Опубліковано: Шмігер Т. Давня українська література в англомовних перекладах: Історико-бібліографічний огляд / Т. Шмігер // Записки НТШ. – Львів, 2012. – Т. 263: Праці Філологічної секції. – С. 703-713.
Тарас ШМІГЕР
ДАВНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА В АНГЛОМОВНИХ ПЕРЕКЛАДАХ
Історико-бібліографічний огляд1
Давня українська література до англійського читача потрапляла через два шляхи, а вірніше під двома марками – власне «давня українська» і також «давня російська». Приємно відзначити, що новітній «Оксфордський путівник з перекладів англійською мовою» старокиївське письменство подає саме в частині української літератури, а в частині російської літератури робить відсилання на українську.2
Перші англомовні переклади творів, які належать українцеві, пов’язані з іменем Теофана Прокоповича. Церковна реформа, яку розпочав Петро І, а проводив Т. Прокопович, зацікавила англійців. Дженкін Філіпс (Jenkin Thomas Philipps, дата смерти – 22 лютого 1755 р.) переклав за посередництвом німецької мови «Першу науку отрокам» Т. Прокоповича, яку видав під заголовком «Російський катехизм» двічі – 1723 і 1725 р.3 Капелан британської факторії в Росії Томас Консет (Thomas Consett, 1677?-1730) підготував двотомовик матеріялів про стан і правила Російської церкви 1729 р.4, куди ввійшли, зокрема, «Духовний регламент»5 (розроблений за участю Т. Прокоповича) і твори Т. Проковича «Слово на похвалу імператора Петра Великого», «Слово на погріб Петра Великого», «Слово на погріб Катерини Олексіївни» та «Про смерть Петра Великого, імператора россійского, коротка повість». Щоправда ім’я Т. Проковича прямо не називається, а вказується лише церковний титул. Тут також уміщено слов’янський і латинський тексти поезії Стефана Яворського «Митрополита рязанського та муромського слізне з книгами прощання» (стор. 448-451).
Релігійну тему продовжує переклад «Православного сповідання віри» («Катехизис»), який початково уклав латинською мовою Петро Могила за участю Ісаї Трофимовича-Козловського. «Сповідання» схвалили на Київському соборі Української церкви 1640 р., на Помісному Соборі Православних церков в Яссах 1642 р. і затвердили вже грецьку редакцію 1643 р. чотири Вселенські Патріярхи – Партеній Константинопольський, Йоаникій Олександрійський, Макарій Антіохійський, Паїсій Єрусалимський. Саме цей твір став основою віровчення для всього православного світу. 1645 р. Петро Могила видав скорочену версію українською та польською мовами («Малий Катехізис»), а 1662 р. в Голландії вийшов повний грецький текст. «Сповідання» багато перекладалося европейськими мовами, і англійський переклад з’явився 1762 р.6 Про перекладача відомо не багато7. Філіп Лодвіл (Philip Lodvill або Ludville, дата смерти – 14 березня 1767 р.) – богослов, уродженець Оксфордширу, регулярно відвідував російську церкву. Ознаки української ідентичности з оригіналу збережено амбівалентно: українська церква називається або російська (Russian church), або Малої Росії (Church of Little Russia), Київ транскрибовано через польську мову (Kiow).
Переклади частин «Повчання дітям» Володимира Мономаха знаходимо в «Лекціях з історії східної церкви»8 релігійного діяча й оксфордського професора Артура Пенрина Стенлі (Arthur Penrhyn Stanley, 1815-1881) та в «Історії Росії для молоді»9 американського письменника й перекладача Натана Гаскела Доула (Nathan Haskell Dole, 1852–1935). Популярність Мономахового твору, мабуть, викликав той факт, що його написав сам князь, а не професійний літератор.
