БАТАЛЬЙОНИ АБВЕРУ «НАХТ І ГАЛЬ» І «РОЛАНД»

БАТАЛЬЙОНИ АБВЕРУ «НАХТ І ГАЛЬ» І «РОЛАНД»

Якими були батальйони «Нахтігаль» і «Роланд»

Спочатку подамо дані про організацію цих формувань в системі гітлерівського Абверу. Степан Бандера писав: «На початку 1941 року відкрилась можливість зробити при німецькій армії вишкіл двох українських відділів, приблизно в силу куреня».²⁹ Тут же Бандера зазначав, що «військово-вишкільну працю» виконували в ОУН-бандерівців Р. Шухевич, Д. Грицай-Перебийніс та О. Гасин-Лицар. Досить добре відомо, що спеціаль-батальйон Абверу «Нахтігаль» («Соловей», «Нічний птах») імені С. Бандери був сформований у березнi-квітні 1941 р. із бандерівців. Формування проходило військову підготовку в Нойгаммері в складі 1-го батальйону полку спеціального призначення «Бранденбург-800», який був підпорядкований Абверу-2 (відділ Абверу, що займався здійсненням диверсій у стані противника). Політичним керівником батальйону був Теодор Оберлендер (відомий німецький діяч, який займався німцями Сходу, оберфюрер СС), командиром батальйону з боку німців був обер-лейтенант Альбрехт Херцнер, командиром батальйону з боку українців – капітан Роман Шухевич.

Спеціаль-батальйон Абверу «Роланд» імені Є. Коновальця і С. Петлюри був сформований у квітні 1941 р. із бандерівців, мельниківців, петлюрівців і гетьманців і проходив військову підготовку в Зауберсдорфі поблизу Відня під керівництвом веркрайскоманди XVII м. Відня, яка також підпорядковувалась спеціальному формуванню Абверу «Бранденбург-800», але призначався батальйон для віськових дій на південному напрямку Східного фронту. Керівниками його були: Ріко Ярий з німецького боку та майор Євген Побігущий («Рен») – з українського. По суті, керівником батальйону був майор Побігущий, бо Р. Ярий, як член проводу ОУН-бандерівців і водночас резидент Абверу в тій же ОУН, постійно виконував інші доручення.

Перш ніж говорити про ті так звані «українські» спеціаль-батальйони, треба дати коротку інформацію про формування Абверу «Бранденбург-800», в яке вони входили, та про «спеціальне» призначення цих формувань (що, якраз часто приховують націоналістичні автори). А суть тут така. В книзі німецького генерала Б. Мюллера-Гіллебранда «Сухопутна армія Німеччини. 1933–1945» зазначено: «Дивізія «Бранденбург-800» сформована 21 вересня 1943 р. на базі розгортання підрозділів 800-го будівельного учбового полку особливого призначення «Бранденбург», який був спеціальною частиною, яка перебувала в розпорядженні 2-го управління абверу ОКВ (Служба розвідки й контррозвідки ОКВ). Однак розгортання дивізії затримувалось. У жовтні 1944 р. вона була переформована в моторизовану дивізію «Бранденбург».³⁰

Тут, як бачимо, автором оминаються гострі кути і дивізія представляється як звичайна військова формація, ще й за політикою «будівельна», «учбова» та водночас «спеціальна частина спеціального призначення». Що ж будували абверівці-диверсанти 2-го відділу, якщо полк, а затим дивізію названо «будівельною»? Аж нічого. Вони чинили руйнування, диверсії і масові вбивства!

Істину розкривають інші автори. Виходить, що полк спеціального призначення «Бранденбург-800» і дивізія спеціального призначення «Бранденбург» були «будівельними» та «учбовими» тільки для маскування. Насправді ж, ці формування були спеціальними частинами Абверу-2 (диверсіі в стані противника) тільки тому, що виконували спеціальні завдання на фронті та в найближчому тилу противника: організовували і здійснювали диверсії, очищували цілі райони противника від можливих і неможливих приготувань диверсій проти Німеччини. Загони цього формування створювали паніку і хаос в районі дії. Акції їх також призначалися і проти партизанських загонів і з'єднань, які вели часті і масові диверсії в тилу гітлерівських військ.

