«Святитель Кирил Олександрійський»
жүктеу/скачать 48 Kb.
|
| «Святитель Кирил Олександрійський».
У IV-V століттях зміна ідеології і культури Римської імперії з античної на християнську нерідко супроводжувалася проявами релігійного фанатизму з обох боків. Так у 391 році натовпом монахів-фанатиків, що прийшли з Нітрійської пустелі, яка знаходиться за 110 км. на захід від Олександрії, було спалено храм Серапійон, який був частиною знаменитої Олександрійської бібліотеки і налічував 42800 томів учбових книг. З точки зору цивілізованої людини ХХІ століття – це безумовно акт вандалізму з боку християн. Але, якщо поглянути на конкретний історичний момент, то насправді християнами палилася не бібліотека, а язичницький храм, в якому оборону тримали жерці бога Серапіса, котрі перед цим громили християнські базиліки. Попервах призвідцем цих заворушень була сама імперія, котра від часів Міланського едикту 313 року, яким визнавалося християнство, за різних імператорів, то підтримувала християнство, то відновлювала язичництво чи загравала з ним. Наприкінці ж IV століття християнство запанувало остаточно, інкорпоруючи в церковне тіло безліч неофітів різних за становим та етнічним походженням, від диких африканських племен до вчених Афінської академії. Тому розглядаючи у такій площині тогочасні заколоти і смути, неможливо віднайти їхніх справжніх винуватців. Насильство породжувало насильство. І в такому аспекті діяльність деяких Отців Церкви була адекватною тим способам дій і моральним засадам, що панували в імперії. Суперечності часу накладалися на суперечності відомих історичних особистостей. І Олександрійський патріарх Кирил, що народився близько 377 року і помер у 444-му, був яскравим виразником таких суперечностей. У цій людині уміщувалося все: і праведний гнів, і богомільність, і підступ, і відданість Церкві Христовій. Для розуміння парадоксальності і суперечності цієї постаті можна навести кілька цитат чи висловів Кирила Олександрійського про жінок: «Образом насолоди є жінка; а внаслідок зваблювань, що здійснюються через насолоду, розум часто приходить до того, чого і не сподівається». «Кожна жінка має заливатися густою фарбою сорому, тільки-но згадає про те, що вона – жінка». Одначе про Діву Марію Кирил Олександрійський писав: «Все народжене від плоті є плоттю; але це не знищує чудесності народження; бо ж як Бог народжує божеськи, так і боголіпна Діва народила плоттю Бога Слово від Бога». На що йому заперечував патріарх Константинопольський Несторій: «Усяка матір народжує єдиносущне собі; як наслідок, Марія – не матір Христу, якщо він не єдиносущний Їй: бо ж яким чином вона матір Йому, якщо Він чужий її сутності?» Цю суперечку передав сам Кирил Олександрійський у своєму творі «Розмова з Несторієм про те, що Св. Діва – Богородиця, а не Христородиця». І, власне, ця суперечка між несторіанцями і ортодоксальними християнами і лежить в основі Христологічних спорів, які вибухнули на початку V століття. Непримиренність Кирила Олександрійського у цьому питання щодо позиції патріарха Константинопольського підкріплювалася ще й давнім протистоянням між Константинопольською і Олександрійською кафедрами. Кирил був представником архієпископської династії, що початок свій вела від св. Афанасія, у якій Олександрійська кафедра переходила від дядька до племінника. Наступником Афанасія був його племінник Петро, якого потім змінив дядько Кирила Феофіл. А наступником самого Кирила, у свою чергу став його небіж Діоскор. Конкуруючи з Великими каподакійцями за верховенство у Церкві, ще патріарх Петро відмовився визнавати константинопольське архієпископство Григорія Богослова, який був родом з Антіохії. Наступник і племінник Петра Феофіл виступив проти константинопольського патріарха Іоанна Златоуста, який викривав зловживання кліру. І саме стараннями Феофіла Златоуста було засуджено і вигнано у заслання, де він і помер. Своєму дядькові – олександрійському єпископу у цьому допомагав святитель Кирил, який тоді був дияконом. На соборі 403 року, він таврував Златоуста такими словами: «Якщо Іоанн єпископ, то чому Іуда – не апостол!» Радикалізм і категоричність Кирила легко пояснюється первісним способом життя і ворожістю до всього нехристиянського нітрійських монахів, у яких він виховувався сім років. Посеред безживної пустелі, у печерах, що залишилися від фараонівських содових копалень, які були перетворені на чернечі келії, провів своє отроцтво Кирил, так само, як і інші його родичі. Втім, якраз його максималізм і допоміг в обґрунтуванні боголюдської природи Ісуса. У його богословських роботах були синтезовані христологічні ідеї Афанасія Олександрійського і антіохійської школи. У дискусії з антиохійцями йому вдалося знайти порозуміння в основному богословському питанні про незлитність і неподільність Божественної і людської природи Христа. У трактах св. Кирила вперше використано поняття «іпостасної єдності». Пояснюючи свою точку зору, св. Кирил пише імператору Феодосію ІІ: «Один і Той же є Єдинородним і Першородним. Єдинородним Він є як Бог, і Першородним він став за нас. Першородним з багатьох братій – з причини таїнства поєднання з людською природою. Логос Божий став людиною, тож станемо і ми, як ті, що перебуваємо у Ньому і через Нього, синами Божими природно і в благодаті». За темпераментом своїм Кирил Олександрійський був людиною у борні. І на єпископській кафедрі він проявляв себе, як владний і імпульсивний чоловік. Боровся з єрессю Новаціан, що відмовилися повертати у лоно християнської Церкви тих, хто покинув її у часи гонінь. Він, користуючись підтримкою олександрійської бідноти і нітрійських монахів, закрив усі новаціанські храми, позабирав усе їхнє церковне начиння. Дуже жорсткий він був і до іудеїв. І коли ті здійснили уночі напад на храми християн, Олександрйський єпископ вдався до рішучих дій. Тогочасний історик Сократ Схоластик так описує цю подію у своїй багатотомній праці «Церковна історія»: «Кирил з великою юрмою народу іде до іудейських синагог, відбирає їх, а самих виганяє із міста, майно ж їхнє віддає народові на розграбування». Префект Олександрії Орест, який сам був християнином, намагався захистити євреїв. Однак Кирила підтримував імператор. Олександрійському єпископу було вкрай важливо контролювати владу у такому переповненому різними віруваннями регіоні, яким на той час був Єгипет. Внутрішні конфлікти святитель Кирило вирішував з рішучістю державного мужа. Часом його ім’я використовувалося релігійними фанатиками, як своєрідне прикриття. Приміром, Нітрійські ченці люди неосвічені і жорстокі, які здійснили напад на префекта Ореста і вбили жінку-філософа Гіпатію, пояснювали свої дії вказівками єпископа. Хоч сам Кирил Олександрійський був до цих подій абсолютно непричетний. Разом з тим Кирил Олександрійський вмів визнавати свої помилки. Так після дворічного листування з патріархом Іоанном Антіохійським, що тривало два роки після Ефеського собору, він замирився з антиохійцями. Натомість Іоанн Антиохійський визнав несторіанство єрессю. Так само святитель Кирил зумів подолати упередження до пам’яті великого святителя Іоанна Златоуста, які були нав’язані йому його дядьком Феофілом, який свого часу ворогував зі Златоустом. Кирилові наснився сон, у якому Матір Божа стояла опріч Іоанна Златоуста і просила його простити бунтівливого єпископа Олександрійського. «Прости його Мене заради, бо ж він багато потрудився задля честі Моєї, прославив Мене серед людей і назвав Мене Богородицею». І святий Кирил обійняв Іоанна Златоуста і мовив: «За твоїм, о Владителько, клопотанням прощаю і шаную його». жүктеу/скачать 48 Kb. Достарыңызбен бөлісу:
|