Пам’ятки культури
жүктеу/скачать 93.5 Kb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Викона
- Загальна характеристика
План: Вступ
1.Загальна характеристика 2.Заснування Буші 3.Бушанський замок 4.Замкова гора 5.Шоу «Оберегу» 6.Скельний язичницький храм Висновок Вступ
Український народ прожив багату і бурхливу історію. Жити йому довелось на роздоріжжі, через яке проходило багато різних народів і племен. Майже кожен з них зазіхав на українську землю. У таких тяжких, складних умовах доводилось віковічно захищати свою волю від ворогів, доводилось бути й поневоленим. Ця боротьба виховала у українців найяскравішу, найхарактернішу рису – волелюбність. Саме вона спричинилася до того, що вже в кінці XVI ст. в Україні здійснювалась найперша в той час демократія. Запорізька Січ стала найміцнішим бастіоном демократії та свободи не тільки в себе, але й для сусідніх народів. Тому і вся творчість народу пронизана волелюбним характером. Не раз втрачаючи волю, незалежність, українці тужили за нею, і цю тугу та боротьбу за волю відтворяли у всіх проявах своєї творчості – у безмежному морі задушевних пісень, дум, легенд; у малярстві, вишивці, гончарстві, ткацтві тощо. Особливо любовно оспівав народ своїх , на яких так багата Україна. Українська культура залишила нам багато пам’яток та залишок самої себе. Ті частини історії які ми повинні зберегти та передати нашим нащадкам. Серед них культурно-історичний центр Буша. Перлина культури Вінницької області та і усієї України. Загальна характеристика Государственный историко-культурный заповедник "Буша" в селе Буша Ямпольського района Винницкой области создан по инициативе местных органов власти согласно постановлению Кабинета Министров Украины от 13.08.2000 г. № 1275 о Государственном историко-культурном заповеднике "Буша" в Винницкой области" и распоряжению областной государственной администрации от 12.10.2000 г. о "Государственном историко-культурном заповеднике "Буша" Ямпольского р-на Винницкой области". Создан историко-культурный заповедник с целью сохранения памяток архитектуры, археологии и истории. Постановлением Кабинета Министров Украины от 27.12.2001 г. № 1761 комплекс памяток историко-культурного заповедника "Буша" был признан памяткой национального значения. Все памятки комплекса "Буша" объединены общей территорией. Это 8 объектов: · 4 памятки археологии от ІІІ тыс. до н.э. до ХІІ ст. н. е., · остатки крепости и подземных ходов ХVІ-ХVІІ ст. · городская ратуша ХVІ ст. (расположенная на территории частной усадьбы) · дохристианский и христианский скальный храм V-ХVІ ст. н. э. с уникальными художественными рельефами · кладбище ХVІІІ-ХІХ ст. На территории заповедника также расположен парк исторической скульптуры, где ежегодно проводятся международные пленэры скульпторов-каменотесов, и три музея: археологии, этнографии, обороны Буши. Адрес заповедника: Государственный историко-культурный заповедник "Буша", с. Буша, Ямпольский район, Винницкая область, Украина. Буша. У 2-й половині XVI ст. землями, на яких стоїть містечко Буша, володів коронний канцлер і великий гетьман коронний Ян Замойський (1541–1605), а пізніше – його син Томаш (1594–1638). Ян Замойський у молоді літа здійснив подорож по Європі, навчався у Парижі та Падуї. Повернувшись до Польщі, він спочатку завідував коронним архівом. Належав до "французської" партії, яка намагалася закріпити на польському троні Генріха Валуа. Пізніше доклав максимум зусиль для того, щоб королем Речі Посполитої у 1576 році став Стефан Баторій. У 90-х роках XVI ст. Замойський провів декілька успішних битв з татарами на кордонах Брацлавського воєводства, пізніше, у 1600-му році, сприяв переходу молдавського господарського престолу до родини Могил - союзників Речі Посполитої. У 1595 році разом із Станіславом Жолкєвським воював проти козацьких загонів Северина Наливайка. Його син – Томаш також був високоосвіченою людиною, як і батько, об`їздив Францію, Нідерланди, Англію, Італію, написав трактат з фортифікації. У 1618 році він став воєводою Подільським, воював проти турецько-татарських військ Кантемира-мурзи та Давлет-Гірея. У 1619 році Томаш Замойський підисав з польського боку відому Раставицьку угоду з козаками. За часів Яна Замойського у Буші, посередині мису, утвореного ріками Мурафа і Буша, почалося будівництво замку. Від поверхні річки Мурафи він здіймався, як орлине гніздо, на висоту до 30 метрів. Інженер Гійом де Боплан стверджував, що бушанський замок мав 6 веж, кожна з яких мала свій пороховий льох. З`єднувались башти між собою підземними переходами. Замкова брама знаходилась у північній стіні, неподалік від двох спостережних башт (одна з них збереглась дотепер). Мури і башти замку відповідали всім вимогам військової техніки і були добре придатні для ведення вогнестрільного бою. Не випадково польські офіцери порівнювали бушанські укріплення з фортифікаціями Кам`янця. На початку XVII століття Буша отримала статус міста. На 1629 рік у містечку мешкало понад 2 тисячі осіб, це було досить велике місто брацлавського Подністров`я. В 1617 році неподалік від Буші, під Яругою, відбулось зіткнення польської армії великого короного гетьмана Станіслава Жолкевського (1547–1620) і татарських військ Іскандера-паші. Бойові дії завершились тим, що Жолкевський підписав у Буші мирний договір з турками, завдяки якому вдалося на кілька років відсунути вибух широкомасштабної польсько-турецької війни (хоча заради цього полякам, за умовами договору, довелося знищити деякі свої фортеці, наприклад, Бершадь). Вдруге і востаннє С.Жолкевський відвідав Бушу в 1620 році, йдучи в похід до Цецори, який став для нього фатальним. Після початку Хмельниччини (1648) поляки залишили Бушу, і вона стала прикордонним містом Брацлавського полку. Тут постійно відбувалися сутички між поляками та козаками. Наприклад, у березні 1654 року під стінами Буші був розбитий трьохтисячний польський загін. Найтрагічніші події відбулись у Бушанському замку через півроку, 18–20 листопада 1654 року, коли під Бушу підійшли війська С.Потоцького і С.Чарнецького і взяли замок в облогу. Польським жовнірам вдалося винищити більшу частину нечисельної козацької залоги, але коли замок майже перейшов у їхні руки, вдова вбитого козацького сотника Завісного підпалила пороховий погріб, висадивши в повітря себе, залишки залоги й чимало атакуючих поляків. Ці події знайшли своє відображення у повісті українського письменника Михайла Старицького «Оборона Буші». В ці трагічні дні місто практично перестало існувати. Його відродження затягнулось на ціле століття, а Бушанський замок вже ніколи не відбудовувався. Історико-архітектурний образ бушанського замку у наші дні можна сприймати лише частково. Найважливішими джерелами для реконструкції зовнішнього вигляду замку є залишки оборонних споруд, а також мемуарні свідчення сучасників.Відомо, що на початку XVII століття Буша отримала статус міста. Вигідне географічне становище Буші спричинили її досить швидкий розвиток. "...Там, де з`єднуються дві ріки-Мурафа і Буша,- писав у 1672 році фрісландський мандрівник Ульріх фон Вердум,- утворився дуже гострий скелястий кут. На цій маківці ...стояло колись місто Буша. Руїни ще помітні, тому можна уявити, що місто було забудоване у вигляді довгого трикутника, дві сторони якого омивали ріки..." Замок був ядром тодішнього міста, знаходився він посередині мису, утвореного названими ріками і був відгороджений валом і ровом. Судячи з усього, замок являв собою прямокутну споруду, площа якої досягала 0,5 га. Від поверхні річки Мурафи він підіймався, як орлине гніздо на висоту до 30 метрів. Інженер Гійом де Боплан стверджував, що бушанський замок мав шість веж, кожна з яких мала свій пороховий погріб. З`єднувались башти між собою підземними переходами.Замкова брама знаходилась у північній стіні, неподалік від двох спостережних башт (одна з них збереглась до сьогоднішнього дня). Мури і башти замку відповідали всім вимогам військової техніки і були добре придатні для ведення вогнестрільного бою. Не випадково польські офіцери порівнювали бушанські укріплення з фортифікаціями Кам`янця. Будівництво замку в Буші розпочалось в другій половині XVI ст., в період, коли цими землями володів канцлер коронний Ян Замойський, а пізніше- його син Томаш. На 1629 рік у Буші проживало більше двох тисяч чоловік, це було досить велике місто брацлавського Подністров`я. На початку XVII ст.бушанському замку довелось пережити бойове хрещення. В 1617 році неподалік від Буші, під Яругою, відбулось зіткнення польської армії короного гетьмана Станіслава Жолкевського і татарських військ Іскандера- паші. Бойові дії завершились підписанням Бушанського договору. Для князя Єжи Збаразького це означало необхідність спалити свою фортецю Бершадь. Станіслав Жолкевський зупинявся обозом під Бушею і в 1620 році, йдучи в свій останній похід до Цецори. У 1621 році козаки гетьмана Якова Бородавки стримували неподалік від Буші просувння турецької армії Селіма ІІІ до Хотина. В роки Визвольної війни Буша була прикордонним містом Брацлавського полку, гарнізон замку брав участь у боях проти шляхетських військ. Наприклад, у березні 1654 року під стінами Буші був розбитий трьохтисячний польський загін. Найбільш героїчні і трагічні події відбулись у бушанському замку 18-20 листопада 1654 року, коли гарнізон і жителі міста до останнього оборонялись від військ С.Потоцького і С.Чарнецького. В ці страшні дні місто практично перестало існувати. Його відродження затягнулось на ціле століття, а бушанський замок вже ніколи не відбудовувався. Агент французької розвідки Ульріх фон Вердум писав у 1671 році про замкову гору в Буші: «На цій маківці (...) стояло колись місто Буша. Руїни ще помітні, тому можна уявити, що місто було забудоване у вигляді довгого трикутника, дві сторони якого омивали ріки...». Дотепер у центрі теперішнього села Буша ще зберегаються рештки фортеці, погреби, підземні ходи. Вісімнадцятого серпня 2000 року Кабінет Міністрів видав постанову про надання комплексу пам'яток історії, мистецтв та архітектури села Буші, що в Ямпільському районі на Вінниччині, статусу Державного історико-культурного заповідника. Всі співали хвалу Кабміну… Кабмін незалежної України був далеко не першим відкривачем і захисником історичної Буші. Її захищали ще при Союзі. Тоді, щоб, як мовлять, одразу вбити двох зайців — "український буржуазний націоналізм" ще в зародку та релігійний "опіум для народу" — комуністи придумали язичницьких часів форму "відродження історичної святині" — Оберіг. Таке собі шоу в козацьких червоних і синіх шароварах під червоними радянськими прапорами во славу віковічної єдності компартії і народу. Ні тобі Бога, ні українського націоналізму — суцільна радянська культура! В тексті постанови Кабміну про створення державного історико-культурного заповідника йшлося про те, що хоч заповідний статус вже наданий — заповідні зони ще мають бути визначені згодом. Чомусь так квапилися, що чи не найголовніше залишили на потім. Як не дивно, не парадоксально, не смішно, але майже вся ота Замкова гора — серце заповідника, вже кілька років є недоторканною власністю православної релігійної громади