Державної адміністрації вчені харківського краю Біобібліографічний посібник Вип. Історія. Етнографія. Археологія Харків -2012

Петро Тимофійович народився 12 липня 1915 року в с. Заброди Богодухівського повіту на Харківщині. Трудову діяльність розпочав у 1932 році робітником шахти у м. Дзержинську. Після закінчення учительських курсів працював учителем суспільствознавства та української мови у сільській школі Богодухівського району, директором дитячого будинку м. Лебедина. З 1937 року Петро Тимофійович — на комсомольській роботі: був секретарем Сумського, першим секретарем Станіславського обкомів ЛКСМУ. Від перших днів Великої Вітчизняної війни перебував у діючій армії.

У 1948 році закінчив Київський державний університет і був зарахований до аспірантури Академії суспільних наук при ЦК ВКП (б), а через три роки захистив кандидатську дисертацію. Впродовж 17 років працював заступником Голови Ради Міністрів України, займався питаннями культури, освіти, охорони здоров'я.

Роботу в державних органах П.Т. Тронько вдало поєднував з науковою діяльністю. В 1968 р. захистив докторську дисертацію, опублікував ряд монографій — «Безсмертя юних», «В боях за Вітчизну», «Подвиг твоїх батьків» тощо. Був автором, керівником, членом редколегії кількох фундаментальних праць: «Історія Української РСР», «Історія Києва», «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941—1945 рр.», багатотомна серія книг «Реабілітовані історією та ін.. Головне дітище П. Т. Тронька — унікальне 26-томне видання «Історія міст і сіл Української РСР».

У 1978 році П. Т. Тронька обирають академіком і віце-президентом Академії наук України. З 1979 року він керує відділом історико-краєзнавчих досліджень в Інституті історії АН УРСР. Під керівництвом ученого (протягом 22 років на громадських засадах він очолював також правління Українського товариства охорони пам'яток історії і культури) розпочалася робота з підготовки «Зводу пам'яток історії і культури України», побачив світ каталог «Памятники истории и культуры Украины», довідник про пам'ятники Великої Вітчизняної війни «Навечно в памяти народной». За його ініціативою і безпосередньою участю розгорталася робота із спорудження музеїв: народної архітектури і побуту в Києві, українського козацтва на о. Хортиця в Запоріжжі, музею Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. та ін. Перу дослідника належить понад 600 наукових праць, зокрема 17 монографій.

Із здобуттям Україною незалежності Петро Тимофійович зосередився на науковій, науково-просвітницькій та науково-організаційній діяльності, а також захисті і відтворенні пам'яток історії і культури. Результатом такої плідної діяльності стало відновлення Михайлівського Золотоверхого та Успенського соборів, видання цілого ряду цінних праць — двох частин 1-го тому «Зводу пам'яток історії і культури України», п'яти томів серії «Реабілітовані історією» та ін., журналів «Пам'ятки України», «Краєзнавство» тощо.

Вальчак А. Академик Тронько – почетный харьковчанин / А. Вальчак // Слобода. – 2002. – 16 авг. – С. 3.

Власенко І. Вшанування патріарха краєзнавців України / І. Власенко // Народна творчість та етнографія. – 2000. - № 4. – С. 138-141.

Волга Л. Життя без купюр / Л. Волга // Уряд. кур'єр. – 2004. – 3 серп. – С. 6.

Волга Л. Життя, вимріяне роботою / Л. Волга // Уряд. кур'єр. – 2005. – 14 лип. – С. 5.

Ефанова М. Петр Тронько олицетворял собой единую Украину / М. Ефанова // Веч. Харьков. – 2011. – 5 нояб. – С. 20-21.

Знаковский В. Патриарх отечественной истории / В. Знаковский // Слобода. – 2000. – 11 июня. – С. 5.

Кухарєва Н. Почесний громадянин Переяслава / Н. Кухарєва // Пам'ять століть. – 2008. - № 1-2. – С. 127-130.

Макаренко Н. Літописці рідного краю / Н. Макаренко // Молодь України. – 2012. – 2 берез. – С. 6.

Можейко И. Живая легенда нашей страны / И. Можейко // Харьковские известия. – 2010. – 13 июля. – С. 4.

