Дяченко П. Г. Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії унр. Київ: Стікс, 2010. 448 с



бет12/23
Дата12.07.2016
өлшемі6.43 Mb.
#194837
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   23



263

"

Кравешко Данило

754

264




Сухіиа Арсені.

755

265

"

Кулик Гнаї

756

266

м

Вороній Гриць

758

267




Кослоглодів Гриць

757

268

ктпак

Шпилений Михайло

759

269




Ковальчук Михайло

761

270




Маршнець Олекса

760

27!

підсіар.

С-іаренький Андрій

762

272

хорун.

Миро'і Сергій

763

273

"

Заїка Петро

764

274

"

Іі)аню"іа Гриць

765

275

"

Буоеіі Іван

766

276

11

Ярошенко Іван

768

277

"

Маюга Мигрофан

767

278

"

Ярошенко Ілі.ко

769

279




Осалшій Аркадіїі

770

280

чотар

Міпін Сіепан

771

28!

хорун.

Слчопепко Семен

772

282

"

Кдименко Петро

773

283

"

Іїешик Михайло

774

284

"

Печніаііло Никон

775

285

чотар

Корпіпіко Семен

776

286

"

Гриценко

777

287

піділар.

Мороч Михайло

778

288




Арнауіа Олександр

779

289

урядол.

Ьубпик Федір

780

290

козак

Галаі'їда Андрій

781

291

"

Хайла Іван

782

292




Шумтецькіи Дмшро

783

293

"

Тимчепко Пилип

784

294

11

Карпенко Федір

785

295

підсіар.

Ниндюра іьал

786

296

"

і'онгар Трохим

787

297

"

! нида Семен

788

298

кшак

Хмелеико Семен

7X9

299




Гуляїв Павло

790

300




Чернець Іван

791

301




Арі кликів Петро

792

302

"

ІІеїчо Іуда

793

303




Цюцюрмаїї Іван

794

304

"

Ткачук Пеіро

795

305




Корсуні. Лнгін

796

306

"

Лук'яненко Іван

797

307

"

К(іваленко Яким

798

308

"

Бу.нпа Василь

799

309

ііідетар.

Оникіенко Роман

800

310

и

Паропиків Павло

801

311

"

Івапюк Степан

802

312

"

Ярмак Захар

803

313




Пасько Іван

804

3 14




Терещепко Трохим

805

3! 5

''

Семепиіп Валснгіїї

806

її 6

"

Росін Василі.

807





ДОКУМЕНТИ


317

318


319

320 козак

321

322


323 підпар.

324


325

326 козак

327

328


329

330


331

332 підстар.



333

334





Бутаковській Фил

имон

808

Переведенеиь Ан,

арій

809

Химочка Яків




810

Рокіс Михайло




811

Коваленко Василі

>

812

Букшим Ларіои




813

Пасі чніченко Тих

он

814

Войтович Тиміш




815

Титарів Макар




816

Лук'янчук Тимко




817

Лепеха Антін




818

Литвинеико Гриц

ько

819

Бардаків Василь




820

Панасюк Петро




821

Пшеничний Данії

ло

822

Токар Іван




833

Мороз Алгол




834

Гук Фадій




835

З книги Бориса Монкевича "Слідами новітніх Запорожців. Похі Болбочана на Крим". - Видання друге (фотостатом першого видання Львів, 1928). - Ню Йорк: Накладом т-ва Запорожців їм. полк. Петр; Болбочана в Америці (видавнича секція), 1956. - С. 235 - 240.





СПОМИНИ УЧАСНИКІВ ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ



Григорій МАКАРЕНКО,

брат члена Директорії Андрія Макаренка

Полковник П. Болбочан

(Останній акт життя)

Уряд У.Н.Р. доходив кінця: не було набоїв, одягів, ліків, і сам він пере­бував у залізничім ваґоні у Тернополі. В Тернополі ухвалено післати мо­його брата до Чех, щоб закупив що можливо. Брат взяв у дорогу й мене. На другий день ми були в Станиславові. Брат мав справи до Національної Ради і мусів бачитись з політичними діячами, які відбували засідання. За­сідання затягнулось допізна, а нам переказали, щоб не чекати. Ми пішли з братовою на вечерю до ресторану "Одеса" (давніше "Австрія", а тепер "Варшава").

Елегантний ресторан з прегарною орхестрою, гарно одягненою публи-кою не нагадував, що переживаємо траґедію народу! В ресторані, за окре­мим столом, одиноко, задумавшись, сидів [Петро] Болбочан, коло ніг ле­жав його пес. Мені зразу кинулося в очі знайоме обличчя, бо я мав зустрічі і балачки з Болбочаном в Полтаві, але, що це дійсно полковник, мене впев­няла і братова, бо він бував у них в Київі.

спомини

З братовою ми умовились запросити Болбочана до свого столика на скляночку кави. Я підійшов до нього, і він зразу пізнав мене; пригадали собі полтавські події і поділились пережитими вражіннями і перейшли до нашого стола. Я не знав, що він без діла і навіть "на вигнанню", це я дізнав­ся потім з його балачок.

