1. Релігієзнавство як сфера гуманітарного знання
жүктеу/скачать 1.43 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Карма
| Сансара (санскр. — повторення народжень і смертей) —уявлення про єдиний ланцюг переходів душі з однієї оболонки в іншу.
Ведична «Падма Пурана» свідчить, що душа після численних перевтілень у форми нерухомих істот, мікроорганізмів, птахів, тварин нарешті досягає людської форми, в якій їй дається можливість самореалізувалися (бхакті-йоги) — повністю звільнитися від коловороту сансари. Еволюціонуючи в людській формі життя, після 400 тис. перевтілень, душа може досягнути звільнення, повернувшись у духовний світ. Усе, що перебуває в сансарі, перевтілюється згідно із законом карми. Карма (санскр., досл. —дія, обов'язок, відплата) — особлива містична сила, автоматичний «закон відплати», відповідно до якого вчинки людини в реальному житті зумовлюють її нинішню долю і наступний стан її душі. Карма диктує те, що душа після смерті людини переселяється, якщо вона була «праведною», в тіло «благороднішої» людини. Якщо ж особа була грішником — душу чекає тіло «нижчого» індивіда, а то й тварини чи навіть комахи. За дуже праведне життя людина матиме нагороду — спасіння. Спасіння — втеча з круговерті перевтілень — досягається філософськими роздумами над словами мудреців та медитацією (самоконцентрацією та самоспогляданням). Тоді душа (іскра великого полум'я — Вищого Духа чи крапля вселенського Океану) звільняється від вічного у своєму обертанні Колеса життя і зливається з Брахмою — душею Всесвіту. Момент звільнення називається мокша (мукті). Водночас в індуїзмі почали виникати внутрішні реформаційні течії. Дві з них (буддизм та джайнізм) стали самостійними релігіями. Значна частина індуїстів повернулася до поклоніння єдиному вищому божеству. Та це не означає, що індуїзм прийшов до єдинобожжя. Адже політеїзм в Індії ніколи повністю не зникав, і єдине божество Врахма було представленим індуїстською трійцею (Тримурті) — трьома основними богами: Брахмою (творцем Всесвіту, вищим божеством), Вішну (хранителем Всесвіту) та Шівою (руйнівником Всесвіту). Багато індуїстів (їх називають вішнуїтами) поклоняються тільки Вішну та десяти його аватарам (втіленням). У дев'яти з них Вішну вже з'являвся у цьому світі, щоб урятувати його від неминучої загибелі. Аватари Вішну такі: матсья (риба); курма (черепаха); вараха (вепр); марасінха (людина-лев); вамана (карлик); марашурама нарасінха (Рама із сокирою); Рама; Крішна; Будда; калкі (білий кінь) — месіанське втілення Вішну, в якому він з'явиться в кінці Калі-юги — історичного періоду, що нині триває. Сьоме й восьме втілення — Рама і Крішна — головні аватари, яким поклоняються найбільше. Інші індуїсти (шіваїти) шанують бога Шіву та його дружину, яка в різних втіленнях має імена Дурга, Калі, Парваті, Деві тощо. Багато з її втілень, особливо Калі, жорстокі. Деякі прихильники Калі, наприклад члени секти шакті, практикують і схвалюють такий аморальний звичай, як храмова проституція. У І тис. до н. е. філософія індуїзму вступила у ведантичний (післявєдантичний період). її основним джерелом стала Веданта-сутра. Веданта-сутра — філософська книга, що базується на ранніх Упанішадах та складається із сутр, які розкривають метод осягнення ведичного знання. Це найстисліша форма всієї ведичної мудрості: сутра означає «афоризм». Веданта-сутра відома ще й за назвами Брахма-сутра; Шарірака; В'яса-сутра; Уттара-міманса і Веданта-даршана. Веданта-сутра складається з чотирьох розділів, кожен із яких має чотири частини — усього 16 частин (зошитів) афоризмів. Вона починається словами: «Настав час запитати про абсолютну істину» — і вчить, що людина потребує звільнення та мусить пройти через стадії