Попроцька В. Петру Тимофійовичу Троньку – 85 / В. Попроцька // Бібліотечний вісник. – 2000. - № 4. – С. 37-38.

Реєнт О. П. Академік НАН України Петро Тимофійович Тронько / О. П. Реєнт // Укр. істор. журнал. – 2005. - № 3. – С. 159-167.

Реєнт О. П. Визначний історик, дослідник і організатор збереження й відбудови історико-культурних пам’яток України / О. П. Реєнт // Народна творчість та етнографія. – 2000. - № 4. – С. 39-43.

Реєнт О. П. Патріарх українського краєзнавства / О. П. Реєнт // Укр. істор. журнал. – 2000. - № 3. – С. 111-119.

Ровчак Ю. Петр Тронько: «Я – плоть от плоти и кровь от крови украинского народа» / Ю. Ровчак // Время. – 2010. – 13 июля.

Скляренко Є. «Народивсь любити і страждати, падати й стояти в стремені…» / Є. Скляренко // Демокр. Україна. – 2005. – 13 лип. – С. 9.

Смолій В. Людина благородної вдачі / В. Смолій // Уряд. кур'єр. – 2005. – 12 лип. – С. 10.

Сущенко О. «Лабіринти» Петра Тронька / О. Сущенко // В епіцентрі подій – журналіст. – Дніпропетровськ, 2005. – С. 134-137.

Тронько Петро Тимофійович // Хто є хто на Харківщині. Видатні земляки: презентаційний зб. / автор-упоряд. В. В. Болгов. – К., 2006. – Вип. 1. – С. 8-9.

Умер почетный гражданин города Харькова Петр Тронько // Харьковские известия. – 2011. – 15 сент. – С. 2.

Ходун Є. Патріарх краєзнавства / Є. Ходун // Губернія. – 2005. - № 6. – С.18-19.

Яковенко В. Гетьман українського краєзнавства / В. Яковенко // Освіта України. – 2010. – 9 лип. – С. 5.

Тронько Петр Тимофеевич [Електронний ресурс]. – Текст. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/people/tronko.html. - – Заголовок з екрану. – Мова : рос. – Перевірено : 10.09.2012.

Тронько Петр Тимофеевич [Електронний ресурс]. – Текст. – Режим доступу : http://www.wwii-soldat.narod.ru/.../BIO/tronko_pe.htm. – Заголовок з екрану. – Мова : рос. – Перевірено: 10.09.2012.

Петр Тронько [Електронний ресурс]. – Текст. – Режим доступу : http://www.peoples.ru/science/history/petr_tronko/. – Заголовок з екрану. – Мова : рос. – Перевірено : 10.09.2012.

Тронько Пётр Тимофеевич [Електронний ресурс]. – Текст. – Режим доступу : http://www.kiev-necropol.narod.ru. – Заголовок з екрану. – Мова : рос. – Перевірено : 10.09.2012.

Тронько Петро Тимофійович [Електронний ресурс]. – Текст. – Режим доступу : http://www.logos-ukraine.com.ua. – Заголовок з екрану. – Мова : рос. – Перевірено : 10.09.2012.

О.С. Федоровський залишив наукову спадщину у вигляді монографій, статей, заміток, щоденників і листів, у тому числі Д. Яворницькому та іншим видатним представникам і діячам науки і культури України та Росії.

О.С. Федоровський здобув вищу освіту на природничому відділенні фізико-математичного факультету, який закінчив у 1911 році і був залишений доглядачем геологічного кабінету Харківського університету. Влітку 1912 року за дорученням Товариства випробувачів природи був посланий для геологічного вивчення Кубанської області, де досліджував могильники з похованнями у кам'яних ящиках. У 1914 році відряджається для занять у геологічних музеях Західної Європи. У Бельгії вивчає еоліта, палеолітичні та неолітичні знаряддя, а в Сент-Жерменському музеї у Франції оглядає закриту для публіки колекцію предметів Мадленського періоду пізнього палеоліту.

Основні систематичні дослідження пам'яток археології були пов'язані у О.С. Федоровського з завідуванням Археологічним музеєм, який функціонував з 1919 року як самостійна наукова установа при Харківському університеті, а після 1920 року, у зв'язку з ліквідацією університету, був переведений на статус міського.

Після утворення Харківського інституту народної освіти (ХІНО) на базі університету О.С. Федоровський читав студентам лекції з археології та проводив з ними археологічні розкопки. Під його керівництвом була створена і працювала група молодих дослідників-археологів. Вперше в широких масштабах досліджувалось давньоруське місто Донець під Харковом, відоме по Іпатіївському літопису. Дуже важливі були розкопки в самому Харкові. О.С. Федоровський описав 30 поховань, розкритих близько південного боку Харківського собору, і два поховання ХІ-XII ст. - біля південно-західного кута цього ж собору. Ці знахідки і матеріали розкопок уздовж трамвайної лінії проти Троїцького провулка, дозволили зробити висновок про те, що Харківське городище було населено ще в XI-XII ст. і мало селище, що виходить на площу ім. Рози Люксембург.

У зв'язку з підготовчими роботами по будівництву Дніпрогесу О.С. Федоровський взяв діяльну участь в першій археологічної експедиції республіканського масштабу під керівництвом Д. Яворницького.

Крім науково-популярних праць, О.С. Федоровському належить цілий ряд наукових публікацій, в яких він висвітлює важливі проблеми стародавньої та середньовічної історії та археології Східної Європи. Вони зберегли своє значення до теперішнього часу.

Зайнятість величезною практичною роботою не заважала О.С. Федоровському приділяти багато уваги справі організації науково-дослідної роботи. Він являвся членом Всеукраїнського археологічного комітету (ВУАК), одним з найважливіших завдань якого було складання Карти археологічних пам'яток України.

Крім завідування кафедрами в Харківському медичному і ветеринарному інститутах, О.С. Федоровський був головою секції археологічних наукових досліджень кафедри геології й антропології ХІНО і секції археології та мистецтва наукової асоціації сходознавців, а також керівником семінару з археології та історії матеріальної культури при Харківському археологічному музеї.

.Кожен, хто буде вивчати історію української археології, знайде в опублікованих роботах і рукописному спадщині А.С. Федорівського цінний матеріал, що відноситься до періоду її становлення, де його роль була особливо значна, але, на жаль, недостатньо оцінена сучасниками.

Можейко І. Археолог, геолог, палеонтолог : [до 125-річчя О. С. Федоровського] / І. Можейко // Слобід. край. – 2010. – 9 груд. – С. 10.
Михеев В. К. А. С. Федоровский – профессор Харьковского университета [Електронний ресурс] / В. К. Михеев. – Текст. – Режим доступу : http://www.museum.dp.ua/article0589.html. – Заголовок з екрану. – Перевірено : 6.09.2012.

Шрамко Б.А.

/ 1921 – 2012/

Борис Андрійович Шрамко - дослідник залізного віку, скіфів і слов'ян, першовідкривач нової археологічної культури народився 17 січня 1921 року в Гомелі. З 1942 по 1946 рік Борис Шрамко - в армії, на початку війни рядовий артилерист, закінчив він її командиром батареї, старшим лейтенантом. Двічі був поранений, після другого поранення його демобілізували.

Після війни Борис Шрамко закінчив історичний факультет Харківського університету, з 1950 року він викладав. У 1965 році Шрамко захистив докторську дисертацію «Господарство племен Лісостепової Скіфії VII-III ст. до н.е. ». У 1966 році він став професором, з 1965 по 1977 рік завідував кафедрою стародавньої історії та археології. У 60-70-х роках учений представляв Україну в наукових структурах ЮНЕСКО. Був співголовою правління Українського відділення асоціації іраністики, членом Комітету з питань історії і техніки, науковим консультантом українсько-німецької археологічної експедиції.

Борис Шрамко 50 років керував Сіверсько-Донецькою та Скіфо-Слов'янською археологічними експедиціями. Археолог досліджував три великих городища (поселення): Донецьке - одне з перших давньоруських, відоме по «Слово о полку Ігоревім», і скіфські: Люботинське і Більське (в Полтавській області). Останнє Шрамко ототожнив з легендарним містом Гелоном, згадуваним ще в «Історії» Геродота. Завдяки його розкопок було уточнено вік міста Харкова. Учні і послідовники Бориса Шрамка говорили, що більшість того, що вчені знають про скіфів Лісостепу, стало відомо завдяки Шрамко.

