Тема Сутність соціальної реабілітації та реадаптації. Існуючі компоненти в соціальній реабілітації
жүктеу/скачать 33.14 Kb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- 1.1. Історичні поняття соціальної реабілітації.
|
Тема 1. Сутність соціальної реабілітації та реадаптації. Існуючі компоненти в соціальній реабілітації. 1.1. Історичні поняття соціальної реабілітації. 1.2. Сутність соціальної реабілітації та реадаптації. 1.3. Цілі і завдання дисципліни. 1.4. Принципи та структура соціальної реабілітації та реадаптації. 1.5. Соціально-медичний компонент реабілітації. 1.6. Психологічний компонент реабілітації. 1.7. Соціально -педагогічний компонент реабілітації. Соціально-побутової компонент реабілітації. 1.8. Професійний компонент реабілітації. Соціально-правовий компонент реабілітації. Соціо-культурний компонент реабілітації. 1.1. Історичні поняття соціальної реабілітації. Бурхливий розвиток протягом усього ХХ ст. технологічних рішень, які розширюють можливості підвищення медичної, соціальної та економічної ефективності заходів по збереженню і зміцненню здоров'я населення, поставили проблеми реабілітації на одне з провідних місць в системах охорони здоров'я різних країн світу. Термін «реабілітація» (rehabilitation) походить від лат. слова rehabilitatio - відновлення, від rehabilito - відновлюю. Вперше офіційне визначення поняття реабілітація дав Франц Йозеф Раттер фон Бус у 1903 р. в книзі «Система загального піклування над бідними» і воно означало «відновлення прав, здібностей, доброго імені». Аналогічне розуміння терміна в юридичному аспекті наведено в тлумачному словнику Д.Н.Ушакова (1939) - «зняття звинувачення і повне відновлення в правах по суду», і в інших словникових виданнях - «... відновлення в правах, втрачених в результаті судового вироку (засудження), наприклад, шляхом помилування» т.ін. Поряд з правовим визначенням медичне тлумачення термін «реабілітація» отримав в 1946 року у Вашингтоні (США) на нараді з питань реабілітації хворих на туберкульоз, на якому сутність реабілітації рекомендувалося вбачати «в відновленні фізичних і духовних сил потерпілого, а також його професійних навиків». У 1958 році була створена міжнародна система організацій реабілітації, а вже в 1960 р - міжнародне товариство з реабілітації інвалідів, яке і в даний час є членом Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), працює в контакті з ООН, ЮНЕСКО та Міжнародним робочим бюро. В даний час з 774 міжнародних неурядових організацій медико-біологічного профілю близько 50 орієнтовані на розробку різних питань реабілітації як самостійної проблеми. Значну роботу по реалізації програм реабілітації, запропонованих ВООЗ, проводять понад 4 000 національних організацій в 60 країнах світу. За визначенням ВООЗ (1958), реабілітація - це процес, метою якого є профілактика інвалідності в період лікування захворювання і допомога хворим в досягненні максимальної фізичної, психічної, професійної, соціальної та економічної повноцінності, на яку вони здатні в рамках існуючого захворювання. У 1963 р ВООЗ (всесвітня організація охорони здоров'я) знову розглянула проблему реабілітації як скоординоване застосування медичних, соціальних, просвітницьких і професійних заходів, що включають навчання і перенавчання інвалідів для досягнення якомога високого рівня функціональної активності. Пізніше, в 1974 р, експерти ВООЗ зазначили, що реабілітація - це сукупність лікувальних, соціальних, освітніх та трудових заходів, спрямованих на підготовку і перепідготовку людини з метою максимального відновлення його фізичних і розумових здібностей. Сучасне розуміння реабілітації включає в себе комплекс соціально-економічних, медичних, психологічних, педагогічних, юридичних, професійних та інших заходів, метою яких є швидке і найбільш повне відновлення втрачених людиною тих чи інших фізичних функцій, особистого і соціального статусу. Таким чином, в даний час реабілітацію розглядають як набір технологічних рішень («технологія» - застосування організованого знання для вирішення практичних завдань), спрямованих переважно на відновлення працездатності індивідуума і його активне включення в економічні відносини. Іншими словами, головним елементом ефективності реабілітації як практичної організаційної діяльності є вартість того суспільно корисного продукту, який виробляють особи, які пройшли послідовно весь технологічний комплекс заходів відновного характеру. Не слід ототожнювати поняття «лікування» і «реабілітація», так як не всяке лікування, що призводить до відновлення порушених функцій, може бути віднесено до реабілітації. Концепція лікування включає в себе спробу ліквідації етіологічного фактора, розкриття патогенетичних механізмів і побудова комплексу лікувальних заходів, прагнення до ліквідації захворювання і його клінічних проявів або (при неможливості лікування) спроба нормалізації основних фізіологічних функцій, зменшення проявів захворювання, перешкоди розвитку ускладнень, прогресуванню захворювання і розвитку фатального результату. У свою чергу концепція реабілітації полягає в тому, щоб за допомогою системи координованого комплексу заходів різного характеру уникнути або знизити ступінь інвалідності, повернути людині здатність працювати, бути економічно незалежним активним членом суспільства. При досягненні повного одужання реабілітація не потрібна. Якщо залишаються наслідки травми або захворювання, що ускладнюють існування (фізична або соціальне), інтеграцію хворого в суспільство, виникає необхідність в проведенні реабілітації. Таким чином, відновлення людини як особистості - основна мета реабілітації як мультидисциплінарної галузі охорони здоров'я. жүктеу/скачать 33.14 Kb. Достарыңызбен бөлісу:
|