Опосередкований стосунок до української літератури має апокриф «Книга Еноха» (инші назви: «Книга секретів Еноха», «Слов’янський Енох», «Другий Енох» – на відміну від ефіопського, «першого» «Еноха»). Оскільки арамейський текст давно втрачено, то англійський переклад10 зроблено з віднайденого староукраїнського рукопису11, використовуючи доповнення з инших відомих рукописів. Перекладач – відомий британський славіст Вільям Ричард Морфілл (William Richard Morfill, 17 листопада 1834 р. – 11 листопада 1909 р.), який зробив чимало й для українознавства12.
Цілеспрямоване відкриття літератури старокиївської доби належить все-таки ХХ сторіччю. 1902 р. перший американський професор слов’янських літератур – за походженням російський єврей – Лео Вінер (Leo Wiener, 1862–1939) підготував двотомову антологію російської літератури, перший том якої представляє період від найдавніших часів до кінця XVIII ст.13 Видання підготовлено за всіма академічними вимогами: вступ з оглядом наявної суміжної літератури, передмова з нарисом історії російської літератури, три частини перекладів («Найстаріший період», «Фольклор», «Вісімнадцяте сторіччя») та покажчик імен, назв і предметів. Автори розміщені у хронологічному порядку та супроводжуються біографічними нотатками.
«Найстаріша частина» відкривається перекладом Договору з греками 911 р., узятого з «Повісті врем’яних літ», й доходить до кінця XVII ст. Через розмір антології твори представлені або короткі, або уривками. Серед авторів старокиївської доби та їх епігонів в антології подані:
Договір русичів з греками 911 р.,
Лука Жидята «Повчання до братії»,
«Руська правда» (уривки),
Іларіон «Слово про закон і благодать» («Похвала Володимирові»),
Володимир Мономах «Повчання дітям»,
Ігумен Данило Паломник «Житіє і ходіння Данила, руської землі ігумена» («Про світло небесне, що спадає на гріб Господній»), Кирило Турівський «Слово на першу неділю після Пасхи», «Повість врем’яних літ» Нестора («Хрещення Володимира та всієї Руси»), Київський літопис («Похід Ігоря Святославовича проти половців»), «Слово о полку Ігоревім» (повний текст), Знаціоналізований апокриф «Мандрівка Богородиці по муках» (уривки), Данило Заточник «Слово» (уривки), Серапіон Печерський (Володимирський) «Перше слово», «Повість про царя Соломона й Китовраса» (апокриф). Таке представлення дає досить повний опис літератури цього періоду. Зрозуміло, що «руський» всюди перетворилося на «російський», а Київська Русь аж ніяк не розглядається як окреме, відмінне політичне утворення ніж Московія, хоча у примітках постійно рясніє вказівками на Київ і київську школу письменства. З літератури XVIII ст. українство у російському геополітичному дискурсі представлено іменами Теофана Прокоповича (уривок з «Духовного регламенту» та «Слово на погріб Петра Великого»), Василя Капніста (уривки з комедії «Ябеда», неповний прозовий переклад поезії «Обухівка» та віршовий переклад поезії «На смерть Юлії») та Андріяна Грибовського (уривок із його спогадів «Записки про Катерину Велику»). Усі згадані переклади належать Л. Вінеру, за винятком Капністової поезії «На смерть Юлії», яку переклав британський поліглот, письменник, дипломат, четвертий губернатор Гонг-Конгу Джон Боврінг14 (John Bowring, 17 жовтня 1792 р. – 23 листопада 1872 р.). Найбагатша історія перекладів у видатної пам’ятки словесности – «Слова о полку Ігоревім». Хронологію появи перекладів можна укласти у такій послідовності15: 1898 – Юда Йоффе16; 1900 – Гектор Мунро17; 1902 – Лео Вінер; 1915 – Леонард Маґнус18; 1918 – Гелена де Вере Боклерк19. Генрі Купер-молодший характеризує цю версію як «дуже благий англійський прозовий переклад»20; 1919 – Олександр і Ванда Петрункевичі21; 1927 – Дмитро Святополк-Мирський (уривки)22; 1943 – Бернард Ґілберт Ґерні23; 1947 – Павло Крат і Вотсон Кірконел24. Генрі Купер-молодший необґрунтовано називає цей переклад «українсько-націоналістичним»25, що аж ніяк не вписується в текстові категорії; -
1954 – Денис Ворд27; 1958 – Ірина Петрова28; 1960 – Володимир Набоков29; 1962 – Дмитро Оболенський30; 1963 – Костянтин-Генрі Андрусишин і Вотсон Кірконел; 1963 – Сергій Зеньковський; 1967 – Василь Дмитришин; 1971 – Сидні Монас і Бертон Рафел31; 1973 – Роберт Говз32; 1979 – Роберт Манн33; 1979 – Леонард Кларк (адаптація)34. Крім того, чимало посібників з історії російської літератури містять коротенькі уривки зі «Слова о полку Ігоревім», що нотує бібліографічний покажчик славіста, доктора філософії Генрі Купера-молодшого35.
