Загальна характеристика роботи

Правова культура, процес її формування, функціонування та розвитку є неодмінною умовою динамізації трансформаційних процесів, становлення в Україні правової держави і громадянського суспільства. Зрілість правової культури є важливим чинником здійснення суспільно-правової реформи в країні, утвердження принципу верховенства права в усіх сферах суспільного життя, реалізації правового статусу особистості, її прав і свобод. Розвинений рівень правової культури людини і суспільства, в якому функціонують ефективні інститути відтворення її цінностей, є умовою формування в Україні демократичних засад життєдіяльності, багатовимірних способів освоєння особистістю суспільно-правового буття. Правова культура є необхідною умовою розвитку інтелектуального, духовного потенціалу народу, утвердження цілісної системи світоглядно-ціннісних орієнтацій, передусім сучасного юридичного світогляду, правових ідеалів, сучасного праворозуміння.

Правова культура, яка органічно поєднує в собі національні і загальнолюдські цінності, є неодмінною передумовою наближення й інтеграції України в європейський і світовий правовий простір. Нарешті, правова культура - це детермінанта, здатна стимулювати правовий прогрес, формувати суспільно-правове та духовне поле для реалізації правових цінностей, правового потенціалу людини.

Таким чином, актуальність правового та філософського осмислення феномена правової культури зумовлена як практичними проблемами трансформації посттоталітарного українського суспільства, так і теоретичними проблемами, пов’язаними зі світоглядно-методологічною переорієнтацією правознавства на глибоке осмислення процесів сучасного суспільно-правового розвитку. Вищезазначене, а також важливе суспільне значення правової культури в суспільно-правовому житті України актуалізує необхідність всебічного дослідження цього феномена, розкриття його змісту, аналізу шляхів розвитку в сучасних умовах реформування суспільних відносин.

Актуальність проблеми правової культури зумовила науковий інтерес до неї дослідників. Вагомий внесок у дослідження різноманітних юридичних, філософських проблем, які безпосередньо стосуються правової культури, зробили багато вітчизняних та зарубіжних вчених.

Теоретико-методологічний аналіз різноманітних філософських, зокрема філософсько-правових проблем, які безпосередньо пов’язані з феноменом правової культури, всебічно здійснений у роботах таких учених-філософів, філософів права як: В.П.Андрущенко, О.О.Бандура, Ю.Я.Баскин, В.А.Бачинін, І.В.Бичко, А.В.Гарник, О.І.Гвоздік, О.Г.Данільян, Ю.Г.Єршов, К.К.Жоль, А.А.Козловський, М.В.Костицький, Л.В.Кравченко, В.К.Ларіонова, В.М.Ляшенко, С.І.Максимов, І.П.Малинова, О.Є.Маноха, І.Ф.Надольний, В.С.Нерсесянц, М.І.Панов, Л.В.Петрова, Ю.І.Римаренко, В.М.Свінціцький, С.С.Сливка , Б.Ф.Чміль, В.В.Шкода.

Низка важливих теоретико-методологічних і практичних проблем розвитку права, які мають важливе значення для осмислення феномена правової культури, розкриті в працях таких відомих учених-юристів, як: С.С.Алексеєв, В.І.Андрейцев, В.Д.Бабкін, О.М.Бандурка, О.В.Зайчук, А.П.Заєць, Р.А.Калюжний, Д.А.Керімов, М.І.Козюбра, А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков, О.Л.Копиленко, М.В.Костицький, Я.Ю.Кондратьєв, О.Г.Мурашин, В.Ф.Опришко, М.П.Орзіх, В.Ф.Погорілко, П.М.Рабінович, В.М.Селіванов, О.В.Скрипнюк, В.Я.Тацій, Ю.М.Тодика, М.В.Цвік, Ю.С.Шемшученко.

Безпосередньо проблеми правової культури досліджували такі вчені, насамперед учені-юристи: О.В.Аграновська, Г.І.Балюк, Н.А.Бура, В.В.Головченко, О.А.Зоренко, В.І.Камінська, М.М.Кейзеров, О.М.Костенко, О.А.Лукашева, О.А.Менюк, В.П.Сальников, А.П.Семітко, Р.А.Сербин, С.Р.Станік, В.В.Чернєй, Л.С.Явич.

