ФІНАЛЬНИЙ ТУРНІР: "БЕЛЬГІЙЦІ - ОСЬ ГОЛОВНА НЕСПОДІВАНКА!"

Жеребкування фінального турніру відбулося в січні 1980 р., у тому ж таки римському готелі "Ексельсіор", де й "розсіювали" учасників кваліфікації. Отже, у першій групі, як на замовлення, зійшлися ЧССР, ФРН і Голландія - чемпіон, другий і третій призер попереднього чемпіонату Європи. Грекам у цій компанії всі відводили роль аутсайдера. У другій групі опинилися італійці (господарі фінальної частини), англійці, іспанці та бельгійці.

Напередодні фінального турніру в Італії розгорівся сильний скандал, до якого був причетний нападаючий Паоло Россі - головна надія італійців. Скандал був пов'язаний із договірними іграми і підпільним тоталізатором. До резонансної справи були причетні багато клубів і гравців, серед них - і збірної. Найсуворіші санкції застосували до "Мілана" - клуб перевели до серії В, і потім він іще довго не міг відновити минулу славу. Серед футболістів, котрі так чи інакше брали участь у договірних іграх, згадувалося ім'я Паоло Россі. "Кримінальним" визнали матч "Перуджі" з "Авелліно", який клуби домовилися зіграти внічию. Ніби Россі висунув умову, щоб йому дали забити два голи. Зустріч, дійсно, завершилася з рахунком 2:2, і обидва м'ячі "Перуджі" забив Россі. Через багато літ по тому Паоло оцінював цей епізод своєї футбольної кар'єри так: "Я не зробив нічого поганого, але, на жаль, на той момент я був найпопулярнішим гравцем, а федерації якраз потрібна була така яскрава фігура, щоб принести її в жертву і показати, що, в разі необхідності, вона не буде прощати нікого. Словом, така моя доля". Італійська федерація дискваліфікувала Россі на три роки. Пізніше цей термін скоротили до двох років.

Напружена атмосфера фінальної частини континентальної першості позначилася й на відвідуваності. Крім ігор збірної Італії, стадіони збирали по 15 тисяч людей, і це при тому, що місткість кожного починалася від 60 тисяч.

У вирішальному матчі за другий рядок таблиці (у поразку команди ФРН грекам ніхто не вірив) зійшлися ЧССР і Голландія. Чехословаки вийшли вперед після красивої комбінації Масни - Візек - Негода. Після цього на той момент іще чемпіони Європи займалися лише однією справою - відбивалися від постійних атак "оранжевих". До останньої хвилини гра пройшла біля штрафної ЧССР. Однак "бомбардування" голландців привело тільки до одного гола, а, отже, - нічиєї, яка влаштовувала чехословаків.

Завершувалися ігри в групі зустріччю ФРН і Греції, що нічого не вирішувала. Матч був нудним. Досвідчений Дерваль перед фіналом дав відпочити Шустеру і Дітцу, а наставник греків випустив на поле вісім нових гравців, щоб усі спробували смак фінальної частини чемпіонату Європи.
Група 2. Не лише футболом запам'ятався перший матч. Хоча англійці й бельгійці, котрі зіграли внічию 1:1, показали футбол високого рівня. Обидва м'ячі були красивими й забиті приблизно в один і той же час - у середині першого тайму. Півзахисник британців Рей Вілкінс, продемонструвавши вражаючий дриблінг, обіграв на шляху до воріт чотирьох суперників і голкіпера. А форвардові бельгійців Яну Кулемансу вдався чудовий удар головою після подачі розіграшу кутового.


Ян Кулеманс - автор вирішального голу у ворота англійців.
Для глядачів футболісти постаралися зробити свято, але ті його зіпсували. На трибунах спалахнула жорстока бійка між англійськими "фанами" і простими бельгійськими вболівальниками.

Мабуть, із чемпіонату Європи-80 почалися безчинства англійських футбольних фанатів на міжнародному рівні. Коли ще до початку матчу Англія-Бельгія, розгромивши в Турині кілька магазинів і кафе, поранивши кількох поліцейських, "гості" загрозливим натовпом вирушили в напрямку стадіону, влада, нарешті, прозріла. Багатьох заарештували, після бельгійського голу поліцейським довелося застосовувати сльозогінний газ – гумові палиці не допомогли. Вітер поніс пари газу з трибун на поле. Матч довелося зупинити. Допомогу надавали і футболістам, і арбітрові. УЄФА оштрафувала Англійську футбольну асоціацію на 13 тисяч швейцарських франків. Британська королева Єлизавета була тими днями в Італії і, розповідають, спостерігала за ходом матчу по телевізору, перебуваючи на момент гри у Венеції. Королева публічно, в різкій формі засудила дії своїх підданих. Те ж саме зробили англійський тренер Рон Грінвуд, самі футболісти.

Зустрічі іспанців із італійцями передувала яскрава, з музичним оформленням церемонія зустрічі "Скуадри адзурри" місцевими тифозі. Такий "розігрів" виявився доречним для обох команд - гра йшла без центру поля, атака на атаку. Безкомпромісний матч, проте, не виявив переможця й обійшовся без голів. Обидві сторони були задоволеними: після матчу Ладіслао Кубала й Енцо Беарзот під овації стадіону навіть обнялися.

Типовому південному футболу іспанці лишилися вірні й під час зустрічі з бельгійцями. Але гарячий запал суперників команда Гі Тейса остудила холоднокровністю й незворушним спокоєм. Зібраність перемогла темперамент. На 16-ій хвилині іспанці прогавили підключення до атаки захисника Еріка Геретса, який по максимуму скористався передачею Вальтера Меєувса. Після пропущеного м'яча іспанці влаштували облогу воріт бельгійців, але раз-по-раз потрапляли в офсайдну пастку. Оборона й воротар Жан-Марі Пфафф грали безпомилково. Все ж на 35-й хвилині Хуаніто майстерно виконав штрафний, а Кіні вчасно підставив голову - 1:1. У другому таймі іспанці запороли два чудових моменти. А ось бельгійцям вистачило й одного: після пасу Кулеманса точним "пострілом" відзначився Жюльєн Коолс.

Але вони голосно грюкнули дверима, "прибивши" наостанок іспанців. І ця гра вийшла по вищому розряду. Запам'яталася вона, перш за все, тим, що іспанець Дані три рази бив пенальті. На 46-й хвилині його удар з "точки" був точним. Удар після другої спроби на 56-й хвилині також вийшов на славу, проте арбітр, який побачив порушення правил, попросив перебити. Повторний удар - і Рей Клеменс на висоті.

Завершальним акордом стала зустріч італійців і бельгійців. Господарям потрібна була лише перемога, бельгійців влаштовувала і нічия. "Скуадра адзурра" мала безліч моментів, але успіх цього дня був не на її боці. Особливо запам'ятався епізод за участю Граціані, коли форвард "Торино" з метра примудрився влучити у Пфаффа. Разом із удачею відвернувся від італійців і португальський арбітр Гарріду, що не призначив стовідсотковий пенальті за гру рукою Меєувса, - рефері визначив місце порушення за межами штрафного майданчика. Гідними фіналу, звичайно ж, були італійці, але потрапили туди бельгійці.

У матчі за третє місце Чехословаччина й Італія зіграли внічию основний і додатковий час, а потім пробивали пенальті. Їх було вісімнадцять. З рахунком 9:8 виграла чехословацька команда: італієць Фулвіо Колловаті не зумів переграти голкіпера Нетолічку й поповнив список пенальтистів-невдах. А чехи виграли серію пенальті вдруге поспіль - ми пам'ятаємо, що вони і в 1976 стали чемпіонами Європи завдяки точно пробитим одинадцятиметровим.

"Оновлена, молода збірна ФРН грала яскраво, натхненно і заслужено стала чемпіоном Європи. Всьому футбольному світу були відкриті нові, досі маловідомі за межами ФРН імена. Завдяки блискучій грі трудяги Брігеля, якого прозвали "десятиборцем", диспетчера Шустера, що атакував хавбека Хансі Мюллера і Румменіге, який часто відходив у глибину, команда перегравала своїх суперників у центрі поля, що стало гарантом перемоги. Крім того, нерідко атаки підтримував ліберо Штиліке, чиї дивовижні далекі паси стали окрасою командної гри. У ряді матчів збірна грала без когось із пари форвардів Хрубеш - Аллофс - тоді на поле вийшов Кулльманн…". (За матеріалами західнонімецьких газет).

Матч за 3-є місце

ЧССР - Італія 1:1 (пен. - 9:8)

Юркемік, 53 - Граціані, 72.

Пенальті: 0:1 Каузіо, 1:1 Масни, 1:2 Альтобеллі, 2:2 Негода, 2:3 Барезі, 3:3 Ондруш, 3:4 Кабріні, 4:4 Юркемік, 4:5 Бенетті, 5:5 Паненка, 5:6 Граціані, 6:6 Гег, 6:7 Ширеа, 7:7 Гайдушек, 7:8 Тарделлі, 8:8 Козак, 8:8 Колловаті (воротар), 9:8 Бармош.
Фінал

ФРН - Бельгія 2:1

22 червня 1980 року. Рим. Олімпійський стадіон. 47 864 глядачі.

Арбітр - Н.Райня (Румунія).

ФРН: Шумахер, Штіліке, Кальтц, К.Х.Ферстер, Дітц (к), Шустер, Брігель (Кулльманн, 55), Мюллер, Румменіге, Хрубеш, К. Аллофс.

Тренер: Й.Дерваль.

Бельгія: Пфафф, Меєувс, Геретс, Л.Міллекампс, Ренкін, Коолс (к), Ван Мур, Ван дер Ейкен, Момменс, Ван дер Ельст, Кулеманс.

Тренер: Г.Тейс.

Голи: Хрубеш, 10 (1:0); Ван дер Ейкен, 72-пен. (1:1); Хрубеш, 89 (2:1).

Кращі снайпери:

3 Клаус Аллофс - ФРН

2 Зденек Негода - Чехословаччина

2 Корнеліус Кіст - Нідерланди

2 Хорст Хрубеш - ФРН

Символічна збірна:

· Діно Дзофф

· Клаудіо Джентіле

· Гаетано Ширеа

· Карл-Хайнц Ферстер

· Ханс-Петер Брігель

· Марко Тарделлі

· Ян Кулеманс

· Бернд Шустер

· Хансі Мюллер

· Карл-Хайнц Румменіге

· Хорст Хрубеш

БЕРНД ШУСТЕР

ШУСТЕР Бернд - знаменитий німецький півзахисник. Переможець ЄВРО-1980. Єдиний футболіст, який по черзі виступав за "Барселону", "Реал" і "Атлетіко", і в кожному з них був на провідних ролях. Очолював донецький "Шахтар" (2003-2004), мадридський "Реал". Народився 22 грудня 1959 року в Аугсбурзі (Німеччина).

1978-1980 - "Кельн" (61 матч, 10 голів), 1980-1988 - "Барселона" (170 матчів, 63 голи), 1988-1990 - "Реал Мадрид" (62 матчі, 13 голів), 1990-1993 - "Атлетіко Мадрид" (85 матчів, 11 голів), 1993-1996 - "Байєр Леверкузен" (59 матчів, 8 голів), 1996-1997 - "УНАМ Пумас" (10 матчів). За національну команду Німеччини (1980-1984) провів 21 матч, забив 4 голи. Переможець Чемпіонату Європи 1980 року.

Він ніколи не грав свій прощальний матч, про що, однак, не жаліє. Принаймні, вголос і на людях. Хоча сам брав участь у прощальних матчах, наприклад, Клінсмана, Камачо, Дірсеу, Кіні… Просто йому ніхто не пропонував.

Він ніколи не грав на чемпіонатах світу. У 1978-му Шустер чи, як його називали уболівальники, "Білявий ангел", ледве переступив 18-річний рубіж, а через два роки, після чемпіонату Європи в Італії про нього заговорив увесь світ. Граючи свій перший сезон за "Барселону", він був нещадно "зрізаний" відомим іспанським "м'ясником" Гойкоєчеа. З потрійним переломом коліна на чемпіонаті світу робити нічого. Адже цей турнір мав стати його тріумфом. Не став, тим паче, що за збірну Німеччини він грати рішуче відмовився.

Примхливість, мабуть, - його основна риса характеру. Вона виявлялася, наприклад, у таких дрібницях, як випивання келиха пива на ніч перед грою або уроки гри на фортепіано. Шустер терпіти не міг літаків - підписавши контракт із "Барселоною", витратив цілий день, щоб із дружиною й дитиною дістатися до Іспанії. Водночас, будучи капітаном "Барси", він довів, що є справжнім капітаном, отримавши ліцензію на управління катерами, а пізніше - і яхтами.

Нікому не дозволяв собі диктувати, завжди диктував - лише він. Скандал у збірній Німеччини стався, коли він самовільно залишив розташування команди напередодні матчу з Албанією, оскільки його дружина Габі мала народжувати. Шустер зробив вибір на користь доньки, яку назвали Сарою. Свого часу він посварився з батьками через їх неприйняття Габі - відомої моделі, з якою він познайомився в данс-клубі. Тепер у них четверо дітей. І те, що він - єдиний футболіст - який пограв і за "Барсу", і за "Реал", і за "Атлетіко" на провідних ролях - швидше пояснюється бажанням дітей вчитися в іспанській школі.

На батьківщині Шустера завжди недолюблювали. Коли він якось приїхав до Аугсбурга - міста, в якому народився і де розпочинав, його зустрічали плакатами: "Йди геть! Ми не знаємо, хто ти такий!". Колись звідси він пішов у знаменитий на ті часи "Кельн". Йому світила кар'єра в "Баварії", але мюнхенський клуб не вважав за можливе заплатити за якогось юного провінціала, хай і гравця збірної U-18, 200 тисяч доларів. Через два роки вартість Шустера підскочила у 15(!) разів, і "Кельн" взяв за нього гарні гроші.

На Чемпіонаті Європи в Італії він стає одним із відкриттів турніру. Збірна Німеччини виграла золоті медалі, Шустер брав участь у двох із чотирьох матчів, його гра справила велике враження на спеціалістів. "Після Румменіге - він другий!" - так багато хто вважав.

Він, всупереч прогнозам недоброзичливців, відновився після травми і розкрився у всій красі: провів 32 матчі і забив 11 м'ячів, отримавши за підсумками сезону Бронзовий м'яч. У фіналі Кубка європейських чемпіонів каталонський клуб поступився у серії післяматчевого пенальті бухарестській "Стяуа". Тренер Венейблс на 73 хвилині замінив Шустера. Бернд, не чекаючи фінального свистка, сів у машину і поїхав. Серію пенальті він дивився по телевізору у своєму готельному номері. Шустера звинуватили у відсутності командного духу і надмірних особистих амбіціях. Втім, і Венейблсу амбіцій не позичати: він купує Лінекера, змінює схему гри, і Бернд надовго осідає в запасі. Невдовзі він залишає і "Барселону" і переходить у "Реал".

У першому сезоні Шустера в "Реалі" "королівський клуб" під керівництвом Леона Беєнхаккера завоював четвертий поспіль чемпіонський титул і робить "дубль". Через два роки новий наставник Джон Тошак відряджає Шустера на позицію ліберо. При цьому Бернду іноді все ж вдавалося забивати. Чемпіонат був виграний виключно легко й гарно. Команда забила 107 м'ячів - рекорд, який досі не побитий. Уго Санчес став найкращим бомбардиром (38 м'ячів). За весь сезон королівський клуб зазнав лише двох поразок.

Провідна спортивна газета Іспанії "Марка" влітку проводить опитування "Чи має Шустер лишитися ще на один сезон?". 92 відсотки опитаних відповіли позитивно. На нещастя Бернда, президент "Реала" до їх числа не входив. З Шустером було розірвано контракт, і про нього знову згадали європейські гранди. Але він хотів лишитися у Мадриді, а в "Атлетико" якраз не вистачало порядку в центрі поля. Тепер гра "Атлетико" будується навколо 30-річного Шустера. За підсумками сезону 1990-1991 рр. "Атлетико" посідає друге місце, не набагато поступившись "Барселоні" Кройфа, але завоювавши Кубок Іспанії.

Починається тренерська кар'єра Бернда Шустера. Після роботи у "Кельні" у 2001-у він дістав запрошення у скромний іспанський клуб "Херес" і успішно справився з поставленим завданням - при ньому "Херес" провів два найкращі сезони у своїй історії. Так і не дочекавшись пропозицій від провідних іспанських клубів, Шустер вирушив в Україну і очолив донецький "Шахтар", встановивши клубний рекорд за кількістю перемог поспіль. Але завершення сезону виявилося змазаним - "срібло" замість обіцяного "золота" у першості України, а місцем у Лізі Чемпіонів клуб поступився московському "Локомотиву". Чекати фінального кубкового матчу керівництво не стало, розірвавши контракт. Кубок все ж "Шахтар" виграв.

Влітку 2004 року він повернувся до Іспанії - спочатку як головний тренер "Леванте", а потім – до нікому не відомого "Хетафе" з передмістя Мадрида. У перший рік своєї роботи Шустер змушує говорити всіх про "Хетафе", клуб проводить найкращий сезон у своїй історії. "У кожної команди свій, власний стиль гри. У нас він також свій. Я вважаю, що важливо дати свободу гравцям, ніж, використовувати певну систему. Моє перебування у "Хетафе" - чудовий досвід. Я завжди вважав за краще насичувати півзахист, щоб вони підтримували нападаючих, і опорного півзахисника, щоб він допомагав захисту". Шустер вів "Хетафе" до слави. У результаті клуб вийшов до фіналу Кубка Короля, «прорубав вікно в Європу" - вийшовши в Кубок УЄФА.

Вже по ходу сезону 2006-2007 у пресі почали з'являтися чутки про перехід Шустера до "Реалу" на зміну Фабіо Капелло. Так і сталося: влітку 2007 року Бернд Шустер очолив "королівський" клуб. Той самий, в якому він успішно грав у 1988-1990-их, і в який тепер, після 17 років, повернувся, щоб працювати з тим самим ентузіазмом, який так характеризував Шустера-футболіста. Проте, він завжди залишався прагматиком: "В Іспанії, - вважає він, - футбол зовсім не такий, як, скажімо, в Англії. Це інший світ. Тут не було жодного тренера, який працював з командою протягом 12 років. Тут це в принципі неможливо".

Небагато знають, що бутси Бернд Шустер починав шнурувати лише з правої ноги, а справжнє його прізвисько ще з дитячих років було "Хаббі" - маленький ураган. Йому він залишається вірним усе життя.
КОМЕНТАР АВТОРА ПРОЕКТУ:

Ювілейний для європейського футболу 1980-й рік (25-річчя створення УЄФА) увійшов до історії як рік твердого і остаточного затвердження Союзу Європейських Футбольних Асоціацій у світовій ієрархії. Після чемпіонату світу в Італії, бездоганно організованого як на спортивному, так і комерційному рівнях Артеміо Франкі і його командою, питання про підпорядкування Євро світовій першості не виникало, і тепер уже точно не виникне. Вдалося не лише високо підняти престиж європейського чемпіонату, а й зробити його фінансово прибутковим на відміну від турніру 1976 року в Югославії, який виявився збитковим. Віддамо належне: робота була виконана колосальна. І навіть такі "окремі недоліки", як низька відвідуваність ігор, в яких не брали участі господарі, не зовсім досконала формула турніру, коли одна-єдина поразка позбавляла шансів вийти в фінал, а також безчинства англійських «фанів» на трибунах і за їх межами - не змогли зіпсувати враження від зразкової організації чемпіонату, яким Європа по праву може пишатися.