Я звернувся до нього: "Пане отамане! Як же ви сидите в ресторані, слу­хаєте музики, нічого не робите, а на фронті всяка військова людина цінна, а ви були б золотом під теперішню хвилю, за вами - щастя і успіхи. При­гадайте Полтавщину, Чернігівщину, Херсонщину - [та ж] Болбочан - орел України! Я кріпко вірю, що ви вивели б нас з цього кута державної смерти". В такому тоні мовила до його й братова.

Він задумався й довго не відповідав, а далі схвильовано каже: "Мене не хотять партійники, а найбільше от. Петлюра, звуть мене авантурником, ла­годять якийсь суд наді мною, в таких обставинах нема можливосте пра­цювати, тим паче у війську".

- Що було, те минуло! - [кажу йому]. - Я піду до Петлюри, просити за вас, він Полтавець, земляк. Він добре знайомий мені ще з Київського з'їзду земських діячів України, я постараюсь доказати вашу необхідність в армії. Я ходив теж і за полковника Кудрявцева, і вийшло добре, його теж держа­ли далеко від армії без діла, а чи ви маєте гірші заслуги перед Україною, як Кудрявцев?

Балачка затяглась більш як 2 години, і нарешті ми умовились, що полковник прибуде на другий день в 5-ій годині вечера на помешкання брата.

Справа наша з поїздкою до Чех не здійснилась, було вже запізно їхати. На другий день, в назначеній годині, дійсно прибув Болбочан. Провели ве­чір на всяких пригадках; полковник любив оповідати пригоди війни, спо­минав геройські вчинки своїх козаків та старшин.

По вечері йшла балачка про приїзд його до Тернополя, брат запевнив полк. Болбочана словом, що справа його про поворот до війська вийде на добре, що от. Петлюру він "переломить" своїми доказами, що він не такий злий на полковника, як він собі думає. При кінці розмови Болбочан дав слово приїхати до Тернополя, де стояв уряд.

Днів через три я уже бачив Болбочана коло ваґонів в Тернополі. Він по­бував у брата, в знайомих військових, був гарно настроєний, сміявся, що ми так довоювались, що тільки й маємо української землі, що під вагона­ми уряду...

Одного вечера він зайшов до нас дуже невеселий, розказав, що був у отамана Петлюри, що прийняв його от. Петлюра чемно, а навіть сердеч­но, мовив, що давно чекає на його... бо тільки він один може виконати




162

163

спомини

спомини


важне доручення - поїхати за полоненими до Італії, а на фронті він мало буде корисним, бо тепер буде зараз переформування відділів, а коли по­верне з Італії з полоненими, то обійме команду якоюсь частиною війська на фронті. Видно було, що йому хотілось зараз бути на фронті, коло тих, що ділили його славу військову, коло своїх побратимів запоріжців. Я зро­зумів його смуток!

Я був у от. Петлюри, він теж мене впевняв, що Болбочан найліпше при­служиться батьківщині, коли поїде до Італії за полоненими.

Я знав раніш, що кандидатами на поїздку до Італії є Голубович (був. премієр за Центральної Ради) і Генерал Осецькии, і мають попертя: один -партії с-р, а другий - військових, і що балачки про поїздку Болбочана - це лише балаканина і проволока часу.

Зрозумів Болбочана, що переговори в Станиславові і вся розмова його там мала підстави. Я мав важні справи і мусів виїхати з Тернополя близче до фронту.

Пройшло багато днів, і я по службовим справам приїхав до тодішнього постою уряду в Чорний Острів. Знайомий старшина запитав мене, чи не приїхав я дивитись на "розстріл" Болбочана, що відбудеться о 8-й годині вечера і що вже викопана яма...

Здивований, я запитав його - якого Болбочана? Як сталося? За віщо? Він розказував мені про якусь зраду, відозву, Гавришка, що Чоботарів при­віз його закованим...

Він кріпко вірив, що Болбочан не зрадить Української Держави, а хіба що малі люди звели з ним свої порахунки, шукали його і найшли, за що причепитись. Мені стало важко. Обняв мене смуток, бо і я був завинив, на­мовивши полк. Болбочана повернутись до війська.

Була вже 5 година, оставалось до кари смерти Болбочана 3 години. Що ж робити? Чим і як допомогти? На от. Петлюру не було надій, бо він дип-льоматично виїхав на фронт і не вернеться скоро. Смертний присуд, як я довідався, підписав ґен. Осецькии, тому я пішов до нього. По дорозі зустрів п. Осецьку в товаристві ґенерала [Миколи] Юнакова і став благати їх до­пустити мене до ґенерала, що моя справ розходиться про життя Болбоча­на, що кара смерти є помилкою та порахунком ворогів, партійників, або Москалів... Але на всі мої мольби п. Осецька не сказала, де перебуває ґен. Осецькии і де його можливо найти...