Проблеми правової культури досліджували і західні вчені, зокрема Е.Бланкенберг, Д.Блек, П.Вормолд, Дж.Джонсон, К.Хострап, М.Лауренс, М.Фрідман, Г.Шейберг.

Аналіз різноманітних аспектів окресленої теми засвідчує, що, незважаючи на наявний науковий доробок у дослідженні правової культури, залишається недостатньо розробленою низка проблем: відсутня чітка визначеність змісту правової культури; недостатньо розкрита сутність регулятивного потенціалу правової культури; не досліджені особливості формування правової культури в контексті національного буття українського суспільства; малодосліджена генеза й основні етапи формування правової культури в Україні. У багатьох дослідженнях правова культура розглядається лише як державно-правове явище, тобто ізольовано від основних сфер суспільних відносин. Не розкривається детермінованість розвитку правової культури суспільним буттям. Недостатньо досліджені проблема впливу правової культури на суспільну трансформацію, а також розвиток правової культури в процесі реформування політико-правових, економічних, соціальних і духовних відносин в Україні.

Зважаючи на актуальність, теоретичне і практичне значення теми дослідження, а також на недостатню її розробленість, автором обрано як предмет самостійного наукового аналізу проблему формування та розвитку правової культури в українському суспільстві.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в межах плану науково-дослідних робіт кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України на 1999-2003 роки згідно з передбаченою в ньому темою “Дослідження проблем філософії права на сучасному етапі”. Тема дисертації відповідає тематиці пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ Міністерства внутрішніх справ України на період 2002-2005 роки від 30 червня 2002 року № 635. Крім того, тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст.7 Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 року. Вона обрана відповідно до програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр. (Рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 року № 9 КМ/1).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичний аналіз сутності правової культури, особливостей та етапів її формування в українському суспільстві й визначення напрямів розвитку в процесі реформування суспільних відносин в Україні.

Відповідно до мети дослідження поставлено такі завдання:

• 
  визначити стан розробки окресленої проблеми, узагальнити і виявити основні підходи до аналізу правової культури;
  
• 
  розкрити теоретико-методологічні засади сутності правової культури;
  
• 
  дослідити зміст функціонально-регулятивного потенціалу правової культури;
  
• 
  проаналізувати особливості формування правової культури в українському суспільстві та його основні етапи;
  
• 
  розглянути політико-правові засади розвитку правової культури в Україні;
  
• 
  здійснити аналіз економічних чинників розвитку правової культури в умовах ринкових перетворень;
  
• 
  розкрити соціальні складові розвитку правової культури в сучасних умовах;
  
• 
  виявити основні духовні детермінанти розвитку правової культури.
  

Крім того в роботі було використано низку спеціальних методів дослідження, а саме: інтерпретаторсько-аналітичний – для аналізу відповідної літератури, її інтерпретації та узагальнення; системно-аналітичний – що використовувався для аналізу правової культури як системи, її складових, а також дослідження розвитку правової культури в процесі реформування суспільних відносин в Україні; функціональний – для дослідження функцій правової культури, особливостей її впливу на суспільне буття; історичний та періодизації – для дослідження генези та основних етапів формування правової культури в українському суспільстві; порівняльний – для порівняння різних типів правової культури та характеристики їх особливостей.

• 
  дістав подальшого розвитку науковий аналіз сутності правової культури, запропоновано авторське визначення поняття “правова культура”;
  
• 
  визначено зміст функціонально-регулятивного потенціалу правової культури та його особливості;
  
• 
  уперше розкрито генезу правової культури в українському суспільстві, обґрунтовано її взаємозв’язок з особливостями національного буття і менталітету українців;
  
• 
  проаналізовано основні етапи формування правової культури в Україні, показано суперечливий характер та особливості її становлення в різні історичні періоди;
  
• 
  уперше обґрунтовано взаємозв’язок і взаємовплив соціального буття та правової культури, виявлено особливості впливу основних сфер соціального буття на збагачення змісту правової культури та зворотний вплив її цінностей на суспільні відносини;
  
• 
  здійснено аналіз шляхів розвитку правової культури в процесі реформування політико-правових, економічних, соціальних і духовних відносин в українському суспільстві в сучасних умовах;
  
• 
  систематизовано головні завдання органів державної влади й управління, спрямовані на створення умов для оптимізації розвитку правової культури в процесі суспільної трансформації.
  

