Державного вищого навчального закладу

1. Автоматизована система диспетчерського керування (АСДК) «Стріла». Технічний опис і інструкція по експлуатації. – Тернопіль. Тернопільське КБ «Стріла», вул. 15 квітня, 6.

2. Галущак В.С., Сошинов А.Г., Угаров Г.Г. Инновационные технологии в городском уличном освещении // Современные проблемы науки и образования. – 2008. – № 6 – С. 35-38 

3. ООО «Совре­менные Технологии Автоматизации» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.asuno.ru/links.html.

Фоміна А.О., Крачковський В.В.

Фінансова реструктуризація як ефективний захід санації промислових підприємств
На сучасному етапі розвитку промислового виробництва проблема уникнення кризи, підвищення життєздатності суб’єктів господарювання стає все більш гострою та актуальною. Нині перед вітчизняними промисловими підприємствами стоїть ряд складних завдань, що викликані необхідністю адаптації економічних суб’єктів до складних умов розвитку економіки держави: визначення стратегічних цілей діяльності, їх досягнення, пошук постачальників сировини та споживачів продукції, нових ринкових можливостей і фінансових ресурсів.

Вирішення цих і багатьох інших завдань висуває нові вимоги до форм і методів управління та планування, які повинні відображати зміни, що відбуваються в зовнішньому середовищі, гнучко реагувати на них. Головною умовою адаптації суб’єкта промисловості до зовнішнього середовища, що досить швидко змінюється, може служити використання функцій досудової санації, яка є складною процедурою і потребує належної організації, узгодженості всіх заходів, що здійснюються на підприємстві. Адже завдання санації будь-якого підприємства – збереження його в діючому вигляді, у тому числі збереження наявної кількості робочих місць, створення можливості для отримання прибутку підприємством на основі виявлених економічних, організаційних і техніко-технологічних резервів.

Питанням оцінки санаційного потенціалу та санаційної спроможності присвячено значну кількість робіт вітчизняних та зарубіжних дослідників. Серед учених західної школи значну увагу цим питанням приділяли такі автори, як Е. Альтман, Дж. Ван Хорн, Ю. Брігхем та ін. Не залишаються дані питання і поза увагою вітчизняних дослідників, а саме: А. В. Малявіної, С. А. Попова, Н. Б. Пашина, О. В. Бєлозерцева, К. О. Соломянової-Кирильчук, Т. В. Буловича, О. О. Терещенко та ін. Проблеми реструктуризації промислових підприємств висвітлені у роботах М.Д. Аістової, Л.П. Белих, І.І. Мазура, Є.О. Фрезе, Ю.М. Чернявського, О.М. Клейменова, Р. Карасюка, Д.І. Коваленко, В.В. Лавриненко, О.В. Лепьохіна, Л. Лігоненка, Ю.Г. Лисенка, Т. Мізерної, А. Поддерьогіна, С. Салженіцина, О.О. Терещенка, М. Хаммера, Д. Чампі, В.Д. Шапіро та інших.

Метою статті є дослідження механізму фінансової реструктуризації як заходу санації промислового підприємства.

Згідно із Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»: «Санація – задоволення вимог кредиторів та виконання зобов’язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами» [1].

К. Кордан, Т. Фолмен і М. Ванденборт розглядають реструктуризацію як проактивно здійснюваний розрив з існуючим статус-кво, а не «затягування поясу» в компанії або поліпшення поточних операцій. Після проведеної реструктуризації компанія повинна не тільки працювати краще, а виробляти більш сучасні продукти [2]. А. Євсєєв до реструктуризації відносить будь-які зміни у виробництві, структурі капіталу або власності, що не є частиною повсякденного ділового циклу компанії [3].

По суті, реструктуризація підприємства трактується як здійснення організаційно-економічних, технічних, правових заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, його управління, форми власності і організаційно-правових форм. Усе це може привести до фінансового оздоровлення (санування), збільшення обсягу випуску конкурентоспроможної продукції і підвищення ефективності виробництва підприємств та компаній.

У свою чергу, це сприяє формуванню структурної політики економічного розвитку. Програма реструктуризації може застосовуватися у трьох основних ситуаціях:

– в умовах, коли підприємство перебуває у стані кризи;

– в умовах, коли поточне становище підприємства можна визнати задовільним, проте прогнози його діяльності є несприятливими. Коли підприємство стикається з небажаними для себе тенденціями в частині конкурентоспроможності, відхиленням фактичного стану від запланованого (наприклад, зниження показників продажів, прибутку, рентабельності, рівня попиту, грошових надходжень, збільшення витрат та ін.);

– реструктуризації можуть піддатися благополучні, швидкорослі організації. Їх завдання полягає у прискореному нарощуванні відриву від найближчих конкурентів і створенні унікальних конкурентних переваг [4].

За принципом визначення об’єкта реформування виділяють такі види реструктуризації:

- виробнича (об’єкт – кінцевий продукт виробництва, технологія виробництва) – здійснюється за допомогою впровадження виробничих інновацій і проведення технологічної модернізації;

- ринкова (об’єкт – система поставки і збуту) – присвячена формам управлінської діяльності і передбачає оцінку, подальший вибір і формування ефективної організації систем поставок і збуту підприємств;

- фінансова (об’єкт – грошові потоки усередині підприємства) – традиційно є основним напрямом у комплексі заходів з реструктуризації підприємства;

- соціальна (об’єкт – трудові ресурси) – визначається як спосіб зняття суперечностей у соціально-економічній діяльності підприємства за тривалий період за допомогою невідкладних заходів, як правило, за рахунок власних ресурсів;

- екологічна (об’єкт – взаємодія з навколишнім середовищем) –передбачає залучення як внутрішніх, так і зовнішніх джерел фінансування з метою ліквідації загроз порушення екологічної рівноваги в ділянці фінансування підприємства.