Я вернувся до брата і поставив питання так: як Болбочан буде розстрі­ляний сьогодні, то я теж покінчу з собою, ми є співвинні у цьому ганебному вбивстві, що намовили його прибути до уряду. Неможливо, щоб Болбочан був розстріляний! Роби що хочеш, ти маєш якусь владу, за щось відповіда­єш! Брат порадив "востаннє" звернутись до міністра юстиції А. М. Лівиць-

кого та просити його ратунку для Болбочана. Через декілька хвилин я був у Лівицького. Лівицький, мій товариш по Полтавському Губернському Зем­ству, приняв мене чемно, порадив закликати й міністра премієра Б. Мар-тоса, щоб зробити нараду з членом Директорії Макаренком.

Я був уже трохи втішений, бо Лівицький і Мартос Полтавці і вони не дадуть забити популярного на Полтавщині Болбочана.

Нарада 3-ох постановила припинити кару смерти і зробити нове слідство.

Цього ж вечера почалось слідство, новий допит Болбочана. Я пішов ту­ди, де був замкнений Болбочан, і побачив його на колінах. Він істерично кричав: "Моя дружино, донечко, мої рідні, дорогі, спасайте мене!"

Мої нерви не видержали, я сам розплакався, як ніколи в життю, і відійшов від нього. А крики його, мольби і молитви летіли все дужче і дужче...

Слідство його доручено було вести членові по особо важним справам при Полтавському Окружному Судові Лихопой-Башевському, який при українсько­му урядові [У.Н.Р.] займав якусь військову посаду в роді заступника міністра.

По переслуханню Болбочана я підійшов до Лихопоя і запитав його, як слідство.



  • Нічєво новава нє гаваріт, а так, напускаєт сімуляцию, моліться, крі-чіт, все то нє может помочь дєлу, должен понєсті кару, может бить, смерті і нє будєт.

  • Кричали б і ви, пане слідчий, коли б над вашою шиєю висіла мотуз­ка, - відповів я, - знаю, що то за крик! Бо я сам був засуджений німецьким військовим судом в Полтаві на кару смерти.

Він обіцяв мене повідомити про кінцевий хід слідства.

Лихопой-Башевський - високий судовий царський урядовець, відомий україножер в Полтаві, здається, що кожнього борця за волю України, за її самостійність він засудив би на кару смерти. При Скоропадському він був "фаховець" по розв'язці демократичних українських установ.

Так не знайшовши нічого "протидержавного" в справах Полтавського Повітового Земства, він знайшов великий злочин Управи: 50 цеглин купле­но до земської школи членом Управи без колегіальної постанови Управи, і тому діяльність земства застановив. Дуже дивно, як цей ворог демократич­ного і національного руху, цей злочинець нашого відродження міг займати високу відповідальну посаду і судити українського героя! Тільки спасаючи себе від большевиків, цей ворог пристав до Українців, щоб шкодити нам!

По справам праці я з Чорного Острова від'їхав до Проскурова і не міг уже стежити за справою Болбочана.

Я дізнався, що 28 червня забили Болбочана! Страшні річі розказують: що його добили прикладами, коли він упав на коліна. Останні слова були: "Донечко моя, ратуй мене!"


164

165

спомини

За Кам'янцем-Подільським є перша стація - Балин. Там спочиває його тіло. Його поклонники насипали могилу, обгородили, насадили квітів...1

Будучи в канцелярії Директорії в Кам'янці-Подільському, мені показав брат письмо до члена Директорії [Андрія] Макаренка, яким правом він припинив кару смерти над Болбочаном 12 червня 1919 р., з вимогою дати негайне пояснення. Підписаний був: Одрина, міністр.

Я довго хоронив цей документ, бо він був для мене дивний! Одрина по фаху б. лікар - людина гуманітарної професії; як цей оборонець життя лю­дини міг бажати крови - смерти насильної над чоловіком! Дивний цей лі­дер с.-р., жадний на кров, та ще й заслуженого вояка!

Йшли гіркі часи нашого перебування в Кам'янці-Подільському: Денікін-ці підходили вже близько, за один перехід могли зліквідувати нас.

Я зустрів на вулиці Кам'янця П. Лихопоя-Башевського, веселого, щас­ливого, він підійшов до мене і мовив:


  • Знаєте, я єду до своіх, будєт Рассія вєлікая, всє народи будут вмєстє, ха-рашо будєт всєм, как і прєждє; ну что сказать в Полтавє вашим дочкам?

  • Дочкам нічого не кажіть, а Полтаві скажіть, що ви приймали участь в убійстві вірного сина України - Болбочана!

- Что дєлать, вєдь нє мнє адному хатєлось, чтоби Болбочан нє жил...
Я не став слухати далі - відійшов від нього.
Лихопой-Башевський поїхав до "своїх".

Так погиб цей славний герой нашого визвольного руху! Тяжкий мені цей спогад!

Борислав, 1930 р.

1 Примітка редакції "Літопису Червоної Калини": "Редакторові Черв. Кали­ни довелось літом 1920 р. побувати в Балині. Він шукав за могилою Болбоча­на і випадково довідався, де вона. Біля будки залізничної на оболоні був ледви знак, що там когось закопано. Стояв похилений хрестик з дощини, на якій бу­ла бляшка з видіркуваним числом".

Літопис Червоної Калини. - 1930. - Ч. 7-8.- Липень - серпень. -С. 10-11.






Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   23




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет