Сучасна українська мова

1. Привчав мене батько трудитись до поту, а мати – любити пісні (П. Воронько). 2. Був собі дід та баба, та не було в них дітей (Народна творчість). 3. Ти смієшся, а я плачу, мій великий друже (Т. Шевченко). 5. Жах у її очах змінився подивом, а подив – радістю (Ю. Мушкетик). 6. Зорі ті ж самі, одначе світ інакший (О. Пахльовська). 7. Вітру на морі не було, проте клекотів сильний прибій (М. Ткач). 8. Не оралось наше поле ясними плугами, а оралось наше поле гострими шаблями (М. Стельмах). 9. Тебе зачинили за ґрати, а твоє слово ходить по світу (М. Коцюбинський). 10. На гору доступитися нелегко, зате з гори зручніше боротися (Леся Українка). 11. Біжіть мерщій, а то весь [виноград ваш] вирубають і спалять (М. Коцюбинський). 12. То не темно-червоні вишні поміж зеленим листом, омиті світанковою росою, виграють у веселкових барвах, а мамина радість квітне над землею у блакитно-золотавому серпанку (Я. Гоян).

1. То мучилась душа від самоти, то серце біль почав жалом пекти (М. Бажан). 2. Часом у блакитній вишині пропливала біла хмара або пролітала пташина (А. Шиян). 3. Ота зустріч просто-напросто приверзлася, або вона йому наснилась в страхітливім сні (А. Дімаров). 4. Немов хвіртка скрипнула, чи клямка брязнула (М. Коцюбинський). 5. Не то осінні води шуміли, збігаючи в Дунай, не то вітер бився в заломах провалля (М. Коцюбинський). 6. Чи то настане нічка темна, чи то веселий день шумить (Л. Глібов). 7. Чи дорогу тобі, може, хтось перебіг, чи тебе забрали вітри норовисті? (М. Ткач). 8. Під неділю або Чіпка в Грицька з матір’ю, або Грицько в Чіпки з Мотрею (Панас Мирний). 9. Не тільки Галя бачила те синє диво, але й стара не відводила від нього очей (В. Шевчук). 10. У Київській Русі тризуб стає не тільки великокнязівським знаком на срібних монетах, а й ним мічена також цегла Десятинної церкви в Києві, плити Успенської церкви у Володимирі-Волинському, зведеної другої половини XI століття (3 журналу).

1. Тихесенький вечір на землю спадає, і сонце сідає в темнесенький гай (В. Самійленко). 2. То пронесеться над болотом чайка, то промайне бистрий чибіс і грудкою впаде в ситу землю (А. Шиян). 3. В день такий розцвітає весна на землі і земля убирається зрання… (В. Сосюра). 4. Дітвора шукає собі стільчики, пороблені татом, ставляє до столика, однак сідати ніхто не сідає (Г. Тютюнник). 5. Бездонне небо і безмежний світ! (Л. Костенко). 6. Ожива любисток в зорях коло хати, та не оживає втрачена любов (Д. Луценко). 7. Чого світання так ясніє в полі і ген сріблиться пісенька дзвінка? (М. Стельмах). 8. Не тільки я прибув на мовчазний поклик друга, але й більшість колишніх партизан нашого загону зібрались у невеличкій сільській лікарні (Ю. Збанацький). 9. Цвіте шпориш, і заростає стежка (Л. Костенко). 10. Пісень немає – і мене нема (Л. Костенко). 11. Ударив грім – і зразу шкереберть пішло життя (В. Стус). 12. Минає усе – і ніщо не мина (Г. Коваль). 13. Мить – і розвіялось все… (П. Капельгородський). 14. І зорі, як пелюстки, трепетали, і світ увесь по вінця голубів… (Б. Олійник). 15. Часом качка в повітрі дзвенить, чи кажан проти місяця грає (М. Рильський). 16. Не то осінні води шуміли, не то вітер бився в заломах провалля (М. Коцюбинський). 17. Ані птиця не пурхала, ані вітер не віяв (Марко Вовчок).

2. Схарактеризуйте засоби зв’язку в складнопідрядних реченнях. Які складнопідрядні речення називають реченнями розчленованої структури, а які – нерозчленованої?