прагнення до насолод та світського (мирського) успіху. Тільки з настанням зрілості особа звертається до ідеї самозречення і морального обов'язку (дхарми). Але її найглибша, найголовніша потреба — усвідомлює це людина чи ні — є звільнення (мокша). Мокша досягається, коли особа робить своє буття, свідомість та думки нескінченно досконалими. Оскільки Брахма — абсолютна душа — є безкінечним життям, свідомістю і блаженством, єдиний шлях досягнення мокші для людини — усвідомити, що її приховане внутрішнє «Я» (атман) є не що інше, як Брахма. Щоб описати це звільнення особи через злиття з Брахмою, індуїсти користуються традиційною формулою «тат твам асі» (ти є це). Отже, індуїстське спасіння уможливлюється відокремленням від свого смертного «Я» і злиттям із Абсолютом. Тоді людина занурюється в нірвану — стан безкінечного спокою, позбавленого найменших бажань і емоцій. Відомо три основні способи досягнення нірвани. 1. Спасіння через пізнання (джнана-йога) вимагає вивчати вислови мудреців та священні книги, віддаватися медитації, звертаючи свою свідомість всередину себе, щоб усвідомити ідентичність атмана та Брахми. 2. Спасіння через самопожертвування (бхакті-йога) менш філософське і тому є популярнішим. Згідно з цією доктриною шлях до Бога є індивідуальним — той, хто присвятив себе йому, сам вибирає певний спосіб служіння божеству і сподівається таким чином злитися з ним. 3. Спасіння через виконання звичаїв (карма-йога) людина може досягти за умови точного (абсолютно альтруїстичного, дуже щирого, із власної волі) виконання всіх ритуалів і церемоній, жертвопринесень, паломництва та інших добрих справ. Кожен спосіб певною мірою включає в себе і четверту доктрину — раджа-йогу, яка є технікою медитації (контролем за тілом, диханням і думками). Головна мета раджа-йоги — злиття віруючого з Брахмою. Індуїстська філософія розглядала цей світ як тимчасове житло, щось на зразок тренувального полігону для душі. Вважалося, що існує велика кількість галактик і світів, схожих на наш, і всі вони підкоряються моральному закону карми. Всесвіт проходить через безкінечні цикли розвитку, розвалюючись і утворюючись знову. Як стверджували індуїсти, цей світ, із його насолодами і стражданнями, добром і злом, є несуттєвим і облудним. Все, що оточує нас, — майя (ілюзія). Тоді навіщо ж узагалі він існує? Відповідь проста — це велика гра божества — ліла, космічний танець безкінечних сил. До ведичної літератури відносяться також Ітіхаси (Історії), які, у свою чергу, складаються з Пуран, «Махабхарати» та «Рамаяни». Ітіхаси передають ведичну мудрість у формах легких для розуміння оповідань і описів історичних подій. Тому про Пурани, «Махабхарату» і «Рамаяну» говорять як про п'яту веду. Вважається, що Пурани розповідають про події, які відбувалися не лише на Землі, а й на багатьох інших планетах Всесвіту. Те, чого не може осягнути людський розум, ще не означає, що його не існує. Тому послідовники Пуран вірять, що описане в них насправді мало місце у різний час і за різних обставин, бо ж великий мудрець В'ясадева, як автор, не наповнював би своїх творінь вигадками. Пурани описують надлюдську діяльність Верховного Господа (Бхагавана) і його різних втілень, розповідають про життя мудреців і відданих Бхагавана. Існує 18 основних Пуран. Найпопулярніша з них — «Бхагавана Пурана» (відома ще як «Бхагаватам», що перекладається як «Прекрасна наука про Бога»). Вона вважається прямим коментарем до Веданта-сутри, оскільки обидва твори мають одного автора — В'ясадеву. Основною темою «Бхагаватам» є опис особи Бхагавана Крішни (Крішна — «Всепривабливий»), його діянь, оточення і підданих. Тут можна зустріти і думки В'ясадеви про абсолютну істину — джерело всього сущого. У «Махабхараті» — розповіді про велике царство Бхарата-варшу — описується історія імперії, до складу якої входив увесь давній світ. Іноді її називають ще «Ведою Крішни». «Махабхарата» є найбільшим поетичним твором світової літератури: вона складається зі ста тисяч чотиривіршів. Згідно з ведичною традицією її автором також вважається В'ясадева. Головною частиною «Махабхарати» є «Бхагавад-гіта», що також присвячена Бхагавана Крішні. «Рамаяна» — епос давнього поета Валмікі Муні. Цей поетичний твір написаний у IV ст. до н. е. і присвячений просуванню аріїв у Північну Індію та на о. Ланка (тепер Шрі-Ланка). У центрі оповіді — героїчні подвиги народного улюбленця Рами, який вступає у боротьбу з демоном Раваною, аби звільнити свою дружину Сіту. Завершує поему розповідь про те, як Рама в оточенні своїх друзів купається у священній річці, а потім вирушає в божественних небесних колісницях на небо, де стає богом Вішну. «Махабхарата» та «Пурани» декларують циклічність існування сущого. Виникнення Всесвіту розглядається як подія, що періодично повторюється. Народившись із води, вогню і золотого зародка, світ послідовно переживає чотири епохи — юги: Сатья, Трета, Двапара і Калі. Перша епоха — Сатья-юга — це пора загального благоденства: пишна і щедра природа, люди живуть щасливо, не знаючи особливих клопотів і тяжкої праці. Немає соціальних відмінностей, потреби в державній владі: всі однаково доброчинні, і виконання обов'язку (дхарми) ніким не ставиться під сумнів. Але вже в наступний період — Трета-югу — з'являються людські вади, а добро зменшується на четвертину. Щоб задобрити богів, люди починають приносити їм пожертви. Коли ж настає третя епоха — Двапара-юга — праведність і релігійність занепадають ще більше. Кількість вад збільшується, і людське життя входить у сферу хвороб і стихійних бід. Та справжні жахи приносить із собою завершальна, четверта епоха — Калі-юга, яка щедра на суперечки, невігластво, безбожність і гріх. У ній практично відсутні справжні чесноти. Людською поведінкою керують злість, заздрість, честолюбство. І коли навіть страх не здатний стримувати злі інстинкти, Калі-юзі настає кінець. З'являється сам Верховний Господь в образі Калки-аватари, що знищує демонів, рятує своїх відданих та починає нову Сатья-югу. І все повтрюється знову: золота епоха переходить у цикл деструкції моралі, що приводить світ до катастрофи. Отже, світовий процес постає нескінченним повторенням одного і того ж. Тому конкретні історичні події не мають щонайменшого значення. В основу індуїстського світобачення покладено віру в споконвічну логічність і взаємопов'язаність світу, в певний вселенський духовний порядок, своєрідну еволюційну шкалу космічних масштабів. Все в цьому світі послідовно розвивається від матерії до духу, проходячи при цьому проміжні стадії від матерії до життя, свідомості, потім до розуму, і нарешті, до духовної досконалості. Об'єднавчим чинником індуїзму виступає ідеалістична філософія, в якій першопричиною і найвищим началом світу визнається не Бог у його християнському розумінні, а безначальний, безкінечний абсолют, духовний універсум, що включає (як Космос) і все, і всіх, недосяжний ні для розуму, ні для молитви, не доступний повною мірою ні усвідомленню, ні опису, ні визначенню. І якщо людина побажає недосконалим своїм словом хоч як-небудь передати свої уявлення про нього, то не про небесне буття чи ангельський спів починає вона мову, а про дихання, життя, совість, безкінечність часу і простору, і зрештою, космічний закон еволюції. Цей закон можна назвати найважливішою рисою індуїзму, його фундаментальною ідеєю. І саме в цьому полягає його суть. жүктеу/скачать 1.43 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|