NICE clinical guideline 69 «Respiratory tract infections – antibiotic prescribing», (2008)

1.3 Огляд

Респіраторна інфекція (РІ) визначається як будь-яка інфекційна хвороба верхніх або нижніх дихальних шляхів. Інфекції верхніх дихальних шляхів (ІВДШ) включають застуду, ларингіт, фарингіт/тонзиліт, гострий риніт, гострий риносинусит і гострий середній отит. Інфекції нижніх дихальних шляхів (ІНДШ) включають гострий бронхіт, бронхіоліт, пневмонію та трахеїт. Як правило, антибіотики прописуються для лікування РІ у дорослих та дітей при первинній медичній допомозі. Дані загальної практики в Англії та Уельсі показують, що чверть населення щороку відвідує своїх сімейних лікарів через РІ (Ешворт і співавт. 2005). РІ є причиною 60% випадків призначення антибіотиків у загальній практиці і це становить значне економічне навантаження для національної системи охорони здоров’я. Річні витрати на призначення лише проти гострого кашлю перевищують 15 мільйонів фунтів (Lindbaek 2006).

Існують дані рандомізованих плацебо-контрольованих випробувань (РКВ), що антибіотики мають обмежену ефективність у лікуванні більшої частини РІ у дорослих і дітей (див. розділ 2). До таких відносяться гострий середній отит (ГСО), гострий кашель/гострий бронхіт, гострий біль у горлі/гострий фарингіт/гострий тонзиліт, гострий риносинусит та застуди. Ці стани значною мірою самообмежувальні, а ускладнення за відсутності антибіотичної терапії малоімовірні. Таким чином, ці п’ять загальних РІ знаходяться в центрі уваги даної настанови. Нераціональне призначення антибіотиків має потенціал для збудження медикаментозно-індукованих побічних реакцій, призводить до поширення стійких до антибіотиків організмів в суспільстві і збільшення кількості первинних медичних консультацій через захворювання легкого ступеня (Постійний медичний консультативний комітет 1998).

Для пацієнтів з РІ при первинній медичній допомозі або першому контакті з медичним співробітником (наприклад, спеціалістом невідкладної допомоги або швидкої медичної допомоги) може бути використано три різні стратегії лікування антибіотиками: відмова від лікування антибіотиками; віднесене у часі (або відкладене) призначення антибіотиків (при якому застосування антибіотиків дозволяється через певний часовий проміжок у випадку симптоматичного погіршення), а також негайне призначення антибіотиків. Рішення, погоджене лікарем і пацієнтом, залежить як від оцінки фахівцем-медиком ризику ускладнень у разі утримання від прийому антибіотиків, так і від очікувань пацієнтів відносно призначення антибіотиків (Britten N та ін. 2008; Butler та ін. 1998). Перевага відстроченого призначення у порівнянні зі стратегією відмови від призначення полягає у тому, що вона передбачає «запобіжне лікування» для незначної кількості пацієнтів, у яких можуть розвиватися ускладнення, і тому, що пацієнти, які очікують призначення антибіотиків, можуть бути більш схильними погодитися з таким курсом лікування, ніж з повною відмовою від застосування антибіотиків. Саме тому відкладене призначення є важливою стратегією лікування з метою скорочення кількості призначення недоречних антибіотиків (Little 2005).

Схеми призначення антибіотиків для РІ широко варіюють у загальній практиці. Хоча схеми з затримкою призначення і відмовою від призначення активно лобіювались з кінця 1990-х років (Little 2005), неясно, якою мірою вони були прийняті на рівні первинної медичної допомоги в Англії та Уельсі.

В даний час немає національних клінічних рекомендацій у Великобританії, що стосуються застосування антибіотиків у первинній медичній допомозі для РІ, які можуть мати самообмежувальний характер. Отже, існує потреба у рекомендаціях для первинної медичної допомоги та інших медичних працівників першого контакту (сімейних лікарів, медсестер-практиків, фармацевтів і тих, хто працює у відділеннях невідкладної допомоги) щодо:

- того, які РІ не потребують негайного лікування,

- того, яка стратегія лікування антибіотиками може бути запропонована після прийняття рішення, що пацієнт не вимагає негайного лікування антибіотиками,

- клінічної та економічної ефективності відкладеної антибіотичної або безантибіотичної терапії під час медичної допомоги для забезпечення належного використання антибіотиків при РІ.

Ця коротка клінічна настанова спрямована на поліпшення якості надання медичних послуг дорослим та дітям (від 3 місяців і старше), для яких негайне призначення антибіотиків не є клінічним показанням, шляхом напрацювання науково-обґрунтованих рекомендацій щодо стратегії застосування антибіотиків. Однак, ця настанова не поширюється на деталі режимів антибіотикотерапії вищезазначених п’яти РІ. Медичні працівники повинні звертатись до Британської національної рецептурної книги при виборі антибіотика і його дозування.

«Призначення антибіотиків проти самообмежувальних інфекцій дихальних шляхів у дорослих і дітей при первинній медичній допомозі» (клінічна настанова NICE 69) є короткою клінічною настановою NICE.

Для повного пояснення цього процесу див. www.nice.org.uk/guidelinesmanual.

1.3.3 Використання даної настанови

Цей документ призначений для працівників первинної медичної допомоги та місцевих закладів охорони здоров’я, де відбувається особистий контакт між пацієнтом і медичним працівником. Ці заклади включають заклади загальної практики (поліклініки), місцеві аптечні заклади, центри вільної медичної допомоги, чергові заклади охорони здоров’я та відділення невідкладної допомоги, де надається первинна медична та сестринська допомога. Цільова група населення – дорослі та діти (від 3 місяців і старше), які не потребують негайного призначення антибіотиків.

Це повна версія настанови. Вона доступна на www.nice.org.uk/CG069. Видається також зведена версія даної настанови: «Розуміння настанови NICE» (версія для пацієнтів і піклувальників) і короткий посібник (для медичних працівників). Вони також доступні за адресою www.nice.org.uk/CG069.

1.3.4 Використання рекомендацій та супутня доказова база

ГРН зробила огляд доказів по кожному клінічному питанню, по якому отримала звіт по клінічним даним і, при необхідності, економічні обґрунтування, отримані під час дослідження та оцінки подібної інформації. Виходячи з цієї інформації, ГРН змогла сформувати рекомендації настанови. Зв’язок між доказами і рекомендаціями ГРН явно висвітлений і супроводжується клінічними доказами.