Програма державного екзамену з дисципліни «Міжнародні системи та проблеми глобального розвитку» для студентів денної та заочної форми навчання спеціальності

У кожному блоці подається інтегрований матеріал певного функціонального спрямування з різних тем дисципліни «Міжнародні системи та проблеми глобального розвитку». При цьому органічно поєднуються теоретичні та практичні питання, що дозволяє виявити знання і уміння у студентів оперувати категоріями та поняттями при аналізі міжнародних подій, а також використовувати для аналізу світових політичних процесів сучасні методи та методичні засоби.

ДЕК організовується щорічно і діє протягом календарного року. До складу комісії входять голова, члени комісії та секретар. Голова комісії призначається міністерствами, відомствами, яким підпорядкований вищий навчальний заклад, на пропозицію ректора КГА з низки провідних вітчизняних вчених. До участі в роботі державної екзаменаційної (кваліфікаційної) комісії можуть залучатися професори, доценти та інші викладачі відповідних кафедр (предметних або циклових комісій) як екзаменатори. У такому випадку вони користуються тими ж правами, що й члени комісії.

Робота ДЕК проводиться у терміни, передбачені навчальними планами КГА.

До складання державного екзамену допускаються студенти, які виконали всі вимоги навчального плану.

До ДЕК перед початком державного екзамену подається зведена відомість про виконання студентами навчального плану і про отримані ними оцінки з теоретичних дисциплін, практик та екзаменів на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр».

Складання державного екзамену проводиться на відкритому засіданні ДЕК за участю не менше половини її складу при обов'язковій присутності голови комісії.

Державний екзамен проводиться як комплексна перевірка знань студентів з дисципліни «Міжнародні системи та проблеми глобального розвитку», передбаченої навчальним планом за білетами, складеними у повній відповідності до навчальної програми дисципліни.

Результати складання державного екзамену визначаються оцінками «відмінно», «добре», «задовільно» і «незадовільно».

Результати складання державного екзамену оголошуються у цей же день після оформлення протоколів засідання ДЕК.

І. ЗМІСТ ДЕРЖАВНОГО ІСПИТУ ЗА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИМИ БЛОКАМИ
БЛОК 1. ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖНАРОДНИХ СИСТЕМ

1. 
   Предмет і метод дисципліни, що вивчає міжнародні системи та глобальний розвиток
   

Методологія та методи дослідження світових політичних процесів. Концептуальні підходи щодо аналізу міжнародної системи і глобального розвитку. Значення проблеми методу. Типологія методів дослідження міжнародних відносин. Методи, що застосовуються на теоретичному рівні дослідження. Сутність аналітичного методу. Методичні прийоми, які використовуються для проведення аналітичного дослідження: аналогія, порівняння, інтерполяція, групування окремих елементів явища за певним критерієм спільності, структуризація. Методичні прийоми, які передбачені синтетичним методом: узагальнення, екстраполяція. Методичні прийоми, з якими пов’язане абстрагування: редукція та формалізація. Методи, що застосовуються на емпіричному рівні дослідження. Загальні методи дослідження: спостереження, вивчення документів та порівняння. Експлікативні методи: контент-аналіз, івент-аналіз, когнітивне картирування, метод індикаторів та статистичні методи (кластерний аналіз системи міжнародних відносин за С. Брамсом, «теорія поля»; факторний аналіз: проект DON, інформаційно-аналітична та прогнозуюча людино-машинна система WEIS; дискримінантний аналіз/регресія). Конструктивні методи: експеримент, системний метод, математичне моделювання (приклади «класичних» математичних моделей політичної поведінки: «гонка озброєнь» (модель Річардсона), «дилемма ув’язненого», «процес або результат виборів» (модель Хотеллінга-Даунса), «моделі очікуваної корисності»), моделювання за допомогою ЕОМ ( «проста дипломатична гра»; машинна модель системи «балансу сил»; проект TEMPER). Прогнозні методи: метод Дельфі, побудова сценаріїв. Переваги та недоліки різних методів, необхідність їх поєднання та відносність.

Категорії, які використовуються при дослідженні політичних проблем міжнародних систем та глобального розвитку (власні, категорії суміжних наукових дисциплін, загальнонаукові категорії).

Функції як структурний елемент дисципліни (методологічна, теоретико-пізнавальна, світоглядна, регулятивна, прогностична, аксіологічна).

Зміст структурної частини, її сутність, що полягає у вивченні принципів та закономірностей дисципліни.

Провідні вітчизняні та зарубіжні дослідницькі центри, які вивчають міжнародні системи та політичні проблеми глобального розвитку.

2. 
   Сучасні підходи до аналізу міжнародних систем. Історичний розвиток міжнародних систем
   

Особливості та закономірності еволюції міжнародних систем. Закони функціонування та трансформації міжнародних систем. Головні ознаки довестфальського етапу міжнародних відносин. Виникнення явища міжнародних відносин. Початок поділу взаємодій на внутрішні та зовнішні. Формування міжнародного життя та міжнародної політики. Виникнення інституту держави. Вестфальська система міжнародних відносин. Суверенні держави як домінуючі суб'єкти системи. Основні етапи розвитку. Формування і розвиток євроцентристського світу. Віденська система міжнародних відносин. Переділ світу, закріплений Віденським конгресом. Особливості системи, причини її руйнування. Проблема перебудови міжнародних відносин після Першої світової війни. Етапи розвитку Версальсько-Вашингтонської системи. Її основні вади та недоліки. Формування регіональних підсистем міжнародних відносин. Основні характеристики Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин. Криза євроцентриського світу. Завершення формування глобальної системи світополітичних відносин.

Сучасна система міжнародних відносин. Основні концепції майбутнього світового порядку. Військовий фактор в сучасних міжнародних відносинах. Економічна та енергетична безпека. Міжнародні організації як механізми регулювання міжнародних відносин. Регіональні проблеми сучасних міжнародних відносин. Участь України в процесах глобальних та регіональних взаємодій.

Теорія міжнародних систем та її складові. Теорія суб’єктності. Теорія міжнародного порядку. Теорія ієрархії. Теорія міжнародної стратифікації Е. Луарда. Теорія турбулентності Дж. Розенау. Теорія еволюції. Теорії стабільності і нестабільності.

Традиційно-історичний, історико-соціологічний, евристичний, змішаний та емпіричний підходи до дослідження міжнародних систем. Історико-соціологічний підхід у працях Р. Арона. Синтез історико-соціологічного та евристичного підходів у працях Р. Роузкранса. Аналітичні моделі М. Каплана. Структурні характеристики міжнародних систем Ж. – П. Дерріеніка. Світосистемна теорія. Праці А. Франка, І. Уоллерстайна, Г. Сандерсона, В. Макнейла, К. Чейз-Дана.

3. 
   Типологія міжнародних систем
   

Особливі структурні якості міжнародних відносин як багатомірної та складної системи: динамічність, гомеостатичність та синархічність. Елементи як носії якості системи. Підсистема відносин. Стосунки усіх видів і типів та ієрархічні взаємозв’язки, що виникають між учасниками міжнародних відносин, як складові учасники підсистеми відносин.

Типологія міжнародних систем  на основі видової структури  міжнародних відносин.

Підсистема учасників. Учасники міжнародних відносин як елементи міжнародної системи. Використання принципу системності та принципу синархії (єдності та множинності) при дослідженні міжнародних відносин.

Структура міжнародної системи як сукупність зовнішніх примусів і обмежень, які впливають на міжнародну поведінку держав, відповідно до праці К. Уолца “Теорія міжнародної політики”. Три рівні організації структури міжнародної системи. Структурні виміри міжнародних систем: конфігурація співвідношення сил, ієрархія акторів, гомогенність або гетерогенність, внутрішній режим.

Типи контролю, характерні для існування всіх міжнародних систем (імперський (імперіалістичний), біполярний, система балансу сил). Типи міжнародних систем - монополярна, біполярна, поліполярна (багатополярна). Типологія міжнародних систем М. Каплана, Р. Арона. Концепція “гегемоністичної стабільності” в працях Р. Кеохейна, Дж. Найя, Р. Гілпіна. Типологія Е.Чемпеля, яка передбачає  виокремлення імперіальної, гегемоністичної, ієрархічної та егалітарної систем. Теорія т. зв. цивілізаційних систем Дж. Модельскі. Типи міжнародних систем за Ф. Ріггсом (монохроматична, рефракційна, призматична системи). Типологія міжнародних систем Й. Галтунга, яка передбачає диференціацію міжнародних систем на підставі критерію їх розміщення щодо центрів найважливіших глобальних процесів: центральні та периферійні системи. Типологія елементів міжнародних систем

Місце та роль суб’єктів міжнародних відносин у рамках міжнародних систем, їх ієрархії. Критерії ієрархії. Розуміння сили в міжнародних відносинах. Підходи до оцінки сили/могутності держав.

Роль національних інтересів у визначенні місця  держави в  системі міжнародної стратифікації. Ґенеза виникнення поняття “національний інтерес”. Державні, загальнонаціональні, національні та групові інтереси. Національні інтереси як складна системна сукупність численних цілей та дій, спрямованих на формування (політична функція), захист (ідеологічна функція) й забезпечення цих внутрішньо- та зовнішньополітичних цілей держави. Взаємозв’язок між внутрішніми та зовнішньополітичними інтересами країни, особливо у  випадках реальної загрози небезпеки. Три групи чинників, які визначають зовнішньополітичні інтереси держави.  Взаємодія держав в системі міжнародних відносин відповідно поглядів прибічників інтеракціонізму та структуралізму.

Статус держав в міжнародно-політичній ієрархії. Система міжнародної стратифікації. Етимологія терміну “анархічність”. Анархічність як центральний елемент міжнародної системи і вихідна точка для її теоретизації. Поняття анархічності у працях Х. Була, К. Уолца, І. Кларка, Г. Сімпсона.

Моделі ієрархії міжнародної системи. Модель М. Каплана (наддержави, великі держави, середні держави, малі держави і мікро держави). Модель А. Органскі (наддержава, великі, середні, малі держави, несамостійні та залежнимі території). “Теорія перехідної сили або переходу впливу” Дж. Куглера та А. Органскі й можливості її застосування для аналізу динаміки співвідношення сил глобальних та регіональних центрів тяжіння в умовах трансформації сучасного міжнародного порядку. Ієрархічна модель Д. Лемке, в якій ієрархія системи міжнародних відносин складається з ряду паралельних ієрархій, коли кожна регіональна чи субрегіональна система має власну домінантну державу, а регіональна чи субрегіональна підсистема підпорядкована глобальній ієрархії сили. Модель М. Вайта (домінантні, великі, малі держави, а також регіональні великі та середні держави). Військова сила як показник визначення середніх та великих держав відповідно до праці М. Вайта “Політика сили”. Модель Е. Азроянца (“наддержава”, “світова держава”, “регіональна держава”, “розвинута країна”, “центр зростання”, “геостратегічна країна”, “пасіонарна держава”). Модель М. Мальського та М. Мацяха (високо розвинуті наддержави, що домінують у міжнародній системі, високо розвинуті регіональні наддержави, середні за розвитком суверенні та незалежні держави, відсталі та несамостійні держави, залежні території).

Три моделі класифікації держав: функціональна, поведінкова та ієрархічна. Класифікація держав за критерієм здатності до ефективної діяльності у міжнародному середовищі. Ґенеза виникнення терміну “наддержава”. Типи наддержав: універсальні (здатні діяти у глобальному масштабі та у всіх сферах міжнародних відносин); секторні (здатні до діяльності у глобальному масштабі, але лише у певній сфері міжнародних відносин – військовій, економічній, культурній); регіональні, що здатні діяти у межах певного регіону. Класифікація держав за географічною сферою впливу наддержави (глобальні та регіональні). Велика держава як держава, матеріальний та політичний потенціал якої дає змогу здійснювати формуючий вплив на всю систему міждержавних відносин або на значну її частину на одному або декількох напрямах, на глобальному та регіональному рівні, значно перевищуючий за обсягами аналогічний вплив з боку груп інших держав або інших  суспільних одиниць – акторів міжнародних відносин. Базові критерії, які використовуються для визначення “великої держави”. Головні характеристики “середніх держав”. Визначення поняття “середня держава” у творчих доробках М. Вайта (держава з такою військовою могутністю, ресурсами та стратегічними позиціями, що у мирний час велика держава має її підтримку, а у воєнний час, коли середня держава не має надії виграти війну проти великої держави,  вона може сподіватися принести великій державі більші витрати, ніж на це сподівалася велика держава). Характеристики середньої держави. Сутність поняття “середня держава” у працях Л. Гелбера та Б. Вуда. Функціональна модель середньої держави (ідентифікація держав як таких, що здатні здійснювати вплив на міжнародні відносини у певних випадках, а саме, велика держава – держава, яка здійснює вплив відповідно до обставин; мала держава – держава, яка не має реального впливу).

Ідентифікація середньої держави відповідно до поведінкової та ієрархічної моделей. Ранжування держав на основі числових показників (розміру території, ВВП, кількості населення). Підхід Г. Соренсена та Р. Джексона до ранжування держав.

Головні характеристики малих держав. Поняття залежної держави як країни, яка нездатна захистити свій суверенітет національними засобами.

Широке та вузьке визначення регіональної наддержави. Визначення регіональної наддержави за Г. Широковим. Поняття “центр сили” у працях відомих науковців Г. Моргентау, Дж. Кеннана, Г.Кіссінджера. Поняття полярності у міжнародних відносинах. Концепції однополярності та багатополярності.

Система міжнародних взаємодій у працях прибічників політичного реалізму (Р. Арон, Г. Кіссінджер); неореалізму (К. Уолтц, Р. Гілпін); політичного ідеалізму (В. Вільсон); транснаціоналізму (Дж.Най, Р.Кеохейн).
БЛОК 2. ТЕОРІЇ МІЖНАРОДНОГО ПОРЯДКУ, ГЕОГРАФІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА ТА БЕЗПЕКИ
2.1. Теорії міжнародного порядку та міжнародного середовища

Поняття і зміст категорій «міжнародний» і «світовий» порядок. Критерії міжнародного і світового порядку. Історичні типи міжнародного порядку. К. Ясперс про «правовий устрій світу через політичну форму». Імператив «абсолютного суверенітету» С. Хоффмана. Проект моделей світового порядку. Внесок Римського клубу, ЮНЕСКО, Соцінтерну в розробку проблематики світового порядку. Зміну у вертикальному, горизонтальному та функціональному вимірах міжнародного порядку. Ідея І. Галтунга про колективну самореалізацію під контролем світового керівництва. Концепції «глобального гуманізму» С. Мендловіца і М. Гуртова.

Теорія географічного середовища. Дослідження зв'язків між географічним середовищем та елементами міжнародної системи. Теорії географічного детермінізму та геополітика. Расові теорії. Теорія соціального середовища. Цивілізаційні теорії. Марксизм та неомарксизм.
2.2. Безпека як якість системи

Етимологія поняття «безпека». Еволюція підходів до проблем безпеки. Безпека як антитеза загрози. Національна безпека як наука: предмет, метод. Сутність і роль національної безпеки у суспільному житті. Співвідношення понять «державна безпека» та «національна безпека». Структура національної безпеки. Нація та держава як суб'єкти міжнародної безпеки. Сучасні теорії націй. Національні процеси в сучасному світі. Взаємозв'язок внутрішніх і зовнішніх чинників національної безпеки. Типи та види загроз національній безпеці. Міжконфесійні та міжетнічні суперечності як потенційна загроза національній безпеці. Роль міжнародних інститутів у забезпеченні національної безпеки. Етичні основи національної безпеки.

Закон про основи національної безпеки України. Стратегія національної безпеки України. Основні напрями забезпечення національної безпеки. Рада національної безпеки та оборони України та конституційні й концептуальні засади її діяльності. Силові структури в забезпеченні національної безпеки.

Воєнний потенціал і збройні сили як складова національної безпеки. Насильницькі та ненасильницькі методи політичної боротьби. Війна як форма політичного конфлікту. Війна як «продовження політики іншими засобами».

Поняття міжнародної стабільності. Статична та динамічна стабільність. Безпека і стабільність: загальне і особливе.

Традиціоналістський і модерністський підходи щодо безпеки у працях К. Боулдінга, К. Райта та інших.

Політична безпека держави. Національні політичні та воєнно-політичні інтереси, загрози політичній безпеці України, здатність держави до захисту національних політичних інтересів від зовнішніх та внутрішніх загроз.

Методологія дослідження проблем політичної безпеки, політична безпека в системі національної безпеки України, предмет та структура політичної безпеки, суб'єкти та об'єкти політичної безпеки, система забезпечення політичної безпеки, критерії політичної безпеки, індикатори та порогові рівні політичної безпеки. Релігійна безпека як складова політичної безпеки України.

Проблема формування політичних інтересів, діалектика політичних цінностей та політичного інтересу в сфері безпеки, політична свідомість і політична безпека, духовно-моральний потенціал нації, проблема класифікації політичних інтересів.

Проблема визначення критеріїв та рівня загроз, джерела загроз, сутнісні  ознаки загроз політичній безпеці, класифікація загроз політичній безпеці, зазіхання на Конституційний лад та державний суверенітет, втручання у внутрішні справи країни, політичний екстремізм, регіональний сепаратизм, релігійна експансія та релігійні конфлікти, криміналізація політичної влади.

Внутрішньополітична безпека: система забезпечення політичної безпеки та її суб'єкти, політична безпека, стратегія і тактика політичної безпеки, стан політичної безпеки, внутрішньополітична та міжконфесійна стабільність, громадська злагода, внутрішньополітична криза, громадянське суспільство і політична влада, політичний режим та політична безпека, державна безпека, функції держави в забезпеченні політичної безпеки, роль політичних еліт і лідерів в забезпеченні політичної безпеки, політичні рухи і політична безпека, державно-церковна політика, релігійні організації та політична безпека, Конституційний лад, територіальна цілісність України. Конституція України як нормативна основа політичної безпеки.

Зовнішньополітична безпека: геополітичні та геостратегічні чинники формування зовнішньополітичних інтересів, стратегічні та пріоритетні інтереси, стратегія забезпечення зовнішньополітичних інтересів в сфері безпеки, релігійний аспект зовнішньополітичної безпеки, зовнішньополітичний курс, засоби та ресурси забезпечення зовнішньополітичних інтересів в сфері безпеки, недоторканість кордонів як пріоритетний інтерес в сфері безпеки, діалектика зовнішньополітичної діяльності та зовнішньополітичних відносин в сфері безпеки, зовнішньополітичний курс, глобальна та регіональна система безпеки, субрегіональна система безпеки, діалектика національної і міжнародної безпеки.

Воєнно-політична безпека: воєнна політика, оборонна політика, геополітика, геостратегія, воєнно-політичні інтереси, воєнно-політичні відносини, військове співробітництво, воєнно-політична обстановка, воєнно-політична ситуація, воєнно-політичний блок, воєнно-політичні концепції, воєнні доктрини, воєнно-стратегічні концепції, міжнародно-правові гарантії, суб'єкти воєнної політики, засоби та ресурси забезпечення воєнно-політичної безпеки, воєнний потенціал, Збройні Сили як інститут забезпечення воєнно-політичної безпеки, воєнно-політична стабільність, воєнно-політичний конфлікт, воєнно-політична криза, проблеми миротворчої діяльності.