А. М. Черній Релігієзнавство Посібник

Сутність релігії

Сучасні українські та російські словники латинське слово religio тлумачать як «набожність, святиня, предмет культу» або «совісність, добросовісність», «совісне ставлення до священного, яке охоплює релігійні почуття, благочестя, набожність, богошанування, культ».

У китайській мові для позначення феномена, що в європейській культурі називається словом «релігія», використовується слово Chiao — «вчення».

У сучасній арабській вживається назва din, яка означає безумовне підпорядкування безмежній владі Аллаха, віддання себе Богу, вдосконалення щирості віри. Din може тлумачитися як іман («віра, вірити»), іслам («покірність»), іхсан («совісність, чистосердечність, вдосконалення в щирості віри»).

Сучасна релігієзнавча література має понад сімдесят визначень поняття «релігія» і десятки теорій її виникнення, що є достатнім доказом того, що це поняття слід розглядати скоріше як збірну назву, ніж позначення однорідного й цільного явища. Тож не існує єдиного визначення поняття «релігія». Але є єдність у тому, що релігія як феномен нерозривно пов'язана із людським буттям, сутністю людини. Один із засновників філософської антропології М. Шелер був упевнений, що справжня людина починається з «Богошукача». Російський філософ і психолог Семен Франк (1877—1950) писав, що людина є людиною, бо вона має боголюдську природу. Людина не просто знає Бога, був переконаний мислитель, ці знання є її суттєвою ознакою, тому людину можна визначити як істоту, що має свідомий внутрішній зв'язок із Богом.

Справді, те, що людина пов'язана з релігією, сумнівів не викликає. Але визначення глибини цього відношення є справою нелегкою. Адже як неможливо відновити ситуації, коли, наприклад, не було мови, так і не відновити в історії періоду абсолютної відсутності релігійних поглядів. Нині годі й шукати єдиної усталеної відповіді щодо релігії, оскільки знайти визначення, яке однаково підходило б і до вірувань фінікіян, що спалювали своїх дітей на догоду божеству; і до вірувань вавилонян, що посилали у храм Астарти своїх дочок і дружин займатися проституцією; і до релігії християн, яка вимагає, щоб люди віддавали своє життя за ближнього; і до релігії буддизму, в основі якої лежить, по суті, повний атеїзм. Ось чому дати універсальне визначення релігії, яке б розкривало її природу, багатоманітну функціональність й історичну змінність, неможливо.

1. 
   людина має свободу дій, тобто вона не є запрограмованою машиною; її помилки чи вчинене зло є наслідками цієї свободи;
   
2. 
   людина бере участь у творенні шляхом самовдосконалення та навчання інших;
   
3. 
   людське життя не обмежується земним існуванням.
   

1. 
   існують дві сфери реальності: перша — світ фізичних об'єктів і живих істот; друга — сфера свідомості, духу, яка не обмежена простором, часом, фізичними законами, оскільки вона ж їх і створює; тому сфера духу є безмежною, нескінченною і вічною;
   
2. 
   людські істоти належать до обох сфер, оскільки вони не лише біологічні, а й духовні істоти. Ми маємо як тіло, так і душу, дух;
   
3. 
   людина здатна усвідомити свою Божу іскру і Божу причину, що дає їй початок;
   
4. 
   усвідомлення своєї духовної природи є найвище благо, найвища мета і найбільша користь від людського існування.
   

1. 
   зміна мотивації: вивільнення від пристрастей, жадань та пошук бажань власної душі;
   
2. 
   розвиток емоційної мудрості: зцілення власного серця і навчання любові;
   
3. 
   моральне життя: відчуття приємності від продукування добра;
   
4. 
   концентрація й заспокоєння власного розуму;
   
5. 
   пробудження духовного бачення: навчання чіткому баченню у всьому божественного;
   
6. 
   виховання духовного розуму: розвиток мудрості;
   
7. 
   вияв духу в дії: пізнавання великодушності й радості від служіння.