Базові висновки й пропозиції, викладені в дисертації, були використані Міністерством юстиції України при підготовці методичних рекомендацій з різних напрямів правоосвітньої діяльності, рекомендацій Всеукраїнської міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення (довідка про впровадження № 35-52-85 від 24.03.2004 р.), у роботі Міністерства України у справах сім’ї, дітей та молоді щодо правового виховання молоді (довідка про впровадження № 2-09/4653 від 25.12.2003 р.), а також у навчальному процесі (довідка Академії Міністерства внутрішніх справ України).

Основні положення дослідження викладені на таких наукових конференціях: науково-практичній конференції за міжнародною участю “Державна регіональна політика та місцеве самоврядування” (30 травня 2000 року, Київ); першому міжнародному науковому конгресі “Державне управління та місцеве самоврядування” (26 лютого 2001 року, Харків); науково-практичній конференції за міжнародною участю “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (30 травня 2001 року, Київ); науково-практичній конференції за міжнародною участю “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (21 травня 2002 року, Київ); науково-практичній конференції за міжнародною участю “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (29 травня 2003 року, Київ); міжнародній науковій конференції молодих учених “Другі осінні юридичні читання” (14-15 листопада 2003 року, Хмельницький).

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади сутності правової культури” – здійснюється аналіз правової культури як об’єкта наукового дослідження, розкриваються сутність правової культури як суспільно-правового феномена, а також зміст її функціонально-регулятивного потенціалу. Результати аналізу сутності правової культури дали змогу визначити її в широкому розумінні як суспільно-правовий феномен, який включає в себе найсуттєвіші результати сукупного правового досвіду суспільства, насамперед право і правосвідомість, правову діяльність і правовідносини, законність і правопорядок та відображає якісний рівень розвитку правового буття. У вузькому розумінні правова культура є системою духовно-правових цінностей: правових знань, переконань, уявлень, світоглядно-правових орієнтацій, що відображаються в правовій свідомості людей і органічно поєднані з їх соціально-правовою активністю щодо освоєння та творення суспільно-правового буття.

Аналіз теоретико-методологічних засад сутності правової культури, процесу її формування та розвитку передбачає розуміння її як суспільного феномена, що має системну природу, є цілісним суспільно-правовим утворенням, основним елементом якого є взаємозв’язки людей у сфері правового буття. Структура системи правової культури свідчить, що вона належить до складних соціальних систем, оскільки включає в себе елементи різних типів нормативності – право, правосвідомість тощо.

У розділі розкрито взаємозв’язок права і культури. Зроблено висновок, що право є структурною складовою культури, кожна культура характеризується своїм правовим буттям, яке є світом права, буттям людини в праві. Водночас право, його цінності збагачують потенціал культури, сприяючи духовному прогресу суспільства. Процес взаємозбагачення права й культури є умовою розвитку правової культури, правового прогресу суспільства.

Теоретико-методологічний аналіз проблеми правової культури передбачає її дослідження в контексті поступального розвитку. Правова культура є результатом правового досвіду суспільного життя. Вона має забезпечувати акумуляцію такого досвіду, його передачу та втілення в правову практику. Правова культура покликана відтворювати та примножувати кращі традиції у сфері правового розвитку, зразки законотворчої та правозастосовчої діяльності.

Обґрунтовано необхідність дослідження правової культури в контексті філософсько-правової антропології, що дає змогу зосередити увагу на системоутворюючому чиннику правової культури. Наголошено на важливому значенні в освоєнні цінностей суспільно-правового буття потенціалу екзистенціального права, яке дозволяє розкрити природу індивідуальності, унікальності людини в процесі освоєння нею світу права.

Визначено, що теоретико-методологічний аналіз правової культури у філософсько-антропологічному вимірі передбачає дослідження її з позицій аксіологічного підходу. Правова культура в аксіологічному вимірі є сукупністю цінностей правової дійсності (правових цінностей), зокрема правових норм, правової свідомості, правової діяльності тощо в процесі їх функціонування та розвитку. Саме завдяки існуванню, осягненню, творенню, збагаченню правових цінностей формується і розвивається правова культура, функціонує суспільно-правове буття.

