Закон україни про міжнародне приватне право

1. 
   визначення застосовуваного права;
   
2. 
   цивільна процесуальна правоздатність іноземних громадян, осіб без громадянства та юридичних осіб;
   
3. 
   підсудність судам України справ з іноземним елементом;
   
4. 
   виконання судових доручень;
   
5. 
   визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.
   

• 
  приватноправові відносини – засновані на засадах юридичної рівності цивільні, сімейні, трудові та подібні до них відносини фізичних, юридичних осіб та юридичних осіб публічного права, а також цивільно-процесуальні відносини за участю іноземних громадян, осіб без громадянства та юридичних осіб;
  
• 
  іноземний елемент – ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або декількох з таких форм:
  

2. Якщо, згідно з п. 1 цієї статті, неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв'язок із правовими відносинами.

3. Визначене згідно з п. 1 цієї статті право, як виняток, не застосовується, якщо, за всіма обставинами, справа має незначний зв'язок з визначеним правом і має більш тісний зв'язок з іншим правом. Це положення не застосовується, якщо сторони (сторона) здійснили вибір права, що підлягає застосуванню до правових відносин (автономія волі).

4. Правила цього Закону про визначення права, що підлягає застосуванню судом, відносяться і до інших органів, які мають повноваження вирішувати питання про право, що підлягає застосуванню.

5. Визначення права, що підлягає застосуванню до приватно-правових відносин, на підставі колізійних норм не здійснюється, якщо міжнародним договором України передбачено застосування до відповідних відносин матеріально-правових норм.
Стаття 4
Автономія волі

1. У випадках, передбачених законом, сторони (сторона) можуть здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

2. Вибір права згідно з п. 1 цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

3. Вибір права може бути зроблений як щодо правочину в цілому, так і щодо його окремих частин.

Вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути явно вираженим.

4. Вибір права сторонами не обмежується колом правопорядків країн, поміж яких можливий вибір, - якщо інше не встановлено законом.

5. Вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені сторонами у будь-який час, зокрема при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо. Вибір права або зміна раніше обраного права, які зроблені після вчинення правочину, мають зворотню силу і є дійсними з моменту його вчинення без ушкодження прав третіх осіб.
Стаття 5
Обсяг іноземного права

Відсилання до іноземного права охоплює всі його норми, які б застосовувалися до конкретної справи згідно з цим іноземним правом. Застосування норми іноземного права не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права.

1. При визначенні права, що підлягає застосуванню, суд ґрунтується на тлумаченні юридичних понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.

2. Якщо юридичні поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України, або відомі під іншою назвою, або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення за правом України, то при їх правовій кваліфікації необхідно також враховувати право іноземної країни.
Стаття 7
Встановлення змісту норм іноземного права

1. При застосуванні іноземного права суд встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.

2. З метою встановлення змісту норм іноземного права суд може звернутися у встановленому порядку за сприянням і роз'ясненням до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном, або залучити експертів.

3. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм іноземного права, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому державному органові у встановленні змісту цих норм.

4. Якщо зміст норм іноземного права в розумні строки не встановлений, незважаючи на вжиті згідно з цією статтею заходи, застосовується право України.
Стаття 8
Зворотне відсилання та відсилання до права третьої країни

1. Будь-яке відсилання до іноземного права має розглядатися як відсилання до матеріального, а не до колізійного права відповідної країни, якщо інше не встановлено законом.

2. У випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається.
Стаття 9
Наслідки обходу закону

Угода та інші дії учасників відносин, що регулюються цим Кодексом та спрямовані на те, щоб в обхід правил цього Закону про право, що підлягає застосуванню, підпорядкувати відповідні відносини іншому праву, є недійсними. У цьому разі застосовується право відповідної країни, яке підлягає застосуванню відповідно до правил цього Закону.

1. Суд чи інший державний орган застосовує іноземне право незалежно від того, чи застосовується у відповідній іноземній державі до аналогічних відносин право України, крім випадків, коли застосування іноземного права на засадах взаємності передбачене законом України.

2. Якщо застосування іноземного права залежить від взаємності, вважається, що вона існує, оскільки не доведено інше.
Стаття 11
Застереження про публічний порядок

1. Норма іноземного права не застосовується у випадках, коли її застосування призводить до результату явно несумісного з основами правопорядку (публічного порядку) України. У таких випадках застосовується право України, якщо обставини справи не вказують на застосування права, яке має більш тісний зв'язок із правовими відносинами.

