А. М. Черній Релігієзнавство Посібник

Демоністичні культи

Демоністичні об'єднання не є лише модерновим явищем. Вони мають досить глибоке коріння, сягаючи часів давнього світу. Особливого поширення ці рухи набули в середньовічній Європі — як наслідок розвитку демонології та надмірного захоплення нею.

Спочатку сатанізм був своєрідним антиподом християнства й формувався за принципом його дзеркального відображення: його прихильники вшановували не Бога, а Сатану, читали і тлумачили Біблію по-своєму, тобто надавали їй протилежного сенсу. Використовували свічки — але чорні. Проводили меси — знову ж таки чорні, з використанням перевернутих розп'ять, ритуальними жертвоприношеннями тощо.

Різновиди сучасного сатанізму набули поширення в кінці 60-х років XX ст. у США, а у 70-х роках — і в Європі, їх ідеологом є Блістер Кроулі (1875—1947) — відомий містик XX ст., авторитетний знавець чорної магії, організатор містичних груп «Срібна зірка», «Телемське братство», «Орден східного храму».

Сучасні сатанинські організації різні як за типом об'єднання, кількістю членів, так і за деякими віросповідними принципами. Досить відомими є такі організації, як «Школа вивчення світла», «Церква останнього суду», «Монастир семи променів» тощо. Але найорганізованішою й найпотужнішою є Церква Сатани, яку заснував Антон Шандор Ла Вей — один із ідеологів сучасного сатанізму. Організація офіційно зареєстрована у м. Сан-Франциско (США). У 80-х роках XX ст. вона нараховувала тисячу членів, для яких магія — це «досягнення змін зі своєї волі». За їхніми переконаннями, людина осягає Сатану в процесі звеличування власного «Я», без чого неможливо досягти повноцінного життя. В основу діяльності організації покладено «Сатанинську біблію», автором якої є Ла Вей. Він обстоює безвідповідальність особи перед суспільством та власною совістю, закликає до насолод, пропагує культ сили, егоїзм, індивідуалізм та прагматизм. Для Ла Вея Сатана є символом і формою повної реалізації людського «Я», засіб вивільнення від будь-яких моральних, релігійних норм і правил. Послідовники Церкви Сатани прагнуть повністю підкорити собі дійсність, використовуючи всі засоби, у тому числі й неконтрольовані сили людської психіки. За вченням Ла Вея, Сатана є проявом темних аспектів людської натури, який «сидить» у кожній особі. Це сатанинське начало, втілене в людях, на його думку, є потужним чинником, який необхідно активувати шляхом різних магічних заклинань. Водночас Ла Вей виступав проти принесення в жертву живих істот, сексуальних оргій як складової сатанинських ритуалів, засуджував акти вандалізму, вживання наркотиків та зловживання алкогольними напоями.

Основними культовими діями сатаністів є шабаш та чорна меса.

Шабаш — зібрання чаклунів і відьом у дні чаклунських свят та на честь нового й повного місяця. Найважливішими святами чаклунського року вважається Вальпургієва ніч (Beltane), що відзначається ЗО квітня, та свято мертвих, перший день чаклунського року Хелоувін (Hallowen) — 31 жовтня. До свят чаклунського року (Sabbat) відносяться також: Стрітення (2 лютого), свято врожаю (1 серпня), весняне рівнодення (21 березня), осіннє рівнодення (21 вересня), літнє сонцестояння (21 червня), зимове сонцестояння (21 грудня). Українські шанувальники Диявола можуть проводити й додаткові шабаші: в ніч на Купала та в ніч перед Різдвом.

Чорна меса — це своєрідна панахида по живій людині. Вважається, що для її проведення бажано принести в жертву живу істоту, під час загибелі якої повинна вивільнитися енергія, що призначена для Диявола, аби він допоміг усунути небажану особу. Більшість сатаністів для чорних мес використовують замість живих істот ляльки. Інколи для вивільнення енергії спалюють Біблію.

Основними сатанинськими символами є «666» — число звіра; перевернута п'ятикутна зірка у колі (у середині зірки може бути зображення голови цапа); перевернутий християнський хрест; сварга. Нині об'єднання сатаністів є у багатьох містах США, Великобританії, Німеччини, Франції, Італії та в інших країнах світу. Окремі прихильники сатанізму є і в Україні.