Перший повний переклад «Повісті врем’яних літ» («Початкового літопису») з Лаврентіївського списку з’явився 1930 р. 36 зусиллями Самуеля Газарда Кроса (Samuel Hazzard Cross, 1891-1946), історика мистецтва, зокрема середньовічної російської церковної архітектури, професора Гарвардського університету, завідувача катедри російської філології. До перекладу додано ґрунтовну передмову, де автор висвітлив ряд текстологічних та історико-культурних питань і навіть подав перелік перекладів «Повісти» европейськими мовами. У додатках долучено переклад «Повчання» Володимира Мономаха, Лист Володимира Мономаха до Олега Святославовича, Молитва, приписувана Володимирові Мономаху, а також уривок з Іпатіївського списку за роки 1110-1113. Переглянуте видання із участю проф. Ольґерда Шербовіца-Вецора вийшло друком 1953 р.37
Професор Гарвардського університету Горацій Ґрей Лунт (Horace Gray Lunt, 1918-2010) упродовж 40 років працював над англомовним перекладом «Повісті». У 1973-1979 рр. цей переклад невеликими частинками обговорювали на щотижневому двогодинному семінарі, де були задіяні Ігор Шевченко, Омелян Пріцак, Едвард Кінан. Незадовго до смерти перекладач схвалив остаточну редакцію перекладу, і тепер видання годується до друку в Українському науковому інституті Гарвардського університету.
Домонгольська літописна традиція існує повністю в англійських перекладах, адже Лайза Гайнрих підготувала переклад «Київського літопису»38 як дисертацію на ступінь доктора філософії39, а Юрій Перфецький переклав «Галицького-Волинський літопис»40.
У 1930-х рр. анонімно вийшов переклад апокрифа «Лазареве воскресіння» (або «Слово Адама в аді до Лазаря»)41. Вивчення цього апокрифа продовжив Доналд Гичкок, який 1965 р. оборонив дисертацію в Гарварді, а 1979 р. опублікував монографію, де, крім текстологічного аналіз, подав власну реконструкцію апокрифа та її переклад англійською мовою.42
Американський історик українського походження, професор Єльського університету Георгій Вернадський (20 серпня 1887 р. — 12 червня 1973 р.) доклався до перекладу історичних документів. У монографії «Богдан – гетьман України»43 (1941) він умістив власні переклади Промови над тілом Богдана Хмельницького, яку склав 1657 р. Генеральний писар Війська Запорозького Самійло Зорка, та Березневих статей 1654 р., а для збірки «Середньовічні російські закони» (1947)44 переклав «Руську правду» (коротка й широка редакції). Новіший переклад «Руської правди», а також инших старокиївських статутів, зробив професор історії з Ґрінельського коледжу (Айова) Деніел Кейзер45.
