1. Релігієзнавство як сфера гуманітарного знання
жүктеу/скачать 1.43 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Віровчення та культ.
| Святе Письмо. Святе Письмо іудаїзму відоме також за давньоєврейською абревіатурою як ТаНаХ. Воно складається з Тори (Закону, П'ятикнижжя Мойсеевого), Невиїм (євр. — Пророки — 21 книга) та Кетувім (євр. — Писання — 13 книг). Цей канон було остаточно затверджено приблизно у 100 р. рабинським собором у м. Ямнія (Палестина) під керівництвом рабина Іонафана Бен Закката. Іонафан заснував рабинську школу в Ямнії, яка проіснувала 60 років. Її вчителі почали складати збірку коментарів до Тори.
Приблизно 220 р. цю усну традицію було нарешті зафіксовано письмово. Рабином Палестини Ієгудою га-Насі на основі численних коментарів танаїв (єврейських вчителів Закону) до Тори було укладено збірку правових норм, яка одержала назву Мішна (євр. — Повторення). До Мішни увійшли кодекс нормативних актів Галаха (євр. — Закон) та Агада (євр. Передання) — оповідання і притчі, які пояснюють фрагменти з ТаНаХу і Галахи. Сама Мішна складається з 63 трактатів, 524 розділів та 4 тисяч мішнайон (віршів) і містить майже 4 тисячі суджень 150 найшанованіших рабинів. У IV—V ст. амораїми (євр. — ті, хто пояснює Мішну) додали до Мішни нові законодавчі положення, і ця книга одержала назву Гемара (євр. — Завершення). Точніше, Гемар у іудеїв дві: менша за обсягом, палестинська, створена приблизно у 220 p., та більша за обсягом і шанованіша — вавилонська, написана приблизно у 500 р. Поєднання Мішни та вавилонської Гемари відоме як Вавилонський Талмуд. Мішна і палестинська Гемара називаються разом Палестинським Талмудом. Талмуд (євр. — Вчення) складається з великої кількості томів. Так, виданий у 60-х роках Радою синагог Америки Талмуд має 13 томів. Його детально вивчають у іудейських семінаріях, коледжах і суботніх школах, адже він є основою основ усієї повсякденної практики і теології іудаїзму. До Талмуду входять моральні міркування, афоризми життєвої мудрості, метафізичні ідеї, історичні оповіді, мрії про майбутнє євреїв, месіанське уявлення про шляхи порятунку всього людства тощо. Віровчення та культ. Спасіння іудея досягається жорстким дотриманням усіх 613 вимог Тори. 365 із них (за кількістю днів сонячного року) забороняють певні вчинки, наприклад «не вбий», «не вкради». 248 (за кількістю органів людського тіла) наказують, наприклад «шануй батька твого і матір твою». Кожна з цих вимог розроблена до найменших дрібниць. За недотримання передбачено систему покарань, що складається із семи сходинок: побиття камінцями; спалення; вбивство; задушення; смерть, послана з неба; знищення; тілесне покарання. Шістнадцять злочинів караються побиттям камінцями; дев'ять — спаленням; два — відсіченням голови мечем; дев'ять — задушенням; двадцять два — знищенням (карет); одинадцять — смертю, посланою з неба. Загалом за сімдесят один злочин передбачено смерть, а двісті сімдесят сім злочинів підлягають тілесним покаранням. Так, людина, що свідомо порушила накази про обрізання та пасхальну жертву, підлягає знищенню. Окрім двадцяти двох, існує ще чотирнадцять злочинів, які караються карет, якщо їх вчинено свідомо, але без попередження. За свідоме порушення заборон карають знищенням, за несвідоме — людина зобов'язана принести очищувальну жертву (хатат). Відмінність між знищенням (карет) та смертю, посланою з небес, полягає в тому, що на знищеного кара чекає і після смерті, тобто по тому, як він залишить цей світ. Смерть, послана з небес, несе спокуту. Кожного, хто порушив заборони Тори, карають: йому наносять тридцять дев'ять ударів паском із волячої шкіри. Перед екзекуцією покараного оглядають, щоб визначити, чи зможе він витримати тридцять дев'ять ударів, чи це не приведе до смерті. Не можна карати людину більше, ніж вона зможе витримати. Рішення про покарання смертю могло затверджувати лише зібрання із 71 мудреця Тори — Синедріон (Великий Бет-дін), що збиралося в Єрусалимському храмі. У 60 р. до н. е. смертну кару в Ізраїлі було відмінено, і нині тілесні покарання не застосовуються. Зруйнування давньоєврейської держави римлянами поклало край первинному іудаїзму і стало початком його синагогального періоду. Синагогу (євр. — Будинок для зборів) будували завжди на громадські кошти. Як правило, це приміщення чотирикутної форми, поділене колонадами на три відділення. В середині ставлять лави для сидіння віруючих, кафедру рабина і головне — спеціальну шафу для зберігання пергаментних сувоїв Тори. Синагогу могли утворити не менше 10 чоловіків-євреїв, що мешкали поряд. Вона була не тільки місцем богослужінь, а й своєрідною школою та центром громадського життя. Під час богослужіння чоловіки одягають спеціальні головні убори і білі шарфи. Віруючі євреї носять головні убори, не знімаючи їх. В ортодоксальних синагогах чоловіки і жінки сидять окремо. Особливе значення в іудаїзмі мають молитви, в яких мова йде про нескінченні біди та страждання єврейського народу, розсіяного по всьому світі. В іудаїзмі чільне місце посідає сім'я. Значна кількість релігійних свят водночас є сімейними. Найзначніше з них — щотижневий Шабат (євр. — Субота) розпочинається увечері в п'ятницю із заходом сонця. Це — свято, повне спокою від роботи. Господиня запалює світильник шабату, молиться за свою сім'ю і просить благословіння у Бога. Стіл накривають чистою скатертиною. На нього ставлять чашу з вином і дві хали (хлібинки). Перед шабат-вечерею глава сім'ї проголошує похвалу добропорядній дружині та читає вірші з Тори про створення світу (Буття 2, 3): «І благословив Бог сьомий день і освятив його; того бо дня спочив Бог від усього свого діла, що творячи зробив був». Після цього він від імені Бога благословляє хліб і вино. Урочисто відзначають у сім'ї й інші свята. Протягом віків іудейська сім'я була і продовжує залишатися джерелом релігійної духовності, незважаючи на численні гоніння, фізичне знищення, приниження та придушення євреїв. Одна з найхарактерніших рис іудаїзму — щорічні свята та пости, в яких беруть участь усі віруючі. Передусім це Шабат (Субота) — щотижневий святковий день відпочинку. У цей день віруючий єврей не працює, не користується транспортом і не бере в руки ніяких знарядь праці, якщо тільки не виникає небезпеки для життя, що автоматично знімає всі суботні заборони. Головне свято іудеїв — Песах (Великдень), яке випадає на 15-й день місяця нисан (березень — квітень). Воно водночас є символом весняного відродження природи й ізраїльської нації після виходу з Єгипту. Друге щорічне свято — Суккот (свято кущів), яке починається на 15-й день місяця тишрей (вересень — жовтень). Це веселе свято жнив, коли будують курені з гілляк, в основному пальм та маслин, згадуючи ходіння ізраїльського народу в пустелі після звільнення з єгипетського рабства. У цих куренях їдять і сплять, вчаться і моляться (якщо не йдуть до синагоги). Тобто все, що людина робить удома цілий рік, вона повинна робити протягом семи днів у курені. Особливої похвали заслуговує той, хто поза кущем не вип'є навіть склянки води. Є й інші свята: Рош-Ашана — єврейський Новий рік, що випадає на перший день Тишрея, Иом-Кіпур (день Спокути), Пурілі, Ханука (Освячення) тощо. жүктеу/скачать 1.43 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|