Історіограф Абверу Герт Бухгайт свідчить, що в час «Східного походу» гітлерівців тільки однією фронтовою розвідкою, підпорядкованою першому відділу (Абвер-1) управління Абверу при штабі верховного командування вермахту (ОКВ), було «знешкоджено», тобто ліквідовано, 20 тисяч радянських громадян.³¹ Бухгайт не називає подібну дію 2-го відділу Абверу, який безпосередньо займався диверсіями і каральними акціями в стані противника і якому, власне, належали формування спеціального призначення «Бранденбург-800» і «Бранденбург», а їм, в свою чергу, – такі спеціаль-батальйони, як «Нахтігаль» і «Роланд».

В цьому напрямі яскраве світло кидає інший дослідник – угорський історик і публіцист Юліус Мадер, який провів доволі об'ємний аналіз багатьох досліджень дій Абверу часів минулої війни: «Закордон (Абвер, – вказував він, – мав широко розгалужений апарат для боротьби з активними противниками гітлерівського режиму, наполягаючи на якнайшвидшому знищенні груп опору і патризанських загонів. Абвер та його особлива частина «Бранденбург-800» орудували в 13 європейських країнах. Тільки в 12 із них (не рахуючи СРСР) нацистські окупанти вбили в ході воєнних дій, розстріляли і замучили в тюрмах понад 1 277 750 чоловік. Більшість цих жертв слід віднести на рахунок убивць із Абверу та їх професійних «мисливців на партизанів».³² А скільки ними знищено радянських людей? Поки-що не підраховано. Думаю, що майбутні історики ще підрахують і ці жертви.

Таким чином, зробимо певні уточнення і підведемо підсумки. Формування спеціального призначення «Бранденбург-800» виникло ще до війни гітлерівської Німеччини проти Радянського Союзу. Спочатку воно було спеціальним батальйоном, який у 1940 р. став полком спеціального призначення «Бранденбург-800», а затим в 1943 р. – дивізією «Бранденбург». Це не було звичайне військо, а спеціальне об'єднання диверсантів, карателів, башибузуків, сформоване з осіб кондотьєрів ненімецьких національностей, із тих країн, проти яких гітлерівці готували агресію. Так, 1-й батальйон, дислокований у Бранденбурзі (іменем якого і названо весь полк та дивізію спеціального призначення), був сформований з представників народностей Східної Європи (в основному територій СРСР) і призначений для війни на «східному напрямку» (до нього і був приписаний батальйон «Нахтігаль» для вишколу в Нойгаммері і наступу на Львів); 2-й батальйон дислокувався в Дюрені (Рейнська область) і складався з ельзасців, зрадників-французів, бельгійців і голандців; 3-й батальйон був розквартирований в Бадені (поблизу Відня) і призначений для операцій на півдні, в країнах Південно-Східної Європи (до нього якраз, і був приписаний спеціаль-батальйон «Роланд»). При цьому роти, батальйони, а затим полки цього формування щодо своєї кількості значно, а то й в кілька разів, переважали звичайні нормативи комплектування.

Отже, «Нахтігаль» і «Роланд» були не просто звичайними військовими формуваннями в складі вермахту (націоналісти й досі намагаються називати їх «Дружинами українських націоналістів» (ДУН), а формуваннями Абверу спеціального призначення – для здійснення диверсійних і каральних акцій в стані противника. Для цієї мети вони і проходили військову підготовку в спеціальних школах для забезпечення виконання завдань. Є. Побігущий, керівник батальйону «Роланд», а затим шуцманшафт-батальйону, в своїх спогадах так і зазначає, що завданням загону було «вишукувати розробки совєтських частин і так забезпечувати запілля…».³³ А що таке «забезпечувати запiлля» добре відомо, бо це означало ліквідовувати ті «розбитки»!

Обидва формування, як свідчать майже всі націоналістичні автори, були здійсненням давньої мрії провідників ОУН сформувати за допомогою гітлерівців професіональні військові підрозділи і перетворити їх на основу своїх майбутніх націоналістичних збройних сил. Ця мрія, як відомо, збулася, але невдало і невдячно.

