Виборчі технології

на тему:

Tермін «технологія» походить від давньогрецьких слів «техно» -мистецтво, і «логос » -наука, знання. У словниках та енциклопедіях технологія ще трактують як сукупність знань про способи обробки матеріалів, предметів і методи виконання яких- небудь дій. Також є і інше тлумачення, як сукупність операцій, що виконуються відповідним чином і у певній послідовності, з яких складається процес обробки матеріалу чи виробу.

У широкому значенні під технологією розуміють сукупність прийомів, способів, методів, а також засоби організації і впорядкування доцільної практичної діяльності відповідно до мети. Останнім часом набув поширення термін «політичні технології». Вибори – це публічна політика, і саме в контексті виборів звичайно говорять про політ технології.
Зародження, розвиток, становлення та визнання в суспільстві ПР як нової наукової дисципліни пов’язані насамперед, зі Сполученими Штатами Америки. Історично склалось так, що саме в цій країні в процесі формування ментальності нового суспільства почався розвиток демократичних засад громадянського суспільства, ринкових відносин в економіці, які вимагали необхідності професійної роботи для налагодження суспільного діалогу.

Походження терміна «паблик рилейшнз» (public relations) пов’язане з автором американської Декларації незалежності Томасом Джефферсоном, який уперше використав це словосполучення 1807 року в чернетці свого президентського звернення до Конгресу. У розумінні Джеферсона, «паблік рилейшнз» - це «нарощування зусиль політичних інститутів для створення клімату довіри в національному масштабі

С.Блек писав, що ПР – це «планові і довготривалі зусилля, які спрямовані на створення і підтримку добрих відносин і взаємопорозуміння між організацією і суспільством, яке будується а максимально повній інформованості». На його думку, « це мистецтво і наука досягнення гармонії шляхом взаємопорозуміння, заснованого на правді і повній поінформованості».

Р.Харлоу вважав : «Паблік рилейшнз – це одна із функцій управління, яка сприяє встановленню і підтриманню спілкування, взаємопорозуміння, співробітництва між організацією і суспільством. »
За С.М.Каплітом ПР – це щось, що виконує наступні десять основних функцій:

1. ПР проводить регулярну, планову роботу, яка є складовою частиною менеджменту;

2. ПР має справу із взаємовідносинами між організацією і громадськістю;

3. ПР веде моніторинг масової свідомості, ставлення, відносин і поведінки людей як внутрішньо, так і поза межами організації;

4. ПР аналізує вплив політики, яку проводить організація;

5. ПР модифікує ті чи інші елементи політики, які проводить організація, аналізує використані процедури, якщо вони входять у конфлікт з перспективами організації та інтересами громадськості;

6. ПР тестує і консультує запровадження нових прийомів реалізації наміченою організацією політики, використання процедур і дій, пов’язаних з іншими організаціями і громадськістю;

7. ПР встановлює і постійно підтримує двосторонні відносини між організаціями і громадськістю;

8. ПР цілеспрямовано виконує необхідні зміни у відношенні і поведінці людей внутрі і поза організацією;

9. ПР постійно впливає на нові чи вже існуючі відносини між організаціями і громадськістю.

1. Технологія ставки на партію чи блок – зміст впливу на електорат ґрунтується на формуванні у нього образу партії як єдиної політичної сили, яка здатна консолідувати суспільство, зробити вагомий внесок у розбудову держави, подолання кризових явищ і створення ефективної економіки або ефективного управління державою.

2. Технологія ставки на лідера партії – в центрі діяльності команди кандидата ставиться особистість лідера, яка має «притягувати» голоси виборців. Для цього організовуються й проводяться заходи, які мають за мету ввести окрему особистість – лідера партії чи блоку – у політичний простір, сформувати у свідомості електорату необхідний його образ. Наймовірніше це має бути образ сильної, вольової, інтелектуально розвиненої людини, висококваліфікованого фахівця, обачливого й підготовленого політика, здатного реалізувати ідеї і сподівання людей, повести за собою маси, забезпечити правопорядок.

3. Технологія ставки на лідерів партії – ця технологія мало чим відрізняється від попередньої. Її особливість полягає у тому, що тут «розкручується» низка лідерів, які в цілому мають відобразитись у свідомості електорату як команда однодумців, що здатна реалізувати будь-які задуми. Лідери «розкручуються» за єдиними сценарієм, охоплюючи всі аспекти суспільно-політичного життя. Кожен також працює зі своєю частиною електорату, яка найбільшою мірою його підтримує.

4. Технологія поєднання ставки на лідерів і партію – ця технологія певним чином об’єднує три попередні технології. У ході її реалізації «розкручуються» і окремі лідери, і партія як активний, організований і підготовлений суб’єкт політичної діяльності, як політична сила, яка здатна взяти на себе відповідальність за майбутнє держави.

5. Технологія провідної ідеї та ідеалу – в центр усієї виборчої кампанії ставиться така ідея, такий ідеал, які здатні, як кажуть, проникнути у серця й душі електорату, запалити маси й повести їх на нові звершення.

6. Технологія міфізації і символу – для досягнення бажаних результатів технологи дуже часто вдаються до створення у свідомості електорату міфів про певного кандидата. Символом може стати будь-яке слово, ім’я, зображення, але лише тоді, якщо вони мають специфічне додаткове значення до свого звичайного змісту. Міф часто перетворює політика на народного «героя», «дивотворця», «всемогутнього керівника». З часом він перестає сприйматися як звичайна людина, але тут головне, щоб кандидат злився із міфов.

7. Технологія ставки на програму партії чи окремого кандидата – в центрі виборчої кампанії є програма партії. Слід зауважити, що в Україні використання цієї технології є досить складним, бо програма ще жодного разу не була головним чинником перемоги на виборах.

8. Технологія використання суперечностей полягає у виборі за основу впливу на електорат саму суперечність, яка має місце у певному регіоні, галузі, місті чи жержаві. У цьому випадку використовується суперечності між полоденнями Конституції і реальним станом їх виконання партіями, лідерами однієї чи різних партій; етнічними спільнотами; різними гілками влади; владними структурами і різними соціальними групами чи іншими суб’єктами соціальної життєдіяльності; рівнем реальних досягнень діючих кандидатів у депутати та їхніми попередніми обіцянками; закликами лідерів та їх справжнім ставленням чи діяльністю.

9. Технологія ставки на проблеми передбачає розгортання передвиборних і виборчих кампаній на основі акцентування уваги на головних проблемах, які перешкоджають руху в майбутнє, гальмують демократичні та економічні процеси, національний чи регіональний розвиток, можуть призвести до втрати незалежності, спричиняють погіршення здоров’я й дієздатності людей. Такими проблемами можуть бути : екологія, наркоманія, мовне питання, злочинність, безробіття, вавілля чиновників, бідність.

10. Технологія опозиційності – доцільно поєднані підходи, принципи, форми, алгоритми, моделі, методи і способи, об’єднані установками критики існуючої влади, блокування її активних дій, ініціатив, підходів, обвинувачення в неспроможності ефективно управляти суспільством. А також протиставлення їй своїх шляхів і програми дій. ЇЇ використовують як окремі політики, так і партії. А Владу завжди є за що критикувати й звинувачувати, особливо в перехідний період. До того ж, у суспільстві завжди є політичне, соціальне, економічне, а знасить і психологічне підгрунття до сприймання опозиційності як боротьби за права громадян.

11. Комбінова технологія – поєднує різні технології та підходи, конфігурація яких змінюється в залежності від особливостей кампанії, а також індивідуальних смаків амого менеджера.