Борис Шрамко відкрив понад 100 пам'яток на території Харківської та сусідніх областей. За цей час відкрив нову археологічну культуру (Бондаріхінскую). На рахунку вченого понад 230 робіт, серед яких три монографії, три навчальні посібники з грифом Міністерства та кілька навчально-методичних розробок. У січні 1996 року Борис Шрамко був обраний почесним професором Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. У 2001 році йому присвоєно звання «Заслужений діяч науки і техніки України». Шрамко був нагороджений орденом Богдана Хмельницького, двома орденами «Червоної зірки», медаллю «За бойові заслуги», Почесний громадянин Харкова.

Вальчак А. Борис Шрамко: Раскопать бы центр Харькова… / А. Вальчак // Слобода. – 2001. – 18 мая. – С. 4.

Холманская Л. Корифей археологии / Л.Холманская // Веч. Харьков. – 2006. – 19 янв. – С. 11.
Умер Борис Шрамко, известный ученый , почетный гражданини Харькова [ Електронний ресурс]. – Текст. – Режим доступу : http://www.dozor.kharkov.ua/zhizn/obwestvo/1110692.html. – Заголовок з екрану. – Мова : рос. – Перевірено : 28.08.2012.
Борис Андреевич Шрамко [Електронний ресурс]. – Текст. – Режим доступу :

http://www.city.kharkov.ua/ru/person/shramko-boris-andriyovich-114.html. -

Заголовок з екрану. – Мова : рос. – Перевірено : 28.08.2012.

Археологу-первооткрывателю Борису Шрамко – 90 лет [Електронний ресурс]. – Текст. – Режим доступу : http://www.mediaport.ua/news/society/75401. - Заголовок з екрану. – Мова : рос. – Перевірено : 28.08.2012.

Кравченко А. Скифские мечи и античные чаши. Харьковский археолог показал свои самые интересные находки [Електронний ресурс] / А. Кравченко. – Текст. – Режим доступу : http://www.objectiv.tv/180111/51710.html. - Заголовок з екрану. – Мова : рос. – Перевірено : 28.08.2012.
Яворницький Д.І.

/ 1855 – 1940 /
Дмитро Іванович Яворницький - український історик, археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник народився б листопада 1855 р. в с. Сонцівка (нині с. Борисівка Харківської області). Навчався у Харківській духовній семінарії. У 1881 році закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету. За успіхи у навчанні був зарахований позаштатним стипендіатом для підготовки до професорського звання.

Викладав історію в гімназіях Харкова. У 1885 році Яворницький переїхав до Петербурга, де викладав історію в середніх навчальних закладах. Однак і тут у 1891 році йому заборонили (циркуляром міністра) викладацьку роботу за вияв під час лекцій «антипатії до московської історії та уряду і пристрасть до історії Малоросії».

У1892 році вченому «запропонували» поїхати на три роки до Ташкента. В Казанському університеті Яворницький захистив магістерську дисертацію з історії запорозького козацтва. Працював приват- доцентом на кафедрі історії Росії Московського університету.

У 1902 році Дмитро Іванович повернувся в Україну, з 1904 р. до кінця життя постійно проживав у Катеринославі, очолюючи упродовж тридцяти років Катеринославський історичний музей, який завдяки Д. Яворницькому поповнився багатьма історичними документами, стародруками, цінним картографічним матеріалом.

Дмитро Іванович Яворницький був людиною надзвичайно різнобічних інтересів, ініціативним і невтомним трудівником на ниві національної культури. Він залишив помітний слід як археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, автор великої кількості наукових статей, публікацій у періодичних виданнях. Праця над темами з історії українського козацтва в умовах дії в Росії Емського та Валуєвського указів про заборону української культури була виявом його патріотизму та громадянської мужності. Усе, що вийшло з-під пера невтомного дослідника, позначене його особливою любов’ю до історії Запорожжя.