Московського Патріархату. І без її на те доброї волі ніхто, в тому числі й уряд, не має права і пальцем зачепити цю власність, бо ж її захищає Конституція!.. Релігійна громада нізащо не хоче віддати своєї Замкової гори заповідникові. Отож тут — у центрі тепер уже Державного історико-культурного заповідника — закладено потужну міну уповільненої дії, здатну рознести його буквально на шматки. Крові ще не пролилося, але головна історична пам'ятка, що залишилася тут з часу козаччини — вежа — вже палала... А все почалося з того, що декілька років тому сільська Рада Буші своїм рішенням передала аж 33 сотки землі на Замковій горі, включаючи саму вежу та фундамент колишнього храму, християнській релігійній громаді Московського Патріархату. Тоді релігійна громада й отримала Державний акт на довічне володіння цією землею. А віра, як відомо, справа серйозна, з нею гратися навіть комуністи-атеїсти безкінечно не змогли... Що як замість заповідника тут вийде, не дай Боже, жорстке протистояння на багато років на релігійному ґрунті? А якщо навіть протистояння і не буде, а віруючих примусять здатися, то що ж це за влада, яка однією рукою дає землю на довічне користування, а другою — забирає? "Згідно з Генеральним планом, на пам'ятках будуть проведені ремонтно-реставраційні та реабілітаційні роботи, здійснена реконструкція стародавніх жител, придбані будівлі ХVІІІ та ХІХ століть, як пам'ятки народної архітектури з подальшою їх музефікацією, створені майстерні з виготовлення властивих для реґіону виробів з каменю та сувенірної продукції, проведені благоустрій території заповідника та впорядкування козацького кладовища",— розказав мені заступник начальника Вінницького обласного управління культури пан Г.Куделя. Як бачимо, плани значні, але як їх реалізовувати на "чужій землі"? Біля фортечної вежі була стара церква. Кам'яний фундамент, а стіни з міцнющого дуба. В час становлення так званого бушанського радянського Оберегу приїхало сюди велике партійне начальство, побачило церкву, розгнівалося і дало вказівку негайно її знести, щоб не псувала культурного заходу. Кількома приступами рвали її стіни, такими міцними вони були, до речі, без єдиного цвяха зроблені. Врешті-решт церкву повністю, аж до фундаменту, розібрали, бо не вписувалася в стиль відновлення історичної Буші комуністичними методами, під червоними прапорами, на фоні червоних шаровар "козаків". Освячені, оспівані церковними хорами, просякнуті молитвами дубові колоди порізали на дошки, які частково віддали на ремонт ферм місцевого колгоспу, дещо — на ремонт школи, а інше просто розікрали. Щороку на шоу Оберегу з'їжджається в Бушу чимало культурних людей, але мені не вдавалося почути, щоб хтось з них запитав: а чому і досі село не має пристойного храму? Це ж, здавалося б, для такого місця зовсім неприродно: скельний язичницький храм зберегли, а церкву знищили. Найвідомішою пам’яткою археології в Буші є залишки висіченого в скелі дохристиянського та християнського храму У – ХУІ ст. з унікальним художнім рельєфом. Розташований на правому березі р. Бушанки на відстані 1 км від злиття з Мурафою. Пам’ятка знаходиться на висоті 20-25 м над рівнем річки в смузі піскових скель. Створена природним фактором і діяльністю людини. Скельний храм… Про що він хоче нам розповісти? Яку таємницю зберігає? Піднявшись кам’яними сходами, людина потрапляє в інший світ. Надійно зберігають таємницю храму тисячолітні скелі. Олень, півень на сухому дереві і людина навколішках… Який майстер залишив для нас цей витвір? Про що намагався розповісти? І що знаходиться в чаші, яку людина тримає в руках? Олень – священна тварина стародавніх слов’ян, півень – птах, який супроводжує душі людей в Ірій. І ромб – символ родючості. Все це, безумовно, свідчить про належність храму до часів язичницької доби в історії людства. Більше 120 років між дослідниками точиться дискусія про зміст сюжету рельєфного зображення, про час виникнення пам’ятки. Ще у 1883 році київський професор Володимир Антонович, котрий першим відкрив цю дивовижну пам’ятку для широкого наукового загалу на 4-му археологічному з’їзді в Одесі, зазначав, що рельєф “представляет редчайшій типъ рисунка не только у нас, но и в Европейской Археологии…” Символіка бушанського рельєфу свідчить про те, що створений він був ще за часів дохристиянської Русі. Але коли саме і ким був створений цей храм, який не залишає байдужим жодного туриста? Ким і коли використовувався за своє чимале існування? Ці і багато інших питань ставить перед нами ця пам’ятка сивої давнини. На південь від Могильова, за двоє гін від Дністра, на високій скелі лівого побережжя притулилось містечко Буша з тверджею-замком, що панував над околицею. На вузькім стрімчаку, немов орлине гніздо, повис отой замок i на синьому небові далеко бiлiв своїми зубчатими мурами, своїми бiйницями-баштами" описував Бушу 17ст. в своїй книзі "Оборона Буша" Михайло Старицький (пам'ятаєте "За двома зайцями", то він і автор цієї п'єси теж ) Зараз це селище - музей під відкритим небом, розташований на березі р. Бушанка, знаходиться за 20 км від райцентру Ямпіль. У 16 ст. називали Малим Кам’янцем. Утворився як місто завдяки замку.. На сьогодні від якої залишилася тільки бушанському замку 18-20 листопада 1654 року, коли гарнізон і жителі міста до останнього оборонялись від військ С.Потоцького і С.Чарнецького. В ці страшні дні місто практично перестало існувати. Його відродження затягнулось на ціле століття, а бушанський замок вже ніколи не відбудовувався. Буша колись був містом, а зараз це село в Ямпільському районі Вінницької області. Тут розташовано історико-культурний заповідник «Буша». В епоху козацьких війн Буша був прикордонним містом Брацлавського полку. Трагедія, яку описав Михайло Старицький в «Обороні Буші» відбулася в 1654 році. Тоді замок взяли в облогу польські війська. Нечисленні захисники були знищені і вдова вбитого козацького сотника Завісного - Мар'яна підпалила пороховий погріб, підірвавши себе і жменьку захисників фортеці, що залишилися. Разом з собою вибух забрав і чимало солдатів противника. Після цих подій місто перестало існувати. Село з тією ж назвою виникло тільки через кілька десятків років. Знищений замок був закладений в 16-му столітті під час володіння цими місцями Яна Замойського (канцлер і великий гетьман польської корони). Замок був розташований на мисі, де зливаються річки Мурафа і Буша, мав форму витягнутого трикутника, був добре укріплений, мав шість веж, порохові погреби, підземні ходи. Зараз від замку залишилася лише одна вежа, перебудована під дзвіницю. На території заповідника знаходиться кладовище XVIII-XIX століть. Тут можна побачити кам'яні хрести з пісковику - пам'ятки мистецтва місцевих майстрів. Парк історичної скульптури заповідника - це більше сотні робіт з каменю, створених скульпторами, які приїжджають в Бушу на традиційний пленер "Подільський оберіг". Безліч загадок таїть у собі унікальний Бушанський скельний рельєф, на якому вирубано зображення дерева, півня, людини з чашею, оленя. Рельєф, з моменту відкриття професором В. Антоновичем в 1883 році, і сьогодні викликає суперечки щодо часу створення і культури, до якого він належить. В історико-культурному заповіднику є музеї археології, етнографії та оборони Буші. Поблизу села знаходиться природний заказник «Гайдамацький яр», в якому протікає струмок. В урочищі безліч скель химерної форми. жүктеу/скачать 93.5 Kb. Достарыңызбен бөлісу:
|