Олександр Караваєв – лікар, громадський і політичний діяч

Прожив він небагато. Народився 3 червня (ст. ст.) 1855 р. на Тур’ївських рудниках. Шлях до лікарського диплому був досить важким. Після смерті батька, що працював на рудниках, мати залишилася сама з трьома дітьми, серед яких Олександр був найстаршим. Він закінчив рудничну школу, потім гімназію у Катеринбурзі. Вже з 8-го класу гімназії, за свідченням Н. М. Корнєвої, був основним годувальником родини. З 1873 р. Олександр – студент С.-Петербурзької Медико-хірургічної академії.

Сімдесяті роки, як відомо, були позначені сплеском народницьких ідей, які не оминули і О. Л. Караваєва. Хоча і нема відомостей про його членство у будь-якій народницькій організації, але відомо, що він досить активно вів громадську діяльність, був одним з засновників студентської бібліотеки для перм’яків, вбачав роль інтелігенції у культурному та політичному просвітництві селян, як підґрунті, на якому селянство повинно було реалізувати свої потенційні можливості. Влітку він працював земським фельдшером, їздив на боротьбу з епідеміями, вивчав умови праці трудового народу, що давало можливість не тільки заробити певну копійку, але й поглибити медичні знання й набути досвіду громадської діяльності.

За свого життя О. Л. Караваєв неодноразово зазнавав переслідувань з боку влади. Перший раз це сталося у 1877 р., коли він був притягнутий до справи двох сільських вчительок Катеринбурзького повіту Пермської губернії, які звинувачувалися у революційній пропаганді. З однією з них – Марією Чигир – О. Л. Караваєв листувався. Ні листи, ні обшук, зроблений у лікаря підстав для арешту не дали, але він того ж року пішов з Академії і влаштувався земським фельдшером у Весьєгонську Тверської губернії. Через півтора року О. Л. Караваєв повертається до академії й у 1879 р. закінчує її з відзнакою.

О. Л. Караваєв покладав певні сподівання на діяльність земства, тож не дивно, що після закінчення Медико-хірургічної академії він приймає запрошення на посаду земського лікаря Катеринбурзького повіту Пермської губернії. Повіт був дуже великий (за даними Н. М. Корнєвої за рік молодому лікарю доводилося проїжджати не менш, ніж 9 тисяч верст), але вже тут виявилися ті риси ставлення до людей, які були характерними для нього протягом усього його життя. Він організовує волосні санітарні попечительства, домагається закриття кістково-обпалювального заводу, що використовував кістки тварин, які загинули від хвороб і таке інше. Гоніння з боку місцевої влади, непосильна праця й інші негаразди зумовили повернення О. Л. Караваєва до Петербургу. У Петербурзькому повіті він працює земським лікарем, керує амбулаторним пунктом, лікарнею для інфекційних хворих, бере активну участь у протихолерних діях 1891–1892 р. на Шліссельбурзькому тракті, організовує на ньому акушерську допомогу тощо. Д. Нікольский у статті, що була написана на смерть О. Л. Караваєва у 1908 р. та видрукувана в журналі „Русский врач” писав про те, що клопотами лікаря було відкрито пологовий будинок (у якому він працював без оплати), видано авторську брошуру з питань нагляду та годування новонароджених (перевидавалася декілька разів) тощо. У сфері громадсько-політичної, громадсько-просвітницької діяльності О. Л. Караваєва у ті роки були церковно-парафіяльні попечительства, різноманітні комісії Невського товариства народних розваг (зокрема, бібліотека-читальня для робітників, організатором якої він був), Народний будинок з Варгунінськими вечірніми класами для робітників тощо. Така близькість до робітників викликала незадоволення у представників влади і врешті-решт О. Л. Караваєв знову потрапляє під підозру поліції. Тому при першій нагоді (а вона трапилася коли у 1896 р. почався бурхливий страйковий рух, зокрема й на Шліссельбурзькому тракті) О. Л. Каравєва, незважаючи на підтримку місцевої громадськості та її клопотання перед міністром внутрішніх справ, було вислано з Петербургу з забороною проживання у 12 містах Росії (у тому числі в Москві та Петербурзі). Сталося це у травні 1897 р.

О. Л. Караваєв переїздить до Мінської губернії, де працює лікарем приватної лікарні при економії великого маєтку у Речицькому повіті. На значний лісопромисловий район це була єдина лікарня. Як вказує Н. М. Корнєва „врачу приходилось заниматься буквально всем: от сложнейших операций до оказания ветеринарной помощи”. О. Л. Караваєв намагався розгорнути і у цих місцях просвітницьку діяльність серед народу. Але усі спроби наштовхувалися на опір влади, яка не дозволила відкрити церковно-парафіяльне попечительство, читальню тощо. Не витримавши такого тиску лікар був змушений залишити й це місце роботи та переселитися до Катеринослава.