Дмитро Яворницький був ученим-енциклопедистом. За п'ятдесят років активної наукової та громадської діяльності надрукував понад 120 праць з історії України, Середньої Азії, Росії. Серед найважливіших слід назвати «Кількість і порядок запорозьких січей з топографічним нарисом Запорожжя» (1884), «Острів Хортиця на річці Дніпрі» (1886), «Збірник матеріалів для історії запорозьких козаків», двотомну «Запорожжя у залишках старовини й переказах народу» (1888), «Нариси з історії запорозьких козаків і Ново­російського краю» (1889), «Вольності запорозьких козаків» (1890), «Іван Дмитрович Сірко, славний кошовий отаман Війська Запорозького низових козаків» (1894), «Джерела для історії запорозьких козаків» (у 2 т., 1903), «Українські народні пісні, зібрані 1878— 1905 рр.» (1906), «Матеріали до біографії Т. Г. Шевченка» (1909), «Запорожці в поезії Т. Г. Шевченка» (1912), «Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний» (1913), «Словник української мови» (т. 1, 1920), «До історії степової України» (1929). В останні роки свого життя Д Яворницький уклав другий і третій томи «Словника української мови», упорядкував неоціненні фольклорні матеріали, зібрані ним протягом життя. Фундаментальна «Історія запорозьких козаків» у трьох томах стала підсумком багаторічної дослідницької роботи вченого.

Помер Дмитро Іванович Яворницький 5 серпня 1940 року.

Поховано видатного історика у Дніпропетровську, на території створеного ним музею, що носить ім’я вченого.

Абросимова С. Дмитро Яворницький / С. Абросимова // Історія України. – 2006. - № 1. – С. 1-6 ; № 2. – С. 12-15 ; № 3. – С. 1-5 ; № 5. – С. 7-9.

Абросимова С. Енциклопедист – козаччини / С. Абросимова // Укр. істор. журнал. – 2005. - № 4. – С. 4-46.

Батьки історії // Позакласний час. – 2000. - № 26-27. – С. 10, 55.

Дмитрий Иванович Яворницкий // 100 знаменитых харьковчан. – Харьков, 2004. – С. 315-318.

Дмитрий Яворницкий // Ткаченко А. Ф. Знаменитые украинцы / А. Ф. Ткаченко. – К., 2005. – С. 334-338.

Зобенко М. «Синку, выдгукнися до мене» : [трагічне в долі Дмитра Яворницького] / М. Зобенко // Слобожанщина. – 1999. - № 12. – С. 2-27.

Іванко А. Д. І. Яворницький – дослідник українського козацтва і Запорозької Січі / А. Іванко // Історія Укарїни. - № 42. – С. 12-15.

Капустіна Н. невтомний дослідник і збирач старовини Д. Яворницький у колі сучасників / Н. Капустіна. В. Бекетова // Укр. культура. – 2005. - № 11-12. – С. 6-7.

Коляда І. А. Козацький романтик Д. І. Яворницький / І. А. Коляда // Укр. істор. журнал. – 2006. - № 1. – С. 157-165.

Літописець Січі Яворницький // Медвідь В. Велич і неслава. Нотатки на полях української історії / В. Медвідь. – Харків, 2010. – С. 94-99.

Матеріали з рукописної збірки Д. І. Яворницького «Український простолюд в його творчості» // Народна творчість та етнографія. – 2005. - № 5. – С. 7-18.

Медвідь В. Яворницький пише про запорожців / В. Медвідь // Слобідський край. – 2006. – 14 січ. – С. 17.

Сологуб В. Свята самопожертва / В. Сологуб // Уряд. кур'єр. – 4 листоп. – С. 11.

У пошуках скарбів // Календар знаменних і пам’ятних дат – 2000. – К., 2000. - № 4. – С. 69-74.

Чуркіна В. Г. Д. І. Яворницький – дослідник кобзарів / В. Г. Чуркіна // Харкову – 350 років : історичні аспекти та погляд на сучасні проблеми : матеріали наук.-практ. конференції 20 квіт. 2004 р. - Харків, 2004. – Ч. 2. –

С. 60-62.

Шаповал І. Рєпін і Яворницький / І. Шаповал // Історичний календар ‘ 99. – К., 1998. – Вип. 5. – С. 229-231.

Яворницький Д. І. // Діячі науки і культури України : нариси життя і діяльності / за ред. А. П. Коцура. – К., 2007. – С. 452-455.