ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
О. О. Єрошкіна
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з курсу «Історія мистецтв, архітектури й містобудування»
АРХІТЕКТУРА, МИСТЕЦТВО Й МІСТОБУДУВАННЯ АНГЛІЇ, ФРАНЦІЇ, ІТАЛІЇ, НІМЕЧЧИНИ, УКРАЇНИ та РОСІЇ КІНЕЦЬ XVII – XVIII СТ.
(для студентів 3 курсу напряму «Архітектура» спеціальності 6.120102 – «Містобудування»)
ХАРКІВ – ХНАМГ – 2008
Конспект лекцій з курсу «Історія мистецтв, архітектури й містобудування» (для студентів 3 курсу напряму «Архітектура» спеціальності 6.120102 – «Місто- будування») / Укл.: О.О. Єрошкіна. – Харків: ХНАМГ, 2008. – 80 с.
Укладач: О.О. Єрошкіна
Рецензент: О. В. Конопльова
Рекомендовано кафедрою Архітектурного й ландшафтного проектування,
протокол № 12 від 29. 05 2008 р.
© Єрошкіна О. О.
ХНАМГ, 2008,
Вступ
Курс лекцій присвячено містобудуванню, архітектурі та мистецтву епохи класицизму XVIII ст. у Західній Європі (Англія, Франція, Італія, Німеччина), в Україні й Росії. Лекційний курс викладається протягом 6 семестру й завершу- ється іспитом. Текст конспекту лекцій супроводжується методичними вказівками до організації самостійної роботи студентів з вивчення курсу.
Лекція 1
(Вступна)
В сенсі розвитку суспільства у XVIIІ ст. завершується блискучий та пишний монархічно-дворянський феодальний період, надходить епоха капіталізму. Зазна-чена епоха збігається з часами рішучих перетворень в усіх галузях суспільного життя, – на зміну епосі бароко надходять часи нового класицизму.
У галузях культури XVIII ст. формується широкий суспільний рух – Про- світництво, з культом первинної незайманої Природи й Розуму, що її оберігає. Разом з критикою сучасної зіпсутої цивілізації культивуються мрії про гармонію благословенної Природи – з новою вільною демократичною цивілізацією, що тяжіє до здорового природного стану.
XVIIІ століття – вік Розуму, але й всезагального скептицизму й критичної іронії, - вік просвітницької філософії, початків наукової соціології та економіки; бурхливо розвиваються пов’язані з технікою природничі науки, блискучих результатів досягають географія, історія, археологія. Нові раціональні знання стають приналежністю епохи, складають для мистецтва, архітектури й місто- будування міцний фундамент.
Головні тенденції соціокультурного розвитку Західної Європи XVIII ст. в різних країнах виявлялися по-різному. Разом з кризою феодалізму відбувається промисловий переворот, – спочатку в Англії, а потім, наприкінці XVIII ст., – в інших провідних західноєвропейських країнах. Технологічний переворот супро- воджується першою Великою революцією у Франції (1789).
Нові проблеми й завдання було висунуто в архітектурі. Разом зі зни- женням значення церковного будівництва зростає роль цивільної архітектури, – вишукано простої, оновленої й звільненої від збиткової імпозантності. В місто- будівній культурі вирішуються проблеми міст майбутнього. Розвивається жанр архітектурних утопій, – графічних архітектурних фантазій (К.-Н. Леду, Л. Е. Булле, Д.-Б. Піранезі), – так звана «паперова архітектура». Складається харак- терний тип приватного житлового будинку й ансамблю громадських будівель. Зростає плідна взаємодія і взаємозбагачення різних видів мистецтва, вільний взаємний синтетичний обмін досягненнями (архітектура, скульптура, живопис, література, театр тощо).
Мислителі-просвітники (Д. Дідро й інші) проголосили метою мистецтва наслідування упорядкованій та вдосконаленій Природі, очищеній від впливу хибної цивілізації, що її було створено абсолютизмом, – з тиранією, неволею й нерівністю. Раціоналізм філософсько-естетичної думки XVIII ст. породжував спрямованість до співмірності, гармонійної завершеності художніх творів, – починаючи від архітектурних ансамблів й завершуючи образотворчим й деко- ративно-ужитковим мистецтвами. Для всіх художніх жанрів XVIII ст. характерні гостра спостережливість й витонченість думки і почуття. В центрі уваги – просвітницький ідеал вільної цивілізованої інтелектуальної людини, яка вперше звертає увагу на потреби людини «маленької» – «простого» трудівника й гро- мадянина.
Розвиток мистецтва XVIII ст. ввійшов до нового етапу. На зміну прим- хливій витонченості пізнього бароко та рококо (1740-1760-і р. р.) надходять реалістичний та академічний напрями. Відбувається боротьба художніх напрямів всередині національних мистецьких шкіл. У 1760-1770-х р. р. французькою Королівською Академією мистецтв відроджується напрям історичного акаде- мічного живопису кінця попереднього століття, з намаганням відновити ідеали «освіченого абсолютизму». Представники прогресивної думки звертаються до ідеалів античності. Німецький археолог та історик мистецтв Йоган Вінкельман (автор відомої праці «Історія мистецтва давнини», – 1764) закликає поверну- тися до «благородної простоти та спокійної величі давнього мистецтва, що втілює й відбиває свободу греків та римлян республіканської епохи». Разом із закликами Д. Дідро до повстання проти тиранії виникає новий класицизм, що протиставляє декоративності природну простоту, пізнання закономірностей реального світу, відчуття міри, благородство думок та вчинків.
У нововідкритих за цих часів пам’ятках давньогрецького мистецтва художники віднайшли ідеальне гармонійне суспільство, перевагу обов’язку над відчуттям, пафос Розуму, – все це стає загальними рисами класицизму напри- кінці XVII та у XVIII століттях. У Франції класицизм набуває рис революційності.
Водночас з класицизмом протягом останньої третини XVIII ст. розви- ваються напрями реалізму й сентименталізму, а також – разом з пробудженням цікавості до середньовічного й народного мистецтв – передромантичний напрям. Таким чином, класицизм XVIII ст. стоїть біля витоків архітектурно-мистецького різноманіття наступних часів.
Достарыңызбен бөлісу: |
