Види індивідуальних завдань для студентів ІІ курсу з “Теорії і методики фізичного виховання дітей дошкільного віку” з метою виконання проекту з використанням ІКТ

1. Голівер Н. О. Комп’ютеризація процесу навчання / Н. О. Голівер // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи : зб. наук. пр. – Харків : ХДПУ, 2001. – Вип. 16. – С. 78-82.

2. Гузеев В. В. “Метод проектов” как частный случай интегральной технологии обучения / В. В. Гузеев // Директор школы. – 1995. – № 6. – С. 7-11.

3. Дементієвська Н. П., Морзе Н. В. Телекомунікаційні проекти. Стан та перспективи / Н. П. Дементієвська, Н. В. Морзе // Комп’ютер в школі та сім’ї. – 1999. – № 4. – С. 12-14.

4. Коберник О. М., Ящук С. М. Методика організації проектно-технологічної діяльності на уроках трудового навчання : навчально-методичний посібник / О. М. Коберник, С. М. Ящук. – Умань, 2001. – 82 с.

5. Матяш Н. В. Психология проектной деятельности школьников в условиях технологического образования / Н. В. Матяш; под ред. В. В. Рубцова. – Мозырь : РИФ “Белый ветер”, 2000. – 186 с.

6. Мегем Є. Використання методів навчання в особистісно-орієнтованій проектно-технологічній підготовці / Є. Мегем // Трудова підготовка в закладах освіти. – 2005. – № 4. – С. 51-53.

7. Морзе Н. В. Метод навчальних проектів / Н. В. Морзе. – К. : Видавництво “Плеяди” [Електронний ресурс]. – Режим доступу : <URL: http://www.pld.org.ua/>.

8. Муравьев Е. М., Симоненко В. Д. Общие основы методики преподавания технологии / Е. М. Муравьев, В. Д. Симоненко. – Брянск, 2001. – 284 с.

9. Новикова Т. Д. Проектные технологии на уроках и во внеучебной деятельности / Т. Д. Новикова // Народное образование. – 2000. – № 8-9. – С. 151-157.

10. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования : учеб. пособие для студ. пед. вузов и системы повышения квалификации педагогических кадров / Е. С. Полат и др. ; под ред. Е. С. Полат. – М. : Издательский центр “Академия”, 1999. – 224 с.

11. Пахомова Н. Учебные проекты : методология поиска / Н. Пахомова // Учитель. – 2000. – № 1. – С. 41-45.

Дата надходження статті: 10.11.2009 року.

Дата прийняття статті до друку: 11.02.2010 року.

асистент

університет імені Олександра Довженка)

Поняття “інновація” у науковій літературі має такі тлумачення: 1) перехід певної системи з одного стану в інший зі своїм життєвим циклом, або цілеспрямовану зміну, яка вносить у середовище запровадження свої стабільні елементи (А. Пригожий); 2) комплексний процес створення, розповсюдження та використання нового практичного засобу (новації) (М. Лапін); 3) процес часткових змін, що ведуть до модифікації окремо взятих цілей освіти, або засобів і способів їх досягнення (В. Онушкін); 4) ідеї, процеси, засоби і результати, взяті в єдності, якісного вдосконалення педагогічної системи (І. Підласий) [3, с. 22-23]. Слід відмітити, що проблеми інновацій досліджуються і зарубіжними вченими: К. Ангеловськи, Х. Барнетом, Д. Гамільтоном, Н. Гросом, У. Кінгстоном, Н. Лагервеєм, М. Майязом, А. Хаберманом, Р. Хейвлоком та іншими.

З огляду на сутнісні ознаки інновації є всі підстави розглядати її як процес, і як результат [3]. Інновація як процес означає часткову або масштабну зміну стану системи і відповідну діяльність людини. Інновація як результат передбачає процес створення (відтворення) нового, що має конкретну назву “новація”. На цій підставі розрізняють поняття “новація” (новий засіб) як певний засіб (нові методи, методики, технології тощо) та “інновація”, яке ширше за змістом, оскільки означає процес, предметом якого є новації.

В. Паламарчук новацію вважає результатом (продуктом) творчого пошуку особи або колективу, що відкриває принципово нове в науці і практиці, інновацію – результатом породження, формування і втілення нових ідей, що є ознакою, за якою відрізняють інновації від новацій: якщо педагог відкриває принципово нове, то він новатор, якщо трансформує наукову ідею у практиці – інноватор [3, с. 24].

Одним із найголовніших аспектів педагогічної інноватики є новизна педагогічного засобу. Крім новизни, новація повинна володіти інноваційним потенціалом – здатністю протягом тривалого часу забезпечувати корисний результат від свого використання. Ми вважаємо, що останнє твердження є базовим для успішного використання інноваційних технологій. Крім того, слід пам’ятати, що інноваційні процеси є не просто запровадження нового, вони реалізуються як цілеспрямовані зміни цілей, умов змісту, засобів, методів, форм діяльності, яким властиві новизна, високий потенціал підвищення ефективності діяльності загалом або у певних їх сферах, здатність забезпечити довготривалий корисний ефект, узгодженість з іншими нововведеннями. Суттєвою ознакою сучасних інноваційних процесів у сфері навчання має бути технологізація – неухильне дотримання змісту і послідовності етапів запровадження нововведень.

Історично поняття “технологія” (грецьке techne – мистецтво, майстерність, logos – логос, вчення) у значенні науки про майстерність виникло у зв’язку з технічним прогресом. Нині в Україні термін “технологія” використовують не лише в технологічному розумінні. Наприклад, говорять про педагогічну технологію, про інформаційні технології в навчанні, взагалі про нові технології навчання. На відміну від терміну “методика”, “технологія” відображає не просто передавання інформації, а також навчання, що для характеристики сучасних тенденцій у педагогіці має важливе значення. С. Гончаренко зазначає, що термін “методика викладання” застарів і не відображає суті та характеру сучасного навчального процесу, а слід користуватися терміном “технологія”, який має пряме відношення до педагогіки – “методика навчання” [2]. На сьогодні поняття “технологія” залишається виробничим терміном. О. Пєхота дає таке визначення поняття “технологія”: “процес з гарантованим результатом, що на перший погляд важко переносити в педагогічні явища [6, с. 21-23]”.

Поряд з цим поняттям постає суміжне йому поняття “педагогічна технологія”, яке почало використовуватися в 50-х роках у США і безпосередньо пов’язане з інноваційними технологіями в освіті. О. Падалка та інші визначають педагогічну технологію як науку про розвиток, освіту, навчання, виховання особистості школяра на основі позитивних загальнолюдських якостей та досягнень педагогічної думки, а також основ інформатики [7]. О. Пєхота звертає увагу на необхідність розмежування таких понять як “освітня технологія”, “педагогічна технологія”, “технологія навчання (виховання, управління)”, оскільки кожна з них має ієрархію цілей, завдань, змісту [6, с. 24].

Призначення освітніх технологій полягає у розв’язанні стратегічних для системи освіти завдань: прогнозування розвитку освіти, проектування і планування цілей, результатів, основних етапів, способів, організаційних форм освітньо-виховного процесу. Визначення терміну “педагогічні технології” широко представлено у науковій літературі: 1) “проект певної педагогічної системи, який реалізується на практиці, змістовна техніка реалізації навчального процесу” (В. Безпалько) [1]; 2) “проект процесу, який здійснюється у певній системі” (Ю. Васьков) [3]; 3) “система, сукупність і порядок функціонування усіх особистісних, інструментальних і методичних засобів, які використовуються для досягнення педагогічної мети” (М. Кларин) [4]. Педагогічна технологія у вигляді певних дидактичних моделей пропонує проект навчального процесу, який зумовлює зміст, методи і форми навчально-пізнавальної діяльності студента. Отже, запровадження інноваційних педагогічних технологій – це об’єктивний процес, новий етап в еволюції освіти, на якому будуть переглянуті підходи до супроводу і забезпечення природного розвитку дитини.

У ВНЗ по-різному організовують і будують свій навчальний процес кращі викладачі та досягають високих результатів як на “традиційних” заняттях, так і на “новаторських”. У кожного викладача свій стиль роботи, темп і ритм ведення заняття, власні методи і прийоми, певні психолого-педагогічні здобутки тощо. Можна зробити висновок, що у практиці навчання немає єдиного підходу, а є велика кількість ідей щодо організації навчання. Ідея багатоваріантності моделей організації навчально-виховного процесу отримує все більше визнання в усьому світі. У практиці роботи вищої школи використовуються такі освітні технології: 1) особистісно-орієнтованого навчання; 2) вальдорфська педагогіка; 3) саморозвитку; 4) розвивального навчання; 5) формування творчої особистості; 6) проектна; 7) сугестивна тощо. Детальніше зупинимося на використанні технології формування творчої особистості у процесі підготовки студентів за спеціалізацією “Вихователь дітей дошкільного віку. Інструктор з фізичного виховання дітей дошкільного віку”.

Технологія розвитку творчої особистості – це сукупність методів і прийомів педагогічної взаємодії, метою якої є не тільки накопичення знань та умінь, а й постійне збагачення творчим досвідом, формування механізмів самоорганізації кожного студента, високого рівня організованості та цілеспрямованості пізнавальних процесів, оволодіння моделлю продуктивного пізнання, розвиток творчого потенціалу, творчого мислення майбутніх фахівців. Технологія передбачає: запровадження нових дидактико-методичних засобів, що допомагають моделювати навчально-виховний процес; організацію діяльності студента з включенням елементів творчості, які передбачають комбінування, аналогізування, універсалізацію, експериментування, пошук тощо.

Майбутні фахівці, які отримують означену спеціалізацію, опановують такі спеціально-зорієнтовані дисципліни: “Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку”, “Гімнастика з методикою викладання”, “Рухлива гра з методикою викладання”, “Методика викладання у спецмедгрупах та техніка масажу”, “Туризм”, “Спортивна гра з методикою викладання”, “Легка атлетика з методикою викладання”, “Лижі з методикою викладання”. У процесі вивчення цих дисциплін студент має по-справжньому усвідомити завдання навчання і виховання дітей, місце та значення фізичного виховання у загальній системі формування особистості дитини, самостійно визначити мету, вибрати необхідні методи та засоби для її досягнення, здійснити самоконтроль і самоаналіз своєї педагогічної діяльності, внести необхідні корективи, оволодіти діагностикою, зрозуміти анатомо-фізіологічні та психологічні особливості дошкільників, досконало оволодіти технікою виконання основних рухів, оволодіти уміннями аналізувати й узагальнювати отримані результати, визначати ефективність різних методик з позицій не лише засвоєння рухових дій, але й впливу на загальний розвиток та вихованість дітей дошкільного віку. Щоб засвоєння теоретичного матеріалу і вироблення фахових умінь відбувалося ефективно, процес вивчення зазначених вище дисциплін доцільно будувати з використанням інноваційних технологій.

Існує тісний взаємозв’язок педагогічної майстерності з точністю виконання ним рухової дії, просторовою точністю, чітким зоровим сприйняттям, умінням розподіляти та швидко переключати увагу. У зв’язку з цим великим підґрунтям для застосування новітніх технологій під час викладання курсу ТМФВ і спецдисциплін фізичного профілю є курс “Основи педагогічної майстерності”, який у Глухівському державному педагогічному університеті читається за КМСОНП з широким застосуванням інтерактивних технологій. Під час викладання курсу “ТМФВ” і спецдисциплін використовується проблемна лекція, під час якої студент продовжує вчитися активно переробляти, самостійно аналізувати і вдумливо засвоювати матеріал на основі активізації власного досвіду, накопиченого під час вивчення психолого-педагогічних дисциплін, а також педагогічної практики.

Важливим завданням використання інноваційних технологій є забезпечення більш досконалої мотивації для оволодіння професією, задля цього ми використовуємо структурування матеріалу лекцій і практичних занять, з обов’язковим зануренням у міжпредметні зв’язки, з наступною профілізацією елементів базових дисциплін. Так, наприклад, осмислюючи міжпредметні зв’язки дисциплін ТМФВ і філософії, студент повинен згадати основні закони філософії (наприклад, закон переходу кількісних змін у якісні), а потім навести приклад дії цього закону в ході здійснення фізичного виховання дітей дошкільного віку. Також для розвитку творчості студента нами використовується прийом написання міні-книжок на будь-яку тему; прийоми придумування незвичайної лічилки, варіанту рухливої гри, загальнорозвивальної вправи; складання комплексних та інтегрованих занять з фізичного виховання; розробка змісту міні-походів, схем-маршрутів, сценаріїв днів здоров’я; замальовки схем, аналіз нестандартного обладнання, розробка схеми власного авторського нестандартного обладнання. Наприклад, під час вивчення теми “Створення умов для фізичного виховання дошкільників у ДНЗ” з курсу “ТМФВ”, а також дисциплін “Методика викладання у спецмедгрупах і техніка масажу”, “Гімнастика з методикою викладання”, використовуємо комбінований прийом: аналіз нестандартного обладнання – розробка схеми авторського нестандартного обладнання – виготовлення власного нестандартного обладнання або його елементів – апробація – використання власного авторського обладнання у роботі з дітьми (лабораторні заняття на базі ДНЗ, терцентру); також у роботі використовується прийом виготовлення рекламних іграшок-тренажерів. Як підсумок вивченого розділу нами використовується прийом розробка і презентація проектів. Наприклад, “Я навчаю пересуватися на лижах свого сина-дошкільника”, “Я навчаю пересуватися на лижах групу дітей (4-го, 5-го, 6-го р.ж.)”, “Я – завідувач ДНЗ здійснюю керівництво фізвихованням у ДНЗ”, “Я – четвертокурсник – консультую третьокурсника, як готуватися до екзамену з ТМФВ”. У системі практичних та лабораторних занять широко використовуємо “діяльнісні ігри” для того, щоб активний процес набуття фахових умінь набував особистісного сенсу, пробуджував почуття, емоції студентів. Наприклад: 1) ігри-змагання з тем “Засідання клубу знавців розвитку рухових якостей дошкільника”, “Асоціація любителів українських народних рухливих ігор”; 2) ігри-моделі тощо.

Аналізуючи діяльність студентів під час використання інноваційних методів викладання, ми дійшли висновку, що взаємодія викладача і групи студентів має здійснюватися у цілісній системі. Наприклад, у процесі вивчення теми “Рухливі ігри та методика їх проведення” за опорним конспектом викладачем повідомляється зміст теми, організовується “первинне занурення” (15-20 хв.). Потім проводиться “вторинне занурення” в більш конкретні питання організації і проведення рухливих ігор у різних вікових групах ДНЗ за інструкцією. Після активного обговорення проблеми у своїх підгрупах (4-5 чол.) студенти демонструють суть педагогічної діяльності щодо проведення рухливих ігор в різних вікових групах. Для оцінки педагогічної праці студентів ми використовуємо шкалу критеріїв до кожної теми. Студенти беруть участь в аналізі, вносять пропозиції.