2. Відмова у застосуванні іноземного права не може ґрунтуватися лише на відмінності правової, політичної або економічної системи відповідної іноземної держави від правової, політичної або економічної системи України.
Стаття 12
Застосування імперативних норм

1. Правила цього Закону не зачіпають дії імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, незалежно від права, яке підлягає застосуванню.

2. При застосуванні права будь-якої країни згідно з правилами цього Закону суд може застосувати імперативні норми права іншої країни, які мають тісний зв'язок з відносинами, якщо відповідно до права цієї країни такі норми мають регулювати відповідні відносини незалежно від права, що підлягає застосуванню. При цьому суд повинен брати до уваги призначення та характер таких норм, а також наслідки їх застосування або незастосування.
Стаття 13
Застосування права з множинністю правових систем

У випадках коли підлягає застосуванню право, в якій діє кілька територіальних чи інших правових систем, належна правова система визначається відповідно до правових норм цієї країни. За відсутності в такій країні відповідних правових норм застосовується та правова система, яка має більш тісний зв'язок із правовими відносинами.

1. Особистим законом фізичної особи вважається право країни, громадянство якої вона має.

2. За наявності в особи двох або більше громадянств її особистим законом вважається право країни, з якою особа має найбільш тісний зв'язок.

3. Особистим законом особи без громадянства вважається право країни, в якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності - звичайне місце перебування.

4. Особистим законом біженця вважається право країни, в якій він має звичайне місце перебування.

5. Для цілей цього Закону фізична особа має:

1) своє місце проживання в країні, в якій вона живе з наміром постійного проживання в цій країні;

2) своє звичайне місце перебування в країні, в якій вона живе певний час, навіть якщо з самого початку цей час був обмежений.

1. Виникнення і припинення правоздатності фізичної особи визначається за її особистим законом.

2. Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються в Україні правоздатністю нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.
Стаття 16

Дієздатність фізичної особи

1. Дієздатність фізичної особи визначається за її особистим законом. Проте, якщо інше не передбачено законом, дієздатність фізичної особи щодо правочинів та зобов‘язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, може визначатися також за правом країни місця вчинення правочинів або виникнення зобов‘язань у зв‘язку із завданням шкоди.

2. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною або такою, дієздатність якої є обмеженою, регулюються особистим законом цієї особи.
Стаття 17

Здатність фізичної особи займатися підприємницькою діяльністю

Здатність фізичної особи, яка займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи в якості приватного підприємця, бути підприємцем і мати пов‘язані з цим права та обов‘язки визначається за правом країни, в якій фізична особа зареєстрована як підприємець. За відсутності у країні обов‘язкової реєстрації застосовується право країни основного місця здійснення підприємницької діяльності.

Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її такою, що померла, регулюються останнім з відомих особистих законів особи, яка зникла.

Права фізичної особи на ім'я та його використання визначаються за її особистим законом, якщо інше не встановлено законом.

Реєстрація актів цивільного стану громадян України, які проживають поза межами України, здійснюється в консульських установах України. При цьому застосовується право України.

Документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав на підтвердження актів цивільного стану, здійснених за межами України відповідно до своїх національних законів щодо громадян України, іноземних громадян або осіб без громадянства, а також інші документи, складені або завірені відповідними органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні у разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом.

1. Встановлення і скасування опіки та піклування над неповнолітніми, недієздатними або такими, дієздатність яких є обмеженою, повнолітніми особами регулюються особистим законом підопічного.

2. Обов'язок опікуна (піклувальника) прийняти опікунство (піклування) визначається за особистим законом особи, яка призначається опікуном (піклувальником).

3. Правовідносини між опікуном (піклувальником) та особою, яка перебуває під опікою (піклуванням), визначаються правом країни, орган якої призначив опікуна (піклувальника). Проте якщо особа, яка перебуває під опікою (піклуванням), проживає в Україні, застосовується право України, якщо воно є більш сприятливим для цієї особи.

4. 4. Опіка (піклування), встановлена над громадянами України, які проживають за межами України, визнається дійсною в Україні, якщо проти встановлення опіки (піклування) або проти її визнання немає законних заперечень відповідного консульства України.
§ 2. Юридичні особи
Стаття 23
Особистий закон юридичної особи

1. Особистим законом юридичної особи вважається право місця знаходження юридичної особи.