3. Назвіть типи складнопідрядних речень за семантико-синтаксичною класифікацією.

4. Схарактеризуйте складнопідрядні речення з підрядними з’ясувальними.

5. Схарактеризуйте складнопідрядні речення з підрядними означальними. Чим відрізняються присубстантивно-означальні складнопідрядні речення від призайменниково-означальних складнопідрядних речень?

6. Назвіть різновиди складнопідрядних речень з підрядними обставинними. Схарактеризуйте їх.

7. Сформулюйте правила вживання розділових знаків у складнопідрядному реченні.
Вправа 227. З’ясуйте, які зі складнопідрядних речень є нерозчленованими, а які – розчленованими структурами.

1. Хто робить багато справ нараз, той не зробить жодної гаразд (Народна творчість). 2. В’яне серце моє од щасливих очей, що горять в тумані наді мною… Розливається кров і по жилах тече, ніби пахне вона лободою (В. Сосюра). 3. Скільки хвиль у бурхливому морі, стільки співів у серці моїм (В. Сосюра). 4. А там, де щаслива ходила торік, – у цім році весна починається рання (Г. Чубач). 5. Не хочу я, щоб знов пекла мене війна в журбі (Г. Тютюнник). 6. Не так ті кулі козаку страшні, як це щоденне пекло метушні (Л. Костенко). 7. Я нічого забути не вмію, хоч усе призабути могла б (Г. Чубач).

1. Не раз, було, я бачив по війні, як дітлахи, мов перелітні птиці, весь день ходили по рудій стерні за колосками жита чи пшениці (І. Савич). 2. Що хотіла зробити, не знає (М. Коцюбинський). 3. І осокір із явором говорить про те, що не міліє джерело (Б. Мозальський). 4. Не винна ти, що я не маю долі, не винна ти, що я така нещасна (Леся Українка). 5. Подумати, розібратися, де краще лягти, не вистачало ні часу, ні глузду (І. Ле). 6. Бажано, навіть потрібно, щоб між автором оригіналу й перекладачем була внутрішня спорідненість (М. Рильський). 7. Не можу пригадать, кого я ждав на вулиці старого міста (Т. Осьмачка). 8. Якось не помітили, коли почала йти, ішла й пройшла перед очима вся череда (С. Васильченко). 9. Здавалося, немовби на білому обличчі раптом засяяли два величезні самоцвіти (В. Собко). 10. Чи добре ти збагнув, що ти говориш? (Леся Українка). 11. Не злічити, скільки їх тут полягло (О. Гончар). 12. Не поливай бур’ян у надії, що він перетвориться на троянду (В. Брюгген). 13. Спасибі, що ти вибрала мене (Л. Костенко). 14. Тобі не шкода, що я їду? (Г. Тютюнник).

1. Вона ж була як голос України, що клекотів у наших корогвах! (Л. Костенко). 2. Тепер я тиха, як струна, якої вітер не торкався (Г. Чубач). 3. Котра дівчина чорні брови має, то тая дівчина усі чари знає (Л. Костенко). 4. І тут сталося щось, чого Володько ніколи не міг сподіватися (У. Самчук). 5. З хлопцями, кому попався інструмент без ручки, було те ж саме (Г. Тютюнник). 6. Вибухи спалахували по горбу в тому напрямку, куди йшли бійці (Г. Тютюнник). 7. Ти борися за луг зелений, де колись виглядав свою милу (М. Рильський). 8. Який Сава, така й слава (Народна творчість). 9. Благословенна будь же ти, хвилино, коли почула я дитячий крик (Л. Костенко). 10. Богдан стояв осторонь і робив вигляд, ніби його зовсім не стосується вся гра (Ю. Яновський). 11. З того дня, як він назавжди відстебнув од шитого офіцерського пояса кортик і пішов на трактор, теща зненавиділа його… (Г. Тютюнник). 12. Хто хоче бути вольовою людиною, той не може не побороти в собі невпевненість (М. Хвильовий). 13. Вечірнє сонце, дякую за всіх, котрі нічим не осквернили душу (Л. Костенко). 14. Квіти перестали бути тим, чим вони були досі: квітами (В. Домонтович).

1. Так якось вийшло, що не можна було не піти (Леся Українка). 2. Я сів обличчям до річки так, щоб сонячні промені падали прямо на мене (В. Домонтович). 3. Карпо вийшов й собі хрьопнув дверима так, що вікна задзвеніли (І. Нечуй-Левицький). 4. До того змучений, що нічого писати не можу… (М. Коцюбинський). 5. Хмари клубочаться так, ніби хто невидимий згори мішав їх велетенським ополоником (В. Козаченко). 6. І стало так тихо у хаті, як то буває в порожньому степу за липневої спеки (М. Хвильовий). 7. Скільки у відрі водиці, стільки у дівчат правдиці! (Народна творчість). 8. А неба тут було так багато, що очі тонули у нім, як у морі (М. Коцюбинський). 9. Він був настільки розумний і хитрий, що перемовив київського князя помиритися з ним… (А. Лотоцький). 10. Я знов відчув глухий пекучий біль у грудях і довго не міг зловити стільки повітря, щоб промовити слово (І. Франко).

1. Темрява – як чорний дим (В. Барка). 2. Мов пара іде з вогкої землі, стає у лузі, ніби хмара, в рожево-синюватій млі (П. Василенко). 3. Дай більше сміху, ніж плачу (Д. Павличко). 4. Спочатку я просто жахався цієї картини, а потім поволі звик, як солдат на війні звикає до грому гармат (О. Довженко). 5. Спить Дунай, немовби й не тече (П. Воронько). 6. Покладу своє серце на хвилю морську, як дитину в колиску, життя – на вагу (М. Ткач). 7. В Якова менше гостює злість, аніж в його брата (М. Стельмах). 8. Думка запала в ваші душі й лежала там, як зернина в ласкавій землі (Ю. Яновський). 9. За всіх не розповіси, так само як усіх зірок у небі не перелічиш чи всіх грибів у лісі не визбираєш (Є. Гуцало). 10. Справжнє почуття, воно, як наче золотавий промінь, завжди проб’є душу своїм поривом (А. Яна).

1. І де не ступить кований каблук, там квіти гніву рясно багряніють (В. Сосюра). 2. Цвітуть осінні тихі небеса, де ти стоїш блакитна, мов роса (А. Малишко). 3. І скрізь я свій, куди я не піду (В. Сосюра). 4. Навкруг, куди не глянеш, мовчки яриться сліпучо-білими переблисками далина (М. Сиротюк). 5. Куди голова, туди й хвіст (Народна творчість). 6. Хочеться розправити крила і полетіти – полетіти аж ген туди, де мріють сиві обрії понад лісами та лугами (В. Речмедін). 7. Дощу чекають, звідки хмари сунуть (Народна творчість). 8. Ой не відтіль вітер віє, відкіль мені треба (І. Котляревський). 9. І все ж Василь повернувся туди, звідки привели його дороги на Донбас (З газети). 10. Над нею пролітали журавлі й несли на крилах голосну тугу в далину, за обрій, куди прямувала сива мати (А. Пашкевич).

1. Щовечора, як зіронька до місяця сходить, молодая дівчинонька в садочок виходить (Леся Українка). 2. І туга мене обхопила, як стрівся я з дідом старим… (М. Драй-Хмара). 3. Вони танцювали доти, доки зовсім потомились (І. Нечуй-Левицький). 4. Перед тим як вечеряти, Гнат, вийшовши на ґанок, тонко засвистів (І. Муратов). 5. Коли з любові плаче жінка – всі безпорадні на землі (Н. Гнатюк). 6. Вогонь горить, як в ньому щось згорає (Т. Севернюк). 7. Я лиш тоді покірна й тиха, коли любов моя – зі мною (Г. Чубач). 8. Раз буде своя збройна сила, то ми повинні мати й своїх командирів (П. Панч). 9. Не був би ти самотній на віку, якби хоч раз в судьбі своїй бродячій зустрів колись ти дівчину таку! (Л. Костенко). 10. Народ сам скує собі долю, аби тільки не заважали (М. Коцюбинський). 11. Коли б знав, де впадеш, соломки підстелив би (Народна творчість). 12. Куди б мене в житті не прихилило, а все одно до тебе я вернусь (Л. Костенко). 13. Хоч була рання весна, але хміль іще буйно зеленів (О. Донченко). 14. День був душний, незважаючи на те, що краплі учорашнього рясного дощу іскрились на траві (Марко Вовчок). 15. Що ближче ми підходили до густих чагарів, то голосніше чувся тоскний звірячий плач (І. Муратов). 16. Коли там хати, то тут будинки… (М. Хвильовий).

1. Над товаришем не смійся, бо над собою заплачеш (Народна творчість). 2. Щасливий я, що народився на твоєму березі… (О. Довженко). 3. Усе частіше з’являвся в них образ парубка, відданого в солдати тому, що боровся він за своє родинне гніздо, за кохану жінку або наречену (З. Тулуб). 4. Не можна було видавати [українською мовою] ніяких книжок для дітей – щоб не звикали до рідної мови, або для шкіл – щоб по-українськи не вчились (М. Аркас). 5. Основу такої спеціалізації, очевидно, створює значення слова, адже воно коригує вживання слова у відповідних граматичних функціях (З підручника). 6. Подай душі убогій силу, щоб огненно заговорила (Т. Шевченко). 7. А я, здається, вмер би, аби хоч раз ще голос твій почуть! (Л. Костенко). 8. Для того й дається нам, смертним, життя, щоб більше сонця у собі засвітити (Р. Дідула). 9. На небі збиралися великі хмари, так що можна сподіватися дощу (Н. Рибак). 10. Нависле небо – землю тисне, аж нахиляється трава (Г. Чубач). 11. У долині зафоркали коні, від чого Марко зупинився (М. Стельмах). 12. Збільшення енергетичного потенціалу Землі призвело до створення перешкод у використанні інформаційного поясу і в нормальній діяльності енергетичного тіла людини, у результаті чого багато древніх знань стали загадковими й незрозумілими (З журналу). 13. Задуми цих оповідань виникали, як правило, під час поїздок, під час зустрічей з людьми, тобто джерелом цих задумів було саме життя (І. Семенчук).

1. Любити жінку – відкривати світ, де святом зацвітає все буденне. Любити жінку – цілувати слід, де йшла вона і думала про мене (М. Сингаївський). 2. Хлопці вийшли до села з заходу, так що тепер їм не було чого боятись (Г. Тютюнник). 3. І вже не знаю, на якій із хвиль моя ріка в твою впадає круто (Г. Світлична). 4. Хто меч підіймає, від меча загине (Леся Українка). 5. Богдан і Северин довго вивчають узлісся і входять у нього з гвинтівками напереваги, тобто уже вони навчені гірким досвідом (М. Стельмах). 6. Привикайте, карі очі, самі ночувати, бо поїхав мій миленький у поле орати (Народна творчість). 7. Де легко під гору, там важко з гори (А. Листопад). 8. Я побачив такі добрі засмучені очі, що й мене обняв жаль (М. Коцюбинський). 9. Як би часто не кликало небо, не одвикну земним дорожить (Г. Чубач). 10. Зерно в землю теж кладуть, щоб воно воскресло в житі (Б. Олійник). 11. Одразу викинули в повітря згуки всіх дзвонів, від чого те зробилось важким і маснуватим (В. Підмогильний). 12. Коли в людини є народ, тоді вона уже людина (Л. Костенко). 13. У відкритім бою, якщо й поранено, то тебе врятують товариші (О. Гончар). 14. Погляне, зашаріється й блисне очима так, аж тому серце стисне (М. Рильський). 15. Ковил, ще по-весняному шовковистий, стояв нерухомо й білів удалині, як на півночі біліє по низовинах вечірній туман (З. Тулуб). 16. Немає гірше, як в неволі про волю згадувати (Т. Шевченко). 17. Що темніша ніч, тим яскравіші в ній маяки (О. Гончар).

2. Які типи інтонації властиві безсполучниковим реченням?

3. Які безсполучникові речення називають реченнями відкритої структури, а які – закритої?

4. Назвіть групи безсполучникових складних речень за характером семантико-синтаксичних відношень між частинами.

5. Схарактеризуйте безсполучникові складні речення з однотипними частинами.

6. Схарактеризуйте безсполучникові складні речення з різнотипними частинами.

7. Сформулюйте правила вживання розділових знаків у безсполучниковому складному реченні.
Вправа 236. Поділіть безсполучникові складні речення на групи (з однотипними та різнотипними частинами). З’ясуйте, які з них є реченнями відкритої та закритої структури.

1. Минула молода весна, проходило і красне літечко (О. Ольжич). 2. Літо дбає, зима поїдає (Народна творчість). 3. Марія притому намагалася ходити навшпинячки й не грюкати дверима: свята тиша розливалася в той час по їхньому обійсті (В. Шевчук). 4. У товаристві лад – усяк тому радіє (Л. Глібов). 5. Подивилась на берег — ані душі (Р. Іванченко). 6. Та знай: з усіх «сьогодні» і «тепер» лиш сила таємничої любові тебе несе до вічних стратосфер (Ю. Клен). 7. Нема ліпшого на небі над зорю в погоду, – нема кращого на світі над дівочу вроду (П. Куліш). 8. Митцю не треба нагород, його судьба нагородила (Л. Костенко). 9. Очима ти сказав мені: люблю (Л. Костенко). 10. Пан гуляв у себе в замку, у ярмі стогнали люди (Леся Українка).

1. Вечорами вже не співали під вербами дівчата, не витинали гопака гармоністи (Г. Тютюнник). 2. Замовкли струни, замовк голос мельника (М. Стельмах). 3. Старенька груша дихає на пальці, їй, певно, сняться повні жмені груш (Л. Костенко). 4. Не зів’яньте, губи, на півслові, на півкроці, серце, не спинись! (Г. Світлична). 5. Лягло сонце за горою, зірки засіяли (Т. Шевченко). 6. Небо скоро затягло хмарами, стало мрячити (О. Гончар). 7. По один бік жито шепоче, тяжке, по другий бік льон гріє на сонці свої побурілі голівки (В. Земляк). 8. Світали ночі, вечоріли дні (Л. Костенко). 9. Не вітер – буря (П. Тичина). 10. Ластівки летіли в тучу, голуби – до схову (Г. Тютюнник). 11. Часу не вибираємо, час вибирає нас (Г. Світлична). 12. Ти була моєю, ти чужою стала. Ти була зорею, ти з небес упала (Д. Павличко). 13. Край вікна любисток пророста весною, тягнеться до сонця голубе стебло (Д. Луценко). 14. Не русалонька блукає – то дівчина ходить (Т. Шевченко). 15. Цвіте весна садами молодими, шумлять вітри, як гості з іменин (Л. Костенко).

1. Приїхали до лісу – зійшло сонце (Г. Тютюнник). 2. А слово скаже – з пам’яті не викинеш (Л. Костенко). 3. Ще не виповнився квітень силами – абрикоси вже стали білими (І. Савич). 4. Погляне – холодною водою обіллє (Марко Вовчок). 5. Я із вдячністю подивилась йому в обличчя: в очах його стояв тихий блиск і нагадував мені нашу першу зустріч (М. Хвильовий). 6. Минали дні – брат не повертався (О. Десняк). 7. Трапиться слово зрадливе – геть його, сину, гони! (Б. Олійник). 8. Побув би у нас ще трохи – ви його і говорити навчили б (М. Стельмах). 9. Тополя вмить задумалась: нащо ж вона кохалась і, щастю тому вірячи, до сонечка всміхалась? (X. Алчевська). 10. Але пам’ятайте одне: урешті все ж перемагає добро (М. Олійник). 11. Промчався вершник по німій Полтаві – у серці міста громом віддалось (Л. Костенко). 12. Проте пустеля вже вичерпала свою лють: було тихо-тихо (З. Тулуб). 13. А згадаймо, може, серце хоч трошки спочине (Т. Шевченко). 14. Вечірні сутінки багрові окрилять думку на політ: я народилась для любові такої світлої, як світ (Г. Чубач). 15. Ні хліва, ні повітки не ставили: не бачили в тому потреби (Я. Стецюк).