В Україні використання політичних технологій перетворює виборчу кампанію на штучну інформаційну війну між учасниками виборчого марафону. Зокрема, під час парламентської кампанії 2002 р. мешканці України могли спостерігати безпрецедентно негативну кампанію проти одного з учасників виборів – Блоку «Наша Україна». Ця інформаційна кампанія була також найдорожчою на всьому пострадянському просторі. Арсенал інформаційних атак був доволі широкий від розповсюдження недостовірної інформації, стимулювання негативного ставлення жителів Росії й Сходу України.

У політичних кампаніях все частіше використовуються методи, що впливають на психіку людини. Застосовувались різні форми і методи маніпуляції : технології умовчування, викривлення фактів, «навішування ярликів», прямої цензури.

Побудови віртуальних цінностей та іміджі є одним із головних завдань використання ЗМІК у виборчому процесі. Тут головний акцент робиться на формуванні віртуальних цінностях і боротьба із віртуальними проблемами.

Часто використовується імітація боротьби між реальними і віртуальним конкурентам, яка звичайно закінчується перемогою останнього. Так, у кампанії 2002 року була розіграна віртуальна боротьба «Віктор Медведчук проти Віктора Ющенко». Підконтрольні ЗМІК партії СДПУ(о) активно розігрували цю боротьбу, незважаючи на те, що на той час реальне співвідношення рейтингів довіри виборців 6-7 % Медведчука і 24-30% Ющенко було неспіврозмірне.

Говорячи про ті вибори важко не згадати таку виборчу технологію як темник.

Закриті директиви, які згодом отримали назву «темник», з'явились восени 2001 року в період підготовки до парламентської виборчої кампанії 2002 р. на декількох українських каналах, близько пов'язаних з партією СДПУ(О). Незважаючи на те, що від журналістів сподівались виконання наданих «рекомендацій», вони все ж таки намагались подавати збалансовану картину політичних подій, не побоюючись наслідків.

Починаючи з літа 2002 р. така практика поширилась на інші українські телеканали. Це сталось невдовзі після призначення В.Медведчука керівником президентської адміністрації та створення в її структурі в середині 2002 р. «Головного управління інформаційної політики». Поширенням практики розсилки темників на всі національні канали справа не обмежилась: редактори і журналісти відзначали посилення тиску і зростання примусу щодо дотримання «рекомендацій», які вони містили.

В цей період керівництво телеканалів все частіше отримувало дзвінки з президентської адміністрації з вимогами щодо виконання вказівок і погрозами наслідків для каналу в цілому та його окремих співробітників. В результаті такого тиску редактори стали не тільки встановлювати політичні рамки, але й уважно відслідковувати зміст програм новин, вже зі свого боку чинячи тиск на журналістів. Журналісти відзначали збіг розширення сфери впливу темників та посилення тиску ззовні з підготовкою опозиції до акцій протесту з першими кроками провідних українських політиків в напрямку президентських виборів 2004 р.

Такої атаки піару Україна ще не знала. Наша президентська кампанія-2004 увійшла в енциклопедію найбрудніших кампаній Європи. Були і 25-і кадри, і замах на життя кандидата, і публічні приниження, і застосування цілого арсеналу „важких” піар-ходів, на які б не зважилися західноєвропейські спеціалісти. Пропонуємо аналіз найпоширеніших маніпуляцій, застосованих до виборців.

Цікаво, що саме на цих перегонах уперше українська опозиція показали зубки, а не була в ролі кандидата для биття. Тож піарщики грали не в одні ворота, як могло здатися ще навесні − ми мали запеклий бій двох команд політтехнологів, рівноцінних за кваліфікацією. Звідси і деяка „стервозність” виборчих кампаній двох важковагових опонентів, серед яких, треба визнати, провладний на відміну від Кучми-1999 пішов набагато далі в піарі.
Хід перший: мрій про мене, мрій

Коли логіці бракує образів, вона кличе на підмогу фантазію. Піарщики до неї ставляться з особливим трепетом. Вони знають: саме з уяви народжуються мрії. І в цьому плані добре попотіли піарщики Ющенка − зіграли на народних мріях щось конче міняти в цьому житті. Ствердження “Знаю, вірю, можемо” виявилося цілком достатнім, аби його автор став уособленням цієї самої мрії. З Януковичем було важче − мало хто мріє про президента з паскудним минулим. Зате багато хто мріє (особливо пролетарські регіони) про твердий кулак і міцне слівце.

Хоча слово „обдурити” піарщики замінюють на „замовчати”. Янукович замовчував (не брехав!) про кримінальне минуле, кількамільярдний кредит, узятий в Європи, та припинення надбавок до пенсій одразу після виборів, а Ющенко − про олігархічну природу своєї команди та скасування деяких пільг під час свого премєрства. Мовчання − золото.

Важливий нюанс: пам’ять не підконтрольна свідомості, а отже, тут відкривається широка траса для маніпуляцій. У хід ідуть різні прийоми. Найтривіальніший − систематичне повторювання. Переконаний, всі вже на зубок знають ролики кандидатів чи приспів із “Разом нас бага-то, нас не подола-ти”. Більш вишуканий прийом − гра на емоційну пам’ять. Тут рівних немає штабу Ющенка, який на Майдані створив настільки неповторну атмосферу, що її надовго пронесе кожен, хто хоч якось дотичний до помаранчевої революції. Тепер ейфорійні та наскрізь теплі переживання людей будуть асоціюватися з прізвищем певного кандидата, і це гарантія його позахмарного рейтингу. В цьому плані піарщики Януковича заслуговують на двійку, бо не зуміли створити нічого значного, з чим би асоціювався їхній кандидат − хіба окрім падіння від яйця та полум’яної промови в Луганську зі згадуванням представників тваринного світу.

Часто можна почути: “Що за ідіотська реклама! Який тлумак її придумав?”. Однак погану рекламу люди запам’ятовують набагато краще, ніж бездоганну. Для піарщиків важливо не перегнути палку, аби роздратування не перекинулося на кандидата. Особливо витончено з цією технологією бавилися фахівці Януковича. Вони знали, що їхній кандидат має шлейф негативу як у біографії, так і в зовнішності, відтак творили ролики “Тому що” у стилі закулісних зйомок: показували, як агітаторів (Кравчука, Клочкову чи якогось агронома) гримують і причісують перед зйомками. Цим створювався бар’єр між кандидатом і екраном − мовляв, це все награно. Але саме ця награність була органічною в іміджі кандидата − починаючи від ламаної української і закінчуючи теледебатами з заготованим текстом на моніторі. Когось це дратувало, але при цьому всі визнавали, що демонстрація награності − це принаймні чесно. Піарщики Ющенка пішли іншим шляхом − шляхом голої і навіть моторошної правди. Тому без жодних комплексів показали понівечене обличчя кандидата і постійно наголошували на неможливості далі жити „по понятіях”.

Суть технології така: один з виборців виносить з дільниці свій незаповнений бюлетень і віддає його старшому виконавцеві групи. Далі на цьому бюлетені ставиться позначка “за” потрібного кандидата і в такому вигляді бюлетень видається наступному з учасників “каруселі”. Цей учасник прийшовши на дільницю ховає до кишені виданий чистий бюлетень, а в урну кидає бюлетень із відповідною позначкою. Незаповнений бюлетень після виходу з дільниці видається старшому по групі, і далі “карусель” прокручувалася необмежену кількість разів.

Цю кампанію можна вважати віртуально-телевізійною, якщо ми під віртуальною маємо на увазі Інтернет. Щодо чорного піару, то експертна рада першою дізнається про такі рекламні ролики чи політичну агітацію. Думаю, що таких прес-конференцій, коли робилися публічні заяви про відставку через корупційні дії колег по роботі, вже не буде.

Ця кампанія найбільш пов’язана з апатією, громадяни не шукають інформацію про політичні партії, не хочуть безкоштовно ходити на мітинги чи переконувати своїх друзів. Тому політичні партії повинні потрапити в серця і голови в тих місцях, де ці голови зазвичай перебувають. В першу чергу – перед телеекранами. Особливо політики хочуть потрапити в новини. Тому на цій кампанії відчувається сплеск замовних матеріалів у новинах, проплачених гостей у студії. Бо в такий спосіб, навіть якщо не буде відвертої заказухи, бажана просто поява на телебаченні. Телебачення залишається найбільш впливовим елементом і його дивляться скрізь: на Сході і Заході, у містах і селах, тому думаю, що це твердження правильне.

У цій кампанії активно використовують технологію, яку давно вже застосовують у тій же Америці – там політштаби мають цілі підрозділи по роботі з блоґами, формумами і чатами. Враховуючи той факт, що найближчим часом можна очікувати стрімкого зростання кількості користувачів Інтернету, зокрема завдяки поширенню технологій CDMA, WiFi тощо, наступні вибори стануть ще більш «віртуалізованими». Щодо телебачення, то таке враження, що політсили розраховують свої меседжі на той електорат, який їх уже підтримував, і не намагаються завоювати новий. Новаторства майже не видно, багато сірої або зробленої нашвидкуруч реклами. Кампанія коротка, тому нових серйозних тенденцій не спостерігається.

1. 
   Публіцистика і політика.- К: , 2001.- 96с.
   
2. 
   Абетка українського політика.- К.: Смолоскип, 1997.- 218с.
   
3. 
   Мілет Кейт Сексуальна політика.- К.: Основи, 1998.- 619с.
   
4. 
   Сучасна українська політика.- К: Укр.-Фін. ін-тут менеджменту і бізнесу, 2000.- 318с
   
5. 
   Еппл Майкл В. Культурна політика і освіта.- К.: Веселка, 2002.- 160с.
   
6. 
   Чекаленко Людмила Дмитрівна Зовнішня політика України.- К.: Либідь, 2006.-
   
7. 
   Шевчук Петро Соціальна політика.- Львів: Світ, 2003.- 400с.
   
8. 
   Норіцина Наталя Іванівна Маркетингова політика комунікацій.- К.: МАУП, 2003.- 120с.
   
9. 
   Шевчук Петро Іванович Соціальна політика.- Львів: Світ, 2005.- 400с.
   
10. 
    Лук'янець Тамара Іванівна Маркетингова політика коммунікацій.- К.: КНЕУ, 2000.- 380с.
    
11. 
    Глобалізація. Регіоналізація. Регіональна політика.- Луганськ: Альма матер, 2002.- 664с.
    
12. 
    Гриценко Олена Гроші та грошово-кредитна політика.- К.: Основа, 1997.- 180с.
    
13. 
    Прокоп Мирослав. Україна і українська політика Москви.- : Сучасність, 1981.- 176с.
    
14. 
    Регіональна політика України: інституційно-правове забезпечення.- К.: НІСД, 2004.- 521с.
    
15. 
    Президент України та державна регіональна і муніципальна політика.- К.: Логос, 2003.- 236с.
    
16. 
    Овсій Іван Олексійович Зовнішня політика України.- К.: Либідь, 2002.- 240с.
    
17. 
    Вебер Макс Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика.- К.: Основи, 1998.- 534с.
    
18. 
    Перехідний період в Україні та в Росії. Політика. Економіка. Етносоціальні процеси..- К.: , 1999.- 162с.
    
19. 
    Формування бюджету України та бюджетно-податкова політика у 1999-2001 рр..- К: НАН, 2000.- 102с.
    
20. 
    Дікон Боб, Халс Мішель, Стабс Пол Глобальна соціальна політика.- К.: Основи, 1999.- 346с.
    
21. 
    Бєляков Олександр Масова комунікація та екологічна політика.- К: Київський університет, 2001.- 149с.