Слід виділити з-поміж названих видів фінансову реструктуризацію, адже тільки за умови досягнення ефективності в управлінні фінансовими ресурсами, підприємство може реалізувати в повному обсязі обрану стратегію реструктуризації та підвищення конкурентоздатності. Фінансове реструктурування стабілізує підприємство, мінімізує загрозу ліквідації компанії і таким чином створює умови для інвестування в подальші реструктуризаційні заходи.

Найбільш поширеними методами, які сприяють фінансовому оздоровленню підприємств на сьогоднішній день є: списання безнадійної заборгованості, визначення більш вигідної схеми погашення заборгованості, одержання додаткових кредитів та інші. Залежно від проблем застосовують також наступні методи: продаж невикористаних основних фондів, зменшення оборотних запасів шляхом реалізації надлишкової частини, передачу частини майна в рахунок погашення заборгованості, продаж (купівля) акцій різних підприємств, продаж частини власних акцій, додаткова емісія акцій, взаємозаліки, зменшення (збільшення) залучених кредитів [5].

Таким чином, фінансова реструктуризація займає особливе місце в діяльності підприємства та передбачає впровадження комплексу заходів, пов’язаних зі зміною структури й розмірів власного та позикового капіталу, а також зі змінами в інвестиційній діяльності. Крім того, фінансова реструктуризація забезпечує підвищення конкурентоспроможності підприємства, набуття ширших можливостей для залучення капіталу, а головне – призводить до фінансового оздоровлення підприємства та істотного поліпшення основних показників його фінансового стану.

1. Закон України «Про банкрутство» від 30.06.1999 № 784-XIV [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/784-14

2. Грешко Р. І. Фінансова санація промислових підприємств : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.00.08 „Гроші, фінанси і кредит” / Р. І. Грешко. – Тернопіль, 2008. – 20 с.

3. Григор’єва Л. В. Реструктуризація як комплексна інновація, спрямована на покращення адаптації підприємства до ринкових умов господарювання / Л. В. Григор’єва // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. – 2005. – № 6. – Т. 2. – С. 227.

4. Маряненко Л. В. Особливості та передумови провадження санаційних процесів на підприємствах України / Л. В. Маряненко // Економіка. Фінанси. Право. – 2007. – №10. – С. 14– 20.

5. Міхов Л.І. Фінансова реструктуризація / Л.І. Міхов, Л.М. Каліна // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. – 2010. – №2. – С. 57–60.

Чижикова А.С., Цвєтнова О.В.

Сутність та структура поняття конкурентоспроможності підприємства
Дослідження поняття «конкурентоспроможність підприємства» передбачає з'ясування сутності категорії «конкуренція», оскільки вони тісно взаємозв'язані як в етимологічному (спільний корінь), так і в чисто логічному сенсі – про конкурентоспроможність можна говорити тільки при наявності конкуренції між виробниками певної продукції (послуги).

Виникнення і розвиток суспільства супроводжується формуванням явища конкуренції, яка є одним із постійно діючих чинників його прогресивного руху вперед.

Конкуренція змушує суб'єктів підприємницької діяльності не зупинятися на досягнутому, а постійно самовдосконалюватися, знижати витрати на виробництво, покращувати якість продукції (послуг), що пропонуються на ринку, підвищувати свою конкурентоспроможність.

Здатність підприємства вести суперництво у базовій галузі, на міжгалузевому та світових ринках отримала втілення в категорії «конкурентоспроможність».

Зрозуміло, що конкурентоспроможність проявляється тільки в умовах конкуренції і через конкуренцію. Необхідно відмітити, що єдиного підходу до визначення даної категорії у вітчизняній та зарубіжній науці не існує. Аналіз економічної літератури щодо логічного встановлення змісту цього поняття свідчить про наявність багатоаспектного трактування терміну «конкурентоспроможність».

Незважаючи на відомість даної категорії з 60-х років ХХ століття, кожний дослідник вкладає у поняття «конкурентоспроможність» свій зміст та свою систему позначень[7, c.520].

У табл. 1 наведені деякі з визначень поняття «конкурентоспроможність підприємства», що пропонують зарубіжні та вітчизняні автори.

Таблиця 1.

Визначення науковцями поняття «конкурентоспроможність підприємства»

За рівнем економічних об’єктів, що конкурують, розглядають конкурентоспроможність галузі, підприємства, товару.

Конкурентоспроможність галузі визначається наявністю в ній технічних, економічних та організаційних умов для створення, виробництва й збуту продукції високої якості, що задовольняє вимогам конкретних груп споживачів. Конкурентоспроможність галузі – здатність підприємств (фірм) входити до складу галузі, швидко реагуючи на зміну в її структурі, брати до уваги тенденції до зміни, відновлювати свої соціально-економічні системи і зберігати та підвищувати досягнутий рівень ефективності виробництва й управління.

Конкурентоспроможність підприємства – здатність виробляти й реалізовувати свою продукцію швидко, дешево, якісно, продавати її в достатній кількості, при високому технологічному рівні обслуговування. Конкурентоспроможність підприємства – це можливість ефективно розпоряджатися власними й позиковими ресурсами в умовах конкурентного ринку[8, c.520].

З.Є. Шершньова, С.В. Оборська визначають: «Конкурентоспроможність підприємства – рівень його компетенції відносно інших підприємств-конкурентів у нагромадженні та використанні виробничого потенціалу певної спрямованості, а також його окремих складових: технології, ресурсів, менеджменту (особливо – стратегічного поточного планування), навичок і знань персоналу тощо, що знаходить вираження в таких результуючих показниках, як якість продукції, прибутковість, продуктивність тощо.