2. Для цілей цього Закону під місцем знаходження юридичної особи розуміється країна, в якій юридична особа зареєстрована.

3. Місцем знаходження підприємницького товариства є країна, відповідно до права якої воно засноване, якщо товариство виконало вимоги права цієї країни щодо реєстрації та публічності або - за відсутності таких вимог - якщо воно організувало себе згідно з правом цієї країни. За відсутності цих умов застосовується право, з якої підприємницьке товариство керується.

Правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається за особистим законом юридичної особи.

Особистий закон іноземної організації, яка не є юридичною особою

Особистим законом іноземної організації, яка не є юридичною особою згідно іноземного права, вважається право країни, в якій ця організація заснована. До діяльності такої організації, якщо правом, яке підлягає застосуванню, є українське право, відповідно застосовуються норми українського закону, які регламентують діяльність юридичних осіб, якщо інше не випливає з вимог законодавства чи суті правовідносин.

Юридична особа не може посилатися на обмеження повноважень її органу або представника на вчинення правочину, яке не відоме праву країни, в якій інша сторона має звичайне місце перебування або місце знаходження, крім випадків, коли інша сторона знала або за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Іноземні юридичні особи займаються в Україні підприємницькою та іншою діяльністю, яка регулюється цивільним законодавством, згідно з правилами, встановленими цим законодавством для такої діяльності юридичних осіб України, якщо інше не передбачено законом.

До приватно-правових відносин з іноземним елементом за участю держави та інших юридичних осіб публічного права застосовуються правила цього Закону на загальних підставах, якщо інше не передбачено законом.

1. Якщо інше не передбачено законом, форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, або права місця його вчинення, а якщо він вчений між особами, що знаходяться в різних країнах, - права однієї з цих країн.

2. Форма правочину щодо нерухомого майна підпорядковується праву країни, в якій знаходиться це майно, а щодо нерухомого майна, внесеного до державного реєстру України, - праву України.

3. Зовнішньоекономічний правочин, якщо хоча б один із його учасників є юридичною особою України або громадянином України, вчиняється у письмовій формі незалежно від місця його вчинення.

1. Якщо інше не передбачено законом, зміст правочину може регулюватися правом, яке зазначене в правочині.

2. У разі відсутності вибору права або якщо правочин згідно з обраним правом є недійсним, до змісту правочину застосовується право, яке має більш тісний зв'язок із правочином.

3. Вважається, якщо інше не випливає із закону, умов, суті правочина або сукупності обставин справи, що правочин більш тісно пов' язаний з правом країни, в якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє звичайнеи місце перебування або місце знаходження.

Дійсність правочину та правові наслідки недійсного правочину визначаються правом країни, що застосовується до змісту правочину.

Право, що застосовується до змісту правочину, охоплює дійсність правочину, його тлумачення, права та обов'язки сторін й інші відносини, зокрема ті, що зазначені у статті 46 цього Закону.

Стаття 32
Право, що застосовується до довіреності

Строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються за правом країни, в якій видана довіреність.

1. Позовна давність визначається за правом, яке застосовується для визначення прав та обов'язків учасників відповідних відносин.

2. Вимоги, на які позовна давність не поширюється, визначаються правом України, якщо хоча б один із учасників відповідних відносин є громадянином України або юридичною особою України.
Глава V
Колізійні норми щодо особистих немайнових прав і прав інтелектуальної власності
Стаття 34
Захист особистих немайнових прав

Якщо інше не передбачено законом, до особистих немайнових прав застосовується право, в якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав.

1. Щодо прав інтелектуальної власності застосовується право, в якій вимагається захист цих прав.

2. Договори, предметом яких є права інтелектуальної власності, регулюються правом, що визначаються згідно з правилами цього Закону про договірні зобов'язання.
Глава VІ
Колізійні норми речевого права
Стаття 36
Загальні положення про право, що застосовується до речевих прав

1. Право власності та інші речеві права на нерухоме та рухоме майно визначаються за правом країни, в якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом.

2. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша юридична кваліфікація майна визначаються за правом країни, в якій це майно знаходиться.


Стаття 37
Виникнення та припинення речевих прав на рухоме майно

1. Виникнення та припинення речевих прав на рухоме майно визначається за правом країни, в якій це майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення речевих прав, якщо інше не передбачено законом.

2. Право, яке застосовується до виникнення та припинення речевих прав на рухоме майно, що є предметом правочину, визначається відповідно до п. 1 цієї статті, якщо інше не встановлено погодженням сторін. Вибір права сторонами правочину не зачіпає прав третіх осіб.

3. Виникнення права власності на майно внаслідок набувальної давності визначається правом країни, в якій майно знаходилося на момент спливу набувальної давності.

Речеві права на транспортні засоби та інше майно, що підлягає внесенню до державних реєстрів, визначається за правом країни, в якій ці транспортні засоби або майно зареєстровані.

Право власності та інші речеві права на рухоме майно, що перебуває в дорозі за правочином, визначаються за правом країни, з якої це майно відправлене, якщо інше не встановлено погодженням сторін.

1. До захисту права власності та інших речевих прав застосовується на вибір заявника право, в якій майно знаходиться, або право суду.

2. До захисту права власності та інших речевих прав на нерухоме майно застосовується право, в якій це майно знаходиться. Щодо майна, внесеного до державного реєстру України, застосовується право України.
Глава VIІ
Колізійні норми зобов'язального права
§ 1. Договірні зобов'язання
Стаття 41
Вибір права за погодженням сторін договору

Сторони договору згідно з статтями 4 та 9 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законом.

1. За відсутності погодження сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до пунктів 2, 3 статті 30 цього Закону.

2. Стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, вважається сторона, яка є зокрема:

1) продавцем - за договором купівлі-продажу;

2) дарувальником - за договором дарування;

3) одержувачем ренти -за договором ренти;

4) відчужувачем - за договором довічного утримання;

5) наймодавцем - за договорами найму (оренди);

6) позичкодавцем - за договором позички;

7) підрядником - за договором підряду;

8) виконавцем - за договорами про надання послуг;

9) перевізником - за договором перевезення;

10) експедитором - за договором транспортної експедиції;

11) зберігачем - за договором зберігання;

12) страховиком - за договором страхування;

13) повіреним - за договором доручення;

14) комісіонером - за договором комісії;

15) довірчим управителем - за договором довірчого управління майном;

16) позикодавцем - за договором позики;

17) кредитодавцем - за кредитним договором;

18) банком - за договором про банківський рахунок;

19) фактором - за договором факторингу;

20) ліцензіаром - за ліцензійним договором;

21) правоволодільцем - за договором франчайзингу;

22) заставодавцем - за договором застави.

3. Правом країни, з якою договір біль тісно пов' язаний, вважається зокрема:

1) щодо договору про нерухоме майно – право країни, в якій це майно знаходиться;

2) щодо договорів на виконання робіт та спільної діяльності – право країни, в якій провадиться така діяльність або створюються передбачені договором результати;

3) щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкурсом або на біржі, - право країни, в якій проводяться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.
Стаття 43
Право, що застосовується до договору споживання

1. До договорів споживання належать договори щодо придбання товарів та одержання послуг особою (споживачем) не для цілей підприємницької діяльності.

2. Вибір права сторонами договору споживання не може позбавляти споживача захисту, який надається йому імперативними нормами права його звичайного місця перебування, якщо:

1) укладенню договору передувала спеціальна оферта або реклама в цій країні та споживач здійснив усе необхідне для укладення договору в цій країні; або

2) замовлення від споживача було прийняте у цій країні; або

3) споживач з ініціативи іншої сторони здійснив подорож за кордон з метою укладення договору щодо придбання товарів.

3. У разі відсутності вибору права сторонами до укладеного згідно з п. 2 цієї статті договору споживання, в тому числі до його форми, застосовується право, в якій споживач має звичайне місце перебування.

4. Положення пп. 2, 3 цієї статті не застосовуються до договорів перевезення, надання послуг, якщо послуга може бути надана виключно в країні, іншій ніж країна звичайного місця перебування споживача (крім договору туризму, який передбачає комбіноване перевезення та розміщення).

1. Сторони трудового договору можуть у письмовій формі обрати право, що застосовується до трудового договору. Проте такий вибір не може погіршувати стоновище працівника порівняно з імперативними нормами права, яке підлягало б застосуванню за відсутності вибору права.

2. У разі відсутності вибору права сторонами договору, якщо з усіх обставин не випливає, що трудові відносини мають більш тісний зв'язок із правом іншої країни, до трудових відносин застосовується:

1) право, у якій працівник звичайно виконує свою роботу за договором, навіть якщо він перебуває у відрядженні на певний строк для роботи за кордоном;

2) право, у якій знаходиться звичайне місце діяльності підприємця, через якого був найнятий працівник, якщо працівник переважно здійснює роботу не в одній країні;

3) при здійсненні роботи на судні або в літаку право прапора або іншого розпізнавального знака, під яким судно або літак курсує.

До засновницького договору, що є установчим докуменотм юридичної особи з іноземною участю, застосовується право місця знаходження юридичної особи.

1. Право, що застосовується до договору згідно з положеннями цієї глави Закону, охоплює:

1) дійсність договору;

2) тлумачення договору;

3) права та обов'язки сторін;

4) виконання договору;

5) наслідки невиконання або неналежного виконання договору;

6) припинення договору;

7) наслідки недійсності договору;

8) передання вимоги та переведення боргу у зв'язку з договором.

2. Щодо способів та процедури виконання, а також заходів, які мають бути вжиті у разі неналежного виконання, крім права, що підлягає застосуванню, береться до уваги і право, в якій здійснюється виконання.
§ 2. Недоговірні зобов'язання
Стаття 47
Зобов'язання, що виникають з односторонніх дій

До зобов'язань, що виникають з односторонніх дій (ведення чужих справ без доручення тощо), застосовується право країни, в якій мала місце така дія.

1. Права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються за правом країни, в якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

2. Права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди за кордоном, а його сторони мають звичайне місце перебування або місце знаходження в одній країні, визначаються за правом цієї країни.

3. Іноземне право не застосовується, якщо дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди, за законодавством України не є протиправною.

4. Сторони зобов'язання у будь-який час після його виникнення можуть обрати право суду.
Стаття 49
Відповідальність за збитки, завдані споживачеві

До вимоги про відшкодування шкоди, що виникла у споживача у зв'язку з придбанням товару або наданням послуг, на вибір споживача застосовується:

1) право країни, в якій знаходиться місце проживання споживача;

2) право країни, в якій знаходиться місце проживання або місце знаходження виробника або особи, яка надала послугу;

3) право країни, в якій споживач придбав товар або в якій йому була надана послуга.
Стаття 50
Безпідставне збагачення

1. До зобов'язань, що виникли внаслідок безпідставного збагачення, застосовується право, у якій збагачення мало місце.

2. Сторони зобов'язання у будь-який час після його виникнення можуть обрати право суду.

3. Якщо безпідставне збагачення виникає внаслідок зникнення підстави, за якою набуто або збережено майно, право, що підлягає застосуванню, визначається за правом, якому була підпорядкована ця підстава.

Умови укладення шлюбу визначаються за особистим законом кожної з осіб, які укладають шлюб, на момент укладення шлюбу. У разі укладення шлюбу в Україні беруться до уваги вимоги Сімейного кодексу України щодо перешкод до укладення шлюбу.

Форма і порядок укладення шлюбу в Україні визначаються за правом України.

1. Шлюб між громадянами України, що проживають за межами України, може укладатися в посольствах і консульствах України згідно з правом України.

2. Шлюб, що укладається між іноземними громадянами в Україні в посольствах і консульствах відповідних держав, регулюється правом країн, які представляють ці посольства і консульства.
Стаття 54
Визнання шлюбів, укладених за межами України

1. Шлюби між громадянами України, шлюби між громадянами України та іноземцями, шлюби між громадянами України та особами без громадянства, що укладені за межами України за іноземним правом, визнаються дійсними в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог статті Сімейного кодексу України щодо перешкод до укладення шлюбу.

2. Шлюби між іноземцями, шлюби між іноземцями та особами без громадянства, шлюби між особами без громадянства, що укладені за іноземним правом, визнаються дійсними в Україні.
Стаття 55
Шлюбний договір

1. Сторони шлюбного договору можуть обрати право, що застосовується до шлюбного договору.

2. У разі відсутності вибору права до шлюбного договору застосовуються положення п. 1 статті 56.
Стаття 56
Загальні юридичні наслідки шлюбу

1. Загальні юридичні наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом країни, в якій подружжя має спільне звичайне місце перебування або мало його в останній час шлюбу за умови, що один з них все ще має своє звичайне місце перебування у цій країні, а за відсутності останнього - право, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином.

2. Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до загальних юридичних наслідків шлюбу, якщо вони не мають спільного звичайного місця перебування або якщо особистий закон жодного з них не збігається з країною їх спільного звичайного місця перебування.

3. Вибір права згідно з п. 2 цієї статті обмежений лише правом країни особистого закону одного з подружжя без застосування п. 2 статті 14. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.

1. Подружжя може обрати для регулюваня майнових наслідків шлюбу право особистого закону одного з подружжя або право, в якій один з них має звичайне місце перебування, або, стосовно до нерухомого майна, право, у якій це майно знаходиться.

2. Вибране право згідно з пунктом 1 цієї статті припиняє застосовуватись або змінюється за згодою сторін у разі зміни особистого закону або звичайного місця перебування того з подружжя, до особистого закону або звичайного місця перебування якого було прив'язане обране право. Нове право застосовується до правових відносин з моменту укладення шлюбу, якщо інше письмово не встановлено подружжям.

3. Вибір права, передбачений цією статтею та п. 2 статті 56, має бути у письмовій формі або явно випливати з умов шлюбного договору. Угода сторін про вибір права, що здійснена в Україні, має бути нотаріально посвідчена.

4. У разі відсутності вибору права подружжям майнові наслідки шлюбу визначаються правом, яке застосовується до загальних юридичних наслідків шлюбу.
Стаття 58
Припинення шлюбу

Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо загальних юридичних наслідків шлюбу (п. 1 статті 56).

Недійсність шлюбу, укладеного в Україні або за її межами, визначається за правом, яке застосовувалося б відповідно до статей 51 і 53 цього Закону.

Встановлення та оскарження батьківства визначається за особистим законом дитини, який вона має з народження.

Права та обов'язки батьків і дітей визначаються за особистим законом дитини або за правом, що має тісний зв'язок із відповідними відносинами і є більш сприятливим для дитини.

1. Зобов'язання щодо утримання, які виникають із сімейних відносин, регулюються правом країни, в якій має звичайне місце перебування кредитор.

2. Якщо кредитор не може одержати утримання від боржника згідно з правом країни, що зазначена у п. 1 цієї статті, застосовується право їх спільного громадянства.

3. Якщо кредитор не може одержати утримання згідно з правом країни, що зазначена у пп. 1, 2 цієї статті, застосовується право, в якій боржник має звичайне місце перебування.

Вимога про утримання родичів та інших членів сім'ї (крім батьків та дітей) не може бути задоволена, якщо відповідно до права місця проживання боржника такого зобов'язання про утримання не існує.

Усиновлення та його скасування регулюються за особистим законом дитини та особистим законом усиновлювача. Якщо усиновлювачі - подружжя, яке не має спільного особистого закону, то застосовується право, що визначає загальні юридичні наслідки шлюбу.

З урахуванням положень статей 66, 67 цього Закону спадкові відносини регулюються правом країни, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано у заповіті право, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо на момент смерті він змінив громадянство.

Спадкування нерухомого майна регулюється правом країни, в якій знаходиться це майно, а майна, внесеного до державного реєстру України, - правом України.

Здатність особи на складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акта його скасування визначаються правом країни, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта або в момент смерті. Проте заповіт або його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам права місця складання заповіту, або права громадянства, або права звичайного місця перебування спадкодавця у момент складання акта чи в момент смерті, а також права країни, у якій знаходиться нерухоме майно.

2. У спорах між юридичними особами, останнім надається вибір у зверненні до спеціалізованих судів України чи до інших судів загальної юрисдикції.

3. Правила цього розділу Кодексу поширюються на всю систему судів загальної юрисдикції в Україні.

Стаття 69
Процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних громадян, юридичних осіб та осіб без громадянства

1. Процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних громадян, осіб без громадянства та осіб, які мають кілька громадянств, визначаються відповідно до права України.

2. На вимогу суду або іншого органу, який розглядає справу, іноземна юридична особа має представити нотаріально посвідчений у країні місця знаходження цієї юридичної особи і легалізований документ, що є доказом правосуб'єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).
Глава ХІ
Підсудність та виконання іноземних судових доручень
Стаття 70
Загальні правила підсудності судам України справ з іноземним елементом

1. Підсудність судам України (компетенція інших органів) щодо справ з іноземним елементом визначається на момент прийняття справи до провадження, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої компетенції відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 72 цього Закону.

2. Не підлягає прийняттю до провадження справа, якщо у суді або іншому компетентному органі іноземної держави є справа, що розпочата із спору між тими самими сторонами, з тих самих підстав і про той самий предмет.
Стаття 71
Підстави визначення підсудності справ судам України

Суди або інші компетентні органи України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 72 цього Закону;

2) якщо відповідач у справі має місце проживання, або звичайне місце перебування, або нерухоме майно на території України, або рухоме майно, на яке можна накласти стягнення;

3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;

4) якщо рішення суду або іншого органу, яке потребує виконавчого провадження, може бути виконане за межами України, в тому числі на підставі міжнародних договорів, конвенцій, учасницею яких є Україна;

5) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;

6) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні, а юридична особа - відповідач - місце знаходження в Україні;

7) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або, не маючи жодного громадянства (особа без громадянства), мав в Україні місце проживання.
Стаття 72
Виключна компетенція

Компетенція судів або інших органів України є виключною у таких справах з іноземним елементом:

1) якщо будівля або інше нерухоме майно, щодо яких виник спір, знаходиться на території України;

2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають постійне місце проживання в Україні;

3) якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України помер в Україні, в якій мав звичайне місце перебування;".
Стаття 73
Судові доручення

1. Суди та інші компетентні органи України виконують передані їм у встановленому правом України порядку доручення іноземних судів та інших органів на проведення окремих процесуальних дій, крім випадків, коли:

1) виконання доручення порушувало б суверенітет України або загрожувало б безпеці України;

2) виконання доручення не входить до компетенції суду.

2. Виконання доручень іноземних судів про вчинення окремих процесуальних дій провадиться в порядку, передбаченому правом України, проте на прохання суду або іншого іноземного органу, від якого надійшло доручення, у ході виконання доручення може застосовуватися особлива процесуальна форма, яка відрізняється від прийнятої в Україні, якщо відповідно до застосування такої особливої форми не існує прямої заборони або вона не суперечить публічному порядку України.

3. Суди України можуть звертатися до іноземних судів із дорученням про виконання окремих процесуальних дій.

Порядок відносин судів України з іноземними судами визначається правом України.
Глава ХІІІ
Визнання та виконання рішень іноземних судів
Стаття 74
Чинність рішень іноземних судів на території України

1. Рішення іноземних судів, що за своїм характером не потребують виконання, визнаються чинними в Україні без подальшого провадження, якщо немає заперечення проти такого визнання, яке має бути подане у письмовій формі до будь-якого суду України.

2. У разі наявності заперечень рішення іноземного суду підлягає визнанню в порядку судового засідання, після того як суд України встановить, що:

1) рішення іноземного суду набуло чинності у державі свого походження;

2) справа не належить, згідно із законом України, до виключної компетенції судів або інших органів України;

3) відповідач у справі не був позбавлений можливості судового захисту, а якщо він недієздатний - мав можливість залучити до участі у справі процесуального представника;

4) у судах України не ведеться провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, яке було розпочате раніше, ніж справа, рішення в якій підлягає визнанню.

5) рішення не суперечить правилам про публічний порядок відповідно до статті 11.

1. Рішення іноземноих судів підлягають виконанню в Україні у загальному порядку, передбаченому законодавством України та з урахуванням пункту 2 цієї статті.

2. Клопотання іноземного суду, позивача або іншої заінтересованої особи про виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем виконання у відкритому судовому засіданні. Суд дає дозвіл на виконання іноземного судового рішення після встановлення, що:

1) рішення підлягає виконанню в країні свого походження;

2) рішення відповідає вимогам, встановленим у п. 2 статті 74 цього Закону.
РОЗДІЛ IV

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. 
   Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2003 року.
   
2. 
   Визнати такими, що втрачають чинність з 1 січня 2003 року:
   

1. 
   Розділ VIII Цивільного кодексу Української РСР (Відомості Верховної Ради УРСР, 1963р., №30, ст. 463);
   
2. 
   частини 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15 статті 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., №29, ст. 377);
   
3. 
   Розділ VI Сімейного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., №21-22, ст. 135).
   

3. 
   Встановити, що до приведення законодавства у відповідність із Законом України “Про міжнародне приватне право” закони та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
   
4. 
   Кабінету Міністрів України:
   

забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.