Звичайно ж, Франкі, коли наполіг на проведенні "ювілейної" першості в Італії, мав на увазі, що вона стане тріумфом італійської збірної. Шкода - гучний корупційний скандал, пов'язаний із договірними матчами (навряд чи перший в Італії, але, на жаль, не останній), вплинув на гру "скуадри адзурри". Втім, якщо бути до кінця чесними, збірна ФРН виглядала сильнішою за італійців, а ще група команд - ті ж таки, наприклад, англійці з чехами або голландці з іспанцями, як мінімум, ні в чому не поступалися господарям чемпіонату. Щодо "червоних дияволів" - збірної Бельгії - на чолі з Пфаффом і Кулемансом, то вони стали справжнім відкриттям і сенсацією чемпіонату. А в цілому рівень, продемонстрований лідерами, відповідав найвищим світовим стандартам і свідчив про подальший розвиток ідей тотального футболу у бік підвищення його інтенсифікації, технічного й тактичного арсеналу. Попри те, що оновлена збірна ФРН була сильнішою за суперників, ціла група команд продемонструвала високотехнічний сучасний футбол, що свідчило про процес вирівнювання класу, збільшення кількості збірних, потенціал яких дозволяв суперничати за найвищі місця на п'єдесталі світового футболу. Не випадково через два роки, на чемпіонаті світу-1982, у фіналі зійшлися збірна ФРН (яка в драматичному півфіналі перемогла по пенальті французів) і "скуадра адзурра" ("пройшла" і Аргентину, і Бразилію). Як ми пам'ятаємо, перемогли італійці, втретє завоювавши звання чемпіонів світу.

Доводиться з сумом констатувати, що збірна Союзу не лише не скоротила відставання від команд, які задавали тон в Європі, а й збільшила його. По суті, вона опинилася осторонь процесів, що відбуваються в сучасному футболі. Пам'ятаєте слова Беккенбауера: ми багато чого у вас навчилися, куди все воно поділося? При тому, що за своїм потенціалом окремі виконавці відповідали найвищим вимогам - Блохін, Буряк, Кіпіані, Шенгелія, Безсонов та інші, команди як такої, колективу однодумців створити не вдалося. Позначалися не лише волюнтаризм і суб'єктивізм спортивних чиновників, а й об'єктивна відсутність сучасної тренерської школи. Хоч як би не мінялася тренерська колода, до керівництва збірної приходили одні й ті самі далекі від прогресивних тенденцій розвитку футболу люди. За 70-і роки світовий футбол зробив колосальний крок уперед в усіх напрямах, а біля керма радянської збірної, як і раніше, залишалися ті, хто був і десять, і двадцять років тому, з закостенілим мисленням, давно застарілими поглядами і методами підготовки. З кожним роком хвороба прогресувала, посилювалася, а поставити правильний діагноз було просто нікому.

Доходило до анекдотів. Хто тільки не брався за виправлення справ у радянському футболі: навіть хокейного фахівця Анатолія Тарасова всесильне міністерство оборони "відряджало" на футбол - тренувати армійську команду - не допомогло! Одного разу Тарасова довго не пропускали через митницю в Ірані, куди він віз футболістів і кілька контейнерів з гирями, "млинцями", штангою та іншими снарядами, вбачаючи в цьому ввезення радянської зброї. З адміністративним завзяттям і енергією, що буквально струмувала і була гідна кращого застосування, функціонери від футболу "наводили порядок", у розвиток футболу, як у прірву, витрачалися сотні мільйонів народних грошей, а результати були дедалі гіршими. Причина? Проста, як ріг будинку: радянська непорочна ідеологія соромливо не хотіла визнавати професійний статус футболістів. А любителями вони вже тоді не були за визначенням. «Гра в кішки-мишки» тривала…

Володимир КУЛЕБА.