Конкурентоспроможність продукції – ступінь її відповідності на певний момент вимогам цільових груп споживачів або обраного ринку за найважливішими характеристиками: технічними, економічними, екологічними тощо» [9, с.384].

Конкурентоспроможність товару відображає його здатність більш повно відповідати запитам покупців порівняно з аналогічними товарами, представленими на ринку. Вона визначається конкурентними перевагами: з одного боку, якістю товару, його технічним рівнем, споживчими властивостями, з іншого боку – цінами, установлюваними продавцями товарів.

Крім того, на конкурентоспроможність впливають переваги в гарантійному й післягарантійному сервісі, рекламі, іміджі виробника, а також ситуація на ринку, коливання попиту. Високий рівень конкурентоспроможності товару свідчить про доцільність його виробництва й можливості вигідного продажу.

Ю. Іванов пише: «По-перше, під конкурентоспроможністю розуміють ступінь відповідності конкретного товару в кожний даний момент часу вимогам обраного ринку за технічними, економічними і іншими характеристиками. По-друге, це комплекс факторів, що відображають як техніко-економічні характеристики продукції, так і умови їхньої реалізації. По-третє, під конкурентоспроможністю товару розуміється комплекс споживчих і вартісних характеристик, у зв'язку з якими відбувається розподіл попиту між даним товаром і іншими товарами, що обертаються на ринку.

Незважаючи на наявні розходження у формулюваннях, загальним є те, що конкурентоспроможність товару проявляється на ринку в момент обміну, тобто реалізації продукції. Рівень конкурентоспроможності товару визначається в остаточному підсумку покупцем, який, здобуваючи продукцію, визнає її відповідність своїм потребам» [3, с.11].

Конкурентоспроможність продукції й конкурентоспроможність підприємства співвідносяться між собою як частина й ціле. Зазвичай можливість фірми конкурувати на певному товарному ринку безпосередньо залежить від конкурентоспроможності її товарів (послуг), а також сукупності економічних методів управління господарською діяльністю, що впливають на результати конкурентної боротьби.

Конкурентоспроможність об’єкту будь-якого рівня не є сталою характеристикою. Вона нерозривно пов’язана з мінливістю конкуренції. М. Портер відзначає, що конкуренція – є динамічною і базується на оновленні та пошуку стратегічних відмінностей [4, с.896].

Поняття конкурентоспроможності містить у собі великий комплекс економічних, правових та інших характеристик, що визначають положення підприємства на галузевому, регіональному або світовому ринку. Цей комплекс може включати характеристики товару, обумовлені сферою виробництва, а також фактори, що формують у цілому економічні умови виробництва і збуту продукції. Рівень конкурентоспроможності підприємства – дзеркало, в якому відображаються сукупні підсумки роботи практично всіх служб підприємства, а також стан зовнішнього довкілля.

Деякі автори за ознакою «ступінь виявлення» виділяють фактичну (реальну) та потенційну конкурентоспроможність. Вони стверджують, що дані економічні поняття співвідносяться між собою так, як реальне співвідноситься з можливим, наприклад, як фактичний випуск продукції підприємства співвідноситься з його потужністю. Потенційна конкурентоспроможність являє собою максимально можливу фактичну конкурентоспроможність з урахуванням всіх чинників конкретного ринку чи його окремого сегменту.

В.А. Гайдук фактично підтверджує цю тезу і пише: «конкурентоздатність існує в двох формах (потенційній та фактичній) і економічний суб’єкт прагне до максимальної реалізації свого потенціалу» [2, с.17].

Треба зазначити, що вказана позиція не є загальноприйнятою в сучасній економічній науці: частина фахівців вважає, що категорія «конкурентоспроможність» («конкурентоздатність») у повній відповідності до другого кореня даного терміну є виключно потенційним поняттям і відображає тільки можливість (здатність) конкурувати на ринку з іншими товаровиробниками й протистояти дії ринкових сил.

При цьому зазвичай використовується термін «конкурентний потенціал» як синонім слова «конкурентоспроможність», яке використовується виключно у потенційному сенсі.

Для з'ясування структури поняття «конкурентоспроможність» доцільно розглянути направлення зміни наведених частинних ознак при зростанні (зниженні) конкурентоспроможності підприємства. Відомо, що цінова еластичність попиту – величина негативна, так як з підвищенням ціни товару попит на нього зазвичай зменшується. Тому, якщо має місце реальне підвищення конкурентоспроможності підприємства у часі або в просторі за всіма напрямками своєї діяльності (внутрішніми і зовнішніми) рентабельність виробництва й частка ринку зростають, а цінова еластичність попиту не зменшується.

Якщо ж ріст конкурентоздатності об’єкту забезпечується, головним чином, за рахунок використання зовнішніх (кон’юнктурних) факторів, наприклад, шляхом зниженням цін на свої вироби, або за допомогою посилення бренду (торгової марки), то має місце підвищення ринкової позиції підприємства при незмінній еластичності попиту і зниженні рентабельності виробництва.

Зниження конкурентоспроможності підприємства проявляється у зниженні всіх трьох частинних його ознак, або ж деяких із них. Так, недостатня увага до внутрішніх чинників конкурентоздатності приводить до зростання собівартості продукції, падіння прибутків й рентабельності виробництва.

Наведений вище критичний аналіз показав, що конкурентоспроможність – це складна економічна категорія, яка виражає результат взаємодії всіх елементів системи внутрішніх (виробничих, економічних, науково-технічних та ін.) і зовнішніх (життєутворюючих, адаптивних) відносин між промисловими підприємствами з приводу можливості реалізації даного виду продукції на конкретному ринку чи його сегменті. Це комплексне поняття, яке внаслідок щільного зв’язку з категорією «конкуренція», охоплює безліч сторін, факторів та умов суперництва підприємств за прихильність споживачів до товарів певних виробників.
Література:

1.  Азоев Г. Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика. – М. : Центр экономики и маркетинга, 1996. – 208 с.

2. Гайдук В. А. Конкурентоздатність в умовах сучасного ринку / В. А. Гайдук // Економіка та держава. – 2007. – № 2. – С. 16-17.

3. Иванов Ю. Конкурентоспособность в системе категорий рыночной экономики / Ю. Иванов // Бизнес Информ. – 1994. – № 11. – С. 11- 14.

4. Портер М. Международная конкуренция / М. Портер. – М. : Международные отношения, 1993. – 896 с.

5. Уинт А. Конкурентоспособность в небольших развивающихся стран: выводы из Карибского бассейна. - Канада: Университет Вест-Индии Пресс, 2003. - 222 с. - [Електронний ресурс] - режим доступу: http://www.questia.com/PM.qst?a= о & г = 104310446.

6. Фатхутдинов Р. А. Конкурентоспособность организации в условиях кризиса: экономика, маркетинг, менеджмент. – М. : Издательско-книготорговый центр “Маркетинг”, 2002. – 892 с.

7. Хруцкий В.Е., Корнеева И.В. Современный маркетинг: настольная книга по исследованию рынка. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 528 с.

8. Шевченко Л. С. Конкурентное управление : Уч. пособие / Л. С. Шевченко. – Харьков: Эспада, 2004. – 520 с.

9. Шершньова З. Є. Стратегічне управління: Навч. Посібник / З. Є. Шершньова, С. В. Оборська – К.: КНЕУ, 1999. – 384 с.

Сутність та організація служби внутрішнього аудиту

Мета статті – розкрити сутність внутрішнього аудиту і причини, які спонукали до його виникнення, визначити завдання та функції внутрішнього аудиту.

Про актуальність здійснення внутрішнього аудиту зазначають усі науковці, які займаються вивченням бухгалтерського обліку та аудиту. Підтвердженням цього є видання низки підручників, монографій і посібників з аудиту, підготовлених провідними українськими вченими, серед яких, зокрема: В. С. Рудницький, Б. Ф. Усач, В. В. Сопко, Ф. Ф. Бутинець, А. М. Кузьмінський, В. П. Завгородній, а також зарубіжними науковцями – наприклад, Е. А. Аренсом, Дж. К. Лоббеком та ін.

Із переходом до ринкової економіки на великих підприємствах виникла необхідність організації внутрішніх аудиторських служб, що пов’язано з потребою ефективного управління. Підвищення загального рівня управлінських кадрів і професійної підготовки менеджерів господарюючих суб’єктів стає актуальним на сучасному етапі господарювання. З метою більш ефективного управління створюється служба внутрішнього аудиту, яка дозволяє оперативно виявляти поточні проблеми на підприємстві. Внутрішні аудитори звітують перед вищим керівництвом підприємства. За внутрішній аудит відповідає сама фірма або один із її відділів, тобто контрольний орган всередині фірми. Керівник такого контрольного органу (або внутрішній аудитор) підпорядкований керівництву підприємства. Внутрішній контрольний орган здійснює аудиторські перевірки на самому підприємстві або в його підрозділах. Будучи на повному утриманні підприємства, цей контрольний орган (чи сам внутрішній аудитор) повинен довести необхідність свого існування. Для цього він покликаний сприяти підвищенню ефективності роботи підприємства, забезпеченню рентабельності й зміцненню його фінансового стану. Мета внутрішнього аудиту — удосконалення організації й управління виробництвом, виявлення й мобілізація резервів його зростання. Внутрішній аудит здійснюється на попередній стадії виконання комерційної, технологічної або фінансової угоди, у процесі її проходження і після завершення. Він дає експертну науково обґрунтовану оцінку господарським операціям і процесам. Внутрішній аудит аналізує ситуацію ризику і застерігає від банкрутства, використовує ноу-хау для збільшення прибутку й ефективності нової технології, вживає заходів, що сприяють фінансовій діяльності підприємства.

Термін „внутрішній аудит” - означає оцінювальну діяльність служби створеної суб’єктом господарювання. До функцій внутрішнього аудиту входять, зокрема, перевірка, оцінювання та моніторинг відповідності й функціонування систем бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю.[1,c.139]

Внутрішній аудит– незалежна експертна діяльність служби внутрішнього аудиту фінансової установи, яка полягає в проведенні перевірок та здійснення оцінки, як правило, таких елементів:

- системи внутрішнього контролю фінансової установи;

- фінансової та господарської інформації;

- економічності та продуктивності фінансової установи;

- дотримання законів, нормативних актів та інших зовнішніх вимог.[4,c.290]

Сутність внутрішнього аудиту розкривається також у його функціях. Наповнення функцій внутрішнього аудиту конкретним змістом залежить від особливостей діяльності підприємства і має здійснюватися тим органом управління, якому підпорядковується служба внутрішнього аудиту. Завдання конкретної служби можуть бути різними залежно від специфіки роботи підприємств, від особливостей його організаційної структури і від завдань, які ставить перед собою адміністрація у даний момент.