Розкрито зміст інтегративної функції правової культури, в основі якої лежить об’єктивна тенденція до зближення національних правових культур світу, посилення в правовій культурі органічної єдності національного і загальнолюдського. Акцентовано увагу на тому, що посилення інтегративного потенціалу правової культури має відбуватись у напрямі збагачення національної правової системи загальносвітовими правовими цінностями, сукупним правовим досвідом.

Обґрунтовано важливість утвердження в Україні сучасного змісту правової культури. Правова культура має базуватись на засадах людиноцентричності, гуманістичного права, свободи особистості, яка передбачає багатогранні способи і форми самоствердження людини в процесі освоєння і творення суспільно-правового буття. Правова культура має стати, насамперед, культурою правового мислення, сучасного юридичного світогляду, системою правових ціннісних орієнтацій, культурою умов і змісту суспільно-правового буття, чинником забезпечення свободи та правової захищеності людини.

Досліджено особливості регулятивного потенціалу правової культури, який здійснюється за допомогою правового впливу та через механізм правового регулювання. Зазначені складові регулятивного потенціалу правової культури реалізуються на основі активної ролі правової свідомості. Резерви регулятивного потенціалу правової культури пов’язані з посиленням гуманізуючого характеру регулятивного впливу, створенням нормативно-правовими засобами умов для формування правомірної поведінки, яка забезпечуються переважно не засобами державного примусу, що ґрунтуються на детальній регламентації поведінки у суспільно-правовій сфері, а утверджується в суспільстві на засадах усвідомленої необхідності, що дає змогу особистості стати творцем суспільно-правової реальності.

У другому розділі - “Особливості й основні етапи формування правової культури в українському суспільстві” - аналізується генеза та етапи формування правової культури в українському суспільстві. Встановлено, що витоки правової культури в українському суспільстві пов’язані з формуванням передправового матеріалу в давньоруській міфології – символами, образами, уявленнями, почуттями.

Досліджено особливості національного суспільно-правового життя українського суспільства, які впродовж багатьох століть суттєво впливали на формування його правової культури. До них, зокрема, належать: невисокий рівень формалізації суспільних відносин; юридична невизначеність сімейного побуту давньоруського суспільства; суттєвий вплив колективістських, общинних форм життя, що гальмувало формування індивідуальності людини як умови розвитку правової культури, не сприяло вкоріненню правових феноменів у суспільну свідомість; нерозвиненість державно-правових засад українського суспільства на різних етапах його історії, що уповільнювало формування правової культури, тощо.

Розкрито вплив національного характеру українців на формування правової культури. Доведено, що на формування правової культури негативно вплинули такі особливості національного характеру українців: комплекс “меншовартості”, індеферентність у громадських справах, утилітарний прагматизм, конформізм, спрямованість не на зовнішній, а на внутрішній світ (що призводило до самоізоляції, руйнування організаційних форм упорядкування суспільно-правового буття), неприйняття права і держави (які в свідомості українців довгий час асоціювались із насиллям над людиною); переважання емоційного над раціональним (почуттів над розумом). Зроблено висновок, що український національний характер поряд з негативними характеризується низкою конструктивних рис: внутрішньо властивою індивідуальною свободою, розвиненістю волелюбства, природного демократизму тощо, які сприяли утвердженню цінностей правової культури.

У розділі розкрито основні етапи формування правової культури в українському суспільстві, проаналізовано їх особливості, які узагальнено можна охарактеризувати таким чином: основу правової культури ранньофеодального суспільства (Київська Русь і Галицько-Волинська держава) становили норми звичаєвого права, основним джерелом якого була "Руська правда“; головною рисою правової культури українського суспільства періоду Литовсько-Польської держави була строкатість правового поля, яке поєднувало норми звичаєвого права з литовським і певною мірою польським законодавством; основу правової культури в період входження значної частини українських земель до Речі Посполитої становили норми місцевого звичаєвого права та польського права зі збереженням своєрідності литовських правових норм; головною особливістю правової культури українського періоду Козацько-Галицької держави було формування власних (національних) джерел права; формування правової культури в Україні у другій половині ХУІІ – першій половині ХУІІІ ст. характеризується як витісненням місцевих норм (литовсько-польського та магдебурзького прав) нормами російського права, так і кодифікаційними процесами, які впорядковували джерела українського права; характерною особливістю правової культури українського суспільства у ХІХ ст. було, з одного боку, скасування української правової системи (перша половина ХІХ ст.), з іншого - проведення правової реформи (60-ті рр. ХІХ ст.); особливістю правової культури України на початку ХХ ст. (1917 – 1919 рр.) було відродження українського національного права; характерними рисами радянської правової культури був її суперечливий, неоднозначний характер, оскільки її основу становив державоцентристський тип правої культури.

У третьому розділі - “Розвиток правової культури в процесі реформування суспільних відносин в Україні” - досліджується детермінованість правової культури системою соціального буття, а також зворотний вплив правової культури на соціальне буття, аналізуються особливості розвитку правової культури в процесі суспільної трансформації в Україні.

Дослідженням встановлено, що процес формування та розвитку правової культури детермінований суспільними відносинами. Прогрес чи регрес правової культури зумовлений усією сукупністю суспільних відносин, рівнем їх динамізму. Кожному суспільству, його соціально-правовому буттю відповідає певний тип правової культури, який детермінований політичними, економічними, соціальними та духовними відносинами. Водночас суспільні відносини, ефективність і динамізм їх розвитку значною мірою зумовлені рівнем зрілості конкретно-історичної правової культури. В дисертаційному дослідженні зроблено висновок про взаємозв’язок та взаємовплив суспільних відносин і правової культури, які взаємодетермінують процес розвитку один одного.

Обґрунтовано, що в системі суспільних відносин, які істотно впливають на розвиток правової культури, найбільш суттєву роль відіграють політико-правові відносини. Вони значною мірою детермінують правовий прогрес суспільства, суттєво впливають на розвиток правової культури. В роботі розкривається вплив владних відносин на розвиток правової культури, запропоновані шляхи їх удосконалення як умови розвитку цінностей досліджуваної культури. Зосереджена увага на діяльності держави як суб’єкта формування і розвитку правової культури, розглядаються шляхи посилення її дієздатності як суб’єкта цього процесу, наголошується на важливості переосмислення взаємовідносин між державою та особистістю.

Розкривається роль і місце діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади як суб’єктів розвитку правової культури. Концентрується увага на суперечностях, проблемах їх діяльності, які перешкоджають їм стати повноцінними суб’єктами розвитку правової культури, пропонуються шляхи вирішення цих проблем.

Доведено, що серед сфер суспільного буття, які справляють суттєвий вплив на розвиток правової культури, важливе місце належить економічним відносинам. Рівень правової культури значною мірою детермінований інтенсивністю економічного розвитку суспільства, насамперед відносин власності. Водночас не тільки економіка впливає на розвиток правової культури, а й остання значною мірою зумовлює динамізм економічних відносин.

У роботі розкрито суперечності, деформації, недоліки процесу реформування економічних відносин в Україні, прорахунки в здійсненні економічної і правової політики, які негативно вплинули на розвиток правової культури, призвели до поширення явищ правового нігілізму. Запропоновані шляхи вдосконалення нормативно-правової бази для більш оптимального функціонування економічних відносин на ринкових засадах як чинника розвитку правової культури.

Доведено, що в системі суспільних відносин, які суттєво впливають на розвиток правової культури, важливе місце належить соціальній сфері, і передусім соціальним відносинам. Їх вплив на розвиток правової культури в першу чергу здійснюється шляхом соціальної спрямованості діяльності держави, забезпечення соціальних прав і свобод громадян, створення умов для реалізації соціального потенціалу особистості. Водночас правова культура, втілення в практику її цінностей є необхідною умовою впорядкування соціальної сфери, розвитку соціальних відносин.

У дисертаційному дослідженні розкрито виявлені суперечності, проблеми соціальної сфери, які гальмують розвиток правової культури. Значна увага приділена аналізу шляхів створення соціальних і правових передумов для розвитку правової культури в процесі реформування соціальної сфери українського суспільства та зворотному впливу цінностей такої культури на поглиблення соціальної спрямованості реформ в Україні.

Обґрунтовано, що особливо суттєвий вплив на розвиток правової культури справляє духовна сфера життя суспільства, яка є важливою детермінантою функціонування правових цінностей. Доведено, що винятково важливе значення в духовному житті суспільства як чинника розвитку правової культури має система світоглядно-ціннісних орієнтацій, яка відіграє роль ідейних засад суспільно-правового прогресу, і насамперед юридичний світогляд, який має виходити із людиноцентристської концепції правового світобачення та правової діяльності.

Розкрито місце юридичної науки в розвитку правової культури. Зроблено висновок про необхідність переосмислення місця і ролі юридичної науки як умови розвитку правової культури, що передбачає кардинальну зміну правової парадигми. Розкрито фундаментальні проблеми вітчизняної юридичної науки, поглиблене дослідження яких сприятиме розвитку правової культури.

Аналіз процесів духовної трансформації сучасного українського суспільства дав змогу дійти висновку про зростаючу роль у розвитку правової культури системи юридичної освіти. У дослідженні розкрито шляхи реформування юридичної освіти в Україні, формування її нової філософії, яка ґрунтувалася б на європейському та світовому освітньому просторі, єдності національних і загальнолюдських правових, освітніх цінностей.

Дослідженням встановлено, що дієвість процесу розвитку правової культури значною мірою зумовлена ефективністю чинної системи правового виховання. У роботі розкривається сутність правового виховання та самовиховання як чинника утвердження правових цінностей суспільства, обґрунтовано необхідність переосмислення його змісту як складової правової культури, розкриваються шляхи реформування виховного процесу.

1. 
   Встановлено, що правова культура – це суспільно-правовий феномен, який включає в себе найсуттєвіші результати сукупного правового досвіду суспільства, передусім право та правосвідомість, правову діяльність і правовідносини, законність і правопорядок та відображає якісний рівень розвитку правового буття. Доведено, що правова культура має системну природу, характеризується взаємозв’язком її елементів, розвивається на основі спадковості та правового досвіду.
   
2. 
   Визначено, що регулятивний потенціал правової культури реалізується за допомогою правового впливу та через механізм правового регулювання. Розкриті особливості регулятивного впливу права і правосвідомості як складових правової культури на впорядкування процесів суспільного розвитку.
   
3. 
   Досліджено характерні особливості суспільно-правового життя українського суспільства, які впливали на формування його правової культури. Вони пов’язані з рівнем формалізації суспільних відносин, розвиненістю державно-правових засад українського суспільства, особливостями національного характеру українців.
   
4. 
   Розкрито основні етапи формування правової культури в українському суспільства, які характеризуються існуванням звичаєвого права, поєднанням звичаєвого, литовського та польського права, становленням національних джерел права, витісненням місцевих норм нормами російського права, державоцентристською системою радянського права, формуванням національної правової системи незалежної України.
   
5. 
   Доведено, що в системі чинників, які детермінують процес формування та розвитку правової культури, провідне місце належить суспільним відносинам. Розвиток правової культури зумовлений усією сукупністю суспільних відносин, рівнем їх динамізму. Кожному суспільству відповідає певний тип правової культури, який детермінований політичними, економічними, соціальними та духовними відносинами.
   
6. 
   Обґрунтовано, що серед сфер суспільних відносин, які суттєво впливають на розвиток правової культури, найбільшу роль відіграють політико-правові відносини. Вони значною мірою детермінують правовий прогрес суспільства, істотно впливають на розвиток правової культури. Доведено, що першочерговим пріоритетом у системі політико-правових передумов збагачення змісту правової культури є вдосконалення системи владних відносин, наповнення діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади як суб’єктів розвитку такої культури новим змістом.
   
7. 
   Дослідженням встановлено, що стан правової культури значною мірою детермінований інтенсивністю економічного розвитку суспільства, насамперед відносин власності. Водночас не тільки економіка впливає на розвиток правової культури, а й остання суттєво зумовлює динамізм економічних відносин. Важливою умовою розвитку правової культури є врахування взаємодоповнюючого впливу правових й економічних цінностей у процесі здійснення правової та економічної політики.
   
8. 
   З’ясовано особливості впливу соціальних відносин на розвиток правової культури, який здійснюється передусім шляхом соціальної спрямованості діяльності держави, забезпечення соціальних прав і свобод громадян, створення умов для реалізації соціального потенціалу особистості, формування соціальної безпеки людини. Водночас правова культура, втілення в практику її цінностей є необхідною умовою впорядкування соціальної сфери, розвитку соціальних відносин.
   
9. 
   Висвітлено місце духовної сфери життя суспільства в системі детермінант розвитку правової культури. Вагомість духовного життя в розвитку правової культури та зворотний вплив її цінностей на духовний прогрес суспільства зумовлені насамперед тим, що основна складова правової культури – право - усвідомлюється і реалізується через свідомість, людський дух. Доведено, що особливо важливе значення в духовному житті суспільства як чинника розвитку правової культури мають система юридичного світогляду, посилення ролі юридичної науки, формування сучасної системи юридичної освіти, переосмислення місця та ролі в цьому процесі правового виховання.
   

1. 
   Правова культура: сутність, стан та шляхи розвитку // Зб. наук. пр. УАДУ. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - Вип.1. - С.389-401.
   
2. 
   Соціально-економічні, політичні та духовні засади формування і розвитку правової культури в українському суспільстві // Зб. наук. пр. УАДУ. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - Вип.2. - С.126-133.
   
3. 
   Правова культура як система духовних цінностей // Зб. наук. пр. УАДУ. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - Вип.2. - С.231-243.
   
4. 
   Правова культура як чинник вдосконалення державного управління // Державне управління та місцеве самоврядування: Зб. наук. пр. УАДУ: В 6 ч. - Х.: Харків. філ. УАДУ, 2001. - С. 71-72.
   
5. 
   Правова культура як чинник дотримання та захисту прав і свобод людини: історія і сучасність // Зб. наук. пр. УАДУ. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - Вип.1. - С.415-426.
   
6. 
   Правова культура як цілісна система: сутність, єдність національного і загальнолюдського // Зб. наук. пр. УАДУ. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. – Вип.1. - С.318-329.
   
7. 
   Взаємозв’язок правової культури і соціального буття в процесі суспільної трансформації // Право України. - 2004. - № 1. – С.118-122.
   
8. 
   Ідеї права та правової культури в українській суспільно-політичній і правовій думці: витоки та еволюція // Вісн. УАДУ. – 2001. - № 2. – Ч.2. - С. 226-233.
   
9. 
   Правова культура українського суспільства: витоки, становлення та основні етапи розвитку // Вісн. УАДУ. – 2001. - № 3. - С.294-306.
   
10. 
    Особливості формування та розвитку правової культури в українському суспільстві // Вісн. УАДУ. - 2001. - № 4. - С.334-341.
    
11. 
    Правова культура в контексті особливостей розвитку соціального буття і національного характеру українців // Вісн. УАДУ. – 2002. - №1. - С.255-261.
    
12. 
    Феномен радянської правової культури та його вплив на суспільно-правовий розвиток суспільства // Вісн. УАДУ. - 2003. - № 2. - С. 364-373.
    
13. 
    Політико-правові засади розвитку правової культури // Вісн. УАДУ. – 2003. - № 3. - С. 364-374.
    
14. 
    Правова культура – передумова суспільно-політичних реформ і становлення громадянського суспільства // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнародною участю, Київ, 30 трав. 2001 р. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - Т-2. – С. 358-363.
    
15. 
    Правова культура в контексті наближення України до Європейського Союзу // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ, 29 трав. 2002 р. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - Т.1. – С.204-206.
    
16. 
    Судова влада як суб’єкт розвитку правової культури // Молодь у юридичній науці: Другі осінні юридичні читання. Зб. тез міжнар. наук. конф. молодих вчених: – Хмельницький, 2003. - С.37-38.
    
17. 
    Пріоритети розвитку правової культури в контексті політичної реформи в Україні // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали наук.-практ. конф. – К.: Вид-во НАДУ, 2003. – Т.2. - С.50-52.
    

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 – філософія права. – Національна академія внутрішніх справ України. – Київ, 2004.

У дисертації здійснено філософсько-правовий аналіз процесу формування та розвитку правової культури в українському суспільстві. Досліджено теоретико-методологічні засади сутності правової культури, зокрема взаємозв’язок права і культури, проаналізовано зміст правової культури у філософсько-антропологічному, аксіологічному вимірі. Розкрито особливості регулятивного потенціалу правової культури, передусім права та правової свідомості як її складових. Висвітлені генеза та особливості формування правової культури в українському суспільстві, виявлено її взаємозв’язок з особливостями розвитку національного буття та менталітету українців. Проаналізовано основні етапи формування правової культури в Україні, розкрито її характерні особливості на різних історичних етапах. Здійснено аналіз взаємозв’язку основних сфер суспільного буття і правової культури, їх взаємовплив. Досліджено розвиток правової культури в процесі реформування політико-правових, економічних, соціальних і духовних відносин та зворотний вплив такої культури на суспільне буття в Україні.

Ключові слова: правова реальність, культура, право, правова культура, правова свідомість.
АННОТАЦИЯ
Скуратовский А.В. Формирование и развитие правовой культуры в украинском обществе (философско-правовой анализ). – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности – 12.00.12 – философия права. – Национальная академия внутренних дел Украины. – Киев, 2004.

В диссертации осуществлен философско-правовой анализ процесса формирования и развития правовой культуры в украинском обществе.

Исследованы теоретико-методологические основы сущности правовой культуры. В широком смысле правовая культура рассматривается как общественно-правовой феномен, который включает в себя наиболее существенные результаты совокупного правового опыта общества и, в первую очередь, право и правосознание, правовую деятельность и правоотношения, законность и правопорядок и отражает качественный уровень развития правового бытия. В узком смысле правовая культура является системой духовно-правовых ценностей, правовых знаний, убеждений, представлений, мировоззренческо-правовых ориентаций, которые отражаются в сознании людей и органически взаимосвязаны с их общественно-правовой активностью по освоению и созиданию правового бытия.

Рассмотрены взаимосвязь права и правовой культуры права, процесс взаимообогащения этих явлений как условие поступательного развития правовой культуры, которое должно осуществляться на основе освоения разнообразного правового опыта, воплощения его в правовую практику.

Акцентировано внимание на необходимость исследования правовой культуры в контексте философско-правовой антропологии, а также с позиций аксиологического подхода. Утверждается, что благодаря существованию, осознанию, обогащению правовых ценностей формируется и развивается правовая культура, функционирует правовая реальность.

Исследованы особенности регулятивного потенциала правовой культуры. Проанализирован регулятивный потенциал права и правового сознания как составных правовой культуры, резервы их влияния на общественное бытие. Акцентируется внимание на том, что регулятивный потенциал правовой культуры должен быть направлен на усиление гуманистического характера правового влияния.

Анализируются особенности общественно-правовой жизни Украины, которые детерминировали становление ее правовой культуры. Показано влияние национального характера украинцев на формирование правовой культуры. Осуществлен анализ основных этапов формирования и развития правовой культуры в украинском обществе, их особенностей.

Особое внимание в работе уделено исследованию развития правовой культуры в процессе реформирования общественных отношений в Украине. Раскрываются особенности развития правовой культуры в процессе реформирования политико-правовых отношений, существенное внимание уделено анализу влияния системы властных отношений, деятельности государства, органов власти на развитие правовой культуры, определены резервы их деятельности в этом процессе.

В работе раскрыты особенности влияния экономических отношений на развитие правовой культуры, предложены пути усовершенствования правового регулирования экономики как фактора развития такой культуры. Рассмотрены пути создания условий для развития правовой культуры в процессе реформирования социальной сферы украинского общества. Исследованы духовные детерминанты развития правовой культуры. Раскрыто место юридического мировоззрения, юридической науки, юридического образования, правового воспитания, а также правовой информации в развитии правовой культуры.

Ключевые слова: правовая реальность, культура, право, правовая культура, правовое сознание.

SUMMARY

The thesis presents philosophical and legal analysis of the formation and development of legal culture in Ukrainian society. Theoretical and methodological basis of the core of legal culture, correlation of law and culture in particular, was examined. The core of legal culture was analyzed from the point of view of philosophy, anthropology and axiology.

The author revealed the peculiarities of legal culture regulative potential as well as reserves of law and legal awareness, being its main components. Genesis and mode of legal culture formation in Ukrainian society was determined. The author exposed the correlation of legal culture formation with the Ukrainian national life style and mental character development. The main stages of legal culture development were analyzed and its major characteristics within different historic periods were revealed and considered.

The author analyzed the main components of social life and legal culture in their correlation, making emphasis on the ways of law culture development under the process of social transformation.