинення двох і більше тотожних злочинів як вираз певної тенденції в поведінці винного відповідно до заздалегідь розробленого плану чи політики, «широкомасштабність» – вчинення злочинних дій у великих розмірах. За відсутності елемента конкретного наміру знищити повністю чи частково будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу має місце злочин проти людяності (переслідування), а не злочин геноциду. Не вимагається зв'язку з іншими злочинами, визнається автономність злочинів проти людяності. Особа може бути обвинувачена й засуджена за різні злочини в разі вчинення однієї дії проти однієї жертви (наприклад, убивство може бути і воєнним злочином, і злочином проти людяності), якщо вони мають на меті різні інтереси. Зміст окремих елементів злочинів знаходить відбиття у практиці судових та апеляційних палат трибуналів. У роботі наведено приклади розглянутих трибуналами справ щодо обвинувачення у вчиненні злочинів проти людяності (С. Милошевича, Купрешкича, Ніколіка, Акаєсу та ін.), охарактеризовано кожну окрему дію, яка є злочином проти людяності.

У другому підрозділі «Розгляд питання про злочини проти людяності в Комісії міжнародного права при підготовці проекту Кодексу злочинів проти миру й безпеки людства» досліджено розвиток поняття «злочини проти людяності», охарактеризовано його нові риси. Визначення злочинів виведено на основі Статуту Нюрнберзького трибуналу в його тлумаченні і застосуванні цим трибуналом з урахуванням нових моментів, що з'явилися в міжнародному праві. Перелік дій конкретизовано й доповнено такими злочинами, як насильницьке зникнення, інституціоналізована дискримінація за расовими, етнічними чи релігійними ознаками, свавільна депортація, примус до проституції та інші форми сексуальної наруги. Зв'язок зі збройним конфліктом не передбачено. Поряд з уже відомими характерними ознаками (систематичність і широкомасштабність) встановлено нову: дії інспіруються (спрямовуються) урядом чи будь-якою організацією або групою (має бути заохочення або керівництво з боку останніх).

У першому підрозділі «Розвиток ідеї створення постійного міжнародного кримінального суду і кодифікація злочинів проти людяності», досліджуючи й аналізуючи різні точки зору на міжнародний кримінальний суд у 20-х роках ХХ ст., дисертант дійшов висновку що в усіх проектах (Беллота, Декана, Сальдана, де Вабра, Калойяні) цей орган будувався як наддержавна інстанція, що входить у систему органів Ліги націй. Розглянуто проекти міжнародних кримінальних кодексів (Пелла, Левіта, Сальдана), що демонструють звуження змісту міжнародних злочинів або до звичайних злочинів, або ж до тих злочинів, суб'єктом яких є держава, а не індивід. Жоден із цих проектів не було використано при підготовці Статуту Нюрнберзького трибуналу. Положення про необхідність створення спеціального міжнародного кримінального суду містилося у міжнародно-правових актах про окремі злочини проти людяності (ст. 6 Конвенції про геноцид, ст.5 Конвенції про апартеїд тощо), але вони так і не були створені.

Після майже півстолітньої перерви ідея створення такого суду відтворилася в 90-х роках ХХ ст. Підписаний у 1998 р. в Римі Статут Міжнародного кримінального суд набрав чинності в липні 2002 р.

У другому підрозділі «Формулювання злочинів проти людяності за Римським статутом Міжнародного кримінального суду» проаналізовано сучасне визначення злочинів проти людяності та їх характерні ознаки. Положення статуту щодо складів злочинів сформульовано з урахуванням досвіду всіх міжнародних трибуналів ad hoc (Нюрнберзький, Токійський, Югославський, Руандійський). Основними ознаками є те, що злочини проти людяності мають бути вчинені як частина політики держави чи організації, спрямованої на здійснення нападу на цивільне населення або з метою сприяння такій політиці. Що стосується суб’єктивної сторони, то такі злочини мають учинятися умисно і свідомо. Повинна мати місце участь винного в широкомасштабному й систематичному нападі на цивільне населення і обізнаність про останнє; виконавець може й не бути обізнаним щодо всіх характеристик нападу чи точних деталей плану або політики держави чи організації. Акцентується увага на тому, що у визначенні злочинів проти людяності сталися такі зміни: 1) злочини проти свободи людини не обмежуються ув'язненням, а припускається можливість учинення й іншого жорстокого позбавлення фізичної свободи на порушення основних норм міжнародного права; 2) розширено перелік злочинів проти сексуальної свободи особи: обернення в сексуальне рабство, примусова вагітність, примусова стерилізація та інші форми сексуального насильства; 3) переслідування групи може здійснюватися поряд з уже відомими ще й з гендерних мотивів (за ознакою статі), вимагається зв'язок з іншими міжнародними злочинами; 4) злочин апартеїду визначається як учинення дій, що являють собою злочини проти людяності, у контексті інституціоналізованого й систематичного пригноблення і панування однієї расової групи над іншою з метою збереження такого режиму.

Досліджується положення про універсальну юрисдикцію щодо міжнародних злочинів (якими є і злочини проти людяності), за які може переслідувати будь-яка держава незалежно від місця їх учинення й особи винного. Підкреслюється, що для можливості ефективного здійснення універсальної юрисдикції щодо злочинів проти людяності державою мають бути виконані певні умови: 1) національна судова система володіє такою юрисдикцією щодо міжнародних злочинів, незважаючи на офіційний стан винного, і національне законодавство забезпечує можливість судового переслідування за злочини, вчинені поза території цієї держави; 2) гарантується можливість судового переслідування незалежно від часу їх вчинення; 3) гарантується, що посилання на накази керівних осіб і примус не визнаються у національному законодавстві як припустимі засоби захисту і підстави для звільнення від відповідальності; 4) гарантується можливість судового переслідування, навіть якщо винний не піддається кримінальному переслідуванню в судових органах інших держав; 5) забезпечується політичне невтручання у розслідування чи судочинство, принципи незалежності і неупередженості; 6) гарантується дотримання загальноприйнятого порядку судочинства без чекання скарг жертви чи іншої зацікавленої особи; 7) національне законодавство забезпечує справедливий і швидкий судовий розгляд і його ведення відповідно до міжнародного права і норм справедливого розгляду, можливість допуску міжнародних спостерігачів і їх відкритих звітів про хід судових розглядів справ осіб, обвинувачених у міжнародних злочинах; 8) забезпечується захист жертв, свідків і їхніх родин, гідне відшкодування; 9) національне законодавство повинне забезпечити, щоб за такі злочини не призначалися страта чи інше жорстоке, нелюдське чи принижуюче гідність покарання, і дотримання умов ув’язнення; 10) держави повинні всебічно співробітничати з іншими державами щодо виявлення і встановлення місцеперебування осіб, зняття показань і одержання доказів, надання документів, арешту чи затримки, а також екстрадиції обвинувачених; 11) національне законодавство повинне передбачати ефективну підготовку суддів, обвинувачів і слідчих в сфері законодавства з прав людини, міжнародного гуманітарного права і міжнародного кримінального права, а також з практичного застосування положень відповідних міжнародних документів, державних зобов’язань, що випливають з цих документів і звичаєвого права, відповідної судової практики трибуналів і судів інших національних і міжнародних судових систем.

На прикладі справи Піночета досліджується механізм реалізації принципів універсальної юрисдикції, екстрадиції злочинців і зроблено висновок, що за умови існування вже на той час міжнародного кримінального суду не виникло б питання, де його судити, і його було б обвинувачено не тільки в катуваннях громадян Іспанії.

Наступна практика Міжнародного кримінального суду окреслить конкретні дії, що є злочинами проти людяності. Встановлений у Статуті перелік злочинів необмежений і може бути доповнений і конкретизований новими діяннями. Передбачена можливість застосування принципів і норм права, як вони були витлумачені у попередніх рішеннях (прецедентна практика), дозволяє в умовах недостатності джерел регулювання забезпечити однаковість практики суду. З’ясовано положення про те, що заборона вчинення злочинів проти людяності є принципом міжнародного права, визнаним усім міжнародним співтовариством, тобто злочини проти людяності й норми, які регулюють їх, є частиною норм jus cogens, бо міжнародні злочини являють собою тяжке порушення найважливіших імперативних норм, саме тих, з яких випливають зобов’язання, що мають головне значення для захисту людської особистості.

Пропонуються шляхи розв’язання питання про відповідність національного законодавства (зокрема України) Статуту Міжнародного кримінального суду, яка необхідна для ратифікації державою цього міжнародно-правового документа.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в дослідженні поняття злочинів проти людяності в міжнародному публічному праві. Головні наукові і практичні результати роботи полягають в наступному: 1) проведено юридичний аналіз правової природи і наведено юридичну характеристику злочинів проти людяності; 2) визначено етапи розвитку концепції злочинів проти людяності і досліджено зміни у визначенні цих злочинів; 3) розкрито критерії «систематичність» і «широкомасштабність» як обов’язкові для констатації вчинення злочинів проти людяності; 4) досліджено положення про універсальну юрисдикцію держави щодо злочинів проти людяності; 5) доведено імперативний характер норм про злочини проти людяності і заборону їх вчинення; 6) запропоновано конкретні рекомендації щодо приведення у відповідність національного законодавства положенням Статуту міжнародного кримінального суду.

Таким чином, у результаті дослідження здійснено спробу надати поняттю «злочини проти людяності» узагальнюючого, визначеного й цілісного вигляду, що в прикладному плані дає змогу зробити наступні висновки:

1. Уперше концепція «злочини проти людяності» була представлена у міжнародному праві у ХХ ст. щодо злочинів, учинених Німеччиною під час другої світової війни у Статуті Міжнародного воєнного трибуналу.

2. Нюрнберзький трибунал у Статуті визнав принцип індивідуальної відповідальності і підтвердив це у Вироку. Післявоєнне міжнародне право виходить саме з цього, і тепер є нормою те, що за вчинення міжнародних злочинів, зокрема злочинів проти людяності, відповідають не тільки держави, а й окремі особи (керівники, організатори, пособники, виконавці).

3. Нюрнберзький процес був вираженням волі всього людства, об’єднаним судом, який діяв від імені держав-переможниць, хоча кожна з них могла судити воєнних злочинців, підтвердженням чому є проведення багатьох кримінальних процесів у національних судах СРСР, Німеччини, Франції, Польщі, Ізраїлю тощо, рішення яких розглянуті у роботі.

4. Статути й Вироки Нюрнберзького й Токійського трибуналів не розділяли злочини проти людяності і геноцид, а ототожнюювали їх. Не визнавалася автономність злочинів проти людяності, які розглядалися тільки у зв’язку з воєнними злочинами чи злочинами проти миру. У результаті подальшого розвитку концепції злочинів проти людяності змінювався і доповнювався склад злочинів, визначалися нові їх характерні ознаки. Міжнародне право виступає основою для кримінально-правової кваліфікації дій, що являють собою злочини проти людяності; заборона таких дій і їх караність прямо випливають з міжнародного права.

5. Порушення норм jus cogens, до яких належать норми про злочини проти людяності, є злочином, стосовно якого може здійснювати юрисдикцію будь-яка держава. Це можливо за наявності в держави законодавства, на основі якого національні суди можуть здійснювати універсальну юрисдикцію щодо злочинів проти людяності.

1. 
   Маевская А.А. Международный уголовный суд: организация и структура // Проблеми законності. - Вип. 39: Респ. міжвідом. наук. зб./ Відп. ред. В.Я.Тацій.-Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999.- С.199-203.
   
2. 
   Маєвська А.А. Злочин геноциду і відповідальність за нього: міжнародно-правові норми і національне законодавство // Проблеми законності. - Вип. 44: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В.Я.Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000.- С.225-229.
   
3. 
   Маєвська А.А. Універсальна юрисдикція і Римський статут Міжнародного кримінального суду // Проблеми законності. – Вип. 47: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В.Я.Тацій.-Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001.- С.198-201.
   
4. 
   Маєвська А.А. Проект Кодексу злочинів проти миру й безпеки людства: злочини проти людяності // Проблеми законності. – Вип. 56: Респ. міжвідом. наук. зб. /Відп. ред. В.Я.Тацій.-Харків: Нац. юрид. акад. України, 2002.- С.183-188.
   
5. 
   Маевская А.А. Некоторые международно-правовые аспекты Конституции Украины // Проблеми активізації конституційно-правових досліджень і вдосконалення викладання контитуційного права: Зб. наук. ст. /Голова редколегії В.Я. Тацій.- Харків: Нац. юрид. акад. України, 1999.- С. 74-78.
   
6. 
   Маєвська А.А. Міжнародний кримінальний суд: історія і сучасність // Права людини в умовах реформування правової системи України (До 50–ї річниці Загальної декларації прав людини): Тези доп. та наук. повід. наук. конф. молодих учених та аспірантів /За ред. М.І. Панова. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998.- С. 45-47.
   
7. 
   Маевская А.А. Обвинение в преступлениях против человечности в национальных судах // Актуальні проблеми юридичної науки: Тези доп. та наук. повід. наук. конф. молодих учених та аспірантів /За ред. М.І. Панова.- Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000.- С. 103-105.
   
8. 
   Маєвська А.А. Злочини проти людяності у проекті Кодексу злочинів проти миру і безпеки людства // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні (До 50–ї річниці Конвенції про захист прав людини і основних свобод): Тези доп. та наук. повід. Всеукр. наук.-практ. конф. молодих учених / За ред. М.І. Панова.- Харків: Нац. юрид. акад. України, 2000.- С. 200, 201.
   
9. 
   Маєвська А.А. Злочин переслідування як злочин проти людяності за ст. 5 Статуту Югославського трибуналу // Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку в Україні: Тези доп. та наук. повід. наук. конф. молодих учених /За ред. М.І. Панова. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2001. – С. 162, 163.
   

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 – міжнародне право. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків. – 2002.

Дисертація присвячена вивченню сутності та змісту поняття «злочини проти людяності» в міжнародному публічному праві. Зроблено комплексний аналіз доктрини щодо міжнародних злочинів (зокрема, злочинів проти людяності), нормативно-правових документів і судової практики стосовно обвинувачення у вчиненні злочинів проти людяності. Досліджено історію виникнення концепції таких злочинів, етапи її становлення, з'ясовано їх правову природу і наведено їх юридичну характеристику. Визначено й досліджено характерні ознаки дій на окремих етапах розвитку концепції злочинів проти людяності. Проаналізовано положення про універсальну юрисдикцію щодо міжнародних злочинів, зокрема, злочинів проти людяності. Сформульовано концептуальні положення, обґрунтовано нові пропозиції й висновки щодо досліджуваної теми.

Ключові слова: злочини проти людяності, геноцид, індивідуальна відповідальність, універсальна юрисдикція, міжнародні трибунали ad hoc, Міжнародний кримінальний суд.
Маевская А.А. Преступления против человечности: международно-правовой аспект. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 – международное право. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. – Харьков. – 2002.

В работе комплексно исследуется понятие «преступления против человечности» в международном публичном праве. Рассматривается история возникновения и становления концепции преступлений против человечности. Исследуются проблемы определения международных преступлений (или преступлений по международному праву), в частности, преступлений против человечности, в Уставе Нюрнбергского трибунала.

Анализируются основные признаки преступлений против человечности. Эти преступления: а) совершаются по заранее составленным приказам, носят поэтому государственно-организованный характер, имеют целью массовое уничтожение людей; б) связаны с другими международными преступлениями; в) связаны с состоянием войны. Их субъектом является индивид. Подчеркивается, что в Уставе Нюрнбергского трибунала приведена базовая формулировка преступлений против человечности и присущие им признаки, что послужило основанием для дальнейшего их дополнения и изменения. Определение точных контуров концепции преступлений против человечности должно стать результатом практики.

Акцентируется внимание на том, что в приговорах Нюрнбергского и Токийского трибуналов геноцид не выделялся как отдельное преступление, а рассматривался как одно из проявлений преступлений против человечности. В работе анализируется практика проведенных после Нюрнбергского трибунала судебных процессов, которая конкретизирует положение его Устава относительно преступлений против человечности и содержит примеры возможных их проявлений. Рассмотрены судебные процессы над Г. Глобке, Э. Кохом, А. Ейхманом, К. Линасом, К. Барбье, А. Артиковичем и другими лицами, которые обвинялись в совершении преступлений против человечности и дела которых конкретизируют круг действий, являющихся такими преступлениями.

Исследована эволюция концепции преступлений против человечности в результате деятельности международных трибуналов для бывшей Югославии и для Руанды, определены новые признаки, присущие преступлениям против человечности, дополненным новыми составами преступлений, что обусловлено современным развитием международного права, характеризующегося всевозрастающим вниманием к защите прав человека.

Выделены три отличительных признака преступлений против человечности: а) направленность против гражданского населения; б) организованность и систематичность; в) масштабность действий. Содержание отдельных элементов преступлений находит отображение в практике судебных и апелляционных палат трибуналов. В диссертации приведены примеры рассмотренных трибуналами дел по обвинению в совершении преступлений против человечности (С. Милошевича, Купрешкича, Николика, Акаесу и др.), охарактеризовано каждое отдельное деяние, являющееся преступлением против человечности.

Проведено исследование развития понятия «преступления против человечности», его новых черт в результате работы Комиссии международного права по подготовке проекта Кодекса преступлений против мира и безопасности человечества.

Изучена история создания такого постоянного судебного механизма, как «международный уголовный суд» (проекты Беллота, Декана, Сальдана, де Вабра, Калойани), попыток кодификации международных преступлений, составления международных уголовных кодексов (проекты Пелла, Левита, Сальдана).

Дан подробный анализ юридического содержания преступлений против человечности в соответствии с современным определением состава этих преступлений во вступившем в силу Статуте Международного уголовного суда.

Исследовано положение об универсальной юрисдикции относительно международных преступлений, к которым относятся и преступления против человечности, за которые может преследовать любое государство независимо от места их совершения и личности виновного. Подчеркивается, что для возможности эффективного осуществления универсальной юрисдикции в отношении преступлений против человечности государством должны быть выполненные определенные условия.

Предполагается, что последующая практика Международного уголовного суда очертит конкретные действия, являющиеся преступлениями против человечности. Установленный в Статуте перечень преступлений неограничен и может быть дополнен и конкретизирован новыми действиями. Подчеркивается, что рассматриваемые преступления и нормы, их определяющие, являются частью норм jus cogens, так как международные преступления представляют собой тяжкое нарушение важнейших императивных норм, а именно тех, из которых вытекают обязательства, имеющие главное значение для защиты личности. Предлагаются пути решения вопроса о соответствии национальных законодательств (в частности, Украины) Статуту Международного уголовного суда, что необходимо для ратификации государством этого важного международно-правового документа.

The dissertation (manuscript) for candidate Law degree. The speciality 12.00.11 - International Law. – The Yaroslav Mudry National Law academy of Ukraine. - Kharkiv. - 2002.

The theses are devoted to the study of the essence and content of the crimes against humanity in the international public law. The complex analysis of conception of the crimes against humanity, legal documents, practice of the international tribunals ad hoc as for accusation in the commitment of the crimes against humanity is made. The history and the genesis and the stages of development of the issue, the law nature of the crimes against humanity as well as their juridical description are researched. The actions, which belong to the crimes against humanity, are defined and characterized. The provisions about the universal jurisdiction as for the crimes against humanity have determined. The theses formulate conceptual provisions, new proposals and conclusions on the researched issues.

Key words: crimes against humanity, genocide, individual responsibility, universal jurisdiction, international tribunals ad hoc, international criminal court.

Відповідальний за випуск

Кандидат юридичних наук, доцент Ріяка В.О.

Підписано до друку “11” 09. 2002 р. Формат 60х90/16

Папір офсетний. Віддруковано на ризографі.

Умовн.друк.арк. 0,8. Облік.вид.арк. 0,9.

Тираж 100 прим. Зам. № 1435.

Друкарня

Національної юридичної академіїї України

імені Ярослава Мудрого