О. Л. Караваєв з’явився у Катеринославі у 1899 р. Поряд зі значною лікарською практикою продовжував у Катеринославі громадську діяльність. Тут він активно працював у Комісії народних читань, налагоджував зв’язки з селом, брав як лікар активну участь у подіях 1905 р.

Комісія народних читань, яку було створено на початку 80-х років XIX ст., за розпорядженням губернатора була закрита влітку 1902 р. Надалі комітету народних читань було заборонено проводити відповідні читання. Таке ставлення до комітету було пов’язане з тим, що у ньому працювали передові наукові й громадські діячі, що дотримувалися демократичних поглядів. У доносі начальника Катеринославського охоронного відділення департаменту поліції у квітні 1905 р. зокрема повідомлялося: „В Екатеринославе создан радикальный кружок, в состав которого входят следующие лица: дворянин Сергей Павлович Балабуха, врач Александр Львович Караваев, владелец библиотеки „Свет” дворянин Сергей Юрьевич Соколов, профессор ЕВГУ Александр Митрофанович Терпигорев и др. Задачею кружка является везде, где только представляется возможность, проведение либеральных идей и содействие противоправительственным организациям. Кружок только начал действовать…”.

О. Л. Караваєв був одним з небагатьох, хто намагався запобігти єврейському погрому в Катеринославі. Він у 1905 р. у складі групи депутатів звернувся до катеринославської думи з проханням прийняти заходи для припинення погрому, але без успіху. Погрози на його адресу з боку чорносотенців примусили О. Л. Караваєва виїхати на певний час до Харкова. Далі (з листопада 1905 по грудень 1906 р.) він перебував у Петербурзі, де займався питаннями організації селянського руху, брав участь (листопад 1905 р.) у роботі Другого з’їзду Селянського союзу. Наприкінці грудня 1906 р. він приїздить до Катеринослава і включається у виборчу боротьбу за місце у II Державній думі. Вибори, що відбулися 7 лютого 1907 р., засвідчили значну перевагу О. Л. Караваєва над іншими кандидатами і він повернувся до Петербургу вже як член Державної думи від партії трудовиків.

Його діяльність у Державній думі другого скликання була надзвичайно активною і потребує спеціального розгляду. Вкажемо тільки на те, що він був обраний головою постійної ради трудової фракції, членом ряду думських комісій, активно повідомляв про діяльність в Думі через публікації у катеринославській пресі під загальною назвою „Письма депутата”, видав декілька брошур з аграрних питань. Серед його пропозицій під час роботи в думі, зокрема, пропозиція відмінити законодавчі обмеження для євреїв, поляків та вірмен; доповідь про продаж казенних земель за законом 27 серпня 1906 р.; багато пропозицій з аграрних питань тощо. Він завжди відчував себе представником Катеринослава і багато зробив для захисту своїх виборців. У виданні „Друг народа Александр Львович Караваев”, що вийшла після його вбивства, вказується зокрема, що „за время своей думской деятельности он буквально своими руками снял с петли одиннадцать человек, приговоренных к повешению”, а Н. М. Корнєва серед багатьох його справ по Катеринославській губернії вказує, що „им были возбуждены ходатайства о невыселении евреев из двух уездов Екатеринославской губернии (Новомосковского и Верхнеднепровского), он заступается за уволенных учителей, добивается выплаты наградных денег низшим железнодорожным служащим”. Працює О. Л. Караваєв дуже напружено – по 14–15 годин на добу, часто виступає, відстоює свою позицію не тільки на думській трибуні, але й серед соратників по фракції. Все це дуже відбилося на його здоров’ї і до Катеринослава після розпуску у червні 1907 р. II Державної думи О. Л. Караваєв повертається виснаженим і хворим.

Влада заборонила йому працювати у фабрично-заводській лікарні професійних товариств і він вимушений був жити з приватної практики та співробітничати у лікарні на Чечелівці, де платня була дуже малою. Його діяльна натура не могла довго залишатися без громадської діяльності. На цей час Катеринославське наукове товариство (КНТ) розгорнуло широку просвітницьку діяльність серед населення. О. Л. Караваєв активно включився у неї ще до від’їду у Петербург. Як свідчать офіційні документи КНТ 20 листопада 1906 р. було засновано Лекційну комісію, яка почала організовувати систематичні курси для населення. Ці курси за своїм характером були дуже близькі до „народних університетів”. О. Л. Караваєва було обрано „ответственным хозяйственным распорядителем”. Крім організаторської роботи О. Л. Караваєв часто виступав на курсах з лекціями, зокрема у жовтні 1907 р. (після повернення з Петербургу) лекції з фізіології. Велика робота проводилася ним зі створення у Катеринославі Народного будинку. Цю людину пов’язували тісні дружні стосунки (і не тільки по роботі) з багатьма визначними вченими і громадськими діячами Катеринослава, зокрема з О. М. Терпигорєвим, професором Гірничого училища, майбутнім академіком.

Родичка О. М. Терпигорєва Галина Олексіївна Алексєєва зберегла спогади доньки вченого і надала можливість автору публікації скористатися ними, за що їй щира вдячність. О. М. Терпигорєва так описує О. Л. Караваєва: „Как сейчас вижу его высокую статную фигуру, простое русское лицо с ярким румянцем во всю щеку, русые волосы, светлую небольшую бородку и усы, яркие голубые глаза, такие прозрачные, умные и пристальные… Он был прекрасным, очень опытным врачом и чудесным человеком. А. Л. Караваев пользовался большой любовью и популярностью у рабочих Екатеринослава. Он не только лечил бесплатно бедняков города, но зачастую и давал им деньги на лекарства… Черносотенцы ненавидели его и боялись его популярности”.

Так було весь час його перебування у Катеринославі. Улюбленець трудового народу та демократичних кіл інтелігенції був ненависним для чорносотенців. І хоча остання фраза – це певною мірою штамп, знайомство з його діяльністю дійсно свідчить про широку демократичність цієї натури. А погрози були завжди. Коли він від’їздив до Петербургу після обрання депутатом Державної думи, на вокзалі була влаштована грандіозна маніфестація на його честь, яка прокотилася по всіх станціях на його шляху по Катеринославській губернії. Але вже під час передвиборчої кампанії у Катеринославі відбулося засідання членів Катеринославського відділу Союзу російського народу, на якому був присутнім і голова головної ради Союзу Російського народу О. І. Дубровін. На цьому засіданні обговорювалося питання про вбивство О. Л. Караваєва та заходи з недопущення його обрання до Державної думи. І хоча здійснити свої плани тоді не вдалося вже в лютому 1907 р. О. Л. Караваєву, як пише Н. М. Корнєва, „была прислана визитная карточка с изображением черепа и скрещенных костей и надписью на лицевой стороне „коморра народной расправы”, а на обороте – срок два (а по другим показаниям – три) года”. Листи з подібними погрозами він продовжував отримувати й надалі.

4 березня 1908 р. О. Л. Караваєва було вбито у власній квартирі під час лікарського прийому. Опис цього вбивства наведений у виданні „Друг народа Александр Львович Караваев”. Слідством винних не було виявлено. Через деякий час один з учасників цього замаху на стадії його підготовки Л. І. Казаков через соціал-демократичну фракцію III Державної думи оприлюднив деталі підготовки до вбивства лікаря. За зверненням дочок О. Л. Караваєва справа знову була відкрита, але 16 липня 1911 р. припинена. Навіть втручання депутатів III Державної думи, 34 члени якої у загальних її зборах 5 грудня 1911 р. оприлюднили заяву про запит міністру юстиції щодо вбивства О. Л. Караваєва не допомогло. Дума запит відхилила.

Деталі вбивства, прізвища тих, хто брав у ньому участь та їх долю нещодавно відстежила документально дослідниця Н. М. Корнєва. Відповідно до цього суд над вбивцями О. Л. Караваєва відбувся вже за радянських часів у 1926 р., коли з 15 по 26 березня у Катеринославі відбулася виїзна сесія Верховного суду України. Перед судом були не всі, хто брав участь у підготовці замаху та вбивстві. Серед учасників та організаторів вбивства дослідниця називає і досить відомі у Катеринославі прізвища, зокрема радника губернського правління Я. Г. Гололобова. Надалі він був членом Ради зі справ місцевого господарства МВС (1913–1915), потім Полтавським віце-губернатором, з 1915 р. – управляючим Волинською губернією, а з 1916 р. – губернатором Єнісейської губернії. Подальша доля його невідома.

Катеринославське наукове товариство у річницю смерті О. Л. Караваєва присвятило його пам’яті спеціальне засідання, на якому з доповіддю „Несколько слов об А. Л. Караваеве” виступив І. І. Стелецький. В пам’ять про лікаря-демократа, враховуючи його активну просвітницьку діяльність, Катеринославське наукове товариство неодноразово намагалося відкрити Народний університет його імені. Воно розробило й статут цього університету. Однак губернатор заборонив навіть обговорювати цей статут на загальних зборах. Протягом наступних років КНТ боролося за відкриття Народного університету імені О. Л. Караваєва, але змогло здійснити свій задум лише у 1917 р.

О. Л. Караваєв вписав своє ім’я в історію громадського та культурного життя Дніпропетровська (Катеринослава) настільки міцно, що без знайомства з його життям і діяльністю неможливим є уявлення про суспільно-політичне та культурне життя нашого міста. То ж вшануємо пам’ять цієї людини.

Варфоломій Савчук
Література:

Александр Львович Караваев: Материалы по биографии покойного. Вип. 1.– Екатеринослав: Южная Заря, 1908.– 55 с.

Друг народа А. Л. Караваев.– С.-Петербург: Родной Мир, 1910.– 86 с.: ил.

* * *