Дїї «Нахтігалю» і «Роланду»

Це питання складне, бо Абвер, як відомо, не афішував свої дії. Відомо, що 30 червня 1941 р. спеціаль-батальйон «Нахтігаль» увійшов у Львів разом з 1 – м батальйоном полку спеціального призначення «Бранденбург-800». Гестапо та підрозділи СБ (служби імперської безпеки) ще не прибули у місто, а тому внутрішній порядок покладався на воєнного коменданта генерала Ренца та його польову комендатуру. Це і дало підставу польським і радянським публіцистам та історикам в 50–70-ті роки звинуватити брандербуржців і нахтігалівців у каральних акціях перших днів окупації Львова. Як свідчив відомий вчений і громадський діяч НДР А. Норден на прес-конференції в Берліні 22 жовтня 1959 р. з приводу розслідування злочинств боннського міністра Т. Оберлендера (колишнього політичного керівника батальйону «Нахтігаль» та інших подібних диверсійних формувань на Східному фронті, зокрема загонів «Тамара-1» і «Тамара-2» у Чечні), з 1 по 6 липня 1941 р. абверівці із «Нахтігалю», керованого Оберлендером – Херцнером – Шухевичем, спільно з брандербуржцями, фельджандармами і бохвкарями крайової екзекутиви ОУН-б, знищили у Львові 3 тисячі чоловік, в основному радянських активістів, євреїв і поляків, серед них понад 70 відомих вчених і діячів культури.

Віриться, що в недалекому майбутньому все це буде до кінця досліджено, незважаючи на дотеперішні «тумани» і «димові завіси», як у польській і радянській, так і в літературі українсько-націоналістичній.

Проте вже й тепер є окремі прояснення. Нещодавно в Лондоні вийшла книга польського автора Олександра Кормана «З кривавих днів Львова 1941 року».³⁴ Автор наводить численні факти, прізвища, свідчення очевидців цієї трагедії. Дослідник твердить однозначно: з 3 червня до 6 липня 1941 р. (час перебування спеціаль-батальйону «Нахтігаль» у Львові) польських вчених, євреїв і комуністів нищили гітлерівці, нахтігалівці та боївкарі із ОУН-бандерівців.

Корман наводить в книзі фотокопію звернення Степана Бандери, яке розповсюджувалось у Львові з 30 червня по 11 липня 1941 р. у вигляді летючок та афіш: «Народе! Знай! Москва, Польща, мадяри, жиди – то твої вороги! Знищуй їх!». В іншій інтерпретації ця листівка звучала так: «Ляхів, жидів, комуністів знищуй без милосердя, не жалій ворогів української народної революції!».

Автор стверджує, що акцією винищення керував гауптштурмфюрер (капітан) СС Ганс Крюгер (Крігер), який пізніше керував гестапо в м. Станіславі. Вбивства проходили за списком, підготовленим службами Є. Врецьони (СБ ОУН-б) і «Легенди» (І. Климіва), керівника крайової екзекутиви ОУН-б. Арешти проводили відділи Абверу (бранденбуржці), фельдполіції і «Нахтігалю». Розстріли здійснювали вони ж. Сам Є. Врецьона особисто брав участь у розстрілах польських учених.

А. Корман наводить у книзі багато свідчень. Ось кілька з них: «Нахтігалівці» витягали з будинків комуністів і поляків, яких тут же вішали на балконах…»; «Українських вояків батальйону «Нахтігаль» мешканці Львова називали «пташниками»…»; «Пташники були в німецьких мундирах і з німецькими військовими відзнаками. Розмовляли на українській мові…»; «На вулицях Руській і Боїмів застрелили кілька польських студентів, яких привела боївка українських націоналістів…»; «…500 євреїв. Їх усіх замордували українці…» і т. д.

Автор наводить і факт про те, що дружина заарештованого професора Львівської політехніки Казіміра Бартеля (колишнього прем'єр-міністра Польщі) відвідала арцібіскупа Шептицького з проханням допомогти звільнити чоловіка, але той відповів, що «нічого зробити не може…»

В цілому книга Олександра Кормана – достовірне, змістовне дослідження. Однак, воно одностороннє, бо пройняте не вселюдськими, а переважно польськими пристрастями.