1. Зайде сонце – Катерина по садочку ходить (Т. Шевченко). 2. Холодний розум підказував: злістю не допоможеш (Ю. Мушкетик). 3. Сльоза жива – із сльози зійшло слово і береже в собі мамине життя (Я. Гоян). 4. Гриміло навкруги – та не гармати. І блискало довкола – не пожежа (І. Низовий). 5. На моїм порозі пізня осінь, скоро захурделить вже зима (К. Савченко). 6. Є гарний звичай у мого народу: вітати друзів хлібом-буханцем (І. Савич). 7. Будеш сіяти з сумом – вродить печаль (М. Стельмах). 8. Не тополю високую вітер нагинає, дівчинонька одинока долю зневажає (Т. Шевченко). 9. Гнуться клени ніжними колінами, чорну хмару сріблять голуби (М. Рильський). 10. Іду знайомими стежками: широкий Розділ зустріне мене пшеницями (Г. Косинка). 11. Навколо шептала роса, ширилась аж до трав’яних утаємничених обріїв воля; воля пахла живою вільгістю, міцним настоєм лугових трав і молодого сіна (В. Шевчук). 12. Глянь: троянди розцвітають у палкій душі моїй… (X. Алчевська). 13. Поливали доріженьку – вона все куриться (Народна творчість). 14. Рвонули з місця юнаки: запахла під копитами земля (К. Гриневичева). 15. Не вертаються три брати – плаче стара мати (Народна творчість). 16. У Полтаву його привіз поїзд, далі треба було добиратися підводою (Г. Тютюнник). 17. Вовків боятися – у ліс не ходити (Народна творчість). 18. Незабутнє – забудеться. Неможливе – не здійсниться. Навіть чисте забрудниться, тільки пісня залишиться (Г. Чубач).

2. Схарактеризуйте багатокомпонентні складносурядні речення.

3. Схарактеризуйте багатокомпонентні безсполучникові складні речення.

4. Які типи речень виділяють серед багатокомпонентних складнопідрядних речень?

5. Який тип підрядності називають супідрядністю? Схарактеризуйте багатокомпонентні складнопідрядні речення з однорідною та неоднорідною супідрядністю.

6. Який тип підрядності називають послідовною підрядністю? Схарактеризуйте багатокомпонентні складнопідрядні речення з послідовною підрядністю.

7. Які складні речення називають складними синтаксичними конструкціями? Схарактеризуйте їх основні типи.

8. Сформулюйте правила вживання розділових знаків у багатокомпонентних складних реченнях і складних синтаксичних конструкціях.

9. Що таке період? Які розділові знаки вживають у періоді?
Вправа 240. З’ясуйте типи та структуру багатокомпонентних складносурядних речень, визначіть смислові відношення між частинами. Поясніть розділові знаки. Накресліть схеми.

1. І стеляться обрії милі, і вечір в осіннім вогні, і карії очі, і рученьки білі ночами насняться мені (А. Малишко). 2. І колишеться м’ята, і тремтить далина, і доріг тих багато, а Вітчизна одна (А. Малишко). 3. Раз перший кивнули тополі – і тиха дрімота весь світ обняла, і море, вкладаючись спати, тихесенько плеще об берег (Дніпрова Чайка). 4. І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі (Т. Шевченко). 5. А пройдуть весни – і гаряче літо похилить кленів ковану красу, та молодістю серце перелите, мов краплю щастя, гордо я несу (А. Малишко). 6. Чи то наші обличчя були надто скорботні, чи існувала ще якась причина, але на нас почали озиратися (П. Панч). 7. То хмарка набіжить, і бризне дощ краплистий, ясною вільгістю оббризкавши цвітінь, то сонце вигляне ласкаво-променисте і знов сховається, і знову дощ і тінь (М. Рильський). 8. А він же, той хліб, сподівання чиєсь і недосип, а мати ж його, упустивши, було, цілувала, а я ж на долівці колись його крихти збирала… (Г. Світлична).