Резюме

Сучасні релігійні утворення виникають внаслідок:

— глобалізації життя;

— урбанізації;
— трансформації світоглядних парадигм, зумовленої науково-технічною революцією;
— монополізації світовими релігійними системами духовного життя людства;
— кризи традиційних церков і традиційної релігійності;
— бажання особи мати власне духовне «Я».

Основні мотиви вступу до новітніх релігійних спільнот:

1) світоглядно-духовні: пошук Бога, сенсу буття, власної ідентичності, нової парадигми осмислення світу і свого місця в ньому;
2) морально-інтелектуальні: задоволення потреби у новій сталій системі норм і цінностей, пошук віроповчальних істин, які б поєднували онтологічні, теологічні, космологічні основи й сучасні наукові здобутки;
3) соціально-психологічні: прагнення позбутися самотності, пошук нових друзів, необхідність духовної підтримки у зв'язку з порушеннями фізичного чи духовного здоров'я, подолання різноманітних кризових ситуацій, задоволення потреби в сильному лідерові, можливість перекласти вирішення власних проблем на іншу, сильнішу, особистість, можливість отримати реальну матеріальну, гуманітарну допомогу тощо.

Нові релігійні течії й рухи умовно поділяють на такі групи:

— неоорієнтальні (неоіндуїстські і течії буддійського коріння);
— неохристиянські;
— синтетичні;
— езотеричні;
— саєнтологічні;
— неоязичницькі;
— демоністичні.

Новітні релігійні спільноти виконують такі функції: комунікативну, гносеологічну, регулятивну, соціалізуючу, компенсаторну тощо.

Відмітними рисами неорелігій є:

1) толерантний підхід до світоглядних позицій інших релігій;

2) відкритість послідовникам різних релігій і релігійно-філософських систем;
3) ігнорування етнічної належності (за винятком неоязичництва);
4) універсалізм;
5) прагнення жити тим, у що вірять, виявляючи при цьому глибокі переконання й відданість;
6) апеляція не до безособового, анонімного натовпу, а до конкретної відповідальної особи, залучення її до активної діяльності, творчості тощо.

Література

Баркер А. Новые религиозные движения. — СПб., 1997.
Батлер Е. М. Маги. — М., 1997.
Безант А. Введение в йогу: Йога Сутры Патанджали. — М., 2000.
Бердник О. Песнь Надземная. — К., 1996.
Берри Гарольд. Во что они верят. — М., 1994.
Блаватская Е. П. Тайная доктрина: В 2-хт. — СПб., 1993.
Блаватская Е. П. Теософский словарь. — М., 1994.
Боа К. Лабиринты верьы. — М., 1992.
Дудар Н., Филипович Л. Нові релігійні течії в Україні: Український контекст. — К., 2000.
Конзэ 3. Буддийская медитация. — М., 1993.
Марченко Е. Д. Закони радуги. — СПб., 2000.
Матвеєв В. О. Проблема самореалізації особистості в сучасному кришнаїзмі. — К., 1999.
Пинт А. А. Подарок осознания. — СПб., 2001.
Поляков В. А. Астроэзотерическое целительство и кардинальная астропсихотерапия. — Минск, 1997.
Саентология: Справочная работа, представленная Международной Церковью Саентологии. — Копенгаген, 1998.
Сандулов Ю. А. Тайный мир сатанистов: История и современность. — СПб., 1997.
Сидерский А. Третье открытие силы. — К., 2001.
Синнет А. П. Эзотерический буддизм. — М., 1992.
Слівінський П. Й. Релігійний вінегрет: Кілька слів про нові релігійні і парарелігійні форми. — Львів, 1999.
Судзуки Д. Наука дзэн. — К., 1992.
Успенский П. Новая модель Вселенной. — СПб., 1993.
Холмс Э. Наука разума. — Тамбов, 2000.
Читтапад. Знергетическая целостность. — М., 2000.
Шаян В. Віра предків наших. — Гамільтон, 1987.
Шри Чин Мой. Медитация: совершенствование о Боге. — М., 1992.
Шріла Прабхупада. Наука самоусвідомлення. — К., 1991.

жүктеу/скачать 1.32 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: