Один з найбільш загальновідомих світових фантастів, Артур Чарлз Кларк, народився 16 грудня 1917 року в місті Майнхед, графство Сомерсет, Великобританія у пансіоні своєї бабусі

Ще у 1927 Кларк відкрив для себе фантастичний журнал “Дивовижні історії” (“Amazing stories”), що став для нього літературним наркотиком, потреба в якому зростала і зростала в міру того як він дорослішав і ось одного разу Артур зміг купити собі усю серію журналів по 5 центів за копію, і ця подія була для нього настільки важливою, що він згадував про неї у кожному автобіографічному нарисі.

У 1934 році Артур став членом Британського Міжпланетного Товариства, заснованого ентузіастом фантастом П.І. Крейтором у 1933 році, і це, з першого погляду, звичайне дитяче захоплення, вплинуло на все його подальше життя.

Перші літературні спроби Кларка були у шкільній газеті, де друкувались його оповідання на фантастичні теми і де він був заступником редактора.

Після закінчення школи, без грошей на вищу освіту, перед Артуром постало питання - “що робити далі”, адже треба було на щось жити, тож він вирішив спробувати себе на посаді аудитора у Лондоні, конкурс на яку, якраз, проводився в місті. Оскільки країну огорнула Велика Депресія, роботу знайти було складно, тож на цю посаду претендувало більше півтори тисячі людей і Кларк, який був двадцять шостим у списку, таки отримав місце.

У 1936 році він переїхав до Лондона, де поселився в орендованій кімнаті, вона була настільки маленькою, що сала приводом для жартів серед його знайомих. Коли до нього приходив гість, Артур змушений був відкривати вікно і сидіти частково назовні, інакше місця для двох там не було, іншим виходом було, залишити відкритими двері, щоб хтось один сидів в коридорі.

Пізніше Кларк переїхав у більш простору квартиру, яку оплачував разом з редактором фантастичного журналу “Нова земля” (“Novae Terrae”) Морісом К. Хансоном, там же і друкувалось це видання за допомогою трафаретної машинки – мімеографа, а також щотижня відбувались зустрічі письменників фантастів. Саме там Кларк познайомився з багатьма своїми майбутніми друзями.

З 1941 – 1946 років Артур Кларк служив в Королівських воєнно-повітряних силах. Він брав участь в розробках першого радару, а також у випробуваннях автоматичних систем посадки літаків.

По закінченні війни, саме Кларк відродив Британське Міжпланетне Товариство і, заслужено, очолив його з 1946 по 1947 і в 1950-1953 роках.

В 1945 році вийшла друком його наукова стаття “Позаземні ретранслятори”, в якій він висунув ідею геостаціонарних супутників ретрансляторів, яка була успішно реалізована через 25 років і була удостоєна чималої кількості міжнародних нагород. А міжнародна астрономічна спілка офіційно присвоїла геостаціонарній орбіті назву “Орбіта Кларка”

В 1948 році він закінчив лондонський Королівський коледж, фізико-математичний факультет.

15 червня 1953 року одружився з американкою Мерилін Мейфілд, але подружжя проіснувало лише півроку. Кларк так прокоментував їхнє розлучення: “Наш шлюб був приречений на невдачу ще з початку. Це лише доказ того, що я абсолютно не пристосований для одруження, хоч вважаю, що кожен має хоч би раз це зробити ”

В грудні 1954 року Кларк переїхав на Цейлон (зараз Шрі-Ланка ). Тоді ж все більше починає цікавитись морем, пізніше він написав, що це захоплення виникає на основі його любові до аеронавтики.

В книзі “Профілі майбутнього” він вперше сформулював три всої найвідоміші закони.

Перший закон Кларка:”Якщо заслужений, але похилого віку, вчений заявляє, що щось можливо – він, звичайно ж, має рацію. Коли ж він заявляє, що це неможливо – він, швидше за все, помиляється”. “Похилого віку ” Кларк вважає вченого після 30 років в фізиці, математиці і астронавтиці, після 40 років – в інших галузях. Звичайно ж, бувають і виключення, але після 50 років їх немає. Другий закон Кларка: “Єдиний шлях пізнати межі можливого – зробити крок в неможливе”. Третій закон Кларка “Будь-яка перспективна техніка нероздільна з неймовірним”

У 1962 році Артур Кларк отримує премію Калінга, яка щорічно вручається ЮНЕСКО, за популяризацію науки. До 1962 року було видано близько двох мільйонів примірників його наукових та художніх книг на п’ятнадцяти мовах, а також опубліковано більше трьохста наукових статей у провідних англійських та американських газетах і журналах.

Світова критика іменує Артура Кларка “Фантастом Номер Один”. Він був нагороджений величезною кількістю різноманітних фантастичних премій: чотири “Х`юго”, три “Небюла”, “Юпітер”, Меморіальна премія ім. Дж.У. Кемпбелла, Міжнародна фантастична премія та інші.

З 1986 року існує “Премія Артура Кларка”, якою нагороджується кращий науково-фантастичний роман, опублікований в Великобританії.

26 травня 2000 року в Коломбо на Шрі-Ланці Клара було офіційно посвячено в лицарі.

В останні роки життя, далися взнаки наслідки перенесеного поліомієліту, Артур Кларк не міг самостійно пересуватись, та продовжував активно працювати над новими книгами, листувався з колегами зі всього світу і сподівався зустріти своє сторіччя в космічному готелі. Та… 19 квітня 2008 року на 91-му році життя Артур Кларк помер.