Як свідчить досвід розвинутих країн, до основних функцій внутрішнього аудиту належать:

-контрольна;

-координаційна;

-аналітична;

-інформаційна;

-консультаційна;

-захисна.[3,c.115]

Безпосередньо з функціями пов’язані і завдання внутрішнього аудиту. До основних завдань внутрішнього аудиту відносять:

-перевірку бухгалтерської інформації;

-перевірку оперативних даних, якими користується система управління;

-перевірку засобів і способів ідентифікації інформації; вивчення окремих статей звітності;

-перевірку сальдо і оборотів за окремими рахунками бухгалтерського обліку;

-перевірку і моніторинг системи бухгалтерського обліку;

-перевірку і моніторинг системи внутрішнього контролю;

-перевірку дотримання законів і внутрішніх правил;

-контроль за дисципліною виконання рішень керівництва або власників;

-вивчення та оцінка ефективності системи внутрішнього контролю:

-перевірку наявності, стану й збереження майна підприємства;

-перевірку поточної діяльності окремих структурних підрозділів;

-оцінку та контроль використовуваного програмного забезпечення;

-контроль дотримання комерційної таємниці;

-розслідування окремих випадків (розкрадання, обману, по­милки на значні суми) та неадекватних дій персоналу управління;

-оцінку ефективності використання ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових, інтелектуальних);

-розробку рекомендацій з усунення невідповідностей щодо підвищення ефективності діяльності.[2,c.28]

Слід відзначити, що український внутрішній аудит значно відрізняється від внутрішнього аудиту зарубіжних колег. Це пов’язано з тим, що незалежність внутрішнього аудиту в Україні умовна, відсутні єдині вимоги до професійного та освітнього рівня внутрішніх аудиторів, не до кінця розроблена і законодавча база, багато питань не мають наукового обґрунтування.

Внутрішній аудит стає одним із основних інструментів підвищення ефективності управління підприємствами різних організаційно-правових форм і, особливо, акціонерних товариств. Серед усіх елементів управління (прогнозування, планування, регулювання, контроль, аналіз, стимулювання) саме контроль дає реальну оцінку стану підприємства. Однак невідповідність роботи існуючих контрольно-ревізійних служб, що виконують зазначену функцію контролю, вимогам ринкових перетворень потребує вдосконалення контрольної функції внутрішнього аудиту. Необхідність створення служби внутрішнього аудиту зумовлена тим, що власник або керівник хоче знати реальний стан справ на підприємстві. Адміністрація підприємства розробляє політику і процедури роботи фірми, але персонал не завжди може зрозуміти їх або подеколи не виконує завдання керівників із тих чи інших причин.

Із зростанням масштабів діяльності підприємства і створенням багаторівневого апарату управління постають проблеми обміну інформацією та координації рішень, збільшується ймовірність прийняття різними ланками постанов, які суперечать одна одній, ускладнюється контроль різних ланок управління з боку центрального керівництва, що посилює ризик виникнення помилок і зловживань персоналу (менеджерів). Якщо ж організація має географічно віддалені філіали або відділення, у яких місцеве керівництво приймає самостійні рішення, то посилюється необхідність здійснювати контроль і оцінку ухвалених рішень у цілому, а для цього потрібна достовірна, якісна інформація.

Система бухгалтерського обліку не дає повної інформації, необхідної для своєчасного прийняття рішень. Керівники структурних підрозділів та окремі фахівці не завжди володіють відповідними знаннями і досвідом у галузі ухвалення рішень, які мають важливе значення для підприємства і можуть не тільки збільшити його прибутки, а й завдати збитків, призвести до банкрутства. Тому ні бухгалтерія, ні фахівці не в змозі в повному обсязі здійснювати внутрішньогосподарський контроль. Яким би професійними не був менеджмент, актуальним є питання контролю за діяльністю компанії, одним із дієвих інструментів якого може стати внутрішній аудит.

Проаналізувавши сутність та роль внутрішнього аудиту, доходимо висновку, що його організація властива лише великим підприємствам, які мають складну оргструктуру, значну кількість філіалів, різні види діяльності та можливості кооперування, зацікавленість органів управління отримувати достатньо об’єктивну і незалежну оцінку дій менеджерів усіх видів керування.

1. 
   Бутинець Ф.Ф. Аудит: Підручник для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів. – 3-тє вид., доп. І перероб. – Житомир: ПП «Рута», 2006. – 512 с.
   
2. 
   Дорош Н. І. Актуальні проблеми розвитку аудиторського контролю в Україні// Світ бухгалтерського обліку. — 1997. — № 5. —42 с.
   
3. 
   Немченко В. В. Практичний курс внутрішнього аудиту : [підручник] / В. В. Немченко, В. П. Хомутенко, А. В. Хомутенко; за ред. В. В. Немченко – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 240 с.
   
4. 
   Савченко В.Я. Аудит: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2005. – 322 с.
   

Кузьменко А.О., Зеркаль Я.Г., Коваленко Ю.О.

Проблеми адаптації бухгалтерської звітності українських підприємств відповідно до міжнародних стандартів
Анотація. У статті розглянуто проблеми модернізації бухгалтерської звітності, проведено аналіз, який дозволить розглянути не тільки переваги, а й недоліки введення МСФЗ.

Ключові слова: бухгалтерська звітність, міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ), положення (стандарт) бухгалтерського обліку (П (С) БО).

Поступальний розвиток сучасного суспільства спонукає країни та їх представників до спілкування між собою в політичній, економічній, культурній сферах і в інших галузях суспільного життя.

У зв'язку з цим багато в чому актуалізуються проблеми застосування та впровадження необхідної інформації, а її впровадження залежить від стану і ступеня розвитку окремо взятої країни. В умовах інтернаціоналізації світової економіки, глобалізації капіталу, бухгалтерський облік є одним із засобів міжнародного спілкування.

Входження українського бізнесу і виробництва в світову економіку, створення умов для залучення іноземних інвестицій, інтеграція України в Європейський Союз (ЄС) - всі ці процеси диктують необхідність вивчення та використання в економічному спілкуванні універсальної мови, зрозумілого всьому світу: міжнародних стандартів фінансової звітності - МСФЗ.

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що для сучасної української економіки великою проблемою є приведення існуючої в нашій країні системи бухгалтерського обліку та звітності у відповідність до вимог ринкової економіки та міжнародних стандартів.