Два твори Івана Мазепи – «Пісня про чайку» та «Дума іли пісня» – переклала видатний британський перекладач української літератури Віра Річ (24 квітня 1936 р. – 20 грудня 2009 р.) для українського видання у Лондоні «The Ukrainian Review».46
Певною реституцією давнього українського письменства вслід за хрестоматіями Олександра Білецького47 став вихід антології «Українські поети. 1189-1962 рр.»48, яку підготували професор славістики Саскачеванського університету Костянтин-Генрі Андрусишин (19 червня 1907 р. —13 травня 1983 р.) та ректор Університету Акадія Вотсон Кірконел (Watson Kirkconell, 16 травня 1895 р. – 26 лютого 1977 р.). Давня література представлена не рясно, але яскравими взірцями – «Слово о полку Ігоревім», п’ять дум та історичних пісень («Плач невільників», «Маруся Богуславка», «Байда», «Ой, Морозе, Морозенко», «Бондарівна») та вперше три поезії Г. Сковороди (Пісня Х, XIII й XVIII з циклу «Сад божественних пісень»).
Твори Г. Сковороди друкувалися ще й у філософських антологіях. Професор філософії Коледжу Брин Мар (Пенсильванія) Джордж Луїс Клайн (George L. Kline, р. н. 1921) підготував скорочений переклад діялогу «Розмова п’ятиподорожніх про істинне щастя в житті» та чотири його листів до М. Ковалинського для тритомової хрестоматії «Російська філософія», куди долучив також «Сократ на Русі», який записав М. Ковалинський зі слів Г. Сковороди, та «Життя Григорія Сковороди» М. Ковалинського.49 Згодом переклад діялогу доповнив доктор філософії, редактор відділу філософії в «Encyclopedia of Ukraine» Тарас Закидальський (2 лютого 1941 р. – 8 листопада 2007 р.).50 А професор мовознавства з Університету Юта Ден Чопик переклав Сковородининські байки й уклав його афоризми.51 Найповажнішим здобутком англомовної сковородіяни стане збірка «Вибрані твори Григорія Сковороди – філософа й поета», яка готується до друку у видавництві Пенсильванського університету.
1963 р. з’явилася ще одна простора антологія «Епоси, хроніки й оповіді Середньовічної Росії»52 Сергія Зеньковського (16 червня 1907 р. – 31 березня 1990 р.), русиста, професора американських університетів, родом з Києва, але з українофобськими поглядами. Давня українська література міститься у двох частинах книги (з чотирьох) – «Літературна школа Київської доби» й «Епігони київської школи». Англомовна культура вперше або в індивідуальній інтерпретації збагатилася перекладами – уривків або цілими – з «Новгородського першого літопису», «Галицько-Волинського літопису», Іларіонового «Слова про закон і благодать», Мономахового «Повчання дітям», Несторового «Житія св. Теодосія Печерського», «Києво-Печерського патерика», «Слова о полку Ігоревім», «Слова про погибель Руської землі», «Повісти про розорення Рязані Батиєм», «Слова про Меркурія Смоленського», «Житія Олександра Невського» та двох «Слів» (Першого й Третього) Серапіона Печерського, «Слова»Данило Заточника. С. Зеньковський також доповнив переклад Л. Вінера «Мандрівки Богородиці по муках».
Новий переклад «Мандрівки Богородиці по муках» з’явився 1976 р. Його зробив теолог, єпископ англіканської церкви, теперішній архієпископ кентерберійський Ровен Дуґлас Вільямз (Rowan Douglas Williams, н. 14 червня 1950 р.)53 з французького перекладу славіста П’єра Паскаля (Pierre Pascal, 1890-1983)54. Переклад супроводжують вступне слово, примітки й коментарі.
