А. М. Черній Релігієзнавство Посібник

Езотеричні об'єднання

Мета теософів — на суто філософських принципах поєднати усі наявні релігії. Для цього вони здійснюють глибокий порівняльний аналіз різноманітних релігійних та філософських учень, прагнучи віднайти у них єдину життєдайну основу, яка б камертоном відгукнулась у серці мільйонів землян. Всебічно культивується співчуття, розробляється система етичних доктрин.

Антропогенез в інтерпретації Блаватської теж має свої особливості. Заперечуючи ідеї англійського натураліста Чарлза-Роберта Дарвіна, вона дотримується давніх учень, що тлумачили людину як духовну сутність космічного походження. Письменниця стверджує, що перші люди прибули на юну землю духовними істотами. У фізичному ж тілі земна людина розвивається всього 18 млн. років. За цей час вона пройшла п'ять стадій (рас). Перша раса представлена гігантами з обмеженим інтелектом — одноокими циклопами. Друга з'являється 9 млн. років тому. Для неї характерна більша схожість на наших сучасників, хоча тогочасна людина й мала масивне тіло. Мільйон років тому з'являється третя раса (атлантів), центром якої був континент, розташований між Євразією і Америкою, що зник внаслідок геологічних катастроф. Червоношкірі американці й азіати з жовтою шкірою є представниками четвертої раси, а теперішні господарі земного світу відносяться до п'ятої раси — білих людей.

Життя, за Блаватською, підпорядковане дії основних законів — дхарми і карми. Дхарма — універсальний закон, який спрямовує все до своєї мети, до свого призначення. Це ніби шлях, встановлений Богом для всіх. Будь-яка спроба відхилення від дхарми супроводжується стражданнями, все, що узгоджується з нею, їх уникає. Людина відхиляється від дхарми завдяки своїй свободі волі. Колесо перевтілень (сансара) дає індивіду змогу діяти правильно чи неправильно. Будь-який надлишок в обох напрямах породжує карму — діяння, в якому причина неодмінно поєднується з наслідком. Блаватська переконана, що заслужити прощення можна тільки милосердними вчинками. Оскільки ніхто не може ні «віджити», ні «заплатити» все належне йому за кармою за одне втілення, її зерна спричиняють нові втілення. Так триває доти, доки не вичерпається рушійна сила карми. Тоді досягається нірвана.

Всі душі різні за своїми зовнішніми виявами, але за суттю однакові, незалежно від статі чи раси. Душа людини прогресує або ні — залежно від способу мислення, відчуттів і діянь. Однак вона не може опуститися до рівня тварини чи піднятися до рівня богів. Людська істота перевтілюється завжди тільки в людську істоту тієї раси і тієї статі, які їй відповідають або необхідні для втамування жаги набуття досвіду. Блаватська — пантеїст. Тобто для неї не існує особливого Бога. Вона також не припускає, що хто-небудь може присвоїти собі право бути представником Бога на землі. Бог є неосяжна Таїна. Однак містичне його сприйняття, на її думку, глибоко притаманне людині. Що більше пробуджується духовність людини, то більше вона стає причетною божественній сутності. Втрата ж здатності сприймати Божественне приводить людину до стану духовного заціпеніння.

Осягнути людина може тільки те, що не виходить за межі розуму. Внаслідок цього Богові приписували атрибути, які відображали те, що в різні епохи, в різних місцевостях вважалося найкращим. Впадаючи в крайнощі, деякі народи навіть утвердилися в думці, що Бог належить тільки їм, що вони — вибрані, а їх вороги є «проклятими». Блаватська осуджує прояви будь-якого расизму, особливо духовного, а також дискримінацію на релігійному (віросповідному) ґрунті. Письменниця висловлює переконання, що ніхто не здатен повністю опанувати істину — вона відкривається людині лише частково.

Для подальшого вивчення таємних сил природи і здатностей людини та поширення теософського вчення 1875 р. Блаватська створила «Всесвітнє теософське товариство». Нині його послідовники є в багатьох країнах світу. Теософське товариство діє і в Україні.

Любов до Бога має бути безмежно великою, відвертою, сповненою прощення. Кожна людина також заслуговує на любов, адже вона є головним утіленням Всевишнього на землі. Особливого значення Жива етика надає вивченню сил природи та їхнього впливу на людину. Природа тлумачиться як синонім Абсолюту, серце гармонії й радості.

Ще за життя М. Реріха його вчення набуло популярності в Індії, Америці, Прибалтиці. В Росії й Україні спроби організації реріхівського товариства почалися тільки в 70-х роках XX ст. Згодом вони увінчалися створенням Московського міжнародного центру Реріхів, до якого через деякий час приєдналися гуртки та товариства реріхівців з інших республік. Але вже у 1991 р. зі смертю останнього сина Реріха Святослава єдиний центр розколовся. На сьогодні в Україні існує кілька паралельних реріхівських товариств, які пропагують основоположні ідеї Живої етики.