Принципи та засади побудови системи бухгалтерського обліку та звітності за кордоном мають методологічне значення для вдосконалення бухгалтерського обліку в Україні.

Мета даної статті полягає в проведенні аналізу, який дозволить розглянути не тільки переваги, а й недоліки введення МСФЗ, щоб сліпо не переносити їх в українську економіку.

У сучасному світі складання фінансової звітності займає одне з провідних місць, оскільки жодне управлінське рішення не обходиться без попереднього аналізу фінансової інформації, яку отримують у вигляді коротких фінансових зведень або розлогих фінансових звітів.

До недавніх пір Україна становила бухгалтерські звіти за допомогою УП (С) БО, але прийшов час, коли ці стандарти почали застарівати, і на їх місце прийшли нові інноваційні методи, таким є стандарт МСФЗ.

Українські положення (стандарти) бухгалтерського обліку (УП (С) БО) (укр. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку (П (С) БО)) - нормативно-правовий акт, затверджений Міністерством фінансів України, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Українські стандарти не суперечать міжнародним стандартам і, по суті, є їх окремим випадком, пристосованим під національні особливості ведення бізнесу в Україні [1].

Міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ; IFRS англ. International Financial Reporting Standards) - набір документів (стандартів та інтерпретацій), що регламентують правила складання фінансової звітності, необхідної зовнішнім користувачам для прийняття ними економічних рішень відносно підприємства. МСФЗ, на відміну від деяких національних правил складання звітності, являють собою стандарти, засновані на принципах, а не на жорстко прописаних правилах.

Завдання МСФЗ полягає в тому, щоб у будь практичної ситуації укладачі могли слідувати духу принципів, а не намагатися знайти лазівки в чітко прописаних правилах, які дозволили б обійти будь-які базові положення. Серед принципів: принцип нарахування (accrual basis), принцип безперервності діяльності (going concern), обережності (prudence), доречності (relevance) і ряд інших.

Адаптація МСФЗ почалася порівняно недавно. У зв'язку з прийняттям закону про Міжнародних стандартах фінансової звітності, в Україні з січня 2012 року в силу вступили зміни до закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (Закон про бухоблік).

Фінансова та бухгалтерська звітність МСФЗ обов'язкова для публічних акціонерних товариств, банків, страховиків і підприємств, що здійснюють господарську діяльність з затверджується КМУ видам. Для ПАТ потрібно додатково розкривати інформацію про свою діяльність на основі міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Доцільність проведення облікової політики за МСФЗ і використання обліку основних засобів за МСФЗ іншими підприємствами визначається самостійно. Щодо звітності за МСФЗ необхідно поставити до відома органи статистики. Опублікування підтвердженої аудитором річної фінансової звітності по МСФО повинне здійснюватися не пізніше 30 квітня наступного за звітним року. Відповідно до МСФЗ, датою переходу на МСФЗ вважається початок першого етапу надання повної порівняльної інформації у своїх перших фінансових звітах за МСФЗ.

Складається початковий баланс за МСФЗ 1 на дату переходу. Він служить стартовою точкою для складання першого звітності за МСФЗ на звітну дату. Таким чином, перехід на міжнародні стандарти з 2012р. вимагає складання звітності за стандартами, чинним на 31.12.12г. При цьому надаються дані попередньої фінансової звітності, трансформованої за нормами МСФЗ в якості порівняльної інформації.

Міжнародні стандарти не передбачають конкретного формату звітності (з набором показників і послідовністю їх розміщення) і плану рахунків. Вимоги ПСБО в максимально можливій формі збігаються з вимогами МСФЗ [2].

В цілому сам зміст міжнародних стандартів схоже з українськими стандартами, але існує ряд відмінностей, наприклад, в МСФЗ є такі стандарти, яких немає в українських: IAS 10 - події після звітної дати; IAS 20 - облік державних грантів і розкриття інформації про державну допомогу; IAS 23 - витрати на позики; IFRS 4 - договори страхування; IFRS 7 - фінансові інструменти розкриття [3].

У свою чергу, в українських стандартах є ПСБО 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва», якого немає в міжнародних (в МСФЗ функціонування малих підприємств регламентується звичайними стандартами).

Облікова політика підприємства, виходячи з МСФЗ, не повинна змінюватися, якщо на це не буде вагомих причин. Виходячи з українських стандартів, облікова політика повинна змінюватися відповідно до змін законодавства. У фінансову звітність, створену за МСФЗ, повинні включаться тільки ті облікові одиниці, які можуть істотно впливати на прийняття управлінських рішень, а в українських стандартах є положення, які регламентують форми і правила заповнення фінансової звітності [4].

Існує ще деяка кількість незначних відмінностей на різних ділянках обліку. Наприклад, у багатьох країнах, у тому числі і в Україні, не передбачений метод списання запасів LIFO, в той час як міжнародні стандарти допускають його використання [3]. У ПСБО чітко вказані всі види біологічних активів, і те, на яких рахунках вони повинні враховуватися (включаючи поділ на довгострокові і короткострокові активи), чого немає в міжнародних стандартах.

Основними позитивами переходу на МСФЗ є:

- розширення, як вертикальних, так і горизонтальних господарських зв'язків - призвело до активізації самостійності суб'єктів господарювання, яким для прийняття рішень необхідна якісна інформація, яка повно і істинно відображає всі економічні процеси;

- активізація ролі грошей призвела до збільшення потреби в кредитних коштах, для одержання яких банки вимагають від суб'єктів господарювання надання фінансових документів, які б дозволили провести фінансовий аналіз підприємства швидко, якісно і доступно;

- простежується стійка тенденція збільшення кількості підприємств, що займаються міжнародним бізнесом;

- вихід українських підприємств на міжнародні фінансові ринки вимагає надання фінансової звітності відповідно до міжнародних стандартів;

- зростання іноземних інвестицій;

- поступова інтеграція в європейський економічний простір.

Слід виділити основні переваги при формуванні фінансової звітності за міжнародними стандартами:

- можливість отримання кредитів в іноземному банку;

- можливість пошуку постачальників-іноземців;

- створення транснаціональної компанії;

- можливість залучення зарубіжних клієнтів;

- доступність до інформації та прозорість суб'єктів ринку;

- вдосконалення контролю з боку органів нагляду за фінансовим станом і діяльністю організацій;

Не менш вагомими є проблеми переходу, такі як:

- процес гармонізації повинен проходити активніше;

- сфера застосування (МСФЗ розраховані на комерційні організації, діяльність державних виходять з поля регулювання МСФЗ);

- необхідність несення додаткових фінансових витрат (перехід - вельми дорогий процес, витрати на оплату послуг сторонніх консультантів, перенавчання персоналу, наймання нового персоналу, придбання і налагодження відповідного програмного забезпечення, перебудову систем внутрішнього документообігу та контролю і т.д.).

Проаналізувавши проблематику нововведення, можна стверджувати, що: введення МСФЗ в Україні є перспективним зміною, яка сприятиме не лише поліпшенню роботи вітчизняних підприємств, але й буде розвивати світове співпраця з провідними компаніями світу.

Необхідність реформування системи бухгалтерського обліку і звітності в Україні - назріла проблема.

Аналогічні заходи вже проведені в країнах Прибалтики, Росії, Молдові, Казахстані, Грузії. Вони є складовою реформ, спрямованих на трансформацію економіки країни відповідно до вимог ринкового середовища.

Більшість європейських країн першу хвилю переходу на МСФЗ вже подолали, вони все ще працюють над своєю обліковою системою. Протягом цього процесу світові організації, які використовують МСФЗ, прагнули досягти єдиних стандартів, і їх інтерпретація на глобальному рівні отримує новий імпульс.

Як висновок для сучасної української економіки великою проблемою є приведення існуючої в нашій країні системи бухгалтерського обліку та звітності у відповідність до вимог ринкової економіки та міжнародних стандартів.

У кожному разі, в даний час об'єктивна необхідність і вкрай висока актуальність адаптації української облікової системи до міжнародних стандартів настільки великі, що це вже ні в кого не викликає жодних сумнівів в теоретичному плані, а акцент вирішення даної проблеми перенесений в площину практичного впровадження.

Потрібно підкреслити при цьому, що Україна тільки стала на цей шлях практичного впровадження міжнародної системи обліку, і їй ще належить витратити довгі роки на подолання мовного бар'єру з іншими країнами за допомогою МСФЗ. Перші роки ми будемо цьому вчитися, а далі - удосконалювати українську систему бухгалтерського обліку.

1. Міністерство фінансів України Стаття 1 // 34 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку / Пашутінській Є.К. - К .: КНТ, 2009. -320 с. - ISBN 978-966-373-553-5.

2. О.П. Ратушна. Необхідність Реформування системи бухгалтерського обліку в Україні у відповідності з МСБО (укр.). Бухгалтерський облік, аналіз та аудит: проблеми Теорії, методології, организації.

3. Аскери О., Тарусин В., Ходирєв Л. Міжнародні стандарти фінансової звітності (International Accounting Standarts) / редколегія: перевезених С., Сумін К. - 2006. - М .: Аскер, 2006. - 1060 p. ISBN 5-86567-072-7.

4. Швець В.Г. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (МСБО). // Теорія бухгалтерського обліку / Пашутінській Є.К. - К .: Знання, 2004. - 447 с. - ISBN 966-346-135-7.

Сердюк Т.Г., Пекар К.Р., Коваленко Ю.О.

Проблеми регулювання бухгалтерського обліку в Україні та можливі шляхи їх подолання
На сучасному етапі розвитку економіки України необхідною умовою ефективної підприємницької діяльності є реформування бухгалтерського обліку відповідно до потреб користувачів. Бухгалтерський облік - надзвичайно важлива складова економічного життя країн. Щоб створити єдині правила ведення обліку та його удосконалення, щоб захистити інтереси користувачів було запроваджено регулювання бухгалтерського обліку. Механізм регулювання розвивався і змінювався протягом тривалого часу.

Серед видатних вчених, що здійснили вагомий внесок в розвиток  регулювання бухгалтерського обліку на різних історичних етапах, слід назвати: Ловінська Л. Г., Німчинов П.П., Чумаченко М.Г., Кузьмінський А.Нта інші. [2], [3]

Регулювання бухгалтерського обліку в Україні на сьогоднішній день не можна вважати досконалим, воно потребує модернізації, чим і пояснюється актуальність цієї статті. Неврахування досвіду професійних бухгалтерських організацій, неузгодженість між прийнятими класифікаціями категорій підприємств та субрахунками, безвідповідальність членів регуляторного органу за формування й дотримання методології бухгалтерського обліку у сферах їх впливу. Метою даного  дослідження є визначення основних проблем регулювання бухгалтерського обліку в Україні, а також можливі варіанти  їх подолання.

Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється з метою:

-    створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов’язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів;

-    удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності [4].

Звичайно, сучасна система регулювання  бухгалтерського обліку України  була запозичена з часів  планової економіки, і її методи залишилися адміністративними. Це, зрозуміло, потребувало реформування. Але й проведення реформ, на думку багатьох дослідників цього питання, не дало достатнього ефекту.