Професор історії Портлендського університету Василь Дмитришин (р.н. 1925) підготував історичну хрестоматію «Середньовічна Росія», яка витримала вже три видання: 1967, 1973 і 1991 рр.55 Під різними назвами й подіями автор помістив уривки «Повісти врем’яних літ» та Мономахове «Повчання дітям» у перекладах С. Кроса. Чимало переклав укладач сам, зокрема такі твори:
«Руська правда (Коротка редакція)»,
«Статут князя Ярослава про церковні суди»,
«Похвала князю Володимиру й князю Ярославу» з Іларіонового «Слова про закон і благодать»,
«Повість про вбивство Андрія Боголюбського» та опис «Повстання у Боголюбовому й Володимирі 1175 р.» з «Київського літопису»,
«Слово о полку Ігоревім»,
«Слово» Данила Заточника,
«Слово про погибель Руської землі»,
«Життя Олександра Невського»,
уривки з «Галицько-Волинського літопису».
Найповажніший проєкт перекладу давньоукраїнської літератури англійською мовою – причому відкрито наголошуючи саме на «українській» приналежності, а не «давньоруській» чи «рутенській / русинській» – започаткував Український науковий інститут Гарвардського університету 1987 р. за активної підтримки української громади. За початковим задумом «Гарвардська бібліотека давнього українського письменства» мала складатися з трьох серій (40 томів кожна) – «Тексти» (факсимільні видання), «Англійські переклади» та «Українські переклади», які видаються не синхронізовано. Англомовні переклади подано за чітким академічним зразком – ґрунтовна передмова (опис культурного контексту, літературна характеристика авторів і творів, проблеми інтерпретації текстів), власне переклади та бібліографічно-довідковий апарат. Досі вийшло 7 томів.
Том 1: «Києво-Печерський патерик» у перекладі медієвіста Лондонського університету – М’юрієл Гепел56. Цей «перший» повний переклад англійською мовою ґрунтується на тексті дисертації ще 1954 р., який перекладачка переглянула й виправила для публікації. Щоправда, инший переклад 1980 р. підготували монахи Канадського православного монастиря Всіх Святих Північної Америки – Лев Пугало та Василь Новакшонов57.
Том 2: «Агіографія Київської Руси» за редакцією візантолога, медієвіста й славіста Пола Голінгзворта58, куди увійшли «Читання про життя й погублення блаженних страстотерпців Бориса та Гліба» та «Життя Теодосія» преподобного Нестора, анонімні «Повідання і страсть і похвала святим мученикам Борису й Глібу», «Життя Аврамія Смоленського» (імовірне авторство – монах Єфрем), «Повідання про чудеса святих Христових страстотерпців Романа й Давида», а також «Пам'ять і похвала князю руському Володимиру» Якова Мниха. У додатках долучено переклади відповідних до теми тому уривків з «Повісти врем’яних літ», прологів до служб про Бориса й Гліба, «Слова про князів».
Том 3: «Оборона єдности церковної» Лева Кревзи та «Палінодія» Захарії Копистенського у перекладах доктора слов’янознавства Гарвардського університету – Богдана Струмінського59.
Том 4: «Життя Паїсія Величковського» у перекладі доктора слов’янознавства й візантології, випускника Гарварду – Джефрі Фізерстовна60. До книги включено «Автобіографію» Паїсія Величковського та «Біографія Паїсія Величковського» монаха Митрофана.
Том 5: «Проповіді та промови Київської Руси» за редакцією теперішнього професора катедри слов’янознавства Кебриджського університету – Саймона Франкліна61. Охоплено всю спадщину трьох проповідників – Іларіона (инколи відомого як Іларіона Київського; «Слово про закон і благодать»), Клима Смолятича («Послання до пресвітера Фоми») і Кирила Турівського (11 канонічних проповідей; неканонічні твори у видання не включені). Це перші переклади англійською мовою творів Клима Смолятича й Кирила Турівського (за винятком однієї проповіді). Перекладу Іларіонового «Слова про закон і благодать» передував, крім уривків Л. Вінера й С. Зеньковського, повний переклад, який підготувала Ненсі Луїза Айклер62.