Незважаючи на брак вагомих і всебічних документів й аналітичних досліджень, ми тепер достовірно знаємо, що бандерівська акція перших днів окупації Львова – широкомасштабна і доволі відчайдушна: від проголошення «Акту 30 червня» до кривавого побоїща по винищенню радянських активістів, представників польської інтелігенції та єврейського населення. Керував цією акцією, безперечно, М. Лебедь – шеф служби-безпеки ОУН, а дещо пізніше – провідник всієї ОУН-бандерівців у краї. Його підручними стали: його заступник по службі безпеки ОУН Є. Врецьона та керівник крайової екзекутиви ОУН-б «Легенда» (І. Климів), лейтенант гестапо Я. Мороз та керівники «Нахтігалю» Т. Оберлендер, А. Херцнер і Р. Шухевич. Хоч над усім цим тяжіла важка рука гестапо (Г. Крігер) й Абверу (Т. Оберлендер).

Спеціаль-батальйон Абверу «Нахтігаль» спільно з 1-м батальйоном полку «Бранденбург-800», загонами фельджандармерії та боївкарів ОУН із ресорту «Легенди» – Климіва брали безпосередню участь у кривавих оргіях перших днів окупації Львова.

Подальша «доля» спеціаль-батальйонів

Після невдалих «порозумінь» з гітлерівцями в час створення «Акту 30 червня 1941-го», тобто так званого проголошення самостійної України у Львові, яке здійснив Я. Стецько («Карбович», перший заступник Бандери), з допомогою «Нахтігалю» імені С. Бандери та за наказом Бандери, та після арештів учасників цієї затії обидва спеціаль-батальйони були відізвані з фронту і наприкінці жовтня об'єднані в одне формування, яке негайно розпочало вишкіл для нового призначення.

В середині березня 1942 р. об'єднаний (тепер уже шуцманшафт) батальйон під командою Є. Побігущого («Рена») був посланий в Білорусь і діяв у трикутнику Могильов – Вітебськ – Лепель в складі 201-ої поліційної («охоронної») дивізії генерала Якобі проти білоруських партизанів і мирного населення.

В збірнику «Дружини українських націоналістів в 1941–1942 роках» (видання 1953 р.) Є. Побігущій пише: «Малярі мали б прекрасні мотиви для малювання», описуючи і вражаючись прекрасними білоруськими краєвидами тих місць, куди їх привезли.

Але їх сюди прислали, звичайно, не для малювання на пленері, а для того, щоб «охороняти мости», зауважує Побігущій. Ми добре знаємо, що «охоронці мостів» не воювали з партизанами, а лише охороняли мости постійно, день у день несучи цю службу. Водночас добре знаємо і про те, що «охоронці війська» гітлерівської Німеччини охороняли не мости, а несли охоронну службу в тилах гітлерівських військ, а це озночало, що вони постійно проводили каральні акції проти «бандитів» (як називав червоних партизанів Побігущій) та місцевих жителів, які допомогали «бандитам».

Відомо також і те, що шуцманшафт-батальйон, чотирма ротами, якими командували Р. Шухевич, М. Бригідер, В. Сидор і Павлик, став підрозділом 201-ої поліцейської дивізії і бригад та окремих оперативних батальйонів, якими командував фон-дем Е. Бах-Зелевскі, обергруппенфюрер (генерал-полковник) військ СС. Цей обергруппенфюрер СС керував боротьбою з партизанами на окупованих теріторіях Радянського Союзу і Польщі, особливо в Білорусі та в північній частині України. Підзвітні йому частини були переважно есесівськими, а тому 201-ша поліційна дивізія змушена була діяти як і вони.

Стає дещо яснішим, коли Побігущій – «Рен» пише про «бойові операції» (які, звичайно, аж ніяк не проводили «охоронці мостів») та про те, що обергруппенфюрер СС фон Бах «сказав на відправі всіх командирів, що це мій найліпший відділ, то він говорив це не для пустого говоріння, а заслуга в тому – старшин». Відомо також, що тих старшин, в тому числі Шухевича і Побігущого, не за «охорону мостів», а за «бойові доблесті» гітлерівці відзначили «залізними хрестами». Побігущій при тому констатував: «легіон виконав своє завдання. Так, і то на 100 процентів». Тут же він хвалиться, що командування дивізії прохало «легіон» охороняти командира дивізії. Отже, заслужили колишні нахтігалівці та роландівці такої честі! Недаремні, звичайно, такі відзнаки!

Той же Є. Побігущій у своїх спогадах більш відвертий: «Безумовно, що були часті бої проти партизан, перешукування лісів, напади на їх місця постою…Курінь виконав добре своє завдання, як це говорив фон Бах, ствердивши, що з усіх 9 куренів, що охороняли середнє запілля Східного фронту, – наш курінь виконав найкраще завдання…»³⁵

Тепер уже цілком ясно, що не «охороняли мости», а «охороняли середнє запілля» групи гітлерівської армії «Центр», яка наступала на Москву.

Інший автор, М. Кальба в книзі «Нахтігаль» (курінь ДУН) в світлі фактів і документів» (Денвер, 1984) пише, що «Нахтігаль» ніколи не був диверсійним формуванням і жодних диверсійних актів не виконував, хоч тут же визначає, що курінь «був прилучений до «Бранденбургу». А далі Кальба посилається на німецького автора Вернера Брокфорда, який писав про формування «Бранденбург» і, між іншим, вказував, що «Нахтігаль» «виявляв фантастичні діяння» в дусі «воєнного фільму американської продукції». Що мав конкретно на увазі Брокфорд поки-що невідомо, залишається поза кадром, але «фантастичні діяння» в дусі «воєнного фільму американської продукції» інтригують не тільки фантазію автора.

Однак, вже сьогодні досить чітко визначено, що шуцманфафт-батальйон не «мости охороняв» в партизанському краї в Білорусі, а діяв у складі каральних формувань обергруппенфюрера СС фон-дем Баха-Зелевскі проти білоруських партизанів і мирного населення, брав участь у каральних операціях «Болотяна лихоманка», «Трикутник», «Котбус» та інших. Що сусідом 201-ої охоронної дивізії і заповзятливим партнером у бойових діях проти партизанів і селян Білорусі була горезвісно відома в часи війни «бригада Дірлівангера», сформована із кримінальних злочинців, професійних садистів та убивць. Кілька чот «українського» формування в складі 15-го поліцейського полку брали участь у каральній акції, описаній в документальній повісті Володимира Яворівського «Вічні Кортеліси», в результаті якої звіри з людськими іменами стерли з лиця землі разом з жителями волинські села Борки, Заболоття, Борисівка і Кортеліси.

Той же Побігущій-«Рен» згадує, що перед Різдвом 1943-го р. «легіон розв'язали». Причини цього досі не з'ясовані. Чудово служили, отримували «залізні хрести», були найкращими в каральних військах СС фон-дем Баха-Зелевскі і раптом…, «розв'язали»! Побігущій згадує і про те, що обергруппенфюрер СС фон Бах заявив йому особисто, що «всі легіонери» (так Побігущій та інші автори називають поліцаїв-карателів) «поїдуть малими групами додому і там мусять зареєструватися в поліції у Львові».³⁶

«Демобілізація» відбулася, але при дуже таємничих обставинах. Проте у Львові частину українських офіцерів та підофіцерів, в тому числі і Побігущого, гітлерівці тримали «в арешті», але «зміна політичних умов врятувала нас…». Йдеться тут, зрозуміло, про те, що в час формування 14-ої гренадерської дивії СС «Галіцієн» їх покликали молодшими офіцерами тепер уже есесівського формування, де Побігущій – «Рен» спочатку був командиром полку, а затим батальйону в чині штурмбанфюрера (майора) СС. Так, нарешті, вимріяні офіцерські кадри з абверівсько-поліційних перетворились в есесівські. «Яка ж користь від ДУН?» – питав Степан Бандера в одній із своїх статей і тут же відповідав: «Особливе, що вони принесли з собою – це пізнання організації, стратегії і тактики партизанської боротьби, стасованої большевиками в другій світовій війні, та німецьких методів поборювання партизанських відділів. Це знання було дуже корисне в творенні УПА…»³⁷

Як бачимо, Бандеру цікавив досвід боротьби гітлерівців проти радянських партизанів. А ще треба додати, що очолив УПА, став її «головнокомандуючим» нещодавній капітан Абверу та шуцманшафт формування Р. Шухевич, який в УПА негайно став генерал-хорунжим.

Отже, не досвіду «охорони мостів» навчились колишні нахтігалівці і роландівці, а боротьбі проти партизанів та мирних жителів Бiлорусі на німецьких методах» фон-дем Баха-Зелевскі та Дірлівангера.