На сьогоднішній день в державі немає чіткого визначення суб'єкта, за яким визначена відповідальність за стан бухгалтерського обліку. Збирає та обробляє фінансову звітність Держкомстат України, визначає методологію бухгалтерського обліку і звітності - Міністерство фінансів. У правовому полі ці обмеження закладено Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”[1].

У наш час дуже важливо чітко визначити, який інститут несе головну відповідальність за регулювання бухгалтерського обліку в Україні. Слід внести відповідні корективи в  Закон України  «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Крім того, нам здається вважливим зазначити необхідність саме державного регулювання бухгалтерського обліку, хоча власник підприємства  теж повинен нести за це відповідальність. Подібні рекомендації були висловлені у Звіті Світового банку про стан дотримання стандартів та кодексів у сфері бухгалтерського обліку і аудиту. Для того, щоб провести таке реформування, слід, на нашу думку, провести спеціальні дослідження, які б довели доцільність цих змін.

Існує декілька шляхів подолання такої невідповідності – удосконалення роботи існуючого регулятора, створення нового регуляторного органу, принести у відповідність органи регулювання, головну функцію регулювання фінансової звітності установ, організацій, підприємств може повністю взіти на себе Міністерство фінансів.

Можна визначити, що ще однією проблемою в регулюванні бухгалтерського обліку є неврахування досвіду професійних бухгалтерських організацій. Хоча вони й беруть певну участь в регулюванні бухгалтерського обліку, все ж їх співпраці з регуляторним органом не вистачає чіткості і правового визнання. На сьогодні чотири вітчизняних професійних бухгал­терських організацій (САУ, ФПБАУ, ФАБФ АПКУ, УАСБА) мають значний науково-практичний і міжнародний потенціал для здійснення активної участі у справі регулювання бухгалтерської діяльності, хоча їх діяльність  не повинна, на нашу думку, суперечити загальній політиці держави стосовно регулювання бухгалтерського обліку [4].

Слід зазначити, що існує можливість розв'язати існуючі проблеми шляхом менших змін, наприклад, посиленням правового статусу Методологіч­ної ради з бухгалтерського обліку при Мінфіні України через розширення її пов­новажень і певної самостійності функціонування за окремим Статутом, а не за Положенням, як є зараз.

Концептуальними підходами до такого реформування є:

1.     Посилення правового статусу національного регуляторного органу з питань бухгалтерського обліку, його можливостей та відповідальності в межах Кабінету Міністрів України чи Мінфіну України.

2.     Розширення суб'єктів впливу на бухгалтерську діяльність шляхом участі в регуляторних органах представників галузевих міністерств і професійних бухгалтерських ор­ганізацій.

3.     Забезпечення відповідальності членів регуляторного органу за формування й дотримання методології бухгалтерського обліку у сферах їх впливу [5].

Отже, можемо зробити такі висновки: регулювання бухгалтерського обліку є дуже важливим для держави. На сучасному етапі в цій сфері існують певні проблеми. У системі бухгалтерського обліку на сьогоднішній день існують ряд питань, які потребують нагального вирішення:

• 
  нечітке визначення головного регуляторного органу і його функцій;
  
• 
  проблеми правового сектору;
  
• 
  недостатня увага держави до професійних бухгалтерських організацій.
  

Література:

2.     Кузьмінський Р.М. Реформування бухгалтерського обліку // Актуальні проблеми бухгалтерського обліку. -  Фінанси України. – 2014. - №8. – с.59

3.     Ловінська Л. Г. Уніфікація термінології бухгалтерського обліку в Україні. – Фінанси України. – 2010 - №8. – с.33

4.     Пархоменко В.М. Проблема регулювання бухгалтерського обліку в Україні. – Бухгалтерський облік і аудит. – 2013 . – № 8-9. – с.15

5.     Свідерський Є.І. Бухгалтерський облік у галузях економіки.  Навч. посіб.- К.: КНЕУ, 2011. - 233с.

Щербак Ю.В., Чижова Н.Е.

Система налогообложения в Украине начала формироваться с 1991 г. Несмотря на неизменность основополагающих принципов, и подходов к построению этой системы, изложенных в Законе Украины "О системе налогообложения", она, тем не менее, постоянно изменяется: вносятся дополнения, уточнения, поправки. Правовые нормы, регулирующие отношения, связанные со сбором, распределением и использованием налоговых поступлений в Украине, отражают все изменения государственной финансовой политики, направленные на преодоление кризиса и создание эффективной рыночной экономики.

Налогообложение предприятия осуществляется в соответствии с принципами, определенными налоговым законодательством Украины. В этом смысле система налогообложения выступает как фактор внешней среды функционирования предприятия, который через систему правовых норм задает совокупность её финансовых обязательств перед государством и правила их выполнения. Вместе с тем специфика налоговых отношений такова, что их действие не ограничивается областью внешних взаимоотношений предприятия. Выполнение налоговой повинности оказывает существенное воздействие практически на все сферы деятельности предприятия, приводя к необходимости выделения отдельного направления в системе управления - налогового менеджмента. Таким образом, налоговый аспект деятельности предприятия и становится фактором не только внешней, но и внутренней среды предприятия.

Нестабильность налогового законодательства существенно усложняет практическую предпринимательскую деятельность. При помощи налогов регулируется внешнеэкономическая деятельность, включая привлечение иностранных инвестиций, формируется прибыль предприятия [3].

Целью статьи является: определить влияние налогов на деятельность предприятия как источника риска. А также дать определение понятия «налоговый аудит» и обосновать необходимость введения должности налогового аудитора на предприятиях Украины.

История развития налогообложения свидетельствует, что налоги могут быть не только источником пополнения бюджетов, но и инструментом регулирования тех или иных социально-экономических процессов Сознательное использование налогов для достижения соответствующих целей проходит в рамках налоговой политики, которую проводит государства.