Том 6: «Повчальна проза Київської Руси» у перекладі нідерландського славіста, професора Амстердамського університету Вільяма Ведера63, де вміщено переклади «Ізборника Святослава 1076 р.» та проповіді київського письменника ХІ сторіччя Григорія Філософа.
Том 7: «Відновлена Русь: Вибрані твори Мелетія Смотрицького» за редакцією професора катедри слов’янознавства Каліфорнійського університету Берклі – Дейвіда Фрика64. Перекладач відкрив англомовному читачеві основні праці видатного українського полеміста М. Смотрицького («Тренос або плач Східної церкви», передмова до «Учительного Євангелія», передмова до «Граматики слов’янської», «Казання на похорон отця Леонтія Карповича», «Виправдання невинності», «Оборона Виправдання», «Відпір ущипливим писанням», «Апологія», «Спростування», «Антиспростування», «Умовляння», «Експостуляція», шість листів), при чому україномовному читачеві більшість праць не доступна, адже писана польською мовою.
Невелику, але представницьку добірку барокової поезії й драми65 підготували літературознавець і перекладач Марія-Анна Шпорлюк (Mary Ann Szporluk-Bridley) та професор славістики Мічиганського університету Ервін Тайтюник (Irwin Robert Titunik, 1929 р. – 25 січня 1998 р.), яка показала твори Кирила Транквіліона-Ставровецького (зі збірки «Перло многоцінне»), Стефана Яворського (із книги «Emblemmata et symbola»), Теофана Прокоповича (епітафія), Дмитра Туптала (уривок з «Різдвяної драми») і Лаврентія Горки (уривки з трагікомедії «Йосиф патріарх»).
1989 р. у серії «Драми Відродження у перекладі», яка видавалася у Карлтонському університеті (Оттава, Канада) впродовж 1985-2004 рр., вийшов переклад української барокової драми «Слово про збурення пекла», який зробила професор Оттавського університету, славіст і шекспірознавець Ірина Макарик та супроводила ґрунтовним дослідженням66.
Цінну хрестоматію «До інтелектуальної історії України: Антологія української думки 1710-1995 рр.»67 підготували професори слов’янознавства Торонтського університету Ралф Ліндгейм та Юрій Степан Нестор Луцький (11 червня 1919 р. – 22 листопада 2001 р.), де опублікували в уривках п’ять творів духовної культури України XVIII сторіччя:
«Конституція» Пилипа Орлика (перекладач Богдан Будурович);
«Слово про владу й честь царську» Теофана Прокоповича (перекладач Горацій Лунт);
«Розмова Великоросії із Малоросією» Семена Дівовича (перекладач Д. Дж. Гантлі);
«Записка Малоросійській колегії» Григорія Полетики (перекладачі Ралф Ліндгейм та Юрій Луцький);
«Потоп зміїний» Григорія Сковороди (перекладач Тарас Закидальський).
Здобутки англомовної літератури в галузі давньої української літератури виглядають здебільшого або спорадичними, або хвилеподібними. Такий стан відображає і процес вивчення давньої української літератури (вона до ХІХ сторіччя частково призабулася, і її довелося відкривати наново навіть на українських теренах), і процес становлення славістики в англомовному світі (зазвичай завдяки діяльності еміграції, яка за походженням була різна – українська, російська, єврейська). Англомовний читач уже може укласти більш-менш цілісне бачення давньоукраїнського літературного процесу, хоча ще бракує перекладів з латиномовних гуманістів і барокової поезії та драми. Найпопулярніша пам’ятка – це безперечно «Слово о полку Ігоревім». Однак уже кілька десятиріч ніхто не укладав нових антологій давнього письменства, а отже не робив перегляду творів, які здалося б наново або уперше перекласти. Найбільшої похвали заслуговує Гарвардський проєкт, і якщо його таки доведуть до кінця, попри теперішню сповільненість, то це буде найгідніша презентація українського письменства, яка безперечно відкриє шлях до нового етапу досліджень.
Достарыңызбен бөлісу: |